Практична медіаграмотність
Посібник для бібліотекарів

Вступ

Розділ 1. Мас-медіа і маніпуляції. Що може запропонувати сучасна бібліотека для медіаграмотності своїх відвідувачів.

Розділ 2. Критичне мислення: базові методики і вправи.

Розділ 3. Методична розробка тренінгу «Інформаційні війни: як врятуватися від пропаганди або чому вдається маніпулювати суспільною свідомістю»

«Те, що ми знаємо про наше суспільство, і навіть про світ, в якому ми живемо, ми знаємо з мас-медіа». Ніклас Луман був, безумовно, правий. Така залежність людини та соціуму в цілому від медіа ставить високу планку вимог до їх матеріалів. На жаль, українські мас-медіа далеко не завжди бувають на висоті. Найперша причина, це залежність від власника, а у вітчизняних умовах, часто від олігархічного власника. Українські журналісти не звикли до того, що поняття "журналістської відповідальності" аж ніяк не включає до себе відповідальності перед редактором, виданням, власником, владою та іншими подібними інституціями. Це цілком професійна дефініція, як включає до себе відповідальність конкретного журналіста або цілого медіа перед суспільством та аудиторією. Поняття журналістської відповідальності виникло порівняно нещодавно. До початку ХХ століття у світі панували дві концепції преси: лібертаріанська та авторитарна. Згідно першої, журналіст відповідав насамперед перед власною совістю і сумлінням. Причому вважалося, що не відбудеться нічого страшного, якщо журналісти через якісь помилки нав'яжуть суспільству невірний погляд на якісь речі або події. Згідно теорії повернення до істини Д.Мільтона, правильні оцінки та ідеї все рівно виборють перемогу, бо істина непереможна. В авторитарній моделі журналіст несе відповідальність насамперед перед владою, бо вона є верховним авторитетом у такому суспільстві. Він є провідником ідей влади, тобто слухняним інструментом в її руках. У ХХ ст. Виникла нова концепція діяльності медіа — соціально відповідальна. Згідно неї журналісти несуть особливу відповідальність перед суспільством. Вони мають чітко усвідомлювати, які будуть наслідки від їхнього слова, сприяти розвитку суспільства, чесно інформувати аудиторію про події, не піддаватися і не підлягати будь-якому тискові, окрім морального. Тобто згідно лібертаріанської та соціально відповідальної концепцій журналіст — це особа на службі суспільства, а не окремих громадян чи інституцій. Тому викликає подив та неприйняття галас про те, що журналіст, як найманий працівник має оберігати інтереси власника. Журналіст — це не таксист, який везе замовника туди, куди той заплатив. Журналіст, лікар, вчитель, деякі інші професії відповідають перед роботодавцем тільки тим, що чесно працює. Сам же контент, зміст його праці визначається його обов'язками перед суспільством. На жаль, в Україні так буває далеко не завжди.

Було б неправильно вважати, що журналісти зовсім не розуміють своєї відповідальності перед аудиторією. В Україні діє Етичний кодекс українського журналіста, який задає основні професійні стандарти діяльності журналістів. Але завжди є достатньо людей, які вважають, що етичні норми створенні не для них, що вони стоять вище за цих норм. Кодекс має за мету не обмежувати потiк iнформацiї на користь визначених полiтичних кiл, а навпаки, зробити iнформацiю всебiчною i незалежною вiд власних поглядiв комунiкаторiв, полiпшити взаємозв'язок комунiкатора й аудиторiї з тим, щоб наблизити медіа до її потреб.

Для того, щоб аудиторія могла адекватно сприймати можливо непрофесійні журналістські матеріали і служить навчання медіаосвіті та медіаграмотністі. Треба відмітити, що у документах міжнародних організацій, медіаосвіта розглядається як навчання навикам опанування медіа. Фахівці ЮНЕСКО вважають, що медіаосвіта як частина прав на самовираження та інформацію відноситься до основних прав та свобод людини. Також сталою є думка, що медіаосвіта має тривати все життя людини, тобто тут особливою є роль бібліотек.

Важливу роль тут відіграє розуміння медіа як автономного утворення, по відношенню до якого людина має відігравати активну та самостійну роль, не тільки не ідентифікуючи себе з медіа, але й займаючи до них постійну критичну позицію.

Важливість медіаосвіти в сучасному світі обумовлена тим, що мас-медіа в умовах глобалізації та інформаційного суспільства часто вирішально впливають на те, яким ми сприймаємо навколишній світ. Але часто медіа безвідповідально ставляться до своєї функції чесно та правдиво інформувати про події та факти дійсності. Тобто віртуальна картинка світу часто сильно відрізняється від картинки реальної. Медіаосвіта дає людині можливість самозахисту, вчить критично сприймати медійні повідомлення.

В Україні є певні теоретичні розробки та напрацювання у галузі медіаосвіти. Але необхідно зауважити, що, по-перше, в західних країнах давно вже є стала практика медіаосвіти, на яку можна і треба орієнтуватися, по-друге, теоретичні розробки українських вчених в основному спрямовані не на формування критичного мислення та автономної від медіа особистості (як в багатьох західних країнах), а на опанування медіаобладнанням та використання можливостей медіа в навчальному процесі.

Треба відмітити, що більшість українських фахівців з медіаосвіти перебуває у полоні старих уявлень про силу впливу медіа. Але, навіть враховуючи цю похибку, висновки західних вчених про шляхи впровадження медіаосвіти та досягнення медіаграмотності як її результату, критичного погляду на мас-медіа мають велике значення для розвитку української медіаосвіти.

В Україні після Революції Гідності, анексії Криму та початку військових дій на Донбасі з'явилося ряд принципово нових факторів, які впливають на необхідність перегляду традиційних, характерних для мирного часу поглядів на форму та зміст медіаосвіти і розуміння того, кого можна вважати медіаграмотною особистістю.

Демократичні медіа і медіаграмотні громадяни – це на сьогодні одна з найбільших проблем національної безпеки. Російська інформаційна агресія має на меті й надалі провокувати конфлікти шляхом маніпуляцій задля того, щоб розділяти і протиставляти громадян і спільноти.

На нашу думку, сьогодні медіаграмотность – життєво необхідна навичка в контексті російської інформаційної агресії. Інформаційно-пропагандистська війна Росії проти України вже внесла істотні зміни до мотивації та змісту медіаосвіти. З фокусом на формування навичок критичного мислення та імунітету до маніпуляцій громадською свідомістю та пропаганди. І, головне, ми всі розуміємо, що сьогодні медіаосвіта не може залишатися лише в рамках середньої освіти чи позиціонуватись як один з багатьох складників компетентності педагога. Нині до медіаосвіти мають отримати доступ громади та спільноти, першочергово ті, які є цільовою аудиторією для пропаганди антидемократичних цінностей.

Українське суспільство потребує розширення доступу до навичок формування медійної та інформаційної грамотності в умовах пропагандистсько-психологічних війн. Бібліотеки є тими установами, які мають всі можливості для того щоб долучитись до формування медіаграмотного споживача і, таким чином, сформувати і для себе нову компетентність та новий імідж для аудиторії.

Ключовим поняттям тут є критичне мислення – це комплекс усвідомлених дій і навичок, які ми застосовуємо, коли оцінюємо інформацію, достовірна вона чи містить маніпуляції.

Завдання опанування навичок критичного мислення було визнане першочерговим в багатьох країнах світу. Проте технології розвитку методик критичного мислення залишаються для в Україні «білою плямою».

Валерій Іванов, проф., докт. філол. наук, президент Академії української преси
Оксана Волошенюк, виконавчий директор Академії української преси

Мас-медіа і маніпуляції. Що може запропонувати сучасна бібліотека для медіаграмотності своїх відвідувачів

Tривалий час нас переконували що, хто володіє інформацією, той володіє світом. Але зараз, коли цифрові та інтерактивні технології комунікації стрімко увірвалися в наше життя, інформацією володіють всі. Ми навіть скаржимося, що вона обрушилася на нас могутньою лавиною, щохвилини змінюючись і затягуючи нас у безліч мінливих конфігурацій так, що вже й не збагнути, де правда, а де ні.

Розпізнати те, про що ми дізнаємося з мас-медіа, декодувати безкінечний масив щоденної інформації і монтувати з неї нові для себе змісти є великою майстерністю, якою мало хто володіє. Доба, в яку ми живемо, називається інформаційною, а працювати з інформацією ще нещодавно ніде спеціально не навчали.

Суспільства завжди платять свою ціну за технологічні зміни. Стара Європа заплатила за винахід Ґутенберґа тим, що впав авторитет церкви, а професія церковних писарів повністю десакралізувалася. Подібним чином пізніше телеграф як нова технологія знівелює відстань, автомобіль – екологію, а телевізор та комп'ютер – школу з бібліотекою. Бо школа і бібліотека – це продукт друкарського верстату.

В Україні є 18 тисяч бібліотек. Це сотні кілометрів полиць з паперовими книжками. Здається, що Інтернет глузує над друкарським верстатом! Оцифрувати всі 26 мільйонів томів літератури найбільшої бібліотеці світу, Бібліотеки Конгресу США, коштуватиме 60 тисяч доларів. Це всього невелика квартира у Києві. Ось до чого цифра звела вартість 26 млн. паперових книжок! На Різдвяні свята продаж електронних книжок Amazon Kindle почав перевищувати продаж друкованих.

Що потрібно для усвідомлення, що сучасна бібліотека – це вже інша бібліотека, а не стара бібліотека плюс інтернет?

Неймовірно, але відповідь підказує сам інтернет: переосмислити те, як ми пишемо, читаємо і використовуємо книжки. Програма «Бібліоміст» принесла у приблизно 1930 українських бібліотек комп'ютерне обладнання, технологічно підготовлений персонал, безкоштовний мережевий інтернет та вже навіть і WiFi, завдяки плідній співпраці з партнерами у всіх областях країни.

І щоб бібліотеці знайти своє місце в цій новій реальності потрібно:
по-перше, самій зважитися на інноваторство;
по-друге, розказати про своє інноваторство людям.

Чому? Як? Що? – Чому ми це робимо? Як ми це робимо? Що саме ми робимо? – ось у якій послідовності інноватори думають, працюють і розповідають про себе людям, а не навпаки – Що ми робимо? Як? Чому? Хоча людям властиво думати або рухатися навпаки від найбільш чіткого (Що?) до найбільш неясного (Чому?/Навіщо?).

На прикладі бібліотек це означає, що всі люди знають, ЩО таке бібліотеки, дехто знає, які це бібліотеки, ЯК вони працюють і як відрізняються одна від одної, але мало-хто розуміє, ЧОМУ бібліотеки роблять те, що вони роблять. Скільки бібліотек має відповідь на це ЧОМУ? Не в розумінні, якою кількістю нових книг поповнився бібліотечний фонд, скільки є відвідувачів, скільки заходів проведено, скільки інформації виставлено на сайті та скільки блогів створено – це результат. Це завжди є результатом. Питання в іншому: яка МЕТА бібліотекарів? У що вони ВІРЯТЬ? Чому взагалі їхня бібліотека існує? І чому цим мають перейматися інші люди?

Коли люди не розуміють, ЧОМУ ти щось робиш, вони на твою роботу чи послугу ніколи не стануть реагувати. Люди реагують не на те, ЩО ти робиш, а Чому ти це робиш, у що ти ВІРИШ. Тоді вони робляться лояльними і стають частиною твоєї справи.

Тобто мета сучасної бібліотеки – не просто запропонувати відвідувачам те, ЩО вона має, а запропонувати це тим людям, які вірять у те, у що вірить бібліотека. Відповідно бібліотекар працює не лише тому, що він спроможний виконувати свою роботу, а тому, що він вірить в іншу бібліотеку і розуміє, ЧОМУ вона потрібна людям, НАВІЩО їм туди приходити, яку нову якість вона приносить в їхнє життя/роботу/навчання/дозвілля/мислення.

З огляду на це, бути бібліотекарем сьогодні стало неймовірно цікаво і привабливо. Діджиталізація назавжди змінила не лише сутність процесу читання, а й отримання базових навичок, необхідних для поінформованого громадянина, ефективного фахівця, успішного учня чи студента, щасливого батька/матері та реалізованої людини, яка навчається все життя. Ніхто вже не може працювати і жити, як раніше. Нові реалії цифрової культури дали можливість сучасній бібліотеці відходити від парадигми «медіа як проблема», натомість культивуючи у себе середовище, де кожен відвідувач зміг би розвивати свої навики мислення вищого рівня, критично оцінювати та синтезувати інформацію, до якої відкрився безмежний доступ[1].

Відповіддю на запитання «Що це означає – бути медіаграмотним?» та «Яким чином розвинути навички медіаграмотності?» бібліотека не лише убезпечує своїх відвідувачів від того, щоб вони не потрапили під завали інформації, а й допомагає їм шукати, просіювати та знаходити те, що для них виявиться на вагу золота. Бібліотека підстраховує їхню здатність відступити на крок і побачити конструйовану сутність[2] інформації і загалом мас-медіа, які її поширюють. Критична грамотність відтак дає бібліотечним відвідувачам важливе усвідомлення, що, опанувавши відповідні знаряддя й шаблони, вони так само можуть сконструювати свій власний медіапродукт з потрібним меседжем. ЩО ТАКЕ МЕДІА?

Медіа настільки інтегрувалися в наш повсякденний життєвий простір, що більшість людей їх просто не помічають, а відтак не здатні критично оцінювати, піддавати сумніву все, що вони читають або сприймають через візуальні образи та звуки. У контексті медіаграмотності термін медіа стосується мас-медіа[3].

Передовсім це:

Але сьогодні медіа це також і:

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ VS MАС- МЕДІА

Сьогодні і в пресі, і в науковій літературі ми часто зустрічаємо вживання кількох термінів на позначення мас-медіа. Це «засоби масової інформації», «засоби масової комунікації» і «мас-медіа». Який же обрати?

В медіасередовищі вважають, що між ними не лише лінгвістична різниця, а передовсім змістова. ЗМІ – це абревіатура від колишнього «засоби масової інформації і пропаганди», вони покликані обслуговувати тоталітарний (або авторитарний) режим і фінансуються бюджетними грошима для забезпечення відповідної ідеології керуючої партії (чи іміджу авторитарного лідера). Звідси випливає й їхня місія у суспільстві. Відсутність зворотнього зв'язку між читачами/глядачами/слухачами та редакціями щодо публікацій та ефірів спричинила свого часу до розквіту «самиздату».

Мас-медіа – від «медіум», т.б. посередник – мають іншу модель фінансування у вільній економіці (демократичній країні з ліберальним ринком). Вони є посередниками між своїми читацькими/глядацькими/слухацькими аудиторіями, для яких працюють, та бізнесами, які розміщують у мас-медіа свою рекламу для цих аудиторій, а відтак фінансово підтримують медіа, гарантуючи їм політичну незалежність. В ідеалі – що об'єктивніша та якісніша інформація у виданні чи на телеканалі, то численніша їхня аудиторія, то більше їм дають реклами бізнеси (бо охоплена велика аудиторія) тощо. Але вітчизняним медіа ще далеко до цього ідеалу, тому маємо радше гібридні медіа, в яких все ще присутня стара традиція дослухання до влади і готовності до використання преси та ТБ як політичного рупора або «страхового поліса» інтересів свого олігарха-власника.

МЕДІАГРАМОТНІСТЬ

Медіаграмотність як концепт[4] зародилася в Європі в 30-х роках минулого століття, які дали поштовх для розвитку поп-культури. Наступні десятиліття розквіту та поширення поп-культури принесли розуміння ідеологічної сили мас-медіа натуралізувати імідж і видавати сконструйовану реальність та сконструйовані меседжі за справжні. Це спричинило зсув у парадигмі бути «з» поп-культурою, а не «проти» неї як деструктивної, адже намагання забороняти її, лякати загрозами і деградацією, які вона несе, не дали бажаного результату.

ПРАКТИЧНА МЕДІАГРАМОТНІСТЬ: В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Драматичні події в нашій країні, пов'язані з Революцією гідності, загибеллю Небесної сотні, подальшою збройною агресією Росії й анексію нею частини території України, міцно прикували мільйони людей до стрічок новин, змусили їх цілодобово відслідковувати інформацію практично в режимі реального часу, щоби постійно бути в курсі, робити відповідні висновки і діяти в той чи інший спосіб. Багато-хто з наших співгромадян, можливо, вперше в своєму житті став настільки залежним від новин.

Тому, як ніколи гостро, в українському суспільстві постало питання журналістських стандартів[5], відповідальних медіа і водночас – компетентного, грамотного осмислення всього того, що про що ми дізнаємося з різноманітних мас-медіа. Адже часто-густо їхня мета не інформувати, а навпаки – дезінформувати, запустити неправдиву, так би мовити, фейкову інформацію, як, приміром, у сумнозвісному репортажі на російському «Першому» каналі про «розіп'ятого» Нацгвардією України хлопчика у Слов'янську.

Та саме елементарні навички роботи з сучасними мультимедіа, пильність, здатність критично оцінювати джерело інформації і поширені ним повідомлення дуже швидко допомогли ідентифікувати в героїні ще одного фейкового сюжету про «солдатську матір» на Майдані Марії Ципко[6] (вона ж Марія Викіна, або Марія Бавикіна) спочатку «корінну одеситку», потім «корінну харків'янку», знайти в інтернеті та проаналізувати фото- й відео-підтвердження інших її перевтілень[7], приміром, у вдову[8] офіцера-сепаратиста, юристку[9] з Донецька, члена[10] виборчої комісії на псевдо-референдумі у Луганську, заступницю директора благодійного фонду[11] «Новомучеників і сповідників Христових» тощо. Виконуючи різноманітні ролі для численних репортажів на російському телебаченні, вона швидко стала пізнаваним медіаперсонажем, зводячи нанівець зусилля ляльководів-маніпуляторів, які стоять за її сумнозвісною «телезірковістю».

Тож лише підготовлений, грамотний читач та глядач знає, як і навіщо конструюється медіареальність та її меседжі, розуміє, як медіа впливають на нього особисто та на інших людей, вміє застосувати ці знання не лише для деконструкції контенту, що його поширюють медіа, а й для створення і поширення свого власного меседжу у різноманітних видах, жанрах та формах мас-медіа для інших споживачів.

Така обізнаність допомагає йому, залишаючись частиною сучасного насиченого медіасередовища, все ж утримувати фокус на власних цінностях, адже він усвідомлює що:
1. Медіамеседжі[12] створюються людиною або групою людей (організацією).
2. Кожний меседж конструюється для досягнення певної мети.
3. БУДЬ-ЯКИЙ меседж містить точку зору або систему переконань.
4. Різні люди можуть інтерпретувати меседжі по-різному залежно від середовища, в яких вони росли і навчалися.
5. Медіамеседжі використовують для отримання влади або контролю. Це може стосуватися думок, рішень або вибору того, над ким ця влада чи контроль встановлені, у питаннях, пов'язаних з медіатематикою.

Переконливою ілюстрацією рукотворної медіареальності та переміщення в неї мільйонів телеглядачів є авторська щонедільна новинна програма Дмитра Кисельова «Вести недели» в прямому ефірі на каналі «Россия 1». Вочевидь, її можна назвати головним рупором пропаганди Кремля, вважає Георгій Албуров, соратник російського опозиціонера Олексія Навального. Це четверта за популярністю програма на російському телебаченні й найбільш популярна програма на каналі, популярніша за «Поле чудес» та «Битву экстрасенсов».

Щонеділі мільйони росіян дивляться авторську пропаганду Кисельова, слухають про «бандерівців», «укрофашистів», «карателів» та ін. Після таких новин, на думку Георгія Албурова, «мільйони заряджаються ненавистю, а сотні й тисячі їдуть воювати в Україну, вбиваючи її громадян, повертаючись звідти додому «вантажем 200». До прикладу, в програмі Кисельова за 25 січня 2015 року більшість сюжетів – це сюжети про Україну, і всі вони підготовлені в надзвичайно негативній – до істерики – тональності. «Це не п'ятихвилинки, це години ненависті», переконаний Георгій Албуров.

Перш ніж переглянути цей приклад «журналістики», задамося[13] кількома перевірочними запитаннями:

Додамо собі ще трішки контрольних запитань[14] стосовно цього ефіру:

Щоб визначити, як бібліотекарі можуть допомогти своїм відвідувачам не стати мішенню маніпуляцій та дезінформації, їм варто самим добре орієнтуватися в новинах, розуміючи, що функція новин – визначати "порядок денний". Адже те, як новинні медіа висвітлюють ті чи інші події, не лише впливає на нашу думку про ці події, але в першу чергу спричиняє до того, про які саме події ми задумуємося. Це і називається встановленням порядку денного. Традиційні журналістські критерії[15]: «Яка з подій матиме найзначніший вплив на найбільшу кількість людей?» нерідко протиставляються іншим критеріям: «Під яку подію ми маємо найкращі відеокадри?» або «Чи стане ця подія достатньо драматичною (або достатньо непристойною чи лячною), щоб сприяти найкращим продажам?» За цією логікою, до речі, походить, так зване, правило кількох «с», яким послуговуються журналісти на своїй редакційні кухні, подаючи новини через:

Очевидно, інформація в новині має відповідати певним критеріям[16]; зокрема, таким як:
оперативність – новина має бути цікавою людям саме зараз і стосуватися того, що стало щойно відомим;
точність – переконатися, що інформація є абсолютно точною, і що незалежні джерела можуть підтвердити будь-яку сумнівну деталь;
актуальність, безпосередня близькість до аудиторії – щось, що впливає на аудиторію, на її життя, є важливим для неї;
цікавість для людей – людей цікавлять інші люди! Важливо, щоби в повідомлені містився емоційний елемент, щоб він був персоналізований, більш «людяний», добре, коли повідомлення подається через людську історію;
конфронтація, драматизм – людям подобаються новини, де є дві різні сили або протилежні точки зору;
унікальність, незвичність – часто це новина з елементами сенсаційності, з тим, що робить її неординарною. Природно, що нудна подія – навіть присвячена гарячій темі – не викличе цікавості;
знаменитість, впізнаваність героїв новини – публічні особи часто стають героями новин, чим відоміший персонаж, тим пильніше стежать за ним журналісти.

Звертаючись до медіа[17], ми шукаємо там новини. Медіа також пропонують нам погляди, точки зору та оцінки подій, про які йдеться в новинах. Професійна журналістика відділяє новини від суджень[18]. Це один з головних принципів якісних медіа. Факти треба повідомляти незалежно від того, кому вони вигідні або чиєму іміджу можуть зашкодити. Факт має самоцінне значення, і приховувати його, якщо він має суспільну вагу, неприпустимо. Ще одна функція медіа – розважати людей. Телеперегляд, одна з найпопулярніших форм дозвілля, має неабиякий релаксійний та рекреаційний вплив на глядача. Сучасні телевізійники не втомлюються вигадувати нові стратегії розважання, запускаючи все нові й нові телеформати. Але тут не варто розважання протиставляти інформації, адже саме на межі цих масивів виник феномен «інфотейменту»[19] (інформуючи – розважати або розважати – інформуючи).

Та як би привабливо журналісти не «пакували» для нас новину, під яким би розважальним соусом її не подавали, цінністю новини є її достовірність.

Через помилкову, неправдиву, перекручену інформацію ми можемо заподіяти шкоду і собі, й іншим. Щоб не потрапити в біду, дуже важливо вміти перевіряти отримані відомості на достовірність. Достовірною може вважатися тільки та інформація, яка відповідає дійсності.

ЩО МОЖЕ ЗАПРОПОНУВАТИ СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ІНФОРМАЦІЇ НА ДОСТОВІРНІСТЬ?

А також запропонувати кілька базових настанов для своїх відвідувачів:
1. З'ясовувати, з чим вони мають справу – з фактом чи судженням.
Факт[20] (від лат. factum — зроблене) означає, як відомо, дійсність, подію, те, що реально відбулося. Саме на фактах ґрунтується віра в правдивість історії, вільну від суб'єктивних оцінок новину – у сенсі виразу , який з'явився наприкінці 19 століття і вживається, як догма: «факти – священні, коментарі – вільні»[21]. Журналіст має в своєму матеріалі об'єднати правду і реальність шляхом відображення фактів. Фактами можуть бути числа, дати, імена, події. Все, що можна помацати, виміряти, перерахувати, підтвердити. Факти надаються різними джерелами – науково-дослідними та соціологічними інститутами, органами влади, установами статистики, архівами, пошуковими інтернет-системами[22] і под. Джерелом інформації можуть стати звичайні люди, наприклад, свідки події тощо. Головне, що відрізняє факт від оцінки – об'єктивність. Оцінка завжди висловлює чиюсь суб'єктивну позицію, емоційне ставлення, заклик до якихось дій. Факт не дає оцінок, ні до чого не закликає. Мінімальна перевірка факту здійснюється журналістом за запитаннями: «Хто? Що? Коли? Де?». Лише після забезпечення цього фактологічного рівня достовірності інформації, журналіст зважується на перехід до другого рівня «Як?» і «Чому?» – рівня тлумачення, досягаючи максимально можливої несуперечливості.

2. Перевірити джерела інформації.
Далеко не всі факти ми можемо перевірити самостійно, тому наше знання багато в чому ґрунтується на довірі до джерел[23]. Джерело вважається тим більш надійним[24], чим більш нейтральним (неупередженим) є його відношення до теми чи події, про яку йдеться в новині. Також суттєвим є компетентність джерела у проблемі, що розглядається, його близькість (але незаангажованість) до події, процесу чи явища, які висвітлюються в новині. Якщо джерело представляє специфічні інтереси або є причетним до події, тоді його нейтральність обмежується або взагалі ставиться під сумнів.

3. Порівняти джерела інформації.
Важливо перевіряти потрібну інформацію за допомогою кількох джерел[25], адже неправдива, неповна інформація призводить до хибних висновків та рішень, а помилкові рішення – до катастрофічних наслідків. Чим більша кількість джерел, тим більше гарантії достовірності інформації. Популярність та авторитетність джерела ще не є гарантією достовірності. Будь-який факт повинен бути підтверджений результатами незалежних досліджень. Незалежні дослідники повинні прийти до одних і тих же висновків. До випадкових, одиничних відомостей необхідно ставитися з великою обережністю. Чим більше однакових відомостей отримано з різних джерел, тим достовірнішими є ці відомості.

4. Перевірити репутацію джерела інформації.
Джерело завжди несе відповідальність перед своєю аудиторією за надані факти, за їх точність, достовірність і повноту відомостей, на яких вони ґрунтуються, збалансованість різних точок зору. Ця відповідальність не лише репутаційна, а й матеріальна. За надання сумнівних даних редакція може втратити читачів, понести фінансові збитки та навіть відповідати перед правоохоронними органами. Солідні медіа шанують свою репутацію і ніколи не стануть ризикувати, публікуючи тенденційну чи зумисно перекручену інформацію. Якщо інформація не викликає цілковитої довіри, достатньо перевірити її в кількох інших незалежних джерелах. Також варто почитати історію редакції, дізнатися імена її керівників, ознайомитися з відгуками читачів і думками експертів.

5. Дізнатися про автора джерела інформації[26].
Якщо інформація викликає сумніви, потрібно перевірити, хто є автором. Якщо автор не зазначений, слід поставитись до тексту максимально скептично. Якщо автор залишає електронну пошту для зв'язку або можливість коментування, рівень довіри до тексту зростає. Варто поґуґлити його ім'я, аби побачити, що про нього кажуть інші. Чи опубліковані ці відгуки на сайтах державних чи освітніх установ? Якщо так – можна довіряти їм більше. Також важливо чи автор посилається на якісь публікації як джерела наведених ним фактів, і наскільки авторитетними є автори цих публікацій? Чи інші сайти посилаються на цю сторінку, якщо так, то хто? Уся ця перевірка забере кілька секунд клацання мишкою, копіювання і вставляння уривків тексту, відправляння пошукових запитів і аналізу результатів.

НАВІЩО ВІДВІДУВАЧАМ БІБЛІОТЕК ЗНАТИ, ЯК ПЕРЕВІРИТИ ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ?
Щоб вони могли[27]:

НАВІЩО БІБЛІОТЕЦІ КУЛЬТИВУВАТИ МЕДІАГРАМОТНІСТЬ СВОЇХ ЧИТАЧІВ?
Щоб вони розуміли[28], що:

ЯК БІБЛІОТЕЦІ ПОВІДОМИТИ ПРО ЦЕ СВОЇМ ГРОМАДАМ?

Ця місія сучасної бібліотеки – допомогати своїм дорослим, юним і навіть наймолодшим читачам вчитися компетенто споживати будь-які повідомлення в мас-медіа та вміти створювати свій власний медіа-продукт стрімко постала на вимогу часу та унаслідок технологічного вибуху останніх років. Для просування своїх ресурсів та послуг, навчальних тренінгів з критичного мислення, курсів з медіаграмотності тощо бібліотеці варто:

ЯК РОЗПІЗНАТИ ФЕЙК?
(Тут і далі поради журналістів сайту Stopfake.org)

У березні 2014 року з метою перевірки фактів та спростування недостовірної інформації про події в Україні, що поширюються в численних медіа, був створений сайт Stopfake.org. Його ініціаторами стала група українських журналістів та редакторів, до яких приєдналися маркетологи, програмісти, перекладачі та всі небайдужі. На переконання учасників групи значний відсоток інформації про події на Донбасі, не відповідає дійсності. Інформація спотворюється або є повністю неправдивою, бо використовується в цілях державної пропаганди, тобто новинні повідомлення використовуються не для інформування людей, а для нав'язування їм думки, вигідної тим чи тим силам. О

сь один з прикладів, на якому Stopfake.org люструє основні методи розпізнання неправди в медіа. Журналісти намагаються працювати з доведеними фактами, а не з твердженнями тих чи тих сторін. Тобто, якщо, наприклад, російський МЗС заявляє про якусь подію в Україні, а український МЗС або Міноборони цю заяву спростовує без надання доказів своєї позиції, то виникає ситуація «слово проти слова» – дві зацікавлені сторони говорять те, що їм вигідно. Тому на ресурсі Stopfake.org небагато словесних спростувань. Найбільш поширений і, в той же час, найбільш легкий для спростування тип брехливої інформації це – фейк.

ФОТОФЕЙК
(Поради журналістів сайту Stopfake.org)

Зазвичай визначити правдивість тієї чи іншої картинки в інтернеті можна протягом декількох секунд, але, як виявляється, величезна кількість користувачів не вміють це робити і відразу вірять кожному «волаючому» фото.

Для розпізнання фотофейка є кілька способів. Якщо ви використовуєте браузер Google Chrome, вам достатньо лише клікнути на підозрілому зображенні правою кнопкою миші і вибрати пункт «Знайти це зображення в Google».

Якщо ви користуєтеся іншим браузером, в якому за замовчуванням немає функції пошуку за зображеннями, можна налаштувати для цього спеціальний плагін, їх є чимало. Наприклад, чудово працює плагін Who stole my pictures («Хто вкрав мої картинки»). Перевага цього плагіна в тому, що він вміє шукати не тільки у Google, але і й у Яндексі, Tineye або за всіма трьома пошуковиками одночасно.

Якщо у вас не Chrome і немає можливості встановити плагін, можна впоратися без нього. Для цього (в будь-якому браузері) потрібно поруч зі вкладкою, де відкрито сайт з підозрілою картинкою, відкрити ще одну, в якій відкрити розділ картинок Google. Після цього потрібно повернутися в попередню вкладку, підхопити мишкою потрібне зображення, перетягнути його у вкладку з Google і відпустити в рядку пошуку.

В такий же спосіб можна шукати зображення, збережені на жорсткому диску вашого комп'ютера – досить перетягнути мишкою файл картинки в рядок пошуку картинок в Google.

За допомогою цього методу ви перевіряєте відразу два дуже важливих аспекти. Перше: чи є картинка оригінальною або ж піддавалася обробці в фоторедакторі. У нашому випадку ми бачимо, що на зображенні було домальоване полум'я з метою використати його як ілюстрацію «розбомбленого» Донецька.

Інший важливий момент, який можна перевірити таким способом – дату публікації картинки, а також те, що на ній насправді зображено. Наприклад, чи, бува, не вирішив хтось у черговий раз видати наслідки бойових дій в Сирії за українські.

ВІДЕОФЕЙК
(Поради журналістів сайту Stopfake.org)

Працювати з таким фейком складніше, ніж з картинками, оскільки простого способу пошуку за відео немає. Якщо ви запідозрили, що знайдене вами відео неправдиве, спробуйте наступне.

По-перше, якщо ви дивитеся вбудоване вікно YouTube на якомусь сайті, перейдіть на сам YouTube, щоб отримати про ролик більше інформації (для цього клікніть на логотип відеосервісу в правому нижньому куті).

Скріншот сайту «Комсомольської правди»

Наприклад, таким чином ми можемо дізнатися, що новина російської «Комсомольської правди» про те, що кияни освистали Арсенія Яценюка і Олександра Турчинова на День перемоги в 2014 році є брехливою, оскільки відео було залито на YouTube ще рік тому – тоді Яценюк і Турчинов, будучи ще в опозиції, потрапили в немилість прихильників Комуністичної партії.

Звичайно, настільки простих проколів зазвичай дуже мало. Якщо найочевидніших ознак відеофейку немає, радимо звернути увагу на наступне. Коли в самій назві відео зазначена свіжа дата і, до того ж, цей ролик багаторазово заливається на YouTube протягом короткого періоду часу, є висока ймовірність того, що це – фейк. Виберіть ролик з найбільшою кількістю переглядів і почитайте під ним коментарі – є висока вірогідність того, що серед тих, хто його переглянув, є люди, які бачили оригінал ролика і навіть розмістили на нього посилання.

Крім того, звертайте увагу на деталі на відео – назви об'єктів, автомобільні номери, вуличні таблички. Завдяки їм часто можна визначити, про що насправді йдеться. Наприклад, в такий спосіб ми з'ясували, що яхту Video Azimut 46, яку, відповідно до сюжету російського НТВ одеським сепаратистам нібито подарував місцевий бізнесмен для захисту узбережжя, насправді орендували співробітники телеканалу спеціально для створення брехливого сюжету.

Ще один спосіб – опишіть ключовими словами те, що бачите на відео і введіть це в пошук YouTube або Google. Наприклад, масово поширюється фрагмент відео під назвою «Звернення до київської хунти від матері вбитого військового 14 травня 2014». Але при пошуку в YouTube за словами «звернення матері вбитого військового» ви легко знайдете повний запис звернення, з якого стане зрозуміло, що мати насправді звертається до президента Росії Володимира Путіна з проханням припинити військові дії в Україні.

Ще один спосіб – зробіть скріншот найбільш показового або яскравого кадру з відео і залийте його в пошук картинок в Google за описаним вище способом. Є ймовірність того, що колись хтось писав новину з цим відео і використовував для неї яскравий скріншот в якості ілюстрації. Таким чином іноді можна знайти першоджерело.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ
(Поради журналістів сайту Stopfake.org)

Часто-густо показання очевидців перевірити важко або неможливо, але бувають винятки. Вслухуйтеся в свідчення очевидців – чи є в їхній мові підтвердження тих тез, які намагаються вам донести журналісти, або вони говорять про загальні речі, які медіа потім використовують у своїх цілях. Наприклад, у вже згаданому нами сюжеті з яхтою співробітники НТВ також розповідають, що інший бізнесмен – донецький авіаінструктор – подарував бойовикам літак. При цьому, як пізніше виявилося, інструктор відповідав на загальні питання журналістів про літаки і стрибках з парашутом і нікому нічого не дарував. Пізніше він навіть записав про це відеозвернення.

Ще один такий приклад перекручування слів – сюжет телеканалу Russia Today, який розповів про втечу євреїв з Києва через антисемітизм нової української влади. Співробітники каналу навіть показали, як рабин Міша Капустін збирає речі і розповідає, що змушений тікати від небезпеки, що насувається. Але якщо ви вслухаєтеся в його слова, то виявите, що він чомусь не говорить, небезпеки з чийого саме боку він побоюється. А якщо ви пошукаєте інформацію про Капустіна, то з'ясуєте, що він є рабином не Київської, а Сімферопольської синагоги, раніше виступав із публічним проханням захистити Україну і Крим від Росії, а зараз тікає саме з Криму від нової російської влади.

Також звертайте увагу на самого очевидця – чи не бачили ви його раніше. Як, наприклад, відому «гастролерку» Марію Ципко, яка регулярно дає коментарі журналістам в образі мешканки то Одеси, то Донецька, то ще якоїсь гарячої точки.

ПОВІДОМЛЕННЯ ЗАХІДНИХ МЕДІА
(Поради журналістів сайту Stopfake.org)

Цей прийом часто використовується для посилення правдоподібності або авторитетності того чи того повідомлення. Тим не менше, серед таких повідомлень безліч вигадок, взятих з маргінальних сайтів, які слід перевіряти. Наприклад, російське видання «Взгляд», яке називає себе діловою газетою, повідомило про те, що Сполучені Штати відмовилися забрати тіла 13 співробітників ЦРУ, нібито вбитих в Україні. При цьому видання послалося на західний сайт з красивою назвою The European Union Times. Але якщо зайти на цей сайт, то побачимо, що посилання веде далі – на сайт WhatDoesItMean.com – ресурс, відомий своєю маргінальністю, який регулярно публікує творчість вигаданого персонажа на ім'я Сорча Фаал. Почитавши про цього автора ми дізнаємося, що він регулярно повідомляє читачам про «громадянську війну» в США, про втечу найбільших американських корпорацій в Росію через страх перед Обамою тощо. Крім того ми можемо з'ясувати, що сайт The European Union Times є також афілійованим з WhatDoesItMean.com, і його звинувачують в «божевільній пропаганді ідіотизму».

Інший варіант – перекручення реальних повідомлень авторитетних медіа. Наприклад, низка сайтів повідомили про те, що 27 членів екіпажу американського есмінця Donald Cook злякалися і подали рапорт про відставку після того, як під час патрулювання в Чорному морі дуже близько від їхнього судна 12 разів пролетів російський винищувач Су-24. При цьому вони послалися на представника Пентагону, полковника Стівена Воррена, який нібито розповів про це агентству Reuters. Насправді Уоррен дійсно розповідав агентству про інцидент, але ні про переляк, ні про рапорти зовсім не йшлося – в цьому можна пересвідчитися, зайшовши на сайт агентства Reuters.

Тому завжди намагайтеся знайти оригінал новини або новинного приводу. Але найголовнішою умовою для розпізнання фейку є критичне ставлення до інформації, яку ви споживаєте. Інформаційна війна є вкрай важливим елементом протистояння між країнами, тому намагайтеся не сприймати на віру повідомлення, остаточно не переконавшись у їх правдивості.

Критичне мислення: базові методики і вправи
(за матеріалами сайту http://monda.eu/en/modules/thinking)

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ
ЯК ДУМАТИ КРИТИЧНО, ВИЯВЛЯТИ ПРИХОВАНИЙ ЗМІСТ ТА ЧИТАТИ МІЖ РЯДКАМИ

«Важливо ніколи не переставати сумніватися».
Альберт Ейнштейн

Критичне мислення – це комплекс усвідомлених дій і навичок, які ми застосовуємо, коли оцінюємо інформацію, достовірна вона чи містить маніпуляції. Не варто думати про критичне мислення як про певні знання, які можна отримати «на ходу». Щоб навчитися критично мислити, потрібно багато часу і зусиль. Цей розділ ознайомити вас з деякими базовими підходами, які допоможуть розвивати критичне мислення.

Хвіст виляє собакою
«Це моя війна, а не війна ЦРУ»

Фрагмент із фільму «Хвіст виляє собакою» з Робертом Де Ніро і Дастіном Хоффманом в головних ролях.

«Напередодні виборів, щоб відволікти увагу від секс-скандалу за участі президента, політтехнолог та голлівудський продюсер об'єднують свої зусилля, щоб інсценувати війну. У президента, який за кілька днів до виборів потрапив у скандальну історію, здається, не багато шансів, щоб бути переобраним. Один із його радників звертається до голлівудського топ-продюсера, щоб той сконструював війну в Албанії, яку би президент героїчно завершив та все має відбуватися лише в мас-медіа».

Запитання для роздумів

Що таке критичне мислення?

«Це ознака тренованого розуму, коли він вміє враховувати думку, не сприймаючи її»
Аристотель

Здебільшого люди пов'язують критичне мислення з чимось негативним, коли зауважуються помилки, недоліки, хиби – на кшталт того, як керівник критикує свого підлеглого. Але це не єдине значення слова «критичний». Ба більше, негативне ставлення під час критичного мислення є радше перешкодою, ніж передумовою для якісного мислення, оскільки воно може засліпити наші неупереджені судження. А саме неупереджені судження є запорукою критичного мислення.

Критичне мислення або критичний аналіз – це набір усвідомлених дій і навичок, завдяки яким ми можемо оцінювати чиюсь або свою інформацію на предмет того, є ця інформація правдивою чи містить маніпуляції. Критично оцінювати можна будь-яку інформацію – текстову, звукову чи візуальну. Люди робили це як на Заході, ще в часи стародавньої Греції, послуговуючись знаменитим методом Сократа, так і на Сході, що засвідчила буддійська література прадавньої Індії.

Критичне мислення ґрунтується на ретельному, розсудливому обмірковуванні інформації (наприклад, думок чи поглядів, навіть власних) та її ретельному оцінюванні шляхом задавання запитань, урахування різних точок зору, можливих власних стереотипів, припущень та забобонів, а також можливих інтересів.

Щоб робити це правильно, потрібно постійно стежити за своїми думками і не сприймати інформацію як належне лишень за її формою, а аналізувати, з'ясовувати, чи вона точна, зрозуміла, релевантна та логічна. Таким чином, будь-яку інформацію, яку ми розглядаємо, треба проаналізувати, оцінити з різних точок зору, помістити в конкретний контекст.

Уміння критично мислити не вдасться набути за ніч, для цього не достатньо засвоїти правила; навик критично мислити потрібно усвідомлено шліфувати і регулярно його застосовувати. Та не лише це – спершу ми повинні позбутися власних старих поганих звичок некритичного міркування. Лише після цього можна розвивати у собі звички критично мислячої людини.

Як наголошував Ейнштейн, вже процитований вище, ми не повинні припиняти задавати собі запитання. Які це запитання?

Приклади

Джерело: Wikipedia Commons

Приклад 1

Ось у цьому і суть критичного мислення. Воно підшукує іншу, безсторонню точку зору на одну й ту ж реальність.

Приклад 2

Куб Некера

Джерело (http://www.123opticalillusions.com/pages/Facevase.php)

Приклад 3

Обидві ці картинки є графічною ілюстрацією того, що речі можуть відрізнятися від тих, якими вони нам здаються на перший погляд. А критичне мислення допоможе нам виявити це.

Запитання для роздумів

Побачити не є достатньо

Джерело

Критичне мислення є усвідомленою розумовою діяльністю, зорганізованою певними прийомами, подібними до тих, які застосовують науковці у своїх дослідженнях. А вони дотримуються процедур, що дозволяють їм оцінити, перевірити надійність висновків.

Їхня робота ґрунтується на вимогах, без яких критичне мислення ніколи не буде таким, яким воно має бути; це: ясність, точність, надійність, логічність, важливість, безсумнівність, повнота й об'єктивність.

Ключовими навичками критично мислячої людини є її здатність спостерігати, інтерпретувати, аналізувати, вилучати, додавати, оцінювати і пояснювати. А потім, ґрунтуючись на всьому цьому, доходити власних висновків й висувати свої аргументи.

Тим не менше, з допомогою наступних прикладів можна пересвідчитися, що навіть коли дуже уважно на щось дивитися, цього не досить, потрібно прямувати далі і використовувати інші методи, щоб викрити ілюзію.

Приклади

Джерело

Приклад 1 Гляньте на дві вертикальні лінії на малюнку. Яка з них довша? Чи ви здивуєтеся, якщо виявиться, що вони однакові?

Джерело

Приклад 2

А цей приклад із «реального життя» ілюструє недолік сприймання реальності, яку відтворюють мас-медіа. У кадрі – лідер французької ультралівої партії Лівий фронт Жан-Люк Меланшон, у якого беруть інтерв'ю для приватного телеканалу TF1, де він говорить від імені протестувальників, яких він вивів, за його словами, на «податкову революцію». Цей сюжет був відзнятий за кілька годин до реального протесту. Ймовірно, телевізійники хотіли, щоб робота була зроблена і підстрахувалися.

Як можна пересвідчитися, важливо бачити щось, але це не суттєва частина критичного мислення. Завдяки спогляданню, критично мисляча людина може знайти нові факти, з якими потрібно працювати далі. Щоб використати їх належним чином, необхідно помістити їх в контекст, а для цього треба знати, що це за контекст. Потрібно аналізувати й оцінювати саме наявні факти, доповнювати їх за допомогою інших перевірочних запитань; якщо потрібно, перевіряти та зважувати їх і лише після цього висувати добре обґрунтовані аргументи.

Правила критичного мислення
Критично мисляча людина повинна уникати:

Які навики може розвинути критично мисляча людина?

Оцінка джерел

Первинні та вторинні джерела

Критично мисляча людина також бере до уваги, чи надходить інформація з первинних або вторинних джерел.

Первинні джерела – це оригінальні опубліковані джерела, наприклад, медичні дослідження з проблеми ожиріння. Вторинним джерелом може бути, наприклад, повідомлення в газеті, в якому йдеться про проведене медичне дослідження на тему ожиріння, а також передається його суть більш загальною, зрозумілою для аудиторії мовою. А в інтерпретаціях, переказуванні є місце для неточностей. Читач повинен знати про це і ставитися до інформації з вторинних джерел обережно.

Це не означає, що первинні джерела ми повинні сприймати беззастережно. Ми завжди можемо збагнути, чи інформація в дослідженні обґрунтована і чи були інші дослідження на цю тему, результати яких відрізняються.

Довіра до тексту вища, коли в ньому є посилання на джерело, ім'я автора, назву матеріалу та рік опублікування. Коли йдеться про повідомлення в інтернеті, вони зазвичай дають гіперлінк на дослідження, які цитуються у тексті. Читач може легко зайти на оригінал джерела. Якщо виникають сумніви щодо достовірності інформації, він може знайти інші незалежні джерела.

Як читати газету

Джерело

До незалежної категорії інформаційних ресурсів відносяться мас-медіа. В цілому, вважається, що серйозні респектабельні видання є надійнішими за таблоїди, які часто подають сенсації і перебріхують те, що відбувається насправді.

Важливо розрізняти журналістські жанри і розуміти відмінність між репортажем та публіцистичним матеріалом. Репортаж не передбачає емоцій та стисло й точно повідомляє про відомі та/або невідомі події. У публіцистичному матеріалі автор шукатиме взаємозалежність, зв'язки, робитиме висновки, даватиме оцінку й вибудовуватиме аргументацію. Новинний репортаж має інформувати об'єктивно й неупереджено, в той час як публіцистика допускає точку зору журналіста. За великим рахунком, це справа читача розуміти чи ні особливості та наслідки публіцистики.

Хоча газетні новини повинні бути неупередженими, часто ми зустрічаємося з необ'єктивністю. Журналісти можуть робити це за допомогою різних прийомів. Іноді вони подають думку двох експертів, які знаходяться по один бік проблеми, натомість альтернативна точка зору залишається не представленою. Вдаючись до цього, журналісти свідомо (чи несвідомо) посилюють певну думку, наділяючи її властивостями факту, а відтак пропонують читачам не повну, а лише часткову інформацію.

Якщо журналіст працює з фактами, не посилаючись на джерела, критичний читач повинен загострити свою пильність. Це не обов'язково означає, що журналіст підтасовує факти, але у читача має бути можливість перевірити інформацію.

Ангажованість пресового повідомлення можна також простежити, наприклад, за допомогою не належного підбору слів. Пресове повідомлення має послуговуватися нейтральною мовою. В ньому немає бути експресивних висловлювань, оскільки вони емоційно забарвлені, а відтак матимуть вплив на тональність публікації, а значить і на всю публікацію. Читач може виявити суб'єктивність журналіста, якщо звертатиме увагу на те, які прикметники або прислівники той використовує.

Приклад:

Спритні поліцейські затримали 4-ох грабіжників. Пояснення: Прикметник «спритний» у цьому реченні є суб'єктивним. Факт, що поліцейські упіймали 4-ох грабіжників нічого про загальну спритність поліцейських не говорить. Можливо, перед цим від них втекли 20 інших грабіжників.

Точність інформації

Треба завжди перевіряти, чи є логічно правильними факти або припущення, які містяться в інформації. Вони повинні бути точними і витікати з аргументів, на яких ґрунтуються. Щоб пересвідчитися, що вони є саме такими, треба аналізувати їх і думати, як вони витлумачені.

Приклад:

«Всі шведи дуже заможні. В країні немає бідних, лише суцільна розкіш. Там не побачиш жодного безхатченка. Коли я минулого року поїхав туди на вихідні, я бачив тільки дорогі авто на вулицях, всюди була неймовірна чистота й порядок».

У нас є твердження, що всі шведи дуже багаті. Чи правда, що в Швеції не можна побачити бідних або бездомних людей? Звичайно, ні. Твердження, що автор не зустрів жодного з них, не означає, що їх немає взагалі. Крім того, за офіційною інформацією Шведського національного комітету з охорони здоров'я і соціального забезпечення, в країні нараховується 34 тисячі людей, що не мають свого даху над головою.

І чи означає інформація про лише дорогі авто, які бачив автор, що всі шведські багаті? Ні. А що, коли автор цього твердження зупинився в кварталі, де мешкають дипломати і, можливо, то були зовсім не їхні власні машини, а орендовані для службового користування? Не говорячи вже про відносний рівень заможності – вони можуть бути багатими в глобальному контексті, але це не означає, що вони багаті в Швеції.

І, на завершення – після одного уїк-енду, проведеного десь у Стокгольмі, не можна робити висновок про всю країну та її мешканців. Безперечно, це буде лише фрагментарна, не репрезентативна частина реальності.

Запитання до обміркування

Що таке аргумент?

Аргумент – це набір фраз, тверджень або припущень, в яких містяться передумови і висновок. Передумови мають стати обґрунтуванням для висновку. Мета аргументації – пояснити, переконати і довести. Не можна плутати аргумент зі звичайним твердженням. Твердження містить об'єктивну інформацію, але на відміну від аргументу, позбавлене намагань переконати в чомусь або захистити якусь точку зору.

Аргумент може бути істинним або хибним. Аргумент є нейтральним поняттям, яке відноситься до структури інформації і не стосується коректності інформації. Це означає, що і хибний аргумент, що будується на алогічній або помилковій основі, все рівно вважається аргументом.

Приклад нелогічного аргументу
1. Бібліотекарі люблять багато читати
2. Історики люблять багато читати
1 + 2 = Бібліотекарі є істориками.

Ніби звучить резонно, чи не так? Але, звісно, це належно не обґрунтовано. Розгляньмо інший подібний приклад:
A. Леся Українка – велика поетеса
Б. Ліна Костенко – велика поетеса
A + Б = Леся Українка – це Ліна Костенко

Структура аргументу – припущення та висновок

Щоб зрозуміти процес аргументації, потрібно збагнути його формулу і вміти розкласти аргумент на його стрижні.

(1) передумова + (2) передумова = (3) висновок

Приклад:
Передумова (1): Купуючи товари, сертифіковані за системою «Справедлива торгівля», ви сприяєте освіті дітей фермерів.
Передумова (2): Освіта підвищує шанси на краще життя в майбутньому.
Висновок (3): Ми збільшуємо шанси дітей фермерів для їх кращого життя в майбутньому, купуючи сертифіковані товари.

Приховані передумова і висновок

Втім, часто трапляється, що в аргументації одна з передумов або навіть і сам висновок залишаються прихованими десь поміж рядками, тому виявити їх значно важче.

Приклад прихованого висновку

Аргумент: «Не розумію, навіщо ти палиш. Паління шкідливе для здоров'я», розкладений за формулою, виглядає наступним чином:
(1) Паління шкідливе для здоров'я.
(2) Ти палиш.
(3) Паління шкідливе для тебе.
Висновок «Паління шкідливе для тебе» прихований в цьому аргументі, але він вгадується між рядками.

Приклад прихованої передумови

Аргумент: «Звісно, він знає теорему Піфагора, він є вчителем математики», розкладений за формулою, виглядає наступним чином:
(1) всі викладачі математики знають теорему Піфагора (прихована передумова)
(2) він є вчителем математики
(3) він знає теорему Піфагора.

Завжди має бути логіка

Хороший аргумент не має містити маніпуляцій, двозначностей або помилок. Навпаки, він має бути зрозумілим і чітким, без приховування будь-якого факту. Хороший аргумент має бути логічним. Навіть, якщо обидві передумови істинні, все рівно без логіки не можна дійти правильного висновку.

Приклад:
(1) всі люди ссавці
(2) Петро людина
(3) Петро ссавець

Цей аргумент вірний
(1) всі тигри ссавці
(2) Петро (людина) ссавець
(3) Петро (людина) тигр

Це аргумент хибний.

Попри те, що обидві передумови є правильними, висновок не вірний. Чим відрізняється перший приклад? Логікою. Те, що всі тигри ссавці і Петро ссавець не означає, що він тигр. Без логіки навіть правильна формула не допоможе.

Як перевірити, чи наші аргументи добре обґрунтовані?

Наступні запитання можуть допомогти нам в якості підказок:

Якщо хоча б на одне запитання є відповідь «так», постарайтеся ще раз обмізкувати свій аргумент.

Коли набирається багато поганих аргументів, вони продукують різного роду маніпуляції, як-то:

Джерелo: http://monda.eu

http://monda.eu - це багатомовний веб-сайт, який дає змогу відвідувачам зрозуміти і, можливо, мобілізуватися у відповідь на можливості та виклики, які несе глобалізація, допомогти їм сформулювати власне бачення про нинішній світ і своє місце в ньому. Загалом це можливість для відвідувачів усвідомлювати і долати проблеми, що їх людство змушене сьогодні подужувати.

Сайт monda.eu як провідний ресурс проекту Глобального електронного навчання допомагає людям вчитися і об'єднує наш спільний світ в зручний для користувача спосіб з допомогою інноваційних та інтерактивних інструментів. Інтерфейс і контент сайту підходять для користувачів з різними комунікативно-технічними навичками, інтересами та потребами. Він розширює існуючі інформаційні джерела, як, приміром, Світові навчальні ресурсні центри (Global Education Resource Centres), пропонує експертів для консультацій і залучає користувачів до комунікації з іншими.

З моменту запуску, сайт працює на 9 мовах – на офіційних мовах 7 нових держав-членів ЄС (болгарській, чеській, угорській, польській, румунській, словацькій, словенській) та англійською й німецькою. Втім, він технічно підготовлений для додавання інших мов. При підготовці навчальних матеріалів сайту використовується електронно-педагогічна методика, включно з інноваційними методами у сфері ІКТ (інформаційно-комунікативних технологій), приміром, ігор і вікторин, що робить процес навчання приємним і цікавим.

Методична розробка тренінгу «Інформаційні війни: як врятуватися від пропаганди або чому вдається маніпулювати суспільною свідомістю»

Сучасна бібліотека – це не тільки зібрання книжкових колекцій, але й величезний світ соціальних комунікацій для людей, об`єднанихях пошуком знань. Реальне майбутнє за тими бібліотеках, які поєднують традиційну культуру спілкування з книгою та нові інформаційні технології. Це – стратегічний напрям на шляху модернізації української бібліотечної системи й перспективи зміцнення партнерських відносин зі світовим бібліотечним, інформаційним і культурним співтовариством.

Оскільки інформація вважається сьогодні головним досягненням людства і велика її частина акумулюється в бібліотеці, то, відповідно, однією з головних функцій бібліотеки залишається саме інформаційна.

Запропонована методична розробка - це пошук нових підходів до підготовки користувачів, які б володіли сучасними методами багатоаспектної інформаційної діяльності. Сучасний користувач повинен розуміти, наскільки важливо володіти інформацією, зберегти її, систематизувати і передавати, а найголовніше критично оцінювати та відрізняти від пропаганди та маніпулятивної брехні.

Вашій увазі пропонується конспект тренінгу для роботи з різними цільовими аудиторіями: школярами, студентами, співробітниками бібліотеки, жителями тощо. У методичній розробці ви знайдете не тільки дидактичний матеріал, але і "поради фасилітатору", пам'ятки, гіперпосилання та роздаткові матеріали.

«Інформаційні війни: як врятуватися від пропаганди або чому вдається маніпулювати суспільною свідомістю»

Мета тренінгу – формування поглибленого розуміння ролі інформації в сучасних умовах, значення засобів мас-медіа та інформаційних технологій в керуванні масовою свідомістю; а також підготування громадянського суспільства до захисту від маніпуляцій масовою свідомістю та пропаганди під час інформаційних війн через створення цілісного уявлення про сутність, місце і роль останньої та розвиток критичного мислення щодо інформації, навичок для збору та аналізу достовірної інформації.

Очікувані результати
Учасники

ТЕМА 1.
Як навчитися визначати способи маніпуляцій і технології пропаганди в сучасних мас-медіа

Обладнання: стікери, роздаткові матеріали (див. Додаток 1) листи для фліпчарту, ролики «Звернення студентів» https://www.youtube.com/watch?v=mPB-sZ4sVss, https://www.youtube.com/watch?v=Zn69mAzPwjg, ролик Миргородська «Анти-зомбі-ефект», ролик із антипропагандою, ролик із новинами України, «Схеми контент- і дискурс-аналізів» – роздаткові матеріали, 20 шт., роздаткові матеріали «Поширенні способи маніпуляцій» – 4 шт.

I етап. Активізація групи і знайомство (15 – 20 хв)
Вступне слово тренера. Презентація цілей і завдань тренінгу (2 – 3 хвилини).

1. Знайомство
Запропонувати кожному членові групи представитися. Кожен учасник, представляючись, називає якості, які сприяють чи заважають ефективному спілкуванню, своє хобі, девіз життя. Знайомство вести по колу. Учасники мають право ставити будь-які запитання.

2. Ухвалення правил поведінки та очікування від тренінгу
Пропонуємо учасникам ухвалити правила, які будуть на тренінгу.

– Які правила ви можете запропонувати, щоб нам було комфортно працювати?

Відповіді учасників тренер записує на ватмані, після їх обговорення затверджує правила. Пояснюємо, що правила поведінки на заняттях задають основу, завдяки якій група зможе працювати продуктивно, а потреби кожного будуть враховані. Говоримо, що ухвалені нами правила будуть всі заняття перебувати перед очима учасників і, в разі потреби, ми будемо до них повертатися. Якщо на якомусь етапі кому-небудь з учасників здасться, що правила порушені, ви зможете знову звернутися до них і залагодити ситуацію.

3. Дерево очікувань. Роздаємо стікери

Заздалегідь малюємо дерево на ватмані.

ВСІ озвучують свої очікування від тренінгу.

Після закінчення тренінгу слід повернутися до «дерева очікування», щоб визначити, якою мірою вони виправдалися.

II етап. Мотивація (35 хв)

Вправа 1. Робота з текстом Макса Фрая «Вибираючи, чому і кому вірити ..» (10 хв) [29]

Модератор пропонує індивідуально ознайомитися з текстом Макса Фрая (Роздаткові матеріали 1 – Макс Фрай)

Питання до учасників:
1. Чи було в тексті щось, що змусило вас задуматися?
2. Наведіть приклади фраз, які вас «зачепили»?
3. Як ми формуємо реальність довкола себе?
4. Чи готові ми прийняти реальність іншої людини?
5. Чи можливий діалог між людьми з різних реальностей?

Вправа 2. Перегляд роликів «Звернення студентів» (20 – 25 хв)

Пропонуємо учасникам переглянути ролики «Звернення студентів» як приклад репрезентації двох реальностей.

Завдання групі перед переглядом:
1. Зверніть увагу на формат роликів (час, постава кадру, візуальні маркери)
2. Зверніть увагу на основну аргументацію звернень.
3. Чи використовують у своїх зверненнях студенти «мову ворожнечі» або інші види нетолерантного спілкування.

Перегляд роликів
Завдання після перегляду:

Об'єднатися в 3 групи для порівняльного аналізу роликів. Для виконання завдання групам надається 5 – 7 хв.

Питання до груп:
1. Що спільного в цих роликах?
2. Чим відрізняються?
3. Як би ви визначили головний «меседж» роликів?
4. Виділіть основні тези оцінення7 подій в Україні?
5. Проаналізуйте медіатексти на предмет наявності «мови ворожнечі» або нетолерантного звернення.

Питання після презентацій робіт груп:
1. Чи можливий діалог між студентами України та Росії?
2. Відстоюючи свою реальність, ми відстоюємо свої інтереси чи чужі?
3. Хто і як створює реальність, в якій ми живемо?
4. Чи можна назвати авторів роликів маніпуляторами масовою свідомістю?
5. Чи можна назвати студентів жертвами маніпуляцій і пропаганди в інформаційній війні? Відповідь обґрунтуйте.
6. Як, на вашу думку, працює пропаганда? Чи притаманні технології пропаганди і маніпуляцій сучасним мас-медіа?

Вправа 3. Основні техніки «промивання мізків».

Міні-лекція, робота з презентацією [30]
(слайди презентації в додатку) (15 – 20 хв)

У світі не знайдеться людини, яка хоча б одного разу не стала жертвою маніпулювання. Хоч би якими розумними й освіченими ми себе вважали, кожен згадає, як не раз, не два і навіть не десять він піддався на вмовляння шахрая, чи гадалки або екстрасенса, повірив рекламі, політичній пропаганді. І добре, якщо можна просто забути неприємний епізод, але іноді він досить серйозно впливає на наше життя. А для того, щоб протистояти цьому, спробуємо розібратися, як діє механізм «промивання мізків».

При маніпулюванні масовою свідомістю фізичних методів не застосовують, але в хід йде психологічний «трискладовий» механізм:

Вперше термін «brainwashing» вжив у своїй сенсаційної статті, опублікованій 1950 року в «Miami News», журналіст (і співробітник відділу пропаганди ЦРУ) Едвард Хантер. Він буквально переклав на англійську китайський вислів «сі-НАО» – «промивати мізки»: так говорили про методи примусового переконання, якими у китайців, вихованих ще в дореволюційну епоху, викорінювали «феодальний» склад мислення.

Як перетворити дорослу раціональну людину в довірливу дитину? Створивши загрозу її базовим потребам. Найжорсткіший приклад – промивання мізків американським полоненим у корейських таборах або людям, що потрапили в секти. Спочатку людину ізолюють від звичного оточення і альтернативних джерел інформації, щоб колишні настанови і переконання не підкріплювалися ззовні і жертва потрапила в повну залежність від нових господарів.

Далі настає черга життєво важливих потреб людини: її позбавляють їжі, сну, елементарних зручностей. Досить швидко вона стає безпорадною і безпомічною: якщо не задовольняються базові потреби, цінності та переконання відходять на другий план. Коли «об'єкт» повністю, фізично і духовно, виснажений, господарі починають вселяти йому нові «істини». За хорошу поведінку – відмову від колишніх поглядів – потроху видають їжу, дозволяють спати, поліпшують умови. Поступово людина приймає нову систему цінностей і погоджується співпрацювати.

Головне – будь-яким способом змусити нас боятися. Чого завгодно: безсоння, голоду, фашизму, загрози дітям. Страх цей абсолютно ірраціональний, але залякані люди підуть на все, навіть на те, що їм не вигідно. Наприклад, досить просто вимовити заклинання «міжнародний тероризм» – і ми вже не протестуємо, коли в аеропорту нас обшукують, змушують роззуватися і вивертати кишені.

Маніпуляція свідомістю припускає гру на почуттях, звернення до підсвідомості, страхів і забобонів, а вони є в кожного з нас. Як зброю використовують національні стереотипи, міфи. У кожного народу є щось, на що можна натиснути, за що зачепити. Кожен народ чогось боїться. Росіяни, наприклад, – фашистів. За цим словом – мільйони загиблих, ненависть до ворогів, які «спалили рідну хату, згубили всю родину», щось дуже страшне. І контекст уже не має значення. Цей ключик відмикає двері підсвідомого, актуалізує страхи, тисне на наші больові точки. Особливо це діє на людей з розвиненішою правою півкулею: це більшість жінок, малоосвічені чоловіки, діти.

Б'ють у ціль і «мертві слова», різні залежно від випадку. У пропаганді це «фашисти», «бомбування», «хунта». У рекламі – «безсоння», «біль», «спрага». У гадалки інший набір: «змова на смерть», «вінець безшлюбності», «родове прокляття». Людину немов заганяють у вузький простір, в якому немає місця аргументації, де в хід ідуть ярлики, інфантильні звороти, де дійсність пояснюють простими «дитячими» формулами. «Мертві слова» не розраховані на критичне сприйняття. Вони повинні запустити певну емоційну реакцію: страх, відчуття загрози.

Не треба думати, що в одній країні таке можливо, а в іншій ні. Звичайно, десь люди загалом «доросліші», вони раціональніше, краще розуміють свої права. А десь інфантильніші, піддаються впливові, живуть міфами, емоціями, мають «дитячішу» свідомість. Наш народ більшою мірою належить до «дитячому» типу. До того ж ми багаторазово «поранена» нація, в нас багато реальних страхів: голод, репресії, революції, війни.

Людину налякали, позбавили самовладання і здатності критично мислити. І ось, коли вона вже відчуває себе жертвою і шукає порятунку, з'являється «рятівник». І людина готова виконувати будь-які його накази.

Ця техніка непогано розроблена у «ворожок». Їхні жертви віддають їм усе добровільно. «Як же так? Мені не погрожували ножем чи пістолетом», – заднім числом дивувалися розумні люди. Фокус простий. Спочатку «ворожка» привертає до себе жертву. Потім раптом «помічає» «порчу», «вінець безшлюбності», «пристріт і страшну хворобу». Будь-хто злякається, а в стані афекту ми легко піддаємося навіюванню. У цей момент «ворожка» перетворюється в «рятівника»: «Твоєму горю допомогти нескладно. Позолоти ручку». І далі вона може робити з людиною все, що захоче.

Зіткнувшись з труднощами, ми шукаємо простих відповідей і прагнемо виправити ситуацію простими діями, в тому числі абсолютно необґрунтованими. У рекламі «порятунок» теж завжди пропонують через псевдологіку, вибудовування причинно-наслідкового зв'язку між явищами, що не мають нічого спільного: питимеш цю каву – станеш багатим, жуватимеш цю жуйку – сподобаєшся дівчатам, пратимеш цим порошком – і чоловік ніколи не піде до іншої.

Пропаганда «працює» так само. Нас лякають тим, від чого нам по-справжньому страшно: війнами, фашизмом, хунтою, вбитими, пораненими. І на тлі всього цього кошмару показують – ось він, шлях спасіння: наприклад, створити сильну державу, що захистить, якої всі інші бояться.

Людей в масі легше обдурити, ніж кожного окремо. Люди, спілкуючись, впливають одне на одного, заражають одне одного своїми емоціями. Особливо заразлива паніка...

Саме тому вплив на одну людину вимагає особливого професіоналізму, а в масах зараження відбувається миттєво – важко встояти, коли всі навколо поводяться певним чином. Ефект натовпу спрацьовує, навіть якщо кожен сидить перед своїм окремим телевізором.

Як не парадоксально, але ті ж методи застосовують у рекламі. Звичайно, нас не позбавляють їжі, води або сну, але занурюють в уявний світ голоду, спраги, нестачі найнеобхіднішого – що талановитіша реклама, то правдивіші образи людей, змучених недосипом, сексуальною незадоволеністю, голодом, спрагою, то швидше ми перетворюємося на «перелякану дитину» та підкоряємося владі того, хто позбавить нас від мук за допомогою, наприклад, картопляних чіпсів, жувальної гумки з новим смаком, газованої води.

В основі будь-яких технологій керування поведінкою лежать способи маніпуляції за допомогою реклами. Сучасну людину всюди супроводжує реклама: рекламні повідомлення в пресі, сторінки в журналах, оголошення на радіо, відеоролики на телебаченні, друковані постери в міському транспорті, білборди, банери на вулицях міст тощо. Так реклама готує нас до перетворення в слухняне «стадо», для якого неважко підготувати пропагандистський коктейль.

Для закріплення теоретичного матеріалу перегляд ролика антипропаганди з аналізом випуску новин (4 хв)

Вправа 4. «Громадянська експертиза новинного медіатексту». Робота в групах (20 хв)

Учасники об'єднуються в 4 групи (використовуються правила групової роботи). Кожна група отримує роздатковий матеріал з описом способів маніпуляцій у мас-медіа, матеріали не збігаються. Учасникам пропонується, використовуючи інформацію про технології маніпуляцій і пропаганди, оцінити якість медійного продукту в Україні

http://www.segodnya.ua/regions/donetsk/segodnya-vyehat-iz-mariupolya-okazalos-neprosto-588266.html

Робота в групах за методикою контент- і дискурс-аналізів (роздатковий матеріал у додатку[31]).

Питання до груп: 1. Чи використані маніпулятивні способи і «виверти» в цьому новинному фрагменті?
2. Чи можете ви їх перерахувати? Назвати?
3. В інтересах кого інформацію подано саме в такій формі?
4. До якого висновку дійшла ваша група?
5. Як легко чи складно вам було виділяти способи маніпуляцій і пропаганди?
6. Чи може існувати інформація без пропаганди?
7. Чи потрібні обмеження при роботі з інформацією?
8. Чи корисні для людини обмеження інформації? А її надлишок?

9. Чи вся медіаінформація, зокрема візуальна, корисна, достовірної, моральна?
10. Чи є сенс витрачати час, обмежувати рухову діяльність, втомлювати зір, ризикувати дістати «неприємний контакт» з психологічно негативними візуальними образами, переглядаючи все підряд, щоб відшукати «щось» для себе?
11. Як захистити себе від пропаганди? Які навички допомагають людині протистояти пропаганді?

ТЕМА 2.
Основи критичного мислення як захист від пропаганди і маніпуляцій у мас-медіа

Обладнання: фрагменти підручників історії К. А. Іванова (вид. 1908 р.), А. Агібалова (вид. 1962 р.) за кількістю учасників (роздатковий матеріал), скриншот – 20 шт., три статті з інтернету, таблиця для роботи з текстом (роздатковий матеріал – 20 шт.), пам'ятки – 20 шт., 3 листи ватману, клей, ножиці, маркери, методичні матеріали, візуальна презентація, ролик «Життя в США очима Північної Кореї», листи ватману– 4 шт., фліпчарт, відеопроектор.

1 етап. Вступне слово (5 – 10 хв)
Говорячи про розмаїття форм інформаційної війни, можна виокремити кілька її різновидів. Так, ряд фахівців (до їх числа належить більшість вітчизняних дослідників) говорить про інформаційно-психологічні війни, інші вважають правомірнішим називати подібну війну психолого-політичною, а також просто інформаційною. При цьому сама інформація стає дійсно інформацією, а не інформаційним шумом, тільки якщо вона сприйнята і так чи інакше усвідомлена (зрозуміла, проінтерпретована). Отже, інформація повинна бути подана так, щоб привернути увагу, зачепити емоції, зацікавити. Своєю чергою, розвивається і сама наука про інформацію, розробляються психотехнологічні основи її моделювання, досліджуються ноотехнологічні особливості людського інтелекту, вивчається соматотехнологія інформаційного впливу (особливості використання сигналів, кольору, звуків як значущої інформації). При цьому всяка інформаційна війна залишається війною програм, не тільки у вузькоспеціальному сенсі, а й у широкому, загальнокультурному. Загалом блеф можна означити як системну дезінформацію, що має певну розвиткову інтригу, навколо якої майстерно нарощується корпус фактів, брехні, організованих витоків інформації тощо. Мета її – впливати на процес ухвалення людиною рішень, на сам хід її міркувань. І хоча людина робить висновки сама, вже у вихідних посиланнях міститься вбудована в них дезінформація.

Єдиний спосіб «вижити» під час інформаційних війн – озброїтися критичним мисленням. Критичне мислення складається з п'яти взаємопов'язаних частин[32]:

Обговорити отримані відповіді:

Вправа 1. Робота з текстом «Медсестра нагодувала роту ополченців» (10 – 12 хв)

Робота індивідуальна. Учасникам пропонується прочитати текст скриншоту і заповнити «Бортовий журнал» за темою «Війна на Донбасі» Що мені відомо з цієї теми Що нового я дізнався

Питання після виконання вправи:
1. Як співвідносяться у ваших бортових журналах перша і друга колонка?
2. Що нового ви дізналися із запропонованого тексту?
3. Якщо інформація – це відправний пункт, а не кінцевий, то кому і навіщо знадобилося розміщувати цю інформацію?

II етап. Способи критичного мислення
Зникло в сірому квадраті: анти пропаганда, як провокація тощо

Вправа 2. Робота з друкованим текстом (8 – 10 хв)
Міні-лекція «Факти і думки»[33] (3 – 5 хв)

Згідно зі Словником української мови, факт – дійсна, не вигадана подія, дійсне явище. Те, що дійсно відбулося, відбувається, існує. Передання фактів – правдиве відображення фрагментів дійсності.

Серед фактів виділяють наукові та звичайні.

Наукові факти завжди засновані на численних спостереженнях, експериментах, дослідах, вони являють собою підсумок узагальнених знань.

Повсякденні факти являють собою результат сприйняття людиною навколишньої дійсності.

Будь-який факт можна перевірити, тобто встановити істинний чи хибний. Науково встановлений факт – основа науки.

Думка – це судження про щось, виражене ставлення до чого-небудь, оцінна інформація, не доступна для безпосередньої перевірки. Вона може виражати перевагу або схвалення / несхвалення, оцінку, дану тією чи іншою людиною на підставі її знання конкретних фактів, або без цього знання. Думку в тексті ми часто можемо знайти у вигляді коментаря, інтерпретації.

Читаючи і слухаючи, ми можемо відрізнити думку від фактів за словами-маркерами, що допомагають розпізнавати наявність у тексті оцінної інформації, наприклад: цінна інформація, складна ситуація, невиправдані дії, фанатик, романтик, демагог тощо.

На відміну від завжди об'єктивного, нейтрального факту, суб'єктивну думку ми можемо розглядати як цінну або марну, поверхову або глибоку, обґрунтовану або необґрунтовану, переконливу або спірну, прогресивну або реакційну.

Питання:
1. Де найчастіше нам трапляються судження або думки авторів?
2. Чи залежить від суджень автора емоційне забарвлення тексту, наприклад, газетної статті? Чому? Наведіть приклади.
3. Яке значення має емоційне забарвлення тексту для читача?
4. Звідки ми беремо тексти для роботи на заняттях з історії? Підручники!

Завдання: виділити в двох запропонованих текстах підручників факти і думку автора.
Робота індивідуальна. Запропонуйте учням роздатковий матеріал з фрагментами тексту з різних підручників історії (К. А. Іванова, вид. 1908 р. і А. Агібалова, вид. 1962 р.). Авторство і дату видання підручника не повідомляйте.
Робота індивідуальна, кожен учасник отримує тексти.

Завдання:
1. Прочитайте тексти.
2. Підкресліть прямою лінією інформацію, що являє собою факт.
3. Підкресліть хвилястою лінією інформацію, що являє собою судження автора.

Альтернативне виконання завдання. Заповніть таблицю:

Питання після виконання завдання:
1. Яка з колонок виявилася заповненішою: фактів чи суджень?
2. Що ви віднесли до фактів? (Фасилітатор уточнює означення «факту»)
3. Що ви віднесли до суджень?
4. Навіщо цей текст був написаний? Ким і для кого?
5. Як, на думку автора, я повинен на нього реагувати? Чи згоден я з цим?
6. Чи можна написати цей текст по-іншому?
7. Чиї ідеї та переконання відображені в тексті, а чиї – проігноровані?
8. Чи немає в автора упередженого ставлення до певних груп людей тощо.

Вправа «Що намагається нам сказати інформація?». Аналіз місцевих мас-медіа (за матеріалами порталу monda.eu)

Вступне слово. Не критичний читач сприймає інформацію як джерело, де він знаходить те, що вважає фактом. Він отримує свої знання, поглинаючи такі «факти». Для критичного ж читача отримана інформація є лише відображенням певної комбінації фактів, припущень і думок у тому вигляді, як їх розуміє автор цієї інформації. Критичний читач не лише розрізняє, що міститься в інформації, але і те, що вона відображає, оскільки кожне повідомлення є своєрідним витвором конкретного автора.

Не критичний читач читає книжку з історії, щоби дізнатися про яку-небудь подію в загальноприйнятій інтерпретації. А критичний читач читатиме ту ж книжку, щоб дізнатися, як ця певна історична подія подається й оцінити, які факти, припущення і думки для цього підібрані і чому.

Завдання. Об'єднати учасників в групи та запропонувати провести аналіз місцевих мас-медіа. Під час критичного аналізу слід задавати наступні запитання:
• В який спосіб автор зібрав інформацію?
• Чи використовує він приклади та тематичні дослідження?
• Чи обґрунтовує він те, про що пише?
• Чи намагається він викликати симпатію?
• Чи намагається він створити контраст, щоб чіткіше означити свою точку зору?

Нарешті, ми дійдемо висновку, що взагалі означає інформація.

Вправа 3. Робота з фотографіями(10 – 15 хв)

Одне з видів джерел інформації – фотографії[34].
Робота з фотографіями. Фотографія виводиться на екран.

Робота проводиться одночасно з усіма учасниками.
Питання:
1. Опишіть, що ви бачите на фотографії
2. Які предмети і речі зображені на фото?
3. На чому автор хотів акцентувати увагу?
4. Хто зображений на фотографії?
5. Чим займаються люди на фото?
6. Позували вони чи ні?
7. Чому в цей момент і в цьому місці був фотограф?
8. Чи є на фото якась текстова інформація?
9. Коли була зроблена фотографія?
10. Яку максимальну інформацію ми можемо отримати з цієї фотографії?
11. На які питання фотографія не дає відповідей?
12. Якої інформації не вистачає?

Після завершення бесіди фасилітатор пропонує участникам фотографію з іншого ракурсу.

Вправа 4. Робота з карикатурою (якщо бракує часу, можна прибрати) (10 хв)
Опис

1. Опишіть зображені персонажі і фон.
2. Як зображені персонажі чи об'єкти, за допомогою яких художніх засобів?

Інтерпретація та аналіз 1. Впізнали ви персонажів? Завдяки чому? Якщо це реальні люди, то назвіть їх і їхнє становище, яке вони займали на час створення карикатури.
2. Перевірте дату створення карикатури. Яким подіям чи явищам вона присвячена?
3. Визначте символи, які використовує автор. Чому художник помістив їх на малюнку?
4. Яке ставлення до персонажів відображає карикатура: позитивне чи негативне?
5. Яку оцінку, інтерпретацію персонажів, подій, явищ подає малюнок? Чи згодні ви з нею?
6. Які ідеї та політичні погляди притаманні авторові? Як можна це визначити?
7. Що вам уже відомо про події, пов'язані з карикатурою? Як співвідносяться ваші знання з тим, що ви побачили на карикатурі?

Вправа 5. Робота над створенням власного медіатексту (25 хв)

Завдання 1. Використовуючи ці фотографії, напишіть медіатекст з різним емоційним забарвленням: позитивним, негативним і нейтральним. Використовуйте здобуті на занятті знання: способи і технології пропаганди та маніпуляцій, факти, судження і слова-маркери.

1. Дайте назву текстові.
2. На ватмані розташуйте і прикріпіть фотографії згідно з вашим «сюжетом».
3. Уявіть результати вашої роботи.
4. На виконання завдання 15 хв.

Питання до учасників після презентації:
1. Чи складно було виконувати завдання? Чому?
2. Чому ви вибрали саме цю тему?
3. Які слова ви використовували, щоб надати відповідне емоційне забарвлення вашій розповіді?
4. У якому з текстів, на ваш погляд, було більше фактів? Чому?
5. Навіщо нам треба вміти відділяти факти від суджень в інформаційному тексті?
6. Яку роль відіграють слова-маркери в емоційному забарвленні тексту?
7. Які способи маніпуляцій і пропаганди були використані для медіатексту?

Підбиття підсумків вправи
Обговоріть:
1. У чому різниця між висловами: «отримувати інформацію» та «знаходити інформацію»?
2. Як ви думаєте, чи потрібно вам вміти шукати інформацію? Чому?
3. Якими властивостями володіє інформація? Наведіть приклади.

Висновки
Отримана або знайдена інформація з будь-якого джерела володіє декількома важливими для її споживача властивостями[35]:
• Достовірність. Інформація достовірна, якщо вона відображає справжній стан справ.
• Повнота інформації. Інформацію можна назвати повною, якщо її достатньо для розуміння та ухвалення рішення.
• Актуальність (своєчасність) інформації. Тільки вчасно отримана інформація може принести необхідну користь.
• Корисність інформації. Оцінюють стосовно тих завдань, які ми можемо розв'язати з її допомогою.
• Об'єктивність. Інформація об'єктивна, якщо вона не залежить від чиєїсь думки, судження.

III етап. Підбиття підсумків тренінгу (25 хв)

На завершення тренінгу пропонуємо учасникам переглянути ролик «Життя в США очима Північної Кореї». Використавши здобуті знання, визначити, коли та за яких обставин створено цей шедевр пропаганди.

Питання:
Чи виправдалися очікування від тренінгу?
Які навички стануть корисними в повсякденному житті?

Джерела:
1. Кроуфорд А. Технології розвитку критичного мислення учнів / Кроуфорд А., Саул В., Метью С., Макінстер Д. – Київ. : "Плеяди", 2006. – 240 с.
2. Страдлинг Р. Преподавание истории Европы ХХ века / Р. Страдлинг. – Страсбург : Изд. Совета Европы, 2003. – 310 с.
3. Терно С. О. Критичне мислення – сучасний вимір суспільствознавчої освіти / С. О. Терно. – Запоріжжя : Просвіта, 2009. – 268 с.
4. Федоров А. В. Медиа-образование будущих педагогов / А. В. Федоров. – Таганрог : Изд-во Кучма, 2005. – 314 с.
5. Федоров А. В. Развитие медиа-компетентности и критического мышления студентов педагогического вуза / А. В. Федоров. – М. : Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех», 2007. 616 с.
6. Халперн Д. Психология критического мышления / Д. Халперн. – СПб. : Мысль, 2000. – 178 с.
7. Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 роках / Ю. Комаров та ін. (2004) [djvu, pdf] | Оцифровано Гуртом Сайт доступу : http://www.novadoba.org.ua/ukr/history-of-age

Інформація про авторів

Гуменюк Людмила, директор Центру медіареформ, медіатренер, експерт з медіаосвітніх питань, магістр політичної комунікації Шефілдського університету. В 2005-2008 рр. провела низку досліджень на тему медіареформ в Україні, ефективності комунікативних стратегій та медіапроектів на замовлення різних інституцій

Валентина Потапова, медіатренер, медіапедагог