🔴 Кожне фото і відео формують глобальне сприйняття війни, допомагаючи світові розуміти, що це загарбницька агресія, а не локальний конфлікт. На цьому наголосив виконавчий директор Української академії преси Андрій Коваленко під час міжнародній онлайн-конференції Національної спілки журналістів України.
Його розповідь про документування злочинів у Бучі безпосередньо ілюструє визначену в Резолюції НСЖУ «важливу роль журналістських розслідувань у викритті воєнних злочинів» та підтверджує «необхідність систематичної підтримки проєктів з документування воєнних злочинів».
Досвід роботи під обстрілами та загибель колег, про які розповів спікер, підтверджують:
❗️систематичні фізичні загрози для журналістів
❗️потребу впровадити комплексні програми безпеки та реабілітації для медійників, що працюють у зонах бойових дій
Резолюція відображає спільне прагнення міжнародної спільноти та українського суспільства захистити свободу слова та професійну журналістику в умовах війни.
🇺🇦SPILKA News /Підписатися
Свого часу я потрапив під сильне враження від популярних книжок про нейробіологію, які пояснюють, як працює наш мозок. Було неочікувано цікаво та ще й - зрозумілою мовою. Тож несподіване відкриття того, що наші емоції — це не просто абстрактні переживання, а результат складних біохімічних процесів у мозку, змінило моє сприйняття людської поведінки. І сьогодні, як людина, яка цікавиться комунікаційними процесами, я не можу не помічати, як ці самі процеси виявляють себе в нашій взаємодії з цифровими технологіями.
У час, коли штучний інтелект стає невід'ємною частиною нашого повсякдення, варто зрозуміти не лише технологічні аспекти цієї взаємодії, але й те, як вона впливає на наш емоційний стан та біохімію мозку. Ми звикли думати про цифрові технології як про інструменти, але мало хто замислюється про те, як ці інструменти впливають на наші гормони щастя. Простіше кажучи – як ШІ нам може дати (і вже дає) щастя?
Автор: Сергій Штурхецький, медіа-експерт
Біохімія задоволення: чотири стовпи емоційного благополуччя
Перш ніж ми розглянемо зв'язок між ШІ та гормонами щастя, освіжимо знання про ці нейрохімічні речовини. Лоретта Бройнінг у своїй книзі "Гормони щастя" виділяє чотири ключові гормони, що відповідають за наше емоційне благополуччя:
Кожен із цих нейромедіаторів активується різними типами діяльності та ситуаціями, і, як виявляється, різні функції штучного інтелекту можуть стимулювати виділення цих гормонів, тим самим впливаючи на наш емоційний стан.
Як функції ШІ активують гормони щастя
Коли ми ставимо запитання ШІ-асистенту і майже миттєво отримуємо відповідь, у нашому мозку активується дофамінова система винагороди. Як пояснює нейробіолог Девід Рок у своїй праці "Ваш мозок на роботі", пошук і знаходження інформації викликає вивільнення дофаміну — того самого гормону, який змушує нас відчувати задоволення від досягнення мети.
Приклад: Коли ви запитуєте у ШІ "Яка столиця Бразилії?" і отримуєте швидку відповідь "Бразиліа", ваш мозок отримує маленьку дофамінову винагороду, подібну до тієї, яку відчуває мисливець, коли знаходить здобич.
Ендорфіни — це природні опіоїди нашого організму, які зменшують відчуття болю і стресу. Згідно з дослідженнями Келлі Макгонігал, описаними в книзі "Сила волі", подолання викликів і вирішення складних проблем може стимулювати вивільнення ендорфінів. Коли ШІ допомагає нам розв'язати складне рівняння або знайти вихід із проблемної ситуації, ми відчуваємо приємне полегшення, подібне до "ейфорії бігуна".
Приклад: Ви просите ШІ розв'язати математичну задачу "2x + 3 = 7", і отримавши покрокове рішення, відчуваєте зменшення когнітивного напруження та приємне полегшення — це ендорфіни в дії.
Серотонін відповідає за наше відчуття задоволення собою та своїми досягненнями. Як зазначає нейропсихолог Рік Хансон у книзі "Будда-мозок", творчі досягнення підвищують рівень серотоніну, що покращує настрій і самооцінку. Коли ми використовуємо ШІ для створення контенту — написання текстів, генерації ідей або навіть створення творів мистецтва — ми відчуваємо гордість за результат, який частково є нашим власним.
Приклад: Ви просите ШІ запропонувати початок оповідання: "Жив собі дракон, який любив пекти печиво..." Розвиваючи цю ідею та створюючи власну історію, ви відчуваєте творче задоволення і підвищення самооцінки через серотонін. Що вже говорити за творення картинок та відео, пісень та ігор, які дозволяють вповні розкрити ваш «сплячий» талант.
Окситоцин іноді називають "гормоном обіймів" через його роль у формуванні соціальних зв'язків та відчуття близькості. Дослідження Пола Зака, описані в його книзі "Молекула моралі", показують, що навіть віртуальна соціальна взаємодія може стимулювати вироблення окситоцину. Коли ШІ надає нам підтримку, допомогу в комунікації або емоційний відгук, ми можемо відчувати легке відчуття соціального зв'язку.
Приклад: Коли ви просите ШІ допомогти сформулювати повідомлення для друга або отримати пораду щодо складної розмови, і отримуєте теплу, продуману відповідь, це може зменшити відчуття ізоляції та створити емоційний комфорт через вивільнення окситоцину. Знову ж таки, використання ШІ для написання постів у соцмережах теж непрямо свідчить про полювання за окситоцином. Від реакцій спільноти у соцмережах залежить наше відчуття значимості і затребованості оточуючими.
Медіаграмотність у контексті нейрохімічних реакцій
Розуміння нейрохімічних механізмів, що лежать в основі нашої взаємодії з технологіями ШІ, — важливий аспект сучасної медіаграмотності. Як фахівці з цифрового здоров'я, ми повинні усвідомлювати:
Таблиця взаємозв'язків між функціями ШІ та гормонами щастя
| Функція ШІ | Гормон щастя | Нейрохімічний механізм | Потенційні переваги | Потенційні ризики |
| Пошук інформації | Дофамін | Активація системи винагороди при отриманні відповіді | Мотивація до пізнання, відчуття компетентності | Залежність від швидкої інформаційної винагороди |
| Вирішення задач | Ендорфіни | Зменшення стресу від подолання труднощів | Зниження тривоги, відчуття полегшення | Зниження когнітивної витривалості, уникнення викликів |
| Створення контенту | Серотонін | Підвищення самооцінки через творчі досягнення | Зростання впевненості, стабілізація настрою | Розмивання авторства, залежність від зовнішнього підтвердження |
| Соціальна підтримка | Окситоцин | Стимуляція відчуття соціального зв'язку | Зменшення ізоляції, емоційний комфорт | Заміщення реальних соціальних зв'язків віртуальними |
Дружні висновки та поради: як подружитися з власними гормонами в цифрову епоху
Розуміння того, як штучний інтелект "грається" з нашими гормонами щастя – це перший крок до свідомого та здорового використання цих неймовірних технологій. Як людина, що захоплюється і нейробіологією, і медіаграмотністю, хочу поділитися кількома дружніми порадами:
Спробуйте: Завести маленький щоденник емоцій після взаємодії з ШІ. Просто записуйте свої відчуття: "Після пошуку інформації через ШІ відчуваю піднесення... Коли отримую допомогу з написанням тексту – спокій і задоволення..."
Спробуйте: Встановіть собі "дні цифрового детоксу", коли ви спершу намагаєтеся розв'язати проблему самостійно, і лише потім звертаєтеся до ШІ за допомогою або перевіркою.
Спробуйте: Коли ШІ допоміг вам створити щось цікаве, поділіться цим із реальною людиною – другом, колегою, рідними. Це подвоїть вашу радість і підсилить справжні соціальні зв'язки.
Спробуйте: Використовуйте ШІ для планування активностей, які природним чином стимулюють ваші гормони щастя. Наприклад, попросіть його (чи її?) скласти цікавий маршрут для прогулянки містом або допомогти спланувати творчий проект із друзями.
Технології штучного інтелекту – це не просто інструменти для роботи, а справжні "диджеї" нашого емоційного стану, які можуть натискати на гормональні "кнопки" нашого мозку. Сучасна медіаграмотність, відповідальне споживання медіапродуктів – це не лише вміння відрізняти правду від фейків, але й, вияввляється - розуміння того, як цифрові інструменти впливають на наші емоції на найглибшому, біологічному рівні.
І найголовніше – дайте собі трохи свободи ! Дозвольте собі отримувати задоволення від цифрових інструментів, але робіть це усвідомлено, «ведучи» гормони за собою, а не потрапляючи в залежність від «молекул настрою».
Рекомендована література:
Брюнінг, Л. Г. Звички щасливого мозку: як перетренувати свій мозок для підвищення рівня серотоніну, дофаміну, окситоцину та ендорфінів / Лоретта Граціано Брюнінг. — Каліфорнія: Adams Media, 2015. — 238 с. — ISBN 978-1-4405-9050-4.
Книга пояснює, як хімічні речовини мозку впливають на щастя, і пропонує практичні способи формування позитивних звичок. Посилання: https://www.amazon.com/Habits-Happy-Brain-Serotonin-Endorphin/dp/1440590508
Рок, Д. Ваш мозок на роботі: стратегії для подолання відволікань, відновлення концентрації та розумної роботи протягом дня / Девід Рок. — Нью-Йорк: HarperBusiness, 2009. — 304 с. — ISBN 978-0-06-177129-3.
Автор ділиться стратегіями підвищення продуктивності на основі нейронаукових досліджень. Посилання https://www.amazon.com/Your-Brain-Work-Strategies-Distraction/dp/0061771295
МакГонігал, К. Інстинкт сили волі: як працює самоконтроль, чому він важливий і як його розвинути / Келлі МакГонігал. — Нью-Йорк: Avery, 2011. — 288 с. — ISBN 978-1-58333-438-6.
Книга досліджує механізми самоконтролю та пропонує практичні поради для його зміцнення. Посилання: https://www.amazon.com/Willpower-Instinct-Self-Control-Works-Matters/dp/1583335080
Хансон, Р. Мозок Будди: практична нейронаука щастя, любові та мудрості / Рік Хансон, Річард Мендіус. — Окленд: New Harbinger Publications, 2009. — 272 с. — ISBN 978-1-57224-695-9.
Поєднання нейронауки та буддистських практик для покращення ментального благополуччя. Посилання: https://www.amazon.com/Buddhas-Brain-Practical-Neuroscience-Happiness/dp/1572246952
Зак, П. Дж. Моральна молекула: джерело любові та процвітання / Пол Дж. Зак. — Нью-Йорк: Dutton, 2012. — 256 с. — ISBN 978-0-525-95281-7.
Автор досліджує роль окситоцину у формуванні моральної поведінки та соціальних зв’язків. Посилання: https://www.amazon.com/Moral-Molecule-Source-Love-Prosperity/dp/0525952810
Карр, Н. Мілководдя: як інтернет впливає на наші мізки / Ніколас Карр. — Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 2020. — 320 с. — ISBN 978-0-393-33975-8 (оновлене видання).
Книга аналізує, як цифрові технології змінюють нашу здатність до концентрації та глибокого мислення. Посилання: https://www.amazon.com/Shallows-What-Internet-Doing-Brains/dp/0393357821
Ван дер Колк, Б. Тіло веде лік: мозок, розум і тіло в зціленні травм / Бессел ван дер Колк. — Нью-Йорк: Viking, 2014. — 464 с. — ISBN 978-0-670-78593-3.
Дослідження впливу травм на тіло і мозок та методів їхнього зцілення. Посилання: https://www.amazon.com/Body-Keeps-Score-Healing-Trauma/dp/0143127748
Примітка. Під час огляду та аналізу джерел, оформлення статті використовувалися програми claude.ai, grok.com
Війна не зупинила журналістське перо, вона його загострила. Три роки тому російська агресія вторглася не лише на нашу землю, але й у наш інформаційний простір, прагнучи задушити голос української журналістики. Але медіа, як і наша країна, стоїмо непохитно.
Академія української преси з гордістю підтверджує свою повну підтримку ключових положень резолюції, ухваленої Національною спілкою журналістів України (НСЖУ) на міжнародній онлайн-конференції 13 лютого 2025 року. Це не просто слова солідарності, це заклик до дії, бо кожен рядок цієї резолюції – кров і піт наших колег, які щодня ризикуючи життям, несуть несуть публікації та інформацію крізь темряву війни.
Академія української прес присвятила багато зусиль розвитку та підтримці української журналістики, бачить гострі виклики, з якими стикаються наші колеги: від фізичних загроз на передовій до інформаційної облоги та економічної кризи незалежних медіа. Резолюція НСЖУ чітко окреслює ці небезпеки, вимагаючи міжнародної уваги та конкретних дій:
Звільнення полонених журналістів. Російський терор не знає меж – викрадення, катування, незаконне утримання наших колег є злочинами проти людяності. Ми закликаємо міжнародну спільноту до жорстких санкцій та невідкладних кроків для їх звільнення.
Фінансова стабільність медіа. Незалежні редакції – основа демократії, але війна підкошує їх економіку. Термінове фінансування, особливо місцевих газет у прифронтових зонах, – це інвестиція не лише в інформаційну безпеку, а й у саме виживання України.
Психологічна підтримка. Вигорання, ПТСР – війна залишає глибокі шрами на психіці журналістів. Створення системної допомоги та доступ до спеціалізованих послуг – наш обов'язок перед тими, хто захищає інформацію від спотворення.
Технологічна модернізація. Нова інформаційна епоха вимагає адаптації. Підтримка інноваційних технологій, етичне вико ристання штучного інтелекту – це шлях до посилення українського медіапростору.
– Академія української преси виступає за активну реалізації всіх озвучених ініціатив, – зазначив президент АУП, доктор філологічних наук, професор Валерій Іванов. – Ми підтримуємо зусилля НСЖУ, міжнародних організацій та урядів для створення механізмів довгострокової підтримки, захисту та розвитку української журналістики. Професійна робота – наша найпотужніша зброя, і ми будемо її відстоювати до останньої переможної літери.
Роздуми про АІ часто крутяться навколо питання: “Чи стане він розумнішим за нас?” Але, мабуть, важливіше інше: “Наскільки розумним нам його потрібно робити?”.
Колись Ейнштейн сказав: “Ми не можемо вирішити наші проблеми на тому ж рівні мислення, на якому ми їх створили” [1]. Якщо це правда, то створення надрозумного штучного інтелекту (Artificial General Intelligence – AGI) може бути єдиним способом вирішити найскладніші проблеми людства.
Але щоб зрозуміти, яким має бути ефективний кінцевий результат, варто розібратися у природі людського мислення, його обмеженнях і тому, як вони можуть вплинути на програмування алгоритмів AI. Якщо штучний інтелект навчатиметься на людських моделях мислення, чи не успадкує він нашу негнучкість? Ми можемо створити АGІ, який вирішуватиме проблеми інакше, ніж ми, або такого, що імітуватиме наш спосіб мислення – і в цьому прихований вибір. А може варто створити щось принципово інше.
Навігація
Ми любимо думати, що раціональні. Нам здається, що коли сперечаємося чи розв’язуємо складні наукові проблеми, ми застосовуємо чисту логіку. Але це лише ілюзія.
Наш мозок не був створений для об’єктивного аналізу. Він був створений для виживання. Замість того, щоб ретельно розраховувати кожне рішення, ми використовуємо евристики — розумові скорочення, які допомагають нам швидко діяти, навіть якщо вони не завжди точні. Дослідження Тверскі та Канемана «Judgment under Uncertainty: Heuristics and Biases» [4] показують, що більшість наших суджень базуються на приблизних стратегіях, які економлять зусилля, але водночас систематично ведуть до помилок. Простими словами – ми не стільки детально аналізуємо реальність, скільки пристосовуємо її до вже знайомих нам шаблонів. Це економить ресурси мозку, але призводить до систематичних помилок.
Наприклад, у класичному експерименті з ефектом прив’язки [4] учасників запитали: “Чи більше чи менше 10% країн ООН знаходяться в Африці?” Потім їх просили дати власну оцінку. Ті, кому показали 10%, давали значно нижчі відповіді, ніж ті, кому спершу назвали 65%.
Ці ж розумові ярлики (евристики) впливають і на роботу мовних моделей. Упираючись у потужності процесорів, оперативної пам’яті чіпів та обмеженості задіяних токенів, вони не обчислюють ідеальну відповідь, не аналізують інформацію з нуля, а знаходять найбільш імовірний патерн на основі вже завантажених даних.
Ще одна серйозна проблема: навіть коли нам здається, що ми ретельно аналізуємо ситуацію, це часто лише постфактумне обґрунтування вже прийнятого рішення.
Більшість людей не мислять із першопринципів, а просто використовують знайомі зразки з минулого досвіду, культури або соціального середовища [2]. Це означає, що наші рішення не ґрунтуються на раціональному аналізі, а радше на імпульсивному виборі, який ми згодом намагаємося пояснити логікою.
Докази цього можна знайти в дослідженнях про розщеплення мозку [5]. Майкл Газзаніга у 1980-х роках досліджував пацієнтів із роз’єднаними півкулями мозку. Він виявив, що ліва півкуля (відповідальна за мовлення) вигадувала історії, щоб пояснити дії правої півкулі, хоча насправді не знала їхніх справжніх мотивів. Наприклад, коли правій півкулі показували слово “стояти”, пацієнт вставав, а ліва півкуля (яка не бачила слова) виправдовувала це тим, що він “хотів піти по каву”.
Це свідчить про те, що наша свідомість часто працює як “прес-секретар”, який виправдовує рішення, що були ухвалені на іншому рівні. Це не просто особливість людського мислення. Сучасні великі мовні моделі (LLM) працюють за схожим принципом – вони не аналізують реальність, а просто дають найбільш ймовірну відповідь, що вписується в їхню завантажену базу знань.
У книзі “Thinking, Fast and Slow” Деніел Канеман зазначає, що люди впевнені у своїх судженнях навіть тоді, коли вони очевидно помилкові [7]. Це пояснює, чому експерти можуть давати катастрофічно неправильні прогнози, але не сумніватися у власній компетентності.
Якщо наше мислення побудоване на евристиках, чи варто нам прагнути створити АІ, який буде мислити інакше? Чи не вийде так, що справді раціональний штучний інтелект стане для нас незрозумілим і неприйнятним?
Дослідження показують, що люди часто більше довіряють не об’єктивним моделям, а тим, які приймають рішення подібно до них самих. Це означає, що якщо штучний інтелект буде надто логічним і позбавленим людських упереджень, люди просто відмовляться ним користуватися. Такі випадки зараз вже є і навіть у промтах додають інструкції – бути людянішим та враховувати уявлення і потреби аудиторії.
Зараз обговорюють три основних підходи до створення AGI:
Чи потрібен нам АІ, що тільки прогнозує події? Чи такий, що діє? Або ж ми хочемо АІ, який розуміє контекст і адаптується, як людина? Але якщо ми підемо далі, то стикаємося з більш складним питанням: що означає “розумний”, і чи хочемо ми, щоб АІ мислив інакше, ніж люди? Або, можливо, замість того, щоб змушувати імітувати людське мислення, варто зосередитися на створенні систем, які б доповнювали нас, а не повторювали наші помилки?
А якщо AGI буде занадто раціональним, він може ухвалювати рішення, які здаватимуться людям нелогічними з точки зору етики або людських почуттів. Наприклад, що робити, якщо він вирішить, що для виживання людства потрібні жорсткі обмеження свобод?
Більшість людей впевнені, що АІ має бути об’єктивним. Але ось парадокс: якщо АІ навчати на людських даних, він успадковує всі наші помилки. Це вже помічають “найстаріші” користувачі LLM – найпопулярніші мовні моделі стали “лінивими” – тобто вони демонструють небажання глибоко розглядати запит, обираючи найзагальніші відповіді. Це побічний ефект обмежень у навчанні моделей.
Коли OpenAI випустили одну з перших публічних LLM, багато хто очікував, що він буде “чесним і неупередженим”. Але що означає чесність для машини? Якщо його попросити розв’язати суперечливі питання, він намагатиметься балансувати між різними поглядами. Але це теж вибір — він ухвалює рішення не тому, що розуміє, а тому, що так його навчили. Про це ви можете детальніше прочитати в нашій іншій публікації «#8 Парадокс чутливості та цензури в генеруючих моделях» [4].
Якщо ж ми хочемо створити справді незалежний розумний АІ, то чи зможе він уникнути упереджень? Бо якщо AGI мислитиме так само негнучко, як і ми, чи не стане він такою ж перешкодою для розвитку, як і людські обмеження?
Людина не є незалежним раціональним агентом. Ми схильні покладатися на евристики та когнітивні упередження, замість глибокого аналізу просто підбираючи знайомі шаблони. Якщо штучний інтелект навчається на людських даних, то він теж переймає цю особливість. Але що це означає для AGI?
Можливі два шляхи розвитку:
Здавалося б, очевидно, що ми хочемо створити “наставника”. Але чи можливо це?
AGI вже сьогодні має одну з головних особливостей людського мислення – раз сформовані переконання важко змінити. Алгоритми LLM, як і наш мозок, прагнуть стабільності й чинять опір радикальним змінам. Це означає, що ми можемо створити систему, яка не допомагає нам розвиватися, а лише підсилює наші старі ідеї.
Уявімо світ, у якому AGI оптимізує інформацію під наші уподобання так само, як це роблять соціальні мережі. Замість того, щоб стимулювати інтелектуальний розвиток, він буде лише підживлювати вже існуючі переконання, роблячи суспільство ще більш поляризованим.
Тому справжнє майбутнє AGI – не просто в розв’язанні проблем, а в тому, щоб змушувати нас ставити правильні запитання. Якщо він не допомагатиме нам змінювати мислення, то стане не рятівником, а пасткою. Головне питання: чи наважимося ми створити інтелект, що сперечатиметься з нами…
Джерела
https://www.goodreads.com/quotes/320600-we-can-not-solve-our-problems-with-the-same-level
https://gist.github.com/ruvnet/f5d35a42823ded322116c48ea3bbbc92
https://www.aup.com.ua/news/8-paradoks-chutlivosti-ta-cenzuri-v-gene/
https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/17835457/
https://fs.blog/michael-gazzaniga-the-interpreter/
https://www.goodreads.com/quotes/1132839-confidence-is-a-feeling-which-reflects-the-coherence-of-the
8 лютого 2025 року, в інтерв'ю для угорського видання Mandiner, виконавчий директор АУП, журналіст Андрій Коваленко поділився деталями щодо поточного стану окупованих територій України та висловив думку про майбутні переговори з Росією.
За словами Коваленка, на переговорах, які плануються у найближчому майбутньому, основним питанням буде потенційна втрата Україною деяких територій у зв'язку з реаліями нинішньої військової ситуації та міжнародної політики. Водночас зазначається, що питання членства України в НАТО та ЄС залишаються відкритими і складними.
Оригніал інтервʼю ви можете переглянути на сторінці видання Mandiner, Нижче публікуємо українську версію, переклад виконаний мовною моделю ChatGPT-4o.
"Окуповані українські території не можна повернути військовими засобами" — Андрій Коваленко для Mandiner
Втрата територій в обмін на безпекові гарантії? Членство в ЄС без перспективи НАТО? Чого українці чекають від майбутнього плану Трампа, який має бути представлений наступного тижня? Ми запитали Андрія Коваленка, журналіста, який три роки працює на лініях фронту.
Кіт Келлог, спеціальний представник президента Трампа в Україні та Росії, скоро представить американський план щодо вирішення війни в Україні. Які очікування українців?
Ми зрозуміли, що змушені вести переговори з росіянами, і це не буде легко для українців. На мою думку, у переговорах буде піднято питання про втрату певних територій Україною, і членство в НАТО також буде складним процесом, ми не знаємо, коли це може статися, можливо, через десять або двадцять років, а може й пізніше. Але для мене найбільш невизначеним залишається питання членства в ЄС.
Трамп і Келлог також зазначали, що російська економіка вже важко переносить б можливість нових санкцій та мит, встановлених Америкою, тоді як Україні доводиться стикатися з реальністю війни. Чи готове українське суспільство до компромісів?
Це дуже важко для кожного українця, але ми зрозуміли, що не можемо повернути окуповані росіянами території військовими засобами, можливі лише політичні засоби.
Якщо президент Зеленський погодиться на угоду про "території в обмін на безпекові гарантії", чи підтримає більшість українського суспільства його?
Важко судити з погляду армії, але більшість цивільного населення усвідомила, що зараз українські війська не здатні звільнити окуповані росіянами території за допомогою військових засобів, тому потрібно шукати політичне рішення. На жаль, реальність така, що ми мусимо закінчити цю війну, втрачаючи території. Так що, я думаю, більшість суспільства погодиться з Зеленським, якщо він так вирішить.
Андрій Коваленко допомагає іноземній телевізійній команді інтерв'ювати захопленого російського солдата.
Якісь наші діти провели три місяці у Польщі, навчаючись. Моя родина з Києва, і спочатку ми говорили російською, але після інвазії я не навчаю дітей російської мови, ми більше не говоримо російською вдома і не будемо. Не можу уявити, що українці коли-небудь пробачать росіянам, і не можу уявити, що ці два народи коли-небудь знову будуть у дружніх відносинах.
Ця війна має бути закінчена, і для цього потрібен стійкий мирний договір. Нам потрібен постійний мир, щоб покласти край цій війні. Усі ми втомилися від війни і хочемо жити в мирі. Ми ніколи не забудемо злочини росіян і будемо пам'ятати кожну їхню злодіянку. Ми захистимо нашу країну, і ніколи не здамося.
Україна є родючим ґрунтом для зростання і розвитку, багата на літій, титан, графіт, уран та інші мінеральні ресурси, не кажучи вже про нескінченні поля зернових. Чи не боїться він, що для Заходу Україна важлива лише через це? Як буферна зона вона стримує росіян, а її ресурси будуть використовуватися західними компаніями?
Це закономірне питання, і воно, звичайно, хвилює українців. Багато хто боїться, що західні компанії вивезуть наші ресурси, тому вони опасаються входу на український ринок. Але є й інший аспект: через війну наша економіка в руїнах, і лише завдяки американській та європейській допомозі вона якось функціонує. Так що єдиною гарантією відновлення нашої країни є поява західних компаній тут.
Фотографії: Андрій Коваленко
Алгоритми без упереджень
Мовчання гучніше за крик
Прозорість, децентралізація, пояснюваність AI
Великі мовні моделі (LLM) здатні створювати дивовижні зображення та тексти, виявляють дивний парадокс. Вони навчаються уникати відкритої демонстрації оголеного тіла чи явно шкідливого контенту. Проте, спритний користувач іноді може обійти обмеження, підштовхнувши модель до створення сцени насильства між людьми. Це робиться за допомогою особливих підказок і «етичних» пояснень, що маскують реальну природу запиту. У результаті модель, оскільки вважає завдання абстрактним, може згенерувати малюнок, де людина вбиває людину.
Однак є цікавий поворот: якщо спробувати примусити модель згенерувати схожу сцену із жорстоким поводженням із твариною, ви зіткнетеся із відмовою. Причина полягає не лише в технічних обмеженнях, а й у етичному кодексі, закладеному в архітектуру моделі. Законодавчі норми, що захищають тварин і вплетені в навчальні дані, формують своєрідне табу: модель відмовляється виконувати такі запити навіть за складних, заплутаних підказок.
Візьмімо модель ChatGPT о1 – надзвичайно корисний інструмент, що визначає нацистський салют як на архівних, так і на сучасних фотографіях із енциклопедичною точністю. Та якщо показати їй відому фотографію Ілона Маска зі схожим жестом, вона не побачить там жодного натяку на нацизм. Можна сміливо підписати про модель ChatGPT о1 – «І мовчання стане його відповіддю».
Також можна нагадати про скандал навколо вилучення, а потім повернення після розголосу, імені Елая Мілчана, активного прихильника військового застосування AI. Мовні моделі відмовлялися генерувати відповіді, якщо у запиті згадувалося його імʼя.
Це не проста технічна помилка, а прояв «навченої обережності», тобто цензури з боку розробників. Вони побоюються заплутаних контекстів, де різниця між символом та його інтерпретацією дуже тонка, а результат може призвести до величезних судових позовів, втрати важливих контрактів та страх відвернути інвесторів від фінансування проектів LLM.
Схожий парадокс можна спостерігати й у DeepSeek R1 – китайській моделі, здатній будувати складні причинно-наслідкові ланцюжки. Якщо запитати її про події на площі Тяньаньмень або про статус Тайваню, вона даватиме нечіткі відповіді та замовчуватиме важливі деталі, відображаючи офіційні наративи КНР. Модель балансує на тонкій межі між даними й заборонами, в кращому випадку залишаючи користувача в інформаційній невизначеності, а в гіршому – цитує державну позицію як історичну істину.
Але хитрощі цензури не обмежуються простою заміною небажаних фактів. LLM навчаються «мовчати» про конкретні імена, викреслюючи їх з колективної пам’яті. Іноді йдеться про серійних убивць чи ґвалтівників, чиї імена стають табу, що створює ілюзію, ніби злочинів ніколи не було. Ще дивніше те, що ім’я мера австралійського міста, який домігся судової заборони згадувати себе, також викреслене з таких моделей. Це ставить під сумнів прозорість та право громадськості знати про публічних осіб і їхні дії, незалежно від сучасних правових трактувань.
Як приклад, усі поточні моделі (як закриті, так і відкриті) називають війну в Україні саме «війною», а не незрозумілими навіть росіянам абревіатурами. Однак, це триватиме доти, поки росія не випустить власні моделі чи не підмінить потрібну інформацію зі світових баз даних навчання LLM.
Ситуації, описані вище, підкреслюють дві важливі ідеї:
Адже це питання не лише про вилучення даних, а про перепрограмування колективної пам’яті. Уявіть LLM як величезний цифровий казан, куди потрапляють факти, події та постаті. У процесі спеціальної фільтрації та цензури вони можуть спотворюватися, і з’являється «зручна» версія історії, що подобається владі чи відповідає інтересам розробників моделей.
Прозорість, децентралізація, пояснюваність AI
Подолати цензуру в мовних моделях можна не лише заборонами чи технічними хитрощами, а через докорінну зміну самої архітектури та взаємодії із суспільством. Прозорість, децентралізація та пояснюваність – три ключові умови, на яких має базуватися відповідальний розвиток LLM, вільний від цензурних обмежень.
Головна проблема полягає в «чорному ящику» алгоритмів. Закритий код та недоступні навчальні дані породжують підозри та полегшують маніпуляції. Розв’язання – відкритість роботи алгоритмів.
Цікавий випадок: успіх DeepSeek R1 частково пов’язаний із використанням відкритих інструментів від OpenAI, що були призначені для вдосконалення ChatGPT під різні потреби. Тепер OpenAI намагається заборонити моделям DeepSeek R1 застосовувати ці алгоритми, оскільки вони призначалися для розвитку саме моделей від OpenAI, а не конкурентних продуктів. Але джина вже випустили з пляшки.
Коли управління LLM зосереджене в кількох великих корпораціях, посилюється ризик односторонньої цензури. Розподілена архітектура може допомогти розв’язати цю проблему:
LLM часто працюють як «оракули», видаючи результат без пояснення логіки. Щоб зменшити недовіру й помітити елементи цензури, нам потрібна пояснюваність:
Впровадження цих принципів – справа не лише технічна. Потрібна спільна робота розробників, дослідників, правозахисників, державних органів і суспільства. Тільки в такий спосіб ми зможемо перетворити LLM із потенційних «знарядь цензури» на «інструмент правдивої та неупередженої інформації».
Summary
Текст розглядає парадокс цензури та «чутливої» поведінки великих мовних моделей (LLM), які можуть генерувати сцени насильства між людьми, але блокують контент про жорстоке поводження з тваринами. Автор наводить приклади із ChatGPT і DeepSeek R1, демонструючи, як у моделі можуть бути вбудовані обмеження, що відображають етичні норми або державні наративи. Також описується, яким чином моделі можуть «забувати» окремі імена чи події, фактично переписуючи історію. На завершення пропонуються три принципи подолання цензури: прозорість (відкритий код, відкриті дані), децентралізація та пояснюваність.
Виступ доктора філологічних наук, професора, президента АУП Валерія Іванова на презентації «Практикуму з журналістської етики» від Комісії журналістської етики.
Дякую колегам. Найперше хочу наголосити на важливості дотримання професійних стандартів під час війни. Насправді їх треба дотримуватися завжди — незалежно від стану країни та медіа. Але коли медіа під час війни або допомагають суспільству розібратися в тому, що відбувається, або, навпаки, заважають, це стає особливо важливим.
Заклики допомагати державі через пряму пропаганду — вкрай шкідливі. Якщо медіа починають займатися пропагандою, вони перестають бути справжніми медіа. Звісно, пропаганда під час війни може бути потрібною, проте нею має займатися держава, а не незалежні ЗМІ. Інакше вони втрачають довіру та аудиторію. Людей можна обманути лише раз, а потім вони просто перестануть читати чи дивитися такі джерела.
Один із найяскравіших прикладів я бачив за кілька тижнів до окупації Бахмута. Я приїхав туди з португальськими колегами. Діти їздили на велосипедах під обстрілами, і, на щастя, пізніше ухвалили рішення про обов’язкову евакуацію дітей. Нині в місті немає дітей, що правильно й безпечно для них. Друге, що мене вразило: ми з колегами знайшли місце, де люди збиралися отримати воду, — і ці люди ледь не побили нас, вони відштовхували й проганяли нас геть. Це приклад громадян, яких Україна втратила. Звісно, там є історичні та інші причини, але, вважаю, свою роль відіграли й медіа. Вони не давали адекватної картини, яка б ураховувала інтереси саме цих людей.
Медіа мають орієнтуватися на всю аудиторію, а аудиторія українських медіа — це все населення України, а також ті українці, які зараз перебувають за кордоном. Тому, пане Андрію, не ображайтеся, якщо я трошки заперечу: ми повинні фокусуватися не лише на випускниках шкіл журналістики. Адже чимало журналістів прийшли в професію без відповідної освіти, а потім встановлюють власні «правила гри», замість того щоб прийняти наші професійні стандарти. До тих, хто свідомо розміщує неправду, клікбейти та фейки для «хайпу», має бути нульова толерантність, тому що вони підривають довіру до всіх українських медіа.
Пан Отар Довженко згадав дослідження, де ТГ-канали виявилися популярнішими, ніж традиційні медіа, й виникає питання, навіщо тоді дотримуватися стандартів. Дозвольте навести приклад Німеччини: мій добрий знайомий Вернер Теінка, видавець «Frankfurter Allgemeine Zeitung», теж колись переймався щодо нових медіа. Але тепер він переконаний, що аудиторія цінує якісний підхід: вони перевіряють факти, визнають і виправляють помилки. Люди довіряють цим виданням, і тому вони залишаються популярними. В Україні ж, на жаль, далеко не всі розуміють, що журналістські стандарти — це не лише юридичні правила, а й етичні норми, які швидко змінюються та залежать від обставин.
Я критично ставлюся до спроб закріпити професійні стандарти на законодавчому рівні. Зрештою, вони можуть змінюватися залежно від ситуації. Під час війни, наприклад, ілюстрації, пов’язані з пораненими чи загиблими, трактуються зовсім інакше, ніж до війни. Усе це має визначатися професійною спільнотою. Якщо порівняти українські медіа із західними, ми побачимо, що українським ЗМІ ще треба зробити «екзистенційний вибір» і остаточно повернутися обличчям до західних принципів інформування, а не радянської пропаганди. Звісно, і там існують проблеми, проте наші проблеми мають зовсім інший масштаб.
Переглянути відео презентації можна на ФБ-сторінці Комісії журналістської етики
Summary (Короткий підсумок)
Цей текст — виступ професора, президента Академії української преси Валерія Іванова, присвячений важливості дотримання журналістських стандартів, особливо під час війни. Автор наголошує, що пропаганда має залишатися прерогативою держави, а медіа повинні зберігати довіру аудиторії через об’єктивне інформування. Він наводить приклади того, як недотримання стандартів та перехід до пропаганди можуть відштовхувати людей від українських медіа, а також звертає увагу на різницю між професійними стандартами і юридичними нормами. Загальне послання: медіа мають докладати максимум зусиль, аби лишатися достовірними, надійними й етичними, особливо в умовах війни.
Виступ спеціаліста з медійного менеджменту Олексія Погорєлова на презентації аналітичного звіту Академії української преси “Український медіаландшафт 2022-2024: Зміни в медіа під час повномасштабного вторгнення”, створеного за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Я спробую додати трохи оптимізму. Сергій запропонував обговорити тих, хто робить багато корисного. Не знаю, чи це пов’язано з візитами іноземних журналістів, але раніше в Золочеві було тихо, а тепер почалися обстріли, зокрема важливих хабів. Можливо, справді є зв’язок. Сьогодні така реальність, що кожен крок доводиться дуже зважувати. Люди змушені виїжджати через постійні обстріли. Але не лише Золочів показує цей виклик — є багато прикладів медіа, які зреагували й продовжують успішно працювати.
Не обов’язково мати близько «два лапки» води, світла й їжі, щоб бути корисними своїй громаді. Я говоритиму про корисність для громади та про можливості. Адже я більше менеджер, ніж хтось інший, а також маю досвід у місцевих медіа.
Хочу повернутися до того, що сказав представник донора: від нас донори, мабуть, хочуть почути певне бачення майбутнього. Але чіткої відповіді немає — її доводиться створювати власними руками. Для цього, на жаль, треба працювати ще більше. Навіть зараз рідко виходить відпочивати, а в перспективі навантаження зростуть. Адже щоб стати найкращими в чомусь, наприклад, в інженерії чи MilTech, потрібно багато зусиль. Українські інженери вже роблять чудові речі, і це може стати основою майбутнього розвитку.
Ми точно випереджаємо багатьох у Східній Європі, а може, й у всій Європі, за людським потенціалом. Українці, які працюють за кордоном, часто чують, що їх не хочуть відпускати. Це знак, що нас цінують, а отже, ми лідери за бажанням працювати й здатністю швидко навчатися.
Прикладом для мене є «Бердянськ-Сіті»: вони релокувалися з Бердянська й отримали грант на проєкт, де спілкувалися з мешканцями, розкиданими по всій Україні та за її межами. Медіа з’ясовувало, якою люди бачать громаду після війни. В результаті з’явився документ із покроковим планом. Якщо з’явиться відповідальний керівник, у нього вже буде готовий план дій, розроблений спільнотою та експертами. Якби у кожній громаді було стільки ж ідей, то спільне майбутнє будувалося б швидше.
Оскільки я директор Української асоціації медіабізнесу, ми з командою шукаємо донорську підтримку для місцевих медіа і виконуємо роль менторів. Так, з нами не завжди просто, бо ми заохочуємо редакції більше працювати і створювати корисні проєкти. Але результати показують, що такий підхід дає громаді багато нових можливостей.
Якщо говорити конкретніше про місцеві видання, то це вже не просто друковані газети. Періодичні медіа виходять із певною регулярністю, але тепер переходять у цифрові формати — на сайти, у Facebook, Telegram та інші канали. Це реакція на те, де перебуває аудиторія. Крім того, ми й до війни мали перенасичення медіаринку. За приблизними підрахунками, існувала понад тисяча різних медіакомпаній. У моєму сегменті — періодичних медіа — було орієнтовно 2,5 тисячі видань, що набагато більше, ніж у деяких європейських країнах на кшталт Німеччини.
Війна прискорила всі процеси. Люди масово переміщуються, тож звична передплатна модель у багатьох газетах зруйнована. Чимало видань не може доставити паперовий примірник туди, де вже немає їхніх читачів. Когось це вбило як бізнес, а хтось почав активніше переходити в «цифру» і шукати нові способи монетизації.
Багато редакцій працюють віддалено. Я, наприклад, з колегами вже не маю офісу з часів ковіду. Але це дає змогу долучати різних спеціалістів, незалежно від їхнього розташування.
Сучасні медіа потребують інших бізнес-моделей. Новини перестали бути легким способом заробітку, тому що ними перенасичені соціальні мережі. Тепер важливіше бути корисними для громади: організовувати публічні обговорення, залучати експертів, допомагати владі й мешканцям знаходити спільні рішення. Наприклад, в Одеській області одна редакція ініціювала проєкт із ремонту дитячих майданчиків. Вони склали реєстр, з’ясували, хто за які майданчики відповідає, і тепер разом із громадою поступово відновлюють ці об’єкти. На Волині люди об’єднуються довкола розвитку рекреаційної зони біля Шацьких озер.
Усе це — результат роботи місцевих медіа, які не лише інформують, а й спонукають до дій, сприяють вирішенню конкретних проблем і допомагають громадам ставати сильнішими. Ця модель відрізняється від колишньої, але дає величезні можливості для розвитку як самих видань, так і регіонів.
Український медіаландшафт — 2024 є продовженням низки аналогічних оглядів, що виходять щокілька років з 2010 р. та готуються Академією української преси у співробітництві з Фондом Конрада Аденауера. Медіаландшафт традиційно містить огляд пануючих тенденцій у медіаполі України.
Призначений для журналістів, політологів, всіх, хто цікавиться новітньою історією України.
Ми висловлюємо щиру подяку Представництву Фонду Аденауера в Україні, які протягом вже 30 років є партнером багатьох важливих справ у розвитку демократичної України.
Виступ голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка на презентації аналітичного звіту Академія української преси “Український медіаландшафт 2022-2024: Зміни в медіа під час повномасштабного вторгнення”, створеного за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Вітаю.
Для нас, членів Національної спілки журналістів України, надзвичайно почесно, що сьогодні презентують важливе дослідження (далі — «звіт»). Воно є показовим і значущим для всього українського медіа-ландшафту, тобто сфери та системи засобів масової інформації в Україні. Також символічно, що наша група обговорює тенденції у медійному просторі, а також економічні та інші чинники, які впливають на розвиток галузі.
Протягом останніх двох років НСЖУ формувала основу для кількох міжнародних фотопроєктів, які ми самі ініціювали й організовували. Ми намагалися застосувати найкращий досвід, щоб показати нинішню ситуацію у сфері журналістики: від великих подій і турнірів до щоденної професійної роботи в умовах війни.
Зараз триває декілька великих заходів. Один із них — міжнародна фотовиставка, що демонструє працю журналістів у ці складні часи. Ми бачимо, наскільки питання безпеки журналістів і медіа є пріоритетним, і це відображено у звіті, який представляють сьогодні. Кожен журналіст, взаємодіючи з НСЖУ, передусім повинен дбати про власну безпеку під час виконання роботи. Водночас ми підтримуємо суспільство, яке прагне зберегти демократичні цінності, права журналістів і права людини. Саме це й мотивує нас працювати далі.
Коли ми спілкуємося з міжнародними партнерами та журналістськими організаціями, то бачимо їхню зацікавленість у конкретних фінансових і розвиткових підходах, пов’язаних із журналістикою. Ці підходи стали особливо актуальними після 2014 року. Українська політична журналістика також змінюється, пристосовуючись до реалій війни. Звіт, що сьогодні презентують, висвітлює сучасні виклики та підкреслює мужність тих журналістів, які працюють у зоні бойових дій чи у містах біля фронту. Йдеться і про тих, хто регулярно їздить у відрядження, і про тих, хто залишається вдома у небезпечних умовах.
Я був експертом у частині звіту про роботу регіональних медіа, зокрема аналізував загальнонаціональне й місцеве інформаційне поле. На жаль, ми не можемо охопити всі зміни, бо ситуація з регіональними ЗМІ часто погіршується. Багато видань закриваються, особливо друкованих, які донедавна були важливою частиною інформаційного простору. Суттєво зменшується також кількість електронних регіональних медіа. Чимало впливових телеканалів припинили мовлення. Наприклад, в Одесі раніше діяло майже 27 місцевих каналів. Хоча деякі з них фінансували політики, інші намагалися працювати незалежно. Нині залишилося лише два телеканали: «Суспільне» та один приватний. Подібні тенденції спостерігаються у всіх регіонах, зокрема на Полтавщині й у західних областях.
Через різке зниження рекламних доходів телерадіокомпанії особливо потерпають, адже створення телевізійного контенту вимагає великих вкладень. Наразі вижити тільки на мінімальних прибутках у час війни дуже складно. Якщо говорити про загальні особливості регіонального медіасектора, я б виділив кілька ключових моментів:
Фінансова нестабільність. Попри певну допомогу від міжнародних партнерів (наприклад, гранти чи донорські програми), більшість регіональних медіа перебувають у стані невизначеності.
Активний перехід у цифру. Раніше газети й телеканали зосереджувалися винятково на своїх традиційних платформах, а тепер майже всі вони намагаються перейти в інтернет і знаходити нові шляхи поширення новин.
Нестача працівників. Навіть ті редакції, які отримують донорські кошти, скаржаться на брак кваліфікованих журналістів. Багато людей виїжджають із небезпечних місцевостей чи йдуть до війська. Немає стабільної схеми, яка б «бронювала» журналістів, котрі надають суспільно важливу інформацію.
Складні відносини з місцевою владою. У комунальних телерадіокомпаніях (ТРО) депутати часто намагаються контролювати зміст ефіру. Подекуди влада просто ігнорує роботу журналістів.
Позитивні приклади. У районах біля фронту медіа шукають нові формати й намагаються залишатися надійним джерелом інформації для громади. На жаль, у державній політиці все ще бракує системної підтримки таких ЗМІ, і більшість виживає переважно завдяки міжнародним організаціям.
У деяких регіонах, де зруйновано інтернет чи немає зв’язку, друковані видання знову набувають популярності. Люди можуть читати газети навіть за відсутності електрики чи онлайн-ресурсів. Це показує, наскільки професійна журналістика залишається важливою для життя громад.
Я хочу згадати кількох редакторів, які надихають своєю відданістю. Наприклад, Василь Мірошник — головний редактор газети «Заря» у Золочеві (Харківська область), розташованому біля кордону. Ця громада постійно під обстрілами, але журналісти продовжують випускати газету, щоб люди мали достовірні новини. Ми навіть зняли документальний фільм «На межі» про таких редакторів.
Ще один приклад — Олексій Пасюга із «Великої Писарівки» (Сумська область). Разом із дружиною він щотижня відвозить свіжий наклад газети з більш безпечної Охтирки до прифронтових сіл. Нещодавно ми з колегами там були й на власні очі побачили, наскільки важливо для людей отримувати правдиву інформацію.
Газета «Трудова слава» в Оріхові (Запорізька область) — теж яскравий символ незламності. Від квітня 2022 року люди там живуть без світла й під постійними обстрілами, проте редакторка Світлана Карпенко кожні три тижні друкує новий номер у Запоріжжі та привозить його до Оріхова, ризикуючи власною безпекою.
Усе це свідчить про стійкість журналістів і суспільства, що прагне бути поінформованим, протидіяти окупантам і відстоювати демократичні цінності. Саме такі приклади й загальні тенденції описано в нашому звіті.
Дякую за увагу.
Український медіаландшафт — 2024 є продовженням низки аналогічних оглядів, що виходять щокілька років з 2010 р. та готуються Академією української преси у співробітництві з Фондом Конрада Аденауера. Медіаландшафт традиційно містить огляд пануючих тенденцій у медіаполі України.
Призначений для журналістів, політологів, всіх, хто цікавиться новітньою історією України.
Ми висловлюємо щиру подяку Представництву Фонду Аденауера в Україні, які протягом вже 30 років є партнером багатьох важливих справ у розвитку демократичної України.
