Виконавчого директора Академії української преси Андрія Коваленка відзначено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня — державна нагорода, що символізує силу, мужність і відданість професії.
Андрій — не просто виконавчий директор АУП. Він — польовий журналіст, який з перших днів повномасштабного вторгнення був на передовій. Співпрацює з низкою провідних міжнародних медіа, серед яких Süddeutsche Zeitung, Helsingin Sanomat, RTP Portugal, CNN Portugal, LUSA, Expresso, Observador, TVR Romania, LNT, TV5, RAI.
Від 2022 року Андрій Коваленко працював більш ніж із сотнею закордонних журналістів та пройшов десятки тисяч кілометрів фронтовими дорогами, документуючи події війни та висвітлюючи ситуацію в Україні для світової аудиторії.
У Харкові Андрій отримав поранення, але повернувся до роботи, бо знає: правда — теж зброя.
Ми пишаємось Андрієм, його мужністю, професійністю і незламністю.
Це визнання — заслужене. Це — визнання журналіста, який став прикладом для всіх нас.
Журналісти — це ті, хто не дає світові забути, за що бореться Україна. Пишаємось і дякуємо героям, які інформують, коли це найважче.
Львів, 10 листопада - У Львові пройшов Всеукраїнський Дебатний турнір серед підлітків на тему медіаграмотності InfoTeens Debate Cup Lviv 2025. У турнірі взяли участь 30 підлітків з 5 областей України, а суддями виступили члени Естонського Товариства Дебатів та інші естонські та українські експерти.
Дебатний турнір відбувся в Українському Католицькому Університеті (УКУ) в рамках Форуму InfoTeenUA, присвяченого Міжнародному Тижню медіаграмотності. У Форумі взяли участь понад 60 освітян з України та Естонії та учасників Всеукраїнської мережі клубів дебатів та медіаграмотності InfoTeenUA. Наразі в мережу входять заклади середньої освіти та молодіжні центри з Житомирської, Запорізької, Львівської, Черкаської та Чернігівської області.
Дебатний турнір серед підлітків було проведено за адаптованим форматом Карла Поппера зі збірними командами по 5 гравців у трьох Лігах, залежно від віку та досвіду учасників. Підлітки віком 12-17 років дебатували на теми, пов’язані з медіаграмотністю, а саме:
За оцінками журі, переможцями турніру стали наступні збірні команди:
Юних дебатерів тренували та оцінювали члени Естонського Товариства Дебатів Мартін Кюусмаа та Аурелія Пяртельсон, а до складу жюрі також входили: з естонського боку - Гертруд Касемаа, голова Асоціації вчителів медіаграмотності Естонії, Мартін Яско і Еркі Пеегел, проєкт InfoTeenUA; з українського боку - Ананьєнко Віталій, Данилець Віталіна та Лабузова Анастасія, члени Молодіжної ради Дрогобицької ТГ Львівської області. Судді оцінили високий рівень критичного мислення, командної роботи та навичок аргументації українських підлітків та побажали їм подальшого розвитку дебатної майстерності на базі клубів дебатів та медіаграмотності InfoTeenUA.
Партнером Форуму виступили Міністерство освіти та науки Естонії та Школа журналістики та комунікації УКУ.
InfoTeenUA - спільний естонсько-український проєкт із розвитку медіаграмотності, критичного мислення та культури дебатів серед підлітків в Україні, який реалізується за підтримки Естонського центру міжнародного розвитку (ESTDEV).
Президент Академії української преси, професор Валерій Іванов, дав інтерв’ю Європейській обсерваторії журналістики (European Journalism Observatory) — мережі медіадослідницьких інститутів, що об’єднує науковців і практиків задля розвитку якісної журналістики. У розмові з Штефаном Русс-Молем він розповів про виклики, з якими стикаються українські медіа у час війни, втрати серед журналістів, обмеження свободи слова, а також про роль Академії української преси у підтримці фахівців та збереженні незалежності журналістики.
Джерело: https://de.ejo-online.eu/top/ukrainischer-journalismus-in-kriegszeiten-interview-mit-valeriy-ivanov
З початку російського збройного нападу на Україну у лютому 2022 року українська журналістика перебуває під значним тиском. Проте інституції, як-от Академія української преси (АУП), продовжують підтримувати розвиток незалежної журналістики та освіту журналістів. Нещодавно АУП з цією метою опублікувала переклад навчального посібника «Журналістика» засновника EJO Штефана Русс-Моля спільно з Таньєвом Шульцом, який у такій формі вперше вийшов німецькою у 2023 році.
Штефан Русс-Моль розмовляє з президентом АУП Валерієм Івановим про поточні виклики для медіа в Україні та про те, з чого варто починати освіту журналістів у цих умовах.
Валерій Іванов, професор кафедри соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, президент Академії української преси (АУП). Він також є членом наглядової ради українського журналістського конкурсу «Честь професії» та членом громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова. У 2006 році видав перший український підручник із журналістської етики.
Журналістика у воєнний час – що кардинально змінилося у медіасфері та редакціях після російського вторгнення у лютому 2022 року?
Насамперед, кардинально змінилися питання безпеки журналістської роботи. Багато журналістів залишили професію, пішли добровольцями або були мобілізовані. Чимало загинули під час виконання професійних обов’язків.
За даними Європейської та Міжнародної федерацій журналістів, з початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році до жовтня 2025 року в Україні загинуло 17 журналістів.
У жовтні 2025 року французький фотожурналіст Антоні Лалікан загинув унаслідок атаки дронів. Український журналіст Георгій Іванченко, який був поруч із ним, зазнав тяжких поранень і втратив ногу.
Особливо трагічним є випадок української журналістки Вікторії Рощиної, яка загинула в російському полоні. Вона зникла у серпні 2023 року на тимчасово окупованих територіях. У травні 2024 року Росія визнала, що В. Рощина перебуває у її полоні. Обставини її смерті досі невідомі.
Окрім загиблих, багато представників медіа були поранені. За даними Європейського центру свободи преси і медіа (ECPMF), Європейської федерації журналістів (EFJ) та Міжнародного інституту преси (IPI), у першій половині 2024 року дев’ять журналістів були поранені під час п’яти різних інцидентів, спричинених російськими атаками. Крім того, російські війська відповідальні за ув’язнення щонайменше шести журналістів на окупованих територіях України, а також за бомбардування медіаофісів та телевеж у підконтрольних Україні регіонах.
Окремою тривожною тенденцією стали цілеспрямовані атаки Росії по готелях та інших цивільних об’єктах, у яких часто зупиняються журналісти. 6 жовтня 2023 року генеральний директор нашої організації Андрій Коваленко, який перебував із португальськими журналістами у готелі Reikartz у Харкові, був поранений під час російського удару по готелю.
За даними Національної спілки журналістів України, у 2024 році зафіксовано 121 випадок погроз і нападів на професійних журналістів і медіа — це більше, ніж у 2023 році (89 випадків).
Особливо значні зміни сталися у локальних редакціях прифронтової зони. Початок великої війни спричинив різке зростання потреби мешканців фронтових і деокупованих регіонів у достовірній інформації. Через часті відключення електроенергії та зв’язку друковане слово набуло особливої ваги. Місцеві газети та інформаційні сайти стали ознакою стабільності й джерелом свідомих рішень у критичних ситуаціях. Не дивно, що такі видання та локальні радіостанції потрапили у фокус уваги як аудиторії, так і організацій (зокрема АУП), які допомагали їм знаходити фінансову підтримку.
Згідно з дослідженням Національної спілки журналістів України, кожна п’ята прифронтова газета втратила доступ до своїх приміщень або майна (10% — через бойові дії, 9% — через окупацію, у 5% пошкоджено або знищено будівлі). Через падіння рекламного ринку доходи редакцій різко скоротилися, що змусило їх урізати витрати, включно з оплатою праці. Багато журналістів виїхали в інші регіони або взагалі змінили професію.
За словами генерального директора «Репортерів без кордонів» Тібо Брютена, головна загроза українським медіа — нестача стабільного фінансування. З початку війни щонайменше 235 українських медіа припинили діяльність, як через воєнні дії, так і через фінансові причини (рекламний ринок практично зруйновано: доходи від реклами у 2022 році впали на 61% порівняно з 2021).
У 2021 році 70% локальних медіа заявляли, що забезпечують себе більш ніж на 90%, а у 2023 році таких залишилося лише 14%.
Формально, за даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, в Україні налічується 2115 друкованих медіа, 290 онлайн-видань і 163 радіостанції. Проте значна частина з них не функціонує або не є новинними.
Згідно з дослідженням Сергія Чернявського «Медійний ландшафт друкованих видань України», станом на 1 січня 2024 року в Україні виходило 1174 друкованих медіа (809 газет і 365 журналів). Реклама становила 49,83% доходів, роздрібний продаж — 36,74%, передплата — 13,42%.
Великим викликом стало скорочення кадрів: кількість працівників у друкованих медіа з 2020 до 2024 року скоротилася на 75% (42 000 осіб). Тепер функції створення контенту, верстки та розповсюдження газети у локальних редакціях виконують 1–3 особи замість колишніх 5–7. Це призводить до закриття або тимчасового припинення роботи частини ЗМІ.
За соціологічним дослідженням «Українське суспільство» Інституту соціології НАН України, 52,1% українців вважають, що можуть вільно висловлювати свої політичні погляди. Це непоганий показник для пострадянської країни. Однак 23,5% вважають, що свободи слова немає. Це тривожний сигнал, адже у перші місяці після вторгнення 75,9% українців говорили про повну свободу слова, і лише 9% — про її відсутність.
Загалом у медіа зберігається плюралізм. Журналісти та громадяни в соцмережах вільно пишуть про корупцію у владі й критикують уряд, включно з військовим керівництвом. Є спроби залякування, проте суспільство реагує на це гостро. Єдиним табу залишаються проросійські висловлювання, що пояснюється умовами воєнного стану.
Проблемою став доступ журналістів до інформації, особливо у зоні бойових дій. Робота журналістів на фронті регулюється наказом Головнокомандувача ЗСУ №73 від 03.03.2022 (з останніми змінами від 03.02.2024). Він запроваджує систему акредитації, без якої потрапити у прифронтові райони неможливо.
Доступ до безпосередньої лінії фронту дозволено лише у супроводі пресофіцера. Заборонена робота у «червоній зоні», але допускаються винятки. Обурення викликає вимога подавати фото- й відеоматеріали на перевірку. Також існують обмеження на розкриття назв і розташування військових частин, персональних даних солдатів, методів ведення бойових дій тощо.
Порушення наказу означає втрату акредитації і, відповідно, неможливість висвітлювати бойові дії.
Було кілька скандальних випадків її позбавлення. У листопаді 2022 року низку українських і західних ЗМІ, які повідомили про звільнення Херсона всупереч забороні, позбавили акредитації (зокрема знімальні групи CNN та Sky News). У серпні 2022 року її втратила відома данська журналістка Матільда Кімер — через поїздку у зону бойових дій без дозволу та відвідини окупованого Донецька у 2017 році. Після публічних протестів усім відновили акредитацію.
Окремої уваги заслуговує монополізація центрального телебачення. З початком повномасштабного вторгнення провідні українські телеканали об’єдналися у марафон «Єдині новини», щоб інформувати населення. До нього увійшли телеканали медіагруп 1+1 Media, Starlight Media, Inter Media Group, Media Group Ukraine (після її закриття — «Ми — Україна»), а також Суспільне і парламентський телеканал Рада.
З часом телемарафон втратив рейтинги й став сприйматися частиною суспільства та міжнародних організацій як форма цензури.
У серпні 2024 року опитування Центру Разумкова показало, що 50,6% населення вважають формат телемарафону застарілим. У квітні 2024 року Державний департамент США включив його у звіт про порушення прав людини, назвавши «безпрецедентним рівнем контролю над телевізійними новинами у прайм-тайм».
У жовтні 2024 року Європейська комісія у звіті про країни-кандидати на вступ до ЄС розкритикувала марафон, закликавши відновити медіаплюралізм. Також було висловлено сумніви щодо об’єктивності та державного фінансування. Попри це, марафон триває.
Чи допомагає критика влади під час війни ворогові? Проте лоялістська журналістика не знайшла підтримки серед українських журналістів, які продовжили професійно викривати зловживання та корупцію.
Варто відзначити розслідування «Дзеркала тижня» щодо порушень у системі постачання зброї та матеріали Bihus.Info після початку вторгнення.
Це призвело до спроб залякування журналістів. У січні 2024 року група невідомих намагалася проникнути у квартиру відомого розслідувача, співзасновника «Наших грошей» Юрія Ніколова, залишивши погрози на дверях після серії його матеріалів про зловживання у Міноборони.
Того ж місяця стало відомо, що СБУ здійснювала прослуховування журналістів Bihus.Info.
У жовтні 2024 року головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва заявила про системний тиск з боку Офісу Президента — зокрема перешкоджання доступу журналістів до офіційних подій і тиск на рекламодавців. Згодом про подібні випадки повідомило і «Дзеркало тижня».
Академія української преси (АУП), заснована у 2001 році, з початку повномасштабного вторгнення провела 1096 заходів для журналістів і медіаосвітян. Серед них — тренінги з психологічної підтримки, що стартували на третій день війни й охопили 40 000 учасників за перші два місяці.
Також було створено Міжнародний журналістський гуманітарний центр (березень 2022 року) — платформу для допомоги та координації підтримки журналістів і громадян.
Центр публікував інформацію про продукти, одяг, ліки, збори — усе, чого потребували українці. Було створено понад 500 публікацій, сторінку центру стежили 243 000 користувачів. Організовано конкурс казок і малюнків із бомбосховищ, створено три дитячі комікси (для різних вікових груп), які переклали та видали у Польщі та Канаді.
Було проведено 16 онлайн-мостів із провідними медіаекспертами з Японії, США, Німеччини (зокрема з Вернером Д’Інка, редактором Frankfurter Allgemeine Zeitung).
АУП допомагає журналістам, які працюють на фронті, з підготовкою та технічним забезпеченням, організовує прес-тури для іноземних журналістів (78 учасників із 12 країн, понад 250 публікацій).
Бібліотека масових комунікацій і медіаграмотності АУП (заснована у 2003 році) містить понад 130 власних видань, зокрема переклади німецьких підручників із журналістики. Остання публікація — переклад підручника Штефана Русс-Моля і Таньєва Шульца «Журналістика» (2025).
АУП спільно з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу реалізує проєкт «Носії пам’яті. Журналісти, що загинули у російсько-українській війні».
Медіатренерка та медіаекспертка Академії української преси Тетяна Іванова, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету, представила АУП на Vienna Grand Forum. Подія об’єднала українських і європейських лідерів бізнесу, культури та освіти.
«Сьогодні в медіа та українського бізнесу значно більше спільного, ніж здається. Ми в АУП допомагаємо медіа бути професійнішими, етичнішими й впливовішими, а бізнесу — відкритішим, прозорішим і відповідальнішим. Разом ми формуємо культуру довіри, розвитку й сили», — підкреслила Тетяна Іванова.
Організаторкою події стала Дар’я Дидковська, Founder Ukr-European Business Hub. Вона створила простір, де ідеї переходять у конкретні дії, а учасники — у спільноту підтримки й розвитку.
Що це означає для АУП?
Ключові меседжі:
• Успіх = 10% натхнення і 90% дисципліни та щоденної праці.
• Лідерство — це чесність говорити і про злети, і про труднощі.
• Стійкий бізнес під час війни — не лише зберігати, а й розвивати.
• Медіаграмотність і якісна освіта дітей — пріоритет спільних дій.
Академія української преси дякує організаторам та учасникам Forum за діалог і спільні плани. Ми продовжуємо об’єднувати медіаспільноту, освітян і бізнес довкола спільної мети — перемоги та відбудови України.
Свобода інтернету, протидія пропаганді та захист цифрових прав стали у центрі обговорення на міжнародному форумі InternetCA-2025, що відбувся 31 жовтня 2025 року в Алмати (Казахстан). Академію української преси на заході представив її президент, професор Валерій Іванов.
Цьогорічний форум об’єднав понад сотню експертів, журналістів, представників громадських організацій і міжнародних інституцій з Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану, Монголії, Німеччини та України. Головна тема — «Вільний інтернет для вільних суспільств: ідеї та рішення» — визначила атмосферу відвертого діалогу про свободу слова в епоху цифрових викликів.
Валерій Іванов виступив на панельній дискусії «Пропаганда і дезінформація — ризики та засоби протидії», представивши український досвід боротьби з дезінформацією та пропагандою під час війни. У своїй презентації «Пропаганда і дезінформація в умовах війни: виклики, ризики, рішення» він наголосив, що російська пропаганда небезпечна не лише тим, що бреше, а тим, що створює альтернативну реальність, у якій агресія виглядає як захист, а знищення — як визволення.
«Для українців боротьба з пропагандою — це не просто питання інформаційної гігієни. Це боротьба за життя, за право бути нацією, яка мислить вільно», — підкреслив президент Академії української преси.
Академія української преси вже багато років є активним учасником міжнародних діалогів про свободу медіа, фактчекінг і медіаграмотність. Участь у форумі InternetCA-2025 — ще одне свідчення того, що український досвід у сфері протидії дезінформації є визнаним і затребуваним у світі.
«Ми говоримо не лише про проблеми. Ми ділимося рішеннями, які працюють у країні, що протистоїть щоденній інформаційній агресії», — зазначив Валерій Іванов.
Міжнародний форум InternetCA-2025 організований громадським фондом «Міжнародний центр журналістики MediaNet» за підтримки Фондів «Відкрите суспільство», Європейського Союзу, n-ost, Офісу програм ОБСЄ в Астані та Internews.
Медіатренерка та медіаекспертка Академії української преси Тетяна Іванова, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету, провела менторську сесію для керівників прифронтових медіа на тему: «Комунікація з громадою у форматі сервісної журналістики: як писати важливе просто і доступно, щоб тебе зрозуміли і довіряли».
Під час війни змінюється не лише медіаландшафт, а й саме розуміння інформації: аудиторія очікує не просто новин, а орієнтирів, підтримки й турботи. Це особливо важливо для людей, які живуть поруч із фронтом і щодня потребують відповідей — що відбувається, як діяти, куди звернутися, кому довіряти.
На тренінгу учасники:
обговорили психологію сприйняття інформації та типові когнітивні упередження;
розглянули специфіку та роль комунікацій у роботі редакцій під час війни;
окреслили оновлені функції журналіста як аналітика, менеджера, лідера думок і, насамперед, ЛЮДИНИ.
Практична частина була присвячена технологіям взаємодії з аудиторією — «метод Сократа», ефект Пігмаліона, конгруентність тощо. Ключовий висновок сесії: у сучасній журналістиці вирішальною є не лише відповідь на «що сказати», а насамперед — «як подати».
Наприкінці тренінгу Тетяна Іванова запропонувала учасникам експеримент: на слайді з багатьма предметами більшість першою помітила червоний черевик — елемент, що вирізнявся життям, кольором, акцентом. Саме так працює і якісна подача матеріалу: всі ми маємо справу з однаковими фактами та подіями, але сила журналіста — у поданні, яке робить важливе видимим і зрозумілим для всіх.
Академія української преси дякує учасникам за професійний обмін, глибокі думки та сміливість ставити складні запитання.
Менторська сесія відбулася в межах навчального проєкту Національної спілки журналістів України (НСЖУ) за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні в рамках Програми співробітництва з метою розвитку та сприяння демократії. Організатор: Національна спілка журналістів України (НСЖУ).
🧠 Як не дозволити інформації керувати нашими думками? Чому навіть правдиві новини здатні впливати на емоції? І як навчитися бачити маніпуляцію ще до того, як вона зачепить нас?
Відповіді на ці запитання шукали студенти факультету систем і засобів масової комунікації ДНУ імені Олеся Гончара під час дводенного тренінгу «STOPманіпулятор», який відбувся 15–16 жовтня 2025 року у Дніпрі.
📚 Захід організувала Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні.
🧩 Учасники одразу занурилися у світ інформаційних ігор і практик критичного мислення. Говорили про те,
• чому ми довіряємо знайомим джерелам, навіть коли вони помиляються;
• як соцмережі створюють комфортні “бульбашки”, де звучить лише зручна правда;
• і чому емоції стають головною зброєю маніпулятора.
💬 Валерій Іванов, президент Академії української преси:
«Наша місія – це якісна українська журналістика. Окрім змістовної тренінгової частини, АУП привезла з собою в Дніпро найновіше видання “Журналістика” (Ш. Рус-Моль, Т. Шульц), яке об’єднує максимум знань і практик, необхідних сучасному журналісту».
💬 Юлія Кулик, координаторка проєктів АУП:
«Маніпуляція не завжди кричить – іноді вона шепоче. І розпізнати її можна лише тоді, коли ми не боїмося сумніватися».
💬 Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури МОІППО:
«Наша задача тут — не лише навчити методикам протистояння маніпуляціям. Важливо, щоб ви могли передавати ці навички іншим. Саме на вас триматиметься інформаційна складова російсько-української війни».
📖 Протягом двох днів студенти аналізували реальні кейси з медіа, розбирали новини, які “звучать чесно, але вводять в оману”, вчилися розпізнавати мову ворожнечі, відрізняти критику від хейту й будувати власні стратегії інформаційної безпеки.
💻 Окрему увагу приділили темам кібергігієни, інфодетоксу та медіараціону — щоб не потонути в потоці контенту й залишатися свідомими споживачами інформації.
🎬 Було чимало інтерактивів:
• фірмова гра «Медіаграмотна Мафія»,
• створення власних новин у вправі «Лего»,
• пошук «режисерів» маніпуляцій,
• обговорення гучних інформаційних кейсів.
Тренінг проходив у живій, динамічній атмосфері — з гумором, суперечками та сильними ідеями.
📌 STOPманіпулятор у Дніпрі — це не просто тренінг, а інструмент, який навчає бачити більше, ніж написано.
Це досвід, після якого навіть знайомі новини читаєш уважніше, а будь-яка інформація проходить через власний фільтр критичного мислення.
🇩🇪 Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина 🇩🇪
Ми щодня прокидаємось у світі новин, повідомлень і постів. Але скільки з них справді достовірні? І скільки — створені, щоб викликати емоцію, страх або лояльність? Відповіді на ці запитання шукали студенти Дніпровського політехнічного університету під час дводенного тренінгу «STOPманіпулятор», що відбувся 13–14 жовтня 2024 року в Дніпрі.
Захід організувала Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні.
Учасники — майбутні журналісти — ті, хто працює з даними, технологіями й комунікаціями, і водночас розуміє: медіаграмотність — це базова навичка безпеки сучасної людини.
Про що говорили?
Два дні — без сухої теорії, лише практика, приклади, дискусії та ігри. У фокусі:
• вплив інформації на людину та психологія маніпуляцій;
• чому ми віримо у «справедливий світ» і як цим користуються маніпулятори;
• MIS-, DIS- і MALinformation — три обличчя сучасної брехні;
• echo-chambers та алгоритми соцмереж;
• hate speech як інструмент впливу;
• кібербезпека, інформаційний детокс і медіараціон.
Валерій Іванов, президент Академії української преси, наголосив:
«Ми живемо у світі, де інформація — це не просто дані, а зброя. І той, хто не перевіряє факти, ризикує стати її мішенню. Медіаграмотність — це щит, який не дозволяє керувати вами».
Юлія Кулик, координаторка проєктів АУП, зазначила:
«Маніпуляція — це не завжди гучна брехня. Часто вона тиха, переконлива, «розумна». Її сила — у нашій довірливості. Тому варто не боятися сумніватися».
Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП:
«STOPманіпулятор — це не тренінг про «правильне мислення». Це практика зупинки. Коли ви вмієте поставити запитання “чому я в це вірю?” — тоді починає працювати ваш внутрішній фільтр».
Практика, що запам’ятовується
Учасники пробували себе в ролі «розслідувачів правди» — грали у фірмову «Медіаграмотну Мафію», розбирали заголовки й тексти у вправі «Лего новин», шукали «режисерів» дезінформації та тренувалися розпізнавати емоційні гачки.
Кожен день завершувався рефлексією: що запам’яталось, які маніпуляції зустрічаємо найчастіше, і як змінюється наше мислення, коли бачимо механізм впливу.
Два дні — і тепер кожен із них має власний антивірус проти фейків. Із ним легше не потонути в потоці новин і залишитися собою — незалежним, уважним і критичним. Бо медіаграмотність — це не про те, щоб не вірити нікому. Це про те, щоб довіряти усвідомлено.
STOPманіпулятор — це не про недовіру. Це про свободу думати самостійно — навіть тоді, коли навколо всі кричать: «Вір! Дій! Поширюй!».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
3 жовтня у Києві відбулася презентація перекладеного з німецької мови підручника-посібника «Журналістика».
Посібник виданий Академією української преси за підтримки Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні, фонду Pressehaus NRZ та Erich-Brost-Institut für internationalen Journalismus der Universität Dortmund. Переклад Віталія Климченка та Володимира Олійника.
Чи залишається журналістика професією мрії — чи перетворилася на постійну боротьбу за виживання? З цим питанням відкривають діалог німецькі дослідники Штефан Рус-Моль і Танев Шульц у підручнику «Журналістика», де разом із практиками аналізують сучасні виклики професії та можливі шляхи її розвитку.
Звичайно, це цілком правомірне й глибоке філософське осмислення місії журналістської професії. Але для українських журналістів це питання звучить особливо гостро. Якщо для колег у Німеччині чи Швейцарії викликом стає конкуренція з новими медіа, залежність від алгоритмів або навала клікбейту, то в Україні щоденна робота журналіста часто пов’язана з ризиком для життя, тиском із боку влади, спробами цензури та нестабільністю фінансування.
Наші медіа перебувають у ситуації, коли довіра падає, фінансування зникає, а небезпека для життя журналістів зростає. Європейські колеги стикаються з іншим — комерціалізацією, технологічними ризиками, перенасиченням інформації. І хоча умови різні, проблеми виявляються спільними: достовірність, відповідальність, етика.
Чи йдемо ми паралельно з європейською журналістикою, чи вже рухаємося назустріч? Відповідь залежить від українських журналістів, але підручник Рус-Моля та Шульца пропонує мапу — як не втратити орієнтири на цьому шляху.
Попри ці радикально умови, ми маємо спільний знаменник: і в Берліні, й у Києві журналісти ставлять ті самі запитання — про стандарти, відповідальність, незалежність. Саме тому книга Рус-Моля та Шульца виявляється несподівано актуальною для України. Це не лише системний підручник із теорією, але й посібник із вправами та методичними порадами для викладачів і студентів, а також практичний дороговказ для тих, хто щодня працює з інформацією.
Європейський підручник «Журналістика» Рус-Моля та Шульца виявився напрочуд актуальним для України. Він пояснює, як працюють медіа в епоху цифровізації, і водночас дає практичні інструменти для виживання в умовах війни, цензури та падіння довіри до медіа.
Видання цікаве ще й тим, що його структура відображає весь цикл журналістської діяльності — від вибору теми та пошуку інформації до організації редакційної роботи й маркетингу.
Отже, спробуємо конкретно проаналізувати проблеми, які порушують автори посібника, та провести компаративістський аналіз актуальності цих питань і для українських журналістів.
Швидкість чи достовірність? Розвага чи відповідальність? У книзі «Журналістика» європейські автори ставлять ті самі питання, що сьогодні хвилюють і українських журналістів.
«Журналістика перебуває в перманентній “бета-версії”. Її мета — максимальна оперативність», — зазначають автори посібника. Але чи завжди це добре? Найбільше збентеження спричинив 2015 рік: тоді низка медіа впродовж короткого часу повідомила про смерть колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля, королеви Єлизавети II та французького бізнесмена Мартена Буїга.
Цей діагноз актуальний і для України. Після 24 лютого 2022 року попит на «швидкі новини» зріс вибухово: телеграм-канали стали головним джерелом інформації для 41% українців, але саме там найчастіше ширяться небезпечні фейки. Прагнення бути першим інколи коштує журналістам довіри аудиторії, а в українських реаліях поспіх може мати й серйозні воєнні наслідки — від викриття позицій ЗСУ до поширення дезінформації на користь ворога.
Автори посібника наголошують на важливості балансу між інформацією та розвагами: журналістика може бути привабливою та зрозумілою, але коли розважальність стає самоціллю — виникають проблеми. В Україні цей баланс особливо крихкий: традиційні телевізійні токшоу дедалі частіше перетворюються на емоційні вистави, де аналітику витісняють політичні декларації. Наслідок — втрата довіри: у 2024 році рівень довіри до телебачення впав із 61% до 34%. Глядачі переміщуються в соцмережі, де їх підстерігає інша загроза — дезінформаційні «зливні бачки».
Європейська дискусія про клікбейт тут перегукується з українським питанням: як подати матеріал цікаво, не перетворивши новини на пропагандистське шоу? У цьому варто відзначити цінність практичних прикладів дещо маніпулятивних заголовків, які зустрічаються навіть у таких поважних виданнях, як FAZ, які наводять автори у підручнику.
«Хочуть цього журналісти чи ні, але в демократії вони виконують певну функцію керування й супроводу», — наголошують автори. Звичайно, це покладає на них також і велику відповідальність. Тобто сьогодні вкрай актуальним стає питання збереження незалежності між владою, власниками та суспільством.
Залежність від влади та власників залишається «ахіллесовою п’ятою» українських медіа: до війни більшість медіа фактично функціонували як додатки до бізнес-імперій олігархів. Після початку повномасштабного вторгнення телемарафон «Єдині новини» спочатку став символом єдності, але згодом викликав критику як інструмент контролю — у своєму звіті Єврокомісія у серпні 2024 року вказала на проблему цензури та відсутність плюралізму в ефірі. Таким чином, ідеї авторів про відповідальність журналістів перед суспільством стають для України не абстракцією, а практичним дороговказом.
Автори підручника досить реально описують й виклики, які пов’язані з диджиталізацією та штучним інтелектом. На сторінках свого видання вони дуже слушно ставлять питання: штучний інтелект — це помічник чи загроза?
Полемізуючи з деякими дослідниками про те, що незабаром чат-боти замінять журналістів, автори висловлюють думку: «Уявлення про те, що в майбутньому в редакціях переважно “сидітимуть” роботи, може виявитися перебільшенням. Однак небезпека полягає в тому, що журналістика може наразитися на підпорядкування технологіям і комерціалізації». А це також зменшує довіру до живого слова журналіста.
Додамо, що у Європі АІ вже тестують у великих редакціях для створення заголовків чи аналізу даних. В Україні застосування більш обмежене — здебільшого для візуалізацій або перекладів. Але в умовах, коли за останні чотири роки кількість працівників у друкованих медіа скоротилася на 75%, спокуса делегувати роботу машинам лише зростає. І тут важливо не втратити головне: людську здатність бачити контекст і ставити незручні запитання.
Автори посібника окрему увагу приділяють темі розслідувань у журналістиці, називаючи її «серцевиною професії». «Справжня журналістика, яка відчуває свій обов’язок інформувати громадськість, завжди була розслідувальною», — зазначають вони у своєму дослідженні.
І ми можемо пишатися тим, що попри війну, українські журналісти не відмовилися від цієї місії. «Дзеркало тижня», «Українська правда», Bihus.Info й інші медіа регулярно викривають корупцію, наприклад, у сфері оборонних закупівель. Але, скажімо відверто, відповіддю стають не подяки, а тиск: від погроз на адресу Юрія Ніколова до системного блокування «Української правди» у контактах із владою.
Європейський досвід підтверджує: без незалежних розслідувань журналістика перетворюється на піар. І саме тут підручник може стати моральною підтримкою — нагадуванням, що розслідування не «опція», а основа професії.
Підручник і посібник Штефана Рус-Моля та Танева Шульца «Журналістика» (4-те, повністю перероблене видання з карикатурами Костаса Куфогіоргоса) є унікальним виданням, яке вдало поєднує академічну системність і практичну спрямованість. Недаремно його автори назвали книгу одночасно і підручником (тут систематизовано базові знання та теорію), і посібником (чіткі вправи, методичні рекомендації, практичні поради для викладачів і студентів).
Саме освіта і методика, представлені у книзі, є потужним інструментом навчання. Для українських редакцій вона може стати дороговказом: як залишатися незалежними, перевіряти факти й будувати довіру в умовах війни та цифрових трансформацій.
А для українських університетів, які нині реформують програми журналістської освіти, ця структура безцінна. Вона допомагає поєднати академічну підготовку з реальними викликами редакцій — від соцмереж до кризового менеджменту.
Етика та якість. В умовах, коли українські медіа часто опиняються під політичним чи економічним тиском, розділи про професійні стандарти та саморегуляцію стають орієнтиром.
Аналіз тенденцій цифрової доби. Розділи підручника про інтерактивність, соціальні мережі, інтернет-журналістику допомагають зрозуміти, як будувати роботу з аудиторією у світі, де Telegram і TikTok витісняють традиційне телебачення. Це прямо корелює з українським досвідом, де телемарафон «Єдині новини» втратив довіру, а натомість зросла роль анонімних каналів. Соцмережі, інтерактивність, роль Telegram і TikTok — усе це подано з прикладами. Це допомагає зрозуміти, як конкурувати за увагу без втрати професійності.
Поради у редакційній кухні. Книга детально показує, як працює редакція: від відбору тем до менеджменту і маркетингу. Для маленьких українських редакцій, де інколи всі завдання виконують двоє-троє людей, це практичний довідник.
Міжнародна перспектива. Зіставлення з досвідом Guardian, New York Times чи FAZ дає українським журналістам точку відліку для самооцінки.
І найголовніше — умови війни. Українські журналісти працюють у середовищі обмежень, ризиків і небезпеки: від цензури та тиску власників до фізичних загроз і втрат серед колег. У книзі ж європейських авторів особливо корисними є розділи про етику, точність, роботу з джерелами — те, що стає фундаментом професійної стійкості. Для українських журналістів, які працюють під обстрілами, під тиском чи в умовах скорочення ресурсів, ця книжка — не розкіш, а підтримка. Вона допомагає бачити професію не лише як щоденну боротьбу за виживання, а і як частину ширшої європейської традиції.
Стиль видання. Автори не бояться іронії й самоіронії. Вони показують і «професію мрії», і її зворотний бік — стрес, дедлайни, хаос у редакціях. А ще — наводять яскраві приклади: від фейкових новин про «смерть канцлера Коля» до жартівливих заголовків берлінських газет. Це робить книжку живою, а не академічною.
Отже, ще раз підкреслимо, що книга Штефана Рус-Моля та Танева Шульца — це не просто навчальний матеріал. Це міст між європейською та українською журналістикою. Вона пропонує стандарти, які вже випробувані в Німеччині чи Швейцарії, і водночас залишає простір для критичного осмислення в українських реаліях.
