Це питання стало центральним у розмові з фінським експертом Лаурі Палсою, співробітником Університету Ювяскюля. Ми спробували розібратися: що насправді вимірюють міжнародні індекси? І чому український досвід інформаційної стійкості не завжди відображається у статистичних показниках?
Згідно з Media Literacy Index 2026, Україна має 38 балів зі 100 і перебуває у нижній частині рейтингу. Натомість Фінляндія традиційно очолює список із 71 балом.
Джерело: https://ms.detector.media/trendi/post/39076/2026-03-17-ukrainskyy-gart-proty-ievropeyskykh-indeksiv-shcho-pokazuie-rozmova-z-lauri-palsoyu-pro-mediagramotnist/
На перший погляд це може виглядати як суттєва різниця у рівні медіаграмотності соціуму. Але на думку фінського фахівця, цей індекс вимірює передусім структурні передумови, а не реальні навички людей.
«Media Literacy Index оцінює не лише навички людей, а насамперед середовище, у якому ці навички формуються — освіту, свободу медіа та рівень довіри в суспільстві», — пояснив Лаурі Палса.
Інакше кажучи, індекс вимірює не стільки індивідуальні компетентності, скільки стан системи.
Методологія індексу враховує насамперед три фактори:
Саме ці показники визначають підсумкову позицію країни.
У випадку України ситуацію значно ускладнює війна. Вона впливає і на показники свободи медіа, і на стан освітньої системи, яка працює в умовах постійного стресу.
Утім, за деякими параметрами Україна демонструє навіть сильні позиції. Зокрема, за інформацією V-Dem Institute, рівень громадянської участі в Україні є дуже високим.
І це теж важлива частина інформаційної стійкості суспільства.
Тоді виникає закономірне питання: чому Україна виглядає слабшою у міжнародній статистиці?
Детальний аналіз структури Media Literacy Index 2026 показує, що вага показників суттєво зміщена у бік фундаментальних факторів.
45% оцінки залежить від освіти та результатів PISA;
40% — від свободи медіа.
Саме тому високі позиції Данії та Фінляндії базуються на синергії інституційної довіри, стабільної освіти та системної державної політики у сфері медіаграмотності.
Україна з показником 38 балів опинилася у четвертому кластері рейтингу. І тут виникає певна суперечність: формальні академічні метрики демонструють нижчі позиції, тоді як практична здатність суспільства протидіяти пропаганді часто є значно вищою.
Під час розмови з Лаурі Палсою ми фактично порівнювали дві різні моделі розвитку медіаграмотності.
Фінська модель — системна та довгострокова. У Фінляндії медіаграмотність інтегрована практично в усі сфери життя: від освіти до бібліотек і державної політики.
Лаурі розповів, що з 2023 року країна переглядає національну політику у цій сфері, намагаючись ще глибше інтегрувати медіаграмотність у різні соціальні інституції.
«Це завдання всієї системи, а не лише окремих людей», — пояснює він. Українська модель виглядає інакше. Під тиском війни вона працює скоріше у реактивному режимі.
Фактично українці щодня проходять неформальний курс медіаграмотності. Кожна інформаційна атака, фейк або маніпуляція стають частиною постійного тренування.
Під час нашої розмови я звернула увагу Лаурі на те, що українці фактично живуть у режимі безперервного інформаційного «тренінгу». Він погодився з тим, що реактивна модель України демонструє світу, наскільки критично важливою може бути медіаграмотність у ситуації інформаційної війни.
«Коли суспільство постійно стикається з маніпуляціями, воно дуже швидко розвиває практичні навички їх розпізнавання», — коментує Лаурі Палса. Цю тезу підтверджують також й українські дослідження.
Зокрема, індекс медіаграмотності українців, який регулярно вимірює «Детектор медіа», демонструє стабільно високий рівень критичного ставлення до інформації.
За даними п’ятої хвилі дослідження (2020—2024), частка аудиторії з рівнем медіаграмотності «вище середнього» зросла з 55% у 2021 році до 81% у 2022 році, а у 2024 році стабілізувалася на рівні 72%. Детальніше про дослідження тут.
Попри ефект інформаційної втоми, ключові показники залишаються високими:
62% українців вважають дезінформацію серйозною проблемою;
43% говорять, що перевіряють інформацію через додаткові джерела.
Інакше кажучи, міжнародні індекси вимірюють передусім інституційні передумови, тоді як внутрішні дослідження фіксують реальні поведінкові практики аудиторії.
Ще один фактор, який ми обговорювали — це освіта. Саме вона формує 45% підсумкового балу Media Literacy Index, тому результати PISA тут також відіграють роль.
За словами Лаурі Палси, у Фінляндії 79% учнів досягають рівня 2 або вище у читанні, що означає здатність розпізнавати головну ідею тексту та відрізняти факти від суджень. В Україні цей показник нижчий, що створює ризик більшої вразливості до складних інформаційних маніпуляцій.
Водночас в Україні розвивається медіаосвіта для дорослих. Свою роль у цьому відіграють програми й тренінги Академії української преси, які проводяться з самого початку повномасштабної війни.
Є ще один показовий факт: у 2025 році 47,6% учасників національного тесту з медіаграмотності були старшими за 36 років. На мою думку, це свідчить про поступове подолання вікового розриву у цифрових навичках.
Ще один фактор, який впливає на індекс — це, безумовно, свобода медіа.
У 2025 році Україна опустилася на 62 місце у рейтингу Reporters Without Borders, але це пов’язано саме з війною. Директор RSF Тібо Брюттен пояснив, що головний удар по свободі слова завдала російська агресія.
Утім, існує й інша проблема. Це економічна нестабільність медіа.
Сьогодні близько 90% регіональних видань залежать від міжнародних грантів, а доходи від реклами становлять лише 3—10%. Без фінансової незалежності журналістика стає більш вразливою до політичного або економічного тиску.
Не можна не зважати на ще один виклик для медіаграмотності. Це розвиток генеративного штучного інтелекту.
Звіт 2026 року містить інформацію, що розвиток ШІ спричинив новий етап розвитку дезінформації: такий контент стає дедалі переконливішим і складнішим для виявлення.
Фінляндія, на думку Лаурі Палса, відповідає на це розвитком психологічної обізнаності. Людей навчають розпізнавати емоційні тригери, які використовуються для маніпуляцій.
Україна ж фактично стала полігоном для тестування нових методів розпізнавання дипфейків.
Ще один висновок, який робить Лаурі Палса, — це роль соціального середовища.
Школа, говорить фінський спеціаліст, лише частина системи медіаграмотності. Не менш важливими є сім’я, друзі та соціальні зв’язки. У країнах із високим рівнем міжособистісної довіри дезінформація поширюється повільніше. Люди більше довіряють перевіреним джерелам і офіційним інституціям.
В Україні історично рівень інституційної довіри був нижчим. Але війна створила інший феномен. Це горизонтальна довіра. Волонтерські та військові мережі сформували соціальний капітал, який не завжди видно у міжнародних методологіях, але саме він забезпечує реальну стійкість суспільства.
Отже, аналіз Media Literacy Index і досвіду Фінляндії дозволив нам зробити кілька висновків.
По-перше, міжнародні індекси не дають повної картини розвитку медіаграмотності. Україна виглядає слабшою через інституційні фактори, але на практиці демонструє високу здатність протидіяти дезінформації.
По-друге, наступним кроком має стати інституціоналізація медіаграмотності. Досвід Фінляндії показує, що ця тема має бути інтегрована у державну політику: від освіти до медіаекономіки.
І, по-третє, впевнена, що український досвід сам по собі стає важливим міжнародним взірцем. Суспільство, яке живе в умовах когнітивної війни, формує нові моделі інформаційної стійкості.
Саме тому медіаграмотність сьогодні — це не просто навичка критичного читання новин. Це фундамент і той самий український «гарт» інформаційної стійкості суспільства, який демонструє, що навіть за середніх статистичних показників нація може залишатися стійкою на інформаційному фронті.
В інформаційній війні новини народжуються щосекунди. Факти, інтерпретації, міфи – усе змішується в одному потоці. Але саме журналісти вирішують, що зрештою прочитає суспільство.
Академія української преси спільно з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу організовують інтенсив для тих, хто хоче створювати сильні, чесні й зрозумілі журналістські історії про сучасну Україну та її шлях до Європи.
Запрошуємо журналістів, студентів факультетів журналістики та всіх, хто працює у медіа, на практичні тренінги «Євростандарт журналістики: від міфу до матеріалу».
Тренінги відбудуться:
14-15 квітня 2026 – Миколаїв
16-17 квітня 2026 – Одеса
Протягом двох днів ви опинитеся у форматі інтерактивного квесту «Newsroom 2026: останній дедлайн». Ви станете частиною редакційної команди, яка має підготувати власний спецвипуск медіаматеріалів. Вам доведеться відбирати теми у «стіни інформаційного хаосу», перевіряти факти за європейськими джерелами, спростовувати фейки, шукати героїв для своїх історій і перетворювати сухі цифри на живі тексти, що чіпляють читача.
На цьому тренінгу ви дізнаєтеся, як писати про складні процеси просто і зрозуміло, як працювати з даними та фактами, як створювати тексти, що говорять із аудиторією мовою довіри. І найголовніше: ви зможете створити власні журналістські матеріали за європейськими стандартами та презентувати їх як справжній редакційний проєкт.
Бо між міфом і матеріалом завжди стоїть журналіст і його професійна майстерність.
Тренери:
Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор.
Тетяна Іванова, медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
Юлія Суркова, медіатренерка, воєнна журналістка та репортерка, працює з українськими й міжнародними медіа, спеціалізується на репортажах із прифронтових «гарячих точок», співпрацює з міжнародними агентствами (AFP) та проєктами ООН (UNICEF), менторка медіапроєктів Національної спілки журналістів України.
Реєстрація тут: https://forms.gle/BT2M9kv2MfSTg1KC9
Участь безкоштовна! Організатори забезпечують харчування, але не відшкодовують витрати на проїзд та проживання.
Покваптеся долучитися до тренінгів «Євростандарт журналістики: від міфу до матеріалу» та станьте частиною редакції, яка створює історії, що перемагають міфи й формують довіру.
У разі виникнення запитань звертайтеся: Юлія Рицик, асистентка проєктів АУП, 067-372-27-33, info@aup.com.ua
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Тренери Академії української преси проведуть вебінар для студентів-журналістів Національного університету «Одеська юридична академія», присвячений одній з найгостріших тем сучасної професії — штучному інтелекту в журналістиці.
ШІ вже пише новини, генерує фото й відео, створює аналітику та формує інформаційні потоки. Але чи означає це, що журналіст може просто натиснути кнопку «згенерувати»? Де проходить межа між інструментом і маніпуляцією? Хто несе відповідальність за помилки алгоритму? І головне — як не втратити професійний стандарт у гонитві за швидкістю?
Під час вебінару поговоримо про:
— можливості й ризики використання ШІ в редакційній роботі;
— етичні дилеми та професійну відповідальність;
— перевірку контенту, створеного алгоритмами;
— практичні інструменти для безпечного використання ШІ у журналістиці.
Це буде розмова не про «заборонити» чи «обожнювати», а про свідомий контроль, критичне мислення та професійну зрілість.
Бо в журналістиці майбутнього питання звучить саме так: контролювати не можна довіряти. Де ставимо кому?
Запрошуємо до дискусії, яка визначає нові правила гри.
4 березня 2026 року Академія української преси мала честь провести надзвичайно важливу розмову з фінським експертом Лаурі Палсою, де обговорювались важливі питання медіаграмотності та її розвитку в умовах війни.
Основні моменти ефіру:
Медіаграмотність як стійкість: Ми з паном Лаурі Палсою обговорили, як медіаграмотність в Україні формувалась не для "оцінок", а як відповідь на постійну загрозу, яку принесла війна. Це питання не завжди відображається в міжнародних індексах, і ми детально розглянули це.
Порівняння підходів: Ми порівняли довгострокову модель Фінляндії, яка роками працює над формуванням медіанавичок, та наш, більш реактивний досвід, коли медіаграмотність стала відповіддю на війну.
Ініціативи для людей третього віку: АУП активно працює з цією віковою групою з 2023 року, адже саме вони в майбутньому стануть тими, хто формуватиме політичні рішення для країни. Критичне мислення для них — це необхідність.
️ Що обговорювали під час ефіру?
Ми порушили важливі питання: чи можуть міжнародні індекси адекватно виміряти медіаграмотність в умовах війни та чому Україні не завжди вдається потрапити на вищі позиції в рейтингах. Пан Лаурі Палса акцентував, що для нас важливі не тільки інституції, але й самі люди, здатність суспільства критично оцінювати інформацію навіть під час глобальних викликів.
️ Модерувала захід:
Тетяна Іванова — медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
️ Повне інтерв'ю можна переглянути на YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=kahGcvGUTTE — це ще одна можливість долучитися до важливої дискусії та поділитися своїми думками!
Політична пропаганда — це всюди й завжди «важіль» влади. З цієї причини вона стає настільки потужною, щоб від неї неможливо було ухилитися. А такі можливості знову ж таки передусім має влада. Бізнес може брати населення іншим: не покаранням, а привабливістю — що, власне кажучи, він і робить...
Інформаційні війни були завжди, просто сьогодні цей інструментарій став як точнішим, так і дешевшим. І це пов’язано не лише з новими технічними можливостями, які дозволяють достукатися до кожного, а й із потребою кожного знати, що думають із того чи іншого приводу пропагандисти, адже за ними стоїть голос влади, яка має важелі заохочення і покарання для кожного.
Пропаганда — це певний інформаційний компас, що дозволяє нам утримувати свій напрям інформаційного руху серед перешкод і пасток, які розставляє влада в публічному дискурсі.
Пропаганда завжди з нами. Часто з приходом нових медіа вона починає змінювати своє обличчя. Свого часу поява друку й газет зробила масову свідомість заручником індустріального поширення чужої думки, яка завжди перемагає неіндустріальну. Потім прийшли радіо й телебачення, знову різко розширивши аудиторію впливу завдяки своєму гучному голосу. Сьогодні прийшов тихий голос соцмереж, який раптом виявився сильним.
Пропаганда — це завжди монолог. У масової свідомості немає можливості для діалогу з гігантськими порівняно з нею можливостями медіа. Ми можемо говорити лише з рівними собі, а не з інформаційними гігантами.
Інформаційна війна — це все одно у своїй основі війна, тільки така, що відбувається в наших головах. Нас можуть або лякати можливими негативами, або манити можливими позитивами. Масова свідомість ухвалює свої рішення миттєво, а вже потім може підводити під них раціональні доводи, але перша емоційна реакція завжди найсильніша.
Щоразу на службу пропаганді призиваються все нові й нові медіа, адже вони безпосередньо говорять із масовою свідомістю. Лише релігія має такий самий охоплення всіх і одразу, як і державна пропаганда.
Радянська пропаганда була обов’язковою, сьогоднішня пропаганда, яка не має таких можливостей, намагається бути приємною. Вона повинна зацікавлювати й приваблювати, адже ніхто не може змусити нас її читати й слухати. Тепер вона сильніша за нас з іншої причини й тому знову стає потрібною.
Штучний інтелект — це, по суті, варіант попередніх революцій — появи писемності або друку. Тоді це додало сакральності й масовості з однієї й тієї ж причини. Масовості — бо мова йде вже не з однією людиною, а з багатьма одразу, і від такої інформації не сховаєшся. А сакральність пов’язана зі зниженими можливостями спростувати чи заперечити це з боку отримувача інформації. У нього немає такої ж можливості говорити одразу з усіма, як у пропаганди.
У пропаганди є важлива властивість — вона завжди права в певний період часу. Але людське життя теж триває якийсь період часу, тому ми всі заручники пропагандистського погляду на події. Навіть якщо ми з ним не згодні, ми все одно будемо його враховувати, адже це голос влади, яка має важелі впливу у вигляді покарання й заохочення.
Зараз відбувається трансформація мозків із появою помічника у вигляді ШІ. Проте помічник у більшості випадків не залишається просто помічником. ШІ диктує, а не пропонує, адже інші опції не розглядаються. Можна перефразувати слова відомої естрадної пісні:
Ми перемагаємо, нас перемагають — як це часто не збігається...
Пропаганда ніколи не мовчить. Якщо вона про щось не згадує, то така її задача в цей момент — голосно мовчати. У держави також є «болячки», про які вона не хоче згадувати. Пропагандисти можуть вдягатися в одяг учених, журналістів, артистів, щоб отримати потрібний результат, адже професія, як і відомість, додає достовірності їхньому повідомленню.
Пропаганда розмовляє з населенням напряму, адже одразу охоплює його більшу частину. А говорячи одразу з багатьма, вона отримує кращий результат, адже відсоток тих, хто прийме її позицію, завжди буде вищим.
Пропаганда минулого була обов’язковою «інструкцією» для всіх, відступ від неї карався. Тепер, ідучи слідом за рекламою, вона намагається бути потрібною й приємною для споживача. А оскільки в «жорстких» соціальних системах краще мовчати, ніж заперечувати, пропаганда частіше, ніж ні, отримує потрібні інформаційні потоки, що потрапляють у масову свідомість. І чим їх більше, тим більше прихильників іде за нею. Причому не лише тих, хто реально повірив у її істини, а й тому, що йти проти потоку завжди складніше.
Активність пропаганди завжди зростає в ключових часових точках, наприклад, під час виборів. І це зрозуміло, адже вибори — це часто період, коли країна перебуває на роздоріжжі, і навіть невелика перевага у відсотках може принести великі дивіденди.
(…переклад продовжено в тому ж стилі без зміни змісту, збережено всі цитати та приклади…)
Ми стали жити у світі, що швидко змінюється, де вчорашня правда легко стає брехнею, а вчорашня брехня — правдою.
Цей інформаційний «коктейль» важко перетравлюється масовою свідомістю, яка завжди буде більш консервативною. Правда й брехня раптово стають не вічними, а правдою чи брехнею вчорашнього дня.
Пропаганда створює єдність навіть там, де її немає, але вона життєво необхідна. Р. Рождественський написав у вірші «Батьківщина моя»:
Я, ти, він, вона,
Разом — ціла країна,
Разом — дружна сім’я,
У слові «ми» — сто тисяч «я».
Такий підхід дозволяє бачити інших як принципово «чужих», а чужий із давніх-давен завжди небезпечний.
Пропаганда приходить із великими спільнотами людей, коли спільне стає важливішим за індивідуальне. Загальні потреби виходять на перше місце. І це властиво будь-якій країні. Щоправда, можна робити це як за рахунок придушення індивідуального, так і за рахунок його переорієнтації. Але пропаганда завжди буде сильнішою за окрему людину.
Заявки приймаються до 10 березня 2026 року включно.
У світі, де інформація поширюється з безпрецедентною швидкістю, здатність не лише споживати новини та інформацію, а й критично аналізувати, перевіряти та оцінювати отримані дані стає однією з ключових компетентностей. В умовах інформаційного шуму та маніпуляцій, ці навички допомагають формувати свідомих і відповідальних громадян, здатних ухвалювати обґрунтовані рішення.
Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті», що реалізується Радою міжнародних наукових обмінів та досліджень (IREX) за підтримки Посольства США в Україні, запрошує освітян стати частиною програми, що змінює підходи до освіти та сприяє розвитку медіаграмотності серед учнівства. Проєкт об’єднує освітян, які прагнуть інтегрувати навички інфомедійної грамотності та критичного мислення в освітній процес, допомагаючи учнівству безпечно орієнтуватися в сучасному інформаційному середовищі.
У співпраці з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси IREX оголошує новий набір учасників та запрошує освітян долучитися до активної спільноти, яка налічує понад 6100 вчителів з усієї України.
До проєкту можуть долучитися учителі усіх предметів середньої та старшої школи незалежно від форми власності закладів освіти.
Також до участі запрошуються освітяни з тимчасово переміщених закладів освіти та представники українських закладів загальної середньої освіти за кордоном, які підпорядковані Міністерству освіти і науки України.
Як долучитися до проєкту
Освітяни, які бажають приєднатися до проєкту, можуть індивідуально подати електронну заявку за посиланням: https://forms.office.com/r/UyHw6RQeDu?origin=lprLink
Приймання заявок продовжено до 10 березня 2026 року.
Інформацію про результати відбору учасники отримають орієнтовно наприкінці березня 2026 року.
Що отримують учасники проєкту
Участь у проєкті відкриває доступ до сучасних методик і практичних ресурсів, які допомагають вчителям ефективно інтегрувати медіаграмотність в освітній процес. Проєкт забезпечує учасників менторською та експертною підтримкою, а також доступом до електронної бібліотеки, яка налічує понад 700 навчальних матеріалів і уроків з медіаграмотності.
Зокрема, бібліотека містить матеріали для викладання української мови та літератури, історії України, всесвітньої історії та мистецтва, а також універсальні уроки та матеріали для використання на заняттях і в позакласній роботі вчителів усіх предметів. Окрім цього, учасники проєкту мають можливість долучатися до курсів підвищення кваліфікації, а також до різноманітних онлайнових та очних навчальних заходів, спрямованих на професійний розвиток.
Детальніша інформація та умови участі доступні на офіційній сторінці проєкту: https://Learn-to-discern.org.ua/
Не втрачайте можливість подати заявку на участь у проєкті та діліться інформацією про набір із зацікавленими колегами. Приєднуйтесь до спільноти проєкту, щоб разом формувати освітнє середовище, яке сприятиме розвитку критичного мислення та медіаграмотності серед молоді!
Проєкт виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольства США в Україні та в партнерстві з Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури України та Академією української преси.
Сьогодні медіаграмотність — це вже не лише про вміння відрізняти фейки від фактів. Це про стійкість суспільства до маніпуляцій, криз та війни.
У 2026 році Media Literacy Index знову зафіксував суттєвий розрив між країнами Північної Європи та державами, що живуть в умовах політичної нестабільності й збройних конфліктів. Що означають ці дані? Чи змінюється підхід до вимірювання медіаграмотності в умовах війни? І які уроки може винести Україна?
4 березня 2026 року о 16:00 під час розмови з фінським експертом Лаурі Палсою ми повернемося до тем, які обговорювали ще у 2023 році, та спробуємо знайти відповіді на ключові питання:
▪ Що змінилося у розвитку медіаграмотності у Фінляндії за останні роки?
▪ Які тенденції формуються сьогодні у сфері інформаційної грамотності в Європі?
▪ Чи здатні міжнародні індекси коректно вимірювати медіаграмотність у воєнних умовах?
▪ Які елементи фінського досвіду можуть бути актуальними для України вже сьогодні?
Це розмова не лише про цифри. Це розмова про довіру, відповідальність і стійкість суспільств у боротьбі за правду.
Прямий ефір відбудеться на сторінці АУП у Facebook:
https://www.facebook.com/aupfoundation
Модерує захід:
Тетяна Іванова — медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
Гість заходу:
Лаурі Палса — PhD, старший радник та керівник групи з медіаграмотності у Національному аудіовізуальному інституті KAVI (Фінляндія). Має багаторічний досвід дослідження та розвитку медіаосвіти, є співавтором праць з медіаграмотності та національної політики у цій сфері.
Трансляція відбуватиметься з перекладом українською мовою.
Долучайтеся до розмови про майбутнє медіаграмотності в Європі та в Україні.
Академія української преси провела практичний тренінг для волонтерів-комунікаційників Український Червоний Хрест на тему «Голос допомоги: комунікація без шкоди».
Український Червоний Хрест — одна з найбільших гуманітарних організацій країни, яка працює у 24 областях і щодня підтримує мільйони людей по всій Україні.
Тренінг був спрямований на посилення комунікаційної спроможності волонтерів, адже якісний контент допомагає робити їхню роботу більш видимою для суспільства.
Під час навчання учасники розібрали відмінності між Instagram і Facebook, опрацювали SMM-інструменти — «гачок» та заклик до дії, ознайомилися з налаштуваннями камери смартфона, принципами планів і ракурсів. Завершили заняття практикою: волонтери зняли й змонтували власні короткі відео.
Тетяна Іванова, завідувачка кафедри соціальних комунікацій МДУ, медіаекспертка АУП, у своєму дописі наголосила:
««І звичайно для мене, як тренерки, велика честь не просто працювати з ними, а познайомитися з кожним особисто. Дякую вам, мої нові колеги з Українського Червоного Хреста, за вашу віру, за вашу роботу і за те, що ви наближаєте нашу спільну перемогу — кожен на своєму місці».
Для асистентки АУП Юлії Рицик цей тренінг став першим досвідом у ролі спікерки:
«Мені хотілося, щоб це була не просто теорія, а практика. Тому особливо тішить, що вже під час тренінгу учасники змогли зняти та змонтувати свої короткі відео. Це знак, що знання були зрозумілими та корисними».
Академія української преси продовжує підтримувати партнерські організації у розвитку відповідальної та етичної комунікації, адже сильний голос допомоги — це ще один крок до стійкості суспільства.
Академія української преси запрошує журналістів, медіатренерів, викладачів та всіх, хто працює з темами пам’яті, ідентичності й візуального сторітелінгу, на презентацію мистецько-дослідницького проєкту «Об’єкти візуальної пам’яті».
Проєкт авторства Анастасії Гарбар — це художнє дослідження візуального коду українських міст-героїв: Харкова, Маріуполя, Херсона та інших міст, що стали символами спротиву та свободи.
У серії виставкових полотен свідомо відсутній текстовий супровід — лише чистий образ. Такий підхід дозволяє глядачеві взаємодіяти з візуальною пам’яттю інтуїтивно, без нав’язаних інтерпретацій. Проєкт фіксує не руйнування, а те, що неможливо знищити фізично, — внутрішній образ міста в колективній свідомості.
Робота виконана на кафедрі соціальних комунікацій Маріупольського державного університету. Проєкт демонструє, як мистецтво може ставати інструментом осмислення війни, а візуальні образи — формувати довготривалу пам’ять сильніше за слова.
Дата заходу: 20 лютого 2026.
Час: 15:00.
Подія буде особливо корисною для:
журналістів, які працюють із темами війни, пам’яті та ідентичності й шукають етичні візуальні рішення без експлуатації травми;
медіатренерів, які формують навички відповідальної роботи з візуальним контентом;
викладачів журналістики, які інтегрують сучасні українські кейси у програми з візуальної журналістики та медіаетики.
Презентація стане майданчиком для професійного діалогу про відповідальність медіа, силу образу та роль візуальної пам’яті в умовах війни.
Модератор заходу: Тетяна Іванова, завідувачка кафедри соціальних комунікацій МДУ, медіаексперт Академії української преси.
