Академія української преси презентувала свої ініціативи у рамках Премії «Історія відповідального партнерства 2024», обравши номінацію «Взаємодія без кордонів: Україна до світу».
Ми представили дві ключові ініціативи, які стали знаковими не лише для України, а й для міжнародної спільноти. Обидва проєкти мають спільну мету — підтримку журналістів, які працюють в умовах війни, та збереження пам’яті про медійників, що віддали життя за правду.
Втілення проєктів стало можливим завдяки підтримці наших партнерів: Центру медіа- та цифрової грамотності Вільного університету Берліна та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. Їхня підтримка допомогла нам не лише масштабувати ініціативи, а й вийти за межі країни, презентуючи боротьбу України світові.
Висловлюємо щиру вдячність організаторам Премії «Історія відповідального партнерства» за можливість поділитися нашими ініціативами. Ця Премія націлена показати світу, що відповідальне партнерство змінює суспільство та допомагає спільно будувати краще майбутнє.
Академія української преси продовжуватиме свою місію — боротися за правду, зберігати пам'ять і доводити: слово сильніше за зброю!
🥰 Академія української преси запрошує вас долучитися до міжрегіонального онлайн-форуму «Розвиток медіаосвіти в Україні: регіональний вимір», який відбуватиметься за підтримки Міністерства освіти і науки України.
📣Під час заходу обговорюватимуться актуальні проблеми розвитку медіаграмотності в закладах освіти та шляхи їх вирішення, а кращі медіатренери АУП нададуть практичні рекомендації щодо споживання інформації в нинішніх умовах.
🤲Запрошуємо представників керівництва обласних, міських департаментів (управлінь) освіти, начальників органів управління освітою територіальних громад регіонів, представників закладів післядипломної педагогічної освіти начальники, педагогів закладів дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, бібліотекарів закладів освіти Одеської, Миколаївської та Херсонської областей.
📅Дата: 05 грудня 2024 року (онлайн).
⏰Час: 13:00-16:00.
✅Встигніть зареєструватися до 03 грудня включно і станьте частиною освітньої спільноти, яка змінює країну на краще!
🔗Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/9mTyrZnkGTnuLCB47
Пропаганда крокує з людством увесь час, а постпропаганда як її сучасний варіант з'явилася на наших очах майже вчора. Вона є результатом бурхливого розвитку інформаційних (комунікативних, віртуальних) каналів вже нашого часу, які враховують індивідуальні інтереси багатьох інформаційних споживачів. На неї можна подивитися як на когнітивну війну, але тільки спрямовану на власне населення.
Постпропаганда – індивідуальніший вплив, тоді як пропаганда – масовіший. Постпропаганда - вплив на окремі групи людей з однаковими інтересами. Їх завжди буде багато, але, звісно, не так як у масовому впливі за допомогою традиційної пропаганди. Знання таких індивідуальних груп здобувають з інформації на сайтах. Вважається, що саме так пройшли вибори Обами, орієнтуючись на інформацію про виборців на Фейсбуці.
Влада стає якщо не розумнішою, то хитрішою, коли з її рук забирають минулі репресивні можливості, вона починає воювати не у фізичному, а в інформаційному просторі. З цієї причини вона шукає конструкції, які переконуватимуть аудиторію. І чим різноманітнішими будуть типи подачі інформації, що просувається, тим більше споживачів позначиться на її гачок.
ДАЛІ МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:
Прошлые власти могли сажать-убивать своих политических оппонентов, современность не дает им такой возможности, поскольку мир стал не жестче, а мягче. Нужны другие методы. И они пришли с развитием коммуникаций. Власти все время нужно моделировать достоверность своих слов, чтобы им поверили. Пропаганда делает это за счет максимальной громкости своей подачи, которая для всех, постпропаганда опирается на индивидуальный интерес потребителя. То есть все делается за счет разнообразия информационных "рецептов подачи информации" под конкретный сегмент аудитории. Пропаганда играет громкую музыку, нужную ей, постпропаганда - тихую под конкретного потребителя.
Каждый приходящий новый тип коммуникации отражается на трансформации пропаганды. Газета, роман, кино, телевидение и т.д. трансформируют то, как эффективнее разговаривать с массовым сознанием. Не стал исключением и Интернет как последний технический шаг по покорению массового сознания. Фейсбук и Телеграм тоже привнесли новый инструментарий. Кстати, и Дуров недаром попал в поле зрения французских спецслужб... Это связано с тем, что сайты, соцсети позволяют составлять психологические портреты нужных групп читателей, что облегчает информационное воздействие на них. Такая информация идет на вес золота.
Мы сами отдаем свою информацию соцсетям, демонстрируя свои интересы. И это происходит автоматически. Спецслужбам интересно то, что именно нам интересно. И это не только криминал, но и создание политических портретов избирателей под конкретные выборы.
Вот и Телеграм стал "родным" для спецслужб: "Задержание основателя Telegram Павла Дурова заставило его наладить связь с французскими силовиками и передавать им информацию, которая может помочь идентифицировать пользователей Telegram, сообщает Libération. По данным издания, до недавнего времени мессенджер Дурова игнорировал запросы правоохранительных органов, но теперь Telegram начал «беспрецедентное сотрудничество» и отвечает на запросы" [1].
И целое раздолье в России: "Теперь VK находится в руках прогосударственных структур: 57,3% принадлежит АО «МФ Технологии», которая, в свою очередь, принадлежит «СОГАЗу», «Газпром-Медиа Холдингу» и Ростеху. А генеральным директором VK является Владимир Кириенко — сын первого замруководителя администрации президента РФ Сергея Кириенко. Будет ли компания с такими собственниками и руководством противиться воли властей? Вопрос риторический. Другая популярная в РФ соцсеть ОК («Одноклассники») также, в свою очередь, принадлежит VK. Вопрос свободы действий руководства этих соцсетей можно считать закрытым. Получается, что Павел Дуров с Telegram был единственным руководителем крупной соцсети, который открыто выступал против сотрудничества со спецслужбами. Смог ли Роскомнадзор о чем-то с ним договориться после блокировок 2018 года — неизвестно. Об этом ходили только слухи. Но выставляемая напоказ непримиримая позиция осложняла жизнь и властям, которые боролись за возможность получать необходимую информацию, и руководителям других соцсетей, которые старались не афишировать сотрудничество с силовиками [2].
Отсюда следует, что наши информационные следы важны и интересны. И если чтение нами книг как более контролируемой среды не так интересно для политтехнологов или спецслужб, то соцсети создали для них информационное раздолье. По тому, что человек читает и сам размещает, его можно хорошо изучить. И в результате прогнозировать его поведение. Перед нами поле его реакций на любую информацию...
Еще всего лишь в девятнадцатом веке возникшее тогда активное книгопечатание привело к появлению газет и романов. При этом не забудем, что это одновременно период появления у людей свободного времени, что также стало важным фактором. Сельский труженик работал от восхода до заката, у городского работающего появилось не только рабочее, но и свободное время. То есть нашлось время и для чтения. Свободное время надо чем-то заполнять. Все не могут быть творцами. Кто-то будет читать, а кто-то уйдет в паб.
Человек яростно борется за все больший доступ к информации, видя в ней потенциал своей силы и свободы. Государство, а точнее власть стремятся к обратному: они стараются ограничить доступ к свободной информации, которую они не могут контролировать, для перехода массового сознания к информации, которую они контролируют и тиражируют. Каждый раз государство захватывает новые машины информации. СССР удерживал газеты, радио и телевидение как свой очень важный рычаг социального управления. Даже кино как чисто художественная реальность все равно была пропагандистски ориентированной. И часто в результате получалась и хорошее кино, которое одновременно было и эффективной пропагандой.
Сегодняшний мир, декларирующий свободу, не может себе позволить прямую пропаганду советского типа когда все "не наше" глушилось, а "наше" тиражировалось миллионными тиражами. По этой причине сегодняшний мир "очеловечивает" свою пропаганду, например, вкладывая ее в уста своих "лидеров мнения". Советский Союз делал это на излете своей пропаганды, когда он заменял медиа как бы на известные говорящие головы.
Перестройка была расцветом говорящих голов на ТВ-экранах. Именно тогда заговорили с экранов те, кто мог добавить к правильным словам свою известность, например, В. Познер, или как сейчас на страницы "Комсомольской правды" привлекается В. Коротич. Он выгоден для пропаганды, поскольку имеет за собой "украинскую" историю. Тогда тоже "выгодными" оказывались те, кто "отсидел" за рубежом как пропагандист-журналист, а теперь вещал дома. Пример Познера или Коротича как журналистов, открывающих истину в последней инстанции, демонстрирует силу воздействия на массовое сознание знакомых лиц. Мы верим тому, кого знаем... И это правильно, хотя бы потому, что не надо тратить усилий на распознавание "кто есть кто"...
Сегодня, к удивлению многих, Познер снова вернулся на экраны россиян. Известная артиста, звезда кино, возмутилась таким решением, сказав «Они словно говорят: "Как вы там, чернь? Мы за вас принимаем решения. Сожрете все"» [3]. Она еще заявила: "Решение принимает не Познер. Он автор. Решение принимает продюсер Первого канала. У меня вопрос: речь идет о государственном канале или частном? Если он частный, то почему на первой кнопке? Нельзя одновременно креститься и пятую точку показывать".
Действия канала понятны. Мы слушаем тех, кого знаем. Остальным еще надо завоевать наше доверие. И хотя есть пословица "доверяй, но проверяй", но не менее важна и другая истина - "мы ленивы и нелюбопытны", нам надо принимать решение сразу, а не разбираться в хитросплетениях сказанного. А мы ведь не конспектируем и сравниваем, а просто слушаем...
По этой причине наши старые знакомцы имеют большую вероятность быть услышанными. Но мы не стараемся понять, почему они говорят так или иначе. Их слова просто должны срезонировать с тем, что творится в наших душах.
Есть еще одна важная закономерность: "Социологи обнаружили интересный феномен: поддержка Владимира Путина сильно зависит от представлений о его популярности. Если люди считают, что она высока, то высок и уровень поддержки. Но если им кажется, что популярность снижается, то падает и поддержка Путина. Причем это работает только в одну сторону: если людям кажется, что популярность еще растет, на поддержку это почти не влияет. Можно подумать, у людей нет своего мнения. Как правило, оно есть, но часто на него сильно влияет другое мнение — общественное. Или то, как люди его себе представляют — порой это разные точки зрения, иногда даже противоположные" [4].
Наше собственное мнение чаще побеждается более авторитетным, приходящим с экрана ТВ. Даже если мы его не признаем, нам все равно придется с ним считаться. Ведь это сказано известным человеком, а потому заранее подается как достоверное. Человек с экрана всегда автоматически становится популярнее того, кого там нет. И это переносится на его слова.
Даже диктаторы стремятся быть популярным. Объяснение этому лежит найти в следующем: "Для диктаторов быть популярным лучше, чем непопулярным. Доказательства популярности режима типа позитивных результатов соцопросов или электоральных побед могут как предотвращать уход избирателей и элит, так и усиление режима контроля" [5]. Можно сказать проще: с теми, кто тебя любит, легче управлять...
Коротич, живущий данный момент в Подмосковье, режет правду-матку, но правильную с точки зрения России, со страниц сегодняшней "Комсомольской правды", например, говоря: "Зеленский остался одним из самых послушных американских сателлитов. Поэтому ему, единственное, что запрещается категорически, это вести переговоры о мире. Вот он-то на это и не решается, переговоры о мире он не ведет. Когда такие переговоры возникают, как это было в Стамбуле, то тут же его одергивают" [6].
Пропагандист - всегда пропагандист. Даже на пенсии... При этом и до перестройки Коротич тоже учил правильному. Его слова попадают даже список тиражируемых советских цитат, а это всегда не только правильные, но и нужные слова данного момента истории, например, такое его изречение: "Пролетарии всех стран, соединяйтесь!" - начертано на Советском гербе. Мы соединяем человечество, вдохновляем своим примером сотни миллионов - это очень убедительно и конкретно“ [7].
Как бы сегодня не говорили о советской пропаганде, но она работала, хотя бы потому, что другие мнения не допускались до тиражирования. Один мощный источник информации накрывал миллионы... Все и всегда знали одно и то же... Но зато очень хорошо знали...
Кстати, потом именно старая пропаганда совершила перестройку, поскольку такова была воля правящей верхушки КПСС и КГБ, и тогда все, как один, вдруг стали изрекать противоположные предыдущим истины. И делалось это на более работающей основе - те знакомые лица вышли на экраны, заменив читающих по тексту дикторов. Перестройка стала потоком новых слов, которые произносили старые раскрученные лица. Мы им верили, потому что хотели кому-то верить...
Сегодня мы живем в период очередного медийного переворота. Теперь Коротич вернулся к своей старой профессии - критиковать Америку, что совпадает с трендом Подмосковья, где он сейчас живет. У него и шутки политические: "Шутят, что следующим президентом непременно следует избрать «одноногую женщину, афроамериканку, лесбиянку, больную спидом», чтобы учесть все социальные привилегии" [8].
Напомним, что в США он уезжал с поста главного редактора "рупора перестройки" журнала "Огонек". То есть этот переход был как раз наиболее понятен. Просто смена "кресел", а учитывая суровую реальность, что, вероятно, перестройку в СССР делало КГБ, это становится еще более понятным.
Познера тоже хвалит Песков за то, что он отказался критиковать Путина [9]. И многие такие "рупоры", кстати, имеют штрих в их биографии, который говорит об их пересечении с КГБ. Это, как правило, МГИМО, потом со студенческих лет стажировка в посольстве и ... рупор пропаганды вчера и сегодня.
Такая же биография и у А. Громова, возглавляющего информационное направление в Администрации Президента России, только он отправляется в МИД после дипломатической работы в Чехии. Он вообще находится под персональными санкциями США, Японии, ЕС, Великобритании, Канады, Швейцарии, Австралии и Украины.
Это своеобразные информационные "мастодонты", пришедшие к нам из далекого прошлого. Зачем искать им замену, когда мы сами по сути возвращаемся в прошлое, когда контроль за публичной информацией был самым серьезным.
Такова биография и Громова: "Громов — единственный высокопоставленный чиновник из команды Ельцина, оставшийся на ключевом посту до сих пор. Более того, его влияние (по крайне мере до 24 февраля) не падает. И дело не в том, что он достался Путину от Ельцина. Просто Громов оказался на своем месте. На его карьеру даже не повлиял тот факт, что он не ушел с Путиным в Белый дом в 2008 году. По возвращении в Кремль Путина Громов был повышен в должности. Следовательно причина долгожительства Громова в нем самом" [10].
Журналисты хорошо знают, почему они, условно говоря, должны делать это, а не то. И эти инструкции идут как раз от А. Громова (вот подробнее об этой системе [11 - 14]). Все знают, что можно говорить, а что нельзя. И это несомненно облегчает управление, поскольку "крамольная" мысль не проскочит сквозь такое сито. Это хорошо налаженная советская система.
Интересно, что многое из того времени все еще закрыто от нас. Генерал-лейтенант КГБ Н. Леонов обвиняет: "Горбачёву можно поставить в вину ещё и его попытки снять с себя ответственность. Как он открещивался от своих же устных приказов, когда группа «Альфа» вынуждена была штурмовать в Вильнюсе телебашню или когда войска СССР вынуждены были расчищать площадь в Тбилиси. Он вёл себя как мальчик, который съел варенье, а потом говорил, что банка сама разбилась. Это была позиция, недостойная государственного мужа. Ведь Генеральный секретарь ЦК КПСС знал обо всём, о чём мы говорили. Как знал и о подготовке так называемого путча ГКЧП, но пытался сделать вид демократа и спрятаться за спины других" [15].
И еще: "Если бы сейчас можно было рассекретить документы того времени, любой человек мог бы легко увидеть, что вся информация, которая поступала из КГБ СССР в ЦК КПСС, носила чётко упреждающий характер. В этой информации говорилось о том, что дело уже идёт к развалу СССР. И если руководство страны не приняло в связи с этим никаких мер, то это можно трактовать либо как беспомощность людей, стоявших тогда у власти, либо как следствие их безмозглости и непонимания степени опасности" (там же).
И еще одно свидетельство генерал-лейтенанта КГБ: "Когда мне пришлось работать на должности начальника аналитического управления КГБ СССР и заниматься внутренними процессами, происходящими в стране, то на основании агентурных данных я написал записку лично Горбачёву, которую, естественно, подписал тогдашний председатель КГБ СССР Крючков. В записке чёрным по белому было сказано, что Александр Яковлев является врагом Коммунистической партии и только вопрос времени, когда он объявит о своём выходе из партии, по сути дела, спровоцировав её раскол. Этот документ был доложен Горбачёву, и тот не нашёл ничего лучшего, как показать эту записку самому Яковлеву, что вызвало у того приступ ярости и ненависти к КГБ. Заодно Александр Яковлев выбил из-под КПСС все средства массовой информации. Все события с гибелью СССР и приходом Ельцина к власти в России были связаны прежде всего с потерей партией контроля над СМИ. При этом западные средства массовой информации твердили о том, что Яковлев является прорабом перестройки, что он её главный мозг. В итоге на Западе его осыпали такими званиями и лаврами, что влияние Яковлева в СССР стало доминирующим" (там же).
Странно, что ни годы, ни расстояния почему-то не открывают нам старых тайн. Все, как и тогда покрыто мраком... Но понятно, что спасали или не спасали не КПСС, а рычаги управления миром. Чтобы потом там или вной возглавить процесс. Главное, чтобы не мешали. Например, читая воспоминания, у меня сложилось впечатление, что Брежнев в свое время приходит к власти не потому, что был сильным, а потому, что был слабым. "Они" его не боялись, а потому дали ему возможность руководить собой. Я имею виду членов Политбюро...
Любой революции предшествует "медийная" революция, которая переводит недовольство людей от виртуального пространства к физическому, то есть от почитания к протестам. Первыми страдают "памятники", а потом люди... Медиа создают и накапливают социальную энергию, чтобы потом направить ее на реальные или отвлекающие цели.
Медиа управляют мозгами. В СССР это были сначала газеты и радио, потом мозгами граждан занялось телевидение. И поскольку оно имело и более сильный развлекательный компонент, то рычаги управления сместились туда. Правда, массовое сознание в значительной степени инертно, его не так легко переводить в состояние активности.
СССР четко управлял именно медиа. Рычаги управления им прятались именно там. В перестройку медиа сначала приобрели развлекательный характер, чтобы сохранить внимание к ним. А потом они стали агитаторами и пропагандистами, ведя страну к смене политического строя. Медийная революция автоматически ведет к революции политической.
Американская исследовательница Д. Файнберг, например, пишет: "На самом деле для большинства людей, живших в ту эпоху, самым главным источником влияния была культура — книги, кино, радио, телевидение и, конечно же, пресса. Ментальность «холодной войны» формировалась в первую очередь в культурной сфере. Культура (в широком понимании) способствовала нагнетанию атмосферы страха, тревоги и обоюдной враждебности. Образ другой страны как врага и соперника, несовместимого с «нашими» ценностями, становился частью общего сознания через экраны телевизора или кино, страницы книг и газет. Обратный процесс — преодоление ментальности недоверия и страха, понятие того, что за «железным занавесом» живут такие же люди, с такими же заботами и надеждами, — тоже формировался и распространялся в культурной сфере. В обоих процессах пресса играла важнейшую роль" [16].
Сегодня в эпоху интернета государствам приходится становится более хитрыми, чтобы не допускать крамольные мысли для тиражирования. Но система все равно переигрывает отдельного человека. Хотя ради этого приходится часто возвращать "старые порядки". Россия ввела понятие "иноагентов", чтобы затруднить распространение нежелательной информации. "Иноагент" задается как тот, кто всегда говорит неправильно...
Правда, медиа никогда не были самостоятельными игроками. Ни одно государство не может потерять такой рычаг социального управления. демократические перемены даже усиливают медиа, поскольку они приобретают новое влияние. И государства придумывают все более сложные способы удержания своего мнения в поле внимания массового сознания.
Система всегда будет сильнее отдельного человека. Это как борьба "информационных" танков с любителями. Ю. Фельштинский пишет: "Какой же вывод из этого сделал Комитет государственной безопасности? Только тот, что очередная попытка захвата власти провалилась и нужно готовить новый переворот. В победные августовские дни 1991 года в России определились два очевидных лидера демократического движения. В Москве - Борис Ельцин. В Ленинграде - Анатолий Собчак. Но обратите внимание: уже 19-21 августа 1991 года при выступлениях на демократических трибунах, будь то бронетранспортер перед домом правительства в Москве или Дворцовая площадь в Ленинграде, рядом с Ельциным всегда стоит офицер КГБ Александр Коржаков, входивший в личную охрану Андропова, а рядом с Собчаком - никому не знакомый офицер КГБ Владимир Путин. Демократическая революция в России только разгорается, но фигуры на шахматной доске КГБ уже расставлены, и за спиною вождей демократии уже стоит контролирующий их КГБ" [17].
Система бьется до последнего информационного патрона. Она согласна даже мимикрировать под самые вольнолюбивые лозунги ради удержания власти в своих руках. И чаще именно она оказывается победителем, иногда даже становясь под новые знамена. Как, кстати, было и в СССР, когда постСССР возглавили вновь те же секретари ЦК, провозглашавшие самые правильные лозунги.
Историк спецслужб А. Колпакиди говорит о смерти коммунистической идеологии в СССР: "Ей на замену были предложены две: либеральная и почвенническая. Я просто знаю людей, которые работали по этой линии. Вся эта работа велась КГБ. Обратите внимание, что все молчат, никто не хвастается тем, что разрушил Советский Союз. Единственный человек, который честно обо всем рассказал — это Александр Николаевич Яковлев, который при Горбачеве был вторым человеком в государстве. Он открыто сказал: «Я и мои друзья после ХХ съезда КПСС участвовали в заговоре против социализма». Правда, он не назвал соратников" [18].
И в завершение: "Андропов не планировал умереть так рано… Речь идет о классе, который конвертировал свое политическое влияние в экономическое. Мог ли в советское время представитель партноменклатуры возить свою собаку в США лечиться на собственном самолете? Нет. А сегодня такое возможно. Но они очень боялись. Боялись, что народ их сомнет. Поэтому действовали крайне осторожно. Они долго вели эту подрывную работу. И теперь они молчат, потому что понимают, что они наделали"
Коротич как старый медийный персонаж оказался востребован и сегодня. По поводу интервью Путина Карлсону Коротич заявил: "Это будет страшный удар по президенту США Джо Байдену. Потому что Байден держит всю свою политику на вранье. На том, что он последний человек, который организовывает защиту Европы "от кровожадных россиян"". Нам всем понятно, что когда он был корреспондентом в США, он писали другие тексты" [19].
Коротич всегда был правильным, без этого он не попал бы в Огонек или США... Он просто менялся вместе с линией партии... Или КГБ? Тем более КГБ так и называли в советское время "вооруженным отрядом партии". Путин вспомнил на одной из встреч: «Здесь нет никого, кто членом КПСС был бы, — всмотрелся премьер в молодые лица. — А я был. КГБ называли вооруженным отрядом партии. В некотором смысле я был покруче коммунистом, чем Зюганов» [20].
Сегодняшний мир переполнен информацией. И ее часто порождают те же люди, которые в разные эпохи говорили разное. Сегодня В. Познер берет интервью у А. Дугина, где он говорит: "существуют две несоизмеримые цивилизации, два фундаментальных типа человечества – цивилизация моря, атлантизм, сегодня представленный Америкой, и цивилизация суши, представленная традиционно Россией или Хартлендом – "сердцевинной землей". И между ними идет позиционная борьба. Иногда эта борьба, которая происходит всегда, достигает горячей фазы, иногда холодной фазы, иногда определенное смягчение, сглаживание этих противоречий, но она есть всегда" [21].
Россия на наших глазах прошла несколько этапов возврата к старой модели мира, когда кругом одни враги. Только-только вздохнули свободно - как вот опять. Предыдущий период был важен: "важнее были не структурные, а смысловые перемены: под сомнение были поставлены бесконтрольность спецслужб, право внесудебного вмешательства в жизнь граждан и общества. Был рассекречен ряд документов, продемонстрировавших беззаконие и произвол чекистов в советские годы. Однако после прихода во власть когорты бывших сотрудников госбезопасности ситуация радикально изменилась, а новые руководители спецслужб вновь стали претендовать на исключительность. Сказанные в далеком 2000 году слова бывшего директора ФСБ Николая Патрушева о «новых дворянах» реализовались чрезвычайно быстро. Выходцы из ФСБ заняли ключевые посты во многих сферах госуправления и экономики. ФСБ вернула под свой контроль погранслужбу и ФАПСИ, добилась вывода из компетенции судов присяжных дел о терроризме и шпионаже и принятия новых, расширенных трактовок статей о нарушении гостайны. Современные чекисты научились охранять государственные интересы с пользой для собственного статуса и материального положения. Они встречают свой профессиональный праздник с полной уверенностью в завтрашнем дне" [22].
КГБ как боевой отряд партии имела исторический аналог. Это был боевой отряд нацизма - штурмовики. Принципиальное отличие только в том, что штурмовики помогли прийти Гитлеру к власти, а потом от них постарались избавится: "Они никуда не делись, просто утратили свое влияние, были полностью разоружены и стали абсолютно ручными псами фюрера. Официально подразделения SA являлись образовательно-воспитательным инструментом партии для обеспечения мировоззренческо-солдатской позиции. Штурмовики прошли всю Великую Отечественную войну, а после разгрома фашистской Германии были распущены и запрещены, как и большинство немецких организаций и объединений" [23].
Информационная война стала доминирующим инструментарием международного взаимодействия. Когда хочется проявить негативную активность, что бывает теперь часто, именно информационные действия становятся базовыми. Часто они скрывают себя как источник, как было с последней российской кампанией в США [24]. Напомним, что она скрывалась под другими источникам, изображая из себя чисто американскую.
Такие кампании разговаривают с теми, кто готов их слушать. По этой причине растет влияние соцсетей, поскольку там легче спрятать истинные источники сообщений, с одной стороны, и не бояться своего "красноречия" с другой.
Вероятно, в этом внимание спецслужб к Телеграму. М. Шевченко, рассказав, что Телеграм по сути является созданием старшего брата, а не прилетевшего в Париж младшего, подчеркнул иную его специализацию: "Что до Павла Дурова, то в их паре он, как мне видится, занимается промоушеном и продюсированием проектов, их продвижением, продажей и всем, что называется Public Relations. Безусловно, делает он это великолепно. Я даже предполагаю, что коллизия с арестом Павла во Франции — это продуманный и отчасти спланированный им самим ход. Тем более что буквально на второй день после того, как это случилось, мы могли увидеть результат. Скажем, в США «Телеграм» поднялся с 18-го на 8-е место в рейтинге лучших американских приложений. Во Франции он уверенно вышел на первое место по загрузкам аккаунтов в категории «Социальные сети» в App Store. Сейчас он занимает второе место в рейтинге социальных сетей США и является третьим по популярности приложением во Франции. И это мне кажется не счастливой случайностью, а шагом продуманной стратегии" [25].
Дурову дают и такой совет: "крайне правый политик Флориан Филиппо призвал Дурова бежать из-под судебного надзора и рассказать всю правду о Макроне: «Пусть Павел Дуров даст большое интервью, чтобы опозорить Макрона, разгромить его, чтобы тот сбежал! Покинув Францию через сухопутные границы, это будет сделать легко. Пусть он покинет Макронистан и защищает свободу слова за пределами Франции!» Но следовать этому совету Павел Дуров почему-то не спешит" ([26], см. также [27]).
Все это новые типы пропагандистских войн, которые будут и дальше развиваться по мере усиления роли соцсетей и платформ. Пропаганда стала, как в былые времена, вполне благородной целью с точки зрения государств. Мы часто, кстати, находимся под информационной атакой, еще не осознавая ее, считая это естественным развитием событий. Особенно это активно ощущает Украина [28]. Сегодняшняя Россия повторяет анти-западный поворот, который был характерен для СССР. Запад - понятно, что враг, но кто друг? Только Северная Корея или Монголия?
Литература
1. «Дверь действительно открывается». Дуров начал выдавать данные аккаунтов Telegram спецслужбам Франции https://www.moscowtimes.ru/2024/09/12/dver-deistvitelno-otkrivaetsya-durov-nachal-vidavat-dannie-akkauntov-telegram-spetssluzhbam-frantsii-a142014
2. Соколова М. Дуров, Маск и Цукерберг: как создателей соцсетей берут под контроль спецслужбы https://newizv.ru/news/2024-08-25/durov-mask-i-tsukerberg-kak-sozdateley-sotssetey-berut-pod-kontrol-spetssluzhby-432813
3. «Словно говорят: "Как вы, чернь? Сожрете все"». Известную актрису возмутило возвращение Познера в эфир Первого канала https://lenta.ru/news/2024/09/19/spetssluzhby-udalenno-vzryvayut-peydzhery-i-ratsii-mogut-li-oni-unichtozhit-obychnye-smartfony-rossiyan/
4. Как мы выбираем не то, что нам нравится https://istories.media/opinions/2024/08/30/kak-mi-vibiraem-ne-to-chto-nam-nravitsya/
5. Buckley N. a.o. Endogenous Popularity: How Perceptions of Support Affect the Popularity of Authoritarian Regimes https://www.cambridge.org/core/journals/american-political-science-review/article/endogenous-popularity-how-perceptions-of-support-affect-the-popularity-of-authoritarian-regimes/7AA9363EE673DC50F46E7980DB08F936
6. Гамов А. Виталий Коротич: Американцы могли бы изгнать Зеленского с Украины. Интервью https://www.kp.ru/daily/27631.5/4982171/
7. Цитаты известных личностей https://ru.citaty.net/tsitaty/654759-mao-tszedun-lider-vedet-svoiu-stranu-vpered-svoim-primerom-a-n/
8. Гамов А. Виталий Коротич: Американки восторгались: «Ах эти русские - как же они равноправны!». Интервью https://www.kp.ru/daily/27522/4785825/
9. Гамов А. Песков назвал Познера убежденным патриотом России https://www.kp.ru/daily/27634.5/4984549/
10. Громов, Алексей Алексеевич https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B2,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%B9_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
11. Громов, Алексей Алексеевич. Первый заместитель руководителя Администрации президента РФ https://tass.ru/encyclopedia/person/gromov-aleksey-alekseevich
12. Журавлев Д. От Ельцина до Путина: как Алексей Громов стал одним из самых влиятельных чиновников России https://realtribune.ru/ot-elcina-do-putina-kak-aleksej-gromov-stal-odnim-iz-samyh-vliyatelnyh-chinovnikov-rossii/
13. Рубин М. и др. Повелитель кукол. Портрет Алексея Громова, руководителя российской государственной пропаганды https://www.proekt.media/portrait/alexey-gromov/
14. Журавлев Д. От Ельцина до Путина: как Алексей Громов стал одним из самых влиятельных чиновников России https://realtribune.ru/ot-elcina-do-putina-kak-aleksej-gromov-stal-odnim-iz-samyh-vliyatelnyh-chinovnikov-rossii/
15. СССР и КГБ: кто и как развалил страну. Интервью Н. Леонова https://www.business-gazeta.ru/article/406838
16. Ажгихина Н. «Корреспонденты «”холодной войны”». Как работали советские и американские журналисты. Интервью Д Файнберг https://jrnlst.ru/2021/05/26/4683/
17. Фельштинский Ю. От Андропова до Путина. Когда и как КГБ захватил власть в России https://nv.ua/opinion/ot-andropova-do-putina-kogda-i-kak-kgb-zahvatil-vlast-v-rossii-63839.html
18. Перевозкина М. Описан тайный заговор Андропова по развалу СССР. Была ли перестройка проектом КГБ? Интервью А. Колпакиди https://www.mk.ru/politics/2021/09/06/opisan-taynyy-zagovor-andropova-po-razvalu-sssr.html
19. Такер Карлсон объявил дату публикации интервью с Путиным. Какие последствия может иметь беседа для США? https://news.rambler.ru/articles/52232598/
20. Путин: «КГБ вооруженный отряд партии. Я был покруче коммунистом, чем Зюганов" https://moment-istini.com/news/novosti-kompanii_8854.html
21. Александр Дугин: Сейчас начинается в полном смысле слова русское возрождение https://dzen.ru/a/ZfwGKc6gemaHr20i
22. Аптекарь П. Как ВЧК превратилась в КГБ https://www.vedomosti.ru/opinion/articles/2017/12/20/745861-vchk-fsb
23. Боевой отряд нацизма https://little-histories.org/boevoj-otrjad-nacizma/
24. Bernardini M. Ex-Trump advisers help to grow pro-Russia website that spreads misinformation https://www.theguardian.com/us-news/2024/sep/19/intelligencer-pro-russia-website-trump
25. Максим Шевченко: «Полет Дурова-младшего во Францию – это сознательная жертва» https://www.business-gazeta.ru/article/646438
26. Дмитриева О. «Знакомый Макрона» или «платформа для преступности». Как во Франции обсуждают дело Павла Дурова https://theins.ru/politika/274474
27. Корбан А. Анатомический театр имени Дурова: как показательный процесс над Telegram выстраивает отношения между государствами и IT-гигантами https://theins.ru/obshestvo/274538
28. Мельник Ю. та ін. Meta: Росія – головне джерело “координованої неавтентичної поведінки” у соцмережах проти України https://www.holosameryky.com/a/dopovid-meta-rosiya-holovne-dzherelo-koordynovanoyi-neavtentychnoyi-povedinky/7745658.html
У світі, де потоки інформації невпинно зростають, критичне мислення стає незамінною навичкою, особливо для дітей, які з раннього віку взаємодіють із цифровими технологіями.
28 листопада 2024 року о 15:00 Академія української преси на своєму YouTube-каналі презентує навчально-методичний альбом «Медіаграмотність починається з сім’ї» — справжній інструмент для батьків, вихователів і вчителів, які хочуть виховати своїх дітей та учнів готовими до інформаційних викликів сучасного світу.
Цей посібник допоможе:
Альбом пропонує вправи, адаптовані для дітей дошкільного віку та початкової школи, що робить процес навчання не лише корисним, а й цікавим для всієї родини. Ігрові завдання, креативні підходи та реальні приклади з життя допоможуть батькам та освітянам ефективно залучати дітей до важливої розмови про медіаграмотність у дружній, невимушеній атмосфері.
Авторка видання – Юлія Зоря, завідувачка навчально-тренінгового центру STEM-освіти КНЗ “Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради”, кандидат педагогічних наук.
Модератор зустрічі – Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО.
Щоб не пропустити трансляцію, підписуйтесь на наш YouTube-канал: https://www.youtube.com/@aup-foundation
Ініціативна група «Медіанушівці» в партнерстві з Академією української преси оголошує результати Всеукраїнського конкурсу «Практична медіаграмотність у НУШ. 5-7 клас» на кращу вправу з інтеграції медіаграмотності в мовно-літературну, громадянську та історичну, природничу та мистецьку галузі тощо.
Серед поданих 62 заявок журі відібрало 21 найкращу вправу, які просувають методи інтеграції медіаосвіти у викладання предметів / інтегрованих курсів різних освітніх галузей та формування в учнів критичного мислення щодо змісту медіатекстів і джерел інформації та стануть в пригоді вчителям НУШ.
Переможці отримають дипломи і гонорари.
Усі вправи-переможці ввійдуть в онлайн-посібник «Практична медіаграмотність у НУШ. 5-7 клас» та будуть опубліковані на Порталі медіаосвіти та медіаграмотності АУП.
Переможці конкурсу:
Конкурс реалізувався за сприяння Ґете-Інституту в Україні разом із НотаЄнота в рамках проєкту «Meet the Teacher» та за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
Як перетворити бібліотеку на лабораторію фактчекінгу, а урок літератури — на детективне розслідування? Як навчити дітей ставити незручні запитання і розрізняти правду від брехні? Ці та інші виклики сучасного освітнього процесу обговорювали учасники регіонального форуму «Розвиток медіаосвіти в Україні: регіональний вимір».
Захід 21 листопада 2024 року організувала Академія української преси у Житомирі.Форум став своєрідним майданчиком для пошуку рішень і обміну досвідом серед освітян, медіапедагогів, бібліотекарів та управлінців Житомирщини. За підтримки Міністерства освіти і науки України Академія української преси створює можливості, де кожен може долучитися до захисту інформаційного простору України.
Що відбувалося на форумі?
🔹 Перші кроки: Форум відкрила Наталія Шевчук, заступник начальника відділу загальної, середньої, дошкільної, інклюзивної та позашкільної освіти Департаменту освіти і науки Житомирської обласної військової адміністрації. У своєму вступному слові вона акцентувала на тому, що медіаосвіта сьогодні — не тренд, а необхідність, особливо в умовах інформаційної війни.
🔹 Головні виклики: Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО, представив результати дослідження АУП і поділився реальними кейсами, як долати проблеми—від браку ресурсів до недостатнього фінансування.
🔹 Місцевий досвід:
Кульмінацією форуму став виступ Людмили Таболіної. Ключовою подією став практичний тренінг від Людмили Таболіної — філологині, вчительки української мови і літератури Київського ліцею «Educator», учительки-методистки, випускниці Школи освітніх управлінців Києво-Могилянської бізнес-школи, експертки ГС «Освіторія», фіналістки Премії Global Teacher Prize Ukraine 2019 і півфіналістки світової премії Global Teacher Prize 2023. Її методики, як-от літературні криголами, редакційні завдання, вправи Visible Thinking і картки книжкових викликів, захопили аудиторію. Учасники вчилися аналізувати фейки, працювати з альтернативними версіями текстів і створювати креативні медіапродукти.
Форум у Житомирі став черговим важливим кроком у поширенні медіаосвіти в регіонах. Учасники не лише отримали практичні інструменти для впровадження медіаграмотності у своїх закладах освіти, а й надихнулися прикладами успішного досвіду колег.
Медіаграмотність — це не лише про знання, це про здатність захищатися від маніпуляцій, приймати обґрунтовані рішення і формувати критично мисляче покоління. Подібні форуми вкотре доводять, що навіть у складні часи освітяни готові брати на себе відповідальність за майбутнє інформаційної безпеки України.
Академія української преси дякує Департаменту освіти і науки Житомирської ОВА, департаменту освіти Житомирської міської ради та Житомирському ОІППО за підтримку та сприяння у проведенні заходу.
Можливості мовних моделей великого масштабу (LLM) вперше дозволяють створювати контент, який відчувається індивідуальним — не просто перекладеним, а інтуїтивно адаптованим до потреб конкретної аудиторії. Це більше, ніж просто заміна слів. У чому ж суть нового порядку контенту, і чому адаптивність — це більше, ніж тренд?
Це четвертий блог на тему можливостей та функціонування LLM. Перший, другий та третій ви можете прочитати на ресурсах Академії української преси.
Адаптація до відмінностей від LLM
LLM вміють робити щось надзвичайне: вони не тільки знають іншу мову, вони захоплюють контекст, особливості культури, цінності, які відрізняють одну аудиторію від іншої. У результаті контент відчувається так, ніби його писала людина, яка дійсно розуміє місцеву «мову», з усіма культурними нюансами, яких немає в звичайному перекладі. І якщо раніше переклад полягав у заміні одного набору слів іншим, то зараз контент можна переписувати для кожної конкретної аудиторії. Більше про це можна прочитати у нашому третьому блозі.
І тут найцікавіше – коли адаптуєш повідомлення, не можна обмежуватися просто іншим набором слів. Аудиторії по-різному реагують на зміст. Уявіть, що просуваєте продукт у США та в Україні. Американській аудиторії сподобається короткий зміст з інфографікою та чіткими перевагами, тоді як українській – важливіше відчути соціальну вагу та надійність продукту через реальні відгуки користувачів. Модель створює контент так, наче його писав місцевий. Це зовсім новий рівень адаптивності.
Уявіть, що у вас є можливість підлаштувати контент не тільки під мову, але й під тип особистості. На тренінгу для журналістів, наприклад, я переписував одну й ту саму новину, просто змінюючи пару слів у промті, орієнтуючи її на студентів, держслужбовців, пенсіонерів чи підприємців. Мовна модель сама добирає ті слова та вирази, які створюють враження, ніби текст написано спеціально для вас. І неважливо, чи йдеться про молодіжний сленг, формальний стиль або жаргонізми — модель це вловлює і відповідно адаптує контент.
Не сумніваюся, що в кожному окремому випадку реальний журналіст написав би це краще, але зазвичай ми не маємо часу на такі нюанси. LLM же дозволяє це робити швидко та ефективно.
Як саме LLM адаптують контент під різну аудиторію
Адаптація контенту насправді починається з розуміння, що в кожної аудиторії є свої культурні та соціальні відтінки. Деякі аудиторії хочуть бачити авторитетну інформацію, інші цінують прямолінійність, ще інші — прагнуть емоційного залучення. Модель відтворює контент так, щоб він «розмовляв» з аудиторією, наче хтось говорить їй зрозумілою мовою — буквально і в переносному сенсі. Вона може адаптувати повідомлення з урахуванням ментальних відмінностей і культурного контексту, що дозволяє досягти більшого резонансу серед різних груп користувачів.
Одним із ключових викликів сучасного маркетингу є створення контенту, який не просто «спрацює», а який потрапить в точку для кожної окремої соціальної мережі. Секрет? Використання LLM, які враховують стиль та формат для кожної платформи. Це дає можливість брендам створювати зміст, який говорить: меми для молоді, факти для бізнесу, відеоогляди для споживачів.
LLM допомагають «вживатися» в культуру кожної платформи, вловлюючи ключові відтінки та стилі спілкування, які актуальні на кожній із них. Це дозволяє досягати швидкої та персоналізованої комунікації, що з великою ймовірністю залучить аудиторію. І для цього вам не потрібні тренінги, поведінкові аналізи чи вивчення популярності хештегів – велика мовна модель все адаптує за вас.
Чи можна повністю автоматизувати адаптацію?
Цікаве питання, яке постає перед технологією LLM – чи можуть вони повністю замінити людину? Автоматизація тексту без участі людини виглядає перспективною, але навіть найкращі мовні моделі не здатні поки охопити всі людські нюанси. Людина надає контенту емоційний відтінок, інтуїтивне розуміння контексту, яке важко кодувати, та персональний життєвий досвід, який у моделі взагалі відсутній. Моделі все ще вчаться. І хоча автоматизація може допомогти створити структурований і зрозумілий текст, людина додає «душу» контенту, яка створює справжній зв’язок з аудиторією.
Тому, ймовірно, найкращі результати будуть отримані від поєднання людської творчості з можливостями LLM. Технологія може зробити більшу частину роботи, але в кінцевому результаті саме людина надає контенту ті акценти, які роблять його унікальним і впливовим.
У результаті ми маємо нову реальність: контент може звучати так, ніби його написала людина, розуміючи всі ментальні, культурні та мовні відмінності. Це дає можливість створювати щось більше, ніж просто текст, — контент, який знаходить відгук. І це не просто спосіб адаптувати маркетингові повідомлення, а новий порядок, де зміст може вільно йти за потребами, уподобаннями та цінностями своєї аудиторії, адаптуючи послання до кожного.
Хто такий сучасний журналіст? Це більше ніж людина з камерою і диктофоном. Це інформаційний воїн, психолог для своїх джерел і навіть медик на полі бою. І поки одні з них тримають оборону правди в окопах, інші збирають сили й знання, щоб бути ще ефективнішими. Академія української преси знає, як перетворити виклики війни на нові можливості для наших медійників.
І тут у чергову гру вступають Берлін та Київ. Дві столиці, два підходи, одна мета — зростання української журналістики.
У вересні 2024 АУП організувала у Києві насичені триденні тренінги в межах проєкту «Ваша місія — ваш голос. Українські журналісти на передовій». Теми були не просто важливими, а життєво необхідними:
У програмі — не лише теорія, а й практичні вправи: від інформаційної безпеки до надання першої допомоги. Але це був лише початок. Найкращі з учасників отримали шанс пройти ще масштабнішу програму — цього разу в Берліні.
Незабаром, наприкінці листопада 2024 року п'ять журналістів вирушать до Вільного університету Берліна, де пройде воркшоп «Українські журналісти на передовій: підвищення етичності та достовірності репортажів під час війни та конфліктів».
У програмі:
Це навчання, це — обмін досвідом між двома медіасистемами. Берлін стане своєрідним мостом між європейським професіоналізмом і українською сміливістю. Журналісти не просто пишуть новини — вони створюють історію. Учасники цього проєкту — це голос України. І важливо, щоб цей голос звучав впевнено, правдиво і без страху.
Вільний університет Берліна і АУП разом створюють майбутнє, де журналістика буде міцнішою, ніж будь-яка пропаганда. Бо в часи, коли інформація — це зброя, ми просто не можемо дозволити собі програти.
Хочете дізнатися більше? Слідкуй за новинами Академії української преси і підписуйся, щоб не пропустити нові можливості!
Пропаганда була, є і буде. Це «мрія», яку продають суспільству. Але вона завжди спирається на емоції, лише мімікруючи під серйозну розмову. Пропаганда сильна лише тоді, коли за нею стоять реальні дії.
Сьогоднішня війна багато в чому «знищила» статус старих інструментів управління, але коли вона закінчиться, вони знову прийдуть. З цієї причини треба бути готовим до них. І одним із таких інструментів була і буде пропаганда. Масова свідомість відрізняється від індивідуальної, вона потребує свого підходу. І пропаганда якраз є розмовою з масовою свідомістю.
Джерело: https://detector.media/infospace/article/234836/2024-11-17-shukaty-shlyakhy-novoi-propagandy/
Пропаганда завжди супроводжувала людину. Саме слово, як і формальний інститут пропаганди, з’явилося давним-давно в надрах католицької церкви для навернення невірників до віри. Ігнатій Лойола шукав і знаходив, як робити це найефективніше. Його досвід цікавив і Сергія Ейзенштейна, оскільки кіно — це теж робота з мізками, тільки глядачів.
Сьогодні ми стикаємося з такими процесами управління свідомістю у великій кількості. Системи впливу зазвичай орієнтовані на певні соціальні групи: занадто дорого мати мільйон рекламних повідомлень для кожного з мільйонів людей. Сьогодні це не лише реклама та паблік рилейшнз, а й інформаційна війна, когнітивна війна, ментальна війна. У цих процесах відбувається зміна моделі світу в головах. У результаті людина починає думати й діяти по-іншому, оскільки перед нею відкрили інший світ. Президентські вибори також є яскравим прикладом цього.
Людство часто змінювало свої картини світу. У цьому використовується різний інструментарій. Освіта прищеплює базову модель, а потім починається її модернізація. Наприклад, культура — це своєрідна «торгівля» мріями. Мистецтво «продає» нам різні варіанти. Особливо це помітно щодо дітей, ігри яких відбивають ці мрії. Дорослі, звісно, не грають, вони просто дивляться, наприклад, фільми. Але й вони програють усе у своїй голові, щоби щось у ній у результаті залишити.
Мрія — двигун не лише торгівлі, а й політики. Кандидати в президенти також торгують мріями. Перемога Трампа, наприклад, говорить також і про те, що уявний світ, який він будував у головах виборців, переміг уявний світ Гарріс, яка програла йому. У 1917 році, наприклад, теж перемогли мрії — «вся влада народу, земля — селянам»... Це псевдореальність, що її будують у наших головах. І вона часто заступає нам справжню реальність, оскільки нам подають її готовою.
Людина живе мріями. Косметика продає красу, релігія — вічне життя. Держави — майбутнє, «продаючи» картини світу, які захочуть отримати люди. Мрія — двигун і торгівлі, й політики. Але насправді до майбутнього немає прямого переходу. Майбутнє — це мета, яку ми хочемо всіма силами наблизити. Але перешкод на цьому шляху забагато.
Підтвердження «моєї» точки зору заспокоює, протилежне — збуджує. Усі ми незаконно користуємося майбутнім, якого немає. І це не лише політики. Університет продає майбутнє демонстрацією можливих варіантів професій. Студентів приваблюють туди не так сьогоденням, як майбутнім. «Ти будеш лікарем, юристом, диппрацівником...» — приваблюють не лише дітей, а і їхніх батьків.
У 1917 році перемогло гасло-мрія «геть царя». Потім головний військовий автор цього перевороту Троцький зникає, а країна залишається зі Сталіним. 1937 року прийшов черговий виток боротьби з «ворогами народу» — вони були вигаданими ворогами, але строки отримували справжні. Вороги з віртуального простору каралися строками з фізичного простору. Зняття Хрущова стало черговим «вододілом», коли знову довелося багато міняти.
Потім прийшов 1991-й, знову трансформувавши систему. В СРСР перемогла візуальна картинка віртуальності. Не треба було слів. Захід був відомий лише за картинками: візуальність перемогла реальність — чужа візуальність перемогла свою реальність. У минулому варіантом захисту могла бути ще релігія, але релігія зникла впродовж років комуністичного правління. Прийшла візуальність, яка показувала, що таке добре та що таке погано. Вона не вимагає розумових зусиль — картинки розуміються з одного погляду. Західний фільм входив у масову свідомість як правда, хоча він теж був віртуальністю. Є таке спостереження: побачене очима не передати словами. Частинки цієї віртуальності-візуальності зберігалися на побутовому рівні: джинси, жуйка та знакові прикмети західності. Держава іноді боролася з цими знаковими прикметами: довге волосся чи джинси переслідувалися дружинниками. На військових кафедрах університетів вимагали підстригтися. Але така боротьба лише збільшує потяг до забороненого. Західна автівка взагалі була зі сфери повного щастя. Її ні в кого не було, що лише посилювало потяг. Радянська манія контролю нічого не могла з цим удіяти.
Розвал СРСР детерміновано зміною мрії. Боролися за комунізм у всьому світі — а перейшли до реалізації капіталізму в усьому світі. Ось спогади того часу від автора блогу «Записки з дєжурки» на російській платформі «Дзен»: «Країна летіла під укіс, все набираючи й набираючи швидкість. По суті Радянський Союз, той, який ми знали, закінчився 11 березня 1985 року, з офіційним приходом до влади зрадників і ворогів народу. Далі були тільки гниття й розпад. Це я не відчував під час служби в армії, але на “гражданці” це добре відчувалося».
Один із пунктів цих «звинувачень» у блозі такий: «Вважаю, що якраз за часів “сухого закону” й почався справжній розкол радянської спільноти. “Реформаторам”, точніше зрадникам із верхівки ЦК КПРС і КДБ СРСР потрібно було вбити клин у радянське співтовариство. Сухий закон — це один із ретельно продуманих етапів знищення СРСР».
До речі, сьогодні Росія все одно не змогла розірвати пуповину із Заходом, хоча на повну силу декларує це. Наприклад, сьогодні переклади західних книжок відсутні через санкції, але їх замінили перекази, які вільно видаються. Це дивний факт контрпропагандистської боротьби.
Масову свідомість не хвилює політика, вона просто хоче нормального життя. Сьогодні плач за минувщиною є тільки у вустах політологів, але не в населення, надії якого на краще життя соціалізм не зміг задовольнити, надірвавшись на виробництві ракет.
Але в деяких залишився і плач за минулим. Наприклад, на презентації книжки «Гіркий присмак кольорових революцій» професорка МДІМВ (МГИМО російською) Олена Пономарьова, згідно з цитатою сайту «Белрос», називає передумовою до кольорових революцій розбещення споживацтвом: «Звертаючись до радянських громадян, можна було сказати: “Ви ж хотіли джинси та жуйку? За це батьківщину треба продати”. Я пам’ятаю одну діячку з Інституту наукової інформації з суспільних наук, яка лукаво в ефірі федерального каналу говорила: “Так, звичайно, джинси важливіші для людини, ніж міфічна ідея про гігантську впливову країну”».
І ще шматочок із її ж «плачу» з іншої новини на тому ж сайті: «Докторка політичних наук Олена Пономарьова пояснила присутнім, що за допомогою деструктивних практик соціальний протест часом намагаються спровокувати ззовні. Вона розповіла, як створюється видимість, начебто протест — це воля народу: “Насправді це не завжди великі маси знімаються на телекамери, передаються у всіх телевізійних ефірах. Створюється кумулятивний ефект, ніби це вся країна, все суспільство бере участь у виступах протестних, насправді це не так”. Важливо не піддаватися на провокації та маніпуляції, не підміняти реальну громадську думку реакцією емоційно розгойданого натовпу».
Усі ці зміни соціосистем, мабуть, спираються на зміну мрії, до якої йде країна. У 1937 році, наприклад, країну занурили у мрію розправитися з усіма ворогами народу. Аналогом цього є боротьба з «іноагентами» в сьогоднішній Росії.
Людину можна занурити у мрію, що й роблять рекламісти, політтехнологи, фахівці з паблік рілейшнз, але дійсність від цього не змінюється. Мрія належить віртуальному простору, а не фізичному.
«Мрії, мрії, де ваша насолода», — писав колись поет. Сьогодні ми опинилися у суворій дійсності, оскільки ситуації війни ніколи не бувають легкими. Росія напала, подаючи свої дії як справедливі. Боб Вудворд у своїй книжці «Війна» описує, як США намагалися відмовити Росію від цього кроку. Це робив директор ЦРУ Бернс у розмові з Патрушевим, який входив до малого кола довірених осіб Путіна. Патрушев, згідно з автором книжки, відповідав йому: «Ви знаєте, ми, росіяни, не можемо змагатися зі США економічно, але не недооцінюйте нашу військову модернізацію. Ми модернізували наших військових за останні два десятиліття. Ми можемо конкурувати на військовому рівні». Ось яке попередження Бернс, за словами Вудворда, висловив і на зустрічі з Путіним: «Наслідки, з якими ви зіткнулися у 2014 році, будуть незрівнянні з тим, що ми готові зробити зараз». Бернс говорив Путіну, який, до речі, слухав, не перериваючи його, такі слова: «Я не погрожую, я просто кажу, що ми робитимемо, і ви повинні це знати. Види наслідків, з якими ви зіткнулися у 2014 році, будуть нічим, порівнюючи з тим, що ми готові зробити зараз».
Як ми знаємо, попередження не подіяло. Росія думала, що повториться бездіяльність 2014 року з приводу анексії Криму, прийнявши всі ці слова за пропаганду.
Виходить, що пропаганда сильна лише тоді, коли за нею стоять реальні дії. Росія сьогодні побудована навколо загроз, скоріше уявних, а не реальних, що дозволяє успішніше управляти масовою свідомістю, оскільки загрози можуть бути й вигаданими. Їх можна як завгодно сильно роздмухувати, а можна применшувати. За своїми реакціями масова свідомість реагує радше як дитина, ніж як дорослий. Вона сильно схильна до емоцій. З цієї причини, наприклад, усі революції будуються на емоційних потрясіннях. Усіх і одразу можна поєднати лише на емоціях. Згадаймо українські приклади «революцій», коли емоційність просто зашкалювала. Вони повністю захоплюють масову свідомість, не даючи права на сумніви.
Пропаганда мімікрує під серйозну розмову, але насправді спирається не на розум, а на емоції. Емоції відключають раціональність, і людина стає частиною натовпу, де превалюють простіші реакції. Пропаганда шляхом нескінченних повторів, як це було за радянських часів, прагне того, щоб нічого «чужого» не могло опинитися ні в інформаційному, ні у віртуальному просторах.
Старі мрії вмирають, а на їхнє місце приходять нові. Але вони завжди є та будуть. І вся історія людства багато в чому будується на історії тієї чи тієї мрії. Сьогодні війна заступила багато чого, але воно обов’язково повернеться.
