Ініціативна група «Медіанушівці» в партнерстві з Академією української преси оголошує результати Всеукраїнського конкурсу «Практична медіаграмотність у НУШ. 5-7 клас» на кращу вправу з інтеграції медіаграмотності в мовно-літературну, громадянську та історичну, природничу та мистецьку галузі тощо.
Серед поданих 62 заявок журі відібрало 21 найкращу вправу, які просувають методи інтеграції медіаосвіти у викладання предметів / інтегрованих курсів різних освітніх галузей та формування в учнів критичного мислення щодо змісту медіатекстів і джерел інформації та стануть в пригоді вчителям НУШ.
Переможці отримають дипломи і гонорари.
Усі вправи-переможці ввійдуть в онлайн-посібник «Практична медіаграмотність у НУШ. 5-7 клас» та будуть опубліковані на Порталі медіаосвіти та медіаграмотності АУП.
Переможці конкурсу:
Конкурс реалізувався за сприяння Ґете-Інституту в Україні разом із НотаЄнота в рамках проєкту «Meet the Teacher» та за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
Як перетворити бібліотеку на лабораторію фактчекінгу, а урок літератури — на детективне розслідування? Як навчити дітей ставити незручні запитання і розрізняти правду від брехні? Ці та інші виклики сучасного освітнього процесу обговорювали учасники регіонального форуму «Розвиток медіаосвіти в Україні: регіональний вимір».
Захід 21 листопада 2024 року організувала Академія української преси у Житомирі.Форум став своєрідним майданчиком для пошуку рішень і обміну досвідом серед освітян, медіапедагогів, бібліотекарів та управлінців Житомирщини. За підтримки Міністерства освіти і науки України Академія української преси створює можливості, де кожен може долучитися до захисту інформаційного простору України.
Що відбувалося на форумі?
🔹 Перші кроки: Форум відкрила Наталія Шевчук, заступник начальника відділу загальної, середньої, дошкільної, інклюзивної та позашкільної освіти Департаменту освіти і науки Житомирської обласної військової адміністрації. У своєму вступному слові вона акцентувала на тому, що медіаосвіта сьогодні — не тренд, а необхідність, особливо в умовах інформаційної війни.
🔹 Головні виклики: Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО, представив результати дослідження АУП і поділився реальними кейсами, як долати проблеми—від браку ресурсів до недостатнього фінансування.
🔹 Місцевий досвід:
Кульмінацією форуму став виступ Людмили Таболіної. Ключовою подією став практичний тренінг від Людмили Таболіної — філологині, вчительки української мови і літератури Київського ліцею «Educator», учительки-методистки, випускниці Школи освітніх управлінців Києво-Могилянської бізнес-школи, експертки ГС «Освіторія», фіналістки Премії Global Teacher Prize Ukraine 2019 і півфіналістки світової премії Global Teacher Prize 2023. Її методики, як-от літературні криголами, редакційні завдання, вправи Visible Thinking і картки книжкових викликів, захопили аудиторію. Учасники вчилися аналізувати фейки, працювати з альтернативними версіями текстів і створювати креативні медіапродукти.
Форум у Житомирі став черговим важливим кроком у поширенні медіаосвіти в регіонах. Учасники не лише отримали практичні інструменти для впровадження медіаграмотності у своїх закладах освіти, а й надихнулися прикладами успішного досвіду колег.
Медіаграмотність — це не лише про знання, це про здатність захищатися від маніпуляцій, приймати обґрунтовані рішення і формувати критично мисляче покоління. Подібні форуми вкотре доводять, що навіть у складні часи освітяни готові брати на себе відповідальність за майбутнє інформаційної безпеки України.
Академія української преси дякує Департаменту освіти і науки Житомирської ОВА, департаменту освіти Житомирської міської ради та Житомирському ОІППО за підтримку та сприяння у проведенні заходу.
Можливості мовних моделей великого масштабу (LLM) вперше дозволяють створювати контент, який відчувається індивідуальним — не просто перекладеним, а інтуїтивно адаптованим до потреб конкретної аудиторії. Це більше, ніж просто заміна слів. У чому ж суть нового порядку контенту, і чому адаптивність — це більше, ніж тренд?
Це четвертий блог на тему можливостей та функціонування LLM. Перший, другий та третій ви можете прочитати на ресурсах Академії української преси.
Адаптація до відмінностей від LLM
LLM вміють робити щось надзвичайне: вони не тільки знають іншу мову, вони захоплюють контекст, особливості культури, цінності, які відрізняють одну аудиторію від іншої. У результаті контент відчувається так, ніби його писала людина, яка дійсно розуміє місцеву «мову», з усіма культурними нюансами, яких немає в звичайному перекладі. І якщо раніше переклад полягав у заміні одного набору слів іншим, то зараз контент можна переписувати для кожної конкретної аудиторії. Більше про це можна прочитати у нашому третьому блозі.
І тут найцікавіше – коли адаптуєш повідомлення, не можна обмежуватися просто іншим набором слів. Аудиторії по-різному реагують на зміст. Уявіть, що просуваєте продукт у США та в Україні. Американській аудиторії сподобається короткий зміст з інфографікою та чіткими перевагами, тоді як українській – важливіше відчути соціальну вагу та надійність продукту через реальні відгуки користувачів. Модель створює контент так, наче його писав місцевий. Це зовсім новий рівень адаптивності.
Уявіть, що у вас є можливість підлаштувати контент не тільки під мову, але й під тип особистості. На тренінгу для журналістів, наприклад, я переписував одну й ту саму новину, просто змінюючи пару слів у промті, орієнтуючи її на студентів, держслужбовців, пенсіонерів чи підприємців. Мовна модель сама добирає ті слова та вирази, які створюють враження, ніби текст написано спеціально для вас. І неважливо, чи йдеться про молодіжний сленг, формальний стиль або жаргонізми — модель це вловлює і відповідно адаптує контент.
Не сумніваюся, що в кожному окремому випадку реальний журналіст написав би це краще, але зазвичай ми не маємо часу на такі нюанси. LLM же дозволяє це робити швидко та ефективно.
Як саме LLM адаптують контент під різну аудиторію
Адаптація контенту насправді починається з розуміння, що в кожної аудиторії є свої культурні та соціальні відтінки. Деякі аудиторії хочуть бачити авторитетну інформацію, інші цінують прямолінійність, ще інші — прагнуть емоційного залучення. Модель відтворює контент так, щоб він «розмовляв» з аудиторією, наче хтось говорить їй зрозумілою мовою — буквально і в переносному сенсі. Вона може адаптувати повідомлення з урахуванням ментальних відмінностей і культурного контексту, що дозволяє досягти більшого резонансу серед різних груп користувачів.
Одним із ключових викликів сучасного маркетингу є створення контенту, який не просто «спрацює», а який потрапить в точку для кожної окремої соціальної мережі. Секрет? Використання LLM, які враховують стиль та формат для кожної платформи. Це дає можливість брендам створювати зміст, який говорить: меми для молоді, факти для бізнесу, відеоогляди для споживачів.
LLM допомагають «вживатися» в культуру кожної платформи, вловлюючи ключові відтінки та стилі спілкування, які актуальні на кожній із них. Це дозволяє досягати швидкої та персоналізованої комунікації, що з великою ймовірністю залучить аудиторію. І для цього вам не потрібні тренінги, поведінкові аналізи чи вивчення популярності хештегів – велика мовна модель все адаптує за вас.
Чи можна повністю автоматизувати адаптацію?
Цікаве питання, яке постає перед технологією LLM – чи можуть вони повністю замінити людину? Автоматизація тексту без участі людини виглядає перспективною, але навіть найкращі мовні моделі не здатні поки охопити всі людські нюанси. Людина надає контенту емоційний відтінок, інтуїтивне розуміння контексту, яке важко кодувати, та персональний життєвий досвід, який у моделі взагалі відсутній. Моделі все ще вчаться. І хоча автоматизація може допомогти створити структурований і зрозумілий текст, людина додає «душу» контенту, яка створює справжній зв’язок з аудиторією.
Тому, ймовірно, найкращі результати будуть отримані від поєднання людської творчості з можливостями LLM. Технологія може зробити більшу частину роботи, але в кінцевому результаті саме людина надає контенту ті акценти, які роблять його унікальним і впливовим.
У результаті ми маємо нову реальність: контент може звучати так, ніби його написала людина, розуміючи всі ментальні, культурні та мовні відмінності. Це дає можливість створювати щось більше, ніж просто текст, — контент, який знаходить відгук. І це не просто спосіб адаптувати маркетингові повідомлення, а новий порядок, де зміст може вільно йти за потребами, уподобаннями та цінностями своєї аудиторії, адаптуючи послання до кожного.
Хто такий сучасний журналіст? Це більше ніж людина з камерою і диктофоном. Це інформаційний воїн, психолог для своїх джерел і навіть медик на полі бою. І поки одні з них тримають оборону правди в окопах, інші збирають сили й знання, щоб бути ще ефективнішими. Академія української преси знає, як перетворити виклики війни на нові можливості для наших медійників.
І тут у чергову гру вступають Берлін та Київ. Дві столиці, два підходи, одна мета — зростання української журналістики.
У вересні 2024 АУП організувала у Києві насичені триденні тренінги в межах проєкту «Ваша місія — ваш голос. Українські журналісти на передовій». Теми були не просто важливими, а життєво необхідними:
У програмі — не лише теорія, а й практичні вправи: від інформаційної безпеки до надання першої допомоги. Але це був лише початок. Найкращі з учасників отримали шанс пройти ще масштабнішу програму — цього разу в Берліні.
Незабаром, наприкінці листопада 2024 року п'ять журналістів вирушать до Вільного університету Берліна, де пройде воркшоп «Українські журналісти на передовій: підвищення етичності та достовірності репортажів під час війни та конфліктів».
У програмі:
Це навчання, це — обмін досвідом між двома медіасистемами. Берлін стане своєрідним мостом між європейським професіоналізмом і українською сміливістю. Журналісти не просто пишуть новини — вони створюють історію. Учасники цього проєкту — це голос України. І важливо, щоб цей голос звучав впевнено, правдиво і без страху.
Вільний університет Берліна і АУП разом створюють майбутнє, де журналістика буде міцнішою, ніж будь-яка пропаганда. Бо в часи, коли інформація — це зброя, ми просто не можемо дозволити собі програти.
Хочете дізнатися більше? Слідкуй за новинами Академії української преси і підписуйся, щоб не пропустити нові можливості!
Пропаганда була, є і буде. Це «мрія», яку продають суспільству. Але вона завжди спирається на емоції, лише мімікруючи під серйозну розмову. Пропаганда сильна лише тоді, коли за нею стоять реальні дії.
Сьогоднішня війна багато в чому «знищила» статус старих інструментів управління, але коли вона закінчиться, вони знову прийдуть. З цієї причини треба бути готовим до них. І одним із таких інструментів була і буде пропаганда. Масова свідомість відрізняється від індивідуальної, вона потребує свого підходу. І пропаганда якраз є розмовою з масовою свідомістю.
Джерело: https://detector.media/infospace/article/234836/2024-11-17-shukaty-shlyakhy-novoi-propagandy/
Пропаганда завжди супроводжувала людину. Саме слово, як і формальний інститут пропаганди, з’явилося давним-давно в надрах католицької церкви для навернення невірників до віри. Ігнатій Лойола шукав і знаходив, як робити це найефективніше. Його досвід цікавив і Сергія Ейзенштейна, оскільки кіно — це теж робота з мізками, тільки глядачів.
Сьогодні ми стикаємося з такими процесами управління свідомістю у великій кількості. Системи впливу зазвичай орієнтовані на певні соціальні групи: занадто дорого мати мільйон рекламних повідомлень для кожного з мільйонів людей. Сьогодні це не лише реклама та паблік рилейшнз, а й інформаційна війна, когнітивна війна, ментальна війна. У цих процесах відбувається зміна моделі світу в головах. У результаті людина починає думати й діяти по-іншому, оскільки перед нею відкрили інший світ. Президентські вибори також є яскравим прикладом цього.
Людство часто змінювало свої картини світу. У цьому використовується різний інструментарій. Освіта прищеплює базову модель, а потім починається її модернізація. Наприклад, культура — це своєрідна «торгівля» мріями. Мистецтво «продає» нам різні варіанти. Особливо це помітно щодо дітей, ігри яких відбивають ці мрії. Дорослі, звісно, не грають, вони просто дивляться, наприклад, фільми. Але й вони програють усе у своїй голові, щоби щось у ній у результаті залишити.
Мрія — двигун не лише торгівлі, а й політики. Кандидати в президенти також торгують мріями. Перемога Трампа, наприклад, говорить також і про те, що уявний світ, який він будував у головах виборців, переміг уявний світ Гарріс, яка програла йому. У 1917 році, наприклад, теж перемогли мрії — «вся влада народу, земля — селянам»... Це псевдореальність, що її будують у наших головах. І вона часто заступає нам справжню реальність, оскільки нам подають її готовою.
Людина живе мріями. Косметика продає красу, релігія — вічне життя. Держави — майбутнє, «продаючи» картини світу, які захочуть отримати люди. Мрія — двигун і торгівлі, й політики. Але насправді до майбутнього немає прямого переходу. Майбутнє — це мета, яку ми хочемо всіма силами наблизити. Але перешкод на цьому шляху забагато.
Підтвердження «моєї» точки зору заспокоює, протилежне — збуджує. Усі ми незаконно користуємося майбутнім, якого немає. І це не лише політики. Університет продає майбутнє демонстрацією можливих варіантів професій. Студентів приваблюють туди не так сьогоденням, як майбутнім. «Ти будеш лікарем, юристом, диппрацівником...» — приваблюють не лише дітей, а і їхніх батьків.
У 1917 році перемогло гасло-мрія «геть царя». Потім головний військовий автор цього перевороту Троцький зникає, а країна залишається зі Сталіним. 1937 року прийшов черговий виток боротьби з «ворогами народу» — вони були вигаданими ворогами, але строки отримували справжні. Вороги з віртуального простору каралися строками з фізичного простору. Зняття Хрущова стало черговим «вододілом», коли знову довелося багато міняти.
Потім прийшов 1991-й, знову трансформувавши систему. В СРСР перемогла візуальна картинка віртуальності. Не треба було слів. Захід був відомий лише за картинками: візуальність перемогла реальність — чужа візуальність перемогла свою реальність. У минулому варіантом захисту могла бути ще релігія, але релігія зникла впродовж років комуністичного правління. Прийшла візуальність, яка показувала, що таке добре та що таке погано. Вона не вимагає розумових зусиль — картинки розуміються з одного погляду. Західний фільм входив у масову свідомість як правда, хоча він теж був віртуальністю. Є таке спостереження: побачене очима не передати словами. Частинки цієї віртуальності-візуальності зберігалися на побутовому рівні: джинси, жуйка та знакові прикмети західності. Держава іноді боролася з цими знаковими прикметами: довге волосся чи джинси переслідувалися дружинниками. На військових кафедрах університетів вимагали підстригтися. Але така боротьба лише збільшує потяг до забороненого. Західна автівка взагалі була зі сфери повного щастя. Її ні в кого не було, що лише посилювало потяг. Радянська манія контролю нічого не могла з цим удіяти.
Розвал СРСР детерміновано зміною мрії. Боролися за комунізм у всьому світі — а перейшли до реалізації капіталізму в усьому світі. Ось спогади того часу від автора блогу «Записки з дєжурки» на російській платформі «Дзен»: «Країна летіла під укіс, все набираючи й набираючи швидкість. По суті Радянський Союз, той, який ми знали, закінчився 11 березня 1985 року, з офіційним приходом до влади зрадників і ворогів народу. Далі були тільки гниття й розпад. Це я не відчував під час служби в армії, але на “гражданці” це добре відчувалося».
Один із пунктів цих «звинувачень» у блозі такий: «Вважаю, що якраз за часів “сухого закону” й почався справжній розкол радянської спільноти. “Реформаторам”, точніше зрадникам із верхівки ЦК КПРС і КДБ СРСР потрібно було вбити клин у радянське співтовариство. Сухий закон — це один із ретельно продуманих етапів знищення СРСР».
До речі, сьогодні Росія все одно не змогла розірвати пуповину із Заходом, хоча на повну силу декларує це. Наприклад, сьогодні переклади західних книжок відсутні через санкції, але їх замінили перекази, які вільно видаються. Це дивний факт контрпропагандистської боротьби.
Масову свідомість не хвилює політика, вона просто хоче нормального життя. Сьогодні плач за минувщиною є тільки у вустах політологів, але не в населення, надії якого на краще життя соціалізм не зміг задовольнити, надірвавшись на виробництві ракет.
Але в деяких залишився і плач за минулим. Наприклад, на презентації книжки «Гіркий присмак кольорових революцій» професорка МДІМВ (МГИМО російською) Олена Пономарьова, згідно з цитатою сайту «Белрос», називає передумовою до кольорових революцій розбещення споживацтвом: «Звертаючись до радянських громадян, можна було сказати: “Ви ж хотіли джинси та жуйку? За це батьківщину треба продати”. Я пам’ятаю одну діячку з Інституту наукової інформації з суспільних наук, яка лукаво в ефірі федерального каналу говорила: “Так, звичайно, джинси важливіші для людини, ніж міфічна ідея про гігантську впливову країну”».
І ще шматочок із її ж «плачу» з іншої новини на тому ж сайті: «Докторка політичних наук Олена Пономарьова пояснила присутнім, що за допомогою деструктивних практик соціальний протест часом намагаються спровокувати ззовні. Вона розповіла, як створюється видимість, начебто протест — це воля народу: “Насправді це не завжди великі маси знімаються на телекамери, передаються у всіх телевізійних ефірах. Створюється кумулятивний ефект, ніби це вся країна, все суспільство бере участь у виступах протестних, насправді це не так”. Важливо не піддаватися на провокації та маніпуляції, не підміняти реальну громадську думку реакцією емоційно розгойданого натовпу».
Усі ці зміни соціосистем, мабуть, спираються на зміну мрії, до якої йде країна. У 1937 році, наприклад, країну занурили у мрію розправитися з усіма ворогами народу. Аналогом цього є боротьба з «іноагентами» в сьогоднішній Росії.
Людину можна занурити у мрію, що й роблять рекламісти, політтехнологи, фахівці з паблік рілейшнз, але дійсність від цього не змінюється. Мрія належить віртуальному простору, а не фізичному.
«Мрії, мрії, де ваша насолода», — писав колись поет. Сьогодні ми опинилися у суворій дійсності, оскільки ситуації війни ніколи не бувають легкими. Росія напала, подаючи свої дії як справедливі. Боб Вудворд у своїй книжці «Війна» описує, як США намагалися відмовити Росію від цього кроку. Це робив директор ЦРУ Бернс у розмові з Патрушевим, який входив до малого кола довірених осіб Путіна. Патрушев, згідно з автором книжки, відповідав йому: «Ви знаєте, ми, росіяни, не можемо змагатися зі США економічно, але не недооцінюйте нашу військову модернізацію. Ми модернізували наших військових за останні два десятиліття. Ми можемо конкурувати на військовому рівні». Ось яке попередження Бернс, за словами Вудворда, висловив і на зустрічі з Путіним: «Наслідки, з якими ви зіткнулися у 2014 році, будуть незрівнянні з тим, що ми готові зробити зараз». Бернс говорив Путіну, який, до речі, слухав, не перериваючи його, такі слова: «Я не погрожую, я просто кажу, що ми робитимемо, і ви повинні це знати. Види наслідків, з якими ви зіткнулися у 2014 році, будуть нічим, порівнюючи з тим, що ми готові зробити зараз».
Як ми знаємо, попередження не подіяло. Росія думала, що повториться бездіяльність 2014 року з приводу анексії Криму, прийнявши всі ці слова за пропаганду.
Виходить, що пропаганда сильна лише тоді, коли за нею стоять реальні дії. Росія сьогодні побудована навколо загроз, скоріше уявних, а не реальних, що дозволяє успішніше управляти масовою свідомістю, оскільки загрози можуть бути й вигаданими. Їх можна як завгодно сильно роздмухувати, а можна применшувати. За своїми реакціями масова свідомість реагує радше як дитина, ніж як дорослий. Вона сильно схильна до емоцій. З цієї причини, наприклад, усі революції будуються на емоційних потрясіннях. Усіх і одразу можна поєднати лише на емоціях. Згадаймо українські приклади «революцій», коли емоційність просто зашкалювала. Вони повністю захоплюють масову свідомість, не даючи права на сумніви.
Пропаганда мімікрує під серйозну розмову, але насправді спирається не на розум, а на емоції. Емоції відключають раціональність, і людина стає частиною натовпу, де превалюють простіші реакції. Пропаганда шляхом нескінченних повторів, як це було за радянських часів, прагне того, щоб нічого «чужого» не могло опинитися ні в інформаційному, ні у віртуальному просторах.
Старі мрії вмирають, а на їхнє місце приходять нові. Але вони завжди є та будуть. І вся історія людства багато в чому будується на історії тієї чи тієї мрії. Сьогодні війна заступила багато чого, але воно обов’язково повернеться.
У наш час, коли швидкість поширення інформації досягла безпрецедентних масштабів, вміння не лише сприймати, а й критично аналізувати та оцінювати отримані дані стає надзвичайно важливим. У контексті інформаційного шуму та маніпуляцій ці навички є ключовими для формування свідомих і відповідальних громадян, здатних приймати обґрунтовані рішення.
Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті», що реалізується Радою міжнародних наукових обмінів та досліджень (IREX) за підтримки Посольства США в Україні, запрошує освітян, які прагнуть стати частиною програми, що змінює підходи до освіти та сприяє розвитку медіаграмотності серед учнівства. У співпраці з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси IREX оголошує новий набір учасників та запрошує долучитися до активної спільноти проєкту, яка налічує понад 5300 вчителів з усієї України.
Проєкт спрямований на зміцнення навичок критичного сприйняття інформації для боротьби з дезінформацією та пропагандою, а також формування попиту на якісну інформацію серед освітян та учнівства шляхом інтеграції навичок інфомедійної грамотності в освітній процес.
У цьому наборі IREX вперше розширює підходи до відбору учасників проєкту та запрошує до участі вчителів усіх предметів середньої та старшої школи, незалежно від форми власності закладів освіти. Проєкт прийматиме заявки також від вчителів із тимчасово переміщених шкіл та від представників українських закладів освіти, які перебувають за кордоном та підпорядковані МОН.
Освітяни, які бажають приєднатися до проєкту, мають заповнити та подати електронну заявку на участь індивідуально: https://forms.office.com/r/pUDBsszdHt
Приймання заявок триватиме з 18 листопада до 31 грудня 2024 року. Інформація щодо результатів відбору буде надіслана орієнтовно за декілька тижнів після завершення подачі заявок (січень 2025 року).
Учасники проєкту отримають всебічну підтримку та наставництво від команди експертів щодо інтеграції медіаграмотності в освітній процес, а також доступ до розширеної електронної бібліотеки матеріалів. Бібліотека проєкту налічує понад 300 уроків, зокрема з української мови та літератури, всесвітньої історії, історії України та мистецтва, а також містить універсальні матеріали для класної та позакласної роботи для вчителів будь-яких предметів. Окрім цього, освітянам пропонується участь у курсах підвищення кваліфікації, а також у різноманітних очних і онлайн-заходах, які сприятимуть їхньому професійному розвитку та вдосконаленню навичок критичного сприйняття інформації для роботи з учнівством.
Докладніша інформація та умови участі у проєкті доступні на офіційній сторінці: https://l2d.in.ua/
Не втрачайте можливість подати заявку на участь у проєкті та діліться інформацією про набір із зацікавленими колегами. Приєднуйтесь до спільноти проєкту, щоб разом формувати освітнє середовище, яке сприятиме розвитку критичного мислення та медіаграмотності серед молоді!
Проєкт виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольства США в Україні та в партнерстві з Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури та стратегічних комунікацій України та Академією української преси.
Це вже третій блог, де ми обговорюємо можливості мовних моделей (LLM), і цього разу розглядаємо тему перекладу та розуміння контексту за їх допомогою. Перший та другий ви можете прочитати на ресурсах Академії української преси.
Щоразу, коли ми намагаємося поговорити з людьми з іншого куточка світу, виникає невидимий бар’єр — мовний контекст. Словами це пояснити важко, але відчути легко. Бо спілкування — це не просто набір слів. Його значення «розводяться руками» в різних культурних і емоційних обставинах. І всі ці відтінки змінюють те, як ми сприймаємо фрази та смисли, розуміємо та оцінюємо почуте.
Традиційні методи перекладу, чесно кажучи, справлялися із цим завданням, як слон на ковзанах (а хто коли востаннє відкривав друкований словник для пошуку правильного перекладу?). Але поява великих мовних моделей потроху навчає цього слона вже не просто ковзати – а ще й грати в хокей. Тепер слова не просто перекладаються — мовні моделі розуміють сенс, заглиблюються у контекст, який інколи ще залишається для них ямкою спотикання, але вже не такою, яку не можна об’їхати.
Що цікаво в перекладі від LLM?
Це те, що при перекладі вони намагаються не просто замінювати одне слово на інше, а вникають в те, чому ми говоримо так, а не інакше. Вони «вчаться» мовному середовищу, і це робить їх дещо схожими у спілкуванні на людей (ох ці чати де можна поговорити про все з «розумною» людиною), хоча поки що на досить початковому етапі.
Їхня здатність «вивчати» нюанси мов на основі величезних обсягів тексту з різних джерел дозволяє їм перекладати з глибшим розумінням. Завдяки обробці трильйонів слів вони формують колосальні знання про структуру мов, тонкощі значень, стилі спілкування, а також про те, як певні фрази можуть викликати емоційний відгук.
Вони помічають різницю між «банальними фразами» та «емоційними підтекстами», намагаючись поєднати словосполучення, за яких речення набувають того чи іншого значення. Я вже промовчу про спроби жартувати чи розуміти сарказм у запитах, який колись вважався лише прерогативою живої розумної людини.
Але справжня цінність LLM-моделей у тому, що вони не просто механічно відтворюють знайдені шаблони; вони обробляють інформацію і здатні «читати між рядків». Наприклад, фраза «чорний понеділок» може означати як фінансову кризу, так і просто невдалий день. Завдання LLM — зрозуміти саме той сенс, що доречний у даному контексті та для даної культури і запропонувати саме його.
«Стирання» відмінностей
Інша важлива здатність мовних моделей — так зване «стирання» культурних відмінностей під час перекладу. Уявіть, що ви на міжнародній зустрічі з колегами, де кожен спілкується рідною мовою або англійською, і ви, зазвичай, покладаєтеся на власне знання мови чи на кваліфікацію перекладача. Але LLM змінюють це: вони не лише перекладають фрази, а роблять їх однаково зрозумілими для кожного, наче всі учасники належать до одного культурного середовища. І відбувається процес в умовах реального часу.
Завдяки своїм алгоритмам моделі обирають не просто точні переклади, а найдоцільніші аналоги, що допомагають стирати мовні розбіжності. Наприклад, LLM автоматично адаптує звичну фразу з української культури до американського контексту, зберігаючи сенс і уникаючи пояснень, які раніше були просто необхідні. Це робить комунікацію плавною і природною, дозволяючи зосередитися на суті розмови без зайвих відволікань.
Час забути про вивчення мов?
Мовні моделі, наче «універсальний перекладач» із фантастичних фільмів, змушують замислитись: чи варто витрачати час на вивчення інших мов, якщо можна швидко опанувати принципи роботи LLM? Адже, як тільки ти розумієш, як правильно будувати запит або відкоригувати фразу для чіткості, модель видасть тобі переклад з урахуванням контексту, емоційного забарвлення і, звісно, з дотриманням мовних особливостей. Навіть у випадку, коли ти сам не впевнений, чи правильно передаєш ідею.
Студенти часто мене запитують: «Модель же думає українською мовою?».
Але по суті, ні, LLM не «думає» ні українською, ні будь-якою іншою мовою. Вона аналізує мільярди зразків тексту, щоб «зрозуміти», як люди говорять тією чи іншою мовою, але вона не володіє повним свідомим розумінням. Вона будує переклад, ґрунтуючись на статистичному аналізі, тому часом навіть вражає, наскільки точно підбирає слова.
Однак, за цією технологією стоїть одна суттєва перевага: з LLM кожен може стати поліглотом, не відкриваючи жодного підручника. І хоча вивчення мов усе ще має свої переваги для глибшого розуміння культур і самовираження, на практиці багато хто обирає простіший шлях.
Питання та відповіді
1. Чому переклад від LLM такий точний?
Мовні моделі, такі як LLM, використовують обширні набори даних для тренування, що дозволяє їм розуміти глибші нюанси мови та контекст, у якому використовуються слова. Ці моделі аналізують мовні зв'язки та структури в масштабі, недоступному для традиційних методів, що забезпечує вищу точність у розумінні та перекладі текстів
2. Як LLM враховують культурні нюанси під час перекладу?
LLM "вчаться" на текстах з різних культур, що дозволяє їм ідентифікувати та адаптувати культурні особливості та емоційні забарвлення у своїх перекладах. Це означає, що вони можуть розрізняти, коли одні й ті самі слова або фрази мають різне значення в різних культурних контекстах
3. Чи замінить LLM традиційне навчання мов?
Хоча LLM може суттєво спростити процес перекладу, вони не здатні повністю замінити навчання мов. Вивчення мови дає глибше розуміння культури, дозволяє встановлювати міжкультурні зв'язки та розвивати навички, які LLM не може відтворити. Таким чином, незважаючи на великі можливості LLM, традиційне вивчення мов все ще вважається цінним і незамінним
Академія української преси влаштувала справжнє інтелектуальне змагання серед вчителів, яке завершилося 11 листопада 2024 року. Освітяни з усієї країни змагалися за звання авторів найкращих вправ, що не тільки навчають точним наукам, але й розвивають у школярів навички критичного мислення та розпізнавання інформаційних маніпуляцій. І ось ми маємо переможців конкурсу «STEM та медіаграмотність: навчись аналізувати світ», чиї інноваційні підходи відкривають новий рівень навчання для сучасної школи.
Серед поданих 58 заявок журі відібрало 15 найкращих вправ, які не лише відповідають навчальним цілям, а й відкривають перед учнями двері до критичного аналізу інформації. Це не просто математичні рівняння чи біологічні факти, а справжні медіаекспедиції. Хочете приклад? Вправа «Генетичний медіаграмотний бургер» від Катерини Волобуєвої з Харківщини отримала максимальні 100 балів. Так-так, біологія з додатком критичного мислення: розбираємо не лише клітини, а й інформаційні міфи про генетику!
Список переможців включає інноваційні роботи, такі як «Квантова журналістика: моделювання інформаційних систем» і «Амоніак на варті медіаграмотності», що дають школярам можливість зрозуміти, як критично аналізувати інформацію навіть у хімічних реакціях. «Чи важлива карта в сучасній географії?» від Лариси Цитрак спонукає учнів поглянути на географію не просто як на науку про континенти, а як на інструмент для розуміння та аналізу інформаційного простору.
Ті, кому вдалося вразити журі, отримають дипломи від АУП та МОН України і гонорари. Але головний приз — це внесок у розвиток свідомого покоління, яке вже завтра не повірить у черговий фейк.
Усі вправи, які здобули понад 30 балів, будуть опубліковані на Порталі медіаосвіти та медіаграмотності АУП, що дозволять бажаючим користуватися ними для розвитку критичного мислення серед учнів. Кожна вправа — це зразок того, як можна ефективно інтегрувати медіаграмотність у навчання та виховати покоління, яке легко розпізнає маніпуляції.
Переможці конкурсу:
Щорічне опитування USAID/Internews про медіаспоживання дозволяє краще зрозуміти звички українців у споживанні новин і показує зміни з 2015 року. Інтерв’ю та фокус-групи проводилися з травня до липня 2024 року.
Більшість українців знають про спроби маніпуляцій та втручання в інформаційну сферу і впевнені, що можуть їх ідентифікувати. Помітно зросла кількість тих, хто вважає це нагальною та актуальною проблемою у своєму житті – 49% порівняно з 38% минулого року. Фактична здатність українців розпізнавати дезінформацію не змінилася порівняно з попередніми трьома роками – 75% правильно відповіли на одне або більше з трьох запитань. Однак, порівняно з минулим роком, більша кількість українців була схильна вірити наративам, які посилювалися Росією з метою підірвати моральний дух в Україні. Більше третини українців сказали, що знають про такі сервіси фактчекінгу, як StopFake, «Детектор медіа», «Без брехні» та «По той бік новин».
Кількість українців, які використовують смартфони для доступу до новин та інформації, зросла до 90%, а кількість людей, що використовують соціальні мережі як основне джерело новин, тепер становить 84%, порівняно з 30%, які згадали новинні сайти та телебачення.
Третій рік повномасштабного російського вторгнення внутрішньо переміщені особи (ВПО) та громадяни, переміщені за кордон, віддають перевагу українським новинам, особливо з рідного міста, щоб стежити за тим, що там відбувається. Більшість респондентів зазначили, що національні новини споживають через соціальні мережі, онлайн-медіа та телебачення, але віддають перевагу регіональним газетам і радіо.
Використання Telegram продовжує зростати, і більшість українців зазначили, що віддають перевагу цьому джерелу для отримання новин (73%). YouTube також демонструє невелике зростання (19%, порівняноз 16% у 2023 році), а споживання Facebook продовжує зменшуватися (16%, порівняно з 19% минулого року). Лише 4% українців підтримують заборону Telegram, 51% – проти, а третина погоджується з тим, що певне державне регулювання необхідне.
Хоча обізнаність населення про телемарафон «Єдині новини» зросла до 86%, фактичне регулярне споживання (щонайменше раз на тиждень) знизилося до 37%. Рівень довіри серед усіх респондентів є низьким – лише 37% сказали, що частково або повністю довіряють телемарафону, і лише 32% вважають, що він має тривати і надалі. Навіть серед тих людей, які дивляться телемарафон регулярно, довіра до нього та переконання, що він має продовжуватися, знизилися, порівняно з 2023 роком. Респонденти сказали, що телемарафон є надто однобічним, позитивним, контрольованим, і що, на їхню думку, він не є ефективним використанням державних коштів. Військовослужбовці, які дивилися телемарафон, сказали, що він не відображає їхню точку зору або їхній досвід.
Довіра до офіційних джерел значно знизилася, порівняно з 2023 роком. Хоча 63% українців довіряють Генеральному штабу Збройних сил України як джерелу інформації, цей показник знизився з 80% минулого року. Довіра до Офісу Президента як джерела інформації також знизилася з 69% минулого року до 44% цього року, а довіра до Уряду України та місцевих органів влади як джерел інформації також зменшилася до 41% (порівняно з 59% та 53% 2023 року).
Впевненість у достовірності, точності та повноті новин про війну знизилася з 65% у 2023 році до 51% у 2024 році.
Українці продовжують найбільше довіряти друзям (76%) та родині (85%) як джерелам новин та інформації. Більшість також довіряє колегам (60%) та соціальним мережам (55%). Проте вперше з початку повномасштабного вторгнення рівень довіри до медіа опустився нижче 50% (47%). Довіра до більшості видів медіа, включно із соціальними мережами та онлайн-медіа, знизилася за останній рік – за винятком національного та регіонального радіо та друкованих медіа, де вона зросла. Також Українське радіо Суспільного мовника України у рік святкування свого сторіччя стало популярнішим: 39% респондентів (порівняно з 21% минулого року) зазначили, що найчастіше слухають його для отримання новин.
Завантажте повну презентацію ТУТ
Про дослідження
Дослідження «Українські медіа, ставлення та довіра у 2024р.» було виконано дослідницькою компанією InMind на замовлення міжнародної неприбуткової організації Internews Network, що реалізує «Медійну програму в Україні» за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Основна мета дослідження – вивчити звички українців щодо споживання медіа, виміряти їх довіру до медіа та вразливість до іноземних інформаційних маніпуляцій і втручань. Представники InMind опитали 3 000 респондентів у містах України з населенням 50 000+ у Київській, Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській та Чернівецькій областях. Похибка вибірки не перевищує 2,5%. Були проведені очні інтерв’ю, а також фокус-групи та інтерв’ю з такими групами українців: мешканці невеликих населених пунктів, розташованих поблизу бойових дій; внутрішньо переміщені особи; військовослужбовці Збройних сил України; українці, переміщені до Польщі, Німеччини, Чехії, Італії, Іспанії, Литви, Латвії, Естонії, Великої Британії, Ірландії, Нідерландів, Румунії та Болгарії; мешканці тимчасово окупованих територій та/або територій, де точаться активні бойові дії (Луганська, Донецька, Запорізька та Херсонська області).
Контакти для запитів: по додаткову інформацію звертайтеся, будь ласка, до Тетяни Степикіної за телефоном +38 067 341 42 46 або е-мейлом tstepykina@internews.org
Про Internews Network
Internews Network – міжнародна неприбуткова організація, яка підтримує незалежні медіа у 100 країнах. Internews Network навчає журналістів, протидіє дезінформації та пропонує бізнес-експертизу, щоб допомогти медіа стати фінансово незалежними. Протягом 40 років ми допомагаємо партнерам, щоб мільйони людей мали доступ до надійної інформації, яка рятує життя, покращує засоби до існування та закликає владу до відповідальності.
Починаючи з 1993 року, Internews Network працює з журналістами, активістами громадянського суспільства та представниками влади задля підвищення якості та дієвості успішних і незалежних медіа в Україні. Internews Network допомагає українським медійним організаціям розвивати їхні лідерські якості та професійну майстерність, надаючи технічну допомогу завдяки фінансовій підтримці міжнародних донорських організацій.
Дізнайтеся більше про нашу діяльність www.internews.in.ua та www.internews.org, а також слідкуйте за нами у Facebook: www.facebook.com/media.internews.
Опитування було здійснене за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст дослідження є виключно відповідальністю Internews Network і не обов’язково відображає погляди USAID чи Уряду США.
