Запрошуємо на другий вебінар проєкту «Медіахаб» від Академії української преси та кафедри соціальних комунікацій МДУ.
Спікерки Ірина Любарська та Марина Черненко поділяться практичним досвідом створення соціальних MoJo-сюжетів — від пошуку ідеї до фінального монтажу.
Поговоримо про те, як за допомогою смартфона візуалізувати складні сенси так, щоб вони справді зачіпали аудиторію та працювали в алгоритмах соцмереж.
Трансляція відбудеться 05 травня 2026 року об 15:00 на ютуб-каналі Академії української преси, також відео буде доступне у записі: https://www.youtube.com/@aup-foundation
Мобільна журналістика сьогодні — це не лише про швидкість. Це про довіру, близькість до героя і здатність передати історію так, щоб її не просто побачили, а відчули.
Приєднуйтеся, щоб опанувати інструменти, які дозволяють створювати якісні соціальні відео вже зараз.
Модератор заходу: Тетяна Іванова, завідувачка кафедри соціальних комунікацій МДУ, медіаексперт Академії української преси.
До зустрічі в «Медіахабі»!
Ми в Академії Української Преси пишаємося тим, як студенти Маріупольського державного університету Максим Шерстюк та Ілона Сташук спробували себе у новій ролі і стали спікерами нашого спільного проєкту «Медіахаб: майстри медіа — школа журналістів нового покоління».
Цей вебінар, на тему «Відеожурналістика нового покоління: як створювати, візуалізувати та просувати професійний контент», став справжнім вибухом нових ідей та підходів, які принесли наші студенти-практики. Але це не просто черговий цикл вебінарів — це справжній простір для поєднання теорії з реальною практикою.
Чому це було круто?
Максим та Ілона — це «цифрові аборигени», які не лише вивчають алгоритми, а й щодня їх «приручають». Вони поділилися з нами секретами:
Візуального сторітелінгу: як захопити увагу глядача за кілька секунд.
YouTube-просування: як створити блог, що працює.
Інфографіки: як перетворити складні цифри на зрозумілу історію через 5 ключових етапів.
А чим це корисно для досвідчених фахівців? 💡
Навіть якщо ми роками працюємо в медіапедагогіці чи журналістиці, нам варто повчитися у молоді їхній сміливості та «відчуттю моменту». Ось що ми візьмемо на озброєння:
Нова психологія споживання: 52% представників Покоління Z відчувають сильніший зв'язок із креаторами в соцмережах, ніж із традиційними телеперсонами. Нам треба бути там, де наш глядач!
Методологія віральності: Формула STEPPS Йони Бергера (соціальна валюта, тригери, емоції, практична цінність) робить контент професійним і «вірусним».
Еволюція форматів: Розуміння того, що в тренді вертикальні відео, а інтрига — головний фактор утримання уваги.
Пишаємося студентами! Вони доводять, що нова генерація журналістів вже тут і готова змінювати правила гри.
Дивіться вебінар у запису за покликанням: YouTube - Медіахаб
Далі буде ще більше драйву. Будьте серед перших разом з нами! 🔥🎬
#Медіахаб #МДУ #Медіаграмотність #ЖурналістикаНовогоПокоління #АУП #СтудентиСпікери
Шановні колеги,
запрошуємо українських журналістів та медіафахівців долучитися до 19-го Global Media Forum (GMF) від Deutsche Welle. Форум відбудеться 23–24 червня 2026 року в Бонні (Німеччина) і проводиться за підтримки МЗС Німеччини.
Цьогорічна тема форуму — “Journalism out loud.” — присвячена викликам поляризованого суспільства, зміцненню довіри до медіа, розвитку діалогу та стійкості.
Що на вас чекає:
️
Важливо:
Квитки:
Детальніше про GMF:
https://corporate.dw.com/en/gmf/s-43101535
Отже, починаємо! 🚀
Відкриваємо новий проєкт «Медіахаб: майстри медіа — школа журналістів нового покоління»!
Перший вебінар серії: «Відеожурналістика нового покоління: як створювати, візуалізувати та просувати професійний контент». 🎬
Трансляція відбудеться 28 квітня 2026 року об 15:00 на ютуб-каналі Академії української преси, також відео буде доступне у записі: https://www.youtube.com/@aup-foundation
Наші спікери — студенти-практики Маріупольского державного університету Максим Шерстюк та Ілона Сташук. Вони не теоретики, а ті самі люди, що знають:
• Як працює візуальний сторітелінг;
• Як запустити авторський YouTube-блог;
• Як «приручити» алгоритми соцмереж.
Модератор заходу: Тетяна Іванова, завідувачка кафедри соціальних комунікацій МДУ, медіаексперт Академії української преси.
Відео сьогодні — це must-have. Якщо хочеш бути помітним і «в темі» — тобі до нас.
Будь серед перших! 🔥
Як виглядає журналістика, яку вже сьогодні формує нове покоління?
Без зайвої теорії. З фокусом на практику, інструменти та реальні підходи.
Академія української преси запрошує на серію вебінарів, де студенти Маріупольського державного університету виступають як молоді практики та діляться власними напрацюваннями, кейсами й баченням сучасної журналістики.
Це можливість побачити, як нове покоління:
• працює з відео та сучасними форматами
• мислить у категоріях довіри й репутації
• інтегрує ШІ в журналістику
• створює відеоконтент для соціально важливих тем
І водночас — це простір для професійного діалогу між досвідченими журналістами, медіапедагогами та тими, хто тільки входить у професію.
У програмі Медіахабу:
«Відеожурналістика нового покоління: як створювати, візуалізувати та просувати професійний контент»
Актуальні підходи до відео: від ідеї до дистрибуції.
«Репутаційний капітал: як довіра до медіа стає активом і зброєю»
Про довіру як ключовий ресурс сучасних медіа.
«Якісна журналістика в епоху ШІ: як використовувати технології і не порушити стандарти»
Практики роботи з ШІ без втрати професійних стандартів.
«Відеосюжет на соціально значущу тему у форматі MoJo: від пошуку ідеї до фінального монтажу»
Конкретні кейси створення мобільного контенту.
Чому це варто відвідати:
• нові підходи та свіже бачення професії
• практичні інструменти й кейси
• можливість обміну досвідом між поколіннями журналістів
• професійна дискусія про трансформацію медіа
Формат: онлайн
Для кого: журналісти, медіапедагоги, викладачі, студенти та всі, хто працює з інформацією
✨ Медіахаб — це про діалог поколінь і спільне переосмислення журналістики.
Долучайтеся — тут формується те, що вже завтра стане стандартом.
СРСР тривалий час орієнтувався на майбутнє, відкладаючи очікуваний результат на завтра або навіть післязавтра. Це дозволяло пояснювати наявні проблеми як “тимчасові труднощі”. Водночас держави існують довго, а людське життя обмежене… Тому ці труднощі нерідко виходили за межі “тимчасових” і супроводжували життя кількох поколінь. Значна частина цього життя відбувалася в межах системи заохочень і обмежень, характерної для ієрархічних моделей управління.
Періоди масових репресивних практик надовго залишилися в пам’яті. Це, зокрема, 1937 рік, а також кампанії кінця 1940-х років, пов’язані з боротьбою проти так званого “низькопоклонства перед Заходом”. У різні періоди відбувалися спроби вилучення текстів, які вважалися небажаними з точки зору офіційного бачення формування масової свідомості.
Водночас ідеї дистанціювання від “чужого” частково виникали ще раніше — зокрема, у середовищі російських футуристів. У маніфесті 1912 року “Ляпас суспільному смаку” звучав заклик до радикального переосмислення класичної культури.
Побоювання впливу зовнішніх ідей на свідомість громадян у різних формах зберігається і сьогодні, вже в умовах інформаційного суспільства. Держави традиційно більше спираються на інструменти контролю та регулювання, ніж на переконання. Такі механізми часто виявляються ефективними, навіть якщо не передбачають глибокого осмислення.
У радянський період сформувалося насторожене ставлення до Заходу, яке не було характерним для дореволюційного часу. Сучасні дослідники звертають увагу, що в умовах інформаційного суспільства конкуренція дедалі більше переходить у сферу смислів і наративів.
СРСР системно протидіяв поширенню “небажаних” ідей та їх носіїв. Це почалося ще з перших років радянської влади, коли частину інтелігенції було змушено залишити країну. У списках на висилку опинялися представники різних професій — лікарі, викладачі, економісти, літератори, юристи, студенти.
Історія показує, що влада в різні періоди по-різному реагувала на критику: іноді обмежувала її, іноді частково допускала. Водночас для будь-якої політичної системи непросто підтримувати баланс між відкритістю і контролем.
Інтелектуальні середовища часто спираються на попередній досвід і знання, що може створювати напруження в періоди радикальних змін. Частина мислителів початку ХХ століття, які добре орієнтувалися в міжнародному інтелектуальному контексті, ставали джерелом критичного осмислення нової реальності.
Держава завжди має широкий спектр інструментів впливу на тих, хто мислить інакше. Водночас людина існує одночасно в кількох просторах — фізичному, інформаційному та віртуальному. Якщо раніше страхи були переважно пов’язані з фізичними загрозами, то сьогодні значна їх частина формується через інформаційне середовище.
Ми часто намагаємося будувати сучасність, спираючись на моделі минулого. У таких моделях важливу роль відіграє центр влади — умовна фігура, що концентрує повноваження. Перехід до інших форматів взаємодії є складним, оскільки минуле з його ієрархіями продовжує впливати на сучасність.
У російському політичному дискурсі Україна інколи розглядається крізь призму минулих залежностей, що не відповідає сучасній реальності. Водночас створення нових суспільних моделей завжди є складним процесом, особливо коли доводиться трансформувати вже наявні структури.
Ми значною мірою є людьми минулого, адже саме там сформувалися наші уявлення. Влада традиційно будується на принципах підпорядкування, які історично були пов’язані з виживанням. Водночас не всі правила минулого переходять у майбутнє — революції часто змінюють ці підходи, хоча ієрархії при цьому зберігаються, набуваючи нових форм.
Навіть у різних політичних системах — демократичних чи квазі-демократичних — зберігається роль ієрархій і правил підпорядкування. Коли система вибудувана, особа на вершині ієрархії стає менш визначальною, ніж сама структура.
Сучасні суспільства пережили кілька хвиль трансформацій. Проте кожного разу ключовим елементом залишалося підпорядкування новій системі. Історія також неодноразово переосмислювалася відповідно до нових політичних умов.
Після Другої світової війни в СРСР розгорнулася кампанія боротьби з космополітизмом, у межах якої частину інтелігенції звинувачували у надмірній орієнтації на Захід. Ідеологія в радянському розумінні виконувала функцію системи, яка не підлягала сумніву.
Сьогодні також можна спостерігати повернення окремих практик, пов’язаних із контролем інформаційного простору. У таких умовах право на індивідуальну думку інколи поступається вимогам колективного схвалення. Це впливає на культурне середовище, зокрема на мистецтво та публічну комунікацію.
Ідеологія завжди пов’язана з владою. Те, що розглядається як загроза для неї, може трактуватися як загроза для суспільства загалом. При зміні політичних умов змінюється і уявлення про “ворогів” та “союзників”.
Ставлення до “чужого” історично часто було настороженим. Водночас практичні потреби іноді змінювали це ставлення — як це відбувалося, наприклад, у сфері науки під час розвитку ядерних технологій.
СРСР залишався високо політизованою державою, де значна увага приділялася ідеологічному впливу. Це формувало постійне відчуття напруження — як у реальному, так і в інформаційному просторі.
У такій системі важливу роль відігравало протиставлення “ми — вони”, що підсилювало мобілізаційний ефект. Політичні системи зазвичай схильні до чітких поділів і меншою мірою допускають складні, багатовимірні оцінки.
Контроль над публічним висловлюванням був і залишається одним із ключових інструментів управління. У таких умовах вільне слово може обмежуватися, що впливає на розвиток публічного дискурсу.
Водночас суспільство завжди потребує простору для емоцій і обговорення. У різні періоди ці функції виконували культура, спорт чи інші форми соціальної активності.
Наука і культура по-різному реагують на тиск. Природничі науки часто мають більше автономії, тоді як гуманітарна сфера більш залежна від ідеологічних рамок.
Світ залишається складним і багатовимірним. Однак публічний простір нерідко спрощується, щоб зробити управління більш ефективним. Це створює розрив між реальністю та її спрощеними інтерпретаціями.
Будь-який перекіс у сприйнятті реальності може призводити до викривлень: ми починаємо бачити те, чого немає, і не помічати важливого. У політичній комунікації це проявляється особливо яскраво.
Протистояння між різними системами, у тому числі в інформаційному просторі, вимагає значних ресурсів і зусиль. Водночас людство витрачає значну частину цих ресурсів на внутрішні конфлікти.
Ми живемо у періоди змін, коли чергуються фази конфліктів і миру. І в кожному з цих періодів існує прагнення до перемоги — як у фізичному, так і в інформаційному вимірі.
До уваги всіх охочих!
Академія української преси оголошує тендер «Надання комплексу послуг з виготовлення, пакування, розсилки друкованої та брендованої продукції».
Ми шукаємо постачальника (-ків) для виконання поліграфічних послуг з друку, виготовлення брендованої продукції, фасування та відправлення матеріалів.
Просимо, будь ласка, звернути увагу, що пропозиція складається з двох лотів: лот 1. «Виготовлення поліграфічної продукції»; лот 2. «Виготовлення брендованої продукції». Потенційні постачальники можуть подати заявку для надання послуг як у межах одного лоту, так і двох.
Зацікавленим сторонам необхідно підготувати свої цінові пропозиції, заповнивши Додаток 2 відповідно до вимог, зазначених у запиті на пропозиції (ЗП). Детальний опис та умови можна знайти за посиланням: https://aup.com.ua/uploads/Request_for_Proposal_AUP_2026.docx
Запропоновані послуги будуть розглядатися та оцінюватися відповідно до повноти пропозиції та її відповідності вимогам ЗП. Вибір буде здійснено на користь пропозиції, яка відповідає вимогам та критеріям оцінки та є найбільш економічно вигідною. На її підставі буде укладено договір. Термін дії договору, який заплановано укласти з переможцем конкурсу – до кінця 2026 року.
У випадку зацікавленості, просимо надсилати ваші комерційні пропозиції до 30 квітня 2026 року на електронну адресу: y.kulyk@aup.com.ua з темою листа «Друк матеріалів та продукції — Пропозиція».
Це питання стало центральним у розмові з фінським експертом Лаурі Палсою, співробітником Університету Ювяскюля. Ми спробували розібратися: що насправді вимірюють міжнародні індекси? І чому український досвід інформаційної стійкості не завжди відображається у статистичних показниках?
Згідно з Media Literacy Index 2026, Україна має 38 балів зі 100 і перебуває у нижній частині рейтингу. Натомість Фінляндія традиційно очолює список із 71 балом.
Джерело: https://ms.detector.media/trendi/post/39076/2026-03-17-ukrainskyy-gart-proty-ievropeyskykh-indeksiv-shcho-pokazuie-rozmova-z-lauri-palsoyu-pro-mediagramotnist/
На перший погляд це може виглядати як суттєва різниця у рівні медіаграмотності соціуму. Але на думку фінського фахівця, цей індекс вимірює передусім структурні передумови, а не реальні навички людей.
«Media Literacy Index оцінює не лише навички людей, а насамперед середовище, у якому ці навички формуються — освіту, свободу медіа та рівень довіри в суспільстві», — пояснив Лаурі Палса.
Інакше кажучи, індекс вимірює не стільки індивідуальні компетентності, скільки стан системи.
Методологія індексу враховує насамперед три фактори:
Саме ці показники визначають підсумкову позицію країни.
У випадку України ситуацію значно ускладнює війна. Вона впливає і на показники свободи медіа, і на стан освітньої системи, яка працює в умовах постійного стресу.
Утім, за деякими параметрами Україна демонструє навіть сильні позиції. Зокрема, за інформацією V-Dem Institute, рівень громадянської участі в Україні є дуже високим.
І це теж важлива частина інформаційної стійкості суспільства.
Тоді виникає закономірне питання: чому Україна виглядає слабшою у міжнародній статистиці?
Детальний аналіз структури Media Literacy Index 2026 показує, що вага показників суттєво зміщена у бік фундаментальних факторів.
45% оцінки залежить від освіти та результатів PISA;
40% — від свободи медіа.
Саме тому високі позиції Данії та Фінляндії базуються на синергії інституційної довіри, стабільної освіти та системної державної політики у сфері медіаграмотності.
Україна з показником 38 балів опинилася у четвертому кластері рейтингу. І тут виникає певна суперечність: формальні академічні метрики демонструють нижчі позиції, тоді як практична здатність суспільства протидіяти пропаганді часто є значно вищою.
Під час розмови з Лаурі Палсою ми фактично порівнювали дві різні моделі розвитку медіаграмотності.
Фінська модель — системна та довгострокова. У Фінляндії медіаграмотність інтегрована практично в усі сфери життя: від освіти до бібліотек і державної політики.
Лаурі розповів, що з 2023 року країна переглядає національну політику у цій сфері, намагаючись ще глибше інтегрувати медіаграмотність у різні соціальні інституції.
«Це завдання всієї системи, а не лише окремих людей», — пояснює він. Українська модель виглядає інакше. Під тиском війни вона працює скоріше у реактивному режимі.
Фактично українці щодня проходять неформальний курс медіаграмотності. Кожна інформаційна атака, фейк або маніпуляція стають частиною постійного тренування.
Під час нашої розмови я звернула увагу Лаурі на те, що українці фактично живуть у режимі безперервного інформаційного «тренінгу». Він погодився з тим, що реактивна модель України демонструє світу, наскільки критично важливою може бути медіаграмотність у ситуації інформаційної війни.
«Коли суспільство постійно стикається з маніпуляціями, воно дуже швидко розвиває практичні навички їх розпізнавання», — коментує Лаурі Палса. Цю тезу підтверджують також й українські дослідження.
Зокрема, індекс медіаграмотності українців, який регулярно вимірює «Детектор медіа», демонструє стабільно високий рівень критичного ставлення до інформації.
За даними п’ятої хвилі дослідження (2020—2024), частка аудиторії з рівнем медіаграмотності «вище середнього» зросла з 55% у 2021 році до 81% у 2022 році, а у 2024 році стабілізувалася на рівні 72%. Детальніше про дослідження тут.
Попри ефект інформаційної втоми, ключові показники залишаються високими:
62% українців вважають дезінформацію серйозною проблемою;
43% говорять, що перевіряють інформацію через додаткові джерела.
Інакше кажучи, міжнародні індекси вимірюють передусім інституційні передумови, тоді як внутрішні дослідження фіксують реальні поведінкові практики аудиторії.
Ще один фактор, який ми обговорювали — це освіта. Саме вона формує 45% підсумкового балу Media Literacy Index, тому результати PISA тут також відіграють роль.
За словами Лаурі Палси, у Фінляндії 79% учнів досягають рівня 2 або вище у читанні, що означає здатність розпізнавати головну ідею тексту та відрізняти факти від суджень. В Україні цей показник нижчий, що створює ризик більшої вразливості до складних інформаційних маніпуляцій.
Водночас в Україні розвивається медіаосвіта для дорослих. Свою роль у цьому відіграють програми й тренінги Академії української преси, які проводяться з самого початку повномасштабної війни.
Є ще один показовий факт: у 2025 році 47,6% учасників національного тесту з медіаграмотності були старшими за 36 років. На мою думку, це свідчить про поступове подолання вікового розриву у цифрових навичках.
Ще один фактор, який впливає на індекс — це, безумовно, свобода медіа.
У 2025 році Україна опустилася на 62 місце у рейтингу Reporters Without Borders, але це пов’язано саме з війною. Директор RSF Тібо Брюттен пояснив, що головний удар по свободі слова завдала російська агресія.
Утім, існує й інша проблема. Це економічна нестабільність медіа.
Сьогодні близько 90% регіональних видань залежать від міжнародних грантів, а доходи від реклами становлять лише 3—10%. Без фінансової незалежності журналістика стає більш вразливою до політичного або економічного тиску.
Не можна не зважати на ще один виклик для медіаграмотності. Це розвиток генеративного штучного інтелекту.
Звіт 2026 року містить інформацію, що розвиток ШІ спричинив новий етап розвитку дезінформації: такий контент стає дедалі переконливішим і складнішим для виявлення.
Фінляндія, на думку Лаурі Палса, відповідає на це розвитком психологічної обізнаності. Людей навчають розпізнавати емоційні тригери, які використовуються для маніпуляцій.
Україна ж фактично стала полігоном для тестування нових методів розпізнавання дипфейків.
Ще один висновок, який робить Лаурі Палса, — це роль соціального середовища.
Школа, говорить фінський спеціаліст, лише частина системи медіаграмотності. Не менш важливими є сім’я, друзі та соціальні зв’язки. У країнах із високим рівнем міжособистісної довіри дезінформація поширюється повільніше. Люди більше довіряють перевіреним джерелам і офіційним інституціям.
В Україні історично рівень інституційної довіри був нижчим. Але війна створила інший феномен. Це горизонтальна довіра. Волонтерські та військові мережі сформували соціальний капітал, який не завжди видно у міжнародних методологіях, але саме він забезпечує реальну стійкість суспільства.
Отже, аналіз Media Literacy Index і досвіду Фінляндії дозволив нам зробити кілька висновків.
По-перше, міжнародні індекси не дають повної картини розвитку медіаграмотності. Україна виглядає слабшою через інституційні фактори, але на практиці демонструє високу здатність протидіяти дезінформації.
По-друге, наступним кроком має стати інституціоналізація медіаграмотності. Досвід Фінляндії показує, що ця тема має бути інтегрована у державну політику: від освіти до медіаекономіки.
І, по-третє, впевнена, що український досвід сам по собі стає важливим міжнародним взірцем. Суспільство, яке живе в умовах когнітивної війни, формує нові моделі інформаційної стійкості.
Саме тому медіаграмотність сьогодні — це не просто навичка критичного читання новин. Це фундамент і той самий український «гарт» інформаційної стійкості суспільства, який демонструє, що навіть за середніх статистичних показників нація може залишатися стійкою на інформаційному фронті.
