Дорогі друзі, колеги, однодумці! 💛
Ось і завершується 2025 рік — рік, у якому ми з вами знову довели: сила спільноти, знань і взаємної підтримки творить дуже конкретні зміни. Дякуємо, що були поруч — читали, дискутували, питали, перевіряли, навчали інших і не втрачали здорової допитливості.
Для Академії української преси цей рік був про дію й рух уперед. Разом ми:
✨ провели 113 заходів
👥 зібрали 4578 учасників
📚 випустили 5 книжок — і особливо тішимося друкованою «Журналістика» Рус-Моля та Шульца (лише за перший місяць після виходу її замовили 230 примірників) та перекладом американського «Посібника журналістських розслідувань», яке ми незабаром презентуємо.
Ми щиро радіємо, що людей, які обирають ясність замість шуму, факт замість припущення, повагу до аудиторії замість маніпуляцій — стає більше. І саме ви робите це можливим.
🎄 Нехай 2026 рік буде теплішим на зустрічі, щедрим на добрі новини й легшим на щоденні рішення. Бажаємо вам натхнення у роботі, спокою в серці, живих розмов без поспіху, і щоб поруч завжди були ті, з ким можна мислити, творити й сміятися.
З Різдвом і Новим роком!
З теплом,
Команда АУП 💜
Основне завдання пропаганди — не лише подати нову інформацію, а й підказати, як саме її слід розуміти, тобто насправді завдань два. Пропаганді потрібно задати розуміння контексту і лише тоді вписати в нього вчинок людини, щоб отримати потрібний результат у масовій свідомості. Тобто контекст відображає правило, яке дає змогу створити потрібну інтерпретацію. Наприклад, просто сказати «вбив» — замало, бо неясні причинно-наслідкові зв’язки. У контексті ж усе стає зрозумілим: мовляв, «вбив, захищаючись» або «вбив, нападаючи». У контексті міститься більша «сила», адже він трансформує розуміння в потрібний пропагандистові бік. Контекст дозволяє залучати до роботи модель світу людини, вибудувану/вибудовувану заздалегідь. Основні її віхи задають школа, література й мистецтво, а медіа — це «перекладач» події з життя під модель розуміння. Життя має знаходити підтвердження в моделі, інакше ситуація може отримати багато інтерпретацій, чого масова свідомість не потребує. Частина інтерпретації життя буває вторинною, бо пропаганда завжди сильніша, особливо на офіційному рівні. Сьогодні повертається/відроджується «кухонна» інтерпретація, оскільки офіційна не знаходить розуміння у масовій свідомості. Вона є, але люди її не приймають, відчуваючи фальш.
ДЖЕРЕЛО: https://www.rusamny.com/2025/685/t02-685/
Неприйняття пропаганди активізує боротьбу влади з тими, хто думає не так, як треба, що заганяє неофіційну думку в умовне «інформаційне підпілля». І це повертає стару радянську звичку, відображену у словах: «є звичай на Русі вночі слухати Бі-Бі-Сі». Сьогодні Інтернет ускладнює боротьбу не з тією думкою, але держава прагне покарання не лише тих, хто говорить «не те», а навіть тих, хто слухає або читає «не те».
Росія активно бореться не лише з читанням, а навіть із пошуком «не того» змісту в інтернеті. Тобто міць «чужої» пропаганди визнається небезпекою. Нині можна знайти численні приклади покарання навіть не за поширення «не тієї» думки, а просто за прочитання. Ось один із прикладів — людину оштрафували за пошук «Азова» в гуглі: «У протоколі йдеться, що вранці 24 вересня Глухих їхав автобусом на роботу і загуглив “Азов”. У протоколі вказано точний час і місце пошукового запиту, але не зазначено, звідки ця інформація. Того ж дня молодого чоловіка затримали співробітники ФСБ і отримали його зізнавальні показання, а також доступ до його телефону. Захисник наполягає, що на Глухих цього дня чинили психологічний тиск». Тобто перед нами покарання за пошук не тієї інформації.
Напрошуються аналогії не лише зі сталінськими, а й із гітлерівськими часами. Тоді теж були, наприклад, списки придатних книг і був напрацьований досвід: «Під час відбору книжкових найменувань рейхсміністерство пропаганди та рейхскерівництво пропаганди НСДАП намагалися якомога точніше враховувати літературні побажання солдатів. Опитування, яке на рубежі 1941–1942 років серед солдатів вермахту провів Рейхсринг з націонал-соціалістичного народного просвітництва і пропаганди, показало, що перевагу надавали кримінальним романам, романам Карла Мая або іншим пригодницьким і любовним романам. Тому в лютому 1942 року Вальтер Тісслер, який у партійній канцелярії очолював бюро зі зв’язків із рейхсміністерством пропаганди, рекомендував Геббельсу на 95% комплектувати фронтові посилки розважальними книжками. Лише 5% книжок мали бути ідеологічного характеру, причому потрібно стежити, щоб “література подавалася не важка, а доступна”». Розробити таку ідеологічну літературу — «цікаву формою, захопливу за викладом або в стилі роману» — Тісслер закликав ще 1940 року. Взявши за зразок житія святих, письменникам пропонувалося літературними засобами «зобразити життя товаришів по партії, які, наприклад, особливим чином проявили себе на війні, але також і в повсякденному житті».
Здавалося, що нові засоби інформації на кшталт інтернету назавжди поховали цензуру, але все виявилося не так просто. З одного боку, загальнодоступна інформація завжди має можливість домінувати, з іншого — радянський і навіть пострадянський досвід вбудували в нас механізми недовіри до офіційної точки зору. Вона не лише подається не завжди вправно, а часто суперечить здоровому глузду.
Пропагандисти й генерали стали єдиною кастою в цьому новому російському контексті. Ось один із прикладів: «Новий 2022 рік Суровікін із сім’єю зустрічали у VIP-ресторані “Підмосковні вечори” в компанії пропагандистки Маргарити Симоньян і Дмитра Пєскова, прессекретаря президента. Соціальні траєкторії бойового генерала та путінської еліти остаточно збіглися: Суровікін тепер вів такий самий розкішний спосіб життя, як пропагандисти; пропагандисти стали настільки ж мілітаризованими, як генерали. Коли в лютому Путін вирішив почати вторгнення в Україну, російська армія знову виявилася не готовою до такої масштабної операції. Прийняте в умовах секретності рішення про вторгнення ґрунтувалося на фантастичних уявленнях про противника і боєздатність власних солдатів. Війська готувалися радше проводити парад перемоги в Києві, ніж воювати зі збройним противником: вони наступали без доброї розвідки, зв’язку та організованої логістики. Багато солдатів знову не розуміли, де вони і з ким воюють».
Росія повторила ті самі правила боротьби не з тією думкою, що існували за радянських часів, хоча радянський досвід довів безуспішність такої боротьби, бо реальна правда зрештою завжди виявляється сильнішою. Але, звісно, на це потрібен час, а його ні в кого немає.
А. Сокуров висловився так: «жоден колись заборонений державою твір — чи то музика, чи література, чи архітектура — жодна ця заборона часом не витримала випробування. Усі ці заборони були зняті, бо всі заборони, спрямовані проти художньої творчості, художньої форми, є наперед приреченими, адже в мистецтва і в держави паралельні, неконфліктні ситуації. <…> Спробуйте сьогодні зняти “Баладу про солдата” — негайно буде заборонено фільм, а що буде з цим автором — теж невідомо, чи отримає він далі можливість працювати чи ні. Це принципово важлива ситуація. Треба рішуче змінювати тональність взаємин держави з художнім середовищем, із молодими людьми насамперед».
Росія потрапила в пастку. Будувати сучасну державу на цензурі неможливо, адже весь розвиток комунікацій демонструє переваги вільного циркулювання інформації. Закривши розвиток комунікацій, можна отримати зникнення «приходу» майбутнього, бо «твоє» майбутнє буде неадекватним новому світові.
Воюючи з Україною, РФ намагається подати це як захист не себе, а українського народу: «РФ досягне всіх цілей спеціальної воєнної операції, заявив президент РФ Володимир Путін на засіданні Ради з прав людини. За словами російського лідера, РФ змушена збройним шляхом завершувати розпочату Україною проти свого народу у 2014 році війну. Він нагадав, що Київ почав війну проти людей, які не змирилися з тим, що сталося в країні у 2014 році державним переворотом».
Сокуров прямо говорить: «Взагалі, відсутність процедури політичних дискусій, відсутність процедури обговорення — відкритого, спокійного, без істерик — процесів, які мають місце в країні, <…> завдає, на мій погляд, дуже серйозного удару по долях дуже багатьох людей і по долях людей талановитих, здібних. Ми можемо судити за кінематографом, можемо судити за літературою, за роботою книжкових магазинів, де виникають серйозні претензії у влади до діяльності творчих працівників. Це, на мій погляд, дуже велика, серйозна проблема, бо люди позбавляються можливості реалізувати свої художні задуми, просто працювати за фахом. І дуже часто цим людям не пояснюють, чому з ними поводяться жорстко й безкомпромісно.
Мені, наприклад, кажуть, забороняючи мій фільм: іди до свого президента, обговорюй, іди до нього. Що? Яка причина заборони показу мого фільму? Без пояснення причин. Коли в мене були ці процеси за радянського ладу, мені завжди пояснювали, чому мій фільм не буде показано в Радянському Союзі. Те саме пояснювали Тарковському, чому його фільм не буде показано в Радянському Союзі. Абсолютно необхідно, критично необхідно, щоб діалог із художнім середовищем ішов постійно, спокійно й урівноважено».
Якщо раніше була приказка «Закон як дишло — куди повернеш, туди й вийшло», то тепер це радше «медіа як дишло». В інформаційному суспільстві інформація править світом. Держінформація має виправдовувати будь-які дії держави. Пропаганда робить потрібну для цього інформацію доступнішою.
Розвиток країни неможливий без свободи медіа — інакше вона буде приречена на відставання. І, до речі, досвід СРСР це чітко підтверджує. СРСР перемагав у війні, але програв у мирному житті. По суті, радянська модель виявляється ефективною лише за жорсткого нормування людської поведінки. Вільна людина або просто розслаблена в ній не уживається — звідси постійна міграція в інші країни, звідси втрата молодих поколінь, які щоразу бачать своє майбутнє на Заході, а не вдома. Звідси постійна затримка модернізації країни, бо вона можлива лише за надання свободи циркулюванню інформації та висловлюваним думкам.
У світі завжди є місце не лише подвигу, а й інформації, бо без інформації подвиг не стане відомим… Радянська модель будувалася на дефіциті інформації, завдяки чому «правильна» інформація отримувала більше можливостей для поширення. «Неправильна» інформація часто доходила до радянської людини через боротьбу з нею пропаганди. Тим самим пропаганда ставала джерелом «неправильної» думки.
17–18 грудня 2025 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу організувала фінальний у 2025 році дводенний вебсемінар «Генерація ідей та сценаріїв з AI: автоматизуємо творчість та масштабуємо успіх».
До заходу долучилися освітяни, журналісти, науковці, бібліотекарі, методисти та всі, хто прагне розвивати навички роботи зі штучним інтелектом і впроваджувати сучасні цифрові інструменти у професійну діяльність.
Програма вебсемінару охоплювала широкий спектр практичних тем, зокрема:
Своїм досвідом із учасниками поділилися:
Валерій Іванов – президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор;
Максим Запорожченко – менеджер медіаосвітніх програм АУП, завідувач Центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО;
Андрій Юричко – медіатренер, журналіст, кандидат філологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка.
«Штучний інтелект сьогодні – це інструмент, який змінює саму логіку роботи з інформацією. Наше завдання – навчити фахівців не просто користуватися AI, а критично мислити, ставити правильні запитання й відповідально інтегрувати ці технології у навчання, журналістику та наукову діяльність», – наголосив Валерій Іванов.
«Ми показали, що ШІ – це не про заміну вчителя, а про розширення його можливостей: від автоматизації рутини до створення нових форматів завдань, які залучають учнів до активного мислення та творчості», – зазначив Андрій Юричко.
«Інтерес до теми використання ШІ лише зростає. Ми раді, що учасники, попри кінець року та високу завантаженість, довірили нам свій час і змогли створити практичні проєкти для своєї професійної діяльності», – підкреслив Максим Запорожченко.
Gefördert durch die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Попри повномасштабну війну, українська журналістика продовжує залишатися одним із ключових фронтів спротиву. Як змінилася робота медіа після російського вторгнення? З якими ризиками стикаються журналісти? Чому місцеві редакції, попри надскладні умови, продовжують виходити?
Президент Академії української преси Валерій Іванов розповів виданню Die FURCHE про головні виклики, втрати та парадоксальні процеси, які відбуваються в українському медіапросторі сьогодні.
У інтерв’ю Die FURCHE президент Академії української преси Валерій Іванов говорить про те, що із початком повномасштабної війни робота журналістів в Україні стала небезпечнішою, ніж будь-коли. Російські дрони цілеспрямовано переслідують представників медіа, редакції зазнають обстрілів, а журналісти — поранень, полону або вимушеного залишення професії. За час війни вже загинули щонайменше 17 журналістів, багато були поранені чи зникли безвісти.
Ми дякуємо Штефану Рус-Молю за цінне інтерв'ю, яке допомагає привернути увагу до важливості підтримки незалежної журналістики в Україні під час війни.
Серед них — українська журналістка Вікторія Рощина, яка зникла на окупованих територіях у 2023 році та загинула у російському полоні. Обставини її смерті й досі невідомі. Російські військові, за словами Іванова, несуть відповідальність за затримання щонайменше шести журналістів на окупованих територіях і за численні обстріли редакцій та телевеж.
Водночас війна несподівано повернула суспільний інтерес до локальних медіа. В умовах постійних відключень електрики та зв’язку друковані видання знову стали важливим джерелом новин «поруч із домом». Проте їхнє становище — критичне: кожне п’яте видання на фронті втратило доступ до редакційних приміщень чи обладнання, рекламні доходи впали до мінімуму, а з початку вторгнення закрилися щонайменше 235 українських медіа.
Як наголошує Іванов, сьогодні найбільша загроза українським медіа — не лише фізичні ризики, а й нестача фінансових ресурсів, про що часто забувають. Якщо у 2021 році більшість локальних медіа були фінансово самостійними, то нині таких залишилося лише 14%.ʼ
Посилання на повний текст інтерв’ю: https://www.furche.at/politik/ukraine-mehr-pressefreiheittrotz-krieg-17292167
Офіційний «комплімент» від кремля!
Академія Української Преси (АУП) із захватом повідомляє: ми офіційно отримали найвищу оцінку від російського пропагандистського ресурсу EADaily!
Їхній гнівний матеріал про те, що Президент АУП "займається антиросійською пропагандою" в Казахстані — це не критика. Це золота медаль та визнання ефективності нашої роботи з поширення правди та підтримки свободи слова.
Коли вороги правди називають твою роботу "пропагандою" — це означає лише одне: ти все робиш правильно!
Дякуємо, EADaily, що так високо цінуєте зусилля українських фахівців! Працюємо далі!
11–12 грудня 2025 року студенти Житомирського державного університету імені Івана Франка долучилися до тренінгу «STOPманіпулятор», аби розібратися, як працюють інформаційні пастки та що допомагає нам не потрапляти у них. Захід організувала Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Протягом двох днів учасники досліджували, як працюють маніпуляції, чому певні повідомлення здаються переконливими та як навчитися фільтрувати інформаційні потоки.
Студенти працювали з темами інформаційного впливу, психології маніпуляцій, MIS-, DIS- та MALinformation, алгоритмів соцмереж і «кімнат відлуння». Аналізували заголовки, створювали власні новинні конструкції на практиці та шукали «режисерів» маніпулятивного контенту. Окремий блок був присвячений психології та штучному інтелекту. Одним із інтерактивних моментів стала гра «Медіаграмотна Мафія», що дозволила побачити, як швидко формується дезінформація та як легко група може піти хибним шляхом.
Що кажуть тренери?
Валерій Іванов, президент АУП, підкреслив: «Сьогодні інформація – це інструмент впливу. Той, хто не перевіряє факти, ризикує стати її жертвою. Медіаграмотність – це щит, який потрібен кожному».
Юлія Кулик, координаторка проєктів АУП, зауважила: «Маніпулятор не штовхає – він підштовхує. Достатньо навчитися помічати дрібні сигнали, і половина пасток просто перестає працювати. Сумнів – це не слабкість, а захист».
Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП, додав: «STOPманіпулятор – це про навичку зупинки. Якщо людина ставить собі запитання “чому я в це вірю?”, вона вже виходить з-під впливу маніпулятора».
Після двох днів роботи учасники по-іншому поглянули на звичні повідомлення: де закінчується факт і починається вплив, що змушує нас довіряти й чому варто зупинятися перед поширенням чергової новини.
«STOPманіпулятор» став для них точкою, з якої починається уважність – до інформації, до себе і до власних рішень.
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Пропаганда завжди активно приходить у часи воєн, коли слово справді стає зброєю. Якщо країна постійно відчуває себе у стані війни, як це було в СРСР, то й пропаганда стає головною характеристикою її комунікацій. Радянська масова свідомість перебувала під її впливом постійно. Людський розум — від дитячого садка до похорону — був занурений у пропагандистські потоки. Це було пов’язано з тим, що СРСР відчував себе у стані війни, що було особливо характерно для сталінських часів. Один незмінний вождь бачив усюди ворожі підступи, тому всі публічні комунікації перебували під суворим контролем. Пропаганда була і в газеті, і в куплеті…
У результаті СРСР став країною пропаганди — нею було пронизано все. Народження дитини та похорон ветерана — початок і кінець життя — були пропагандистськи орієнтованими. Призов до армії — ще одне пропагандистське свято. Випускний у школі та виші — усе було частиною пропагандистського світу. Сьогодні Росія повернулася до цього принципу, коли будь-який суспільний ритуал несе пропагандистські смисли.
ДЖЕРЕЛО: https://www.rusamny.com/2025/683/t01-683/
І це зрозуміло, адже жорстке управління культурою та ідеологією веде до одного й того ж інструментарію — боротьби з най“м’якшим” елементом — мозком населення, щоб вбудувати в нього жорсткі сконструйовані рамки, якими по суті й є стратегічні наративи, говорячи сучасною мовою.
А управління ідеологією та культурою і є управлінням свідомістю, адже масова свідомість фактично опиняється у ментальному “оточенні”. У ранній радянський період навіть новорічні іграшки були “політично” орієнтованими.
З віком контекст впливу змінюється: шкільний переходить у два інші — робочий і домашній. Якщо робочий середовище контролювала адміністрація, то домашнє було під владою телевізора. Новини та фільми були пронизані ідеологічними конструктами. “Правильні” герої завжди перемагали “неправильних”.
Апофеозом пропаганди можна вважати так звані святкові демонстрації трудящих 7 листопада і 1 травня. Умовно кажучи, всі й одразу перебували в “країні пропаганди”. Гучні пісні й музика заглушали будь-які інші думки. Це був державний “монолог” у найчистішому вигляді, який впливав на всі органи чуття. Книгу, наприклад, читають у тиші, кіно дивляться, вимикаючи інші відчуття. А демонстрація трудящих — це симфонія пропаганди, у якій задіяні якщо не всі, то принаймні багато.
Пам’ятники та архітектура — вічний і обов’язковий компонент пропаганди, який завжди перед очима. Пам’ятники — це втілення подвигу героя пропаганди, який віддав життя за порятунок держави. Біологічне життя минає, соціальне — продовжується.
Водночас СРСР у своїй пропаганді нібито дуже серйозно “боровся за мир”. Гасло “миру — мир” знали всі громадяни. Але водночас сам СРСР розпочинав збройні інтервенції, що вимагало посилення пропаганди для їхнього виправдання. Кожен знав слова пісні: “ми мирні люди, але наш бронепоїзд стоїть на запасній колії” (композитор І. Дунаєвський, слова М. Светлова). Інтервенція в Афганістан була однією з них, і, можливо, саме вона дала старт новим процесам руйнування СРСР. Військове життя і військова економіка здатні зруйнувати будь-який мирний уклад.
Дослідження показують, що російський мультфільм “Маша і Ведмідь” є пропагандистським. Чи так це насправді, можна було сперечатися лише до російської інтервенції в Україну. Після початку війни чітко видно недитячу агресивність Маші у російській військовій фуражці. Її неправильна поведінка у військовій формі стає вираженням агресії, а не миру.
СРСР завжди був країною пропаганди. Дорослим, як і дітям, теж потрібна казка. Пропаганда в ті часи чітко виконувала функцію казки для дорослих. Вона малювала яскравий і прекрасний “свій” світ, а “чужий” робила жахливим і страшним. Ніхто й ніколи не хотів би жити в ньому, де товсті капіталісти з карикатур знущаються з робітників.
СРСР жив у променях власної пропаганди, де все було світлим і красивим, як у казці. А. Епплбаум описує це так: “У двадцятому столітті пропаганда компартії була тиснучою й натхненною, або принаймні прагнула бути такою. Плакати, мистецтво, фільми й газети зображували сяюче й ідеалізоване майбутнє, сповнене чистих фабрик, рясного виробництва, робітників-ентузіастів і кремезних трактористів. Архітектура мала вражати, музика — лякати, публічні перформанси — наганяти страх. Теоретично громадяни мали відчувати ентузіазм, натхнення, надію. На практиці цей тип пропаганди мав зворотний ефект, адже люди могли порівнювати те, що бачили на плакатах і в кіно, з набагато більш убогою реальністю”.
Загалом і кіно, і газети, і телебачення виконували не стільки функції документалістики, скільки функції дорослої казки. І це теж важлива функція, хоча вона не може бути головною. Пропаганда має навіювати не песимізм, а оптимізм. Масова свідомість завжди цього потребує. Війна змінює всі наші колишні установки й уявлення. І паралельно зростає увага до пропаганди. Вона потрібна всім: і населенню, і державі.
Штучний інтелект більше не фантастика, а реальний помічник у креативній роботі. Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу запрошує журналістів, освітян, комунікаторів, тренерів та всіх зацікавлених на інтенсивний дводенний вебсемінар «Генерація ідей та сценаріїв з AI: автоматизуємо творчість та масштабуємо успіх». Ми разом навчимося не лише генерувати ідеї з допомогою AI, а й перетворювати їх на повноцінні сценарії та навчальні продукти.
Коли?
У програмі:
Тренери вебсемінару:
Реєстрація: https://forms.gle/7iWMakoCX2A9dMJg8
Участь є безкоштовною. Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах. Відібрані учасники отримають запрошення. Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту.
Усі учасники, які успішно пройдуть навчання, отримають сертифікат.
Якщо у вас з’явилися запитання, звертайтеся до асистентки проєктів АУП: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Маніпуляціє, ти так майстерно ховаєшся за гучними заголовками, підтасованими фактами й солодкими напівправдами. Але є проблема: ми бачимо тебе наскрізь! І тепер у нас є план.
11-12 грудня 2025 року в Житомирі Академія української преси разом із Фондом Фрідріха Науманна за Свободу організовують дводенні офлайн-тренінги «STOPманіпулятор».
Якщо ти студент-журналіст та хочеш навчитися розпізнавати фейки та протистояти інформаційним атакам та маніпулятивним впливам, приходь і прокачай свої навички!
Що на тебе чекає?
Тренери:
Валерій Іванов, професор, президент Академії української преси;
Юлія Кулик, координаторка проєктів Академії української преси;
Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО.
Участь безкоштовна!
Організатори забезпечують харчування, але не відшкодовують витрати на проїзд та проживання.
Реєстрація тут: https://forms.gle/Xji4GKuyxTy3zos47
Не дай себе обдурити – ставай інформаційно грамотним разом із нами!
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
