Останнім часом «нові медіа» практично повністю захопили медіапростір. Тема №1 у журналістів-початківців стосовно того, де почати, як закріпитися в медіа, як напрацювати собі імідж — стоїть під величезною кількістю знаків питання!
Відповідно до цього, розфокусування уваги і ресурсів переважає над істинним застосуванням таланту. Тобі це треба?
Команда Академії української преси запрошує тебе приєднатися до онлайн медіалабораторії, щоб розповісти про найсучасніші підходи та стати твоїм провідником у світі медіа.
ДАТА: 29 березня по 1 квітня 2021 року! Участь безкоштовна!
Разом ми будемо створювати вірусний контент, пробувати писати тексти різних жанрів, знімати влоги, інтерв'ювати та нахабніти!
Нічого не бійся. Реєструйся. Тому що неідеальна дія краще ідеальної бездіяльності!
Посилання: https://forms.gle/Q3q1LTutGhtVgHMa8
Ти готовий бути справжнім GUARDIAN відмінного журналістського матеріалу?
(!) INFORM
Якщо є питання пишіть info@aup.com.ua або телефонуйте — 067-372-27-33 Юлія Рицик.
Протягом багатьох років АУП веде запеклу (в прямому сенсі) боротьбу за наповнення інформаційного простору лише якісним контентом. І ми навчимо тебе робити так само! Хай щастить!
Медіалабораторія для студентів відбувається завдяки нашому спільному проєкту між «АУП» та міжнародною організацією Internews. Вона впроваджує «Медійну програму в Україні» за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Коли для журналіста Правда стоїть на першому місці і не поступається діючим законам чи позиціям політиків. Адже, і перше, і друге можна з часом змінити. Наша підбірка: фільм, серіал та книга.
«Добраніч, та нехай щастить» («Good Night, and Good Luck») - політична драма, яка вийшла у 2005 році про протистояння американського тележурналіста Едварда Маллоу і сенатора Джозефа Маккарті, який проводив політику «полювання на відьм». Історія про боротьбу за свободу слова проти політичної системи.
«Час» («The Hour») - британський драматичний телесеріал, який виходив 2011-12 роках. У серіалі розповідається про події 1950-х років, коли журналістам, які працюють на Бі-бі-сі в щотижневій новинній програмі «Час», не можна було створювати передачі про актуальну політику, повідомляти в прямому ефірі новини про те, що відбувається у світі, заборонялося прямо обговорювати поточні військові події і критикувати британський уряд, прем'єр-міністра і парламент. Становище в редакції ускладнюється тим, що до програми проявляє інтерес секретна служба МІ-6, підозрюючи, що на Бі-бі-сі працює «радянський шпигун»…
«Правда» («The Truth») - xудожній роман Террі Пратчетта. Просто шикарний тим, що у короткій формі показує протистояння між тими медіа, які хочуть повідомляти правду і тими, хто набирає величезну аудиторію через емоції та сенсації (ну і трохи перебільшення та брехню)… Вільям де Ворд, засновник першої у Дискосвіті газети «Анк-морпоркський Час», експериментує, бореться з конкурентами, наживає ворогів та створює перші журналістські стандарти! Без них, виявляється, не вижити у суворих медійних буднях.
Людмила Кудріна, "Приазовский рабочий"
Наш сьогоднішній співрозмовник не потребує представлення читачам. З 30 років із дня заснування Маріупольського державного університету 28 Костянтин Балабанов керував роботою вузу - ровесника незалежності України - і, власне, визначив вектори його стрімкого розвитку.
Один тільки перелік регалій ректора займе добру чверть газетної смуги: доктор політичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, Почесний генеральний консул Республіки Кіпр у Маріуполі, володар ряду високих вітчизняних і зарубіжних державних нагород і звань, заслужений працівник освіти України і так далі. Як оцінює пройдений шлях і чим сьогодні живе людина, яку без жодного перебільшення називають батьком університету?
- Костянтин Васильович, що найбільш важливе ви б хотіли назвати на шляху становлення університету?
- Хотілося б нагадати читачам, що МДУ був відкритий завдяки демократичним перетворенням у нашій країні і починав свою історію як Маріупольський гуманітарний коледж при Донецькому державному університеті.
Ініціаторами створення коледжу були Володимир Шевченко, ректор Донецького національного університету, академік, Герой України, маріупольський міський голова Юрій Хотлубей і голова Маріупольського міського товариства греків Валентина Коноп-Ляшко.
Сама по собі його поява в півмільйонному Маріуполі, де багато десятиліть успішно працював металургійний інститут, стала справжнім гуманітарним проривом в історії промислового міста. Перший набір студентів коледжу становив 102 людини, які навчалися на п'яти спеціальностях.
Батьки нинішніх студентів, їхні дідусі та бабусі добре пам'ятають, що ми починали свою діяльність практично з нуля - без кваліфікованих викладачів, навчальної бази і тим паче без міжнародних зв'язків. Тоді мало хто вірив, що з гуманітарного коледжу, який займав десять кімнат у колишньому будинку політпросвіти, вийде сучасний авторитетний університет. Навколо будівлі був пустир, зарослий травою, а всередині розташовувалося вісім комерційних фірм.
Я працював практично цілодобово, йшов додому далеко за північ, нерідко ночував на роботі, і колектив викладачів і співробітників працював у такому ж ритмі. Для мене було надзвичайно важливо, що з самого початку роботи ректором мене активно підтримували викладачі та співробітники. Я був оточений талановитими, працьовитими і сумлінними людьми, у багатьох випадках вони є авторами успіху Маріупольського державного університету. В результаті за короткий період МДУ пройшов шлях від коледжу до класичного університету. Він став справжньою колискою гуманітарної освіти в Маріуполі та Приазов'ї, важливим центром якісної підготовки фахівців, одним із провідних центрів співпраці України з зарубіжними країнами в галузі освіти, науки і культури.
Ці досягнення стали можливими завдяки колосальному працьовитості і енергії, таланту і професіоналізму викладачів і співробітників, ініціативності студентів, а також завдяки всебічній і потужній підтримці університету на всіх рівнях влади в Україні і за кордоном.
Найважливіше місце в програмі розвитку МДУ займає зміцнення кадрового складу. Якщо в 1991 році, на момент створення коледжу, педагогічний колектив налічував 12 викладачів, лише троє з яких були кандидатами наук, то сьогодні в структурі університету п'ять факультетів, де понад 250 викладачів, у тому числі 40 докторів наук і 139 кандидатів наук, здійснюють підготовку фахівців за більш ніж 80 бакалаврськими, магістерськими та аспірантським програмами.
Сьогодні вищу освіту в МДУ отримують понад 3200 студентів, серед них понад 300 іноземців з 18 країн світу. А в цілому за минулі роки університет випустив більше 20 тисяч першокласних фахівців, які успішно реалізують себе в обраній професії як в Україні, так і за кордоном.
- Одне з ключових напрямків, яке вам довелося, як і всі інше, створювати з нуля, - наукова діяльність університету. А з чого починалося?
- Класичний університет - це, перш за все, наука і безумовний пріоритет для МДУ з перших днів його становлення. Нікому не відомому вузу в першу чергу необхідно було заявити про себе, і, повірте, знадобилося багато праці й енергії, щоб організувати масштабні наукові форуми й опинитися в центрі уваги міжнародної наукової спільноти.
Щоб зміцнити позитивний імідж університету і міста Маріуполя, ми, як правило, проводимо конференції на державному рівні.
Наведу лише один із численних прикладів - широкомасштабну науково-практичну міжнародну конференцію 2011 року, присвячену 20-річчю МДУ: «Наука та освіта в сучасному університеті в контексті міжнародного співробітництва». Міжнародний форум зібрав понад 300 учасників з 15 країн світу, в тому числі з Греції, Італії, Великобританії, Кіпру, Китаю, США, Франції та інших. У роботі конференції взяли участь вчені з 40 національних університетів України, понад 50 ректорів, професорів з 27 зарубіжних університетів. Під час конференції були підписані договори про співпрацю з університетами Великобританії, Китаю, Італії, Греції та інших країн.
У прийнятих за підсумками конференції рекомендаціях учасники наукового форуму схвалили модель міжнародної діяльності Маріупольського державного університету, зазначивши її високу результативність і ефективність, а також актуальність її впровадження в практику інших вищих навчальних закладів.
У такому ж форматі в 2018 році пройшла міжнародна науково-практична конференція з інтернаціоналізації вищої освіти та багато інших.
Важливо відзначити, що ми завжди до початку конференції видавали матеріали для того, щоб її учасники могли ознайомитися з доповідями і тезами виступів і взяти активну участь в їх обговоренні.
Успішний розвиток університетської освіти неможливий без якісних і результативних наукових розробок його вчених. Щорічно на кафедрах виконується 20-25 науково-дослідних тем, у тому числі за рахунок держбюджетного фінансування.
Успішно розвиваються в університеті аспірантура і докторантура, створені спеціалізовані вчені ради з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата політичних, економічних, історичних наук. В середньому щорічно викладачі та аспіранти МДУ захищають 2-3 докторські та понад 10 кандидатських дисертацій. Саме завдяки стрімкому розвитку нашого університету в Маріуполі з'явилися перші доктори політичних, історичних, педагогічних, соціологічних, філологічних, юридичних наук. Це створило умови для розвитку власних наукових шкіл у МДУ: з історії України, яку очолює професор Володимир Романцов, з дошкільної освіти - професор Катерина Щербакова, з проблем інформаційної політики - професор Георгій Почепцов, з міжнародної економіки - професор Олена Булатова. Разом із колегами мною сформована наукова школа з міждержавного співробітництва.
«Досягнення університету стали можливими завдяки колосальній працьовитості й енергії, таланту та професіоналізму викладачів і співробітників, ініціативності студентів, а також завдяки всебічній і потужній підтримці МДУ на всіх рівнях влади в Україні і за кордоном», - Костянтин Балабанов
Наукові розробки вчених і студентів МДУ не тільки розвивають університет, вони формують науковий потенціал і Маріуполя. Наші вчені беруть найактивнішу участь у розробці стратегічних програм розвитку міста та регіону. Важливо відзначити, що маріупольський міський голова Вадим Бойченко надає велику допомогу в розвитку матеріально-технічної та наукової бази МГУ.
- Серед характерних рис фірмового стилю МДУ - мобільність викладачів і студентів, тісні міжнародні зв'язки. У чому їх специфіка?
- Університет розробив та успішно втілює власну модель міжнародної діяльності, яка передбачає комплексне співробітництво з міністерствами освіти і закордонних справ, посольствами, консульствами, обласними адміністраціями, меріями, провідними університетами, науковими установами, громадськими організаціями та фондами зарубіжних країн. Нами прийнято понад 700 офіційних делегацій. МДУ - один із небагатьох вузів в Україні, який відвідали три президенти європейських країн. Ті, хто побував у місті за нашим запрошенням, президенти Греції Константінос Стефанопулос і Каролос Папуляс, президент Республіки Кіпр Дімітріс Хрістофіас за великий особистий внесок у зміцнення дружби і співпраці між нашими країнами і народами були обрані почесними громадянами Маріуполя і почесними професорами Маріупольського державного університету. Завдяки цим візитам про Маріуполь, Федерацію грецьких товариств України та МДУ тоді дізналися в усьому світі.
З гордістю відзначу, що в мене склалися теплі і довірчі відносини з багатьма керівниками Греції, Кіпру, Італії, що дало можливість розширювати рамки співробітництва та гідно представляти за кордоном не тільки наш університет, місто й область, а й нашу країну. Як правило, при зустрічах із президентами, головами парламентів зарубіжних держав, міністрами, депутатами я намагався, щоб у цих переговорах брали участь і посли України, що дозволяло поряд із питаннями діяльності університету обговорювати перспективи розвитку двостороннього співробітництва в галузі економіки, науки, культури і освіти. Підсумки таких зустрічей досить часто виносилися на спільні прес-конференції, що також сприяло просуванню позитивного іміджу Маріуполя і України.
У наших студентів і викладачів була і є прекрасна можливість стажуватися за кордоном на виключно пільгових умовах. Сотні з них щороку брали і беруть участь в освітніх, наукових і культурних програмах.
За останній час МДУ став партнером вельми перспективних міжнародних проєктів Еразмус + «Переосмислення регіональних досліджень: Балто-Чорноморський зв'язок» і «Журналістська освіта за демократію в Україні».
За підтримки численних іноземних партнерів в університеті оснащені й успішно працюють Інформаційний центр ЄС, представництво Європейської організації публічного права, Маріупольський інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку», Центр Балто-Чорноморських регіональних досліджень, Інститут українсько-грецької дружби та елліністичних досліджень, Центр гендерних досліджень і освіти, Міжнародний центр з охорони навколишнього середовища, італійський та польський культурні центри.
Завдяки всебічній допомозі всесвітньо відомого фонду «А. Левендіс» на базі університету працює унікальна, найкраща в Україні бібліотека елліністичних студій імені Константіноса Левендіса, яка містить близько 18 000 найменувань довідкової, навчальної, наукової та художньої літератури новогрецькою, англійською, німецькою та іншими мовами.
- Протягом усієї своєї роботи на посаді ректора ви невпинно повторювали: «Все, що робиться в університеті, - робиться для студентів і в ім'я студентів». А чим вас надихає сьогоднішнє студентство?
- Перш за все, тим, що в нашому університеті навчаються чудові студенти - це розумні, працьовиті, ініціативні, творчі, активні молоді люди, які завдяки своїм успіхам у навчальній, науковій, культурній, громадській, міжнародному житті прославляють не тільки наш університет, а й місто Маріуполь і Україну.
Зазначу, що в МДУ створені всі умови для отримання якісної освіти, інтелектуального, фізичного та духовного розвитку студентської молоді. За останні два роки і перший семестр 2020-2021 років 80 наших студентів за відмінне навчання й великі досягнення в науковій та громадській діяльності отримали іменні стипендії Президента України, Кабінету міністрів України, Верховної Ради України, імені Михайла Грушевського, Маріупольської міської ради та інші. 29 студентів стали переможцями всеукраїнських та міжнародних конкурсів студентських наукових робіт і олімпіад.
Наша студентська рада успішно реалізує соціально значущі проєкти не тільки на університетському, але й на міському та всеукраїнському рівнях. Слід зазначити, що багато традицій заклав її перший голова - нинішній ректор МДУ Микола Трофименко.
В університеті діють різноманітні творчі студії та колективи, особливе місце серед яких займає ансамбль «Промінь» - єдиний ансамбль народного танцю серед творчих колективів вищих навчальних закладів Донецької області, переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів.
- Як би ви охарактеризували вашого випускника і наступника Миколу Трофименка, обраного та затвердженого на посаду ректора МДУ?
- Це сучасний, талановитий, авторитетний, дуже працездатний і перспективний керівник. Микола Трофименко чотири роки успішно працював завідувачем відділом міжнародних зв'язків МДУ і 9 років займав посаду проректора з науково-педагогічної роботи МДУ (міжнародні зв'язки). Мені приємно відзначити, що всі ці роки ми разом із Миколою Валерійовичем і нашими колегами успішно розвиваємо університет. Його добре знають і поважають ректори багатьох провідних університетів України, керівництво Офісу Президента, МОН України, Донецької обласної державної адміністрації, мерії.
Важливо відзначити, що нового ректора добре знають і за кордоном. Я думаю, що з його обранням наш університет отримає нову якість розвитку і він разом із нашою дружною командою однодумців зробить все необхідне, щоб МДУ і в подальшому так само динамічно й успішно розвивався за всіма напрямками, зміцнюючи і поліпшуючи свої позиції як в Україні, так і за кордоном.
- Величезний пласт життя, понад чверть століття, віддані служінню університету. З якими почуттями ви покинули свій пост?
- Я пішов з посади ректора МДУ з великою гордістю за ту роботу, яку ми зробили разом із командою однодумців, за всі наші колективно здобуті перемоги, за всі перешкоди і труднощі, які ми подолали, і за внесок, який ми зробили в майбутнє розвитку університету.
Я зробив все, що міг, і часом навіть те, що, здавалося, не міг зробити.
- Костянтин Васильович, чим ви будете займатися зараз?
- У мене закінчився контракт з Міністерством освіти і науки України, і зараз я працюю радником ректора МДУ, професором кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики, а також Почесним генеральним консулом Республіки Кіпр у Маріуполі.
Зараз з'явилося більше вільного часу, і для мене дуже важливо думати, писати, читати. Я увійшов у такий вік, коли багато чого можу собі дозволити і коли є досвід, знання, зв'язки, які ще можна використовувати для розвитку університету.
Щасливий тим, що працюю на кафедрі міжнародних відносин і зовнішньої політики, яку свого часу створював і мав честь 15 років її очолювати. В університеті створено авторський колектив, який активно працює над написанням історії МДУ, і я сподіваюся, що нам вдасться підготувати цікаву, розумну і корисну книгу, яка вийде до 30-річчя нашого університету.
Життя подарувало мені зустрічі з цікавими людьми: розумними і талановитими керівниками, відомими дипломатами, прекрасними вченими і викладачами, відмінними студентами. Це великий клуб друзів МДУ, кожен з яких зробив свій внесок у розвиток університету. Сердечна вдячність всім за роки співпраці, яка, сподіваюся, буде продовжуватися.
Світлина Льва Сандалова: Батько університету. З 30 років із дня заснування МДУ 28 років Костянтин Балабанов керував роботою вузу - ровесника незалежності України
25 лютого 0 15:00 АУП організовує Медіаосвітні гостини АУП, в рамках яких запланована онлайн-презентація посібника «Медіаграмотність на заняттях з біології».
Посібник презентують автори:
Руслан Шаламов, кандидат біологічних наук, заслужений вчитель України, креативний директор Творчого об’єднання «Соняшник», учитель, автор підручників з біології та екології.
Микита Каліберда, головний редактор видавництва «Соняшник» учитель, автор підручників з біології та екології.
Модерує: Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм АУП.
Про що будемо говорити:
- про медіа в біології і біологію в медіа;
- про маніпуляції і про те, як на них не повестися;
- про візуальну грамотність і її важливість у вивченні біології.
17-18 лютого 2021 року відбувся вебінар «The best контентмейкер: про що писати 52 тижні у році». Організатор – Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Учасники заходу дізналися про уподобання аудиторії після викликів 2020 року. Коли постити інформацію, що в трендах 2021 року. Вчилися відбирати теми, формувати графік та керуватися планом публікацій. Дізналися від тренерів про те, як створити контент-план на 52 тижні року та про перестороги для контентмейкерів.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Нові технології просування контенту відіграють дуже важливу роль у сучасному соціумі. Тому ми будемо продовжувати діяльність по професійній допомозі в цьому».
Медіатренерка, співзасновниця продакшн студії Марія Яцковська доповнила: «Скролінг-сприйняття інформації змушує контентмейкерів думати не лише про якість та тематику матеріалу, а й про те, чим за секунду зачепити аудиторію. Це ставить нові виклики перед блогерами щодо пошуку нових форматів подачі інформації. Інтерв’ю з експертом дає можливість урізноманітнити контент і наповнити ексклюзивами стрічку. Стрім, відеодіалог, 2-3 цитати, 2-3 новини, інфографіка і, навіть, меми - все це можливі похідні лише одного інтерв’ю».
Медіатренер, кандидат філологічних наук Андрій Юричко відмітив: «Сучасні медіатренди вимагають оперативно реагувати на зміни в темах та цікавих подачах. Але, крім того, вимагають регулярності подачі інформації, що привчає аудиторію до вашого ресурсу, де завжди можна прочитати чи переглянути корисне та цікаве. Тому контент-планування має виходити в першу чергу. Це прості послідовні кроки, за якими можна розписати теми на цілий рік».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Карта важливіша за текст, бо говорить часто яскравіше, наочніше, лаконічніше, ніж найкращий текст, вважав видатний географ Андрій Семенов-Тян-Шанський. А прослуваши відеопрезеентацію, ви дізнається як формувати картографічну грамотність засобами медіаосвіти.
Презентує підручник:
Філончук Зоя Володимирівна, кандидатка педагогічних наук, доцентка, завідувачка навчально-методичної лабораторії географії та економіки Херсонської академії неперервної освіти, авторка посібника «Медіаграмотність на заняттях з географії».
Посібник схвалено Комісією з географії Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України для використання в загальноосвітніх навчальних закладах (Лист №22.1/12-Г-805 від 7 жовтня 2020 року).
Модератор – Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм Академії української преси, наукова редакторка посібника..
Виготовлення цього підручника стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Академія української преси» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
Про це говорили учасники дискусії «Чи допоможе пандемія трансформувати традиційні моделі вищої журналістської освіти?», яку 10 лютого провів Український інститут медіа та комунікації у співпраці з Deutsche Welle Akademie. У ній взяли участь медіаексперти, аналітики та представники факультетів журналістики. Серед них – представники університетів, що долучилися до «Академії викладачів журналістики» (JTA) – Донецького, Черкаського, Чернівецького, Львівського та Запорізького. Проєкт JTA, що стартував у 2020-му році, має на меті впровадити зміни у журналістській освіті. Обмін думками стосувався як підсумків року пандемії та дистанційного навчання, так і перших результатів JTA. Захід відбувся онлайн. Пропонуємо вашій увазі головні тези виступів спікерів.
«У журналістській освіті є дві важливі речі. По-перше, це орієнтація на здобуття практичних навичок, навіть якщо йдеться про університетську освіту. По-друге, це дидактична і методична грамотність викладачів – щоб процес передачі знань і здобуття навичок був ефективним»,
– такими словами розпочав дискусію керівник проєктів Deutsche Welle Akademie в Україні Кирило Савін.
Як перед тренерами, так і для викладачів журналістики, які вчилися в JTA стояв виклик переосмислити підхід до освіти. Зрозуміти нове покоління студентів і знайти до нього підхід, вважає Діана Дуцик, виконавча директорка Українського інституту медіа і комунікації. За її словами, інколи неможливість впровадити зміни пояснюють бюрократією, ліцензійними умовами та іншими формальними речами. «До початку програми я була скептично налаштована щодо трансформацій у журналістській освіті. Але коли ми почали працювати з ДонНУ, я побачила великий потенціал і мотивацію. Є багато проблем, але не все так погано, як ми іноді думаємо. Головне намалювати план і крок за кроком іти до змін. З мого досвіду викладання, нинішнє покоління відмінне від тих, які були 10 чи навіть 5 років тому. І воно вимагає нових підходів від викладачів», – зазначила Діана Дуцик.
Українським журфакам варто слідкувати за світовими трендами і оновлювати навчальні програми, вважає Ніна Кур’ята, тренерка JTA та ексредакторка української служби BBC. Вона звернула увагу на ті зміни, які сталися в журналістській професії в 2020-му році і переконана, що освіта мусить на них відреагувати. Йдеться зокрема про збільшення відповідальності журналіста, який повинен був стати трохи «експертом», щоби вміти розказати аудиторії новини про Covid-19.
«Внаслідок пандемії у медіа змінилося все – спосіб роботи, управління редакціями, тематичний спектр. Змінилися жанри, змінилися технології, з’явилося багато фейків (які раніше переважно стосувалися політики, а тепер – коронавірусу).
Пандемія показала, що журналісти потребують кращих знань. Вони не мають замінити спеціалістів і експертів, але мають вміти ставити правильні запитання. Це все потрібно враховувати у системі журналістської освіти. Навчати медіаграмотності, критичного мислення. У програмі має бути відображено, що студента треба готувати до різних тем, до нового робочого етикету, навчати перевіряти факти і працювати з новими онлайновими форматами», – каже Ніна Кур’ята.
В липні 2020-го року соціологічна служба Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» провели опитування «Освіта і пандемія: що українці думають про дистанційне навчання та як оцінюють ЗНО». Одне з питань звучало так: «Як Ви ставитеся до проведення дистанційного навчання у школах у зв’язку з пандемією COVІD-19 (коронавірусу) у березні-травні 2020 р.?».
49,7% опитаних обрали варіанти «скоріше не підтримую» або «категорично не підтримую». Аналітикиня Фонду Поліна Бондаренко, яка брала участь у дискусії, уточнила, що тоді йшлося більше про середню освіту, втім, припустила, що можна провести паралелі з вищою.
Згідно з опитуванням, найбільші проблеми, з якими зіштовхнулися українці у зв’язку з переходом на дистанційне навчання: 1) зниження рівня успішності дітей (26%); 2) брак уваги учителів до потреб дітей під час навчання (22%); 3) технічні проблеми: погана якість Інтернету (21%); 4) відсутність пристроїв для онлайн-навчання (19%). У рамках дослідження опитали 2022 респондентів, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
За словами Бондаренко, молоді люди 18 – 29 років – найбільші апологети дистанційної освіти: за таке навчання – 38%. Найменше цю форму освіти підтримують ті, в кого є діти, якраз через зниження рівня успішності, формальний підхід з боку вчителів до викладання, поганий інтернет-зв’язок тощо.
Кирил Савін, реагуючи на ці дані та виступ аналітикині Фонду, сказав, що за дистанційної форми навчання школа не відіграє повною мірою своєї ролі. Вона мала би не тільки навчати, але й виховувати та соціалізувати дітей. Водночас для студентів «дистанційка» або змішана форма може бути ефективною. Але для викладача це ще більший виклик. «Коли викладач читає нудну лекцію, а студенти, в кращому випадку, сидять і слухають, а в гіршому – займаються своїми справами або ж навіть сплять… То в онлайні все в рази гірше. Студенти просто вимикають камери, і нібито вони на місці, але ніхто не знає, чим вони займаються. І якщо викладач не розуміє, що викладання – це не просто читати лекції, а це залучення аудиторії, інтерактивність, така форма освіти нікому нічого не дає», – зауважує Кирил Савін.
Викладачі та керівники кафедр бачать плюси в дистанційній освіті, але загалом критично ставляться до такої форми.
За 2020-й рік освіта стрімко стала більш технологічною та конвергентною, вважає Жеоржета Степанов, декан факультету журналістики та комунікаційних наук Молдовського державного університету (МДУ).
На її думку, це відкрило можливості, але й оголило проблеми. Зокрема – це відсутність технічних навичок, що ускладнювало роботу як викладачів, так і студентів. «Парадоксально, але студенти, які зазвичай багато сидять у соцмережах, з труднощами переходили на онлайн-формат. Їм було важко сконцентруватися під час занять», – говорить Жеоржета Степанов.
Вона звертає увагу на ряд інших неприємних наслідків. По-перше, за півроку після початку пандемії з кафедри журналістики МДУ звільнилося 5 викладачів з 25 через велике навантаження. По-друге, студентам стало важко працювати в команді під час онлайн-занять. Вони не встигають познайомитися одне з одним. По-третє, студенти займаються своїми справами під час пар. По-четверте, викладачі концентруються на формі подачі інформації, а не суті. І тому, за словами Жеоржети Степанов, драматично змінюється роль викладача: «Він чи вона більше не є джерелом знань. Викладач тепер просто дає посилання на матеріали. Втрачається духовний зв’язок між ним і студентами, викладач перестає бути прикладом для них», – зауважила керівниця кафедри.
«У студентів, коли вони у соцмережах, інтернет працює добре, а на парах чомусь виникають проблеми», – теж відзначила цей «парадокс» Тетяна Бондаренко, завідувачка кафедри журналістики Черкаського національного університету. За її спостереженнями, є й об’єктивні причини: не у всіх викладачів і студентів була технічна можливість брати участь в навчанні. «Навчальний процес перетворювався в імітацію як з боку викладачів, так і з боку студентів», – резюмувала Тетяна Бондаренко.
Крім цього, вона зачепила тему здоров’я викладачів і студентів. «Це стосується в першу чергу погіршення зору через години проведені перед монітором, але й психологічного здоров’я. Адже студенти потребують соціалізації та інтерактиву».
Керівник факультету журналістики Донецького національного університету Сергій Бондаренко виділив 5 уроків 2020-го в контексті пандемії, а також навчання у JTA:
Швидкість. Динаміка змін у медіа пришвидшується, а пандемія ще прискорила цей процес. Рік тому ніхто не міг подумати, що ми будемо працювати то онлайн, то офлайн. Що потрібно буде постійно і швидко змінюватися.
Адаптивність. Йдеться не про те, щоб підлаштовуватися, а саме адаптуватися до викликів та загроз. Зберегти стержень, філософію навчальних програм. Саме здатність до адаптації допомогла достатньо швидко зорієнтуватися, що робити в умовах пандемії.
Гнучкість. «Гойдалки» минулого року, коли онлайн навчання змінювалося на офлайн, змушували підлаштовуватися під моменти, які пов’язані з цими змінами.
Технологічність. Завдяки JTA, ми опанували ряд інструментів, які полегшили організацію дистанційного навчання під час пандемії. Про частину інструментів ми навіть не знали.
Інтерактивність. Викладання в офлайн вимагає одних принципів роботи, в онлайн – зовсім інших. Вміння залучати студентів до процесу навчання – це мистецтво, яке потрібно опанувати, бо це вимоги часу.
Навчальний процес під час пандемії – це також про адаптивність, вважає Любов Василик, завідувачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету. Наприклад, щоб студенти, які працюють, могли відвідувати і пари, кафедра ставила заняття на другу половину дня.
«Нам доводилося змінювати розклад, часові рамки, щоб вийти із ситуації, що склалася. Восени було складніше, бо постійно змінювалися карантинні обмеження і зони. У нас навчаються студенти з усієї України. Нам доводилося поєднувати онлайн і офлайн, коли частина студентів могли бути в аудиторії, а інші – віддалено». На цій кафедрі з 8 лютого 2021 року пари для студентів першого курсу проходять в аудиторіях, а для решти – дистанційно.
Любов Василик зазначає, що під час пандемії кафедра відмовилася від деяких загальних предметів, таких як цивільна оборона, релігієзнавство, фізичне виховання, на користь спеціалізованих.
З вересня 2020 року кафедра ЧНУ почала працювати за новою освітньою програмою DESTIN (Erasmus+ KA2). «Ми побачили, що студенти дуже перевантажені. 20% дисциплін пропонував університет, нам довелося відмовитися від деяких із них і надати перевагу нашим фаховим дисциплінам» – каже завідувачка кафедри. Любов Василик зазначає, що під час пандемії кафедра була змушена піти на «конфліктну комунікацію» з університетом, щоб відмовитися від деяких загальних предметів. Йдеться про цивільну оборону, релігієзнавство, фізичне виховання. Натомість кафедра отримала змогу зосередитися на спеціалізованих курсах.
«Ми зрозуміли, що студентоцентризм – це центральне слово», – зауважила Катерина Сіріньок-Долгарьова, заступниця декана з міжнародної діяльності факультету журналістики Запорізького національного університету.
Цей університет теж долучився до DESTIN (Erasmus+ KA2). На думку Катерини Сіріньок-Долгарьової, те, що ряд внз змінюють свої навчальні програми, полегшує комунікацію з керівництвом університетів, щоб відстоювати необхідність робити навчання більш орієнтованим на практику.
Заступниця декана зауважує, що на початку пандемії університет зіткнувся з серйозним викликом: «На початку карантину ми зробили ряд опитувань, і виявили, що зі студентоцентризмом у нас якраз проблеми. На початку пандемії студенти були радикально не задоволені дистанційним навчанням, казали, що це не те, на що вони розраховували. Однак останні опитування показали, що більшість хочуть продовжувати навчання в онлайн-форматі».
Зрештою, на журфаку ЗНУ дійшли висновку, що змішаний формат навчання найкращий. «Це і є той самий студентоцентризм», – підсумувала Катерина Сіріньок-Долгарьова.
Заступник декана факультету журналістики Львівського національного університету ім.І.Франка Андрій Яценко звернув увагу на те, що попри складності пандемічного року, були і здобутки. «Викладачі активніше стали створювати курси на платформі Moodle.
В цьому допоміг університет: були запропоновані курси викладацької майстерності, в тому числі стосовно наповнення онлайн-платформ. Також позитивом є активніше залучення запрошених спікерів, як з України, так і з-за кордону».
Дистанційна освіта стала поштовхом для відкриття нових лабораторій. ЛНУ створить лабораторію цифрових медіа-технологій і лабораторію віртуальних комунікацій. Викладачі активніше почали працювати над електронними посібниками, відмовляючись від паперових. Також Андрій Яценко звернув увагу на те, що факультет став активніше залучати стейкхолдерів до обговорення освітніх програм.
Щодо мінусів, то заступник декана відзнавчив проблеми в групових та інтерактивних формах навчання. За словами Андрія Яценка, факультет зупинився на змішаній формі навчання і готовий до подальших змін у навчальному процесі.
Викладачі та керівники кафедр бачать майбутнє у змішаній формі навчання. «Ми відвоювали можливість працювати в аудиторії», – згадує Жеоржета Степанов. Зараз кафедра журналістики МДУ працює так: теорія і семінари проходять онлайн. При цьому обов’язкова умова – це включені камери того, хто говорить. «Ти не маєш права брати участь в дискусії з вимкненою камерою», – пояснює декан. Практичні заняття реалізуються в аудиторіях.
Тетяна Бондаренко згадує, що навантаження на викладачів було дуже сильне: «Спочатку 6 академічних годин тривають пари, потім перевірка студентських робіт, потім підготовка до наступних пар…». Вона бачить вихід в тому, щоб в системі освіти переглянули години навантажень або виділили додаткові кошти на цю роботу. «Це був би плюс для розвитку дистанційної форми», – зауважує Тетяна Бондаренко. І додає, що відмовлятися від дистанційного навчання не варто. Але воно не може замінити навчання в аудиторіях. «Ми налаштовані на синтез двох форм навчання. Я проти дистанційного навчання, але за вдосконалення знань і навичок», – підсумовує завідувачка кафедри.
Її колега з ДонНУ Сергій Бондаренко зазначає, що перед освітянами відкрилися серйозні проблеми, пов’язані зі змістом навчальних програм. Онлайн-навчання вимагає від викладача більшої залученості і ресурсозатратності. «Онлайн-освіта не замінить офлайн. З іншого – ми не можемо впливати на санітарно-епідеміологічні норми. Та через ефективне використання онлайн-інструментів ці проблеми можна красиво і ефективно мінімізувати», – переконаний Сергій Бондаренко.
Він говорить, що в ході навчання у Академії викладачів журналістики на кафедрі змінюється філософія підходу до навчання: «Це було складно, бо викладачі – люди з досвідом, своїми поглядами. Але зміни відбулися. Навесні будемо детальніше думати про імплементацію того, про що дізналися під час навчання в JTА, у навчальний процес. Ми розуміємо, що зміни потрібні. Проблема в тому, наскільки самі викладачі готові ув’язатися в цю боротьбу і рухатися вперед».
За длинным названием «медийно-информационная грамотность» (сокращенно МИГ) стоит набор полезных знаний и навыков, без которых сложно прожить в современном мире, где медиа – повсюду. В Швеции уверены, что владеть этими компетенциями стоит каждому; и напрямую связывают их распространение с демократическим развитием общества. О демократии, грамотности – и о енотах! – этот текст
В 2021 году Швеция отмечает столетие демократии: cто лет назад все cовершеннолетние жители страны, и женщины, и мужчины, вне зависимости от уровня дохода, получили право на равных участвовать в выборах. Именно в демократии шведы видят основу устойчивого развития своей страны. А демократия строится из множества индивидуальных выборов, которые делает каждый человек.
Демократическое развитие в Швеции — это результат общественного диалога, доверия и уважения граждан и избираемых гражданами властей друг к другу. И в конечном итоге, основа высокого уровня жизни людей.
Права свободно избирать и избираться, иметь доступ к объективной информации и участвовать в общественной жизни: занимаясь политикой, открыто выражая свою точку зрения, спрашивая со слуг народа и предлагая новые решения – на все это имеет право каждый гражданин. И, безусловно, вовсе не только в Швеции.
Современное общество строится на использовании и воспроизведении информации. С «кнопкой на пальце» родилось целое поколение жителей Земли – сегодня это норма. Разбираться в особенностях и функциях медиа, уметь находить, оценивать, использовать и передавать информацию – такое же необходимое условие грамотности, как читать, писать или считать. Необходимое, при этом, для поколения зумеров (родившихся в нынешнем веке), их родителей, дедушек и бабушек – в равной степени.
Новые медиа, платформы, сети, мобильные устройства сделали коммуникацию доступной, если пока не для каждого, то для абсолютного большинства – влияя, в конечном итоге, на всю модель информационного общества. Рассказывать о жизни с помощью мобильного устройства может каждый. Запечатлеть мгновение и поделиться им – повседневная возможность. Политики и общественные фигуры обращаются к аудитории напрямую без посредников. Постоянное ускорение и рост количества информации, визуальной, звуковой, текстовой – знакомо, не правда ли?
Тем ценнее оказывается умение управлять неиссякающим потоком информации: понимать свои собственные потребности в ней, отличать надежные источники от не очень надежных, уметь цивилизованно общаться и передавать информацию. Важны среди этих навыков и защитные механизмы. В интересах каждого человека – уметь отличать достоверные сообщения от недостоверных, распознавать пропаганду, понимать, как работают теории заговора и фейк-новости. Все эти явления способны мешать развитию демократического общества, разводить людей по разные стороны баррикад, затруднять общественный диалог – и, в итоге, плохо влиять на качество жизни в стране.
Демократия предполагает, что у людей есть общие представления о том, что такое хорошо и что такое плохо; что люди достачно информированы, что все члены общества обладают политическими знаниями, и что каждый и каждая может участвовать в общественном диалоге.
В Швеции вопросами медийно-информационной грамотности занимаются на самом высоком уровне. В частности, c ними работают Государственный медиасовет, Управление школьного образования, Агентство по чрезвычайным ситуациям, не зависимые от государства общественные Радио и Телевидение Швеции, Фонд интернета и другие организации. В первую очередь, эта деятельность связана с просвещением. Разные поколения и разные группы людей могут предпочитать получать информацию разными способами, и это нормально. Важно, что научиться медийно-информационной грамотности способен каждый человек.
Находить информацию и ей делиться – полдела. Всегда ли мы умеем проверить ее подлинность и достоверность? В Швеции уверены: этому реально учить и учиться. В школьной программе особенное внимание уделяют критике источников – детей учат, в частности, оценивать их надежность, искать первоисточник и находить информацию из разных источников. Границы между разными типами источников (например, физическими, устными и письменными) стираются – информационный текст может быть залинкован на видео, в котором выступает человек перед камерой, сопровождаться инфографикой и кадрами с места событий.
Источники бывают первичными, вторичными, третичными и так далее. На пути циркуляции информации возникают обобщения, компиляции, интерпретации. Поэтому в школьную практику обязательно входят упражнения, нацеленные на то, чтобы научить отличать факт от мнения: разные и несмешиваемые единицы информации.
Тем, кто постарше, материалы о медийно-информационной грамотности и, в первую очередь, о критике источников, присылают на дом на бумаге. Едва ли кто-то может сегодня остаться в стороне от информации в интернете – но подготовиться к встрече с ней и быть во всеоружии каждый человек может удобным для себя образом. И если тем, кто постарше, удобнее узнать о принципах из бумажной брошюры, это полное их право: государственное Агентство по чрезвычайным ситуациям отправило эту информацию в каждый шведский дом.
Страница из брошюры “Если наступит кризис или война”, изданной государственным Агентством по чрезвычайным ситуациям. Брошюра выпущена на 16 языках.
Каждый источник информации стоит оценивать (как минимум) с четырех позиций:
Разумеется, это касается и социальных сетей. Кто поделился информацией? Ее путь часто можно проследить – и, встретив в информационной цепочке незнакомого человека, не полениться заглянуть в его профиль. Какой информацией и с кем он обычно делится? Вызывает ли чувство доверия? И – действительно ли это человек? Насторожить должны использование заведомо чужого имени и-или фотографий, полное отсутствие личной информации в сочетании с большой активностью в сети, а также – распространение одной и той же или схожей сомнительной информации с разных, одинаково безликих аккаунтов.
В шведский язык, как и во многие другие, выражение «фабрика троллей» (trollfabriken) пришло из русского в середине 2010-х. Шведские общественные и независимые СМИ, органы образования, интернет-активисты за несколько лет просветительской работы добились результата: большинство шведов знают, что в некоторых странах общественным мнением пытаются манипулировать при помощи скоординированных действий в интернете. Проверять источники и критически к ним относиться вошло в привычку – как чистить зубы. И тролли не страшны.
Шведская национальная газета Dagens Nyheter выпустила видео в защиту лесных троллей (в скандинавской сказочной традиции, не менее важных, чем Баба Яга или Леший в славянской). Месседж: настоящие, порядочные тролли не скрывают свое лицо.
Чтобы проверить текстовую информацию, шведским пользователям (да-да, всех возрастов) рекомендуют, как минимум, скопировать заголовок или ключевую фразу новости или статьи, включить в кавычки и прогуглить. Задавать вопросы, озвученные выше, по поводу каждого источника, транслирующего эту информацию – и оценить информацию, сравнивая ее подачу в разных источниках. Кто был первоисточником этой новости? Часто на этот вопрос помогает ответить самый простой поиск в сети.
Стоп! А изображения? А видео? А саундтреки? Все по порядку.
Шведский государственный медиасовет, работающий с вопросами медийно-информационной грамотности, ведет отдельную работу, чтобы каждый освоил поиск изображений в гугле (images.google.com) и на аналогичных платформах, позволяющих узнать больше об истории использования этого фото. Например, сервис TinEye позволяет легко проследить где, когда и в каком контексте публиковались эти изображения. Кто-то утверждает, что на фото иллюстрация к сегодняшней новости из Стокгольма – а, оказывается, оно было сделано давным-давно и совсем в другом месте? Найти такие нестыковки, защитить себя от недостоверной информации и не поделиться, по незнанию, ею с другими – в Швеции убеждены – доступно всем.
Изображения – не только равноправный с текстом, а зачастую, более эмоциональный, убедительный, понятный без перевода источник информации. Значение изображений можно менять при помощи текста – и наоборот.
Одно из расследований Viralgranskaren/Källkritikbyrån. Заголовок: «Нет, булочки с шафраном не опасны для птиц». Преамбула: «Рождественский сезон в самом разгаре и мы обнаружили, что старый миф про птиц все еще гуляет в соцсетях.»
Инициатива шведской газеты Metro «Вирусный проверяющий» (Viralgranskaren) в середине 2010-х, в рамках которой журналисты разбирали кейсы, связанные с циркулирующими слухами, – превратилась в исключительно популярную рубрику. Источником неправды часто становилась связка «1) обрывочный факт + 2) вывод при отсутствии достаточных доказательств + 3) фотография, не имеющая отношения к сообщаемому». Чтобы обнаружить такое несоответствие, не обязательно быть журналистом.
Каждому под силу и познакомиться и с базовыми принципами системы доменных имен (DNS, Domain Name System) – читая адрес в интернете справа налево. Например, этот текст опубликован на официальном сайте Швеции: https://ru.sweden.se. Если вы никогда им не пользовались, представление об этом источнике поможет дать главный адрес, стоящий перед доменом верхнего уровня (в этом случае, .se – указывающем на страну Швецию; с полным списком таких доменов можно познакомиться здесь IANA — Root Zone Database). Движемся дальше справа налево: sweden.se – основной вход на главный официальный сайт Швеции на английском языке: проверяем – так и есть. RU.sweden.se – русскоязычная версия этого сайта. Продолжаем движение. Https в самом начале строки означает Hypertext Transfer Protocol Secure: безопасный протокол передачи гипертекста. В этой аббревиатуре обращаем внимание на букву S=secure=безопасный. Это значит, что соединение с этим сайтом защищено с помощью cпециального сертификата. Чтобы его получить, сайт должен был пройти проверку.
А если c cайтом все не так прозрачно? Хозяина доменного имени поможет вычислить всемирная база данных регистрации доменов, например, Whois.com – Domain Names & Identity for Everyone.
Что может заставить задуматься и обратиться к проверочным сервисам (помимо, разумеется, резонного любопытства?) Прежде всего, информация, которая наводит на мысли о предвзятости. Недостоверная информация может как возникать в результате ошибки, оплошности, непонимания, стресса – так и создаваться кем-то намеренно. И то, и другое часто попадает в СМИ из социальных сетей. Эффект одинаков.
Так, несколько лет назад приверженцы правоконсервативных взглядов по всему миру прочли в своих лентах новость: в Швеции запретили рождественскую иллюминацию, чтобы не оскорблять чувства нехристиан.
Откуда появилась эта информация? Cначала на шведском телевидении вышел ни чем не примечательный будничный новостной сюжет. В нем рассказывалось: по соображениям безопасности энергопользования, в маленьких городах и поселках государственное транспортное управление рекомендовало не перегружать мачты уличного освещения рождественскими украшениями – для этого можно было выбирать другие конструкции. Новость пересказал малоизвестный ресурс, зарегистрированный за тысячи километров от Швеции, в США, добавив от себя: ”Это победа для тех, кто хочет спрятать в тень христианские традиции страны». В таком виде новость подхватили ультраконсервативные ресурсы и жители соцсетей.
В каждом новом пересказе акцент смещался от скучных новостей энергопотребления в шведских поселках – к собственным выводам и обобщениям комментаторов по поводу иноверцев, миграции, глобальной ситуации в стране. В Швеции, при этом, многие из них, очевидно, вовсе не бывали и не демонстрировали о ней хотя бы базовых знаний. Зато были твердо уверены: Швеция уже не та.
17 февраля 2017 года президент США Дональд Трамп (2017-2021) призвал следить за безопасностью в стране: ”Вы видите, что происходит в Германии. Вы могли видеть, что происходило прошлым вечером в Швеции. Кто бы мог поверить? В Швеции! Они приняли слишком много [мигрантов]. И теперь у них проблемы, которые нельзя было раньше вообразить». Поскольку вечером 16 февраля в Швеции не произошло ровно ничего заслуживающего внимания, жители страны, а за ними весь мир, начали ломать голову, что же имел в виду президент.
В стране стартовал флэшмоб #lastnightinsweden («прошлым вечером в Швеции»), в котором шведы, не избалованные информационными поводами, начали делиться в сети вчерашними новостями: cобирали мебель из Ikea, гуляли с собакой, жарили тефтели, открывали банку с тухлой селедкой.
Выяснилось, что президент посмотрел накануне фильм документалиста Эми Хоровица «Стокгольмский синдром», транслировавшийся на телеканале Fox News и критиковавший политику Швеции. На основании знаний из телевизора и было сделано громкое заявление.
В желании поделиться информацией и рассказать о чем-то всему свету – нет ничего предосудительного. При этом, сгущая краски, смещая акценты и – особенно часто в СМИ – создавая броский заголовок, отправитель де-факто заставляет пользователя внимательно познакомиться с материалом целиком – и задаться вопросом: а действительно ли соответствует «продающий» заголовок содержанию? Этот же прием часто связан со скрытыми маркетингом и рекламой.
Емкая, графичная остроумная информация появляется в форме мема? Возможно, это самый быстрый и облегченный способ передачи информации: предельно упрощает месседж, создается без труда, распространяется мгновенно, удобен для распознавания «свой-чужой», апеллирует к эмоциям и… идеально подходит для манипуляции общественным мнением.
Разумеется, огромное множество мемов безобидны, и далеко не каждый используется в плохих целях. При этом, о потенциале мема как инструмента дезинформации в Швеции сегодня рассказывают не только школьникам, но и их родителям, учителям и библиотекарям. Причина? Исследователи Шведского медиасовета, работая в школах страны, выяснили, что знания взрослых, о том, какими мемами сегодня делятся их ученики и что эти мемы означают, – минимальны. Повод подтянуться.
Фото: Maskot/Folio/imagebank.sweden.se
Основной поисковой платформой в Швеции, как и в большинстве западных стран, является гугл. Вне зависимости от того, каким поисковиком человек пользуется, на занятиях по медиаграмотности напоминают, что большинство из таких коммерческих платформ ориентированы на прибыль и поэтому результат, который они показывают, зависит от нашего поведения в сети. Во многом, то же касается и социальных сетей. Платформы стремятся угодить пользователю, предоставляя ему, в первую очередь ту информацию, которая, на основании его предыдущего поведения в сети способна его его заинтересовать. Так возникают так называемые «информационные пузыри».
Поисковики и соцсети решают за пользователей, какую информацию, с каких сайтов и из каких групп им предложить как ответ на поисковые запросы. Посмотрели на ютубе видео про то, что земля плоская? – увидели в рекомендациях ролики с названиями “ученые скрывают”, “альтернативная история” или “правда, которую не расскажут”. Платформа считает, что вас это заинтересует.
Этим занимаются алгоритмы: они изучают поведение пользователя в сети, его предыдущие выборы, лайки, комментарии, репосты, и берут их за основу для рекомендации информации. Этот процесс легко представить в виде спирали. Так из ленты незаметно исчезают взгляды и точки зрения, с которыми пользователь не согласен. За внешним комфортом стоит опасность изоляции в «информационном пузыре» – с одной стороны, он защищает от любой информации, которая, по какой-то причине нам неприятна, с другой стороны, картина мира в рамках такого замкнутого пузыря может быть весьма однобокой.
Не вместо, но в дополнение к гуглу и другим ведущим поисковым платформам, можно пользоваться платформами, не сохраняющими данных о пользователе (как, например, это делают файлы куки) – например, DuckDuckGo, основанной на открытых источниках, или startpage.com, анонимно отправляющей ваш запрос гуглу. И разумеется, поиск в анонимном режиме на ведущих поисковых платформах также никто не отменял.
«Новая угроза – еноты атакуют Швецию!» – это видео на занятиях по медийно-информационной грамотности посмотрели тысячи шведских школьников. Рассказ о массовом нашествии на Швецию енотов-распространителей бешенства сопровождается тревожными комментариями экспертов, взволнованными интервью прохожих, драматичной музыкой и нечеткими изображениями агрессивных животных в темноте, вплотную к кадрам с малышами на детской площадке.
В следующем видео, с которым знакомятся школьники, cоздатели ролика пошагово объясняют, почему это видео – фейк от начала и до конца, и что именно делает его убедительным.
Немного правдивой информации (еноты действительно инвазивный вид животных, а бешенство действительно серьезная болезнь) смешивается с заведомой неправдой. Енотов в Швеции за последние годы видели всего несколько раз, и этого совсем недостаточно, чтобы говорить об их массовом распространении. Драматичной музыке и коррекции цвета – не место в новостном сюжете. Сочетание неприятных, пугающих изображений зубастых зверей с видами детской площадки, ассоциирующейся с безопасностью – сознательная манипуляция.
Прохожим, высказывающимся об угрозе енотов, оказывается, задавали наводящие вопросы или, более того, спрашивали вовсе не о енотах – их ответы вырваны из контекста. То же самое, и больше, со спикерами, которых представляют как экспертов: врач в белом халате работает в обычной поликлинике, вовсе не специалист по этому заболеванию и, более того, ни словом не поддерживает теорию о нашествии енотов (видимость этой поддержки создадут за него при монтаже ролика). Милый бородач, популярный участник программ о животных – действительно много знает о животных, но его комментарий («не думаю, что еноты обоснуются в Швеции, разве что один-другой появится») – почему-то не попадает в ролик и остается за кадром.
Неприятные изображения травм оказываются подмонтированы к изображениям енотов и не имеют к ним никакого отношения, а в нечетком видео нападения енота на людей, оказывается, енота нет и не было вовсе: это собака.
Приемы манипуляции на этом далеко не заканчиваются: нагнетание драматизма за счет быстрого мелькания изображений; голословные ссылки на анонимных экспертов (”по мнению специалистов», «эксперты утверждают»); недостоверные, не имеющие отношения к проблеме, ошибочно или сознательно подтасованные статистические данные – распознавать такие приемы школьники учатся на занятиях по медийно-информационной грамотности.
Неизменен принцип: пропаганда обращается к эмоциям, заставляя их доминировать над логикой (еще раз к вопросу о мемах). Проверенный способ – разделить общество на «нас» и «них», создать образ внутреннего или внешнего врага, например, выделив целую группу людей (или енотов) и назначив их виновными.
Смешать факты правдивые и недостоверные, разбавить факты мнениями, преувеличить малое и скрыть большое – материал, смешивающий все в кучу, может быть как свидетельством непрофессионализма и неряшества, так и заведомой дезинформации.
Объединения и обобщения на основании не связанных частных случаев (помните про мачты освещения в шведских поселках – и ”запрет” на рождественские украшения?) – источник возникновения теорий заговора. Это другая крайность, к которой пропаганда стремится подвести человека, добросовестно проверяющего источники. Заставить поверить, что правды вовсе не существует; убедить не доверять никаким СМИ, властям, представителям общества – вселить ощущение собственной беспомощности и выключить человека из общественного диалога («правды не узнать», «от нас скрывают», «все решено за нас», «бесполезно что-то делать») – еще одна цель пропаганды.
За счет чего пропаганда может достигать цели? В частности, за счет повторения. Информация повторяется во многочисленных источниках – но ни один из них не вызывает доверия? Возможно, это просто сплетня или слухи. А возможно, кто-то сознательно создает массив источников, чтобы заведомо ложная информация повторялась, проникала в источники заслуживающие доверия, личные социальные сети – и таким образом, убеждала людей. Многократное повторение неправды помогает ей распространяться.
Можно научиться разбираться и в масштабировании неправды. Что значит масштабирование? Если все вокруг вдруг заговорили о массовом нашествии енотов, это не значит, что угроза действительно существует, просто в преувеличенном виде. Повторение неправды, нагнетание драматизма, апелляция к чувствам вместо логики – стремятся убедить пользователя, что дыма без огня не бывает и «продать» если не всю неправду полностью, то хотя бы какую-то ее часть.
Фото: Ульф Лундин/imagebank.sweden.se
Как и в остальном мире, профессиональные медиа, гражданская журналистика, пользовательский контент из социальных сетей сосуществуют в ленте шведского пользователя.
В далеком 1766 году Швеция стала первой страной, законодательно запретившей цензуру: ее охранял первый в мире Закон о свободе слова. Впоследствии его основные положения вошли в Конституцию страны. Государство обязано поддерживать и охранять условия для свободы слова и выражения мнений.
На протяжении многих лет в стране существовала система государственных дотаций прессе: важно, что финансовую поддержку, вне зависимости от того, какие политики приходили к власти, неизменно получали как медиа разных политических взглядов, как в целом поддерживающие власть, так и не поддерживающие.
У шведских властей никогда не было собственного, государственного телевидения или радио – слугам народа они ни к чему. Вместо этого в стране действуют общественные ТВ и радио. Они финансируются всеми жителями страны за счет небольшого ежегодного налога, неподконтрольны стоящим у власти и обязаны предоставлять слово представителям разных групп общества и разных точек зрения, в том числе политических.
Именно независимость от власть предержащих помогает медиа осуществлять контроль за деятельностью руководителей страны всех уровней – и служить интересам всего общества. Именно в этом – их функция.
Поэтому традиционные медиа не теряют своей полезности и сегодня. То же телевидение в Швеции – вовсе не только источник новостей для пенсионеров. Обязано быть актуальным для каждого. Поэтому, например, для детей выходят специальные выпуски новостей, где о событиях дня рассказывают понятным и релевантным для школьников образом.
Телевизионные дебаты, где представители самых противоположных точек зрения корректно, выслушивая друг друга, спорят с друг другом, – стандарт культуры общественной дискуссии в Швеции. Формулировать, аргументировать и высказывать свою точку зрения не искусство, доступное избранным: этому учат в школе, и мерилом стандарта остаются дебаты в профессиональных медиа.
По этой же причине в Швеции уделяют внимание проблеме агрессии в интернете – рассматривать ее как неизбежную данность было бы безответственным со стороны общества и государства. Так же серьезно, например, относятся к недопустимости буллинга среди подростков: этот, как и другие школьные вопросы, предмет политики, а вовсе не внутренняя проблема самих детей.
Нормы цивилизованного общения, недопустимость разжигания ненависти, оскорбления, клеветы для оффлайн- и онлайн-мира едины. Это не значит, что в Швеции никогда не ругаются и никого не оскорбляют, – но подразумевает, что в сети работают те же законы, определяющие границы свободы слова и личной ответственности каждого человека за свои слова.
Борьбу с языком вражды в Швеции воспринимают как государственную задачу. Если политики, журналисты, обычные граждане опасаются высказываться в интернете и замолкают, потому что не чувствуют себя в безопасности – это влияет на развитие демократического общества самым нехорошим образом.
***
Демократия, столетие которой отмечают в Швеции в 2021 году, работает тогда, когда в ней участвуют все граждане, каждый и каждая, на равных правах. Когда все могут влиять на принятие решений, свободно выражать свою точку зрения, не подвергаться дискриминации, уважать других и чувствовать уважение к себе, – тогда общество может развиваться и вместе делать свою жизнь лучше.
И нет, для того, чтобы делать жизнь лучше, не требуются какие-то особые исторические традиции: cм. выше – решающий шаг к демократии Швеция сделала всего сто лет назад, последней в Скандинавии, когда равным избирательным правом уже пользовались все северные страны-соседки.
Медийно-информационная грамотность дает каждому возможность уверенно ориентироваться в потоке информации. Так же, как когда-то правила дорожного движения или рекомендации стоматологов чистить зубы – она входит в жизнь и постепенно становится ее привычным атрибутом. В ней нет ничего необычного – как нет ничего необычного в светофоре или зубной щетке.
В шутку или всерьез, в Швеции советуют читать ленту новостей каждый день как 1 апреля. Научиться медиаграмотности – в интересах каждого.
Дочитали длинный текст до конца? Респект – и бонус! В сотрудничестве с официальным сайтом Швеции Meduza выпустила игру, в которой можно построить башню из демократических прав и обязанностей, связанных с медиаграмотностью. Проверьте себя!
