24-25 листопада 2020 року відбувся вебінар «Як писати історії успіху: покрокова інструкція». Організатор — Академія української преси спільно з Національною спілкою журналістів України за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. Тренери заходу розповіли про все просто, доступно, наочно і так, що учасники самі все змогли повторити.
Протягом двох днів учасники розбиралися в основних елементах історії успіху та методах її створення, а також відразу намагалися написати свою історію успіху.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Історії успіху – обов’язкова складова будь-якого проєкту. Те, про що ми не знаємо, образно кажучи, для нас не існує. Тому важливо вміти не тільки робити, але й комунікувати!».
Медіатренерка, менторка, тренерка та продюсерка Жанна Кузнецова доповнила: «Як же написати історію успіху? Це запитують у себе в у нас всі учасники вебсемінарів. Але перше питання, яке ми запитуємо звучить так: для чого і для кого писати? Важливо зрозуміти мету. Вона може бути різною - від мотивації читачів і до звітності щодо певного проєкту. Ми розповідаємо всі секрети і показуємо кейси, які найкраще демонструють різні боки написання історій. Сподіваємось, після спільної роботи учасники професійно напишуть свої історії успіху».
Медіатренер, журналіст, викладач КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Юричко зауважив: «Історія успіху - складова розказати про свої досягнення. Тут трохи журналістики, трохи письменства, трохи піарництва. Але, насправді, нічого складного. Аналізуючи домашні завдання з написаними за вечір історіями успіху ми бачимо навіть такі, які заслуговують потрапити на телеекран чи у великі медіа. А це означає, що нічого складного тут не має».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Академія української преси та Національна спілка журналістів України запрошують журналістів та блогерів взяти участь у відкритому лекторії "Пошук інформації, джерела, експерти, мультимедійні інструменти для журналістів" від тренерів «Регіональної мережі журналістів за сталий розвиток на Донбасі».
Захід пройде у п’ятницю, 27 листопада, у формі лекторію з шести коротких 20-хвилинних бліц-презентацій досвідчених медіа-тренерів, які є активістами НСЖУ.
Тренери є наставниками 60 журналістів та блогерів, що об’єднані в навчальний проект «Регіональна мережа журналістів за сталий розвиток на Донбасі», який реалізується АУП та НСЖУ за підтримки ООН.
Програма відкритого лекторію:
«Фейки і стереотипи про Донбас. Чому вони виникають та як їх подолати?» (Ліна КУЩ, Перша секретар Національної спілки журналістів України);
«Як зробити соціально важливі теми цікавими? Мультимедійні інструменти для журналіста» ( Ілля СУЗДАЛЄВ, керівник українського представництва польського телеканалу БЕЛСАТ);
"Трансформація промислових регіонів Донбасу. Пошук інформації, джерела, експерти" ( Лариса БІЛОЗЕРОВА, медіатренерка, редакторка порталу Green Efficiency)
«Фактчекінг для журналіста і редактора» ( Гліб ГОЛОВЧЕНКО, секретар НСЖУ, керівник телеканалу ТАК-TV (Миколаїв)
"Чому важко боротися з пропагандою?" (Сергій ГУЗЬ, керівник ІА «Пильний погляд», член Комісії з журналістської етики, представник КЖЕ в Консультативній комісії з протидії пропаганді (Мережа органів медійного саморегулювання)
«Адаптація інформації теле- та радіотекстів для діджитал-платформ. Кепшини. Критерії вимірювань ефективності діджитал-матеріалів» ( Наталія ДИМНІЧ, журналістка Суспільне:Карпати, викладачка журналістики (Івано-Франківськ)
Для участі у лекторії просимо зареєструватися за формою:
Участь є безкоштовною.
Початок заходу – о 10:00 у п’ятницю 27 листопада. Тривалість – до 12:30.
Проєкт реалізовується Академією української преси спільно з Національною спілкою журналістів України в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).Програму підтримують тринадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Посольство США в Україні, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.
Розмова журналістів та редакторів із
професором Валерієм ІВАНОВИМ, автором першого в Україні підручника 
«Журналістська етика», президентом
, членом
Андрієм ЮРИЧКО, кандидатом філологічних наук, викладачем
Олександром ГОРОХОВСЬКИМ, керівником фактчек-проекту
Стандарти журналістики в часи пандемії Як перевіряти інформацію і не розповсюджувати фейки Як обирати експертів та джерела інформації Як розповісти історію, зберегти лікарську таємницю, не розкрити персональні дані та не зашкодити пацієнту і його родині Аналіз успішних (і не дуже) прикладів. До участі запрошуються журналісти та редактори місцевих, регіональних та всеукраїнських медіа, медіаексперти та громадські активісти у сфері медіа. Активна участь і додаткові запитання вітаються від учасників.19-20 листопада відбувся вебінар «Як стати публічним. Створюємо бренд». Організатор — Академія української преси спільно з Національною спілкою журналістів України за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Сучасна молодь сьогодні мріє про популярність, але не всі знають як правильно створити свій власний бренд, з цим і розбиралися тренери і учасники протягом двох днів.
Тренери розповіли що таке особистий бренд, чого не варто робити при створенні особистого бренду, як краще взаємодіяти з підписниками, як оформити свій профіль у Facebook з позиції особистого бренду, які кроки необхідно зробити в роботі над особистим брендом. Теоретичні знання учасники відразу відпрацьовували на практиці: аналізували профілі відомих журналістів і створювали правильні пости й тощо.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Створення медійного, і не тільки медійного, бренду важливе завдання у будь-який, тим більш нинішній інтерактивний час, коли треба боротися за увагу цільової аудиторії. Тому учасників, як завжди, багато».
Засновник Школи універсального журналіста та Всеукраїнського конкурсу «Я – журналіст!», викладач кафедри журналістики Національного університету «Острозька академія», Секретар Національної спілки журналістів України Віталій Голубєв розповів: «Мене надихнув широкий спектр застосування інструментів роботи над особистим брендом, який продемонстрували самі учасники. Це і робота прес-служби з формування іміджу керівника, і просування власної експертності для педагога, і ефективна самопрезентація студента для потенційних роботодавців... Радий, що про все це вдалося поговорити і не лише поговорити, а й розглянути практичні прийоми для усвідомленої, цілеспрямованої діяльності в інформаційному просторі».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Студентка і дитячий письменник, львів’яни і луганчани - усі вони ці два дні захопилися створенням особистого бренду, ділилися досвідом, дискутували. Приємно було спостерігати, як просто на очах змінювалися їх особисті профілі та організаційні сторінки у соцмережах. Вдячний організаторам за можливість долучитися до зростання майже трьох десятків нових інформаційних брендів».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Польський журналіст Петро Андрусечко, співробітник Gazetа Wyborczа та сервісу Outriders розповідає як пандемія вплинула на розвиток медіа в Польші.
Звісно, пандемія викликала зміни на медіа-ринку, у роботі редакції і самих журналістів. З одного боку, зростають кризові явищі, але з іншого – зростають можливості.
«Привіт, мені цікаво дізнатися, як ви справляєтеся з роботою кореспондента на той час. Адже для цього потрібно якомога більше соціальних контактів, в той час як епідемія вимагає звести їх до мінімуму.
У мене проблема з цим, і я хотів би почути вашу думку. Якби це стосувалося лише нас, я впевнений, що ми всі були би вкрай активними. Але щоразу, коли я розмовляю з людьми, особливо з людьми похилого віку, я думаю, що можу заразити їх...
Оскільки «неосновний персонал» („non-essential employees”) повинен залишатися вдома, виникають питання про наш статус. Наскільки суспільний інтерес, а таким є безумовно інформування, що відбувається за кордоном виправдовує нашу присутність у заводах, громадських місцях? Подорожувати чи сидіти на місці? Як мінімізувати ризик для співрозмовників? Якщо хтось погоджується на розмову і бере відповідальність за себе [за стан здоров'я], це автоматично дає нам зелене світло? Чи не обов’язково, адже, наприклад, ми можемо говорити з неосвіченою людиною з провінції, яка не усвідомлює загрози, а ми повинні розуміти усі ризики.
Звісно, що треба більше працювати за допомогою Інтернету та телефону, дотримуватися дистанції у розмовах, але усіх питань це не вирішить.
Отже, тут є проблеми і практичні, і етичні».
Ось такий лист я та ще декілька журналістів, які працюють у Газеті Виборчій, отримали від одного із закордонних кореспондентів цього видання. Усі ми відповідали по різному, в основному наголошуючи на проблемі ризику відносно співрозмовників, героїв наших матеріалів. Втім, дехто зазначив, що його журналістська діяльність звелась до редакторської та домашньої роботи.
Це ілюструє, наскільки раптово Covid-19 змінив наш спосіб і стиль праці. Але ці вимушені зміни торкнулися не лише журналістів, а й цілих редакцій, власників і, в ширшому значенні, усього медіа-ринку Польщі та інших країн.
Зміна моделі роботи журналіста
У відповідь на згаданий вище лист я особисто відповів, що нинішня ситуація трохи нагадує роботу на війні. Журналіст сам повинен оцінити ризики. Не усі кореспонденти заходять в окопи, навіть коли їдуть у зону конфлікту. Так само було й тепер: дехто вирішив працювати вдома, щоб ізолюватись. Інструменти для дистанційної роботи давно нам відомі – телефонний зв’язок та Інтернет.
Але є речі, які неможливо описати вповні користуючись сучасними технологіями зв’язку. Йдеться про дуже прості, навіть тривіальні справи. Як функціонує місто в період карантину: транспорт, магазини, атмосфера на вулицях, а також, наприклад, ринок нелегальних послуг тощо. Вам просто потрібно виходити і перевіряти це, щоб зображення та опис, які ми пропонуємо одержувачу, були пластичними. Але журналісти, як і військові репортери, що працювали на передовій, були у лікарнях, супроводжували машини швидкої допомоги. Відтак, вони не лише інформували читачів загалом, але й готували великі репортажні матеріали.
Коли у перші місяці карантину я читав у соціальних мережах дописи своїх друзів про те, що вони проводять свій час, надолужуючи читання літератури, я їм заздрив. Більшість відомих мені журналістів отримали значно більше роботи, оскільки попит на інформацію збільшився.
Польське прес агентство (PAP) спільно з Інститутом розвитку інформаційного суспільства провели дослідження на тему «Робота журналіста під час коронавірусу і локдауну». Згідно з опитуванням, 57% опитаних журналістів визнали, що під час пандемії вони працюють набагато більше, ніж раніше (65 % з них працюють в інтернет-порталах). Ще 59% журналістів визнали, що ситуація вимагає від них швидшої реакції при створенні новинних.
Цікаво, що у першу чергу читач прагнув інформації, пов’язаної з пандемією, тому іноді було важко прорватися з іншими темами з-за кордону, окрім пандемічних (звісно, це не означало, що вони повністю відсутні). Але через деякий час з'явилася певна втома від теми коронавірусу, виникла потреба у висвітлення інших проблем з-за кордону.
Зміна на ринку медіа
Пандемія прискорить рішення деяких власників ЗМІ закрити друковані видання і перейти винятково в Інтернет. У Польщі в кінці березня один з головних тижневиків Wprost перестав виходити у паперовій версії.
За даними Спілки контролю за розповсюдженням преси (Związek Kontroli Dystrybucji Prasy) від серпня 2020 року обсяги щоденних продажів друкованих видань впали на 19,3% порівняно з минулим роком[1].
Продажі Gazeta Wyborcza у 2020 році впали на 32% порівняно з 2019 роком (з 95779 до 65137). Це частково пов'язано з кризою на ринку дистрибуції, карантин тільки поглибив цю кризу.
З іншого боку, збільшується кількість електронних підписок на газети і журнали. У квітні кількість електронних підписок на Газету Виборчу, зросла на 20 тис. Таким чином, Gazeta Wyborcza налічувала у червні 2020 р. 243 тис. електронних підписників.
Міжнародне товариство періодичної преси (fr. Fédération Internationale de la Presse Périodique) підготували рапорт „Global Digital Subscription Snapshot 2020” про зміни на ринку цифрової підписки під час пандемії[2]. За їх даними (перший квартал 2020 року). У список потріпили 71 видання. На першому місці американський “New York Times”, який має вже 5,6 млн. підписників. Наступні місця посіли “Wall Street Journal” (2,2 млн.) та американський щомісячник “Game Informer” (2,1 млн), а також “Washington Post” (2 млн). на п’ятому місця британський “Financial Times” (1,1 млн).
Gazeta Wyborcza опинилась на 21 місці у глобальному списку на та 10 місця в європейському рейтингу. Вона випередила між іншим “New Yorker” (167 тис. підписників), шведське видання “Dagens Nyheter” (222 тис.) та італійське „Corriere della Sera” (133 тис.).
У той же час трафік на двох порталах, пов'язаних з газетою (wyborcza.pl i gazeta.pl), збільшився втричі. У березні 2020 року сайт Wyborcza.pl відвідали 7,93 млн користувачів (зростання за рік становить 78,6%), які переглянули його 70,55 млн разів (зростання на 139,15%).
Збільшення читацької аудиторії безпосередньо не відбивається на показниках великих традиційних медіа, адже основою їх прибутку є реклама, яка впала на 40-50%. Таким чином, профспілки побоюються чергової хвилі звільнень.
В результаті пандемії, через те, що більшість журналістів Gazeta Wyborcza перейшли на дистанційну роботу під час карантину, редакція відмовилась від 10 місцевих офісів. Загалом GW має 20 місцевих філій у Польщі. Чимало інших редакцій польських ЗМІ також перейшли на більш віддалену роботи власних журналістів, і це триватиме ще певний час, оскільки, як бачимо, триває друга хвиля пандемії.
Здається, віддалена робота стане постійним елементом роботи редакції навіть після завершення пандемії.
Пропаганда почувається добре
Проблеми, з якими стикаються ЗМІ і журналісти під час пандемії, не змінились. Йдеться про чесне інформування читачів.
Пандемія лише посилила проблеми, пов'язані з фейковими новинами і маніпуляціями, з якими ми, журналісти, стикаємося щодня.
Можна сказати, що маніпуляції відбуваються на всіх рівнях, від поширення неправдивої інформації про коронавіруси у соціальних мережах, до спроб використовувати пандемію в дезінформаційних кампаніях і пропагандистських цілях (Росія, Китай), а також заяв лідерів країн і окремих політиків (наприклад, Дональда Трампа).
Це означає, що значно більша відповідальність повинні взяти на себе ЗМІ.
Але у випадку таких країн, як Польща і Україна, нові виклики накладаються на старі проблеми. Політика під час пандемії не відійшла на задній фон, навпаки. З огляду на структуру ЗМІ в Україні, де основні телеканали належать олігархам, у ситуації пандемії їх, як і раніше, активно використовують у політичних та ділових цілях. Наприклад, висвітлюється благодійна діяльність політиків, пов'язаних з цими ЗМІ.
У свою чергу, останніми роками у Польщі громадські ЗМІ (телебачення і радіо) перетворились, фактично, на державні. Це, на жаль, означає, що ці ЗМІ давно важко назвати нейтральними. Наприклад, маніпулювання, пов'язані з президентськими виборами, які нинішня влада мала намір реалізувати за будь-яку ціну, незважаючи на пандемію і порушуючи демократичні норми. В кінцевому рахунку вибори перенесли, але урядові ЗМІ відіграли негативну роль під час цього процесу.
Наступний приклад демонструє, як на державних телеканалах у березні 2020 року, коли вже розпочалася виборча кампанія, виділили 9 годин ефірного часу для нинішнього президента, а також від 49 до 4 хвилин для інших кандидатів.
Втім, маніпуляції можуть стосуватись таких тривіальних речей, як музичний хіт-парад (Lista Przebojów Programu Trzeciego) на Польському радіо (третя програма). Треба сказати, що з 1980-х років це була одна з найпопулярніших польських музичних програм. 15 травня у щотижневому хіт-параді перемогла пісня популярного польського рок-виконавця Казіка «Твій біль кращий, ніж мій». У суботу результати голосування зникли з сайту радіо.
У той же день керівництво третьої програми польського радіо заявило, що анулювало результати, оскільки під час голосування відбулися маніпуляції. Але незабаром один з журналістів, який працював на цій передачі, повідомив, що у п'ятницю після публікації результатів один з менеджерів радіо написав йому і попросив дещо зробити з піснею Казіка.
Чим обумовлена плутанина з піснею та хіт-парадом? Казік у своїй пісні критикує керівника партії «Право і справедливість» Ярослава Качинського, який, порушивши карантин, 10 квітня цього року вирушив на варшавське кладовище, щоб вшанувати пам'ять свого брата, колишнього президента, який загинув у смоленській авіакатастрофі у Смоленську в 2010 році. Це тоді, коли цвинтарі були закриті для усіх інших громадян.
Керівництво радіо кілька днів намагалося пояснити ситуацію технічними проблемами. Але все це призвело до однієї з найбільших криз на радіо від 1989 року. На знак протесту пішли кілька відомих і шанованих журналістів, які все ще працювали на цьому радіо, а низка передач не вийшли в ефір.
Цей приклад показує, як легко в Польщі можна знищити громадські ЗМІ. безумовно, вони від початку перебували під політичним впливом, але не настільки.
Пропагандистське телебачення та радіо потрібні чинному уряду, і він піклується про них. На початку березня президент Анджей Дуда підписав акт про компенсацію громадським ЗМІ. Згідно з цим рішенням, цього року TVP та Польське радіо отримають додаткові кошти у розмірі 1,95 млрд. злотих, тобто майже 513 млн. доларів США, щоб мінімізувати втрати під епідемії коронавірусу. Це сталося, незважаючи на протести опозиції, що ці кошти потрібні насамперед на медицину у зв'язку з пандемією коронавірусу.
Щоб зрозуміти, наскільки державне телебачення стало рупором пропаганди, достатньо провести один день з інформаційними програмами польського державного телебачення TVP. Все, що вам потрібно зробити, – це прочитати інформаційні рядки внизу екрану. Кілька років тому російський виконавець Вася Обломов записав відео до своєї композиції «Нести херню»[3], в якій багато роздумів про російські пропагандистські медіа. Виявляється, що польське державне телебачення дуже нагадує російське. Один з непрофесійних виконавців на початку листопада записав композицію, весь текст якої складається з цитат, взятих з тим самих стрічок інформаційних програм TVP[4].
В Індексі свободи преси, який щороку публікує організація Репортери без кордонів, у 2020 році в Польщі зафіксовано чергове зниження на три позиції, в результаті країна посідає у цьому рейтингу 62 місце.
Деякі критики польського медіаринку навіть вважають, що слід попрощатись з надією на створення польської BBC і єдиним рішенням після зміни влади має бути ліквідація державних ЗМІ і створення умов для тіснішої співпраці з західними медіа-корпораціями, оскільки саме вони захистять діяльність журналістів від політичного тиску.
Нові виклики – нові можливості
Те, що становить проблему для великих ЗМІ, може означати нові можливості нових для невеликих засобів масової інформації, які можуть зміцнити свої позиції. Наприклад, зростає число донорів, які готові платити за надійну незалежну журналістику. У нас в Outriders склалася хороша ситуація: на початку карантину ми мали гарантований бюджет на найближчий період. Однак низку заходів ми не можемо реалізувати через карантинні обмеження: репортажні проекти, заходи для журналістів.
З іншого боку, наша редакційна команда інтернаціональна, ми щодня працюємо у різних частинах світу. Наприклад, онлайн-спілкування і використання Zoom – це повсякденне життя для нас від самого початку проекту. Одночасно з пандемією ми вирішили запустити новий сервіс «Радар», де ви можете знаходити і відправляти інформацію про протестовані або реалізовані проекти, дії і рішення, спрямовані на боротьбу з наслідками коронавіруса. Це глобальний проект, яким керує один з редакторів, що проживає зараз у Шрі-Ланці, і в ньому також беруть участь журналісти з різних країн, у тому числі з Білорусі, Тайваню, Бразилії та Ботсвани. Сайт працює на умовах відкритої ліцензії, відтак опубліковані матеріали можуть бути використані редакціями по всьому світу. Розвиваємо і розширюємо діяльність сервісу Unblock, який є присвячений подіям в країнах га схід від Польщі.
Журналістські заходи, які Outriders запланував на 2020, початок 2021 року, довелося перенести в Інтернет.
Всупереч тенденціям великих традиційних ЗМІ, цього року ми вирішили орендувати офісне приміщення для редакції. За цим рішенням стояло два чинники. По-перше, ми побачили, що в ситуації тривалого карантину, коли взаємодія обмежується відеоконференціями, нам потрібно безпечне місце для реальних редакційних зустрічей, особливо коли мова йде про нових найманих працівників. По-друге, через викладення деяких проектів у мережу необхідно розширювати виробничі можливості, тобто створювати власну студію, де можна працювати над підкастами та відео контентом.
Карантин – сприятливий час для вдосконалення нашої продукції за формою та змістом. Водночас це не означає, що цього року ми повністю відмовились від журналістики. Наші співробітники здійснювали різні проекти у різних частинах світу. Ми були і є в Білорусі. Ми здійснили дві поїздки на Донбас. Реалізований є проект в Лівані та інші ініціативи.
Водночас, як завжди, ми зосереджуємось на інноваціях та співпраці. Разом з Google ми запустили спільний проект у червні на певний період. За допомогою Google Assistant досить було сказати фразу «cкажи мені щось хороше», щоб отримувати на екрані смартфона статті, що розповідають про позитивні історії з усього світу (з серії solution journalism).
[1] https://www.bankier.pl/wiadomosc/Sprzedaz-dziennikow-w-sierpniu-spadla-rdr-o-19-3-proc-do-466-tys-sztuk-ZKDP-7975574.html [доступ: 07.11.2020].
[2] https://www.fipp.com/resource/global-digital-subscription-snapshot-april-2020/# [доступ: 07.11.2020].
[3] https://www.youtube.com/watch?v=4_2qNABaZOE [доступ: 07.11.2020].
[4] https://www.youtube.com/watch?v=w-9sOuAJcCM&fbclid=IwAR2KeQmUw4jolcwLwMIqo9urovRPiV-xPk5vE8whDtbWKyqWgWLFjqMYQLg [доступ: 01.11.2020].
Експертний зріз ситуації «Медіа та пандемія» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
18-19 листопада 2020 року відбувся четвертий модуль вебсемінару «Ігри експертів: мистецтво маніпуляцій», який мав назву «Експертна думка: як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію».
Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера (філія у Харкові).
Завдяки тренерам учасники дізналися, як формуються суспільні наративи; як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел; як визначити прийоми та техніки маніпуляції та як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Хто ж має виступати як експерт у медіа? Коли це дійсно незаангажовані знавці, а коли просто інструмент впливу. З цим вдалося розібратися учасникам тренінгу».
Медіатренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні» Олександр Гороховський розповів: «Сучасний інформаційний міф – це потужна суміш з фейків і цілих сфальсифікованих історій, маніпуляцій та суджень із штучно вибудуваною логікою. Як правило, для «маскування» у міфі використовуються і елементи достовірних даних. Подібний «коктейль» надзвичайно потужна і підступна зброя інформаційних війн».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Цього разу перед нами стояло завдання «не купитися» на фальшиву експертну думку. Це, насправді, найважче, бо експерт/експертка може бути справжнім/справжньою, а от експертна думка – це маже завжди маніпуляція. Контекст цитати, час, місце – все важливе. Нам було надзвичайно приємно, що нашим учасникам і учасницям представлені приклади вдалося проаналізувати, а знайдені в інформпросторі думки експертів – чітко класифікувати за наявними маркерами маніпуляції».
Захід організований Академією української преси за підтримки
Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
Ми створили цей експертний зріз, щоб допомогти закріпити вироблений імунітет до раціонального споживання інформації та бути готовим до несподіваних глобальних викликів.
Своє бачення тенденцій медіапростору у період пандемії продемонструють п’ять галузевих експертів.
https://www.facebook.com/aupfoundation
20 листопада запланований ефір журналіста Gazetа Wyborczа та сервісу Outriders Петра Андрусечко на тему: "Як змінилась робота журналістів та масмедіа у період пандемії: польський приклад".
Відразу під час відеотрансляції можна ознайомитися із повним текстом дослідження на сайті АУП.
Попередні відеотрансляції по цій темі.
Експерт з цифрової грамотності Віталіq Мороз. Тема: "Більше впливу. Як розвивалися Інтернет та соцмережі в Україні в умовах пандемії".
Президент Української Асоціації Медіа Бізнесу Олексій Погорелов. Тема: "COVID прискорив трансформацію. Чотири висновки для місцевих медіа".
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко про вплив епідемії COVID-19 на журналістику та локальні медіа в Україні.
Не дозволимо собі потрапити у пастку, спричинену коронавірусом. Давайте скорювати антиглобалізаційну інфекцію разом! У тому числі й на інформаційному рівні!
Експертний зріз ситуації «Медіа та Пандемія» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
Георгий ПОЧЕПЦОВ, "Медиаконструкты и конспирология. Откуда берутся онтологические интервенции в массовое сознание"
Телевизор стал главным генератором и одновременно камертоном, удерживающим правильную модель мира, задающим его онтологию. Здесь зритель увидит свои новости и свои фильмы, подтверждающие правильность мира вокруг него. В кинотеатрах он смотрит практически только зарубежное кино, несущее совершенно другую модель мира, которая может вступать в конкуренцию и побеждать. Поэтому к чужим фильмам власть относится с опаской, как это случилось с запретом на прокат фильма "Смерть Сталина" в России. По этой же причине Китай, например, как бы наперед цензурирует американское кино, и продюсеры идут на это, поскольку оттуда идут огромные финансовые потоки.
Мы оперируем не реальностью, а ее медиа отображениями и отражениями, то есть медиаоконструктами. Причем число этих отражений бесконечно велико, а реальность все равно одна. Но в зависимости от того, кто и под каким углом на нее смотрит, например, политическим, у нас каждый раз будет иная реальность.
Мы живем в мире политики, независимо от того, интересна ли она нам. Медиа стали самой простой политикой, когда число упоминания имени политика заменяет реальность. Борьба идет за то, чтобы "светиться" в медиа, а не за то, чтобы работать. Политическая арифметика создается на поле медиа.
"Вождь", "герой", "враг" представляют собой четкие медиаобразы, в которых не бывает ничего лишнего. Ведь чем меньшим количеством характеристик будет оперировать массовое сознание, тем четче и быстрее будет проведена ментальная работа по его ориентации. Вождь - это Сталин. герой - это Гагарин, а врагов всех не перечислить... Реальность становится штампом, который не меняется, а передается следующим поколениям.
Конспирологию считают "ошибкой" массового сознания, но она заполняет пустые места системной картины мира, делая ее более логически непротиворечивой, поэтому столь легко находящей себе сторонников. Конспирология может быть ошибочной, но психологически близкой, поэтому ее принимают тысячи и миллионы людей по всему миру.
Мы живем в медиа-действительности, которая сделана кем-то и по заранее заданным лекалам. События, которые не были заложены в эти лекала, не будет никогда освещаться. Таким образом достигается эквивалентность мира в голове и его медиа-аналога.
Существование, например, тысяч групп QAnon в США, а теперь и в Германии говорит о том, что мир в их головах устроен по-другому, и они верят именно своему миру, а не чужому. Главным, наверное, является такой принцип: кругом все врут, но мы-то знаем правду. И первыми под обвинение в конспирологических сюжетах попадают люди власти. То есть как реальная модель мира завязана на власть, так и конспирологическая. Только если в реальной власть вся в позитиве, то в конспирологической - в негативе.
Конспирология является онтологической интервенцией в массовое сознание, поскольку она направлена на изменение картины мира, в результате которого друг может оказаться врагом, а враг - другом. Но ее сила не в правде, а в психологической правде, которую жаждет услышать человек. Ему приятнее ощущать себя окруженным врагами, чем друзьями.
Причем предугадать повороты сюжета конспирологии практически невозможно. Она достаточно креативна. Немецкие сторонники QAnon считают, к примеру, что учения НАТО - это тайная операция Трампа освободить Германию от канцлера Ангелы Меркель [1]. В США это вообще достаточно массовое движение, активизируемое выборами, поскольку борьбу с QAnon "привязали" к Трампу, из которого сделали единственного защитника.
Исследователи видят во всем этом столкновение моделей мира, причем опасное. Это онтологическая война внутри массового сознания, когда исчезает само понятие правды, оно заменяется верой в правильность исключительно своей картины мира. Но людям с разными картинами мира не так легко ужиться вместе, ведь медиа делает из них врагов. А медийные враги еще опаснее настоящих.
Именно в этом прячется опасность: "Ничего из этого даже отдаленно не является правдой. Но оглушительно число американцев открыты этим диким идеям. Есть тысячи групп QAnon и страниц на Фейсбуке с миллионами членов, исходя из внутренних документов, исследованных NBC News. Десятки дружески настроенных к QAnon кандидатов баллотируются в Конгресс и по крайней мере трое прошли первичный отбор. Трамп назвал таких сторонников "людьми, которые любят нашу страну. <...> Демократия базируется на информированном и интересующемся населении, рационально реагирующим на реальные факты и вызовы, стоящие перед нами. Но большое число американцев ушли от этого. "Они не в той же эпистемологической базе, они не живут в тех же мирах", - говорит Уитни Филлипс, профессор из Сиракузского университета, изучающий онлайновую дезинформацию. Он говорит: "Вы не можете иметь функционирующей демократии, если люди, самое малое, не живут в одной солнечной системе" [2].
В своей статье в Columbia Journalism Review Филлипс пишет: "Факты не помогают избавиться от ложных убеждений" [3]. То есть дело не в фактах, а в голове. Б. Льюис из Стенфорда считает, например, что дезинформация и радикализация "реально возникли в результате культурных, технических и экономических сил, работающих вместе". Она подчеркивает, что радикализация подталкивает создателей YouTube создавать экстремистский контент, радикализирующий аудиторию. Заполнив информационное пространство неправдой, не удастся увидеть правду, когда она туда попадет.
Конспирологию не так легко опровергнуть. Все такие попытки, как правило, проваливаются, потому что в них тоже начинают сразу видеть злой умысел, мол, не зря "они" хотят заставить нас замолчать... То есть в нее заранее встроен инструментарий, нацеленный против критики, что делает конспирологию сильнее. А ее распространение обеспечивается и тем, что враги в ней те, кто принадлежит к сильным мира сего.
Если в США бушует QAnon, то в России, благодаря Н. Михалкову возродился образ злодея Билла Гейтса, который хочет под видом борьбы с коронавирусом чипировать людей [4 - 7]. А соцопросы демонстрирует, что это вполне "живая" конспирология: "Треть россиян (34%), слышавших о вживлении чипов в организм, выступает против чипирования или не находит в нем каких-либо преимуществ, свидетельствуют данные опроса Всероссийского центра изучения общественного мнения (ВЦИОМ). При этом более четверти (29%) осведомленных считают, что их вполне могут чипировать без их ведома, а 45% — опасаются этого" [8].
Реально люди не знают, правда ли все это. Но страшное всегда вызывает больший интерес и доверие, как и негативная информация, которая всегда распространяется лучше, на чем, среди прочего, построен и феномен фейков.
В защите и продвижении особую роль начинает играть повторяемость этих мыслей, когда даже отрицание их приводит к тому, что они запоминаются еще сильнее. Это доказано множеством разных экспериментов. В одном из них констатируется следующее: "Когда люди стараются определить правдивость запомнившихся покупательских утверждений, память на оригинальный контекст может быть так же важна, как и само утверждение" [9]. Люди со временем не помнят контекст, хотя утверждение кажется им знакомым, поэтому верным. Исследователи зафиксировали странный эффект предупреждений. Эксперимент оказал: чем чаще людей в возрасте предупреждали, что это утверждение ложно, тем скорее они принимали его за правду по прошествии нескольких дней. Отсюда их просьба помнить и сообщение, и контекст.
Мир конспирологии - это мир прошлого, далекого прошлого человека, когда ему действительно казалось, что все связано со всем. Такого единого "клубка" событий больше нет, хотя негативные личности, конечно, остались, и власть остается хорошим местом для их пребывания там. Саблезубые тигры остались в прошлом, на их место пришел не менее опасный противник - QAnon.
Сегодня активно изучаются пути работы против дезинформации, поскольку современное информационное пространство стало настоящей питательной средой для дезинформации. Это и соцмедиа, где нет контроля достоверности, который был у традиционных медиа. Это и определенный отказ от уважения чужого мнения, когда никто не хочет слышать чужой голос. Это и усиление до небывалых размеров разного рода политических противостояний, которые, к тому же, резко усиливаются в периоды выборов.
Политическая война разрешает прямую атаку, правда, кибер, на чужие модели мир. Так произошло сегодня с движением кибер-партизан в Беларуси: "Пока Лукашенко находится у власти, мы продолжим атаковать интернет-ресурсы и личные аккаунты людей, поддерживающих террористический режим" ([10], см. также [11 - 14]).
К тому же, мы имеем разные картины мира, связанные с разными медиа, которыми пользуются разные возрастные группы. Телевизионная картинка, лучше контролируемая властью, чем та, которую дают интернет-сайты, любима людьми старшего поколения.
Заместитель директора "Левада-центра" Д. Волков рассказывает: "Больше всего пользуются телевидением и доверяют ему пожилые люди: например, среди самой возрастной группы, 65+, доверие почти 70%. Но в последние несколько лет быстрыми темпами растет интернет, и это, прежде всего, за счет самых молодых: среди этой группы лишь четверть доверяет телевидению (молодые меньше смотрят телевизор, особенно в крупных городах). А когда мы спрашиваем молодежь о доверии к социальным сетям и интернет-ресурсам, здесь картина обратная. Более всего доверяют интернету самые молодые – 18–24 года, там до 50% доверия, а среди самого старшего поколения – 10%. В старших возрастах тоже идет медленное освоение интернета, но там остается больше страхов и недоверия: "интернет – большая помойка", как говорят они на фокус-группах. Однако в целом доверие к источникам информации не абсолютное, люди считают, что правды все равно нигде не говорят" (цит. по [15]).
Однотипное деление идет по современным событиям: "по поводу последних событий – протестов в Хабаровске и в Беларуси – бывают просто поляризованные оценки. Те, кто смотрит новости по телевизору, говорят, особенно относительно Беларуси, о вмешательстве зарубежных сил и в целом неодобрительно относятся к протестующим как в Беларуси, так и в Хабаровске. На фокус-группах люди, особенно пожилые, часто воспроизводят те шаблоны, которые транслируются по телевидению. А молодые, пользователи интернета, напротив, скорее сочувствуют, симпатизируют протестующим. Говоря про события в Хабаровске, они могут цитировать инстаграм Фургала, например. И тут важно повышение роли ютьюба и инстаграма в последние пару лет, ведь это видеоряд, который интернет раньше не давал, это был текст против телевизионной картинки. А сейчас это картинка против картинки, и это важно. Конечно, тут влияют не только каналы информации, но имеет значение то, что интернет и телевидение рисуют просто разные картинки происходящего. Мы видим, что люди сейчас делятся по принципу – телевизор и интернет. Об этом давно говорили, но явно проявляться это стало только-только, в последние пару лет. Тут важен источник информации и возраст" (там же).
И о несовпадении картин мира: "В своих исследованиях мы все больше видим этот раскол на две части. Это как будто две разных России: одна – молодая, интернет-Россия, а другая – телевизионная, более старшего поколения. Это две совершенно разные повестки, два разных представления о том, что происходит в стране, что важно. У тех, кто в интернете, кто не только смотрит телевизор, но и читает блоги, сегодня более критическое отношение к власти, чем у старшего поколения и телеаудитории. Конечно, это зависит не только от источника информации, но еще и от некоторых жизненных установок, ведь старшее поколение все-таки больше связывает свою жизнь с государством и властью. У молодых такая ориентация гораздо меньше выражена, для них люди, которые находятся во власти, выглядят все более устаревающими и даже чисто визуально какими-то другими, из прошлой жизни. Но эти две России все больше расходятся между собой, они все меньше друг на друга похожи" (там же).
Странным образом именно медиа стали генератором различных картин мира. Раньше образование, религия, идеология удерживали одну картину мира, что создавало необходимый уровень идентичности. Сегодня разные медиа, получив большую власть над мозгами, пользуются ею, создавая разную идентичность.
Источником расхождений также стали маленькие газеты и ТВ-станции, которым американцы, например, доверяют больше, чем национальным [16]. Центральные медиа-институции контролируются традиционной журналистикой, а малые газеты и ТВ-станции получают новости из менее значимых новостных сеток.
Исследователи увидели и дезинформационные кампании, формирующие мозги десятков миллионов американских избирателей, возникшие не в соцмедиа и не пришедшие в результате российской атаки [17]. Они пришли от Д.Трампа и республиканской партии, а потом были усилены мощными медиа структурами, при этом соцмедиа играли лишь поддерживающую роль.
В этом исследовании были проанализированы 55 тысяч медиа сообщений в онлайне, 5 миллионов твитов и 75 тысяч постов в Фейсбуке, собравших миллионы читающих [18]. Это совпадает с прошлыми исследованиями, когда Fox News и кампания Трампа были более сильны в распространении фальшивых сообщений, чем российские тролли. В результате выделены три базовых инструментария, характеризующие этот подход. Это элитный акцент, раз это слова президента, это всегда будут новости. Это заголовки, порождающие внимание. И это баланс, нейтральность, когда создается впечатление объективности. А дальше правая медиа экосистема работала как партийная пресс-служба.
Сегодня Твиттер готовится к тому, чтобы не дать ходу фейками и не допустить неофициального объявления президентской гонки [19].
Белые "супремасисты" имеют свою тактику проникновения в медиа и мозги [20], Ощущая, что они не столь популярны, проигрывая по идеям и по демографии, они проталкивают свою повестку в центральные информационные потоки с помощью так называемых политических оппортунистов и попутчиков. Политики, понимая, что прямая поддержка их взглядов может навредить, пользуются эвфемизмами для выражения подобных идей ненависти к мигрантам, чужим религиям и этничности.
Главные потоки таких взглядов пришли конечно от смены технологий. С одной стороны, "технические гиганты" заинтересованы в том, чтобы человек как можно дольше сидел у экрана, "зарабатывая" для них. По этой причине их мир - это его мир.
Но привязанность к этому миру создана технологиями, поскольку на этом строится их прибыльность. Т. Хэррис говорит: "если есть индустрия, построенная на бизнес-модели зависимости и подключения. Мне нужно, чтобы вы пользовались платформой 45 минут в день, и всем остальным тоже нужно пользоваться 45 минут. В общем ваше сидение перед экраном более выгодно всей этой индустрии, чем если вы потратите больше времени в общении с друзьями за ужином со свечами. Это просто устроено так. Другими словами одиночество и изоляция усугубляется тем фоновым эффектом, который тонко хочет атомизировать и разлучить нас" [21].
Люди проводят сегодня больше времени в Фейсбуке, чем это было в 2016 году [22]. В результате фальшивый контент с третьего квартала 2016 года по третий квартал 2020 года вырос в три раза.
Об этом говорит исследование German Marshall Fund Digital [23]. Этот рост на 293 процента дали сайты, которые принято считать менее ответственными. Это Fox, Daily Wire, and Breitbart, например. Взаимодействие людей с такими статьями на этих сайтах выросло на 242 процента.
Меняются и мозги людей. Проявилась, например, определенность аномальность мышления постсоветского студента, отличающая его от мышления западного студента. Вот некоторые отличия: "Студентов, работающих с текстами, просили различать три базовых типа когнитивных операций: анализ, интерпретация и оценка. Сложнее всего студентам приходилось, когда они пытались понять, что такое аргумент и из каких частей он складывается. Поначалу мы полагали, что эта проблема обусловлена языковым барьером, но оказалось, что дело не в нем. Некоторым студентам было не под силу понять, что аргумент -- это сложная, формализованная, зачастую логически упорядоченная цепочка рассуждений, которые по необходимости выражают неочевидное суждение о мире. Студенты часто полагали, что аргумент сущностно равен мнению, т.е. субъективному ценностному суждению о какой-то конкретной проблеме (например, «эта идея хорошая» или «эта идея плохая»). Многие студенты восприняли задание по оценке исследуемого текста как приглашение делиться субъективными впечатлениями, рассказывать о чувствах, которые вызывает предложенный материал, и проделывать всё это без предоставления достаточной аргументации, которая могла бы по крайней мере указать на источник этих чувств. Как только студентам предлагалось оценить аргумент, они принимались выражать свои частные впечатления, игнорируя критическую оценку валидности или убедительности рассматриваемого аргумента" ([24], см. также [25]).
Конспирологическая модель реальности становится почти вечной, как это случилось с Qanon. Это такой переход виртуальности в информационное пространство, но при этом виртуальность объявляется реальностью.
История QAnon уже стала настоящей "историей": "QAnon, исходно известный как The Storm, является конспирологией, представляющей демократов высокого уровня, медийных лиц, кинозвезд как клику сатанистов-педофилов-каннибалов, использующих химикат адренохром из мозгов напуганных детей, которых они поедают. Тайное противодействие этой команде суперзлодеев, как утверждается, возглавляет Трамп" [26].
Это очень похоже на фильм, на телесериал, настолько же захватывает воображение. И это политически выгодно Трампу, поскольку сторонники этой теории тоже голосуют, их голос важен. Этот тот же вариант, как был когда-то - голосуй или проиграешь.
И если раньше такие истории жили на экране, то теперь они получили возможность самопорождаться в самой жизни. Нам надо признать, что это одно из следствий распространенности интернета как площадки для распространения любой информации вне ее отношения к реальности
Сегодняшний человек живет в интернете: "Интернет - это мы. Американцы сейчас тратят в среднем 24 часа в неделю в онлайне, а 40 процентов американцев считают, что интернет играет существенную роль в американской политике" [27]. Для США важно то, что такое же число людей получает информацию как из телевидение, так и из интернета. Но поток дезинформации идет именно из интернета [28].
Реально сегодня мы живем в мире, построенным всемогущим интернетом. Когда-то советского человека воспитало телевидение, сегодня постсоветского человека создает интернет. Интернет-новости столь же важны, как и новый сериал, который все должны посмотреть. От интернет-новостей невозможно уклониться, они все равно тебя догонят. И это удивительно, как при таком большом числе интернет-источников важная новость все равно находит дорогу в массовое сознание.
Любители ужасов чувствуют себя комфортнее в период пандемии, значит, они подготовленнее. Получается, что мы те, что мы читаем и смотрим. Тип любимого вымысла предопределяет то, как люди выживают в пандемию [29 - 30]. Фанаты фильмов ужасов в соцопросах менее согласны с мнением "Во время пандемии я чувствую большую депрессию, чем всегда", чем те, кто не любит этот жанр.
Эти же фанаты интересуются смертью. То есть все это для них привычные эмоции. Как отмечают исследователи: "Одной из причин того, что смотрение ужасов может коррелировать с меньшим психологическим страданием, состоит в том, что смотрение ужастиков позволяют аудитории практиковать негативные эмоции в безопасных контекстах. С помощью убийц или монстров на экране аудитория получает возможность практиковать свое умение контролировать эмоции. Опыт получения негативных эмоций в безопасном контексте, как во время фильма ужасов, может помочь индивидам овладеть стратегиями работы со страхом и более спокойно иметь дело с ситуациями страха в реальной жизни" [31].
Ученые заговорили о самом большом психологическом эксперименте в истории над человечеством, который происходит сегодня [32]. Психологически востребованными оказались видеоигры, позволяющие индивиду "спрятаться" в вымышленных мирах [33]. Это как в советское время люди "прятались" в фантастику.
Исследователи акцентируют роль "ужастиков": "Чем ближе имитирование к реальности, тем лучше оно обучает людей тому, что надо делать в конкретных ситуациях. Наше исследование подтверждает эту идею. Те, кто любили фильмы ужасов вообще не чувствовали себя более подготовленными к пандемии. Однако участники, которые были фанатами фильмов, представляющими мир, наполненный хаосом от пришельцев, зомби или вирусов, чувствовали себя более подготовленными к эпидемии, Другими словами, аудитория может опосредованно учиться полезным навыкам путем "игры" со сценарием, подобно тому как тигренок получает полезные умения от игры в кувыркания" [34].
Это справедливо, так как мы всегда и во всем учимся, получая даже те навыки, которые не закладывались создателями. Человек обучается, реагируя на мельчайшие изменения среды вокруг него, тем более он реагирует на постоянно повторяющиеся изменения.
Е. Ларина увидела в пандемии глобальный эксперимент над человечеством: "Как правило выделяются два поколения информационных войн. Информационные войны 1.0 – это старые добрые агитация и пропаганда, использующие новый интернет-инструментарий и направленные на эрозию или перемену убеждений. Информационные войны 2.0 – это детище объединения бихевиористской психологии, больших персональных данных и подталкивающих к тому или иному поведению интерфейсов. Информационные войны 2.0 имеют дело не с убеждениями, идеалами, мышлением, а с инстинктами, привычками и стереотипами. Сейчас на наших глазах в глобальном масштабе реализуется принципиально новый инструментарий психосоматических войн. Он лишь частично имеет отношение к информационным, а в значительной степени, к вполне физическим, материальным войнам. Подобно войнам в традиционном их понимании применение психосоматического оружия ведет к материальным, вполне физическим потерям в живой силе войск и среди населения. Что же касается информационных войн, то COVID-19 можно назвать информационной войной 3.0, ведущейся с использованием вирусных вооружений. (Вирусное или биологическое оружие является столь же страшным оружием массового поражения, как атомное или химическое). Человек только для ученых делится на психику и соматику, на материальное и идеальное, на физическое и психическое. Человек – един. Соответственно технологически точное воздействие на тело может породить незаживающие душевные раны, а информационное воздействие, как в романе Виджа «Конец радуг», привести к физическим болезням и даже терминальным эпидемиям" [35].
И еще: "В условиях стресса у подавляющей части населения срабатывает первый, реже второй и уж совсем редко третий мозг. Человек чувствует себя в безвыходной ситуации, от которой не сбежишь и соответственно запускает по максимуму негативные эмоции, особенно сильные в условиях социальной изоляции, отсутствия в обществе солидарности и ограничения физической активности. Согласно статистике, собранной во многих странах мира, в том числе и в России, в любых, даже самых тяжелых условиях 12-20% людей сохраняют самообладание и способность действовать четко и решительно в соответствии с ситуацией. Примерно у 60-75% длительный стресс вызывает не только панические атаки, фобии и паралич воли, но и ведет к соматическим заболеваниям различной степени тяжести. В рамках спланированных и осуществленных психосоматических операций люди гибнут как на обычной, традиционной войне с использованием огневого, поражающего оружия. Только эта гибель проводится в рамках медицинской статистики, как смерть от тех или иных заболеваний, а не гибель на поле боя или в ходе военных действий" (там же).
Визуальные коммуникации сегодня стали сильнее вербальных. Именно в них творится история. Поэтому там системное должно побеждать случайное. И за этим сознательно следят. Например, американский антирасовый "памятникопад" был несистемен, но реакция на него вполне системна. Из последних новостей такой системной реакции назовем такой контроль виртуальной продукции: "Соучредитель и исполнительный директор движения Black Lives Matter Патрисс Каллорс заключила эксклюзивный многолетний контракт с Warner Bros. Television. Правозащитница будет участвовать в разработке и производстве оригинальных проектов для всех платформ компании, включая потоковые сервисы, кабельное телевидение и пять вещательных сетей. Об этом сообщает Deadline. Согласно источнику, Каллорс будет работать над созданием драм, комедий, боевиков, молодежного контента, анимационных фильмов и программ для семейного просмотра. Также лидер Black Lives Matter имеет право повлиять на редактуру уже существующих сценариев будущих фильмов и шоу. «Мнения темнокожих, особенно тех, которые исторически были маргинализированы, очень важны и являются неотъемлемой частью сегодняшней повестки, — сказала Каллорс. — Наши ценности и расширение движения необходимы и жизненно важны для того, чтобы помочь формированию новой истории для наших семей и общин. Я полна решимости для демонстрации этих историй в моей новой творческой роли в семье Warner Bros. Как давний общественный организатор и пропагандист социальной справедливости, я верю, что моя деятельность за камерой будет продолжением работы, которую я делала последние 20 лет. Я с нетерпением жду возможность усилить талант и голоса других креативных темнокожих людей с помощью своей работы»" [36].
Смысл введения понятия онтологических интервенций нам видим в более точном определении точки воздействия в нашем разуме. Это попытка трансформировать модель мира, иногда свою, как это делает пропаганда, часто - чужую, как это имеет место в операциях влияния или информационных и психологических войнах
Сегодня многие аргументы смещаются именно в когнитивную сферу. Вот мнение французских исследователей: "Дезинформация на естественную интеллектуальную леность, для которой характерно отсутствие систематического использования критического мышления и выбор наивного подхода к информации без поиска поддерживающих ее доказательств. Конспирологи трубят, чтобы мы доказывали, что их теории неправильны и надуманные, а это противоречит журналистским стандартам. Как нам напоминает Эммануэль Макрон: "Бремя доказательства поменяло свое место. Если журналисты должны были постоянно доказывать, что то, что они говорят, в соответствии с этикой их профессии они должны говорить и писать правду, то распространители фейковых новостей кричат: "Это ваша ответственность доказать, что мы правы"" [37].
Сегодня мир погружен в методы "активных мероприятий", созданных когда-то в КГБ [38 - 40]. Только теперь они имеют место не в физическом пространстве, как раньше, а в информационном и виртуальном. Последнее важно, так как фейки или конспирология всегда имеют виртуальную составляющую, поскольку их информация не нейтральна, а атакующая.
Одновременно сегодня изменились не просто скорости информационных потоков и как следствие объемы информации, просто они перестали соответствовать возможностям человека, которые не меняются с пещерных времен. Это и привело к большим объемам фейковой информации, поскольку борьба с ней сегодня резко затруднена. В прошлом государства имели два инструмента по работе с информацией: широко распространять информацию, что делала пропаганда, и закрывать ее, что делают спецслужбы. Сегодня в их руках появился третий инструмент - самим создавать фейковую информацию, заменяя ею правдивую информацию. Если раньше мы жили в физической реальности, то сегодня живем в информационной и виртуальной. И управлять миром сегодня можно, не обращаясь к физической реальности.
В нашем мире стерта разница между реальностью физической и медиа-реальностью. Вспомним закон паблик рилейшнз, если о событии не сообщило СМИ, то этого события нет. То есть первична медиа-реальность, а не физическая. Все борются за свое место в ней. И роль медиа-реальности будет только усиливаться, поскольку пришедшие на волне интернета "техгиганты" порождают больше информации, чем человечество способно "переварить".
Если Архимед восклицал "Дайте мне точку опоры - и я переверну Землю!", то современные политические Архимеды говорят "дайте мне фейк или конспирологию, и я переверну любую страну"...
Литература
16-17 листопада 2020 року відбувся третій модуль вебсемінару «Ігри експертів: мистецтво маніпуляцій», який мав назву «Ток-шоу: як визначити прийоми та техніки маніпуляції».
Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера (філія у Харкові).
Завдяки тренерам учасники дізналися, як формуються суспільні наративи; як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел; як визначити прийоми та техніки маніпуляції та як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Чергові ігри експертів насичені атмосферою українських та закордонних ток-шоу, які дають велику базу для дослідження маніпуляцій. Учасники представляють себе ведучими і гостями, та звичайно аналізують маніпулятивні прийоми».
Медіатренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні» Олександр Гороховський розповів: «Сьогодні можна спостерігати, що за умовною «другою хвилею» коронавірусу повертається і хвиля фейків з даної теми. Як це не парадоксально констатувати, але це свідчить про критичну нестачу достовірної офіційної інформації. Саме фейки заповнюють цей вакуум».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Якщо зайти за лаштунки телевізійного ток-шоу, то ви там побачите потужну команду, яка готує ефектний рейтинговий продукт. Світло, сцена, підбір аудиторії і вибір теми та експертів/експерток – це складові цього дороговартісного продукту. І якщо ви думаєте, що геть усі в команді ток-шоу переймаються смисловим навантаженням їхнього продукту, то ви трішечки помиляєтеся».
Захід організований Академією української преси за підтримки
Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
