19-20 листопада відбувся вебінар «Як стати публічним. Створюємо бренд». Організатор — Академія української преси спільно з Національною спілкою журналістів України за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Сучасна молодь сьогодні мріє про популярність, але не всі знають як правильно створити свій власний бренд, з цим і розбиралися тренери і учасники протягом двох днів.
Тренери розповіли що таке особистий бренд, чого не варто робити при створенні особистого бренду, як краще взаємодіяти з підписниками, як оформити свій профіль у Facebook з позиції особистого бренду, які кроки необхідно зробити в роботі над особистим брендом. Теоретичні знання учасники відразу відпрацьовували на практиці: аналізували профілі відомих журналістів і створювали правильні пости й тощо.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Створення медійного, і не тільки медійного, бренду важливе завдання у будь-який, тим більш нинішній інтерактивний час, коли треба боротися за увагу цільової аудиторії. Тому учасників, як завжди, багато».
Засновник Школи універсального журналіста та Всеукраїнського конкурсу «Я – журналіст!», викладач кафедри журналістики Національного університету «Острозька академія», Секретар Національної спілки журналістів України Віталій Голубєв розповів: «Мене надихнув широкий спектр застосування інструментів роботи над особистим брендом, який продемонстрували самі учасники. Це і робота прес-служби з формування іміджу керівника, і просування власної експертності для педагога, і ефективна самопрезентація студента для потенційних роботодавців... Радий, що про все це вдалося поговорити і не лише поговорити, а й розглянути практичні прийоми для усвідомленої, цілеспрямованої діяльності в інформаційному просторі».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Студентка і дитячий письменник, львів’яни і луганчани - усі вони ці два дні захопилися створенням особистого бренду, ділилися досвідом, дискутували. Приємно було спостерігати, як просто на очах змінювалися їх особисті профілі та організаційні сторінки у соцмережах. Вдячний організаторам за можливість долучитися до зростання майже трьох десятків нових інформаційних брендів».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Польський журналіст Петро Андрусечко, співробітник Gazetа Wyborczа та сервісу Outriders розповідає як пандемія вплинула на розвиток медіа в Польші.
Звісно, пандемія викликала зміни на медіа-ринку, у роботі редакції і самих журналістів. З одного боку, зростають кризові явищі, але з іншого – зростають можливості.
«Привіт, мені цікаво дізнатися, як ви справляєтеся з роботою кореспондента на той час. Адже для цього потрібно якомога більше соціальних контактів, в той час як епідемія вимагає звести їх до мінімуму.
У мене проблема з цим, і я хотів би почути вашу думку. Якби це стосувалося лише нас, я впевнений, що ми всі були би вкрай активними. Але щоразу, коли я розмовляю з людьми, особливо з людьми похилого віку, я думаю, що можу заразити їх...
Оскільки «неосновний персонал» („non-essential employees”) повинен залишатися вдома, виникають питання про наш статус. Наскільки суспільний інтерес, а таким є безумовно інформування, що відбувається за кордоном виправдовує нашу присутність у заводах, громадських місцях? Подорожувати чи сидіти на місці? Як мінімізувати ризик для співрозмовників? Якщо хтось погоджується на розмову і бере відповідальність за себе [за стан здоров'я], це автоматично дає нам зелене світло? Чи не обов’язково, адже, наприклад, ми можемо говорити з неосвіченою людиною з провінції, яка не усвідомлює загрози, а ми повинні розуміти усі ризики.
Звісно, що треба більше працювати за допомогою Інтернету та телефону, дотримуватися дистанції у розмовах, але усіх питань це не вирішить.
Отже, тут є проблеми і практичні, і етичні».
Ось такий лист я та ще декілька журналістів, які працюють у Газеті Виборчій, отримали від одного із закордонних кореспондентів цього видання. Усі ми відповідали по різному, в основному наголошуючи на проблемі ризику відносно співрозмовників, героїв наших матеріалів. Втім, дехто зазначив, що його журналістська діяльність звелась до редакторської та домашньої роботи.
Це ілюструє, наскільки раптово Covid-19 змінив наш спосіб і стиль праці. Але ці вимушені зміни торкнулися не лише журналістів, а й цілих редакцій, власників і, в ширшому значенні, усього медіа-ринку Польщі та інших країн.
Зміна моделі роботи журналіста
У відповідь на згаданий вище лист я особисто відповів, що нинішня ситуація трохи нагадує роботу на війні. Журналіст сам повинен оцінити ризики. Не усі кореспонденти заходять в окопи, навіть коли їдуть у зону конфлікту. Так само було й тепер: дехто вирішив працювати вдома, щоб ізолюватись. Інструменти для дистанційної роботи давно нам відомі – телефонний зв’язок та Інтернет.
Але є речі, які неможливо описати вповні користуючись сучасними технологіями зв’язку. Йдеться про дуже прості, навіть тривіальні справи. Як функціонує місто в період карантину: транспорт, магазини, атмосфера на вулицях, а також, наприклад, ринок нелегальних послуг тощо. Вам просто потрібно виходити і перевіряти це, щоб зображення та опис, які ми пропонуємо одержувачу, були пластичними. Але журналісти, як і військові репортери, що працювали на передовій, були у лікарнях, супроводжували машини швидкої допомоги. Відтак, вони не лише інформували читачів загалом, але й готували великі репортажні матеріали.
Коли у перші місяці карантину я читав у соціальних мережах дописи своїх друзів про те, що вони проводять свій час, надолужуючи читання літератури, я їм заздрив. Більшість відомих мені журналістів отримали значно більше роботи, оскільки попит на інформацію збільшився.
Польське прес агентство (PAP) спільно з Інститутом розвитку інформаційного суспільства провели дослідження на тему «Робота журналіста під час коронавірусу і локдауну». Згідно з опитуванням, 57% опитаних журналістів визнали, що під час пандемії вони працюють набагато більше, ніж раніше (65 % з них працюють в інтернет-порталах). Ще 59% журналістів визнали, що ситуація вимагає від них швидшої реакції при створенні новинних.
Цікаво, що у першу чергу читач прагнув інформації, пов’язаної з пандемією, тому іноді було важко прорватися з іншими темами з-за кордону, окрім пандемічних (звісно, це не означало, що вони повністю відсутні). Але через деякий час з'явилася певна втома від теми коронавірусу, виникла потреба у висвітлення інших проблем з-за кордону.
Зміна на ринку медіа
Пандемія прискорить рішення деяких власників ЗМІ закрити друковані видання і перейти винятково в Інтернет. У Польщі в кінці березня один з головних тижневиків Wprost перестав виходити у паперовій версії.
За даними Спілки контролю за розповсюдженням преси (Związek Kontroli Dystrybucji Prasy) від серпня 2020 року обсяги щоденних продажів друкованих видань впали на 19,3% порівняно з минулим роком[1].
Продажі Gazeta Wyborcza у 2020 році впали на 32% порівняно з 2019 роком (з 95779 до 65137). Це частково пов'язано з кризою на ринку дистрибуції, карантин тільки поглибив цю кризу.
З іншого боку, збільшується кількість електронних підписок на газети і журнали. У квітні кількість електронних підписок на Газету Виборчу, зросла на 20 тис. Таким чином, Gazeta Wyborcza налічувала у червні 2020 р. 243 тис. електронних підписників.
Міжнародне товариство періодичної преси (fr. Fédération Internationale de la Presse Périodique) підготували рапорт „Global Digital Subscription Snapshot 2020” про зміни на ринку цифрової підписки під час пандемії[2]. За їх даними (перший квартал 2020 року). У список потріпили 71 видання. На першому місці американський “New York Times”, який має вже 5,6 млн. підписників. Наступні місця посіли “Wall Street Journal” (2,2 млн.) та американський щомісячник “Game Informer” (2,1 млн), а також “Washington Post” (2 млн). на п’ятому місця британський “Financial Times” (1,1 млн).
Gazeta Wyborcza опинилась на 21 місці у глобальному списку на та 10 місця в європейському рейтингу. Вона випередила між іншим “New Yorker” (167 тис. підписників), шведське видання “Dagens Nyheter” (222 тис.) та італійське „Corriere della Sera” (133 тис.).
У той же час трафік на двох порталах, пов'язаних з газетою (wyborcza.pl i gazeta.pl), збільшився втричі. У березні 2020 року сайт Wyborcza.pl відвідали 7,93 млн користувачів (зростання за рік становить 78,6%), які переглянули його 70,55 млн разів (зростання на 139,15%).
Збільшення читацької аудиторії безпосередньо не відбивається на показниках великих традиційних медіа, адже основою їх прибутку є реклама, яка впала на 40-50%. Таким чином, профспілки побоюються чергової хвилі звільнень.
В результаті пандемії, через те, що більшість журналістів Gazeta Wyborcza перейшли на дистанційну роботу під час карантину, редакція відмовилась від 10 місцевих офісів. Загалом GW має 20 місцевих філій у Польщі. Чимало інших редакцій польських ЗМІ також перейшли на більш віддалену роботи власних журналістів, і це триватиме ще певний час, оскільки, як бачимо, триває друга хвиля пандемії.
Здається, віддалена робота стане постійним елементом роботи редакції навіть після завершення пандемії.
Пропаганда почувається добре
Проблеми, з якими стикаються ЗМІ і журналісти під час пандемії, не змінились. Йдеться про чесне інформування читачів.
Пандемія лише посилила проблеми, пов'язані з фейковими новинами і маніпуляціями, з якими ми, журналісти, стикаємося щодня.
Можна сказати, що маніпуляції відбуваються на всіх рівнях, від поширення неправдивої інформації про коронавіруси у соціальних мережах, до спроб використовувати пандемію в дезінформаційних кампаніях і пропагандистських цілях (Росія, Китай), а також заяв лідерів країн і окремих політиків (наприклад, Дональда Трампа).
Це означає, що значно більша відповідальність повинні взяти на себе ЗМІ.
Але у випадку таких країн, як Польща і Україна, нові виклики накладаються на старі проблеми. Політика під час пандемії не відійшла на задній фон, навпаки. З огляду на структуру ЗМІ в Україні, де основні телеканали належать олігархам, у ситуації пандемії їх, як і раніше, активно використовують у політичних та ділових цілях. Наприклад, висвітлюється благодійна діяльність політиків, пов'язаних з цими ЗМІ.
У свою чергу, останніми роками у Польщі громадські ЗМІ (телебачення і радіо) перетворились, фактично, на державні. Це, на жаль, означає, що ці ЗМІ давно важко назвати нейтральними. Наприклад, маніпулювання, пов'язані з президентськими виборами, які нинішня влада мала намір реалізувати за будь-яку ціну, незважаючи на пандемію і порушуючи демократичні норми. В кінцевому рахунку вибори перенесли, але урядові ЗМІ відіграли негативну роль під час цього процесу.
Наступний приклад демонструє, як на державних телеканалах у березні 2020 року, коли вже розпочалася виборча кампанія, виділили 9 годин ефірного часу для нинішнього президента, а також від 49 до 4 хвилин для інших кандидатів.
Втім, маніпуляції можуть стосуватись таких тривіальних речей, як музичний хіт-парад (Lista Przebojów Programu Trzeciego) на Польському радіо (третя програма). Треба сказати, що з 1980-х років це була одна з найпопулярніших польських музичних програм. 15 травня у щотижневому хіт-параді перемогла пісня популярного польського рок-виконавця Казіка «Твій біль кращий, ніж мій». У суботу результати голосування зникли з сайту радіо.
У той же день керівництво третьої програми польського радіо заявило, що анулювало результати, оскільки під час голосування відбулися маніпуляції. Але незабаром один з журналістів, який працював на цій передачі, повідомив, що у п'ятницю після публікації результатів один з менеджерів радіо написав йому і попросив дещо зробити з піснею Казіка.
Чим обумовлена плутанина з піснею та хіт-парадом? Казік у своїй пісні критикує керівника партії «Право і справедливість» Ярослава Качинського, який, порушивши карантин, 10 квітня цього року вирушив на варшавське кладовище, щоб вшанувати пам'ять свого брата, колишнього президента, який загинув у смоленській авіакатастрофі у Смоленську в 2010 році. Це тоді, коли цвинтарі були закриті для усіх інших громадян.
Керівництво радіо кілька днів намагалося пояснити ситуацію технічними проблемами. Але все це призвело до однієї з найбільших криз на радіо від 1989 року. На знак протесту пішли кілька відомих і шанованих журналістів, які все ще працювали на цьому радіо, а низка передач не вийшли в ефір.
Цей приклад показує, як легко в Польщі можна знищити громадські ЗМІ. безумовно, вони від початку перебували під політичним впливом, але не настільки.
Пропагандистське телебачення та радіо потрібні чинному уряду, і він піклується про них. На початку березня президент Анджей Дуда підписав акт про компенсацію громадським ЗМІ. Згідно з цим рішенням, цього року TVP та Польське радіо отримають додаткові кошти у розмірі 1,95 млрд. злотих, тобто майже 513 млн. доларів США, щоб мінімізувати втрати під епідемії коронавірусу. Це сталося, незважаючи на протести опозиції, що ці кошти потрібні насамперед на медицину у зв'язку з пандемією коронавірусу.
Щоб зрозуміти, наскільки державне телебачення стало рупором пропаганди, достатньо провести один день з інформаційними програмами польського державного телебачення TVP. Все, що вам потрібно зробити, – це прочитати інформаційні рядки внизу екрану. Кілька років тому російський виконавець Вася Обломов записав відео до своєї композиції «Нести херню»[3], в якій багато роздумів про російські пропагандистські медіа. Виявляється, що польське державне телебачення дуже нагадує російське. Один з непрофесійних виконавців на початку листопада записав композицію, весь текст якої складається з цитат, взятих з тим самих стрічок інформаційних програм TVP[4].
В Індексі свободи преси, який щороку публікує організація Репортери без кордонів, у 2020 році в Польщі зафіксовано чергове зниження на три позиції, в результаті країна посідає у цьому рейтингу 62 місце.
Деякі критики польського медіаринку навіть вважають, що слід попрощатись з надією на створення польської BBC і єдиним рішенням після зміни влади має бути ліквідація державних ЗМІ і створення умов для тіснішої співпраці з західними медіа-корпораціями, оскільки саме вони захистять діяльність журналістів від політичного тиску.
Нові виклики – нові можливості
Те, що становить проблему для великих ЗМІ, може означати нові можливості нових для невеликих засобів масової інформації, які можуть зміцнити свої позиції. Наприклад, зростає число донорів, які готові платити за надійну незалежну журналістику. У нас в Outriders склалася хороша ситуація: на початку карантину ми мали гарантований бюджет на найближчий період. Однак низку заходів ми не можемо реалізувати через карантинні обмеження: репортажні проекти, заходи для журналістів.
З іншого боку, наша редакційна команда інтернаціональна, ми щодня працюємо у різних частинах світу. Наприклад, онлайн-спілкування і використання Zoom – це повсякденне життя для нас від самого початку проекту. Одночасно з пандемією ми вирішили запустити новий сервіс «Радар», де ви можете знаходити і відправляти інформацію про протестовані або реалізовані проекти, дії і рішення, спрямовані на боротьбу з наслідками коронавіруса. Це глобальний проект, яким керує один з редакторів, що проживає зараз у Шрі-Ланці, і в ньому також беруть участь журналісти з різних країн, у тому числі з Білорусі, Тайваню, Бразилії та Ботсвани. Сайт працює на умовах відкритої ліцензії, відтак опубліковані матеріали можуть бути використані редакціями по всьому світу. Розвиваємо і розширюємо діяльність сервісу Unblock, який є присвячений подіям в країнах га схід від Польщі.
Журналістські заходи, які Outriders запланував на 2020, початок 2021 року, довелося перенести в Інтернет.
Всупереч тенденціям великих традиційних ЗМІ, цього року ми вирішили орендувати офісне приміщення для редакції. За цим рішенням стояло два чинники. По-перше, ми побачили, що в ситуації тривалого карантину, коли взаємодія обмежується відеоконференціями, нам потрібно безпечне місце для реальних редакційних зустрічей, особливо коли мова йде про нових найманих працівників. По-друге, через викладення деяких проектів у мережу необхідно розширювати виробничі можливості, тобто створювати власну студію, де можна працювати над підкастами та відео контентом.
Карантин – сприятливий час для вдосконалення нашої продукції за формою та змістом. Водночас це не означає, що цього року ми повністю відмовились від журналістики. Наші співробітники здійснювали різні проекти у різних частинах світу. Ми були і є в Білорусі. Ми здійснили дві поїздки на Донбас. Реалізований є проект в Лівані та інші ініціативи.
Водночас, як завжди, ми зосереджуємось на інноваціях та співпраці. Разом з Google ми запустили спільний проект у червні на певний період. За допомогою Google Assistant досить було сказати фразу «cкажи мені щось хороше», щоб отримувати на екрані смартфона статті, що розповідають про позитивні історії з усього світу (з серії solution journalism).
[1] https://www.bankier.pl/wiadomosc/Sprzedaz-dziennikow-w-sierpniu-spadla-rdr-o-19-3-proc-do-466-tys-sztuk-ZKDP-7975574.html [доступ: 07.11.2020].
[2] https://www.fipp.com/resource/global-digital-subscription-snapshot-april-2020/# [доступ: 07.11.2020].
[3] https://www.youtube.com/watch?v=4_2qNABaZOE [доступ: 07.11.2020].
[4] https://www.youtube.com/watch?v=w-9sOuAJcCM&fbclid=IwAR2KeQmUw4jolcwLwMIqo9urovRPiV-xPk5vE8whDtbWKyqWgWLFjqMYQLg [доступ: 01.11.2020].
Експертний зріз ситуації «Медіа та пандемія» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
18-19 листопада 2020 року відбувся четвертий модуль вебсемінару «Ігри експертів: мистецтво маніпуляцій», який мав назву «Експертна думка: як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію».
Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера (філія у Харкові).
Завдяки тренерам учасники дізналися, як формуються суспільні наративи; як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел; як визначити прийоми та техніки маніпуляції та як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Хто ж має виступати як експерт у медіа? Коли це дійсно незаангажовані знавці, а коли просто інструмент впливу. З цим вдалося розібратися учасникам тренінгу».
Медіатренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні» Олександр Гороховський розповів: «Сучасний інформаційний міф – це потужна суміш з фейків і цілих сфальсифікованих історій, маніпуляцій та суджень із штучно вибудуваною логікою. Як правило, для «маскування» у міфі використовуються і елементи достовірних даних. Подібний «коктейль» надзвичайно потужна і підступна зброя інформаційних війн».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Цього разу перед нами стояло завдання «не купитися» на фальшиву експертну думку. Це, насправді, найважче, бо експерт/експертка може бути справжнім/справжньою, а от експертна думка – це маже завжди маніпуляція. Контекст цитати, час, місце – все важливе. Нам було надзвичайно приємно, що нашим учасникам і учасницям представлені приклади вдалося проаналізувати, а знайдені в інформпросторі думки експертів – чітко класифікувати за наявними маркерами маніпуляції».
Захід організований Академією української преси за підтримки
Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
Ми створили цей експертний зріз, щоб допомогти закріпити вироблений імунітет до раціонального споживання інформації та бути готовим до несподіваних глобальних викликів.
Своє бачення тенденцій медіапростору у період пандемії продемонструють п’ять галузевих експертів.
https://www.facebook.com/aupfoundation
20 листопада запланований ефір журналіста Gazetа Wyborczа та сервісу Outriders Петра Андрусечко на тему: "Як змінилась робота журналістів та масмедіа у період пандемії: польський приклад".
Відразу під час відеотрансляції можна ознайомитися із повним текстом дослідження на сайті АУП.
Попередні відеотрансляції по цій темі.
Експерт з цифрової грамотності Віталіq Мороз. Тема: "Більше впливу. Як розвивалися Інтернет та соцмережі в Україні в умовах пандемії".
Президент Української Асоціації Медіа Бізнесу Олексій Погорелов. Тема: "COVID прискорив трансформацію. Чотири висновки для місцевих медіа".
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко про вплив епідемії COVID-19 на журналістику та локальні медіа в Україні.
Не дозволимо собі потрапити у пастку, спричинену коронавірусом. Давайте скорювати антиглобалізаційну інфекцію разом! У тому числі й на інформаційному рівні!
Експертний зріз ситуації «Медіа та Пандемія» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
Георгий ПОЧЕПЦОВ, "Медиаконструкты и конспирология. Откуда берутся онтологические интервенции в массовое сознание"
Телевизор стал главным генератором и одновременно камертоном, удерживающим правильную модель мира, задающим его онтологию. Здесь зритель увидит свои новости и свои фильмы, подтверждающие правильность мира вокруг него. В кинотеатрах он смотрит практически только зарубежное кино, несущее совершенно другую модель мира, которая может вступать в конкуренцию и побеждать. Поэтому к чужим фильмам власть относится с опаской, как это случилось с запретом на прокат фильма "Смерть Сталина" в России. По этой же причине Китай, например, как бы наперед цензурирует американское кино, и продюсеры идут на это, поскольку оттуда идут огромные финансовые потоки.
Мы оперируем не реальностью, а ее медиа отображениями и отражениями, то есть медиаоконструктами. Причем число этих отражений бесконечно велико, а реальность все равно одна. Но в зависимости от того, кто и под каким углом на нее смотрит, например, политическим, у нас каждый раз будет иная реальность.
Мы живем в мире политики, независимо от того, интересна ли она нам. Медиа стали самой простой политикой, когда число упоминания имени политика заменяет реальность. Борьба идет за то, чтобы "светиться" в медиа, а не за то, чтобы работать. Политическая арифметика создается на поле медиа.
"Вождь", "герой", "враг" представляют собой четкие медиаобразы, в которых не бывает ничего лишнего. Ведь чем меньшим количеством характеристик будет оперировать массовое сознание, тем четче и быстрее будет проведена ментальная работа по его ориентации. Вождь - это Сталин. герой - это Гагарин, а врагов всех не перечислить... Реальность становится штампом, который не меняется, а передается следующим поколениям.
Конспирологию считают "ошибкой" массового сознания, но она заполняет пустые места системной картины мира, делая ее более логически непротиворечивой, поэтому столь легко находящей себе сторонников. Конспирология может быть ошибочной, но психологически близкой, поэтому ее принимают тысячи и миллионы людей по всему миру.
Мы живем в медиа-действительности, которая сделана кем-то и по заранее заданным лекалам. События, которые не были заложены в эти лекала, не будет никогда освещаться. Таким образом достигается эквивалентность мира в голове и его медиа-аналога.
Существование, например, тысяч групп QAnon в США, а теперь и в Германии говорит о том, что мир в их головах устроен по-другому, и они верят именно своему миру, а не чужому. Главным, наверное, является такой принцип: кругом все врут, но мы-то знаем правду. И первыми под обвинение в конспирологических сюжетах попадают люди власти. То есть как реальная модель мира завязана на власть, так и конспирологическая. Только если в реальной власть вся в позитиве, то в конспирологической - в негативе.
Конспирология является онтологической интервенцией в массовое сознание, поскольку она направлена на изменение картины мира, в результате которого друг может оказаться врагом, а враг - другом. Но ее сила не в правде, а в психологической правде, которую жаждет услышать человек. Ему приятнее ощущать себя окруженным врагами, чем друзьями.
Причем предугадать повороты сюжета конспирологии практически невозможно. Она достаточно креативна. Немецкие сторонники QAnon считают, к примеру, что учения НАТО - это тайная операция Трампа освободить Германию от канцлера Ангелы Меркель [1]. В США это вообще достаточно массовое движение, активизируемое выборами, поскольку борьбу с QAnon "привязали" к Трампу, из которого сделали единственного защитника.
Исследователи видят во всем этом столкновение моделей мира, причем опасное. Это онтологическая война внутри массового сознания, когда исчезает само понятие правды, оно заменяется верой в правильность исключительно своей картины мира. Но людям с разными картинами мира не так легко ужиться вместе, ведь медиа делает из них врагов. А медийные враги еще опаснее настоящих.
Именно в этом прячется опасность: "Ничего из этого даже отдаленно не является правдой. Но оглушительно число американцев открыты этим диким идеям. Есть тысячи групп QAnon и страниц на Фейсбуке с миллионами членов, исходя из внутренних документов, исследованных NBC News. Десятки дружески настроенных к QAnon кандидатов баллотируются в Конгресс и по крайней мере трое прошли первичный отбор. Трамп назвал таких сторонников "людьми, которые любят нашу страну. <...> Демократия базируется на информированном и интересующемся населении, рационально реагирующим на реальные факты и вызовы, стоящие перед нами. Но большое число американцев ушли от этого. "Они не в той же эпистемологической базе, они не живут в тех же мирах", - говорит Уитни Филлипс, профессор из Сиракузского университета, изучающий онлайновую дезинформацию. Он говорит: "Вы не можете иметь функционирующей демократии, если люди, самое малое, не живут в одной солнечной системе" [2].
В своей статье в Columbia Journalism Review Филлипс пишет: "Факты не помогают избавиться от ложных убеждений" [3]. То есть дело не в фактах, а в голове. Б. Льюис из Стенфорда считает, например, что дезинформация и радикализация "реально возникли в результате культурных, технических и экономических сил, работающих вместе". Она подчеркивает, что радикализация подталкивает создателей YouTube создавать экстремистский контент, радикализирующий аудиторию. Заполнив информационное пространство неправдой, не удастся увидеть правду, когда она туда попадет.
Конспирологию не так легко опровергнуть. Все такие попытки, как правило, проваливаются, потому что в них тоже начинают сразу видеть злой умысел, мол, не зря "они" хотят заставить нас замолчать... То есть в нее заранее встроен инструментарий, нацеленный против критики, что делает конспирологию сильнее. А ее распространение обеспечивается и тем, что враги в ней те, кто принадлежит к сильным мира сего.
Если в США бушует QAnon, то в России, благодаря Н. Михалкову возродился образ злодея Билла Гейтса, который хочет под видом борьбы с коронавирусом чипировать людей [4 - 7]. А соцопросы демонстрирует, что это вполне "живая" конспирология: "Треть россиян (34%), слышавших о вживлении чипов в организм, выступает против чипирования или не находит в нем каких-либо преимуществ, свидетельствуют данные опроса Всероссийского центра изучения общественного мнения (ВЦИОМ). При этом более четверти (29%) осведомленных считают, что их вполне могут чипировать без их ведома, а 45% — опасаются этого" [8].
Реально люди не знают, правда ли все это. Но страшное всегда вызывает больший интерес и доверие, как и негативная информация, которая всегда распространяется лучше, на чем, среди прочего, построен и феномен фейков.
В защите и продвижении особую роль начинает играть повторяемость этих мыслей, когда даже отрицание их приводит к тому, что они запоминаются еще сильнее. Это доказано множеством разных экспериментов. В одном из них констатируется следующее: "Когда люди стараются определить правдивость запомнившихся покупательских утверждений, память на оригинальный контекст может быть так же важна, как и само утверждение" [9]. Люди со временем не помнят контекст, хотя утверждение кажется им знакомым, поэтому верным. Исследователи зафиксировали странный эффект предупреждений. Эксперимент оказал: чем чаще людей в возрасте предупреждали, что это утверждение ложно, тем скорее они принимали его за правду по прошествии нескольких дней. Отсюда их просьба помнить и сообщение, и контекст.
Мир конспирологии - это мир прошлого, далекого прошлого человека, когда ему действительно казалось, что все связано со всем. Такого единого "клубка" событий больше нет, хотя негативные личности, конечно, остались, и власть остается хорошим местом для их пребывания там. Саблезубые тигры остались в прошлом, на их место пришел не менее опасный противник - QAnon.
Сегодня активно изучаются пути работы против дезинформации, поскольку современное информационное пространство стало настоящей питательной средой для дезинформации. Это и соцмедиа, где нет контроля достоверности, который был у традиционных медиа. Это и определенный отказ от уважения чужого мнения, когда никто не хочет слышать чужой голос. Это и усиление до небывалых размеров разного рода политических противостояний, которые, к тому же, резко усиливаются в периоды выборов.
Политическая война разрешает прямую атаку, правда, кибер, на чужие модели мир. Так произошло сегодня с движением кибер-партизан в Беларуси: "Пока Лукашенко находится у власти, мы продолжим атаковать интернет-ресурсы и личные аккаунты людей, поддерживающих террористический режим" ([10], см. также [11 - 14]).
К тому же, мы имеем разные картины мира, связанные с разными медиа, которыми пользуются разные возрастные группы. Телевизионная картинка, лучше контролируемая властью, чем та, которую дают интернет-сайты, любима людьми старшего поколения.
Заместитель директора "Левада-центра" Д. Волков рассказывает: "Больше всего пользуются телевидением и доверяют ему пожилые люди: например, среди самой возрастной группы, 65+, доверие почти 70%. Но в последние несколько лет быстрыми темпами растет интернет, и это, прежде всего, за счет самых молодых: среди этой группы лишь четверть доверяет телевидению (молодые меньше смотрят телевизор, особенно в крупных городах). А когда мы спрашиваем молодежь о доверии к социальным сетям и интернет-ресурсам, здесь картина обратная. Более всего доверяют интернету самые молодые – 18–24 года, там до 50% доверия, а среди самого старшего поколения – 10%. В старших возрастах тоже идет медленное освоение интернета, но там остается больше страхов и недоверия: "интернет – большая помойка", как говорят они на фокус-группах. Однако в целом доверие к источникам информации не абсолютное, люди считают, что правды все равно нигде не говорят" (цит. по [15]).
Однотипное деление идет по современным событиям: "по поводу последних событий – протестов в Хабаровске и в Беларуси – бывают просто поляризованные оценки. Те, кто смотрит новости по телевизору, говорят, особенно относительно Беларуси, о вмешательстве зарубежных сил и в целом неодобрительно относятся к протестующим как в Беларуси, так и в Хабаровске. На фокус-группах люди, особенно пожилые, часто воспроизводят те шаблоны, которые транслируются по телевидению. А молодые, пользователи интернета, напротив, скорее сочувствуют, симпатизируют протестующим. Говоря про события в Хабаровске, они могут цитировать инстаграм Фургала, например. И тут важно повышение роли ютьюба и инстаграма в последние пару лет, ведь это видеоряд, который интернет раньше не давал, это был текст против телевизионной картинки. А сейчас это картинка против картинки, и это важно. Конечно, тут влияют не только каналы информации, но имеет значение то, что интернет и телевидение рисуют просто разные картинки происходящего. Мы видим, что люди сейчас делятся по принципу – телевизор и интернет. Об этом давно говорили, но явно проявляться это стало только-только, в последние пару лет. Тут важен источник информации и возраст" (там же).
И о несовпадении картин мира: "В своих исследованиях мы все больше видим этот раскол на две части. Это как будто две разных России: одна – молодая, интернет-Россия, а другая – телевизионная, более старшего поколения. Это две совершенно разные повестки, два разных представления о том, что происходит в стране, что важно. У тех, кто в интернете, кто не только смотрит телевизор, но и читает блоги, сегодня более критическое отношение к власти, чем у старшего поколения и телеаудитории. Конечно, это зависит не только от источника информации, но еще и от некоторых жизненных установок, ведь старшее поколение все-таки больше связывает свою жизнь с государством и властью. У молодых такая ориентация гораздо меньше выражена, для них люди, которые находятся во власти, выглядят все более устаревающими и даже чисто визуально какими-то другими, из прошлой жизни. Но эти две России все больше расходятся между собой, они все меньше друг на друга похожи" (там же).
Странным образом именно медиа стали генератором различных картин мира. Раньше образование, религия, идеология удерживали одну картину мира, что создавало необходимый уровень идентичности. Сегодня разные медиа, получив большую власть над мозгами, пользуются ею, создавая разную идентичность.
Источником расхождений также стали маленькие газеты и ТВ-станции, которым американцы, например, доверяют больше, чем национальным [16]. Центральные медиа-институции контролируются традиционной журналистикой, а малые газеты и ТВ-станции получают новости из менее значимых новостных сеток.
Исследователи увидели и дезинформационные кампании, формирующие мозги десятков миллионов американских избирателей, возникшие не в соцмедиа и не пришедшие в результате российской атаки [17]. Они пришли от Д.Трампа и республиканской партии, а потом были усилены мощными медиа структурами, при этом соцмедиа играли лишь поддерживающую роль.
В этом исследовании были проанализированы 55 тысяч медиа сообщений в онлайне, 5 миллионов твитов и 75 тысяч постов в Фейсбуке, собравших миллионы читающих [18]. Это совпадает с прошлыми исследованиями, когда Fox News и кампания Трампа были более сильны в распространении фальшивых сообщений, чем российские тролли. В результате выделены три базовых инструментария, характеризующие этот подход. Это элитный акцент, раз это слова президента, это всегда будут новости. Это заголовки, порождающие внимание. И это баланс, нейтральность, когда создается впечатление объективности. А дальше правая медиа экосистема работала как партийная пресс-служба.
Сегодня Твиттер готовится к тому, чтобы не дать ходу фейками и не допустить неофициального объявления президентской гонки [19].
Белые "супремасисты" имеют свою тактику проникновения в медиа и мозги [20], Ощущая, что они не столь популярны, проигрывая по идеям и по демографии, они проталкивают свою повестку в центральные информационные потоки с помощью так называемых политических оппортунистов и попутчиков. Политики, понимая, что прямая поддержка их взглядов может навредить, пользуются эвфемизмами для выражения подобных идей ненависти к мигрантам, чужим религиям и этничности.
Главные потоки таких взглядов пришли конечно от смены технологий. С одной стороны, "технические гиганты" заинтересованы в том, чтобы человек как можно дольше сидел у экрана, "зарабатывая" для них. По этой причине их мир - это его мир.
Но привязанность к этому миру создана технологиями, поскольку на этом строится их прибыльность. Т. Хэррис говорит: "если есть индустрия, построенная на бизнес-модели зависимости и подключения. Мне нужно, чтобы вы пользовались платформой 45 минут в день, и всем остальным тоже нужно пользоваться 45 минут. В общем ваше сидение перед экраном более выгодно всей этой индустрии, чем если вы потратите больше времени в общении с друзьями за ужином со свечами. Это просто устроено так. Другими словами одиночество и изоляция усугубляется тем фоновым эффектом, который тонко хочет атомизировать и разлучить нас" [21].
Люди проводят сегодня больше времени в Фейсбуке, чем это было в 2016 году [22]. В результате фальшивый контент с третьего квартала 2016 года по третий квартал 2020 года вырос в три раза.
Об этом говорит исследование German Marshall Fund Digital [23]. Этот рост на 293 процента дали сайты, которые принято считать менее ответственными. Это Fox, Daily Wire, and Breitbart, например. Взаимодействие людей с такими статьями на этих сайтах выросло на 242 процента.
Меняются и мозги людей. Проявилась, например, определенность аномальность мышления постсоветского студента, отличающая его от мышления западного студента. Вот некоторые отличия: "Студентов, работающих с текстами, просили различать три базовых типа когнитивных операций: анализ, интерпретация и оценка. Сложнее всего студентам приходилось, когда они пытались понять, что такое аргумент и из каких частей он складывается. Поначалу мы полагали, что эта проблема обусловлена языковым барьером, но оказалось, что дело не в нем. Некоторым студентам было не под силу понять, что аргумент -- это сложная, формализованная, зачастую логически упорядоченная цепочка рассуждений, которые по необходимости выражают неочевидное суждение о мире. Студенты часто полагали, что аргумент сущностно равен мнению, т.е. субъективному ценностному суждению о какой-то конкретной проблеме (например, «эта идея хорошая» или «эта идея плохая»). Многие студенты восприняли задание по оценке исследуемого текста как приглашение делиться субъективными впечатлениями, рассказывать о чувствах, которые вызывает предложенный материал, и проделывать всё это без предоставления достаточной аргументации, которая могла бы по крайней мере указать на источник этих чувств. Как только студентам предлагалось оценить аргумент, они принимались выражать свои частные впечатления, игнорируя критическую оценку валидности или убедительности рассматриваемого аргумента" ([24], см. также [25]).
Конспирологическая модель реальности становится почти вечной, как это случилось с Qanon. Это такой переход виртуальности в информационное пространство, но при этом виртуальность объявляется реальностью.
История QAnon уже стала настоящей "историей": "QAnon, исходно известный как The Storm, является конспирологией, представляющей демократов высокого уровня, медийных лиц, кинозвезд как клику сатанистов-педофилов-каннибалов, использующих химикат адренохром из мозгов напуганных детей, которых они поедают. Тайное противодействие этой команде суперзлодеев, как утверждается, возглавляет Трамп" [26].
Это очень похоже на фильм, на телесериал, настолько же захватывает воображение. И это политически выгодно Трампу, поскольку сторонники этой теории тоже голосуют, их голос важен. Этот тот же вариант, как был когда-то - голосуй или проиграешь.
И если раньше такие истории жили на экране, то теперь они получили возможность самопорождаться в самой жизни. Нам надо признать, что это одно из следствий распространенности интернета как площадки для распространения любой информации вне ее отношения к реальности
Сегодняшний человек живет в интернете: "Интернет - это мы. Американцы сейчас тратят в среднем 24 часа в неделю в онлайне, а 40 процентов американцев считают, что интернет играет существенную роль в американской политике" [27]. Для США важно то, что такое же число людей получает информацию как из телевидение, так и из интернета. Но поток дезинформации идет именно из интернета [28].
Реально сегодня мы живем в мире, построенным всемогущим интернетом. Когда-то советского человека воспитало телевидение, сегодня постсоветского человека создает интернет. Интернет-новости столь же важны, как и новый сериал, который все должны посмотреть. От интернет-новостей невозможно уклониться, они все равно тебя догонят. И это удивительно, как при таком большом числе интернет-источников важная новость все равно находит дорогу в массовое сознание.
Любители ужасов чувствуют себя комфортнее в период пандемии, значит, они подготовленнее. Получается, что мы те, что мы читаем и смотрим. Тип любимого вымысла предопределяет то, как люди выживают в пандемию [29 - 30]. Фанаты фильмов ужасов в соцопросах менее согласны с мнением "Во время пандемии я чувствую большую депрессию, чем всегда", чем те, кто не любит этот жанр.
Эти же фанаты интересуются смертью. То есть все это для них привычные эмоции. Как отмечают исследователи: "Одной из причин того, что смотрение ужасов может коррелировать с меньшим психологическим страданием, состоит в том, что смотрение ужастиков позволяют аудитории практиковать негативные эмоции в безопасных контекстах. С помощью убийц или монстров на экране аудитория получает возможность практиковать свое умение контролировать эмоции. Опыт получения негативных эмоций в безопасном контексте, как во время фильма ужасов, может помочь индивидам овладеть стратегиями работы со страхом и более спокойно иметь дело с ситуациями страха в реальной жизни" [31].
Ученые заговорили о самом большом психологическом эксперименте в истории над человечеством, который происходит сегодня [32]. Психологически востребованными оказались видеоигры, позволяющие индивиду "спрятаться" в вымышленных мирах [33]. Это как в советское время люди "прятались" в фантастику.
Исследователи акцентируют роль "ужастиков": "Чем ближе имитирование к реальности, тем лучше оно обучает людей тому, что надо делать в конкретных ситуациях. Наше исследование подтверждает эту идею. Те, кто любили фильмы ужасов вообще не чувствовали себя более подготовленными к пандемии. Однако участники, которые были фанатами фильмов, представляющими мир, наполненный хаосом от пришельцев, зомби или вирусов, чувствовали себя более подготовленными к эпидемии, Другими словами, аудитория может опосредованно учиться полезным навыкам путем "игры" со сценарием, подобно тому как тигренок получает полезные умения от игры в кувыркания" [34].
Это справедливо, так как мы всегда и во всем учимся, получая даже те навыки, которые не закладывались создателями. Человек обучается, реагируя на мельчайшие изменения среды вокруг него, тем более он реагирует на постоянно повторяющиеся изменения.
Е. Ларина увидела в пандемии глобальный эксперимент над человечеством: "Как правило выделяются два поколения информационных войн. Информационные войны 1.0 – это старые добрые агитация и пропаганда, использующие новый интернет-инструментарий и направленные на эрозию или перемену убеждений. Информационные войны 2.0 – это детище объединения бихевиористской психологии, больших персональных данных и подталкивающих к тому или иному поведению интерфейсов. Информационные войны 2.0 имеют дело не с убеждениями, идеалами, мышлением, а с инстинктами, привычками и стереотипами. Сейчас на наших глазах в глобальном масштабе реализуется принципиально новый инструментарий психосоматических войн. Он лишь частично имеет отношение к информационным, а в значительной степени, к вполне физическим, материальным войнам. Подобно войнам в традиционном их понимании применение психосоматического оружия ведет к материальным, вполне физическим потерям в живой силе войск и среди населения. Что же касается информационных войн, то COVID-19 можно назвать информационной войной 3.0, ведущейся с использованием вирусных вооружений. (Вирусное или биологическое оружие является столь же страшным оружием массового поражения, как атомное или химическое). Человек только для ученых делится на психику и соматику, на материальное и идеальное, на физическое и психическое. Человек – един. Соответственно технологически точное воздействие на тело может породить незаживающие душевные раны, а информационное воздействие, как в романе Виджа «Конец радуг», привести к физическим болезням и даже терминальным эпидемиям" [35].
И еще: "В условиях стресса у подавляющей части населения срабатывает первый, реже второй и уж совсем редко третий мозг. Человек чувствует себя в безвыходной ситуации, от которой не сбежишь и соответственно запускает по максимуму негативные эмоции, особенно сильные в условиях социальной изоляции, отсутствия в обществе солидарности и ограничения физической активности. Согласно статистике, собранной во многих странах мира, в том числе и в России, в любых, даже самых тяжелых условиях 12-20% людей сохраняют самообладание и способность действовать четко и решительно в соответствии с ситуацией. Примерно у 60-75% длительный стресс вызывает не только панические атаки, фобии и паралич воли, но и ведет к соматическим заболеваниям различной степени тяжести. В рамках спланированных и осуществленных психосоматических операций люди гибнут как на обычной, традиционной войне с использованием огневого, поражающего оружия. Только эта гибель проводится в рамках медицинской статистики, как смерть от тех или иных заболеваний, а не гибель на поле боя или в ходе военных действий" (там же).
Визуальные коммуникации сегодня стали сильнее вербальных. Именно в них творится история. Поэтому там системное должно побеждать случайное. И за этим сознательно следят. Например, американский антирасовый "памятникопад" был несистемен, но реакция на него вполне системна. Из последних новостей такой системной реакции назовем такой контроль виртуальной продукции: "Соучредитель и исполнительный директор движения Black Lives Matter Патрисс Каллорс заключила эксклюзивный многолетний контракт с Warner Bros. Television. Правозащитница будет участвовать в разработке и производстве оригинальных проектов для всех платформ компании, включая потоковые сервисы, кабельное телевидение и пять вещательных сетей. Об этом сообщает Deadline. Согласно источнику, Каллорс будет работать над созданием драм, комедий, боевиков, молодежного контента, анимационных фильмов и программ для семейного просмотра. Также лидер Black Lives Matter имеет право повлиять на редактуру уже существующих сценариев будущих фильмов и шоу. «Мнения темнокожих, особенно тех, которые исторически были маргинализированы, очень важны и являются неотъемлемой частью сегодняшней повестки, — сказала Каллорс. — Наши ценности и расширение движения необходимы и жизненно важны для того, чтобы помочь формированию новой истории для наших семей и общин. Я полна решимости для демонстрации этих историй в моей новой творческой роли в семье Warner Bros. Как давний общественный организатор и пропагандист социальной справедливости, я верю, что моя деятельность за камерой будет продолжением работы, которую я делала последние 20 лет. Я с нетерпением жду возможность усилить талант и голоса других креативных темнокожих людей с помощью своей работы»" [36].
Смысл введения понятия онтологических интервенций нам видим в более точном определении точки воздействия в нашем разуме. Это попытка трансформировать модель мира, иногда свою, как это делает пропаганда, часто - чужую, как это имеет место в операциях влияния или информационных и психологических войнах
Сегодня многие аргументы смещаются именно в когнитивную сферу. Вот мнение французских исследователей: "Дезинформация на естественную интеллектуальную леность, для которой характерно отсутствие систематического использования критического мышления и выбор наивного подхода к информации без поиска поддерживающих ее доказательств. Конспирологи трубят, чтобы мы доказывали, что их теории неправильны и надуманные, а это противоречит журналистским стандартам. Как нам напоминает Эммануэль Макрон: "Бремя доказательства поменяло свое место. Если журналисты должны были постоянно доказывать, что то, что они говорят, в соответствии с этикой их профессии они должны говорить и писать правду, то распространители фейковых новостей кричат: "Это ваша ответственность доказать, что мы правы"" [37].
Сегодня мир погружен в методы "активных мероприятий", созданных когда-то в КГБ [38 - 40]. Только теперь они имеют место не в физическом пространстве, как раньше, а в информационном и виртуальном. Последнее важно, так как фейки или конспирология всегда имеют виртуальную составляющую, поскольку их информация не нейтральна, а атакующая.
Одновременно сегодня изменились не просто скорости информационных потоков и как следствие объемы информации, просто они перестали соответствовать возможностям человека, которые не меняются с пещерных времен. Это и привело к большим объемам фейковой информации, поскольку борьба с ней сегодня резко затруднена. В прошлом государства имели два инструмента по работе с информацией: широко распространять информацию, что делала пропаганда, и закрывать ее, что делают спецслужбы. Сегодня в их руках появился третий инструмент - самим создавать фейковую информацию, заменяя ею правдивую информацию. Если раньше мы жили в физической реальности, то сегодня живем в информационной и виртуальной. И управлять миром сегодня можно, не обращаясь к физической реальности.
В нашем мире стерта разница между реальностью физической и медиа-реальностью. Вспомним закон паблик рилейшнз, если о событии не сообщило СМИ, то этого события нет. То есть первична медиа-реальность, а не физическая. Все борются за свое место в ней. И роль медиа-реальности будет только усиливаться, поскольку пришедшие на волне интернета "техгиганты" порождают больше информации, чем человечество способно "переварить".
Если Архимед восклицал "Дайте мне точку опоры - и я переверну Землю!", то современные политические Архимеды говорят "дайте мне фейк или конспирологию, и я переверну любую страну"...
Литература
16-17 листопада 2020 року відбувся третій модуль вебсемінару «Ігри експертів: мистецтво маніпуляцій», який мав назву «Ток-шоу: як визначити прийоми та техніки маніпуляції».
Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера (філія у Харкові).
Завдяки тренерам учасники дізналися, як формуються суспільні наративи; як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел; як визначити прийоми та техніки маніпуляції та як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Чергові ігри експертів насичені атмосферою українських та закордонних ток-шоу, які дають велику базу для дослідження маніпуляцій. Учасники представляють себе ведучими і гостями, та звичайно аналізують маніпулятивні прийоми».
Медіатренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні» Олександр Гороховський розповів: «Сьогодні можна спостерігати, що за умовною «другою хвилею» коронавірусу повертається і хвиля фейків з даної теми. Як це не парадоксально констатувати, але це свідчить про критичну нестачу достовірної офіційної інформації. Саме фейки заповнюють цей вакуум».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Якщо зайти за лаштунки телевізійного ток-шоу, то ви там побачите потужну команду, яка готує ефектний рейтинговий продукт. Світло, сцена, підбір аудиторії і вибір теми та експертів/експерток – це складові цього дороговартісного продукту. І якщо ви думаєте, що геть усі в команді ток-шоу переймаються смисловим навантаженням їхнього продукту, то ви трішечки помиляєтеся».
Захід організований Академією української преси за підтримки
Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
12-13 листопада відбувся вебінар «Як створити і розкрутити свій відеоблог». Організатор – Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу та Національної спілки журналістів України.
У зв’язку з переходом до онлайн-середовища, майже кожен став замислюватися над створенням власного відеоблогу, але не всі знають як правильно його створити, а тим паче розкрутити. На вебінарі ми розібралися з основними тенденціями влогінгу-2020 і основними принципами привертання уваги. А також навчилися, як оформити блог, щоб на нього звернули увагу, і як визначитися з тематикою.
Тренери вчили орієнтуватися на власну аудиторію, робити свій блог унікальним, створювати план роботи, а також розкрили таке поняття як «самоцензура для блогера».
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Перший млинець виявився не комом. Досвідчені практики Марія та Андрій передавали конкретні навички створення та розкрутки блогів».
Співзасновниця продакшн студії, редактор «Подробиці» на ТК «Інтер», шеф-редактор ТК «Наш» Марія Литвинова доповнила: «Кумедні та неякісні ролики колись підірвали мережу та змусили людей забути про телевізори і перейти в онлайн-простір. Однак те, що колись дало змогу проявити себе, сьогодні вимагає набагато більше. Думаєте, хто не встиг – той запізнився? Зовсім ні, просто з хаотичного простору ми підійшли до окремого ринку зі своїми стратегіями. Аналіз конкурентів та алгоритмів медіаплатформ дають змогу зрозуміти, яким чином рухатись та просувати свої ідеї».
Медіатренер,кандидат філологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Юричко відмітив: «Сьогодні ведення блогу перетворилося із хобі на професійне працевлаштування. А це означає, що мають змінитися і підходи: оформлення каналу, візитівка, графік виходу. Ми не говоримо, що це легко і доступно, але пояснюємо як ефекту охоплення можна досягнути простими кроками».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Інтернет виходить в лідери
Глобальна мережа або Інтернет є одним з найбільш видимих виявів глобалізації, й щороку ця мережа займає все більше місця у повсякденному житті українців. Наприкінці жовтня 2019 року організація Internews презентувала дані дослідження щодо споживання медіа. Заголовок дослідження звучав красномовно: “Онлайн медіа та соціальні мережі перехопили лідерство у телебачення за популярністю в Україні”[1].
68% респондентів використовували соціальні мережі для отримання новин у 2019 році – ці дані привели дослідники з соціологічної компанії InMind, які робили дослідження на замовлення USAID/Internews, Це на 13% більше як в 2018 році, коли користування соцмережами для новин було на рівні 58%. Водночас, популярність та охоплення аудиторії телеканалами за рік знизилися на 11% – з 77% у 2018 до 66% у 2019 р. Вибірка соціологічного дослідження – 4056 респондентів, а похибка не перевищує 2,5%.
Одночасно, дослідження Internews показало зменшення довіри населення до всіх традиційних медіа у 2019 році – на 11% у порівнянні з 2018 роком. Загальнонаціональній пресі довіряли 19% респондентів, 22% – радіо, національним телеканалам - 49% – це є дані станом на 2019 рік. Водночас, найбільший показник довіри у респондентів показали загальнонаціональні інтернет медіа – 51% респондентів вказали, що довіряють інформації від великих онлайн-редакцій.
З початком пандемії в Україні й зростанням кількості людей, що почали працювати дистанційно, споживання інформації в онлайні прогнозовано зросло. У перші три місяці пандемії в Україні – березні-травні 2020 року трафік новинних онлайн-медіа зріс від 30 до 100% залежно від видання[2]. Зростання відбулося на фоні попиту користувачів на інформацію щодо питань громадського здоров’я. В наступні місяці, й з огляду на літню сезонність, ці показники знизилися.
Зросло споживання інформації й на інших онлайнових майданчиках, як-то платних сервісах відеоконтенту (Netflix, Oll.tv, Megogo. Sweet.tv і тд), адже мешканці міст в багатьох випадках почали більше проводити часу вдома на самоізоляції та в умовах карантину. Великий відсоток навчання та сфери розваг, як-то перегляд кінофільмів чи відвідування концертів, перемістилися в цифровий вимір. Згідно з даними ООН, у всьому світі трафік зріс утричі з початком епідемії Covid-19[3].
Навчання в ланках середньої та вищої освіти також перемістилося в онлайн-простір – вчителі та викладачі почали проводити навчання через платформи дистанційної комунікації, як-то Zoom. В той же час в бізнесі широко використовуються більш захищені корпоративні платформи, як-то Webex чи Microsoft Teams. У квітні 2020 року Міністерство освіти України запустило Всеукраїнську школу онлайн – уроки для школярів 1-11 класів, записані у вигляді відеолекцій й опубліковані на YouTube[4]. Згодом ці уроки демонстрували в своєму ефірі й українські телеканали.
Уряд робить ставку на цифровий простір
Зростання ролі інтернету є загальносвітовою тенденцією, розвиток технологій є невпинним, відповідно, зменшується ціна технологій, як-то на прикладі цін на смартфони, що стають усе більш доступними. Відповідно, зменшується вартість доступу до цифрової інфраструктури, послуг в онлайн-просторі, що заощаджує час та зусилля громадян. Яскравим прикладом цього є амбітна мета українського уряду – перенесення адміністративних послуг для громадян у цифровий вимір – концепція “Держава в смартфоні” від Міністерства цифрової трансформації України. Ключовими цілями Мінцифри в період 2019-2024 рр є наступні:
– 100% публічних послуг будуть доступними для громадян та бізнесу онлайн
– 95% транспортної інфраструктури, населених пунктів матимуть доступ до високошвидкісного інтернету;
– 6 млн українців будуть залученими до програми розвитку цифрових навичок;
– 10% у ВВП країни становитиме частка сектору інформаційних технологій (IT).
При цьому серед інших міністерств, бюджет Мінцифри на реалізацію своїх завдань є незначним, й складає 150 мільйонів гривень на 2020 рік[5]. Для прикладу, у той же час річний бюджет Міністерства внутрішніх справ (МВС) складає майже 93 мільярди грн[6] – це у 620 разів більше аніж бюджет Мінцифри.
Проникнення інтернету та якість під’єднання
Найбільш свіжі дані щодо кількості користувачів інтернету в Україні були опубліковані ще у жовтні 2019 року – на той час 22,96 мільйони жителів України або ж 71% населення мали доступ до всесвітньої мережі. Ці дані оприлюднила Інтернет-Асоціація України за результатами дослідження від компанії Factum Group[7].
Найбільше інтернетом користувалася молодь у віці від 15 до 24 років – серед них частка користувачів інтернетом становила 97%, люди від 25 до 34 років - 96%. Водночас, найменше користувалися інтернетом літні люди віком 65 років і старші - серед них цей показник 29% (однак у 2018 році їх було лише 14%). Частка жінок у загальній кількості користувачів становила 52%, відповідно, чоловіків – 48%.
Швидкість інтернету є одним з важливих показників доступності цієї послуги для користувачів. Щорічне дослідження Speedtest Global Index від компанії «Укла» (Ookla) показує рейтинг країн щодо середньої швидкості широкосмугового та мобільного інтернету. У 2020 році за показником доступу до широкосмугового інтернету Україна зайняла 59 місце серед 174 країн у рейтингу, що на 7 позицій нижче, як в 2019 році (52 місце)[8]. Разом з тим, цей рейтинг показує динаміку у світі, де швидкість інтернету невпинно зростає, тому попри падіння в рейтингу, абсолютні показники швидкості Інтернету в Україні зросли.
У 2019 році швидкість широкосмугового вхідного інтернету (download) була 42,7 Мб/с, за рік показник швидкості зріс до 59,13 Мб/с. У свою чергу, швидкість вихідного інтернету (upload) у період з 2019 по 2020 рік зросла з 49,5 Mб/с до 61,66 Mб/с.
Українські користувачі все більше користуються мобільним інтернетом через смартфони та планшети. Дані Speedtest Global Index вказують, що станом на 2020 рік Україна посіла 81 місце серед 174 країн, що досліджувалися, однак це на шість позицій вище до попереднього року (87 місце у 2019 році). Середня швидкість вхідного (download) мобільного інтернету за останній зросла з 21,26 Мб/с до 25,63 , тоді ж як показник вихідного (upload) інтернету зріс з 11,45 Mб/с до 12,98 Mб/с.
Дані від Speedtest Global Index показують середні зважені цифри для всієї країни, однак на рівні громад ситуація з доступом до інтернету та швидкістю з’єднання є неоднозначною. Йдеться про так званий “цифровий розрив” (digital divide) як не паритетність в доступі до інфраструктури та можливостей технологій серед вікових груп населення та за географічним принципом – літні люди мають менше навичок користування інтернетом, а висока швидкість інтернету переважно властива для великих та середніх міст, де провайдерам та операторів зв’язку максимально вигідно інвестувати в обладнання та проведення комунікацій.
Що робити з цифровим розривом?
Міністерство цифрової трансформації України ставить перед собою за ціль подолання цифрового розриву через збільшення покриття доступу до широкосмугового інтернету по всій території країни. Згідно з даними дослідження, проведеного на замовлення Мінцифри, 5,75 мільйонів українців не мають можливості підключитися до швидкісного інтернету[9]. А основними причинами відсутності доступу є наступні:
– географічна віддаленість, відповідно, оператори та провайдери не проводять швидкісний інтернет – це стосується 4,2 мільйонів жителів України;
– дороговизна послуги – 1,55 мільйони жителів не можуть собі дозволити підключитися до оптичного інтернету.
Аби подолати цей цифровий розрив, необхідно витратити 5,4 мільярди гривень, зазначають у Мінцифри. Однак при вирішенні цього питання, постає питання – хто саме візьме на себе ці видатки: уряд, місцева влада чи оператори зв’язку? В Мінцифрі вважають, що ці гроші повинні бути витрачені з коштів місцевих бюджетів. Однак, саме представники місцевого самоврядування на рівні територіальних громад будуть вирішувати, чи покращення інфраструктури інтернету та зв’язку є пріоритетним питанням для місцевих громад.
Паралельно Мінцифри впроваджує стратегію покращення цифрових навичок громадян. У 2020 році на платформі “Дія. Освіта” опубліковано 31 “онлайн-серіалів” у вигляді лекційних відеоматеріалів на різноманітні тематики, як-то від розуміння виборчих процесів для громадян до протидії булінгу в мережі[10]. Для доступу до навчальних матеріалів необхідна авторизація через застосунок Дія.
Російські сайти традиційно займали верхні сходинки популярності серед українських користувачів впродовж багатьох років. Російські соцмережі ВКонтакте та Однокласники регулярно були серед топ-5 найбільш популярних сайтів в Україні аж до введення санкцій проти російських компаній у травні 2017 року, що призвело до обмеження доступу до російських сайтів для українських користувачів. Рішення з ініціативи тодішнього Президента Петра Порошенко викликало критику у багатьох правозахисників як порушення прав користувачів. Водночас, прихильники обмеження функціонування російських сайтів вказували на необхідність обмеження з огляду на дезінформаційну війну з боку Росії та доступ російських сервісів, відповідно, спецслужб, до персональних даних українців.
У травні 2020 року нинішній Президент України Володимир Зеленський продовжив санкції проти російських компаній на ще три роки, цим самим, продовживши політику попереднього уряду щодо обмеження доступу до російських сайтів. У МЗС Росії указ Зеленського назвали “актом цензури”[11].
У жовтні 2020 році американська правозахисна організація Freedom House опублікувала щорічний звіт Freedom on the Net, де Україна, як і у минулому році, увійшла до списку країн з “напів вільним інтернетом”. При тому, що показники України покращуються останні два роки, представник українського офісу організації вказав, що “влада в Україні без достатньої аргументації блокує велику кількість вебсайтів”[12]. Йшлося також про російські ВКонтакте та Однокласники.
Дослідження Kantar TNS CMeter у серпні 2020 року показує[13], що п’ятірка найбільш популярних серед українців сайтів включає google.com, youtube.com, facebook.com, wikipedia.org та rozetka.com.ua. До топ-25 популярних сайтів увійшов тільки російський ВКонтакте, зайнявши 13 місце в рейтингу. Серед новинних сайтів, найбільш популярним онлайн-медіа є Українська Правда, що зайняла 12 місце серед найбільш популярних сайтів в Україні.
На зменшення впливу російських сайтів та зростання ролі західних соцмереж в Україні вказують й інші дослідження. Згідно з даними опитування від компанії Research & Branding Group[14], на початку 2020 року найпопулярнішими соціальними мережами в Україні були Facebook (58% від усіх респондентів), YouTube (41%), Instagram (28%) і Telegram (14%). Вибірка опитування склала 1804 респонденти, похибка – 2,4%.
Схожі цифри щодо популярності соцмереж серед українців у вересні 2020 року дають й дослідники фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова. 8% респондентів дослідження зазначили, що користуються Facebook для отримання інформації про ситуацію в Україні та світі[15]. На другому місці стоїть Instagram – його обрав кожен четвертий респондент (25%). Набагато менше для отримання новин користуються Телеграм-каналам (9%), Twitter (8%), російськими соцмережами Однокласники (6%) та ВКонтакте (5%). Водночас, 34% респондентів не користуються соцмережами. Вибірка дослідження склала 2022 респонденти, похибка – 2,3%
Якщо говорити про абсолютні цифри аудиторій популярних соцмереж в Україні, то останні дослідження датуються 2019 роком. В липні минулого року компанія PlusOne опублікувала дані дослідження щодо аудиторії соцмереж – українська аудиторія Facebook склала 13 мільйонів користувачів, тоді як Instagram – 11 мільйонів[16].
Що не так з Інтернетом?
Стрімкий розвиток інформаційних технологій, поява нових платформ з авторитарних країн (Tik Tok), зростання монопольної ролі техгігантів (Google, Facebook) змінюють уявлення про розвиток суспільних відносин, демократичне представництво та суверенітет окремих країн. Технології формують порядок денний, технологічні компанії мають все більше влади визначити спосіб життя користувачів як споживачів чи виборців.
Напередодні виборів уряди країн ставлять питання – чи можемо ми захиститися від зовнішнього втручання у виборів з допомогою інструментів Інтернету та соцмереж? В Україні антизахідна пропаганда використовує армії тролів для своїх цілей – від Twitter до Facebook, заперечуючи російський слід у збитті лайнера MH17, просуваючи наративи проросійських політиків і тд[17]. Напередодні виборів українські політики витрачають сотні тисяч доларів на агітацію в популярних соцмережах, хоча це питання чітко не врегульоване українським законодавством[18].
В умовах пандемії, Інтернет та соцмережі дозволяють отримувати корисну інформацію з офіційних джерел щодо ситуації з поширенням пандемії та способів убезпечення від вірусу. На офіційний Телеграм-канал від МОЗ України Коронавірус інфо підписані більше 700 тисяч користувачів. Разом з тим, інтернет та соцмережі є ще більш дієвим способом поширення недостовірної та маніпулятивної інформації щодо пандемії з огляду на дезінформаційну війну з боку Росії та Китаю проти демократичних країн. Щотижня десятки маніпуляційних наративів поширюються в соцмережах, а алгоритми останніх дозволяють маніпуляціям досягати мільйонів користувачів навіть попри заявлену боротьбу Facebook та Google з дезінформацією.
Дослідження дезінформації в Україні вказують на ефективність поширення маніпуляцій, пов'язаних з covid19. У жовтні 2020 року результати опитування USAID-Internews «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа» показали, що 80% респондентів стикалися з поширенням маніпуляцій, пов’язаних із коронавірусом[19]. Серед поширених маніпуляційних наративів, є наступні: коронавірус – це біологічна зброя, розроблена в китайських чи американських лабораторіях, що його вигадали в медіа, або що до його поширення призвело використання інтернет-технологій 5G. При цьому, 77% респондентів усвідомлювали існування дезінформації, а 62% з усіх респондентів дізнаються новини з соціальних мереж, і це на 10% більше ніж тих, хто зазначили, що дізнаються про новини з телебачення (52%).
Разом з тим, в Україні працюють ініціативи, що розвінчують маніпуляції та підсилюють рівень медійної та цифрової грамотності серед населення. Дезінформація та пандемія – це прояви нової реальності, з якими доведеться співіснувати суспільству, намагаючись зменшувати їхні негативні впливи на якість життя та суспільні відносини.
Прогрес технологій невпинний, й кожному суспільству варто усвідомлювати значення цих технологій для майбутнього. Як позитивний фактор, в Україні в 2020 році в публічному просторі все частіше дискутувалися питання, що безпосередньо пов'язані з розвитком інтернету, реалізацією прав користувачів та впливу інформаційних технологій на суспільне життя:
– Якими будуть наслідки використання штучного інтелекту (AI) для суспільства?
– Як можна забезпечити приватність в інтернеті та захист персональних даних?
– Як на рівні країни подолати цифровий розрив серед населення?
– Що таке цифрові права та як їх може реалізовувати пересічний користувач інтернету?
– Що таке прозорість алгоритмів соцмереж та чому це важливо під час виборів й не тільки?
– Які виклики стоять перед розвитком вільного інтернету в Україні?
Ще п'ять-шість років тому ці питання не стояли на порядку денному громадянського суспільства в Україні. Сьогодні ж подібні дискусії є ознакою зростання ролі технологій в житті країни та необхідності давати відповіді на непрості виклики.
[1] Онлайн медіа та соціальні мережі перехопили лідерство у телебачення за популярністю в Україні, — нове опитування USAID-Internews щодо споживання ЗМІ https://internews.in.ua/uk/news/onlajn-media-ta-sotsialni-merezhi-perehopyly-liderstvo-u-telebachennya-za-populyarnistyu-v-ukrajini-nove-opytuvannya-usaid-internews-schodo-spozhyvannya-zmi/
[2] Післякарантинне: «Найгірший сценарій для регіональних медіа – стабілізація на рівні без росту та розвитку» https://www.thelede.media/management/2020/07/14/1887/
[3] Через коронавірус у світі потроївся інтернет-трафік https://www.pravda.com.ua/news/2020/05/7/7250851/
[4] Всеукраїнська школа онлайн https://mon.gov.ua/ua/tag/vseukrayinska-shkola-onlajn
[5] Бюджет Міністерства цифрової трансформації України https://thedigital.gov.ua/community/budget
[6] У бюджеті скоротять видатки на всіх правоохоронців, але на МВС збільшать: у «Слузі Народу» пояснили чому https://hromadske.ua/posts/u-byudzheti-skorotyat-vidatki-na-vsih-pravoohoronciv-ale-na-mvs-zbilshat-u-sluzi-narodu-poyasnili-chomu
[7] Кількість користувачів інтернетом в Україні виросла на 7% - дослідження https://www.epravda.com.ua/news/2019/10/11/652498/
[8] Speedtest Global Index, Ukraine August 2020 https://www.speedtest.net/global-index/ukraine
[9] Мешканці 65% сіл не мають доступу до швидкісного інтернету — дослідження Мінцифри. https://netfreedom.org.ua/article/meshkanci-65-sil-ne-mayut-dostupu-do-shvidkisnogo-internetu-doslidzhennya-mincifri
[10] Освітні серіали https://osvita.diia.gov.ua/courses
[11] «Акт цензури»: в РФ відреагували на продовження заборони для «Вконтакте» та «Одноклассники» https://hromadske.ua/posts/akt-cenzuri-u-rf-vidreaguvali-na-prodovzhennya-zaboroni-dlya-vkontakte-ta-odnoklassniki
[12] В Україні інтернет вільний лише частково – Freedom House https://ms.detector.media/internet/post/25732/2020-10-15-v-ukraini-internet-vilnii-lishe-chastkovo-freedom-house/
[13] Рейтинг популярних сайтів за серпень 2020
https://tns-ua.com/news/reyting-populyarnih-saytiv-za-serpen-2020
[14] Українці назвали найпопулярніші соціальні мережі
https://www.rbc.ua/ukr/news/ukraintsy-nazvali-samye-populyarnye-sotsialnye-1582734412.html
[15] Facebook – найпопулярніша соцмережа українців, за нею йдуть Instagram і Telegram – дослідження https://ms.detector.media/sotsmerezhi/post/25606/2020-09-29-facebook-naipopulyarnisha-sotsmerezha-ukraintsiv-za-neyu-idut-instagram-i-telegram-doslidzhennya/
[16] Facebook та Instagram в Україні видалили 1 млн ботів і отримали стільки ж нових користувачів https://mmr.ua/show/facebook_ta_instagram_v_ukrayini_vidalili_1_mln_botiv_i_otrimali_stilyki_zh_novih_koristuvachiv
[17] Тролі проти Заходу: як антизахідна пропаганда в Україні використовує армії тролів для своїх цілей https://ukraineworld.org/articles/infowatch/fake-fans
[18] Обіцянки за межами повноважень та "гра слів". Моніторинг політичної реклами у Facebook за 16 – 30 вересня 2020 року https://www.oporaua.org/news/vybory/polit_ad/21359-monitoring-politichnoyi-reklami-u-facebook-za-16-30-veresnia-2020-roku
[19] Понад 80% українців стикалися із дезінформацією про Covid-19, — нове опитування USAID-Internews https://internews.in.ua/uk/news/ponad-80-ukrajintsiv-stykalysya-iz-dezinformatsijeyu-pro-covid-19-nove-opytuvannya-usaid-internews/
Експертний зріз ситуації «Медіа та пандемія» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
11-12 листопада 2020 року відбувся другий модуль вебсемінару «Ігри експертів: мистецтво маніпуляцій», який мав назву «Верифікація: як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел».
Завдяки тренерам учасники дізналися, як формуються суспільні наративи; як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел; як визначити прийоми та техніки маніпуляції так як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Чергові ігри виявилися дуже результативними. Обмін методиками перевірки змісту дозволив опанувати нові шляхи перевірки фактів».
Медіатренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні» Олександр Гороховський розповів: «Технічні можливості сучасних фейкмейкерів дозволяють поширювати сфальсифіковані повідомлення у закритих чатах месенджерів. Це створює своєрідний ефект довіри, бо в цих закритих спільнотах дуже вузьке коло користувачів. Як наслідок – більша кількість людей реагують на фейки, поширюють їх, підтримуючи таким чином «тривалість» життя недостовірної інформації».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Переважна більшість інформації насправді не прихована, а знаходиться у вільному та відкритому доступі. Тож верифікувати (тобто перевірити) будь-яку інформацію можливо, було б лишень бажання дізнатися, чи насправді експерт є експертом».
Захід організований Академією української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
