16-18 вересня 2020 року відбувся авторський онлайн-тренінг «Будь у тренді: МІГ в онлайн!». Організувала захід Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Тренерами заходу були Тетяна Іванова, медіаексперта, докторка педагогічних наук, професорка, медіа та бізнес-тренерка, авторка численних підручників, посібників, монографій, методичних рекомендацій з проблем формування медіаграмотності та освіти дорослих та Світлана Ізбаш, медіатренерка, кандидатка педагогічних наук, доцентка, дослідниця андрагогічних принципів онлайн-навчання дорослих, розробниця багатьох вправ з медіаграмотності на цифрових онлайн ресурсах.
На сьогодні запит на ринку праці у підготовці тренерів цифрового покоління досить затребуваний. І під час авторського тренінгу учасники вчилися ефективному оволодінню цифровими компетентностями тренерської діяльності в онлайн форматі, засвоювали нові цифрові тренди навчання в режимі онлайн. Тренери поділилися власними секретами та фішками, знахідками та корисними порадами, які напрацювали самі. Звісно ж дали поради щодо того, як перекласти звичні для офлайну вправи в онлайн, щоб вони не втратили інтерактивності.
Тренерки коментують етап підготовки власного авторського тренінгу наступним чином: «Під час створення сценарію онлайн-тренінгу ми не обмежувалися викладанням теоретичного матеріалу, а зробили тренінг «живим» і забезпечили максимально високий рівень засвоєння і сприйняття матеріалу учасниками, адаптувавши технологію офлайн навчання в онлайн формат на основі моделі навчання дорослих Девіда Колба, яка передбачала:
В результаті нашим колегам вдалося розробити цілу колекцію вправ з медіаграмотності, презентувати їх та за результатами участі отримати сертифікати підвищення кваліфікації!»
Світлана Молчанова, учасниця заходу залишила відгук на своїй сторінці у фейсбуці про ці 3 дні: «Медіатренери Tatyana Ivanova та Світлана Ізбаш підготували для нас, учасників, цікаву й насичену програму, креативні творчі завдання, детальні методичні інструкції з використання вебсервісів. Щиро дякую!
Так, звісно, ми всі сподіваємося на завершення карантину, але знання методики онлайн-навчання все одно залишиться актуальним».
Можливості онлайн-інструментів майже неосяжні, і неможливо охопити всі тонкощі та нюанси використання функціоналу інструментів. Але ми намагаємося ділитися тими знахідками, які нам вдалося успішно застосувати і які вдало працюють на онлайн-тренінгах з медіаграмотності. Будемо вдячні за взаємний обмін досвідом!
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
2-4 листопада 2020 року відбувся черговий авторський онлайн-тренінг «Будь у тренді: МІГ в онлайн!». Організувала захід Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Валерій Іванов на відкритті заходу зауважив: «Пандемія коронавірусу поставила нас перед новим викликом. Фактично всі ми перейшли в онлайн. Як зробити нашу роботу ефективною? Якими інструментами користуватися? Відповіді на ці питання дає тренінг МІГ в онлайн».
Тренерками заходу були Тетяна Іванова, медіаексперта, докторка педагогічних наук, професорка, медіа та бізнестренерка, авторка численних підручників, посібників, монографій, методичних рекомендацій з проблем формування медіаграмотності та освіти дорослих та Світлана Ізбаш, медіатренерка, кандидатка педагогічних наук, доцентка, дослідниця андрагогічних принципів онлайн-навчання дорослих, розробниця багатьох вправ з медіаграмотності на цифрових онлайн ресурсах.
Пандемія коронавірусу посилила тенденцію до навчання дорослих в інтернеті. Світ змінився і вже ніколи не буде таким, як до пандемії. Всесвітній економічний форум опублікував ТОП-10 навичок, які будуть потрібні необхідні нам усім у найближчі 5 років.
Критичне мислення та вміння розв’язати проблеми посідає перше місце серед навичок, за якими зростатиме популярність протягом наступних п’яти років. Вперше з’являються такі навички як активне навчання (active learning), витривалість (resilience), стресостійкість (stress tolerance) та гнучкість (flexibility). Наскрізні навички самоуправління, навчання впродовж життя та володіння комп'ютерною грамотністю лежать в основі формування всіх професійних навичок завтрашнього дня.
Тетяна Іванова поділилася думками: «Кожна група учасників нашого тренінгу - унікальна і творчо неповторна. Причому, ідеї та напрацювання нашого тренінгу розлітаються, як снігова куля і активно впроваджуються у практичну діяльність викладання медіаграмотності українських вузів. На думку учасників, цінність саме нашого тренінгу - не тільки в умінні професійно піднести онлайн інструменти, але і в готовності віддати, поділитися всіма авторськими доробками тренерів. І це правда, висилаючи всім учасникам розроблені нами покрокові інструкції використання онлайн інструментів, а також сценарії проведення ігор та вправ, ми робимо все можливе, щоб медіаграмотність була якомога ширше і багатше представлена в форматі онлайн. І що цікаво, учасники наших тренінгів все більше і більше знаходять переваги саме цього формату навчання. Справді, самовіддана сутність нашого українського педагога: вчити завжди і всюди».
Світлана Ізбаш: «Медіаграмотність стала важливою навичкою ХХІ століття, а формування її має відбуватися постійно як у дорослих, так і у дітей. Особливо актуальним стає забезпечення можливості розвитку медіаграмотності під час пандемії коронавірусу, коли доступ до звичайного режиму навчання обмежений або зовсім недоступний. Сучасний викладач стикається з проблемою організації дистанційного навчання і замислюється над тим як забезпечити ефективне навчання та не втратити взаємодії, інтерактиву та «живого спілкування». На допомогу приходять онлайн-інструменти, які, на наше глибоке переконання, можуть стати гарною альтернативою офлайн навчанню та підвищують мотивацію навчання до найвищого рівня. Пандемія коронавірусу визначила гостру необхідність набуття цифрової компетентності, тому на наших тренінгах, які організовані Академією української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна За Свободу ми навчаємо освітян, журналістів, бібліотекарів, громадських діячів дидактиці онлайн-навчання, надаємо методичний інструментарій для роботи в таких онлайн-платформах як Padlet, Jamboard, MentiMeter, Kahoot, Lernis. Показуємо як можна вдало перекласти вправи з медіаграмотності, що застосовували під час звичайного навчання на онлайн-інструменти, при цьому не втрачаючи живого спілкування, групової динаміки, синхронної взаємодії та коллаборації. Наші учасники настільки захоплюються процесом, що створюють надзвичайно творчі вправи для своїх учнів, відкриваючи для себе та інших учасників тренінгу нові можливості онлайн-інструментів. Під час навчання спостерігається неймовірна синергія, обмін досвідом, народжуються нові ідеї та час пролітає непомітно. Ми радіємо дружній підтримці, приємному спілкуванню і сміливо можемо стверджувати, що наші онлайн-тренінги – це атмосферний захід для тих, хто не уявляє своє життя без постійного саморозвитку та навчання медіаграмотності впродовж життя!».
Можливості онлайн-інструментів майже неосяжні, і неможливо охопити всі тонкощі та нюанси використання функціоналу інструментів. Але ми намагаємося ділитися тими знахідками, які нам вдалося успішно застосувати і які вдало працюють на онлайн-тренінгах з медіаграмотності. Будемо вдячні за взаємний обмін досвідом!
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Благодаря пандемии Нетфликс получил 16 миллионов новых подписчиков, став наиболее используемым стриминговым сервисовм в 2020. В Мексике, к примеру, средний пользователь смотрит 60 фильмов за год, ежедневно это 140 миллионов часов, что соответствует одному миллиарду часов в неделю. Это виртуальное пространство, куда уходят наши мозги. Но точно так они “ныряют” и в пространство информационное.
Есть разные типажи, работающих в информационном пространстве людей. В критические периоды истории наиболее интересны, так как опасны, те, кто влияют на эти изменения истории в период выборов и референдумов. Последними яркими и обсуждаемыми примерами было влияние на результаты президентских выборов 2016 г.в США и на Брексит, где в обоих случая засветилась исчезнувшая в результате скандала фирма Cambridge Analytica.
Наиболее сильно влияют на массовое сознание те, кто работает на стыке пространств информационного и виртуального. В советское время их иногда именовали не журналистами, а публицистами, поскольку они применяли риторику виртуального пространства, то есть литературы и искусства, в пространстве информационном, где подобные художественные отклонения не столь часты. На таком же стыке работают представители литературы и искусства, нацеленные на выполнение пропагандистских задач. Они готовы снимать фильмы про Крым и про Рим под углом зрения текущей политики, даже художественные фильмы, на ткань которых тяжело ложатся пропагандистские задачи.
Таким по результатам сборов показал себя фильм “Крымский мост. Сделано с любовью” Т. Кеосаяна как режиссера и М. Симоньян как сценариста [1 – 3] Фильм собрал в кинотеатрах 70 млн рублей при господдержке в 100 млн рублей. Но была еще сумма сверх – 54 млн руб. ($700 тыс.), которую дал на фильм А. Ротенберг [4]. И его вполне можно понять, поскольку его структуры не только строили сам мост, но и он сам стал героем труда. При этом 30% бюджета фильма ушло в руки Симоньян, Кеосаяна и их родственников – 46 миллионов [5 – 6].
Пропагандистские правила не сочетаются с развлекательными, не говоря уже о художественных. Но пропаганда всегда и везде финансируется государством, поскольку ее задачей становится порождение эрзац-мышления для массового сознания. В идеале все должны стать мыслить одинаково, что резко упрощает процесс управления массовым сознанием.
Для государств лучше, чтобы мир молчал, чем говорил, причем в разнобой. Поэтому они и заинтересованы в сидящих у экранах молчаливых зрителях. И сегодня при множественных потоках информации усаживать их в молчаливое состояние становится все труднее. И тут на помощь государству пришли телевизионные политические ток-шоу, которые могут удерживать внимание зрителей в течение долгого времени. И у них есть особые функции.
Если обычные хищники забирают себе, то информационные “хищники” действуют наоборот, “выгрызая” наши мозги и вставляя туда свои информационные “импланты”, то есть информационный хищник в отличие от обычного дает нам взамен информацию, одновременно уничтожая нашу на ту же тему. Своей привнесенной информацией, он меняет наши мысли, а форма подачи в отличие от поведения лесного хищника, наоборот, привлекает наше внимание. Если лесной хищник крадется, чтобы напасть незамеченным, то информационный хищник даже заранее оповещает, когда он придет в нашу квартиру, чтобы мы включили телевизоры, поскольку место его обитания там. Он человек высокого полета, он обслуживает самого президента, цитируя его мудрые мысли. Но чаще говорит все своими словами.
Информационное воздействие уменьшает зону неопределенности, заполняя ее выверенными и отточенными формулировками, которые могут повторяться до бесконечности. В политически ток-шоу мы слышим практически одно и то же, но от разных действующих лиц. Даже оппоненты говорят так, чтобы их легко можно было опровергнуть.
Мы управляемы виртуальностями, поскольку правила виртуальны, а факты принадлежат информационному пространству. Виртуальности задают ту или иную интерпретацию фактам. Например, протесты в Беларуси – факт, но один и тот же факт может получать разные интерпретации. Иногда и даже часто факты подбираются под нужную интерпретацию.
Плохая власть иллюстрируется рассказами об арестах и разгонах демонстрации, поскольку виртуальность все равно требует подтверждения. Вот рассказы о задержаниях и пребывании в изоляторах в Минске [7 – 9]. Иногда это сложное подтверждение, как в этом примере, где белорусы делают торты на тему протестов [10]. Торт в этом плане – это вообще виртуальность в квадрате. Но оказывается и это может быть включено в выражение протеста, причем достаточно креативно.
Рассказ о хорошей власти иллюстрируется теми же кадрами, где протестующих обвиняют в нарушении порядка или в том, что ими руководят чужие “кукловоды”. Причем в Беларуси возник новый инструментарий давления: увольнение с работы или отчисление студентов из вузов. То есть те же факты теперь интерпретируются по-другому.
В разные периоды роль культуры тоже становится разной. По этой причине не хочется поддерживать культуролога М. Жбанкова, выступление которого направлено на то, чтобы “успокоить виртуальность” в Беларуси. Он говорит: “Мне всегда очень странно видеть, как кто-то представляет себе культуру как министерство правды. Мол, мы будем сейчас всем раскидывать правильные смыслы, мы всех научим правильно любить Родину и одеваться в правильную цветовую гамму. Всех обеспечим правильными флагами — и будет у нас глобальное счастье. Мне кажется, что это весьма вульгарное и примитивное представление о культуре как агитресурсе»” [11].
Он продолжает: «Один из моих самых страшных кошмаров — победа управляемой культуры. Я считаю, что наша нынешняя ситуация может быть описана как конфликт миров, как война миров, которая сейчас находится в некотором смысле в стадии пробуксовки. ОМОН против ленточек — не знаю, назовите это войной культур, для меня это выглядит очень странно. Я считаю: для того, чтобы работать на перемены, культуре не обязательно быть протестной. Для этого ей достаточно быть живой, креативной, открытой, правдивой, нонконформистской, сложной и проблемной. Поэтому я слабо понимаю надежды на триумф культур протеста. Мне кажется, было бы эффективнее, если бы любой артист не думал о том, как бы ему поэффективнее протестовать, а был озабочен наиболее выразительной, яркой, правдивой реакцией, креативным фидбеком на происходящее вокруг» (там же).
Мы все время забываем, что популисты пришли к власти, потому что их выбрал народ. По этой причине никакой условно сложный вариант искусства не сможет оказать того воздействия, которое требуется в точке протеста или революции. Именно в том точке искусство становится пропагандой. В это время от искусства ждут не вопросов, а ответов. Непонятное искусство придет потом. Сегодня даже телесериал может нуждаться в объяснениях и пояснениях, поскольку теперь можно выпускать коммерчески выгодное кино даже на малую аудиторию, которой это будет понятно.
Б. Гройс говорит об послереволюционном искусстве так: “Понятие авангарда часто ассоциируется с прогрессом. Сам термин «авангард», заимствованный из военного лексикона (первоначально он относился к отрядам, идущим впереди армии), вызывает подобные ассоциации. Но по отношению к русскому искусству этот термин стал широко применяться лишь начиная с 1960-х. Сами русские художники термин «авангард» никогда не использовали. Вместо этого они предпочитали называться футуристами, супрематистами или конструктивистами — подразумевая, что стремиться в будущее им совсем ни к чему, так как они его уже достигли, успешно порвав с наследием прошлого. В их представлении они уже (или почти) достигли конца истории, понятой либо в терминах марксизма как история классовой борьбы, либо как история различных стилей и направлений искусства. Знаменитый «Черный квадрат» Малевича ознаменовал нулевую точку отсчета не только искусства, но и жизни — точку их соприкосновения, слияния художника и зрителя с произведением” [12].
Политические ток-шоу удерживают зрителя не своим инструментарием рационального порядка, а эмоциональными приемами. Экспертов, например, подбирают, как они говорят, по принципу “оручести”. И максимум внимания аудитории происходит, когда эксперта изгоняют из аудитории.
Этот тип информационного воздействия мимикрирует под индивидуальное общение, чтобы мы воспринимали его как индивидуальное, самое естественное для нас, хотя на самом деле все здесь индустриально созданное. Несколько характеристик выделяют и отделяют такой тип общения от индивидуального. Во-первых, это подготовленное наперед общение, сближенное с актерским поведением на сцене. Это мы говорим сейчас о телеведущих, тексты и реплики которых не только готовы заранее, но и часто написаны с помощью помощников. Во-вторых, содержательно это общение не по предложениям, а целыми блоками, в рамках которых все заранее известно и понятно. Можно сказать первые несколько слов, а пропагандистская память в голове сама продолжит начатое.
В-третьих, это не столько позитивный рассказ о чем-то как критика других. Это не пропаганда, а контр-пропаганда, когда задачей является не информирование, а разгром чужого. Эти тексты направлены всегда против: против Запада, против США, против Украины и теперь против Беларуси. Отсюда частотный призыв у политиков – “хотите как в Украине”, демонстрирующий себя как “островок счастья” в окружении если не врагов, то как бы “неправильных” стран.
В такую же ситуацию “хотите, как” попал и В. Путин своей неосторожной фразой. В результате соцмедиа быстро заполнились реакцией: “На протяжении нескольких дней пользователи социальных сетей не перестают публиковать посты с разными вариациями фразы «Вы что, хотите, как в Париже?» Автором формулировки стал президент Владимир Путин. Вот только если политик пытался выставить в невыгодном свете Францию, то юзеры готовы ругать лишь Россию” ([13], см. также [14]). И в продолжение: “Через два дня к флешмобу в социальных сетях стали присоединяться политики и общественные деятели. Одним из них стал оппозиционер Алексей Навальный, который задал мему новый вектор развития своей фразой «да, мы хотим, как в Париже»”. Так критический выпад сделали позитивом, а сама фраза стала такой же распространенной, как и известный ответ Путина о подлодке “Курск” – “Она утонула”.
Навальный сравнил уровень жизни во Франции и России на примере того, сколько дизельного топлива можно купить на среднюю зарплату: француз может 1490 литров дизтоплива, россиянин – 798 литра. И отсюда вывод: “Поэтому да — хотим как в Париже. Хотим быть богаче. Хотим, чтобы Путин наконец-то ушёл и не мешал стране развиваться” [15].
Беларусь имеет право протестовать, поскольку не доверяет официальным результатам голосования. Все остальное уже дальнейшее развитие этой ситуации. Онлайновый соцопрос дал, например, следующие результаты: “Более 70% респондентов признались, что считают, что результаты выборов были сфальсифицированы, только 16% опрошенных верят, что выборы прошли без фальсификаций. 20,6% опрошенных заявили, что отдали свой голос за Лукашенко, 52,2% — за Светлану Тихановскую, 9,2% — против всех, еще 13,7% не указали, как голосовали на выборах. «Даже с учетом потенциальной погрешности представляется весьма вероятным, что Тихановская получила либо более половины голосов, что дало бы ей победу в первом туре, либо получила поддержку, обеспечивающую ее переход во второй тур” [16 – 17].
Телепропагандисты заменяют мозги готовыми ответами, именно в этом состоит их работа, требующая заложить нужный ответ наперед. По этой причине в головах зрителей появляются ответы на еще не заданные вопросы, они легко “всплывают из глубин”, выполняя роль информационного щита для массового сознания. И тут мало сил одного ведущего, тут работают целые центры, определяющие не только текущую ситуацию, но и ситуацию будущую, к которой должно быть подготовлено массовое сознание. Социологи и психологи должны проигрывать нужные вопросы и ответы в фокус-группах, чтобы не попасть впросак на следующем витке развития текущей ситуации.
Напоследок перейдем к людям, которые делают это на экране для всех. Товарищ Сталин называл их “инженерами человеческих душ”, а Хрущев – “автоматчиками партии”. Правда, они говорили это о писателях, над которыми висел догмат “соцреализма”, но и над нашими “говорящими писателями” висит догмат контрпропаганды – о врагах ничего, кроме негатива.
Эта волна негатива потом легко обращается в некоторых случаях и на самих ведущих и экспертов. Для населения, для зрителей самыми обидными являются иногда появляющимися такие характеристики этих “телепасторов”, функцией которых является еженедельное введение в головы населения правильных с точки зрения власти “блоков” мыслей. А раздражает скрытая от других, точнее, от всех, их реальная жизнь и реальные мысли. С одной стороны, они непрестанно громят Запад, но любят там и жить, и отдыхать от трудов праведных, точнее, “телеправедных”. С другой, гигантские гонорары за порождение этих мыслей. С третьей, некие таинственные моменты их биографий.
По пункту первому следует признать, странно, если бы этого не было, все мы люди, а они еще и люди высокооплачиваемые (см. выше пункт 2) [18 – 19].Соловьев, например, спокойно отвечает: “Я не государственный служащий, никаких законов не нарушал. Захочется купить где-нибудь еще — где-нибудь еще куплю. Налоги плачу, средства позволяют. Зарабатываю много, получаю большое удовольствие от того, что мои программы приносят деньги телеканалу “Россия”” ([20], см. также [21 – 22]).
Порядок цифр для примера таков (сайт The Insider перевел их суммы пенсионеров): сенатор и журналист Алексей Пушков зарабатывает 18,2 млн рублей (107 пенсионеров), Владимир Соловьев зарабатывает 52,6 млн рублей, это 310 пенсионеров [23].
Деньги государство зря не платит. Мысли вслух живут другой жизнью, чем мысли на бумаге, поскольку сразу становятся достоянием миллионов. Их воздействие многократно возрастает. То, что знают все, моментально становиться правдой. Ради этой иллюзии правды они и трудятся.
Если же установки меняются, приходится менять и говорящему. Беларусь, например, нашла в выступлениях В.Соловьева “пластичность”, которая полностью соответствует изменениям государственного взгляда на события в соседней стране. Вот, что они отмечают [24]:
– “Традиционным для эфиров Соловьёва является образ врага. Прежде всего это украинцы, которые «классически обыграли Лукашенко и заслали своих людей, которые сейчас там творят Майдан», «с территории Украины отправилась большая толпа, заезжала с разных мест». Это и Польша, которая мечтает «оторвать» Гродненскую область, Литва, которая претендует на белорусских айтишников, США, спровоцировавшие протесты, и даже Китай, предоставивший технологии контроля интернета. Образ врага – это единственный неизменный тезис с дня белорусских выборов”;
– “На примере «СоловьёвLIVE» можно отследить изменения нарративов, оценок событий и персоналий, направленности сюжетов российских СМИ в зависимости от позиции российской власти. В первой половине августа демонстрируется активное непринятие действий белорусской власти, силовиков и осторожная поддержка протестов и протестных лидеров с акцентом на мирный характер протестов. После 19 августа белорусская власть становится легитимной, силовики выполняют свой долг, протестующие уничтожают Беларусь, позиционируются как радикалы, боевики и террористы, а сами протесты – как антироссийские по сути. Единственный нарратив, который остается неизменным, – стабилизирующая роль России в белорусском кризисе и негативное влияние на Беларусь стран условного «большого Запада». На канале «СоловьёвLIVE» даже после корректировки подхода к оценке белорусских событий, несмотря на формальную демонстрацию поддержки, образ Лукашенко – образ слабого лидера. Зрителя информируют, что Лукашенко может быть эффективен после проведенной работы над ошибками и понимания, «…что надо держаться двумя руками за Путина и за Россию…»”.
Соловьев также иногда “грешит” использованием фальшивых материалов, например: “Телеведущий Владимир Соловьев ретвитнул новость о том, что Ельцин-Центр предоставил протестующим в Екатеринбурге палатки, полевые кухни и пайки, привезенные на двух грузовиках, и потребовал комментариев от культурного центра. При этом Соловьев сослался на ИА «Панорама», которое придумывает сатирические новости. Позже ему пришлось признать, что это “лажа”. Это уже второй раз за месяц, когда телеведущий распространяет выдумки «Панорамы». До этого он репостнул на свою страницу в Instagramновость о том, что в Париже китаец якобы избил американца за отрицание победы СССР во Второй мировой войне” [25].
Суть в том, что пропаганда – это системный процесс, который все время надо подпитывать. Но если фактов для этой подпитки нет, их приходится придумывать. А с придуманными фактами пропагандисты вообще могут достигать фурора, поскольку они точно откалиброваны под потребности нужного направления воздействия. Вот еще один пример такой манипуляции. В одной из своих передач Соловьев раскрыл очередной “план Даллеса” по развалу России, такой же фейковый, каким был в свое время предыдущий план из художественной книги А. Иванова “Вечный зов”, который сам же Соловьев когда-то опровергал. Теперь же Соловьев поведал, исходя из фальшивого первоисточника: «довольно видный английский разведчик» рассказал, что «их планы после грузинской войны были такими: захватить Кавказ, использовать Кавказ для отрыва от России, использовать радикальный ислам как оружие для взрыва Кавказа и Поволжья». При этом Соловьев сделал оговорку о том, что вокруг интервью идут споры, является оно правдой или нет, однако далее пересказал его уже без сомнений. Описанное телеведущим интервью соответствует опубликованному 12 августа на поддельном сайте TheGuardian тексту, написанному от имени экс-руководителя британской спецслужбы МИ-6 Джона Скарлетта. В адресной строке сайта «i» было заменено на сходную турецкую букву без точки. В «интервью» от лица Скарлетта утверждалось, в частности, что «самый проработанный стратегический план США и Великобритании по развалу России за последние несколько лет закончился неудачей». Этот быстро разоблаченный фейк, тем не менее, процитировал ряд российских СМИ: РЕН-ТВ, «Пятый канал», «Царьград». При этом “Би-би-си” провело подробный разбор текста фальшивого материала, указав на то, что носители английского языка не могли бы сделать соответствующие ошибки в своей речи. “Такая комбинация высоких технологических навыков и лингвистической некомпетентности — типичный признак работы действующих в интересах Кремля агентов, хотя неясно, официальные ли это агенты, наподобие “фабрики троллей”, или независимые”, – привело издание цитату эксперта Атлантического совета по кибербезопасности Бена Ниммо” [26]. Кстати, в передаче у Д. Киселева когда-то обсуждалось удостоверение СС с украинской фамилией, хотя сделано оно было по правилам сегодняшней орфографии, а не той, которая была во время войны.
А. Макаркин, например, говорит о косвенном воздействии телевидения даже тогда, когда зритель ему не верит: “человек может искренне не доверять телевидению, но когда при рассказе о белорусских протестах ему говорят, что оппозицию поддерживают украинские бандеровцы, а бело-красно-белый флаг использовали во время войны белорусские коллаборационисты, у него «включается» эмоциональное неприятие всего, связанного с фашизмом. Александр Лукашенко в этой ситуации выглядит не диктатором, а антифашистом. Вопрос о том, что российские коллаборационисты тогда же использовали цвета нынешнего государственного флага России (о чем коммунисты много говорили в 1990-е годы), в связи с Беларусью не рассматривается. И если усердный телезритель (а в пандемию интерес к новостям федеральных каналов вырос) и узнает из Интернета альтернативную информацию – о жестоких избиениях оппозиционеров – то у него уже будет готов ответ, что так им и надо. При этом человек останется искренне убежденным в том, что сам дошел до такой мысли, хотя на самом деле его к ней подвели те же телевизионщики, которым он не доверяет” [27].
Кстати, по этой причине специалисты по коммуникациям просят всегда помнить контекст, с которым в нашу память пришло высказывание, поскольку у человека есть особенность признавать как достоверное то высказывание, которое ему уже знакомо. То есть повторение не только мать ученья. Если мы многократно будем отрицать нечто, то в массовое сознание войдет сам этот факт, а не его отрицание.
В принципе Соловьев – современный и разумный человек, в этом его сила, но и опасность. Он может увести за собой зрителей в любую сторону. Потом мы забудем источник этих мыслей и будем воспринимать их как выстраданную нами истину. Вот две интересные цитаты из его интервью с А. Прохановым:
– о технологиях воздействия: “Технологии есть всегда. Без технологии нет профессии. Технологии разных уровней: политтехнологические, психологические, технологии массового зомбирования. Есть технологии, как их называют — нейролингвистического программирования. Их миллион. Ведь мы работаем со словом, а слово правит миром. Аудиоволны, колебания, вибрации де-факто управляют миром. Почему, например, Хакамада почти всегда проигрывает? Почему так по-разному относятся к Яровой? Не за их позиции и взгляды: всего лишь тембр голосов. Когда Яровая или Хакамада чуть-чуть понижают — ситуация меняется: люди относятся с гораздо большей симпатией. Обратная реакция: людей с бесконечно красивыми голосами, как у Касьянова, например, с какого-то момента перестают понимать. Ты слышишь: какой красивый голос! Что говорит? Непонятно совсем” [28];
– о роли ведущего: “Иногда человек оказывается пуст. Смещение происходит постоянно. Меняются люди, меняются взгляды, наступает утомляемость. То вроде не могут им наесться, то вдруг не хотят. Публика очень привередлива. Не всегда сам человек понимает, когда его время проходит. Существует важный момент и для ведущего: не перекормить собой. Хочется всегда: я! я! я! Взять больше программ, больше появлений. Но когда ты из каждого утюга, люди говорят: спасибо, хватит. К тому же ты не успеваешь подготовиться. Я не могу выйти на передачу неподготовленным. Чтобы я вышел на передачу, не зная тему, которую обсуждаем?! Да она должна у меня от зубов отскакивать! Читаю тонны материалов, которые мне присылают ребята. Всё время нахожусь в этом политическом поле, чувствую течения. Если тема возникает, я её, как правило, знаю уже в течение нескольких лет. Как она появлялась. Кто её вёл. Как она росла. Если это тема историческая, то мне интересно посмотреть, откуда истоки. Как и почему появилась. Дело в том, что многие, так сказать, интеллектуалы читали лишь заголовки книг, а не сами книги. А я читал и книги. И меня не удивишь ученостью. Для меня цитирование — не окончание спора. Зачастую слышишь: «Сейчас я процитирую Пушкина!» А с чего вы решили, что Пушкин безусловно прав? Давайте докопаемся, подумаем. Это, наверное, сказывается моё научное прошлое” (там же).
Все это говорит о том, что сама подача материала, например, обсуждение его с экспертами, для какой-то части населения помогает превратить ложь в правду. Или скажем так – в правду данного момента. Поток кто-то поймет, что все не так, а другие останутся вместе с введенными в их мозги представлениями. Тем более это же сказали по телевизору!
К. Собчак говорит еще об одной из таких технологий воздействия: “На схожих передачах всегда есть умышленно нанятые недруги на гонораре, которые прилетают бизнес-классом из украинской столицы, чтобы внушить, что в Киеве сидят дураки»” [29]. И это правда, поскольку моделью таких передач является столкновение противоположных точек зрения, но зритель не может предположить, что ему подсовывают сконструированное столкновение противоположностей, в которой обязательно должна победить нужная точка зрения.
И еще одна характеристика, вызвавшая наибольшее раздражение у зрителей, судя по количеству перепечаток и попытке оправдаться, это завербованность КГБ в советском прошлом [30 – 33]. Соловьев отрицает, а патриарх Филарет, например, смиренно принимает. Придется и нам принять, как дань советской действительности.
Тем более Филарет объяснял это так: “Контакты с КГБ у церкви были постоянные. КГБ управлял церковью – без его согласия нельзя было назначить ни епископа, ни священника. Для того чтобы поставить епископа, надо было кандидата согласовать с КГБ. А если с ними не согласовать, священнику не дадут регистрацию, без которой он не может служить на парафии” [34].
Точно такой была ситуация и с телевизионщиками, которых,вероятно, тоже хотели держать на привязи. Л. Кравченко вспоминал: “Между прочим, после падения ГКЧП именно съемочная группа «Взгляда» во главе с одним из ведущих программы (Кравченко просил не называть имя) сделала самое доброжелательное интервью с уходящим в отставку главой Гостелерадио, которого тогда никто иначе как пособником путчистов не называл. Но Леонид Петрович уверен – это интервью было обусловлено необходимостью: просто телеведущий работал на КГБ и боялся, что Кравченко об этом кому-нибудь расскажет. – Все боялись. У нас же у каждого второго политобозревателя, и это не преувеличение – у каждого второго, – была корочка. Но я никого сдавать не стал” [35].
Кстати, оба главных российских пропагандиста – и Киселев, и Соловьев – в свое время должны были работать на Украине, которую сегодня они усиленно поливают. Только Киселев в свое врнемя приехал, а вот Соловьев – нет. И. Коломойский рассказывает: “Соловьев должен был работать на «1+1». Он в одно время переехал в Израиль, в 2011 или 2012 году, когда у него были какие-то неприятности в России. И он достаточно серьезно об этом думал. У нас с ним готовилось даже подписание контракта и уже даже обсуждали финансовые вопросы” [36].
А о Киселеве М. Бродский рассказал так: “Пинчук пригласил Дмитрия Киселева, который уничтожает сегодня нашу страну, из России. Он у него был тогда глашатаем на ICTV, возглавлял группу пиарщиков, отмывающую Кучму и дискредитирующую меня. Этим они занимались постоянно, это работа – дискредитировать источник информации. Классика по Макиавелли” [37].
У Соловьева богатая биография, включающая трех жен и восьмерых детей [38 – 41]. Наличием такого количества детей он и оправдывает необходимость двух домов на озере Комо в Италии.
Сложные истории и у экспертов его шоу. Например, военный эксперт И. Коротченко, будучи подполковником был уволен за “несоответствие должности по морально-психологическим качествам”, то есть уволили с позором [42 – 43]. Правда, после увольнения он вдруг стал полковником в нарушение всех правил. Сегодня он учит других.
Мы жили в обществе молчания, потом прошла перестройка, и постепенно мы стали жить в обществе ворчания, поскольку улучшения жизни не пришло. Именно это заставило вернуться к пропаганде, которая вновь, как и тогда, стала защитой власти от общества. Пропаганда умело порождает ответы даже на еще не сформулированные вопросы.
В принципе пропаганда призвана давать четкую модель мира, которая базируется на разделении на друзей и врагов. Это такой политический компас. И она это делает даже в том мире, где официально нет ни идеологии, ни пропаганды. Вот данные опроса Левада-центра: 82% считают, что у России есть враги. Из них 70% таким врагом называют США, 14% – Украину, 10% – Великобританию, 7 %- ЕС, 7% – Польшу, Германию – 5%. Китай – 4% [44]. Как видим, врагов предостаточно… А население повторяет то, что ему рассказал телевизор. Как шутят теперь социологи, они измеряют не общественное мнение, а мнение телевизора.
Зрители продолжают смотреть телевидение, поскольку даже неправда с экрана помогает увеличивать определенность мира за окном. Главное, чтобы все было понятно, а еще лучше так, как было вчера, когда точно все было понятнее и гораздо проще. Более простой мир является идеалом по отношению к сегодняшнему хаотическому и сумбурному. Это ощущение несомненно усилила и пандемия. Специалисты говорят в этом плане об онтологической незащищенности человека: “Необходимым условием обеспечения и поддержания онтологической безопасности выступает доверие, отсутствие которого провоцирует чувство неопределённости, которое в свою очередь обостряет кризисные ситуации. Любые непривычные и деструктивные события влияют на сущность рутинности, формируют тем самым ощущение ненадёжности и приводят к онтологической незащищённости. В этом случае актор вновь оказывается в ситуации, когда вынужден вернуться к рутинным взаимодействиям, чтобы восстановить своё чувство «себя» и в итоге – онтологическую безопасность” [45].
Информационные “хищники” работают с мозгами населения, заменяя “неправильные” мысли “правильными”. И работают хорошо, поэтому они как раз и любимы властью. Ведь телевидение избавляет ее от множества проблем, создавая ощущение умственного штиля после “телеатак” по всем врагам.
Сегодня мы живем одновременно в мире правды и обмана, которые стали слабо различимы. Мы начинаем верить тому, что нам ближе, тем самым лишь усиливая обман, если мы психологически верим ему больше. Себя-то мы всегда считаем разумными…
Во множестве противоречивых мнений играет роль ситуация, когда одно мнение индустриально усиливается. Тогда волей-неволей мы начинаем прислушиваться к нему более внимательно. А поскольку повторение – мать учения, как гласит народная мудрость, что подтверждают и современные исследования, то истина для массового сознания рождается в повторе правильных мыслей и блокировании неправильных, Это и делают телепропагандисты…
И очень важное, поэтому напоследок. В теледиалогах передается два вида сообщений: факты и оценки. И мы рассматриваем их по-разному. Например, по событиям в Беларуси по фактам споров нет, есть споры по оценкам. Телепропагандисты являются машиной по порождению оценок, они заполняют эфир именно этим, поскольку новых фактов от них не услышишь. При этом интересно, что факты слабо переносятся на другие ситуации, зато оценки легко. Если мы признаем, что бить демонстрантов – это норма, мы спокойно отнесемся к этому и у себя в стране…
Литература
Ми створили цей експертний зріз, щоб допомогти закріпити вироблений імунітет до раціонального споживання інформації та бути готовим до несподіваних глобальних викликів.
Своє бачення тенденцій медіапростору у період пандемії продемонструють п’ять галузевих експертів.
Усі онлайн-трансляції відбуваються на сторінці Академії української преси у фейсбуці: https://www.facebook.com/aupfoundation
6 листопада 2020 року о 12:00 запланований ефір президента Української Асоціації Медіа Бізнесу Олексія Погорелова. Тема: "COVID прискорив трансформацію. Чотири висновки для місцевих медіа".
Відразу після відеотрансляції можна буде ознайомитися із повним текстом дослідження, що буде розміщений на сайті АУП та на сторінці у фейсбуці.
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко 30 жовтня 2020 року розповів про вплив епідемії COVID-19 на журналістику та локальні медіа в Україні.
Переглянути прямий ефір можна тут
Прочитати експертний зріз можна тут
Не дозволимо собі потрапити у пастку, спричинену коронавірусом. Давайте скорювати антиглобалізаційну інфекцію разом! У тому числі й на інформаційному рівні!
Експертний зріз ситуації «Медіа та пандемія» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
Створили відео на одному з вебсемінарів АУП та роздумуєте про наступні кроки? Ми розширюємо тематику вебсемінарів та пропонуємо навчитися вести блог на регулярній основі. Про перші кроки запуску блогу, підводні каміння і лайфхаки ми розкажемо на вебсемінарі "Як створити і розкрутити свій відеоблог". Вебсемінар відбудеться 12-13 листопада 2020 року.
Подія проводиться Академією української преси спільно з Національною спілкою журналістів України (НСЖУ) за підтримки Фонду Фрідріха Науманна За Свободу.
До участі запрошуються журналісти, викладачі журналістики, вчителі, студенти та блогери.
За два дні ми розкажемо:
Щоб зареєструватися, будь ласка, заповніть АНКЕТУ
Участь є безкоштовною.
Необхідно завантажити та встановити безкоштовний додаток Zoom (https://zoom.us/). Бажано завчасно розібратися з особливостями користування та в налаштуваннях, вибрати правильний ракурс для камери.
Мати ноутбук/мобільний із зарядним пристроєм (тривалість вебінару майже 4 години), обов’язкова наявність веб-камери (вбудованої камери ноутбуку, камери смартфону) та мікрофону. Зверніть увагу на стабільність інтернет з’єднання.
Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення.
Кількість місць для вебінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту або за вказаним під час реєстрації номером телефону.
Контактна особа:
Юлія Кулик, 050-734-45-79, y.kulyk@aup.com.ua
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
29-30 жовтня 2020 року відбувся четвертий модуль вебсемінару «Ігри експертів: мистецтво маніпуляцій», який мав назву «Експертна думка: як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію».
Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера (філія у Харкові).
Завдяки тренерам учасники дізналися, як формуються суспільні наративи; як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел; як визначити прийоми та техніки маніпуляції та як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Маніпуляції мають свої правила та закони. Ми всі маніпулюємо у своїх комунікаціях. Але коли маніпуляції мають цілеспрямований характер для того, щоб сформувати наше ставлення та рішення, і при цьому використовують недостовірну інформацію – це неприпустимо».
Медіатренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні» Олександр Гороховський розповів: «Майже кожне друге повідомлення у соціальних мережах поширено ботами, або системою ботів – ботофермою. Використовуючи сучасні алгоритми об’єднання ботів можна за короткий термін створити навколо того чи іншого факту, події потужний інформаційний потік альтернативних думок, коментарів, інших реакцій. У такий спосіб як правило штучно вживлюються в інформаційний простір елементи пропаганди, фейки, негативні наративи, міфи».
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія» Сергій Штурхецький відзначив: «Уважно придивившись за поведінкою акторів, перепрошую, експертів, ви зможете визначити, яку роль вони грають, яку експертну думку просувають або, навпаки, намагаються приховати. Знаючи про основні такі ролі, звіряючи їх із поведінкою людей на екрані, ви зможете визначити маніпуляції і все таки дістатися до суті обговорюваного питання».
Захід організований Академією української преси за підтримки
Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко про вплив епідемії COVID-19 на журналістику та локальні медіа в Україні у 2020 році.
«Ми з жахом думаємо, що скінчиться кампанія з місцевих виборів, і у редакції припиняться надходження рекламних коштів», – говорить головний редактор херсонської обласної газети «Новий день» Анатолій Жупина, коментуючи ситуацію з економічною стійкістю видання наприкінці 2020-го року. «Новий день», як і сотні інших локальних медіа, компенсують шалені втрати рекламних надходжень, спричинені економічною кризою через карантинні обмеження у країні, угодами на розміщення політичної агітації. Кампанія з місцевих виборів закінчується з голосуванням 25 жовтня. Але тривога за майбутнє місцевих медіа нині є сильною як ніколи.
В цілому, редакції українських національних та регіональних медіа зуміли перебудувати свою діяльність відповідно до епідемічних обставин та карантинних обмежень. Але те, що не було масового закриття ЗМІ – це не свідчення їхнього міцного фінансового стану. Цього вдалося не допустити саме завдяки перебудові, перегляду і скороченню редакційних витрат, економії на всьому, і насамперед – на зарплатах.
Із запровадженням в Україні у березні 2020 року повного карантину (який передбачав зупинку громадського транспорту та міжміських перевезень, заборону масових заходів та обмежував роботу більшості підприємств, закладів торгівлі), надзвичайні заходи змушені були приймати і керівники редакцій ЗМІ.
Головними викликами COVID-19 для українських медіа стали:
В українських реаліях забезпечення економічної стійкості медіа сприймається більшістю редакторів як головна проблема, попри очевидну небезпеку для здоров’я коронавірусної інфекції або очевидний професійний виклик, пов’язаний із висвітленням життя в умовах епідемії.
Як і по всій країні, в редакціях медіа з перших днів були запроваджені протиепідемічні заходи – працівники користуються медичними масками та респіраторами, антисептиками. Дистанційна робота стала реальністю для багатьох журналістів, у окремих випадках, як у Мелітополі чи Токмаку Запорізької області, усі працівники місцевих газет кілька місяців забезпечували вихід друкованих версій та сайтів взагалі не відвідуючи редакційних приміщень. Частина редакцій заборонила допуск відвідувачів, і зокрема, у Вінницькій та Кіровоградській областях, прийом приватних оголошень для публікації у газетах було повністю переведено в онлайн.
Попри те, що журналісти все більше почали користуватися цифровими технологіями для отримання інформації, фото та відео, але специфіка професії (пошук суспільно важливої інформації) змушує працівників ЗМІ відвідувати місця подій, зокрема, і медичні та лікарняні заклади. Відповідно, це означає наражатися на ризик захворіти. З травня по жовтень 2020 року через хворобу співробітників частково припиняли роботу або переходили на дистанційний формат регіональні філії Суспільного мовлення – Рівненська, Чернівецька, Львівська, Хмельницька, Івано-Франківська, Волинська, Запорізька, Сумська, Закарпатська та Дніпропетровська. Телевізійний інженер Рівненської філії Микола Теремок у травні помер через ускладнення, спричинені коронавірусом.
Про зараження працівників ЗМІ коронавірусом повідомляється у Києві, Харкові, Львові, Луцьку, Прикарпатті. Від ускладнень, викликаних коронавірусом, на 53-му році життя у серпні померла авторитетна львівська журналістка, головний редактор районної газети "Бойківська думка" (Сколівський район, Львівської області) Іванна Русин.Крім ризику інфікуватися небезпечною хворобою, українські журналісти почали зазнавати фізичних атак від громадян, які порушують запроваджені владою карантинні обмеження. Найчастіше фіксуються напади на знімальні групи національних та регіональних телеканалів. Зокрема, у квітні 2020 року в Києві невідомі вчинили напад на знімальну групу телеканалу ZIK під час інспектування столичних парків та спортивних майданчиків. Вони напали на працівників медіа у Гідропарку після прохання журналістки пояснити перебування на спортивному майданчику, що заборонено на час карантину. А у Дніпрі в червні побили журналістку телеканалу «Відкритий» Христину Малікову, яка знімала сюжет про порушення карантину в місцевому продуктовому магазині «Асорті». Журналістка представилася та почала знімати на телефон порушення в магазині – готову продукцію не накривали, а продавець і відвідувачі були без масок. Після цього на неї «накинулася з кулаками» продавчиня та власниця магазину. Вони забрали в журналістки телефон та видалили відео.
Кожен прояв агресії до журналістів під час виконання професійних обов’язків засуджують у Національній спілці журналістів України, найбільшому журналістському об’єднанні країни. У організації закликають правоохоронців до ретельних розслідувань, а громадян – до адекватного реагування на роботу журналістів.
"Карантинні обмеження піднімають рівень напруги у суспільстві, але кидатись із кулаками на журналістів, які під час епідемії виконують свою роботу, обурливо. Якщо рік тому в квітні ми зафіксували лише два напади, то нинішні 10 інцидентів – це саме "карантинний антирекорд", – йшлося у заяві НСЖУ в квітні 2020 року.
Висвітлення епідемії COVID-19 більшістю редакцій та журналістами сприймається як очевидний професійний виклик. У аудиторії зростає попит на інформацію про життя в умовах надзвичайної епідемічної ситуації та карантинних обмежень, відповідно журналісти шукають джерела, перевіряють новини та задовольняють суспільну потребу в достовірній та важливій інформації. Водночас, особливо на ранніх стадіях розгортання епідемії, у громадян переважали панічні настрої, які не під силу було розвіяти ЗМІ, бо тим самим бракувало компетентних джерел інформації щодо перебігу епідемії. Прикладом може слугувати бунт жителів міста Нові Санжари у Полтавській області у лютому 2020 року проти обсервації групи громадян, які прилетіли з китайського міста Ухань, епіцентру виникнення COVID-19.
Водночас, редакції ЗМІ здебільшого не продукували фейки, а основним середовищем поширення пов'язаних з коронавірусом неправдивих відомостей стали соціальні мережі та сумнівні сайти.
Звичайно, резонансні теми підхоплюють і професійні ЗМІ, тобто, ті, які перевіряють інформацію або працюють з нею у відповідності зі стандартами журналістики. ЗМІ свідомо не виробляють фейки, вони можуть процитувати джерела "фейкової інформації", наприклад, що відомий український політик переконаний, що "коронавірус – це прояв глобальної теорії змови».
Власне, фейки стають можливими через некритичність споживання інформації багатьма користувачами соцмереж. Багато звичайних громадян є відкритими до маніпуляцій та інформвкидів.
Тематика публікацій, які висвітлюють життя в умовах епідемії та карантину, в українських медіа є надзвичайно широкою. Серед головних тем можна виділити наступні:
У Національній спілці журналістів України щорічний творчий конкурс з нагоди Дня журналіста (6 червня) у 2020 році провели за єдиною актуальною темою – «Журналісти проти епідемії». Метою організаторів було намагання відзначити професійну та відповідальну роботу українських журналістів та медіа в умовах COVID. Загалом на конкурс надійшло понад 130 заявок від редакцій та від окремих журналістів. Серед учасників – колеги із загальноукраїнських та місцевих ЗМІ, журналісти радіо, телебачення, газет та онлайн-медіа.
Кращим журналістським матеріалом визнано документальний серіал “На варті” про людей, які працюють під час карантину (Суспільне мовлення, автори – Наталя Гуменюк, Анна Цигима, Сергій Захарченко, Олена Зашко). Серія коротких 10-хвилинних телефільмів показує, як українці різних професій – лікарі, кур’єри, продавчині в супермаркетах, поліцейські в селі, листоноші – допомагають співгромадянам пережити пандемію.
Увагу журі особливо привернуло те, що доробок авторів Суспільного супроводжують спеціальні рекомендації для медіа щодо найбільш дієвих практик висвітлення теми боротьби з COVID-19. Їх розробили експерти Лабораторії суспільного інтересу на чолі з керівницею проекту Наталією Гуменюк. При цьому поради аж ніяк не є «сухою» експертною теорією, відірваною від життя – їх попередньо було апробовано в дослідженні думки глядачів, які знайомились з реальними журналістськими матеріалами авторів проекту. Таким чином, теорія, перевірена практикою, може бути взята на озброєння іншими редакційними колективами та окремими журналістами.
Кращою журналістською акцією стала акція газети «Діалог» (Кропивницький, головний редактор Анатолій Безтака). Якщо бути точними, то за два місяці карантину колектив провів кілька акцій: співробітники зібрали гроші і придбали продуктові набори для медсестер трьох інфекційних відділень у лікарнях міста; роздали набори продуктів окремим сім’ям у скрутному становищі та допомогли розширити потужності лабораторного центру, де роблять аналізи на COVID-19.
«Конкурсні роботи переконливо засвідчили: українські журналісти, опинившись на передовій боротьби з коронавірусом, гідно сприйняли непростий виклик, – підсумовують роботу журі в НСЖУ. – Колеги не просто з перших днів забезпечили читачів, слухачів і глядачів актуальними і оперативними новинами. Чимало редакційних колективів долучились до благодійності, конкретними власними проектами допомагаючи медикам, освітянам, соціально незахищеним землякам. І це при тому, що галузь ЗМІ надзвичайно страждає економічно внаслідок карантинних обмежень. Отже, колеги ще раз конкретними матеріалами і конкретними справами засвідчили: журналісти – важливі».
В цілому, редакції зуміли перебудували свою діяльність відповідно до епідемічних обставин та карантину, але найбільший виклик для медіа – забезпечення економічної стійкості. Так, на майже повну втрату рекламодавців нарікала у березні-квітні абсолютна більшість керівників українських медіа, опитаних Національною спілкою журналістів України. 82% редакторів, переважна частина яких очолює приватні регіональні газети, онлайн-видання та ТРК, скаржаться на втрату рекламодавців через запровадження карантинних заходів та економічну кризу, викликану епідемією коронавірусу.
Редакції згортають реалізацію нових проектів (52%) та скорочують обсяги медіавиробництва (44%). При цьому 9% ЗМІ призупинили свою діяльність на час карантину. У редакціях масово впроваджують заходи зі скорочення витрат на персонал – відбувається зменшення заробітних плат (20% ЗМІ), співробітники відправляються у безоплатні відпустки (15%) або починається скорочення працівників (6%).
Про виникнення заборгованості у березні за оренду або комунальні платежі інформує п’ята частина ЗМІ (21%).
– Якщо влада не підтримає медіа, що страждають через кризу, більшість неолігархічних ЗМІ припинять існування, – зазначає головний редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк.
Про критичну ситуацію з інформуванням населення прифронтових територій говорять керівники ЗМІ Донбасу.
Ми працюємо на лінії розмежування, від 2014 року не оговталися від кризи, а тепер опинилися на межі банкрутства, – наголошує редакторка газети «Время» Станично-Луганського району Олена Пономарьова. – Якщо умови стануть жорсткішими, мусимо припинити роботу і згодом не повернемо ні колектив, ні читача.
Абсолютна більшість українських ЗМІ, пристосовуючись до умов карантину, змінила свої редакційні реалії: лише 6% колективів продовжують працювати у своїх офісах. У 71% ЗМІ співробітники працюють і дистанційно, і в редакціях, 23% медіа повністю перейшли на дистанційну роботу.
Пріоритетом для керівників ЗМІ є безпека своїх співробітників, яких забезпечують засобами захисту – масками, рукавичками та антисептиками. Редакції обмежили доступ відвідувачів до приміщень, скасовують відрядження журналістів або відвідини ними масових заходів.
У Національній спілці журналістів України висловили солідарність із колегами, які продовжують роботу за надзвичайних обставин в умовах карантину, та наголошують на необхідності впровадження владою дієвих заходів з підтримки українських ЗМІ.
«Кидаючи сили на подолання епідемії коронавірусу, урядовці повинні тверезо прогнозувати наслідки кризи для інформаційної безпеки країни, – зазначають в НСЖУ. – За прикладом країн Європи варто впроваджувати програми підтримки ЗМІ як джерел достовірних суспільно важливих новин. Варто вести діалог з напрацювання дієвих і реалістичних механізмів підтримки локальних медіа. Зрештою, українські політики, за прикладом британської влади, мають визнати журналістів «ключовими працівниками» у час боротьби із епідемією».
Довідка. Анкетування керівників ЗМІ проводилося НСЖУ у період з 27 березня по 6 квітня 2020 року. Участь в опитуванні взяли редактори 66 медіа, переважно регіональних. Із них 80% представляють друковані ЗМІ, 15% – ТРК і 5% – онлайн-медіа.
У травні відбулося відкриття антикризової гарячої лінії для ЗМІ, що її започаткувала НСЖУ в зв’язку з ситуацією, в якій опинилися редакції через карантин. Понад 150 редакцій ЗМІ надали певну інформацію Спілці щодо антикризових заходів, які вони самостійно впроваджують і виклали пропозиції щодо того, як вони бачать необхідну державну підтримку українських медіа. Про гостро критичні ситуації в ЗМІ йшлося десь в 15-ти зверненнях. Про тимчасове закриття, припинення виходу, згортання якихось проектів та інші подібні наслідки карантину поінформували не більше 10 % редакцій. Так, приміром, одна з газет Львівщини просила допомогти врегулювати надходження платежів від місцевої влади, бо виплати за висвітлення її діяльності були заморожені, і редакція опинилася майже на грані закриття. Інший приклад – коли в Кіровоградській області газета вимушена була тимчасово припинити діяльність з огляду на епідемічну безпеку.
При тому, що понад 70 % медіа констатують критичне зменшення надходжень від реклами, решта не наголошують на цьому факторі, бо або є дотаційними і не залежать від реклами, або ж належать до тих, що в основному розраховують на передплату і реалізацію.
З проблемами щодо захисту трудових прав журналістів на антикризову лінію НСЖУ, яка реалізовується за підтримки Міжнародної федерації журналістів, надійшло понад 70 звернень. Колег турбує специфіка діяльності в умовах карантину, організація роботи на відстані, питання, пов’язані з відпустками та матеріальними допомогами. Суттєво зріс інтерес до умов роботи з фрілансерами, багато питань і щодо колективних договорів. У робочому процесі виникає чимало нових проблем. Зокрема, пов’язаних і з ліквідацією районів, а, отже, і райрад та райдержадміністрацій. В місцевих ТРК стурбовані, що якщо роздержавлення газет давало тим можливість подальшої діяльності, то комунальні телерадіокомпанії у зв’язку з ліквідацією засновників можуть просто закрити, і у них нема сьогодні можливості якось вплинути на свою подальшу долю.
Ліквідація районів створює специфічні проблеми і для газетярів, адже потребує і юридичної перереєстрації, і перебудови редакційної роботи для висвітлення життя громад в нових територіальних межах.
Будучи у кризовій економічній ситуації, редактори місцевих видань сподіваються на те, що в Україні нарешті почнуть втілювати антикризові заходи на підтримку ЗМІ, як це відбувається в багатьох інших країнах. Зокрема, європейських, де уряди розуміють важливість місцевих ЗМІ, як каналів постачання потрібних і перевірених новин для громад. Питання державної підтримки для таких медіа піддається дискусії навіть в США, де, як відомо, держава абсолютно відділена від засобів масової інформації.
В Україні наразі держава ж більше схиляється до політики посилення державного регулювання ЗМІ, зокрема, і друкованих. Відбувається активне просування законопроекту про медіа, який критикує НСЖУ і журналістська спільнота, бо, зокрема, редактори місцевих видань, вважають, що цей закон лише поглибить ті кризові явища, які є на сьогодні в редакціях.
Щодо допомоги українським медіа, то НСЖУ звернулася до Українського культурного фонду аби було розширено спектр програм, в яких надаються гранти для медіа. На Конкурс на інституційну підтримку підприємств видавничої справи (зокрема, друкованих та електронних ЗМІ) УКФ уже виділив перші 30 мільйонів гривень. Національна спілка журналістів України, спільно із Українською асоціацією медіа бізнесу (УАМБ) та Асоціацією незалежних регіональних видавців (АНРВУ), пропонує запровадити цільову державну програму підтримки місцевих медіа. Відповідну пропозицію надіслано до Міністерства культури та інформаційної політики у відповідь на запит про напрацювання для «програми з підтримки медіасфери та журналістів». Провідні об’єднання журналістів та видавців пропонують надавати місцевим медіа (газетам та сайтам) кошти у цільовий спосіб – виключно для підвищення якості контенту ЗМІ. При цьому медіа має витрачати кошти лише на фонд оплати праці журналістів та працівників ЗМІ. За попередніми підрахунками, пропонований обсяг державного фінансування такої програми на 2020 рік може скласти 120 мільйонів гривень. При цьому половину пропонується спрямувати на підтримку саме 600 роздержавлених газет. І тут йдеться, насамперед, навіть не стільки про підтримку ЗМІ, скільки про підтримку доступу українців до перевіреної місцевої інформації. Адже професійні журналістські матеріали в місцевих медіа – це реалізація громадянами свого права на інформацію та обов’язку місцевих чиновників звітувати.
Ринкові умови – це випробування для всіх. В часи розвитку нових технологій редакції традиційних медіа активно здійснюють цифрову трансформацію, розширюють медійні майданчики для роботи з аудиторією та рекламодавцями. Цьому сприяють і донори, і професійні організації.
Зокрема, понад 40 журналістів та редакторів місцевих ЗМІ з усієї України протягом травня-липня 2020 року навчалися активно працювати в умовах пандемії COVID-19 під час циклу вебінарів, який відбувся за підтримки ПРООН та Національної спілки журналістів України.
Керівниця групи ініціатив з прав людини та менеджерка проєкту Програми розвитку ООН в Україні «Права людини для України» Світлана Колишко наголошує, що медіа надзвичайно важливі для поширення цінностей прав людини.
«Коли йдеться про інформування про пандемію, дуже важливо, аби ЗМІ подавали інформацію у такому ключі, що сприяє толерантності та повазі у суспільстві», – коментує пані Колишко.
Під час тренінгів НСЖУ журналісти навчалися професійному висвітленню тем, пов’язаних із коронавірусом та медіацією конфліктів, а також дізналися про інноваційні технології, що можуть допомогти ЗМІ вистояти в умовах економічної кризи.
«Цикл тренінгів про роботу локальних медіа в умовах пандемії також став платформою для взаємодопомоги місцевих ЗМІ», – зазначають в НСЖУ.
При цьому головним очікуванням місцевих друкованих ЗМІ залишається притомна державна політика щодо їх підтримки. Право українців – отримувати якісну правдиву інформацію, зокрема, і місцеву. Тож програма такої підтримки мала б бути багатокомпонентною, з урахуванням економічних, технологічних та усіх інших можливих важелів. Необхідно тверезо дивитися і на питання діджиталізації. Так, технології – це не загроза, а можливості, але, за великим рахунком, діджиталізація може бути успішною лише тоді, коли базова стартова передумова – це суцільне покриття України якісним мобільним інтернетом. У сільській місцевості покриття немає ще багато де, тож сільських людей, особливо старшого віку, не можна навчити користуватися інтернетом жодними цифровими серіалами. А якщо врахувати ще й проблеми з покриттям українським телевізійним сигналом та кодування популярних телеканалів, то логічно виходить, що для великої частини українців основним джерелом отримання важливої інформації, особливо місцевої, залишаються газети. І тому держава повинна робити все, щоб не скорочувати перспективу друкованих ЗМІ, а навпаки. Але для цього, знову ж таки, має бути діалог з галуззю, діалог з редакторами.
Українські політики в більшості взагалі не розуміють значення газет, вони думають, що майбутнє – це лише діджитал, чи просто не цінують і не поважають професіоналів, журналістів та редакторів. Через це зовнішнє середовище для місцевої преси залишається несприятливим, і для виживання колеги вимушені поки що покладатися виключно на власні зусилля.
«Який майбутній розвиток прогнозую для своєї газети? Сумний», – коментує редакторка місцевої газети «Приазовська правда» з Генічеська Херсонської області Світлана Руднікова. – Видатки перевищують надходження. Деякий час ще протримаємося. Головне, щоб працівники редакції, які завжди на передовій, попри загрозу інфікування, не захворіли і могли працювати».
Експертний зріз ситуації «Медіа та COVID-19» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
Медіа та COVID-19: експертний зріз ситуації
—Ім’я?
—Корона!
—Прізвище?
—Вірус!
—Прізвисько?
—COVID!
—Рік народження?
—2019!
—Слабкі місця?
—Експертний зріз ситуації від АУП та IREX!
Пандемія продемонструвала ще більшу необхідність у незалежній, надійній та перевіреній інформації. Лавина фейків, теорії змов, панічні настрої, які вірусно заповнили медіапростір, поставили під загрозу якісне споживання новин суспільством.
Ми створили цей експертний зріз, щоб допомогти закріпити вироблений імунітет до раціонального споживання інформації та бути готовим до несподіваних глобальних викликів.
Своє бачення тенденцій медіапростору у період пандемії продемонструють п’ять галузевих експертів.
З першим з них ми познайомимо вже ЗАВТРА, 30 жовтня об 11:00 у прямому ефірі на сторінці АУП! https://www.facebook.com/aupfoundation
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко розповість про вплив епідемії COVID-19 на журналістику та локальні медіа в Україні.
Не дозволимо собі потрапити у пастку, спричинену коронавірусом. Давайте скорювати антиглобалізаційну інфекцію разом! У тому числі й на інформаційному рівні!
Експертний зріз ситуації «Медіа та COVID-19» створений в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
Запитайте у експертів, а потім застосуйте на практиці і навчіть інших. Матимете можливість розказати як формуються суспільні наративи; як переконатися в експертності за допомогою відкритих джерел; як визначити прийоми та техніки маніпуляції та як розпізнати аргументи та викривати дезінформацію.
Академія української преси спільно з Фондом Конрада Аденауера в Україні (харківська філія) запрошують на серію вебсемінарів «Ігри експертів: мистецтво маніпуляції».
Вебінар «Ігри експертів: мистецтво маніпуляції» включає у себе 4 модулі (участь у кожному не є обов’язковою).
Друзі, нагадуємо таймінг заходів «Ігри експертів». Уважно читайте програму та плануйте день.
Участь є безкоштовною.
Необхідно завантажити та встановити безкоштовний додаток Zoom (https://zoom.us/). Бажано завчасно розібратися з особливостями користування та в налаштуваннях, вибрати правильний ракурс для камери.
Мати ноутбук/мобільний із зарядним пристроєм (тривалість вебінару майже 5 годин), обов’язкова наявність веб-камери (вбудованої камери ноутбуку, камери смартфону) та мікрофону. Зверніть увагу на стабільність інтернет з’єднання.
Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення.
Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту або за вказаним під час реєстрації номером телефону.
Юлія Кулик, 050-734-45-79, y.kulyk@aup.com.ua
