Ми маємо розуміти, що освіта — це формування особистості, а не трамбування інформацією учнів. Справжні знання даються дорогою ціною, значим часовим ресурсом, великою розумової роботою. Внесок зі сторони викладача колосальний. Особливо, якщо він є учасником проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», де пропонується не тільки базовий виклад програми, а й залучення навичок критичного сприйняття інформації.

Цифрова реальність самостійно народжує «новий вид» людини. Вразливою до фейків, маніпуляцій, недостовірностей. Наша місія полягає у ж тому, щоб навчити учнів верифікувати отриманні данні. Вміти замислюватися над кричущими новинами, які транслюють медіа. Мати власний «сканер» інформаційного простору. Шляхом різних методів, в тому числі і інтерактивних, ми провокуємо до опанування навичок медіаграмотності, які не просто достатньо знати або запам’ятати, а яким є місце у повсякденному житті.  

Ділимося результатами чергового вебінару з обміну досвідом щодо інтеграції інфомедійної грамотності у викладанні різних предметів, цього разу – у викладанні української та зарубіжної літератур.

Олена Тараненко, менеджерка проєкту по роботі з ІППО та ЗВО, відзначає, що найбільш важливим у будь-якій вправі, тим більше ігрового характеру, є робота над висновками: «Цей вихід із ролей є вкрай важливим. Ми обов’язково підбиваємо підсумки. Також важливо зазначати, що інформація, яку ми сприймаємо, моделює реальність і завжди має відбиток авторської суб’єктності».

«Вчителі кажуть, що діти, які ніколи не брали книжку до рук, почали читати. Оце результат того, що ми робимо. Це найважливіше», — каже Галина Дегтярьова, завідувач кафедри методики навчання мов і літератури Харківської академії неперервної освіти. — Вчителі діляться своїми напрацюваннями, досвідом, як їм вдається проводити уроки, використовуючи матеріали проєкту. Вони, звичайно, адаптують під свій клас. Величезну роль відіграє розробка творчої складової медіакомпетентності — коли учні самі створюють різні медіапродукти, так вони краще розуміють, як ними маніпулюють».

Доцент кафедри української літератури філологічного факультету Запорізького національного університету Ірина Бакаленко зазначає наступне: «Ми працюємо у сучасних умовах Нової української школи, і такий інтегрований підхід є дуже влучним. Дітям наглядно можна продемонструвати приклади, порівняти підходи. Запропонувати активності, які формують потрібні навички».

«Ми для себе добре розуміємо, що те, що ми проводимо в межах занять – це наш стимул на майбутнє. Ті знання та навички, якими ми користуємося та передаємо нашим студентам, структуровані саме у відповідності до того, як би ми хотіли, щоб виглядав сучасний учитель української мови та літератури», —  додала завідувач кафедри української мови і літератури, професор Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка Семеног Олена.

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси.

Історії розповідали біля багаття і це вважається початком сторітелінгу. Тепер історіями можна ділитися через континенти, поширюючи ідеї та спогади, розповідаючи про мрії та мотиви, вставляючи у звук відео та картинки. Історії стали коротшими, динамічнішими та вимагають підготовки 

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» продовжує серію вебінарів з обміну досвідом щодо інтеграції інфомедійної грамотності у викладанні різних предметів. Цього разу ми зустрілися зі знавцями культури та мистецтва. Говорили про те, що використання досвіду різних предметів та можливість інтегрувати різні елементи інфомедійної грамотності — це якраз ті можливості, які необхідні у сучасному підході до навчання. Адже мистецтво –  невід’ємна складова нашого життя, це частина величезного медіапростору.

Менеджерка проєкту по роботі з ІППО та ЗВО, Олена Тараненко відзначила, що шкільний предмет «мистецтво» сьогодні знаходиться в стані реформування, згідно до варіантів інтеграції з іншими гуманітарними предметами в проєкті стандарту базової середньої освіти, і це відкриває перед нами нові можливості, саме з  інтеграції інфомедійної грамотності, бути ще більш мобільними і гнучкими, ніж це передбачає реформа: «Наші з вами наробки, можна сказати, йдуть абсолютно «в ногу» з реформою Нової української школи і навіть трошки випереджають її. Інтеграція інфомедійної грамотності є зв’язною ланкою між різними предметами, досвідом колег та їхніми можливостями».

«Саме предмет «мистецтво» — розробки наших уроків і вправ – першими, з комплексу п’яти предметів, отримали гриф МОН і вже найближчим часом з’являться у відкритому доступі», — додала експертка.

Як інтегрують інфомедійну грамотність наші учасники?

Наталія Лємешева (Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників)

«Інтегровані уроки справді роблять освітній процес цікавим. Їхнє проведення є необхідним для цілісного сприйняття світу і себе, осмислення явищ навколишньої дійсності. Для того, щоб побудувати інтегрований урок, потрібно знайти взаємодію різних наук та натхнення нових підходів для цілісного бачення. Для того, щоб розробити інтегрований урок, треба зануритися у різні програми і сформулювати провідні міжпредметного характеру, освітні лінії навчальних предметів, які поєднаються. Далі, наступна сходинка — це здійснення і посилення практичної спрямованості предметів на основі реалізації горизонтальних і вертикальних взаємозв’язків. Ну і, звісно, що верхньої сходинкою є використання загальнонаукових методів пізнання: досвіду, спостереження, гіпотези, експерименту — всі ці практичні дії є вершиною майстерності інтегрованого навчання».  

Декілька практичних лайфхаків:

• Дітям дуже подобається, коли їм дякують за зроблене ними на уроці, коли говорять, що їхня інформація була надзвичайно цікавою, пізнавальною. Коли розповідаєте їм те, що вас сьогодні вразило. Такі уроки наповнюються новим змістом. Вони виходять за межі підручника, вони стимулюють весь час шукати щось нове і вас, і дітей.
• Головна умова — щоб зустріч з мистецтвом завжди була радістю, якоюсь певною несподіванкою.
  Бажано пам’ятати вчителю, що не варто нав’язувати очікування учням, на кшталт того, що: «Ми зараз щось з вами таке побачимо!». Або вішати якісь ярлики: «Ця відома картина була написана в епоху…таким великим митцем… і тому що».
• Треба, щоб кожен відчув щось своє і побачив щось особливе в цьому творі. Тобто сенс даного методу в тому, щоб учні вільно висловлювалися, вільно спілкувалися, вільно формували свої враження, вільно розповідали про твір мистецтва. Уникайте спроби нав’язати тут точки зору, навіть якщо робота маловідома або невідома. Інколи твори мистецтва дійсно змінюють наше уявлення про світ.

Олена Тараненко (менеджерка проєкту IREX — компонент ЗВО та ІППО)

«Що нас цікавить найбільше? Це те, що і мистецький, і журналістський текст є інтерпретацією події, має певну суб’єктивність і звісно, розуміння того, щоб будь-яка позиція, якщо вона аргументована, має право брати участь у дискусії. Але дискусія не може розвиватися без аргументів або без розуміння того, що будь-яка позиція є інтерпретація, суб’єктивна певним чином, а не абсолютна істина в останній інстанції. Звісно, що коли учні працюють не тільки з підручником, а з цікавими, іноді й сенсаційними фактами, то вони вчаться перевіряти інформацію набагато ефективніше».

Вікторія Піщанська (Дніпровська Академія неперервної освіти)

«Для того, щоб вчителі зрозуміли, яким чином можна інтегрувати інфомедійну грамотність, ми пропонуємо детальний опис того чи іншого уроку. Вже за позначками можна зрозуміти: ІМ – інформаційний матеріал, текстовий, зокрема з підручника плюс світлини, відеоряд, що його супроводжують; АО – аналіз обговорення, оцінка. Ми пропонуємо конкретний фактаж і приклад, як можна за 45 хвилин викласти основний матеріал, не порушуючи логіки викладання предмету, не порушуючи програму, не відхиляючись від неї і одночасно з тим впроваджувати компонент медіаосвіти/медіаграмотності.

Особистісна візуальна медіакультура пов’язана з загальною візуальною культурою людини і формується з першого класу. І якщо учні мають можливість працювати з одним або кількома творчими вчителями, то особистісна візуальна медіакультура, вона буде формуватися, тим паче на предметах мистецтва. Після заглиблення в освіту Швейцарії моя колега зробила висновок, сказавши: «Найважливіший предмет у швейцарській школі — це мистецтво». Звісно ми можемо робити висновок про успішність країни, про успішність мешканців країни, які змалечку долучаються до мистецтва і формують особистісну мистецьку культуру, візуальну культуру, особистісну медіакультуру. В інформаційному суспільстві без цього не можна обійтися будь-кому».  

Котова Ліна Миколаївна (Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького)

«Під час заняття «Алгоритми підготовки студента музичної бесіди» ми пропонуємо оволодіти навичками критичного аналізу інформації в процесі роботи з інтернет ресурсами. Студенти підбирають літературний текст до бесіди за визначеною темою. Далі аналізують сюжети, групи, які є виконавцями — це класичний приклад спростування фейку при вивченні музичної теми. Коли студенти підбирають текст, прошу їх звертати увагу на такі маркери, як факт та судження. Також у роботі з фотоматеріалами, прошу їх звертати увагу на деталі, на достовірність джерела тощо. Інфомедійна грамотність інтегрується у викладання сучасної музики і навіть при навчанні в грі на музичних інструментах».

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси.

Георгий Почепцов

Если прошлый мир создали книги, то сегодняшний мир активно создают фейки. Мы семимильными шагами  постепенно откатываемся назад, когда люди верили всему и ничему. Тогда как бы было меньше информации и меньше объектов для обсуждения. Сегодня ситуация во многом становится похожей, но по другой причине: у нас слишком много информации, и слишком много объектов для обсуждения. Но увеличение числа объектов и информации делает наше обсуждение полностью поверхностным. Мы знаем все и не знаем ничего. Мы раскрыли перед собой мир, который не можем охватить. И именно в этом лежит залог появления фейков, поскольку все в мире стало непроверяемым. Стала возвращаться и та информация, от которой мы давно отказались, считая ее недостоверной. Так, Пентагон, например, подтвердил существование НЛО, а Япония разрабатывает инструкции на случай встречи с ними...

На этом фоне развились активные возможности для разного рода информационных искажений, которые могут иметь своим  источником политические, геополитические, бизнесовые и другие интересы. Информационные карты мира стали несовпадающими и противоречащими друг другу, поскольку они базируются на разных политических взглядах, доминирующих в той или иной стране. При этом даже история оказалась не столь "жесткой", а, меняющейся, оказывается, она тоже позволяет множественность интерпретаций. Каждая юбилейная дата начинает вызывать споры на тему, а что было на самом деле. Историю пишут сегодня, поэтому она всегда будет отличаться от той истории, которая была написана вчера, поскольку мы очень часто меняем свой политический компас.

Мы пытаемся бороться с валом фейков, но их от этого не становится меньше. Единственным позитивом является то, что у фейков обычно "меньший срок годности", поскольку на смену старому фейку тут же приходит новый.

А. Архипова, например, пишет: "Инфодемию нельзя остановить, можно только замедлить. Тогда и медицинские советы успеют проникнуть в общество. Каждый человек, который заносит руку, чтобы нажать репост, должен подумать. Проверить информацию, выдохнуть. Я неоднократно проводила исследования, которые показывали, что люди репостят текст, не читая. Показательный пример. Тот самый текст полный теорий заговора с сайта «Союз возрождения народов», который распространился как письмо медиков, опубликовали на сайте «Новых известий». Журналисты явно не прочитали текст обращения медиков, а когда прочитали, быстро удалили. Такое происходит все время. Чтобы избежать этого, во всем мире создаются специальные сайты, которые анализируют странную информацию на предмет «фейк/не фейк» и таким образом позволяют людям быстро проверить информацию, которую они получают. И сейчас мы делаем такую «Энциклопедию коронавирусных фейков и слухов»" [1].

Но тут сразу можно возразить, что все то, что требует дополнительных усилий имеет меньшую вероятность использования. Условно говоря, все сайты, которые борются с фейками, читают специалисты по фейкам и не читает население. Образуется такая себе вещь в себе. То есть фейк имеет широкую аудиторию, а опровержение - наоборот. Фейк всегда принципиально будет обгонять опровержение по числу читателей. Фейк - это как бы массовая литература, а опровержение - специальная.

И еще одно возражение - фейк входит первым, а опровержение - нет, оно всегда запаздывает. На его создание и размещение всегда требуется время. А фейк пока будет "гулять" по мозгам массового сознания. Но есть еще одно важное замечание - фейк сделан под потребности массового сознания, а опровержение - нет. Оно скучно и неинтересно, поэтому фейк распространяется сам, а контр-фейк надо проталкивать.

Специалисты знают, что опровержение более сложный тип коммуникативного продукта. Оно опасно тем, что одновременно распространяет и лживую информацию, которую пытается опровергать, на новую аудиторию. Тем самым опровержение также является источником распространения неверной информации на новые слои читателей/зрителей.

Китай, сам попав под информационный обстрел в связи с пандемией, развернул ответную активную кампанию. Идет почти бесконечное количество  фейковой информации:

- конспирологические теории по поводу вышек сетей 5G привели к нападениям сотрудников  в Нидерландах, Бельгии и Великобритании,

- большие группы людей протестуют в Берлине против "прививочного терроризма",

- в одной иранской провинции больше людей погибли от технического спирта, чем от вируса, они  поверили, что спирт защищает от вируса,

- в Италии от 10% до 52% выросло число людей, считающих Китай дружественной страной, а вера к институтам ЕС упала с 42% до 27% [2].

Это такой бесконечный оборот фейков в природе: принудительная массовая вакцинация, внедрение наночипов для тотального контроля, вредность вакцин, Билл Гейтс как враг. Все это путешествует по волнам интернета, захватывая все новых и новых людей. А в условиях информационной неопределенности все бросаются искать информацию.

Россия накопила свой опыт участия в таких кампаниях после сбитого малайзийского авиалайнера. Б. Ниммо пишет: "Если раньше Россия занималась любительски дезинформационной игрой, то после сбитого MH17 образовалась проверяемая ситуация по использованию множества разных коммуникативных каналов для достижения общей цели: дискредитации всех тех, которые утверждали, что Россия играла какую-то роль в атаке. Интернет тролли, хакеры, управляемые Кремлем медиа, госслужащие, отставные военные и анонимные программисты, - все они объединили силы в общей задаче по атаке исследователей и даже фальсификации доказательств. Это была дезинформационная операция небывалых объемов и размеров, которая инициировала новую и чрезвычайно беспокойную фазу того, что пресс-секретарь Кремля Д. Песков однажды назвал "состоянием информационной войны с создателями трендов в информационном пространстве"" [3].

Б. Ниммо настолько не любят создатели фейков как пионера по борьбе с ними, что в августе 2017 г. 13 тысяч российских объявили о его смерти в Твиттере. Там было написано "Наш любимый друг и коллега Бен Ниммо покинул нас этим утром. Бен. Мы никогда тебя не забудем" [4]. Это сообщение повторилось тысячи раз на автоматических аккаунтах.

Все это часто ведет к тому, что мы реально живем в мире фейков. Во-первых, они приходят первыми, поскольку у них, как правило, есть "спонсор", который занят их порождением и проталкиванием. Во-вторых, на следующем этапе люди в большинстве случаев сами начинают их распространять, поскольку они несут негативную информацию, а она всю историю человечества является более важной, чем информация позитивная. Негатив всегда будет иметь приоритет. И в-третьих, они сделаны по "лекалам" наших интересов, словно какой-нибудь телесериал.

Информационные войны хорошо учитывают разную роль, которую играют информационные игроки. Разные платформы неодинаково реагируют на фейки и по-иному их распространяют. По поводу коронавируса это выглядело так: "Итальянские коллеги просчитали, как распространялась в январе и феврале инфодемия в соцсетях. Они выбрали пять платформ, но Whatsapp в расчет не брали, потому что аудиосообщения не поддаются анализу. Самый нейтральный ресурс — это твиттер, а самый «зараженный» информацией о коронавирусе — инстаграм. В твиттере большинство людей не паниковали, обсуждали экономические последствия пандемии, а в инстаграме в среднем каждый человек передавал другому 2,2 текста, в основном с советами по защите. Смешивать соду с лимоном, привязывать имбирь и так далее. Не знаю, почему инстаграм «хуже» всех — может, потому что в инстаграме много видео, которое провоцирует более эмоциональную реакцию, а в твиттере только короткие тексты" [1].

Коронавирус изменил разделение на врагов и друзей, точнее изменились враги номер один: "Шесть последних посткрымских лет Запад сосредоточенно боролся с российской пропагандой, но пришел коронавирус - и все изменилось. Теперь главным источником враждебной пропаганды и дезинформации в глазах Запада стал Китай. Главными вопросами, по которым между Западом и Китаем развернулась, по выражению министра иностранных дел Евросоюза Жозепа Борреля, "битва нарративов", стали происхождение нового коронавируса и эффективность демократических и авторитарных режимов в борьбе с пандемией, но речь не только об этом. До пандемии китайская пропаганда в Европе в основном рисовала автопортрет надежного, неагрессивного партнера и инвестора, и это мало кого всерьез беспокоило. Но теперь, в последние пару месяцев профессиональные борцы с дезинформацией обнаружили, что Китай действует почти по российским "методичкам" - целенаправленно продвигает разные конспирологические версии, пытается похоронить факты под нагромождениями "альтернативной правды" и покупает ботов для раскрутки всего этого в сетях" ([5], о битве нарративов на украинском материале см. у Д. Золотухина [6]).

В первую очередь мы живем в мире информации и лишь потом в физическом мире. Еще сильнее это касается власти, которая хорошо понимает, что информация стоит на первом месте, поскольку все можно объяснить и оправдать, назначить "врагов" случившегося им тем самым победить.

Рост доступной информации нивелировал информацию, она потеряла свою ценность, которая была у нее в прошлом. Малая правда раньше ценилась больше сегодняшней большой правды.

Требуется объединение усилий и правительств, и общественных организаций, чтобы противостоять активности по порождению фейков со стороны России. Вот мнение финской журналистки Дж. Аро по этому поводу: "Рекомендую западным правительствам и международным полицейским организациям, которые, по моему мнению, стоят в центре противодействия этой международной дезинформационной кампании, что атакующую сторону следует рассматривать теми, кем они действительно являются, международной политически мотивированной преступной организацией, ведомой офицерами разведки и платными пропагандистами. Этот криминалитет не хочет забрать ваши деньги. Они хотят захватить ваше мышление и контролировать вас. Их целью, как правило, являются гражданские, поэтому им нужна помощь. Нужны более сильные превентивные меры от разведывательных структур. Возможно, настало время называть кремлевские фермы троллей и дигитальную дезинформацию так, чем они реально являются, криминальными фабриками и дигитальными преступниками. Термин ферма троллей и близко не подходит описанию деструктивной силы этих операций" [7].

Практически все преимущества атакующего, начиная с дешевизны таких атак или стирания традиционных границ в современном мире, были описаны уже в первых работах по информационной войне, когда соцмедиа еще не было (см., например, работу 1996 года [8]).

Новым феноменом, имеющим те ж корни в массовом сознании, стали теории заговора. Они были всегда, но соцсети дали для них новую живую коммуникативную среду, предоставляющую быстрое распространение

Немецкий профессор М. Буттер говорит: "Согласно недавним опросам, в США каждый второй верит хотя бы в одну теорию заговора. Если сравнить результаты различных социологических опросов в Германии, то я бы сказал, что четверть, а то и треть немцев восприимчивы к теориям заговора и склонны в них верить. Раньше это наверняка выглядело иначе. Если бы у нас были результаты опросов, проведенных 150-200 лет назад в Германии, Великобритании или США, то результат был бы более 90 процентов, потому что в то время это было нормально. Лишь после Второй мировой войны процесс стигматизации путем теорий заговора больше не охватывает сердцевину общества, а сместился на самый край. В Восточной Европе и в арабских странах в массовом сознании людей этого не произошло. Там по-прежнему широко распространены теории заговора" [9].

И. Яблоков выводит эту распространенность конспирологических теорий из прошлой действительности "мне кажется, большое влияние оказывает тот факт, что у нас в течение лет 15 как минимум промывались мозги, что кто-то против нас работает. И вот это постоянное недоверие к другому — внутреннему врагу, внешнему врагу — оно постоянно генерировалось как часть повседневной повестки властей и медиа и во многом стало таким обыденным тропом мышления — видеть чей-то злой умысел во всем. И я уверен, что мы все себя ловим в какой-то момент на мысли — а кому это может быть выгодно" [10].

В принципе это естественный элемент мышления, когда мы структурируем ситуацию, находя в ней причины и следствия. Правда, это говоря о прошлых ситуациях, которые уже произошли. С. Михалков, обвиняя Билла Гейтса в грядущем чипировании населения, говорит об еще нереализованном проекте. И этот накал страстей привел к неслыханному - программу Михалкова сняли с эфира, перессорив ряд действующих лиц [11 - 15].

Для массового сознания хорошо, когда врагов можно называть поименно. Тогда они материализуются гораздо эффективнее. А. Невзоров под таким углом зрения посмотрел на Навального: "политическая магия Навального заключается в том, что он умеет лучше всех абсолютно безошибочно мастерить объекты для ненависти. Это у него получается. Потому что россиянин, лишенный объектов для ненависти, чувствует себя глупо как снайпер в тире без мишени" [16].

Перелом в борьбе с фейками и подобными им феноменами, вероятно, произойдет, когда мы перестанем рассматривать производство фейков как случайный процесс. Понимание его как процесса системного искривления действительности, в первую очередь с политическими целями, может поднять борьбу с фейками на новый уровень. Сила фейков, не говоря о уже о конспирологии, в том, что многие готовы рассматривать их как правду.

 А пока фейк жив и будет жить...

          Литература

1. Левченко Л. Антрополог — о доносах, фейках и языке эпохи коронавируса. Интервью с А. Архиповой https://www.the-village.ru/village/people/city-news/379949-antropolog
2. Обновление специального отчета Европейской службы внешних связей (ЕСВС): краткий обзор нарративов и дезинформации в отношении пандемии коронавирусной инфекции Covid-19

3. Nimmo B. How MH17 Gave Birth to the Modern Russian Spin Machine https://foreignpolicy.com/2016/09/29/how-mh17-gave-birth-to-the-modern-russian-spin-machine-putin-ukraine/
4. Satariano A. He Combs the Web for Russian Bots. That Makes Him a Target https://www.nytimes.com/2020/02/09/technology/ben-nimmo-disinformation-russian-bots.html
5. Вендик Ю. Коронавирус и пропаганда: в глазах Запада Китай отобрал у России роль главного злодея http://perevodika.ru/articles/1209169.html
6. Золотухин Д. Наративи працюють: як скористатися методами Хржановського https://petrimazepa.com/narativi_pracyuyut_yak_skoristatisya_metodami_khrzhanovskogo
7. Russian disinformation attacks on elections: lessons from Europe https://www.congress.gov/116/meeting/house/109816/documents/HHRG-116-FA14-Transcript-20190716.pdf
8. Molande R.C. a.o. STRATEGIC INFORMATION A New Face of War. - Santa Monica, 1996 https://apps.dtic.mil/dtic/tr/fulltext/u2/a306977.pdf

9. Немецкий профессор: Теории заговора сейчас направлены против элит https://www.dw.com/ru/%D0%BD%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%BE%D1%80-%D1%82%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B8-%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B0-%D1%81%D0%B5%D0%B9%D1%87%D0%B0%D1%81-%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%8B-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2-%D1%8D%D0%BB%D0%B8%D1%82/a-53496456
10. Яблоков И. Боюсь у нас будет настоящая пандемия теорий заговора. Интервью https://novayagazeta.ru/articles/2020/04/24/85083-boyus-u-nas-budet-globalnaya-pandemiya-teoriy-zagovora
11. Пожаловавшийся на цензуру Михалков ушел с телевидения в интернет https://lenta.ru/news/2020/05/19/besogon/

13. Программу Михалкова "Бесогон" снова сняли с эфира https://newizv.ru/news/society/19-05-2020/novyy-vypusk-programmy-nikity-mihalkova-besogontv-snyali-s-efira
14. Балуева А. Познер о скандале с "Бесогоном": У Михалкова есть странное стремление к власти https://sobesednik.ru/kultura-i-tv/20200521-vladimir-pozner-o-naezde-besog
15. Дубинская М. У кого точно съехала «кукуха»: Никита Михалков ответил оппонентам https://newizv.ru/article/general/22-05-2020/u-kogo-tochno-s-ehala-kukuha-nikita-mihalkov-otvetil-opponentam
16. Дин А. "Иди, учи текст". Отец Михалкова в отличие от сына обходилс с врагам и без мата https://newizv.ru/news/culture/25-05-2020/idi-uchi-tekst-otets-mihalkova-v-otlichie-ot-syna-obhodilsya-s-vragami-bez-mata
17. Невзоров А Невзоровские среды https://echo.msk.ru/programs/nevsredy/2637533-echo/

За підтримки Федеративної Республіки Німеччина

Ви маєте повне право нам заздрити. Тому що 2 червня 2020 року під час вебінару з обміну досвідом ми були оточені блискучими, цікавими, креативними ідеями щодо інтеграції інфомедійної грамотності у предмети природничо-математичного циклу. Спілкувалися, дискутували і виробили величезну кількість ідей -  як саме формувати інфомедійні компетентності на уроках хімії, математики, біології, інформатики і навіть фізичної культури!

Але не засмучуйтеся, якщо вас не було з нами, короткі нотатки ми приберегли для вас нижче 😊

«Вчителям у проекті ми даємо готові розробки з багатьма варіантами, — каже менеджерка з розбудови потенціалу проєкту Олена Тараненко, — з яких вчитель вже може щось додати, щось обрати. Але щодо викладачів та методистів ЗВО та ОІППО  ідея з самого початку була такою, що це буде вже творча обробка, це буде креативне застосування нашої методики інтеграції  інфомедійної грамотності з тих базових навичок і знань, які ми засвоїли разом».

Вікторія Романюк, одна з розробниць навчальних матеріалів проєкту, заступник директора Могилянської школи журналістики, редактор проекту StopFake повідомила, що у своїй фактчекінговій роботі дуже часто доводиться звертатися до різних експертів: «Ми не є лікарями, ми не є хіміками або фізиками, а в медіа трапляється стільки різних повідомлень, що іноді ми не в змозі дати компетентну відповідь на певні питання, тому звертаємося до експертів. І з дітьми також можна грати в цю гру. Можна пропонувати повідомлення і «грати» в експертів – запропонувати дітям бути фахівцями, які мали б не тільки запропонувати алгоритм спростування, розслідування, але ще й з точки зору предмету пояснити, чи це є правда чи ні». Рекомендації  від Вікторії:

• Хороша річ, коли ми розбираємо медіаматеріали з дезінформацією, говорити про причини/підстави розповсюдження такої брехні, і також просити учнів з точки зору фахової конкретної експертизи розібрати той чи інших приклад;
• Особливо для старших класів важливо знати, що таке методологія. Говорити про те, що різні дослідження відбуваються відповідно до різної методології. Проробляти ці методики, таким чином готуючи старшокласників і до університетського життя;
• Ми прекрасно розуміємо, що в математиці одну і ту саму задачу можна вирішити різними способами. І коли ми говоримо про соціологічні опитування і маніпуляції, ми також можемо говорити про певну методологію, яка здійснюється, і яким чином нерозуміння цієї методології може впливати на її інтерпретацію, часто помилкову.

А тепер про те, як наші учасники інтегрують інфомедійну грамотність у свої предмети:

Анастасія Кравченко (Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти)

«За допомогою шляхів, які нам запропонував проєкт, і за допомогою власного відпрацювання практичних навичок вже складалася певна картина роботи. Під час курсів підвищення кваліфікації з вчителями хімії я розробила семінари, на яких ми саме говоримо про інфомедійну грамотність. Що це таке, навіщо це потрібно і як саме це можна впроваджувати в освітній процес – з багатьма практичними вправами, що одночасно навчають хімії та дають навички роботи з інформацією загалом».

Тетяна Логвинова (Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького)

«Проєкт дав можливість розвивати нові підходи, використовувати нові інформаційні технології, ігрові технології для того, щоб розвивати творче середовище, зокрема і у викладанні біології. Зараз роль вчителя змінюється у навчальному процесі. Йдеться про те, що вчитель створює творче середовище, в якому розвиваються учні, розвивають свої таланти, здібності, і таким чином формуються нові підходи. Тобто створення такого освітнього процесу є майданчиком для нових знань, для нових пошуків, для нових певних кроків».

Віталія Тимчина (Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти)

«Ми досить широко використовуємо формат оцінювання, ми вчимося якісно його використовувати. Для цього ми взаємодіємо в групах, створюємо критерії взаємооцінювання, самооцінювання, оцінюємо один одного, оцінюємо себе, аналізуємо і бачимо свої зони росту. Кожен пише для себе рекомендації, як він може вдосконалити свої знання у майбутньому, щоб досягнути нового професійного рівня. Методики проєкту дали можливість запропонувати цікаві активності й вправи для підвищення кваліфікації вчителів фізичного виховання і інформатики, при чому інноваційність цих методик сприяла їх використанню навіть у дистанційній формі під час карантину».

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси.

Про влогера забувають, якщо він створює матеріали рідше раз на два тижні. Про це говорили на вебінарі «Інфотейнмент для блогера під час карантину. Як не розповсюджувати фейки і створювати якісний контент» 1-2 червня. Подію організувала Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

Для влогера-початківця найкращий варіант робити пости раз на тиждень.

Для цього варто лише розписати 52 теми – по одній на тиждень на цілий рік. І це лише на перший погляд здається непосильною справою. Насправді, завдання виконується легко, швидко і стає гарною основою для створення майбутніх матеріалів.

«Ми виступаємо за створення якісного контенту, - говорить професор, доктор наук, президент АУП Валерій Іванов. – Регулярність публікацій, відповідальність за контент, протидія неправдивій інформації – це те, чого ми хочемо навчити на наших вебінарах».

Якими програмами знімати та монтувати відео, яка правильна послідовність кадрів, як продумати майбутній сюжет -розповідали і показували, а учасники реалізовували у домашньому завданні.

«Практична складова, закріплення теорії виконанням домашнього завдання, обговорення сценарію в групах – ми акуратно переносимо наші тренінги в онлайн-площину, - розповідає виконавчий директор АУП Андрій Коваленко. – Не все можна повторити онлайн, тому ми ретельно переглядаємо наповнення, шукаємо цікаві підходи і подачі. І, звичайно, розробляємо нові тематики вебінарів для розширення запитів аудиторії».

Для багатьох учасників це була перша спроба власноруч відзняти відеоконтент. Не обійшлося без помилок «новачків»: дублюючі кадри, затягнутий сюжет, відсутність звуку чи неправильний ракурс. Але багатьох врятували «котики». Обігрування теми домашніх улюбленців та їхнього критичного споглядання на повсякденне життя господарів – не лише розважає, але і вчить подивитися на рутину критичними поглядом.

«Ми працюємо з багатьма організаціями, які розбудовують відрите суспільство з ліберальними ідеями, - ділиться координатор проектів фонду Володимир Олійник. – Це і громадські організації, політичні партії та аналітичні центри. Приємно, що в сфері медіа ми працюємо з потужним партнером Академією української преси. Протидія популізму та фейкам сьогодні стає справжнім викликом для відкритості суспільства. І чим більше ми про це знаємо і навчаємо навичкам протидіяти цим процесам – тим краще наших громадян».

Сміху, страху та сенсації завжди можна протиставити інфонейнмент, що в доступній та цікавій формі відповідатиме на запитання: «що я маю про це знати?» і «чому я маю про це знати?».

Академія української преси (АУП) сприяє критичному споживанню медіа, дотриманню стандартів журналістики, навчає основам медіаграмотності вчителів, дітей та дорослих.

Долучайтесь до нашої діяльності за хештегами чи підпискою на сторінку у ФБ.

#АУП #тренінги_АУП #вебінари_АУП #журналістика #медіа #медіаграмотність #media #journalism #стандарти_журналістики