Наш «заплив» по циклу вебінарів з обміну досвідом триває. Кожен з них наповнений своїми історіями, практиками, досягненнями. Колеги демонструють свої унікальні підходи та креативне бачення висвітлення тем.  Разом ми відкриваємо нові горизонти інтегрування навичок критичного сприйняття медіа. Давайте сьогодні дізнаємося, як інфомедійну грамотність імплементують під час викладання іноземних мов?

«Ми не користуємося мовою, ми живемо у мові, — відзначає менеджерка проєку по роботі з ІППО та ЗВО Олена Тараненко, — Саме вона творить наш світогляд і є одним із найкращих предметів для інтеграції. Іноземні мови дають величезне поле для експеременту. В англійській мові є взагалі чудовий пласт, окремий методичний блок, який повністю готовий до нашого використання з інфомедійної грамотності — це діалоги. Побудова діалогу і діалогова форма навчання – вона підлягає під будь-який медіатекст. До прикладу, такий журналістський метод збору інформації, як інтерв’ю, може стати системною, провідною ідеєю під час кожного заняття. Залежно від потреб можна видозмінювати завдання та цілі по роботі з цим методом».

Про які напрацювання та досягнення нам розповіли учасники проєкту:

Ірина Задорожня (Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка)

«Чим більше ми самі заглиблюємося у поняття «медіаграмотність», тим більше з’являється ідей. Для студентів робота з медіаматеріалами слугує мотиваційним поштовхом. Це робить заняття цікавішими, більш сучасними, дає змогу поєднати минуле з теперішнім».

Тетяна Герасим (Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка)

«В умовах глобалізації і великого потоку інформації ми можемо спостерігати брак вмінь і засобів аналізу, які необхідні студентам. І в цьому аспекті нам дуже важливо розуміти компетентності, які ми хочемо розробити, і чого хочемо навчити. На самому початку було важко інтегрувати активності в курси зурубіжного літературознавства, тобто ми розуміли, що матеріал мусить бути літературознавчий, а активності і способи отримання інформації мають бути медійні. В кінцевому результаті нам вдалося це все організувати. Найважчим, напевно, було зорганізувати студентів групи. По часу все має бути настільки продумано, щоб не втратити логіку побудови заняття».

Оксана Ярема (Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка)

«Програма інфомедійної грамотності корисна тим, що студенти уже з першого курсу вникають у те, що вони можуть працювати зовсім по-іншому, не за традиційними методами. Ці заняття викликають захоплення від колективної роботи і від того, що ти долучений до спільної думки, до генерування нового продукту. Легко інтегрувати інфомедійну грамотність у курс практики англійської мови, тому що у деяких модулях і окремо відведене місце інформаційним технологіям».

Анна Киналь (Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського)

«Коли ти починаєш втілювати певні елементи у навчальний процес, у фінальному результаті виявляється, що можна використовувати не окремі вправи, а дійсно весь процес навчання побудувати на застосуванні інтеграційних методик. Вони є настільки універсальним інструментарієм, що їх можна адаптувати практично під будь-яку тему, і практично під будь-який предмет».

Галина Дегтярьова (Комунальний вищий навчальний заклад «Харківська академія неперервної освіти»)

«Дуже важливий момент — це коли треба підготувати до сприйняття нової методики вчителя, який ніколи про це не чув і не знав. Бажано, щоб, наприклад, спецкурс складався з двох блоків: базової медіаграмотності й інтеграційного — практичних методик застосування в шкільний предмет. І кінцевий результат, наприклад, наших курсів підвищення кваліфікації — це самостійна розробка вчителем вправ, які будуть відповідати вимогам чинних програм і дозволять навчати медіаграмотності, розвинуть і сформувать критичне мислення». 

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси.

Георгий Почепцов, rezonans.kz

Мир живет своей жизнью, изредка подчиняясь общим ритмам, пришедшим извне. Люди очень индивидуальны, у них миллиарды своих интересов. Правда, и политики, и бизнес всегда пытаются сделать из них единое целое, чтобы достичь одинакового реагирования на бизнес и политрекламу. Одинаковыми их делают и институты образования, науки и медиа, где мы получаем однообразные информационные пакеты. 

Сегодня роль объединяющих инструментов резко усилилась с приходом соцсетей. Развлекатльній модус действует на объединение сильнее всего: все, к примеру, должны прочитать Гарри Поттера или посмотреть “Игру престолов”. Это проходит вроде бы незаметно, но также несет последствия. Читавшие Гарри Поттера, как показали исследования А. Грижинского, голосовали на выборах за Обаму: чем больше книг прочли, тем вероятнее голосовали (см. подробнее  [1], а также [2]). Развлекательные потоки обходят любые границы, приходя в головы людям, которые даже не догадываются об их последствиях.

Всемирным инструментарием управления всегда была также война, которая на определенный период времени снимала накопившиеся противоречия. Она “выравнивала” структуру мира под победившие страны, которые в результате получали дополнительные стимулы для развития, и начинали строить мир по своему образу и подобию. 

В одной советской песне звучали слова – если завтра война, если завтра в поход… Сейчас впервые человечество получает последствия войны без самой войны в традиционном понимании этого слова. Все меняется и поменялось без обычных для этого стимулов. Человечество попало в горнило изменений без понимания того, к чему это приведет.

Коронавирус продемонстрировал успешную модель управления не одной страной, а сразу всем человечеством, когда все страны, как по мановению волшебной палочки, подчинились требованиям, которые до этого даже нельзя было себе представить. Так до этого работали только революции, когда новая приходящая элита силой оружия меняла страну. В случае коронавируса также был важный внешний параметр – страх.

Страх и неопределенность автоматически несут с собой фейки и конспирологию. Только в них содержится картина мира, адекватная массовому сознанию, которое опустили в пучину нового мира, который возник столь внезапно. Словно мир слишком долго жил нормально, и его решили проучить.

Большие массивы людей всегда жили в системе контроля их поведения, идущего сверху. Это могла быть религия, это могла быть идеология, задававшие типы правильного и неправильного поведения в примерах, как, кстати, литература и искусство. Когда механизмы сакрального управления, например, религия и идеология, исчерпывают себя, а это методы из виртуального пространства, вступают в действие методы физического пространства в виде работы репрессивного аппарата, который управляется государством. Тогда уходят мягкие методы и приходят жесткие. Так Советский Союз сначала высылал недовольных, а потом стал отправлять их в лагеря, одновременно усиливая виртуальное давление с помощью пропаганды, литературы и искусства. И цензура, которую можно понимать как физический инструментарий в информационном и виртуальном пространствах, не давала тиражировать мысли, которые признаются неправильными в данном обществе.

Интересно, что латышский композитор И. Калниньш видит сильную сторону советского времени в том, о чем мы бы никогда не подумали: “Не было такого давления массовой культуры, как сейчас. Если говорить об искусстве — литературе, кино, театре — государство старалось держать искусство на очень высоком уровне. Поддерживать не массовую культуру, а искусство. По-моему, это был самый большой плюс в советской жизни” [3]. То есть не исчезновение цензуры, а именно давление массовой культуры главным фактором сегодняшнего времени. Кстати, в своем время он был автором первой советской рок-оперы, о чем все уже забыли.

Такое же типа внешнее давление возникает в ситуации коронавируса, поскольку обсуждается введение медицинских паспортов, что наиболее важно для авиапассажиров. Люди с иммунитетом станут более интересными и в качестве сотрудников для бизнеса, для армии и под. Газета “Гардиан” пишет: “В отсутствие вакцины иммунитет становится потенциальным ключом к возобновлению нормальной жизни после пандемии, что заставляет некоторых верить в то, что положительный результат тестирования может быть не такой уж плохой вещью. При условии, что они выживут, считают эти люди, у них будет – или, по крайней мере, они надеются, что у них будет – иммунитет к этому заболеванию. Но насколько это будет важно на фоне того, как государства и страны постепенно возобновляют работу бизнеса, открывая его для населения?” [4].

Архиепископ Вигано, бывший до 2016 г. папским нунцием в США, направил президенту Д. Трампу двухстраничное письмо, которое было хорошо воспринято в Белом доме. Здесь он пишет, что чрезвычайная ситуация с коронавирусом является колоссальной операцией социальной инженерии, которую провели люди, действовавшие против воли граждан и их представителей в правительствах наций ([5], см. об этом архиепископе подробнее как о весьма неоднозначной фигуре [6 – 7]).

И так думает не только он один. Например, почетный директор Института медицинской паразитологии, тропических и трансмиссивных заболеваний им. Е.И. Марциновского  1-го МГМУ им. И.М.Сеченова академик РАН Владимир Сергиев, который возглавлял Главное управление карантинных инфекций МЗ СССР, отвечая за борьбу со всеми эпидемиями, тоже заявляет: “Обычно эпидемией считается вспышка, когда число заболевших достигает 5-7% населения. На момент панического сообщения ВОЗ в марте 2020 г. признаков эпидемии не было,  как  нет их и сейчас. Ситуация может быть охарактеризована как эпидемическая вспышка малой интенсивности. Это становится очевидно, если отвлечься от тиражируемых СМИ абсолютных цифр и перейти к интенсивным показателям, как это принято при научном анализе. На май месяц в Европейском регионе было инфицировано всего 0,5% населения. Неправомерно говорить и о большой угрозе здоровью населения от COVID-19. Конечно смерти есть. Но их число не сказывается на средних ежедневных показателях общей смертности населения, которая только в единичных странах выросла на 1-1,5%, а в большинстве осталась прежней или даже ниже, чем в 2019 году. Это и понятно, так как летальность от COVID-19 низка. В Ухани за время вспышки она  составила 3,8%. Это относится к данным по тяжелым госпитализированным больным. В Южной Корее летальность была 0,8%, а при массовом скрининге населения оказалась значительно ниже – всего 0,3%” [8].

Коронавирус и его последствия, как мы видим, активно меняют правила поведения. Сидение на карантине, социальное дистанцирование, маска на лице изменили все правила человеческой коммуникации. И это не только физическое поведение, но и действия людей в информационном и виртуальном пространствах.

Исследования показывают, что конспирология объединяет людей, поскольку возникает связь между обычно разными группами с разными интересами. В начале пандемии конспирологи интересовались ее источником, акцентируя темы “нового мирового порядка” и “контроля населения”. Когда же пандемия географически сместилась туда, где всегда поддерживались такие идеи, статьи стали освещать реакцию правительства на кризис. Билл Гейтс впервые стал появляться в таких текстах с февраля по март. Его обвиняли в том, что он предсказал коронавирус и призывал к депопуляции. Затем возникла идея, что все делается им для прибыли, что его фонд запатентовал лекарство от вируса [9 – 10]. Как это ни странно прозвучит, но, как нам представляется, люди нуждаются, как мы видим, не только в друзьях, но и во врагах. Причем для государств враги даже важнее, поскольку тогда их победы над ними будут выглядеть еще величественнее.

       Если это нечто, похожее на войну,то и последствия видятся такими же гигантскими. С. Карелов, к примеру, видит такие основные ожидаемые негативы [11]:

• потеря сотен миллионов рабочих мест,
• форсированный переход в онлайн, отчего выиграют техгиганты,
• усиление неравенства и бедности,
• кризис экспертных знаний, который приведет к неопределенности в выборе пути развития стран.

       Сюда можно добавить и кризис доверия к государству в его нынешней форме, поскольку оно продемонстрировало свою неспособность справиться адекватно с пандемией, а пошло по более легкому пути манипуляции страхами населения. Вероятно, этот подход можно отнести более к религиозной, а не государственной модели управления. Так всегда блокировалось поведение, признаваемой неправильным. Но это не лечение, а блокировка. Мы еще долго будем расхлебывать пандемию. Коронавирус, к примеру, разбудил протесты в США. Так что такой путь реагирования на стресс вполне объясним.

Е. Ларина  рассматривает всю ситуацию с коронавирусом как спецоперацию: “в любых, даже самых тяжелых условиях 12-20% людей сохраняют самообладание и способность действовать четко и решительно в соответствии с ситуацией.  Примерно у 60-75% длительный стресс вызывает не только панические атаки и фобии, но и ведет к соматическим заболеваниям различной степени тяжести. В рамках спланированных и осуществленных психосоматических операций люди гибнут как на обычной, традиционной войне с использованием огневого, поражающего оружия. Только эта гибель проводится в рамках медицинской статистики, как смерть от тех или иных заболеваний, в первую очередь от перечисленных выше” [12].

Она анализирует последствия стресса в следующем виде: “Личностная регрессия проявляется прежде всего в том, что человек возвращается к ранним, обычно подростковым (12-18 лет) формам поведения. Люди в этой фазе стремятся найти вождя, магического спасителя или командира, которому можно передоверить решение собственных проблем. В этой фазе люди ведут себя подчеркнуто дисциплинировано, готовы к самоограничению, к стороннему контролю за собственным поведением, стремятся к послушанию. Это не исключает, что в силу чрезмерных психосоматических перегрузок такого типа люди, а они составляют, как уже отмечалось, 70-75% населения. склонны к немотивированной агрессии, актам насилия и вандализма. Однако, подобного рода деструктивные явления носят краткосрочный характер, быстро подавляются и сопровождаются раскаянием в содеянном. Таким образом, специальная психосоматическая операция нацелена на запуск мощных, охватывающих миллионы человек дистрессов. Дистрессы, в свою очередь, стремительно и сильно ухудшают физиологическое здоровье, ведут к фобиям, неврозам и даже психозам в психологическом плане, и до неузнаваемости изменяют и упрощают поведение граждан” [13].

К этому, правда, у нас есть возражение следующего типа. Получилось так, что это обвинение в сторону сразу всех. Однако обычно разные страны видят друг в друге врага: то по идеологическим, то по экономическим параметрам. Они не могут идти вместе принципиально.

И хоть Е. Ларина обсуждает все это под углом зрения биооружия, одновременно она говорит о невозможности доказать это: “Если смотреть на историю последних 20 лет, то обращает на себя внимание тот факт, что твердо доказать даже весьма вероятные вещи, например, связанные с американской трагедией 11.09.2001, практически невозможно. Одна из самых страшных особенностей кибер- или биотехнологического оружия состоит в том, что их легко можно замаскировать под естественные факторы. Поэтому ни о каком официальном доказательстве речь даже идти не может. Будем надеяться на лучшее” [14].

Е. Ларина в 2014 г. заговорила о том, что можно обозначить как искусственный характер перестройки. Это также можно отнести к управлению массовым сознанием с помощью стрессовых ситуаций. Ведь и тогда люди, словно в сегодняшний вариант с коронавирусом, были вброшены в совершенно чуждые для советского человека контексты безысходности. Он не имел опыта нахождения в подобных ситуациях. Условно можно это представить как внезапное отключение света, что приводит к шоку, поскольку двигаться все равно мы должны.

Е. Ларина о нахождении человека в ситуации того времени: “Как ведут себя люди в подобных экстремальных ситуациях? Во-первых, человек ощущает себя игрушкой в руках враждебных, превосходящих его сил. Чтобы спастись от этих сил, люди сбиваются в толпы, устраивают массовые акции. Во-вторых, человек испытывает недоумение: почему «эпоха перемен», как говорят китайцы, пришлась именно на его жизнь? Ведь он ни в чем не виноват! Естественная защитная реакция психики – поиск виновника. В-третьих, естественным становится поиск так называемого магического помощника или спасателя. Ищут не просто лидера, а хозяина, который возьмет на себя ответственность и всех спасет. Все это было отлично известно советской социально-психологической науке. И вскоре обществу предъявили врага – КПСС. Формирование образа врага в виде всей партии позволяло самим вождям не просто выйти из-под удара, а возглавить процесс уничтожения государства. Чтобы враг не казался абстрактным, его насытили вполне понятными населению образами жирующих партократов. Газеты стали писать о закрытых партийных распределителях, борьбе с привилегиями… А коммунистические лидеры протеста начали ходить на демонстрации против КПСС” [15].

Вероятным аналогом был, наверное, также ГКЧП. Снова модель поведения программируется по такому же ряду: неопределенность – безысходность – предложение одного варианта. И население бросается (или его “загоняют загонщики”) по предложенному ему варианту. То есть мы уже можем видеть три таких примера: перестройка, ГКЧП, коронавирус, где массовое сознание ведут в нужном направлении при помощи страха и стресса.

И еще о Кашпировском и его роли. Е. Ларина отмечает: “Главное в эффекте сеансов – сам Кашпировский, вера в его личность. Все это прекрасно знали и понимали люди, выпустившие психотерапевта в прайм-тайм в очень тяжелом для народа 1989 году на Центральное телевидение. Было рассчитано все – и время, и то, что «маг» появился на главном источнике информации для советских людей, и то, что сам Кашпировский – человек харизматический, лидер по натуре. После успешных телесеансов ему из руководящих кабинетов в Москве были дополнительно организованы выступления на стадионах в крупнейших городах страны. Главное было сделано. Резко повысился уровень внушаемости населения и сформирована установка. Как открыл гениальный советский психолог Дмитрий Узнадзе, установка формирует у человека своего рода готовую программу действий. При помощи Кашпировского была сформирована установка на магического спасителя, лидера, который обладает харизмой и явится народу с телеэкранов. Этому лидеру надо было просто верить. Наступил черед Бориса Николаевича Ельцина”.

Мы всегда жили и живем в мире управляемом. Поэтому трудно себе представить, что многие вышеперечисленные события, как и другие подобные, которые подаются как волеизъявление масс являются на самом деле такими. Массы всегда хотят почувствовать свою роль в истории, но эту роль часто прописывают для них сценаристы таких событий.

Массовое поведение всегда было управляемым. За ним всегда стоят те или иные конкурирующие силы, которые подают действия масс как самостоятельное поведение. Лозунги справедливого мира, под которыми ведут масс, реально всегда ведут к построению нового несправедливого мира. Приблизительно по аналогии с “Король умер. Да здравствует король!”.

П. Померанцев констатирует: “Мы видим обострение битвы между холодными, объективными фактами, с одной стороны, и тем, что я назвал бы политикой идентичности и лояльности — с другой. К пандемии мы подошли с широко развернутыми пропагандистскими моделями, которые плохо связаны с объективной реальностью. Но зато сильно связаны с подчеркнутой идентичностью. Это когда главным в жизни людей становится принадлежность к какой-то социальной группе или непринадлежность к другой. Именно через это Дональд Трамп пытается обратить в свою пользу холодные и, надо сказать, неприятные для него факты, которые показывают, что борьба с пандемией в США была организована неважно: через политику идентичности, когда виновными в положении дел объявляются Китай, демократы в городах, кто угодно — но только не действующая американская администрация. И, надо сказать, это совершенно универсальный подход, который применяется везде” [16].

И еще: “пандемия — это время манипуляций не только со стороны власти. Этим занимаются все кому не лень и на этом попытаться заработать или извлечь для себя хоть какую-то выгоду. От продавцов несуществующих тестов и мнимых лекарств — до огромного отряда конспирологов всех мастей. На весь этот карнавал можно было бы не обращать внимания, если бы не опасный, с моей точки зрения, тренд на политизацию темы здоровья. Общественный, даже политический статус врачей сейчас как никогда высок. Сейчас они герои, мы готовы их слушать и слушаться. Но если в массовом сознании произойдет окончательное отождествление врачей и государства, вскоре начнется перенос на врачей того недоверия, с которым люди относятся к государству и политикам. Упомянутые сетевые конспирологи над этим активно работают. Но это опасно, потому что врачи — едва ли не последний оплот рационализма в мире постправды, во многом наш последний щит”.

В том числе и развернувшиеся протесты также являются следствием пандемии: “Невозможно переоценить роль пандемии в протестах. Людям было сказано неделями оставаться дома. У них не было социальных контактов с большими группами, которые людям так необходимы. Теперь у людей они есть” [17].

Мы привыкли говорить о психологических экспериментах над индивидами. Но эксперименты над массами людей не ставятся, это делает сама жизнь. Общество тяжело переносит эксперименты над самим собой, тем более когда условный экспериментатор спрятан за ширмой, а видны только его действия. Ю. Левада вводит еще одно важное понятие “социальный шок“, которое хорошо подходит под описание реакции массового сознания на коронавирус. Он писал: “Для характеристики первоначальной общественной реакции на события 11 сентября кажется подходящим термин «социальный шок». С его помощью можно описать такое состояние регулятивных механизмов общества, когда обычные способы восприятия, понимания и реагирования на какое-то чрезвычайно сильное и угрожающее внешнее воздействие оказываются неэффективными. В ситуации шока внимание теряет свой предмет, понимание — рамки, воображение — границы. Тем самым происходит отключение обычных защитных систем (распределяющих внимание, восприятие и пр., т.е. обеспечивающих «нормальный» когнитивный и эмоциональный баланс общества) и начинается поиск иных, экстраординарных механизмов. Отсюда — реакции растерянности и как будто всеохватывающей тревоги” [18].

Все это слово в слово описывает и психологическое воздействие коронавируса. Механизмов управления им нет, поэтому поиск начинается в систематике конспирологии и фейков, число которых в этот период возрастает многократно. И здесь вместе со страхам и на арену выходят прошлые и новые враги, чаще надуманные, чем реальные.

В рецензии на книгу Левады в связи с 90-летием ее автора В. Федоров замечает: “главное действующее лицо сегодняшних событий — человек, когда-то названный Левадой «простым советским человеком» — изменился за это время очень мало. Стал немного поспокойнее, позажиточнее, посвободнее — но в основе это все тот же самый человек. Мало изменилось и общество, его основные институты — после длительного разложения в позднесоветскую эпоху и радикальной ломки в пореформенную — сегодня не слишком отличаются от тех, что застал Левада. Эти институты слегка подкрасили, чуток «цифровизировали», подбросили им ресурсов — но сущностно ни один из них не изменился, а новых почти не возникло. Иллюзия настоящих перемен — а значит, и устаревания методологии Левады — может исходить из факта появления на общественной сцене нового поколения россиян. Для них несущественны «бои за советскую историю», у них нет опыта жизни в авторитарном государстве и борьбы за его свержение, они более прагматичны и космополитичны… Но, показывает Левада, надежда на то, что новое поколение глубоко изменит наше общество, сделает его более европейским, толерантным, гуманным — утопична. В мире, где одновременно сосуществуют как минимум три больших поколения — «деды, отцы и дети» — власть переходит не от отцов к детям, а от дедов к отцам. Отцы готовы поиграть с детьми в стилистически молодежные, новые игры, — но для них это только игра. Сами молодые люди, переступив порог взрослой жизни, вливаются в существующую институциональную систему и шлифуются, деформируются институтами по прежним образцам. Молодость уходит, а общество остаётся” [19].

Если база – советский человек – не меняется, то у нас нет возможности требовать от всей структуры, выстроенной над ним, реальных изменений. Можно, наверное, сказать, что по аналогии с “американским deep state” на постсоветском пространстве есть свой аналог – “советский deep state“, несколько другого порядка. Если в  американском варианте он реализуется в реальных людях параллельной системы управления государством, то у нас он реализуется в ментальности и поведении масс, на которое скрыто опирается государство.

И все массовые действия, которые были, моделировались с опорой на “советскость”, понимаемую либо как положительный, либо как отрицательный фактор, например, выборы Ельцина или ГКЧП пугали население возвратом “советскости”, выборы Путина шли через образ Штирлица, то есть через позитив “советскости”.

И. Юркин, генерал-майор КГБ в отставке, говорит о времени ГКЧП, предоставляя новые подробности: “в декабре 1990 года председатель КГБ Крючков В.А. поручает близкому окружению осуществить проработку возможных первичных мер по стабилизации обстановки в стране на случай введения чрезвычайного положения. Такие материалы были подготовлены, но до начала августа 1991 года не использовались. Несколько позже с участием командующего воздушно-десантными войсками генерал-лейтенанта П.С. Грачёва был подготовлен аналитический документ о реакции населения страны на введение в конституционной форме чрезвычайного положения. Об этих мерах знал лишь узкий круг людей. Рядовые сотрудники о предстоящих событиях только догадывались”.

И еще: “Как показало расследование, перед Комитетом стояла задача устранения от власти президента СССР, блокирование вероятных попыток президента РСФСР по оказанию сопротивления, установление постоянного контроля за интересующими лицами, осуществление совместно с частями Советской Армии и подразделений МВД специальных операций. Это, прежде всего, возможное интернирование лиц, известных своими демократическими взглядами, включая руководство России” [20].

Кстати, аннексия Крыма вновь становится обращением к советскости. В. Иноземцев говорит об этом и о советской модели жизни в окружении врагов: “С одной стороны, чем больше граждане проникнутся осознанием того, что против их страны ополчился весь мир, тем меньше они будут требовать от власти экономических достижений (это de facto уже происходит — на протяжении пяти лет стагнации относительное одобрение политики Владимира Путина сохраняется, причем не только усилиями социологических служб) и тем более естественной будет казаться го­товность делегировать бюрократии (командирам) все новые и новые полномочия. С другой стороны, Кремль последовательно выстраивает образ России как страны, которая, во-первых, имеет неоценимые (и по достоинству не оплаченные) заслуги перед современной цивилизацией; во-вторых, была на протяжении последнего столетия неоднократно предана своими «партнера­ми»; и, в-третьих, имеет право на определённую «историческую террито­рию», которое представляется давно и радикально нарушенным. Иначе го­воря, создается картина якобы имеющего места противодействия остального мира «вставшей с колен» стране. Общим результатом подобной пропагандист­ской кампании становится готовность (пусть скорее пассивная, чем пассионарная) значительной части населения к обострению ситуации — мы прекра­сно помним, что аннексию Крыма россияне начала XXI века поддер­живали не менее активно, чем их предки сто лет назад — вступление страны в Первую мировую войну” [21].

Конец СССР научил элиты политическим играм с массовым сознанием, когда они могли вести население к нужным целям. Сначала это произошло в 1917 году, потом  в период перестройки,  приведший в России к избранию Ельцина и Путина. И теперь тот же тип специалистов удерживает любовь массового сознания к современным лидерам.

Одну фразу вне контекста хочется привести, которая задает “корень” перестроечных изменений. Она принадлежит  Р. Хасбулатову сегодняшнего дня: “Я считаю, что предтечей распада страны стал Юрий Андропов. Это он приблизил к себе Горбачева и других посредственных людей – только потому, что они были ему удобны. Андропов в 70-е годы превратил офицерский корпус КГБ в армию писарей, которые занимались только тем, что постоянно следили за гражданами, за их личной жизнью, подслушивали их телефонные разговоры и так далее. Андропов пытался все регулировать, влезал во все мелочи, устраивал склоки между различными государственными деятелями. И в начале 80-х, уже будучи явно больным человеком, все равно рвался к власти. К этому времени полностью ушло поколение революционеров – людей, которые придерживались нравственных установок. А новая элита уже вовсю завидовала образу жизни на Западе, эти люди использовали свои должности для продвижения личных интересов. Тогда же возник и комплекс неполноценности перед Западом, заискивание. Этот слой советских управленцев принимал огромное количество ошибочных политических и административных решений, плюс к тому вел себя неподобающим образом – на глазах у народа. В своей совокупности отдельные ошибочные решения, соединившись, создали разрушительный механизм огромной кумулятивной силы и в итоге взорвали всю могучую систему” [22].

Иногда складывается странное впечатление, что мы не живем в новом мире, просто те же люди одели маски новых, объявив все это новым миром. Для построения нового мира нужно разрушить старый, однако он имеет множество корней в каждом из нас, которые не дают ему так легко уйти с арены.

Литература:

1. Почепцов Г. Как телесериалы превращают виртуальность в реальность https://www.psyoffice.ru/15686-17-1038.html
2. Почепцов Г. Голливуд форматирует мир https://www.psyoffice.ru/9350-17-503.html
3. Меллер Л. Композитор Имант Калниньш: «Любая власть — это идеология». Интервью https://rus.lsm.lv/statja/kultura/kultura/kompozitor-imant-kalninsh-lyubaja-vlast–eto-ideologija.a361003/
4. Брайант М. Наличие иммунитета к коронавирусу: новая классовая система, которая может определять ковидный мир https://www.inopressa.ru/article/11Jun2020/guardian/immunecertificate.html
5. Високопосадовець Ватикану Карло Марія Віган звернувся до президента США Дональда Трампа з відкритим листом  https://landlord.ua/news/chy-ide-eksperyment-nad-svitom/
6. Keane J.T. Archbishop Viganò is aligning with Trump to stay in the spotlight. Pay him no attention https://www.americamagazine.org/faith/2020/06/12/archbishop-vigano-aligning-trump-stay-spotlight-pay-him-no-attention
7. O’Loughlin M.J. Viganò’s accusations: What we know and what questions they raise https://www.americamagazine.org/faith/2018/08/26/viganos-accusations-what-we-know-and-what-questions-they-raise
8. Коронабесие http://www.mgzt.ru/content/koronabesie?fbclid=IwAR1-zTNItPVtuH-i3ixXRQWso6YaM-uLWlYJg0M4KebF2JkvNEuDjY_zkz8
9. Smith M. a.o. The Covid-19 infodemics. A Preliminary Analysis of the Online Conversation Surrounding the Coronavirus Pandemic https://public-assets.graphika.com/reports/Graphika_Report_Covid19_Infodemic.pdf
10. Hatmaker  T. With the coronavirus, usually distinct conspiracy groups turn to a shared interest https://techcrunch.com/2020/04/21/coronavirus-misinformation-hoaxes-graphika-report/
11. Карелов С. Экономику ИИ нужно менять. Коронакризис как предтеча ИИ-антиутопии https://medium.com/@sergey_57776/%D1%8D%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D1%83-%D0%B8%D0%B8-%D0%BD%D1%83%D0%B6%D0%BD%D0%BE-%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%8C-c5c7af989e0e
12. Ларина Е. Криптоаналитика коронавируса. Первая глобальная психосоматическая спецоперация http://hrazvedka.ru/blog/kriptoanalitika-koronavirusa-pervaya-globalnaya-psixosomaticheskaya-specoperaciya.html
13. Ларина Е. Криптоаналитика коронавируса. Первая глобальная психосоматическая спецоперация. Часть вторая
14. Ларина Е. Может ли коварный коронавирус быть генетической бомбой против китайцев. Интервью http://hrazvedka.ru/blog/kriptoanalitika-koronavirusa-pervaya-globalnaya-psixosomaticheskaya-specoperaciya-chast-vtoraya.html
15. Ларина Е. Заговор политэлиты: К правлению Ельцина россиян подготовил Кашпировский https://www.irk.kp.ru/daily/26303/3181721/
16. Померанцев П. «Мы англичане, мы на острове» — это как «Мы русские, с нами Бог!». Интервью https://www.znak.com/2020-06-02/britanskiy_zhurnalist_piter_pomerancev_kak_pandemiya_mozhet_uberech_mir_ot_novoy_bolshoy_voyny
17. Lonas A. Карантин обвиняют во вспышках протестов и бунтов https://petrimazepa.com/karantin_obvinyayut_vo_vspyshkakh_protestov_i_buntov
18. Левада Ю. Ищем человека. Социологические очерки, 2000 – 2005. – М., 2006
19. Федоров В.В. Рец. на Ю. Левада. Ищем человека https://wciom.ru/index.php?id=2117&uid=10323
20. Некруглая дата. Воспоминания очевидца о ГКЧП https://interfax.by/news/policy/mnenie/1262849/
21. Иноземцев В. Череда спецопераций https://spektr.press/chereda-specoperacij-vyacheslav-inozemcev-o-tom-chto-ekonomicheskij-zastoj-zastavit-vlasti-podpityvat-patriotizm-novymi-konfliktami-s-sosedyami/
22. Руслан Хасбулатов: Предтечей распада СССР стал Юрий Андропов. Интервью  https://vz.ru/politics/2020/6/12/1044318.html

За підтримки фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні Українська Асоціація Медіа Бізнесу оголошує про старт проєкту «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах».

 В рамках проєкту УАМБ проведе 10 вебінарів, на яких експерти з успішних медіа компаній будуть ділитися досвідом роботи, зокрема, в часи пандемії. Також буде проведений конкурс міні-грантів з фокусом на проєкти місцевих медіа.

Тематика вебінарів – як вигравати гранти та тендери, як заробляти в діджитал та розвивати цифрові проекти, при цьому не зменшуючи увагу аудиторії до друкованого видання, як отримувати нові джерела доходів, запроваджуючи нові сервіси, як вплинути на Укрпошту та убезпечитися від несвоєчасної доставки, як використовувати матеріали з інтернет так, щоб не порушувати авторське право та мінімізувати ризики, та інші. Ми будемо анонсувати теми та спікерів по черзі – слідкуйте за анонсами.

Перший вебінар відбудеться 23 червня 2020 року. Тема – «Досвід успішних грантових заявок. Або Як виграти грант?» Своїм досвідом буде ділитися пані Марина Слєсарєва, яка представляє обласну газету Харківщини "Слобідський край" (заступниця директора ТОВ "Слобідський край") та Голова Правління ГО "СЛОБІДСЬКИЙ КРАЙ". Авторка та співавторка десятків заявок, 10 проєктів отримали значну грантову підтримку (від 50 тис. грн. до 25 тис. доларів США.

Вебінар охопить такі напрямки:

- Як правильно оформлювати заявку - на що звертати головну увагу

- Як складати бюджет

- Які грантодавці більш (та менш) охоче співпрацюють із місцевими газетами

- Що найбільше цікавить грантодавців

- Чого донори найбільше не люблять чи остерігаються

- Відповіді на Ваші запитання, які Ви поставите під час реєстрації на вебінар

Зареєструватись на вебінар можна за посиланням: https://forms.gle/g8XZcNqXXKRHsZ5e8

До кінця тижня буде оголошено конкурс проєктів та деталі участі в ньому, тож слідкуйте за нашими новинами.

За додатковою інформацією звертайтесь до менеджерки проектів УАМБ Ольги Сергієнко: 050-415-34-24, 098-254-17-06 або osergienko22@gmail.com

19 червня УАМБ о 10:00 проведе онлайн вебінар з  Сергієм Гречко, директором Департаменту ПАТ "Укрпошта". Темою розмови стане "Як районка може збільшити продажі тиражу та вирішити найболючіші проблеми доставки передплати?".

Учасники дізнаються про можливості збільшення продажів передплати та роздрібних продажів локальних видань через мережу "Укрпошти", які вони, можливо, використовують не повністю. А також про успішний досвід колег - приклади таких спільних кампаній та заходів, коли продажі тиражу зростають.

Звісно, відбудеться і відверта розмова про негаразди, які найчастіше висловлюють передплатники. Тож готуйте свої запитання!

Зареєструйтесь за посиланням: https://forms.gle/6G9hViEiEJ6yBsdD9

Вебінар відбувається в рамках проекту «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Якщо Ви висвітлюєте результати реформи децентралізації – беріть участь у щорічному Всеукраїнському конкурсі журналістських робіт «Реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади».

Переможці отримають: грошові премії, відзнаки від перших осіб Міністерства та можливість взяти участь у міжнародному заході.

У наймасштабнішому конкурсі для журналістів від Міністерства розвитку громад та територій України з 2016 року вже взяло участь понад 1000 представників медіа, з них – більше 70 стали лауреатами. З огляду на його успішність, керівництво Міністерства ухвалило рішення про його продовження на 2020 рік.

УЧАСТЬ МОЖУТЬ ВЗЯТИ МАТЕРІАЛИ У НОМІНАЦІЯХ:

• онлайн-публікація,
• стаття в друкованому ЗМІ,
• радіоматеріал,
• відеоматеріал.

Матеріали мають бути опублікованими вперше у період із 1 січня 2020 року до 30 вересня 2020 року в регіональних медіа (обласні, районні та місцеві). Для участі у Конкурсі до 30 вересня 2020 року (включно) заповніть онлайн заявку.

 Ви можете подати не більше однієї конкурсної роботи в кожну з номінацій (на кожен матеріал необхідно заповнити окремі конкурсні заявки).

СЕРЕД ТЕМ КОНКУРСНИХ РОБІТ МОЖУТЬ БУТИ:

• Успішні приклади впровадження реформи децентралізації на місцях.
• Життя у об’єднаних територіальних громадах до та після об’єднання.
• Співробітництво територіальних громад задля добробуту населення.
• Історії успіху та цікаві підходи, запроваджені у громадах, які довели свою ефективність: взаємодія між владою та громадою, покращення якості надання освітніх послуг, формування безпечного, комфортного та привабливого життєвого середовища та інші.
• Кращі практики громад у протидії COVID-19 та подолання наслідків пандемії.

Із завданнями конкурсу та його тематичними пріоритетами можна також ознайомитись у буклеті конкурсу.

ПРИЗОВИЙ ФОНД У кожній з чотирьох номінацій передбачені три премії*:

• І премія – 20 000 грн,
• ІІ премія – 15 000 грн,
• ІІІ премія – 10 000 грн.

Переможці також будуть запрошені до участі у міжнародному заході за тематикою розвитку місцевої і регіональної демократії**.

*За сприяння Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні».

** За сприяння Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні» та координатора проєктів ОБСЄ в Україні.

Деталі умов участі у Конкурсі за посиланням. Уточнити інформацію можна за телефонами: (044) 458-44-40; (044) 501-92-03; (093) 403-58-87; (097) 917-70-70. Надіслати запит на електронну адресу: contest@internews.ua.

Партнери Конкурсу – Програма Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні», ГO «Інтерньюз-Україна», Координатор проєктів ОБСЄ в Україні.

Ми маємо розуміти, що освіта — це формування особистості, а не трамбування інформацією учнів. Справжні знання даються дорогою ціною, значим часовим ресурсом, великою розумової роботою. Внесок зі сторони викладача колосальний. Особливо, якщо він є учасником проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», де пропонується не тільки базовий виклад програми, а й залучення навичок критичного сприйняття інформації.

Цифрова реальність самостійно народжує «новий вид» людини. Вразливою до фейків, маніпуляцій, недостовірностей. Наша місія полягає у ж тому, щоб навчити учнів верифікувати отриманні данні. Вміти замислюватися над кричущими новинами, які транслюють медіа. Мати власний «сканер» інформаційного простору. Шляхом різних методів, в тому числі і інтерактивних, ми провокуємо до опанування навичок медіаграмотності, які не просто достатньо знати або запам’ятати, а яким є місце у повсякденному житті.  

Ділимося результатами чергового вебінару з обміну досвідом щодо інтеграції інфомедійної грамотності у викладанні різних предметів, цього разу – у викладанні української та зарубіжної літератур.

Олена Тараненко, менеджерка проєкту по роботі з ІППО та ЗВО, відзначає, що найбільш важливим у будь-якій вправі, тим більше ігрового характеру, є робота над висновками: «Цей вихід із ролей є вкрай важливим. Ми обов’язково підбиваємо підсумки. Також важливо зазначати, що інформація, яку ми сприймаємо, моделює реальність і завжди має відбиток авторської суб’єктності».

«Вчителі кажуть, що діти, які ніколи не брали книжку до рук, почали читати. Оце результат того, що ми робимо. Це найважливіше», — каже Галина Дегтярьова, завідувач кафедри методики навчання мов і літератури Харківської академії неперервної освіти. — Вчителі діляться своїми напрацюваннями, досвідом, як їм вдається проводити уроки, використовуючи матеріали проєкту. Вони, звичайно, адаптують під свій клас. Величезну роль відіграє розробка творчої складової медіакомпетентності — коли учні самі створюють різні медіапродукти, так вони краще розуміють, як ними маніпулюють».

Доцент кафедри української літератури філологічного факультету Запорізького національного університету Ірина Бакаленко зазначає наступне: «Ми працюємо у сучасних умовах Нової української школи, і такий інтегрований підхід є дуже влучним. Дітям наглядно можна продемонструвати приклади, порівняти підходи. Запропонувати активності, які формують потрібні навички».

«Ми для себе добре розуміємо, що те, що ми проводимо в межах занять – це наш стимул на майбутнє. Ті знання та навички, якими ми користуємося та передаємо нашим студентам, структуровані саме у відповідності до того, як би ми хотіли, щоб виглядав сучасний учитель української мови та літератури», —  додала завідувач кафедри української мови і літератури, професор Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка Семеног Олена.

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси.

Історії розповідали біля багаття і це вважається початком сторітелінгу. Тепер історіями можна ділитися через континенти, поширюючи ідеї та спогади, розповідаючи про мрії та мотиви, вставляючи у звук відео та картинки. Історії стали коротшими, динамічнішими та вимагають підготовки 

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» продовжує серію вебінарів з обміну досвідом щодо інтеграції інфомедійної грамотності у викладанні різних предметів. Цього разу ми зустрілися зі знавцями культури та мистецтва. Говорили про те, що використання досвіду різних предметів та можливість інтегрувати різні елементи інфомедійної грамотності — це якраз ті можливості, які необхідні у сучасному підході до навчання. Адже мистецтво –  невід’ємна складова нашого життя, це частина величезного медіапростору.

Менеджерка проєкту по роботі з ІППО та ЗВО, Олена Тараненко відзначила, що шкільний предмет «мистецтво» сьогодні знаходиться в стані реформування, згідно до варіантів інтеграції з іншими гуманітарними предметами в проєкті стандарту базової середньої освіти, і це відкриває перед нами нові можливості, саме з  інтеграції інфомедійної грамотності, бути ще більш мобільними і гнучкими, ніж це передбачає реформа: «Наші з вами наробки, можна сказати, йдуть абсолютно «в ногу» з реформою Нової української школи і навіть трошки випереджають її. Інтеграція інфомедійної грамотності є зв’язною ланкою між різними предметами, досвідом колег та їхніми можливостями».

«Саме предмет «мистецтво» — розробки наших уроків і вправ – першими, з комплексу п’яти предметів, отримали гриф МОН і вже найближчим часом з’являться у відкритому доступі», — додала експертка.

Як інтегрують інфомедійну грамотність наші учасники?

Наталія Лємешева (Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників)

«Інтегровані уроки справді роблять освітній процес цікавим. Їхнє проведення є необхідним для цілісного сприйняття світу і себе, осмислення явищ навколишньої дійсності. Для того, щоб побудувати інтегрований урок, потрібно знайти взаємодію різних наук та натхнення нових підходів для цілісного бачення. Для того, щоб розробити інтегрований урок, треба зануритися у різні програми і сформулювати провідні міжпредметного характеру, освітні лінії навчальних предметів, які поєднаються. Далі, наступна сходинка — це здійснення і посилення практичної спрямованості предметів на основі реалізації горизонтальних і вертикальних взаємозв’язків. Ну і, звісно, що верхньої сходинкою є використання загальнонаукових методів пізнання: досвіду, спостереження, гіпотези, експерименту — всі ці практичні дії є вершиною майстерності інтегрованого навчання».  

Декілька практичних лайфхаків:

• Дітям дуже подобається, коли їм дякують за зроблене ними на уроці, коли говорять, що їхня інформація була надзвичайно цікавою, пізнавальною. Коли розповідаєте їм те, що вас сьогодні вразило. Такі уроки наповнюються новим змістом. Вони виходять за межі підручника, вони стимулюють весь час шукати щось нове і вас, і дітей.
• Головна умова — щоб зустріч з мистецтвом завжди була радістю, якоюсь певною несподіванкою.
  Бажано пам’ятати вчителю, що не варто нав’язувати очікування учням, на кшталт того, що: «Ми зараз щось з вами таке побачимо!». Або вішати якісь ярлики: «Ця відома картина була написана в епоху…таким великим митцем… і тому що».
• Треба, щоб кожен відчув щось своє і побачив щось особливе в цьому творі. Тобто сенс даного методу в тому, щоб учні вільно висловлювалися, вільно спілкувалися, вільно формували свої враження, вільно розповідали про твір мистецтва. Уникайте спроби нав’язати тут точки зору, навіть якщо робота маловідома або невідома. Інколи твори мистецтва дійсно змінюють наше уявлення про світ.

Олена Тараненко (менеджерка проєкту IREX — компонент ЗВО та ІППО)

«Що нас цікавить найбільше? Це те, що і мистецький, і журналістський текст є інтерпретацією події, має певну суб’єктивність і звісно, розуміння того, щоб будь-яка позиція, якщо вона аргументована, має право брати участь у дискусії. Але дискусія не може розвиватися без аргументів або без розуміння того, що будь-яка позиція є інтерпретація, суб’єктивна певним чином, а не абсолютна істина в останній інстанції. Звісно, що коли учні працюють не тільки з підручником, а з цікавими, іноді й сенсаційними фактами, то вони вчаться перевіряти інформацію набагато ефективніше».

Вікторія Піщанська (Дніпровська Академія неперервної освіти)

«Для того, щоб вчителі зрозуміли, яким чином можна інтегрувати інфомедійну грамотність, ми пропонуємо детальний опис того чи іншого уроку. Вже за позначками можна зрозуміти: ІМ – інформаційний матеріал, текстовий, зокрема з підручника плюс світлини, відеоряд, що його супроводжують; АО – аналіз обговорення, оцінка. Ми пропонуємо конкретний фактаж і приклад, як можна за 45 хвилин викласти основний матеріал, не порушуючи логіки викладання предмету, не порушуючи програму, не відхиляючись від неї і одночасно з тим впроваджувати компонент медіаосвіти/медіаграмотності.

Особистісна візуальна медіакультура пов’язана з загальною візуальною культурою людини і формується з першого класу. І якщо учні мають можливість працювати з одним або кількома творчими вчителями, то особистісна візуальна медіакультура, вона буде формуватися, тим паче на предметах мистецтва. Після заглиблення в освіту Швейцарії моя колега зробила висновок, сказавши: «Найважливіший предмет у швейцарській школі — це мистецтво». Звісно ми можемо робити висновок про успішність країни, про успішність мешканців країни, які змалечку долучаються до мистецтва і формують особистісну мистецьку культуру, візуальну культуру, особистісну медіакультуру. В інформаційному суспільстві без цього не можна обійтися будь-кому».  

Котова Ліна Миколаївна (Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького)

«Під час заняття «Алгоритми підготовки студента музичної бесіди» ми пропонуємо оволодіти навичками критичного аналізу інформації в процесі роботи з інтернет ресурсами. Студенти підбирають літературний текст до бесіди за визначеною темою. Далі аналізують сюжети, групи, які є виконавцями — це класичний приклад спростування фейку при вивченні музичної теми. Коли студенти підбирають текст, прошу їх звертати увагу на такі маркери, як факт та судження. Також у роботі з фотоматеріалами, прошу їх звертати увагу на деталі, на достовірність джерела тощо. Інфомедійна грамотність інтегрується у викладання сучасної музики і навіть при навчанні в грі на музичних інструментах».

Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси.