25 квітня 2019 року в Одесі відбувся черговий тренінг «Дерзай знати: основи медіаграмотності», який організувала Академія української преси за підтримки Internews. Учасниками стали студенти та викладачі Одеського національного політехнічного університету.
«Для нашого університету подібні тренінги — дуже важлива подія, — зазначив Спринсян Василь Георгійович, завідувач кафедри інформаційної діяльності та медіа-комунікацій ОНПУ — Будемо раді і надалі розвивати нашу співпрацю, позаяк медіаграмотність і критичне мислення для нашої студентської молоді дуже потрібні. До речі, як Вам, Тетяно Вікторівно, наші студенти?», — поцікавився він після проведення заходу.
«Знаєте, — сказала медіаексперт, доктор педагогічних наук, професор, керуючий партнер Академії української преси Тетяна Іванова, — Незважаючи на універсальну програму тренінгу, кожен з них — не схожий на інший. Це говорить про те, що тренінг проводить не тільки тренер. Цей процес створюють і самі студенти, зі своїм досвідом, знаннями і настроями. Ваші студенти мені сподобалися своїм неординарними думками стосовно того, що відбувається в медіа, гострим критичним поглядом, мотивацією знати більше про «кухню» медіа та їх вплив, і, звичайно, їхній одеський гумор», — зауважила тренер.
«А які враження отримали самі студенти?, — запропонував дати зворотній зв'язок про проведений тренінг старший викладач кафедри інформаційної діяльності та медіа комунікацій ОНПУ В'ячеслав Головченко, який допоміг організувати захід.
Студент Одеського національного політехнічного університету Кирило Чумаченко сказав: «Це вже не перший мій тренінг з медіаграмотності. І щоразу розумію, що знань і навичок багато не буває! Приїжджає до нас ще!».
«А мені дуже сподобалася Ваша манера проведення тренінгу, — каже ще одна учасниця Юлія Нікітюк, — Адже знання можна і в книжках прочитати, а Ви так просто, завдяки іграм та вправам даєте нам зрозуміти ЧОМУ так важлива медіаграмотність. І це дуже надихає. Спасибі вам!».
Проведення цього заходу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю Академії української преси та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
Про важливість медіаосвіти та небажання влади співпрацювати з неурядовими організаціями у нашому інтерв’ю зі Соф’єю Чхаїдзе – представницею грузинської неурядової організації MDF (Municipal Development Fund of Georgia – Фонд розвитку медіа).
- Розкажіть, як в Грузії починала розвиватися медіаграмотність, хто нею займається, які організації?
- У Грузії проблема медіаграмотності з усією гостротою постала десь років 10-12 назад. І це проблема зростаюча, як і всюди у зв'язку з появою нового типу медіа та популяризації соціальних мереж. Між іншим, у Грузії основним джерелом інформації все-таки ще лишається телебачення. Для 90% населення – це так. Але 70% того ж населення користується Інтернетом. І ось тому вони є потенційними цілями дезінформації і подальшими розповсюджувачами цієї дезінформації.
У нас у сфері медіаграмотності працюють, в основному, неурядові організації. Але зараз потрібно сказати, обговорення вже почалося і на державному рівні. Але є побоювання. Неурядові організації насторожило те, що влада створила спеціальний відділ всередині органу регулювання, який буде працювати в цьому напрямку. Насторожило тому, що вони не стали співпрацювати з неурядовими організаціями, які мають вже набагато більший досвід у цій сфері.
Медіаграмотністю займаються кілька неурядових організацій. Це в основному боротьба з фейкньюс. Наприклад, Grass – організація зі своїм вебпорталом FactCheck. Хартія етики журналістів – у них Media Checker. Ще у нас з'явилася InfoArmy – вони в стилі балтійських ельфів, працюють, залучаючи добровольців. Можу сказати, що наша організація (Фонд розвитку медіа - прим. авт.) – одна з найуспішніших у цій сфері. Нас підтримують зарубіжні партнери, такі як посольства США та Нідерландів, Deutsche Welle Akademie, USAID тощо.
- За ці 10-12 років у вашої країни з'явився якийсь унікальний досвід в медіаграмотності? З якими проблемами зіткнулися?
- З проблемами стикаємося постійно, тому що ніхто не любить, коли їм тикають, що це не правда. Ось, наприклад, ми вже приготували підручник в сфері медіаінформаційної грамотності зовсім недавно. Також досить добре боремося з фейкньюс. І це поширюється центральним телебаченням. Хоча в цьому зацікавлене, звичайно ж, неурядове телебачення. Нічого особливого більше немає.
- А як щодо шкіл?
- З школами працюємо. Навіть з учнями в школах працюємо. Епізодично взагалі-то, але це початок. Вчителів підтримуємо. Ось недавно в одному з регіонів Грузії проходив тренінг для вчителів. Для них це було досить цікаво.
Знаєте, у західних країнах медіаграмотність це вже звичайний предмет, як фізика, математика, на відміну від нас з вами. У нас же розмова про це тільки почалася. Але на цьому етапі, як-то кажуть, це предмет наскрізної компетенції. Ось тому ми вважаємо, що зараз одна з головних цілей – це працювати з вчителями. Щоб вони в різних предметах якось зуміли говорити з дітьми про цю сферу, самі мали навички в цій області.
- Виходячи з вашого досвіду, можливо, ви порадите щось нам?
- А ви, по-моєму, розвиваєтеся у дуже хорошому напрямку (сміється). Це приблизно те саме, що робимо ми, тому що донори одні й ті ж. І проблеми у нас майже однакові.
Покращення стосунків між вчителями і учнями завдяки медіаосвіті, повсюдна монополія держави, важливість національної ідентичності. Про це та інше нам розповіла Тамара Мацкевич – заступник голови громадського об’єднання “Товариство білоруської школи”.
- Розкажіть, коли медіаграмотністю зацікавилися у Білорусії?
- Наша медіаорганізація («Товариство білоруської школи» – прим. авт.) системно почала цим займатися з 2013-го року. До цього у нас були фрагментарні спроби включити відеоматеріали в освітній процес, їх аналіз. Але тоді ми ще не розуміли важливості. Звичайно, українські події підштовхнули нас до системного і цілеспрямованого впровадження медіаграмотності в школах. Перше, з чого ми почали, – оскільки ресурсів у нас було не так багато, в тому числі і людських, – це медіаосвіта для медіаосвітян (mediaeducation for educators). І ми розраховували на ефект снігової кулі: ми навчимо педагогів, які навчать дітей, які навчать колег, до яких долучаться батьки. Ну в принципі так воно і вийшло.
- З якими труднощами ви зіткнулися у цьому процесі?
- Труднощі, напевно, як і всюди, в тому, що держава недостатньо уваги приділяє медіаграмотності і взагалі освіті. Напевно, українська держава тут виняток, бо вона хоч якось реагує. Наша держава взагалі не помічає важливості, тому все тримається на ентузіастах, на громадськості, на вчителях, на журналістах, на тих, хто відчуває, що ми це робимо, тому що ми повинні це робити. Крім того, у нас в Білорусі немає механізму впливу на освітні програми і стандарти – це все монополізовано державою. Країна у нас не демократична, тобто ми позбавлені механізмів впливу на процеси, які відбуваються і в освіті, і в управлінні. Ось це трішечки гальмує.
З іншого боку, є великі плюси. Нам немає на кого сподіватися, тому люди об'єдналися. Ми не розраховуємо на швидкі успіхи і допомогу, ми робимо те, що можемо. І поступово медіаосвіта стає популярною, модною темою. Ті, хто спробував – побачили, що це круто. Ми зробили 3 курси дистанційної підтримки тих вчителів, які займаються медіаосвітою. І в результаті 82% вчителів сказали, що після того, як вони стали інтегрувати медіаосвіту в свої предмети, у них покращилися стосунки з дітьми. Тобто учні побачили, що вчителі не просто за програмою якусь дурницю розповідають. Вони побачили, що вчителі хочуть для них зробити щось корисне. Збільшилася мотивація до навчання. 32% дітей сказали, що батьки теж зацікавилися медіаосвітою. Тобто їм стало цікаво, чим їх діти займаються в школі: як це, покажи, навчи мене, наприклад, декодувати новини або якісь тексти, рекламу і таке інше. Ось такий у нас вийшов ефект.
Цей сніжний ком, може не такий великий (був би більше, якби до нас приєдналася держава), але він є. Більш того, сталося так, що вчителі створили моду на освіту – навчання стало престижним. І оскільки це на слуху у педагогічній еліти, поступово критичне мислення і якісь медіакомпетенціі проникли в нові стандарти, які зараз видані і почали діяти в кінці минулого – на початку цього року. Там вже є критичне мислення, чого раніше не було. В програми з історії та суспільствознавства теж включені медіакомпетенціі, як вимоги до предметних знань. Ось такі у нас результати.
- Тобто ініціатива по суті знизу, але вона була підхоплена?
- Так. Ми спираємося на низові ініціативи. У нас же немає адміністративного ресурсу, щоб ми наказали комусь щось впровадити. Тому ми набираємо на курси лише добровольців. Вони більш мотивовані і отримують більш якісні результати.
- А наскільки зацікавлене в медіаграмотності старше покоління, крім батьків учнів? Прості люди, які дивляться державні ЗМІ, читають державні газети, на скільки вони усвідомлюють, що це теж треба, щоб відокремлювати зерна від полови?
- Тут є велика проблема. Тільки зараз журналісти почали створювати рубрики, сайти, друкувати якісь проблемні статті. Я думаю, що наше суспільство ще не усвідомлює наскільки нас обманюють. І на відміну від України, у нас ідуть інформаційні операції не тільки від нашого спільного сусіда зі сходу, який, мріючи оновити свою імперію і повернути «рабів-втікачів» українців, білорусів, веде боротьбу за нашу ідентичність. А що таке національна ідентичність – це імунітет проти фейків, проти пропаганди. І тому вони великокаліберними інформаційними снарядами обробляють Білорусь і Україну. Україна, слава Богу, навчилася трошки оборонятися. У нас же це підтримує держава. І політику впливу м'якої сили ви у нас не побачите. Наприклад, у нас не дають дозволу виступати білоруськомовним рок-групам у великих залах. У той же час ці «нафталіно-кіркорови і команда» – вони мають зелене світло. І це насаджується. Вся ця російськомовна попса, всі ці серіали, всі ці Соловйови на державних білоруських каналах щодня труять людей. І наші громадяни, звичайно, дезінформовані.
У той же час, на відміну від України, наша держава все-таки авторитарна. А мета будь-якого авторитаризму – тільки збереження своєї влади. І це тримається на пропаганді, на монополізації засобів масової інформації, на обробці, що ми живемо краще за всіх і не так, як в інших країнах. І всі навколо вороги. Тільки наша влада може... Зрозуміло, так?
І тому ми затиснуті з двох сторін: з боку своєї держави, яка є ворогом народу, на відміну від України, де держава все-таки своя, може не така хороша, як би хотілося одразу. Але тут конкретний ворог – ворог свого народу, ворог ідентичності, ворог громадян Білорусі. Ми під подвійним ударом. Але я думаю, що крига скресла, тому що, якщо дивитися на дослідження, то не більше 13% людей вірять лише білоруським державним каналам. Це не говорить, що у нас медіаосвічене населення. Це може бути фрустрація, апатія, недовіра. Проте надія є. Але треба з цим більше працювати.
- Ви вчора цікаво розповідали про медіамеседжі. Люди самі зацікавлені в тому, щоб створювати такі медіамеседжі і, в якомусь сенсі, протистояти існуючій ситуації?
- Так, звісно. Багато медіамеседжів у нас нестандартні, креативні. Ось, наприклад, Mark Formelle – це, так би мовити, бізнес при державі. У Білорусі вони випускають трикотаж. І до дня рідної мови, 21 лютого, вони випустили серію мовних шкарпеток. На них написано: “мова гэта стылева”. І, наприклад, «ў» короткий – що відрізняє нас від інших. Компанія зробила обмежену колекцію. Це було всюди підкреслено. Але, менш із тим, ця колекція, на відміну від всіх інших, продавалася лише у фірмових магазинах і розлетілася буквально в перші кілька днів. Знайти товар було неможливо. Всі люди їздили і купували ці шкарпетки, на яких написано “Мова гэта стылева” або “На мове гаворыш? А калі запытаю?”. Ми, зрозуміло, запізніла нація, але, разом з тим, процеси формування йдуть. Тому у нас є надія, що все буде добре.
Ми живемо в епоху постправди, коли збройний конфлікт та війна на Cході України руйнують основи держави, наражають на небезпеку тисячі життів. В цей час, як ніколи, постає питання професійної роботи журналіста.
Бажаєте дізнатися як професійно написати воєнний репортаж? Які неочікувані проблеми можуть стати на заваді збору інформації? Як забезпечити захист інформації на носіях пам’яті, охорону каналів зв’язку та як убезпечити себе від вірусних програм? Відповіді на ці та інші запитання стануть інформаційним трофеєм для учасників заходу.
Академія української преси за підтримки представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні запрошує журналістів та студентів-журналістів взяти участь у тренінгу «Особливості роботи журналіста в умовах воєнного конфлікту», який відбудеться у Вінниці 28-30 травня 2019 року.
Під час заходу на журналістів чекають три тематичні модулі:
Анкети до реєстрації можна заповнити ТУТ>>>
Участь у тренінгах є безкоштовною. Харчування за рахунок організаторів. Учасникам з інших міст надається місце у готелі за рахунок організаторів. Компенсація витрат на проїзд здійснюється за наявності проїзних документів.
Відбір учасників відбуватиметься на конкурсних засадах.
_________________
Контактна особа:
Юлія Кулик, асистент проектів АУП
(050) 734 45 79
info@aup.com.ua
Про перші кроки по медіаграмотності в Молдові та студентські труднощі розповідає представниця Молдовського педагогічного університету імені Іона Крянге Лілія Цуркан.
- Коли у вашому університеті почали викладати медіаграмотність?
- Викладати медіаграмотність ми починали лише з 2017-го навчального року. Але у 2015 році ми пройшли перший модуль з Deutsche Welle Akademie.
- З чим пов’язаний ваш інтерес до медіаграмотності. Чому вирішили викладати цю дисципліну?
- Тому що ми вже використовували медіаграмотність. Її вселили в наші органи, можна так сказати. Ми «їмо» всі ці медіа, споживаємо медіаінформацію кожного дня. Тому медіаграмотність і стала для нас цікавою.
- Ви викладаєте 2 роки. Який унікальний досвід, яким ви б могли поділитися з колегами, ви вже отримали?
- Досвід невеликий, тому що у нас було всього 3 серії підготовки до викладання з Валерієм Івановим та Тетяною Івановою (АУП). Були робота з фейками і гри. Ми повинні ще вчитися. Тому ми навряд чи зараз можемо чимось поділитися.
- Ви самі розробляєте методики навчання чи, можливо, з вами діляться іноземні колеги?
- Досвідом і всіма методиками з нами діляться наші медіаексперти. Ми їх отримуємо і намагаємося розібратися.
- З якими проблемами ви стикаєтеся в ході викладання медіаграмотності? Наприклад, може студенти чогось не розуміють?
- Для студентів зазвичай трудністю є розпізнання фейків і те, як уберегти своє ім'я в соціальній мережі. А ще, як розрізняти хороші новини і погані. Ось це найбільші проблеми, які виникли.
- А ваші студенти потім будуть викладати медіаграмотність в школах?
- Так, вони будуть викладати для 1-4 класів в гімназіях. Міністерство освіти зробило цей предмет окремим курсом.
- Що ви б могли порадити українським колегам, виходячи зі свого досвіду?
- Важко сказати... В Україні я помітила, хоча, можливо, я помиляюся, що про медіаграмотність тут знають більше, ніж у Кишиневі в Педагогічному університеті.
- Ми просто зіткнулися з проблемою засилля фейків і нам довелося розібратися. Може, у Молдові теж є така проблема?
- Звичайно є, але, по-моєму, це все шоу стосувалося медіа. Це все організоване і добре продумане.
Німецька НДО n-ost (n-ost.org // Берлін) і Академія української преси (aup.com.ua // Київ) спільно з іншими партнерськими організаціями за фінансової підтримки з федеральних коштів ФРН запускають новий проект, спрямований на підвищення медіаграмотності населення на пострадянському просторі (про попередній проект «Медіанавігатор» ви можете дізнатися тут: medianavigator.org або тут https://ua.ejo-online.eu/4480/etyka-ta-yakist/media-navigator-online-toolkit).
Старт проекту - червень 2019 року.
Для роботи в тандемі з керівницею проекту з Берліна ми шукаємо координатора в київський офіс АУП, терміном мінімум до січня 2020 роки (планується продовження проекту на наступний рік)
Спільно з колегою з Берліна ви будете відповідальні за:
Бажано, щоб ви володіли наступними якостями та вміннями:
Ми пропонуємо:
Ваші питання і заявки в формі одного PDF-документа (max. 2 MB), що включає в себе резюме (із зазначенням мов, якими ви володієте) і переконливий мотиваційний лист (+ за бажанням - дипломи та сертифікати) приймає Єлизавета Кучерова до неділі, 12 травня 2019 року за електронною адресою: medialiteracy@n-ost.org. Співбесіди в Києві плануються орієнтовно на 16 - 17 травня.
Весна! Час для нових зусиль та можливостей!
Академія української преси за підтримки DW Akademie повідомляє про старт реєстрації на тренінг для тренерів з медіаграмотності (1 фаза)!
Якщо вам цікава сфера медіа, ви вмієте критично мислити і можете за лічені секунди відрізняти фейк від правдивої інформації —добре, але ми допоможемо вам ще краще орієнтуватися в інформаційному просторі. Під час триденного тренінгу експерти проекту нададуть інструменти та потрібні навички для подальшого мультиплікування ваших знань. Розкажуть як працювати з різними цільовими аудиторіями, вибудують чітку модель проведення тренінгу та допоможуть розібратися у цікавих для вас питаннях.
Тренінги відбудуться у двох міста України:
24-26 травня 2019 рік — Київ;
30-31 травня-1 червня 2019 рік — Львів.
АНКЕТИ ДО РЕЄСТРАЦІЇ ТУТ>>>
(будь ласка, відповідайте максимально чітко на мотиваційні запитання в анкеті, це впливатиме на результати відбору)
УВАГА! Після участі в проекті для тренерів, учасники зобов’язуються поділитися отриманими знаннями та навичками шляхом проведення власних тренінгів.
Участь у заході є безкоштовною. Харчування за рахунок організаторів. Учасникам з інших міст відшкодовуються транспортні витрати, за умови надання оригіналів квитків та надається проживанням у готелі під час проведення тренінгу (2 ночі).
Відбір учасників відбуватиметься на конкурсних засадах. Прийом заявок завершується за 5 днів до дати початку тренінгу в кожному місті.
Контактна особа:
Юлія Кулик, асистент проектів АУП
(050) 734 45 79
info@aup.com.ua
Академія Deutsche Welle є провідною організацією Німеччини для розвитку міжнародних засобів масової інформації. Консультанти і тренери підтримують вільні і незалежні медіа з 1965 року. Організація пропонує міжкультурні та професійні навчальні семінари, програми і стажування для майбутніх журналістів. DW Академія також розробила магістерську програму «Міжнародні Медіа Студії», яка поєднує у собі навчання з розвитку ЗМІ, управління медіа, журналістики та комунікації.
За фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини
Важливість та користь нових технологій, скорочення розриву між містом і селом в Казахстані, вивчення основ медіаосвіти через ігри. Про це та інше ми розмовляли з Галією Ібраєвою - професоркою факультету журналістики Казахського національного університету імені Аль-Фарабі.
- Коли взагалі зацікавилися і почали займатися медіаграмотністю в Казахстані?
- Я переглянула дослідження по медіаграмотності і виявила, що у нас захищено кілька дисертацій з цієї теми. Наші вчені, виявляється, досить довго займаються цією тематикою. Вони виділяють два періоди у розвитку медіаграмотності країні. Перший - з моменту створення незалежної держави до 2000 року. Але це, мабуть, пов'язано з тим, що в той період нові технології не були поширені, тому люди і не мали чіткого уявлення про те, що таке медіаграмотність. Це стає особливо актуальним з поширенням Інтернету. Другий період триває з 2000-го по 2018-й рік. Чому така періодизація? Люди пояснюють це тим, що йде активний розвиток нових технологій.
У зв'язку з цим, урядом приймається ряд постанов. Наприклад, у 2006 році прийнято спеціальну постанову, присвячену створенню умов для поширення знань про медіаграмотність. Потім, звичайно, активно розвиваються нові технології і, якщо на початку-середині 90-х років охоплювалося 5% населення, то зараз – 74%. А чому 2018 рік? Тому що саме в цей період приймається державна програма, яка називається «Цифровий Казахстан». На неї виділено дуже великі кошти, і вона розрахована до 2022 року. Програма передбачає охоплення населення до 84%. Звичайно, якщо брати технологічну сторону, держава дійсно створює всі умови, щоб люди отримували інформацію, користувалися послугами нових технологій, щоб цифровий розрив між країнами, які високорозвинені, і країнами, які менш забезпечені новими технологіями, скорочувався. Тому що, якщо розрив не скоротити, тоді, звичайно, ми набагато відстанемо.
Інша проблема, яка стала вирішуватися (можливо, раніше також докладалися зусилля, але результат є саме з 2018 року), – з'явилася ціла команда, яка дозволяє нам створити інститут тренерів в області медіаграмотності. І один з таких тренерів – Тетяна Іванова (АУП), яка надихнула дуже велику групу наших представників факультетів журналістики, а їх у нас понад 28 (факультети і кафедри). І коли вона змогла просто запалити людей, переконати, що це дуже важливо, що це актуально, що з нашими силами реально поширювати такі знання, то, звичайно, це спрацювало. І зараз за підтримки міжнародних організацій, таких як ЮНЕСКО, Internews, USAID, проводиться дуже багато тренінгів та семінарів. Охоплюється все більше молодих людей з числа студентів факультетів журналістики. І вони дають новий струмінь в поширенні знань про медіаграмотність. Тому я сподіваюся, що ці знання будуть доступні і молоді, і іншим верствам населення Казахстану.
- Наскільки я розумію, і держава, і медіаорганізації здійснюють рівний внесок в розвиток медіаграмотності?
- Так. Тепер, звичайно, повинен бути відгук самих користувачів. Зараз на конференції я отримала дуже хороші знання від колег з Вірменії, Грузії, Молдови та місцевих, хто нас зустрічав. Знову із запальною промовою виступила сама Тетяна Іванова. Тому ці знання, особливо в області гейміфікації, створюють якусь особливу атмосферу доступності, легкості і допомагають точково досягати цілей. І це дуже важливо, щоб люди, не напружуючись, отримували знання.
- Тренінги по медіаграмотності в Казахстані відвідують люди різних поколінь. Скажіть, чи відчувається різниця в сприйнятті між молодшим і старшим поколіннями?
- Після останнього тренінгу в Internews, який відвідали мої магістранти, я побачила у них величезний ентузіазм і бажання далі активно працювати в цій галузі, тому я думаю, що це доступно всім верствам населення. Особливо це важливо для покоління, яким за 40. Тому що вони все одно у цьому середовищі і повинні знати нові технології, повинні знати, як треба протистояти небезпекам, які є. Це важливо і для дітей, щоб мережі не стали інструментом для будь-яких негативних наслідків. Наприклад, тому що є різні явища, типу булінга, шкідливої інформації, яка може деструктивно вплинути на дитину.
- Вчора ви згадували, що проводили опитування в університеті. Одним із питань було - «Чи помічаєте ви помилки журналістів?». Чи не плануєте ви створення подібної програми, щоб користувачі медіа знаходили помилки і повідомляли про це?
- Це дуже гарна ідея (усміхається). Дякую! Але це тільки пілотні дослідження. Зараз ми проводимо більш масштабний експеримент і сподіваємося, що отримаємо інформацію не тільки від молоді, а й спробуємо дізнатися настрій більш старшого покоління. Це дослідження має торкнутися не лише жителів міст, де є Інтернет і всі можливості спілкування в соціальних мережах, але й перш за все сільського населення. Тому зараз дуже важливо, щоб розрив між містом і селом скорочувався, щоб був рівний доступ до нових технологій і розуміння медіаграмотності у жінок і чоловіків. Тому що з цим теж є певні проблеми. Також є проблеми віку і поколінь. Тому дуже важливо, щоб люди просто прагнули до знань. Тоді вони зможуть адекватно реагувати на будь-які труднощі, що можуть спричинити різні наслідки, як економічні, так і політичні.
- Коли, на вашу думку, Казахстану вдасться подолати цифровий розрив?
- В принципі, у нас вже давно запущена масова програма, називається «Електронний уряд». Кожен житель Казахстану отримує електронний підпис, і він має право, наприклад, отримувати довідки, які раніше він отримував, відвідуючи якусь державну установу: прописку, отримання паспорта або інших документів. Виходить, що люди звільнили свій час. Маючи електронний підпис, вони можуть отримувати всі документи у себе вдома. Папери будуть дійсні, досить роздруковувати їх. Але щоб це все отримати, треба все-таки мати елементи медіаграмотності.
Тобто медіаграмостність – це не тільки торгівля через Інстаграм. Хоча дуже багато людей оволоділи цими знаннями. Або, наприклад, оплата квартирних послуг. Якщо раніше треба було йти на пошту і перераховувати гроші, то тепер ти можеш вдома все це проплачувати. Для цього теж треба мати певні знання, розуміти, як це робиться. Або, наприклад, ти щось хочеш купити – квитки в театр, кіно – не треба бігти до кас, ти можеш зробити це дистанційно. Те ж саме з квитками на літак. Тобто дуже багато послуг через мережі дозволяють звільнити час. Це доступно зараз багатьом, практично кожному: як жителю сільській місцевості, так і городянину. Якщо раніше в сільській місцевості треба було за 500 км кудись виїжджати і отримувати довідку, тепер можна зробити її, сидячи вдома.
- Інтернетизація села на високому рівні, наскільки я розумію?
- Ми прагнемо цього. Правда є ще один фактор, географічний – коли не всі села можна забезпечити, тому що сигнал не скрізь проходить. Але уряд намагається зробити все, щоб гарантувати доступність. Тому у нас зараз телевізійне мовлення охоплює всю країну. Зарубіжні канали теж доступні по всій країні. Робиться дуже багато, люди швидко освоюються. Я ось дітям привезла маленьких роботів і навіть не знала, як їх включити, а вони схопили і тут же самі включили. Тобто нове покоління зовсім по-іншому сприймає нові технології.
- Протягом часу, коли ви займалися впровадженням медіаграмотності, ви отримали якийсь унікальний досвід? Можете поділитися з іншими?
- Я думаю, це те, що Тетяна Іванова відкрила для нас світ гейміфікації. Тетяна – хороший методист, і вона розуміє, як можна через гру донести важливі ідеї, передати ті основи, які важливі для людини, не нав'язуючи і не теоретизуючи. Вчорашні розповіді представників Вірменії, Грузії про онлайн ігри по медіаграмотності навіть наштовхнули на думку, а чому б не створити подібні ігри у нас теж. Тобто для мене це дуже корисний досвід. І взагалі сам принцип проведення занять в такій радісно-захоплюючій формі, коли створюється команда, досить сприятливий. Наприклад, команда, у яку нас зібрала Тетяна, – ми досі спілкуємося, не дивлячись на те, що ми в різних містах. Зв’язок один з одним підтримуємо завдяки Інтернету.
- Тобто медіаграмотність потрібна кожному?
- Вона потрібна, так. Дуже важлива, тому що часто в суспільстві трапляються різні складні ситуації. Наприклад, проходить якась чутка – у нас в Казахстані говорять «зуглак», значить «довге вухо», тобто сарафанне радіо, можна сказати, – і люди, не отримавши підтвердження або отримавши часткову інформацію, можуть миттєво поширювати її всім, і, таким чином, шкодити суспільству. Тому тут треба вмикати критичне мислення. Перевіряти, по-перше, походження інформації, бажано за кількома джерелами. Потім питати у інших людей. Перевіряти онлайн. Тобто треба завжди бути обережним. Слухачі повинні розуміти, що це не просто гра. Їм треба розвивати свій рівень критичності, щоб менше довіряти комусь і більше слухати себе. А для цього треба більше читати, більше знати, бути підготовленим.
- У Казахстані часто зустрічається неперевірена інформація в медіа?
- Іноді буває. Особливо в онлайн-медіа, в соціальних мережах можуть запускати чутки. Раніше, в середині 90-х років, фейки могли з'являтися навіть в традиційних ЗМІ – замовні матеріали або негативні, які не підтверджувалися. Або ж, наприклад, зараз можуть передати інформацію про арешти, корупційні справи – це знову-таки неперевірені факти. Не можна відразу називати ім'я людини, якщо її провина не доведена. Тобто існує презумпція невиновності. Провину треба доводити, а не відразу ставити клеймо на людині. І це дуже важливо, тому що ми – народ нечисельний, всі один одного прекрасно знають, і коли з’являється якийсь негатив, обвинувачений дуже важко це переживає. Зазвичай це буває з міністрами або великими чиновниками, бізнесменами. Важливо зберігати нейтралітет. Для цього людина повинна мати знання, володіти внутрішньою культурою, щоб не підривати репутацію інших людей через негативні моменти, які виникають, тому що надходить неправильна інформація.
- Можливо, ви хочете ще щось додати?
- Я хотіла б висловити подяку за організацію такої конференції, тому що ця тема хоча і давно присутня в нашій культурі, але особливо активно стала розвиватися за підтримки міжнародних організацій і наших тренерів в останні 2 роки. Я вдячна, що конференція пройшла на дуже високому рівні: сервіс, самі дискусії, дружнє обговорення, зацікавленість в отриманні знань. І якщо ми зробили внесок зі свого боку, то я дуже рада.
Коли інформація з території, яка має збройний конфлікт, не інформує, а впливає, коли відбувається заміна якості на сенсацію, викривлення фактів стає нормою, а пріоритет надається судженням та емоціям, журналістська робота має бути радикально-відповідальною задля задоволення інформаційних потреб суспільства. Якщо ви бажаєте дізнатися, як журналіст впливає на перебіг та розвиток конфліктів, Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні (Філія у Харкові) запрошує взяти участь у семінарі «Журналістика конфліктів: стереотипи, лексика, акценти».
Семінари для журналістів відбудуться у двох містах України:
14-15 травня 2019 рік — Сєвєродонецьк;
16-17 травня 2019 рік — Харків.
Анкети для реєстрації можна заповнити тут>>>
Участь є безкоштовною. Харчування за рахунок організаторів. Учасникам з інших міст надається місце у готелі за рахунок організаторів. Компенсація витрати на проїзд буде здійснена за наявності квитків на маршрутне таксі, автобус, потяг не вище 2-го класу розміщення.
Відбір учасників відбуватиметься на конкурсних засадах. Учасникам, які були відібрані до участі будуть надіслані запрошення.
Контактна особа:
Юлія Кулик, асистент проектів АУП
(050) 734 45 79
info@aup.com.ua
