Цей аудіозапис створений LLM від elevenlabs в тестовому режимі для покращення та зрунчості сприйняття інформації.
Ми будемо вдячні за ваш відгук до такого підходу.
Уже кілька років поспіль команда Академії української преси (АУП) за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США реалізує проєкт «Українські регіональні (прифронтові) ЗМІ: модернізація через менторинг». Його мета — підтримати місцеві редакції, що працюють у прифронтових або звільнених від окупації регіонах, та допомогти їм не втратити зв’язок зі своєю аудиторією — людьми, які живуть у щоденній реальності війни.
Команда АУП здійснила черговий візит до цих редакцій. Першою зупинкою стала невелика, але незламна редакція газети «Голос Гуляйпілля». Прифронтове Гуляйполе, що в Запорізькій області, давно стало символом стійкості та людської відваги. З довоєнних 14 тисяч мешканців у місті залишилося менш ніж дві тисячі — кожен з них щодня стикається з небезпекою, але не втрачає віри.
Попри постійні обстріли, евакуації, втрати і майже повну відсутність ресурсів, газета «Голос Гуляйпілля» продовжує виходити — нині накладом у 1000 примірників. 586 днів мовчання — саме стільки тривала вимушена пауза, поки видання знову не ожило в жовтні 2023 року. І стало можливим це завдяки тим, хто залишився — чотирьом працівникам, які замінили вісім до війни.
Головна редакторка Тетяна Велика, її колега-журналіст, верстальник і бухгалтер — це команда, яка працює не просто над газетою, а над надією. На восьми шпальтах — не сухі зведення, а людські історії. Тут — героїчні будні волонтерів і військових, прощальні слова про загиблих, чесна розмова про життя серед руїн. Газета дає не лише факти — вона дає людям відчуття приналежності, сили й пам’яті.
У світі, де правду часто витісняють фейки і анонімні телеграм-канали, місцева преса — чи не єдине джерело довіри. Газета тут — це не просто друк. Це нитка, що зшиває розірвану реальність громади. Це дзеркало, в якому кожен може впізнати себе, своє горе, свою надію.
Місцеві мешканці вірять, що над їхнім містом і досі витає дух волелюбного Нестора Махна. Гуляйполе — це не просто географічна точка. Це фортеця духу. І жодна російська армія не змогла її зламати. Так само, як не змогла зламати людей, які щотижня випускають газету — майже без фінансування, на ентузіазмі, на вірі.
Куратори АУП провели оцінку ситуації та визначили, які медіа потребують підтримки найбільше. «Голос Гуляйпілля» — серед них. Бо це не просто локальне видання. Це голос правди, який звучить там, де багато хто вже здався б.
У прифронтових містах немає спокою. Але там є газета, яка приходить до людей попри все. І поки її сторінки друкуються — ми знаємо: Україна тримається. На людях! На правді! На слові!
АУП та НСЖУ запрошує (АНОНС) регіональні та місцеві редакції з Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Сумської, Чернігівської, Харківської й Херсонської областей взяти участь у 4-місячному навчанні (липень-жовтень 2025).
🇱🇹 Проєкт фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
20 відібраних прифронтових медіа опановуватимуть:
• Роботу з чутливим контентом та іншими етичними викликами
• Протидію дезінформації й верифікацію
• Кібербезпеку, цифрові платформи та використання ШІ
Тренер(к)и:
🔥 Юлія СУРКОВА – досвідчена воєнна журналістка.
🔥 Тетяна ІВАНОВА – медіаекспертка та бізнес-тренерка.
🔥 Андрій ЮРИЧКО – медіатренер Академії української преси.
Учасники навчального курсу отримають сертифікат, експертне наставництво та рекомендацію НСЖУ щодо прямого партнерства з редакціями країн ЄС.
✅ ЗАПОВНИТИ ЗАЯВКУ ✅
Дедлайн: 7 липня, 12:00.
27 червня об 11:00, відбудеться нарада-зустріч: «Друковані медіа в період війни: перші здобутки співрегулювання та нові виклики»
Тривалість: до трьох годин
Посилання на форму реєстрації: https://forms.gle/qKUiuV9rvnETP6cr6
Очікується участь у нараді:
• Голова та представники Національної ради з питань телебачення та радіомовлення України;
• Представники Держкомтелерадіо України: профільних комітетів ВР України: профільних міністерств та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв’язку (НКЕК);
• Керівництво АТ «Укрпошта»;
• Представники профільних громадських об'єднань та професійних спілок, донорів та іноземних посольств;
• Голова ГС «Орган спільного регулювання у сфері друкованих медіа» та засновники спілки.
Питання до обговорення:
• ЗУ «Про медіа» в частині підсумки роботи ГС «Орган спільного регулювання» за дев’ять місяців. Стан друкованих медіа в Україні в умовах агресивної війни Росії проти України, що триває;
• Вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на розповсюдження та передплату друкованих медіа в Україні;
• Обговорення шляхів усунення перешкод для роботи друкованих медіа в прифронтових та тимчасово окупованих територіях;
• Розгляд можливостей державної адресної або галузевої підтримки локальних і гіперлокальних друкованих медіа, а також медіа громад.
20 червня 2025 року в стінах Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбувся «Вечір критичного мислення» на тему «Дезінформація 2.0: як ШІ змінює правила гри», який провів Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, відгукнувшись на запрошення Молодіжної Ради міста Миколаєва. (більше…)
19 червня 2025 року в прямому ефірі на YouTube-каналі Академії української преси відбувся розіграш подарунків серед учасників конкурсу дитячих малюнків, створених за мотивами коміксу «Вторгнення трусів-убивць!» від видавництва “Час Майстрів”. (більше…)
Дорогі журналісти!
Вже котре літо ми живемо у країні, де звук сирени звучить гучніше за тишу, а правду доводиться виривати — не з джерел, а з бруду, болю і брехні. Вона — правда — вже не просто факт. Вона — чин, вибір, відповідальність.
Ці роки навчили нас, що слово здатне не лише пояснювати, а й рятувати. Від відчаю. Від розгубленості. Від зневіри. І саме ви — ті, хто попри втому, небезпеку, втрати й нищівні випробування епохи — не припинили говорити.
Заголовки ваших матеріалів пульсують, як серце народу — вони точні, болючі, незамінні. Ваші сюжети — не просто кадри, а доказ: ми тримаємося. Ми пам’ятаємо. Ми — живі. У часи, коли з реальністю змагається вигадка, ви залишаєтесь маяками. І не даєте потонути у потоці спотворених фактів.
Академія української преси пишається бути поруч з вами. Ми не воюємо фізично, але ми допомагаємо тому, хто тримає мікрофон замість зброї, камеру замість щита, запитання — замість наказу. Ми разом із вами очищаємо простір для чесного слова. І так, це теж про силу.
Журналісти, ви не статисти в історії. Ви — її співавтори.
Сьогодні ваш день. І в цей день ми дякуємо вам за витримку, за достовірність, за мужність. За кожен репортаж з вогню, за кожен матеріал з гідністю, за кожне «ми з України», яке звучить у різних мовах, але завжди по суті.
Ми віримо, що буде інший час. І ми розповімо про нього. Разом.
Ця потреба вже існує і не може бути замінена лише тому, що нам не подобається.
Чому всі держави люблять свою пропаганду? Вона є механізмом, що породжує вигідний для держав інформаційний простір. У цьому інфопросторі затишно почуваються продержавні думки й погано — антидержавні (за всієї умовності цих термінів). Коли ж усі або більшість починають мислити однаково, це безсумнівно полегшує інформаційне управління ними. Держава не ворог своїм громадянам, але вона й не ворог собі самій, і компромісним стає підхід, що враховує дві ці вимоги.
У кризові періоди, а війна є саме таким, відбувається те, що війна посилює всі інформаційні правила і контроль, роблячи їх більш жорсткими. І це цілком зрозуміло, оскільки ускладнюється саме життя. Вороги стають справжнісінькими, а друзі улюбленішими, а будь-яке відхилення від норми сприймається як зрада.
У держпропаганді будь-якого історичного періоду є три правила:
СРСР завжди жив в оточенні ворогів, тож у такому розумінні немає нічого нового. Це потім прийшла перебудова, коли вороги перестали бути ворогами, так і не ставши врешті-решт друзями. Але інерція масової свідомості така, що вона весь час запізнюється у своїх змінах порівняно з політикою.
Війна — це і новий для населення тип інформаційного інструментарію, а не просто військові дії на полі бою. Зброя стає словами, примушуючи до певної дії, а слова теж стають зброєю, оскільки їхня небезпека багаторазово зростає.
Якщо раніше всі жили більше у світі слів, то тепер усе зміщується у світ зброї. І це певною мірою односторонній процес, з якого дуже складно виходити. Слова плюс зброя завжди сильніші за самі слова або за саму зброю.
У принципі в такі часи все стає аналогом зброї. Тімоті Снайдер пише: «У Російській Федерації сьогодні закон перетворився на зброю. Судові переслідування слідують забаганкам Путіна і його режиму, і закон буде застосовано відповідно до політичних (і фінансових) інтересів тих, хто перебуває при владі. Російські ЗМІ сповнені звинувачень, висунутих російськими чиновниками, в тому, що люди є злочинцями або правопорушниками, навіть до того, як їх судили або піддавали будь-якій судовій процедурі».
До речі, комунікації під час війни стають важливішими, ніж у мирні періоди. Якщо держави й у нормі не люблять критику, то у воєнний період критика починає розглядатися як зрада. І ця жорсткість виправдана тим, що держава відчуває потребу в єдиному погляді на події, тобто голос держави має бути принципово гучнішим за інші голоси. І це закон насамперед воєнного часу.
Зростає негативна роль помилок в управлінні, за які державі тепер доводиться розплачуватися серйозними втратами, чого не було в мирний час. Зростає кількість фейкових повідомлень, які системно створюються ворожою стороною. Вони мають силу, оскільки фейки читають одні люди, а спростування фейків — уже інші. Ці два потоки часто не збігаються...
Ми дивимося на минуле очима сьогодення, а тоді такої можливості не було. І на майбутнє теж ми дивимося очима сьогодення, але й тоді не буде так, як це бачиться сьогодні. Дуже часто зміни поколінь ведуть до зміни картинок і минулого, і майбутнього.
Неправильні структури, неадекватна ментальність веде в кризові періоди до серйозних ускладнень. Історик Євген Добренко (народився в Одесі, у 1992 році емігрував у США) написав на своїй фейсбук-сторінці: «У різних інтерв’ю мене майже завжди запитують, чому я весь час повертаюся до Сталіна і сталінізму. Пояснюю: усі російські правителі після монголів (від “усіх Іванів” до Путіна) виконували одну й ту саму місію — адаптували ординську державу-імперію до нових реалій. Але були особливо складні історичні перевали (нова і новітня історія). Сталін здійснив революцію, що дорівнює петровській: він адаптував цього ординського Левіафана до модерності, перевіз цю середньовічну азійщину через річку історії на новий берег. Усі спадкоємці Сталіна аж до сьогоднішнього дня мають справу з продуктами сталінізму — радянською державою, радянською імперією і радянським народом. Сьогодні цією країною править останнє радянське покоління, люди, які народилися за часів Сталіна. Вони відтворюють сталінізм як дихають. І несуть і несуть квіти своєму кумиру. І поки вони не вимруть, і довго ще після їхньої смерті, його спадщина буде живою, оскільки вона спочиває на фундаменті багатовікової історії насильства і рабства. І іншої історії у цієї країни немає і не буде».
Завдання пропаганди — утримувати контакт з аудиторією. Часто це навіть важливіше за саму передачу інформації. Неадекватна інформація не пройде через канали пропаганди, оскільки її не прийме аудиторія. А іноді й пройде, й залишиться в мізках, коли її дуже жадає аудиторія.
Ми всі так багато говоримо про інформацію, оскільки реальний матеріальний світ весь час втрачає свої позиції. Багато країн сьогодні вивели своїх громадян на гідний рівень життя, і крізь цей параметр на громадян більше немає можливості впливати.
І, ймовірно, слід користуватися терміном не інформаційні, а комунікативні канали, оскільки робочою є не стільки сама інформація, скільки й контексти, наприклад, хто й кому це передає. Інформаційний канал — це акцент на інформації, комунікативний — ураховує комунікативне середовище. Інформаційний канал бачить те, що перед очима, комунікативний — наслідки побаченого.
Лише інформація й інформаційний канал не дають нам змоги аналізувати й прогнозувати стимули та реакції на інформаційну передачу, концентруючись лише на контенті. Пропаганда — це саме комунікативний канал. Дещо перебільшуючи, можна сказати, що в цьому випадку реакції одержувача важливіші за саму інформацію. Тобто передачі підлягає те, що приносить найбільшу реакцію масової свідомості, причому саме ту, яка й потрібна.
З цієї причини нові засоби швидко закрили нішу «своїх» медіа, на які переходить молоде покоління (приклади тут, тут, тут, тут, тут і тут). Ці медіа розв’язують усі ті проблеми, які накопичилися в старому суспільстві. «Доросле» суспільство змінилося «молодим»... Раніше були мільйонери з нафтової сфери, сьогодні вони приходять із тіктоку... Матеріальна опора влади стала нематеріальною.
Сучасна людина не може жити без медіа. І це не стільки нова інформація, як психологічна підтримка нормального функціонування. Фраза Маяковського «Без бумажки ты букашка, а с бумажкой человек» відображала бюрократичну сутність держави того часу. Сьогодні ця фраза має звучати так: без медіа ти комашка…
Однак одночасно набирає силу ще одна тенденція, скоріше протилежна, наприклад, «за допомогою Offline Club троє молодих людей із Нідерландів хочуть “повернути людяність у сьогоднішнє ізольоване, схиблене на смартфонах суспільство”. Уже близько року вони організовують з однодумцями зустрічі, на яких заборонено користуватися смартфонами та ноутбуками. “Ви готові відмовитися від свого телефону?” — йдеться в короткому відео на сторінці The Offline Club. І, судячи з усього, дедалі більше людей готові відключити свої мобільні телефони — принаймні, на цих зустрічах. Зазвичай лише на кілька годин, хоча іноді від телефонів відмовляються навіть на кілька днів. Замість того, щоб постійно дивитися в смартфон, люди під час зустрічей читають, грають в ігри, займаються рукоділлям або відпочивають. “Майже так само, як і тоді, коли ще не було смартфонів”, — зазначають організатори проєкту.
За рік цей проєкт із Нідерландів поширився по всьому світу. Одним із перших місць став Амстердам, пізніше долучилися Лондон, Париж, Мілан і Копенгаген. Перші зустрічі такого роду вже відбулися і в Німеччині. Схожі концепції стали використовувати також дедалі більше ресторанів і клубів, які просять гостей залишати мобільні телефони вдома».
З одного боку, світ втомився від змін, з іншого, не може жити без них. Британські соціологи з’ясували, наприклад, що понад половина молодих людей вважала за краще б жити у світі без інтернету. Але сховатися їм, напевно, не вдасться. Інтернет потрібен і на роботі, і вдома. Тож можна хотіти, але не можна реалізувати.
Більш точна соціологія з тієї ж статті така: «За даними нового дослідження Британського інституту стандартів (BSI), майже 70 відсотків молодих людей у віці від 16 до 21 року почуваються гірше, коли проводять час у соціальних мережах. Тому половина опитаних підтримала б “цифрову комендантську годину”, яка обмежила б доступ до певних застосунків і вебсайтів після 22-ї години. 46 відсотків навіть заявили, що воліли б прожити молоді роки у світі без інтернету. У дослідженні взяли участь 1293 респонденти. Його висновки узгоджуються з результатами інших опитувань, наприклад, проведених американським інститутом соціологічних досліджень Harris Polls наприкінці 2024 року. Під час опитування багато молодих американців висловили побажання, щоб TikTok, Instagram або X ніколи не були винайдені».
Це красиві слова «ніколи не були винайдені», але це неможливо. Добре хоч вплив іде лише на молоде покоління, хоча хто знає... Як бачимо, світом керують, причому так, що ми часто не відчуваємо цього, тож вважаємо, що маємо свободу волі, хоча насправді це не так.
Небезпеку TikTok дослідники вбачають так: «Надвикористання TikTok може призвести до розладу сну, ожиріння та інших проблем фізичного здоров’я. ... TikTok також містить ризики залежності, знущань, ментальних і фізичних проблем зі здоров’ям. Батьки, вихователі та політики повинні розуміти й розумно реагувати на наслідки використання TikTok молодими людьми».
І це масове явище, оскільки TikTok у 2024 році перетнув показник у півтора мільйона активних користувачів на місяць. Виникла своя економіка і свої мільйонери, серед яких на першому місці стоїть Charli D'Amelio з річним доходом $17.5M+. Аналізуються приховані операції впливу в TikTok. Уряди звертаються з проханнями про зупинення таких інтервенцій. Перед нами виник новий економічний і політичний гравець. У зв’язку з TikTok заговорили навіть про диджитальний суверенітет.
Ми живемо в новому світі, в якому матеріальне поступово заміщується нематеріальним. І винахід не можна повернути назад, як джина в пляшку, поки йому на зміну не прийде щось принципово нове... Але теж нематеріальне...
29 травня відбулася урочиста церемонія нагородження лауреатів XVI конкурсу професійної журналістики «Честь Професії 2025».
У залі зібралися ті, хто щодня тримає інформаційний фронт: знані майстри слова та молоді журналісти, які лише починають свій шлях.
Церемонію відкрили члени Наглядової ради конкурсу Тетяна Лєбєдєва та Валерій Іванов, президент Академії Української Преси, доктор філологічних наук, професор, дослідник журналістських стандартів і масової комунікації.
«"Честь Професії" — це не лише про нагороди, — підкреслив Валерій Іванов. — Це про визнання. Про гідність. Про професію, яка сьогодні потрібна як ніколи.»
Зауважимо, що на конкурс цього року було подано 1115 журналістських матеріалів, з них 870 — у основних номінаціях: інтерв’ю, репортаж, розслідування, аналітика, публіцистика.
Ще 245 робіт — у спеціальних номінаціях: про права жінок, пам’ять загиблих журналістів, журналістську етику під час війни, самовідданість у складних умовах.
І наостанок Валерій Іванов зауважив, що «Коли ми говоримо про честь професії — це не про конкурси. Це — про вибір. Який кожен з нас робив і робить щоденно», — сказав президент АУП Валерій Іванов.
#ЧестьПрофесії2025 #АкадеміяУкраїнськоїПреси #журналістика
