Фахівці Академії української преси (АУП) продовжують представляти Україну як важливого партнера на міжнародній арені, успішно взявши участь у навчальній програмі «Естонський досвід медіаграмотності», організованій Міністерством освіти та досліджень Естонії. Захід відбувся за підтримки Естонського центру міжнародного розвитку (ESTDEV) та став платформою для обміну найкращими практиками у сфері медіаосвіти.
Участь у програмі стала можливою завдяки співпраці з організаторами проєкту InfoTeen.UA, які активно сприяли залученню українських фахівців до міжнародного навчання. Керівниця проєктів Академії української преси Юлія Гуза успішно завершила програму, що тривала з 22 по 25 жовтня 2024 року в Таллінні, та отримала сертифікат, що підтверджує її здобутки.
Програма навчання охоплювала такі ключові теми:
АУП вдячна за унікальну можливість долучитися до програми: «Ми щиро вдячні нашим партнерам з InfoTeen.UA за підтримку та запрошення до цього надзвичайно важливого проєкту. Такі ініціативи дозволяють нам інтегрувати найкращий міжнародний досвід у розвиток медіаграмотності в Україні, що особливо актуально в сучасних умовах інформаційних викликів».
Захід став важливою платформою для налагодження міжнародних зв’язків, обміну досвідом та залучення нових ідей у роботу з українськими школярами, педагогами та громадськістю.
InfoTeen.UA, як один із ключових організаторів, працює над підвищенням рівня медіаграмотності серед молоді в Україні. Їхній внесок у залучення українських фахівців до міжнародних програм демонструє прагнення до посилення освітнього фронту нашої країни.
Академія української преси вже понад 20 років займає провідні позиції у сфері медіаосвіти в Україні. Як лідер галузі, АУП розробляє та впроваджує навчальні програми, створює посібники для вчителів, проводить тренінги для освітян і журналістів, а також реалізує масштабні національні та міжнародні проєкти. Напрацювання АУП спрямовані на розвиток критичного мислення, медіаграмотності та інформаційної безпеки, що стає особливо важливим у сучасних умовах гібридних загроз.
Академія української преси не лише популяризує медіаосвіту в Україні, але й активно впроваджує міжнародний досвід у свої проєкти, формуючи нові підходи до роботи з молоддю та освітянами.
Академія української преси висловлює вдячність організаторам проєкту та партнерам за можливість долучитися до цієї важливої ініціативи та сподівається на подальшу продуктивну співпрацю задля розвитку медіаосвіти як в Україні, так і за її межами.
Більше про навчально-ознайомчий тур до Естонії можна дізнатися тут.
Пластмаси рідко потрапляють у новини. Але стаття про чорний пластик, опублікована в жовтні 2024 року в рецензованому журналі Chemosphere, спричинила паніку: начебто ваші кухонні лопатки отруйні, і кожна вечеря з ними — це квиток до токсикології. ЗМІ від Newsmax і Food and Wine до Daily Mail і CNN вибухнули посиланнями на це дослідження, а громадськість дуже швидко почала обговорювати невтішні результати і вирішувати, куди подіти начебто отруйні кухонні лопатки. Однак уже в грудні це математичне дослідження завантажили у мовну модель ChatGPT o1, і вона виявила математичну помилку. Чорний пластик, – і кухонні лопатки,– знову стали безпечними!
Ця історія чудово ілюструє, для чого насправді створили великі мовні моделі (LLM): аналіз даних у масштабах, які недоступні ні людському мозку, ні звичайним комп’ютерним алгоритмам.
Більшість людей бачить LLM як інструмент для генерування текстів, створення картин чи пісень. Це цікаво, і на тренінгах в АУП ми розповідаємо, як це зробити. Проте основне завдання мовних моделей — упорядкування інформаційного безладу. Ми живемо в час, коли обсяг даних перевищує наші можливості їх зрозуміти. І хоча базові комп’ютерні алгоритми добре працюють зі структурованими таблицями, вони безсилі перед гігантським океаном текстів, де результат залежить від контексту.
LLM можуть не лише читати мільярди сторінок, а й бачити зв’язки між подіями, які людина може пропустити. Вони знаходять закономірності в хаосі й роблять це з вражаючою швидкістю.
Генерація текстів, картин чи музики — це лише питання маркетингу: вітрина, яка привертає увагу і забезпечує фінансування. Продаж ліцензій, інтеграції у бізнес-сервіси чи соціальні мережі — усе це спосіб зібрати кошти для вдосконалення основної функції LLM, а саме аналітики.
Пам’ятаєте Гарі Селдона з трилогії Айзека Азімова? Його теорія психоісторії передбачала майбутнє людства на тисячі років, використовуючи математику й аналіз великих суспільних даних. Це було вигадкою, та завдяки штучному інтелекту ми наближаємося до схожої реальності. Уявіть, що LLM можуть не лише знаходити закономірності, а й будувати моделі розвитку цивілізації, прогнозувати кризи, визначати найефективніші шляхи прогресу й допомагати уникати хаосу.
Ризики абсолютного передбачення
Використання LLM у масштабах планети змінює не тільки спосіб, у який ми вирішуємо проблеми, а й самі проблеми. Раніше ми чекали, поки ситуація стане критичною, щоб почати діяти. Тепер у нас є інструменти, які дозволяють передбачити катастрофу заздалегідь?
Уявіть, що LLM прогнозує економічну кризу у 2030 році, і всі уряди світу починають діяти на основі цього прогнозу. Політики змінюють податкову політику, корпорації скорочують витрати, споживачі відкладають гроші. Чи відбудеться прогнозована криза? Чи, можливо, саме передбачення так змінило наше майбутнє, що криза відступила, або виникла зовсім інша проблема? І чи не сама модель прогнозу від LLM створила цю нову паніку?
Це явище можна назвати «передбаченням третього рівня», коли сам факт знання про майбутнє змінює те, що мало статися. У фізиці є схожий принцип невизначеності: акт спостереження змінює об’єкт, що спостерігається. Але тут усе ще серйозніше — йдеться про вплив на економіку, клімат, суспільні рухи та політичні рішення.
Тут виникає інше питання: чи не перетворяться прогнози LLM, які виявилися невірними, на щось на кшталт міфів? Подібно до астрологічних прогнозів, вони можуть впливати на поведінку людини, але їхня точність стає недосяжною через відсутність зворотного зв’язку з мільйонами людей, які змінюють свої дії. У результаті майбутнє щоразу стає іншим. Чи не ризикуємо ми опинитися в ситуації, коли замість точних прогнозів одержимо фантомні чи химерні уявлення, які виглядають науково та математично обґрунтованими, але в реальності не спрацюють? І якщо так, чи варто взагалі покладатися на передбачення LLM?
Давайте розглянемо таку ситуацію: LLM моделює кілька сценаріїв для вирішення глобального виклику, наприклад, кліматичної кризи або загрози Третьої світової війни. Один сценарій є оптимальним, інший — швидшим, але ризикованішим. Хто приймає рішення? Людина? Уряд? ООН? Чи сам штучний інтелект? Чим більше влади ми передаємо прогнозам LLM, тим важливішим стає питання про межі автономії таких моделей. А якщо LLM все-таки передбачить початок Третьої світової війни, чи не з’явиться у держав спокуса завдати першого удару вже зараз і «прискорити» розвиток людства?..
Джерела для ознайомлення
How a simple math error sparked a panic about black plastic kitchen utensils
"Large Language Model Prediction Capabilities: Evidence from a Real-World Forecasting Task"
"An Analysis of Large Language Models: Their Impact and Potential Applications"
DeepMind and BioNTech build AI lab assistants for scientific research
Дорогі друзі, колеги, однодумці!
Ось і добігає кінця 2024 рік. Він знову став для нас роком стійкості та взаємопідтримки. Цей час був сповнений не лише викликами, а й важливими відкриттями: сила критичного аналізу здатна розвіяти темряву дезінформації, а медіаграмотність — стати нашим щитом у хаотичному світі.
Ми в Академії української преси щиро дякуємо вам за цей рік: за ваші відкриті серця, невтомну працю, кожне слово, кожну дію і кожен жест. Разом із вами ми досягли гарних висот: провели 305 заходів, присвячені медіаграмотності та журналістиці, участь у яких взяли 127 425 осіб та підготували 11 нових посібників.
Цей рік був для нас роком спільної роботи та досягнень. Ми створювали й підтримували простір, де перевірка інформації стає зброєю у боротьбі за достовірність, а знання — ключем до мирного майбутнього, яке обов’язково настане. Щасливі, що наших однодумців — людей, які прагнуть бачити чіткі риси реальності, уникаючи зловісності фейків і маніпуляцій — стає дедалі більше.
Цього року ми досі «дихали під сиренами». Проте навчилися:
• говорити, навіть коли слова даються з болем;
• планувати, коли сьогодення здається крихким;
• діяти, коли сили вичерпані;
• стояти, навіть якщо земля під ногами хитається.
Наближається Новий, 2025-й рік. Рік, у якому ми продовжуємо писати історію мужності, людяності та незламної віри. Нехай кожен із вас знайде своє світло, яке зігріватиме в темряву й надихатиме на великі звершення, а наша Україна — своє омріяне відродження. Бажаємо, щоб у ваших руках завжди був потужний «внутрішній генератор» — джерело, яке підсилюватиме мрії, прагнення і натхнення.
Нехай 2025 рік подарує нам усім вміння бачити за заголовками новин справжні сенси, знаходити ясність серед протиріч цифрових даних та уникати пасток маніпулятивних месенджерів. Бажаємо, щоб кожне ваше рішення, кожен вибір ґрунтувався на силі фактів і мудрості аналізу.
Нехай у прийдешньому році медіаграмотність стане не лише навичкою, а способом мислення — розширенням світогляду і опорою. Хай ваша допитливість прокладає шлях до істини, а знання допомагають зберігати свободу думки та впевненість у своєму рішенні.
З Різдвом і Новим роком!
Медіаграмотне суспільство — наша спільна мета, і Академія української преси завжди поруч, щоб разом втілювати її в життя!
З теплом і вірою,
Команда АУП
🔥 Мене звати Андрій Коваленко, і я маю честь працювати локальним продюсером із закордонними журналістами, висвітлюючи події, які змінили обличчя України та світу. З початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року, моя діяльність стала не лише професією, а й щоденним викликом, який поєднує в собі мужність, емпатію та відповідальність перед історією.
🎙️ Робота локального продюсера – це не просто організація логістики та переклади. Це безпосередня присутність у місцях, де вирішується доля країни. Це допомога журналістам у розумінні контексту, знаходженні голосів, які передадуть світові правду про страждання, мужність та боротьбу українців. Ми працюємо там, де обстріли – частина повсякденного життя, а ризики – невід’ємна складова нашої діяльності.
💔 Від Житомирської області до зруйнованого Харкова, від станцій метро, які стали прихистком для тисяч людей, до нуля в Работіно – кожна локація зберігає свої трагедії. Ми спілкуємося з тими, хто втратив усе: домівки, близьких, мир. Ми слухаємо, коли біль настільки сильний, що слова ледве зриваються з губ, і передаємо ці історії світові, бо це єдиний спосіб зробити їх почутими.
💪 Ця робота – про людську витривалість і професійне служіння правді. Вона вимагає сили не лише фізичної, а й ментальної, адже бачити наслідки війни щодня та залишатися в строю – випробування, до якого неможливо підготуватися. Але ми розуміємо, що кожна розказана історія – це крок до справедливості, до усвідомлення того, що війна – це не статистика, а життя мільйонів людей.
🌍 Попри всі труднощі, ми продовжуємо працювати, бо розуміємо: це не лише професія, це наш обов’язок перед тими, хто бореться, страждає і сподівається. Ми стоїмо на передовій інформаційного фронту, щоб світ не забув, що Україна потребує підтримки, а боротьба за її свободу – це боротьба за цінності всього цивілізованого світу.
Людство виникає і зростає лише разом із системами, які здатні впливати на масову свідомість. Людство – це те, що в голові, а не довкола нас. Воно завжди об'єднувалося чи то для атаки, чи то для оборони, маючи подібні завдання виживання. Для цього завжди створюється загальна ментальна платформа в головах, що дозволяє відчувати свою єдність як ближчу, ніж будь-яке інше. "Ми" завжди має бути сильнішим за "я", щоб колективний варіант випереджав індивідуальний у думках, словах і діях. Така мрія не індивіда, а суспільства, де він живе.
Одна модель світу ефективніша, особливо в умовах війни. Такі загальні ментальні платформи створюються і природно, і штучно, вони важливі, оскільки дозволяють робити єдиними у своїх реакціях механізми масової свідомості. Школа, медіа, кіно, література "штампують" єдині матриці поведінки. Правильна поведінка акцентується, неправильна – засуджується. Зрозумілий вибір залишається за кожним.
Джерело: https://hvylya.net/analytics/304041-propagandistskie-matricy-vozdeystviya-na-massovoe-soznanie
ДАЛІ МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:
Общая база важна для принятия решения. Тогда все приходят к единому решению, что в принципе создает "общность" из разнородных составляющих. Вспомним, например, отравление Ющенко как вариант такого "матричного" воздействия на массовое сознание в период предвыборной кампании. Это является подобного рода примером, создания единой точки отсчета и определения потенциального врага. Люди увеличивают в результате близость к своим сторонникам и отторжение от своих врагов, условных или реальных.
В принципе на создание такого рода общих ментальных платформ разного уровня работают все три пространства: физическое, информационное и виртуальное. Все это облегчает дальнейшее существование и взаимодействие. Советские демонстрации трудящихся были живыми воплощениями подобных ментальных платформ. Там несли лозунги типа "народ и партия едины", так что все входило в мозги осознанно и неосознанно. "Партия - наш рулевой" - тоже оттуда...
Кино интересно тем, что создает такие ментальные платформы, формирующие будущее поведение, еще и за счет финансирования от тех, кто сам же и покупает билеты. Это происходит, поскольку "информация" в нем вводится в рамках виртуального пространства, создающего развлекательный контекст. Учебник выполняет такую же роль, заставляя человека учить его ради получения оценки, но одновременно создавая потребность в запоминании продвигаемых истин. В этих двух примерах нужная для государства информация "вмонтирована" в то, что нужно или представляет интерес для человека.
Ю. Хазагаева, например, анализирует подобную матрицу в советском кино. Она говорит: "Я посмотрела на советский кинематограф как на зеркало, в которое смотрится общество. Давайте возьмем самые популярные ленты: "Кавказская пленница", "Мимино", "Белое солнце пустыни". В общем, матрица следующая. Есть положительные герои, рациональные, добрые, романтичные, которые несут цивилизацию. И это всегда выходцы из Москвы. Это всегда люди, принадлежащие русскому народу. А есть дикие, примитивные герои, страдающие пережитками прошлого, которые следуют каким-то странным древним традициям, непонятным и нецивилизованным. У русского всегда миссия спасителя по отношению к "полудиким народам". Эта линия прослеживается на протяжении всего советского кинематографа" (цит. по [1]).
Ей задают вопрос по поводу героев фильма Данелии "Мимино", где герои все же не русские, но обаятельные. Ответ звучит такой:
"Да, но посмотрите, в какой комичной роли они выступают. И они, по сути, высмеивают друг друга. Почему-то объектом этого юмора становится произношение, грузинский акцент, с которым герой Вахтанга Кикабидзе говорит: "Ларису Ивановну хочу!" Все потом это подхватили. С другой стороны, русские персонажи, в лице того же экипажа самолета и той же Ларисы Ивановны (стюардессы), они вроде как не первостепенные, но они обладают таким налетом элиты. То есть они спускаются в белоснежных одеждах с этого белоснежного лайнера. Они несут цивилизацию. А Мимино и его армянский друг, они все равно принадлежат к "дикому" Кавказу, экзотичному, симпатичному, но все же нецивилизованному" (там же).
Одновременно она подчеркивает всеобщий характер такого подхода: "такое видение культуры другого в кино, оно не является типичной чертой только советского или российского кинематографа. Колониальное мышление свойственно было и американскому кино, и британскому, и французскому. Я бы сказала, что расистские мотивы, они вообще в нас встроены, в человеческую натуру, как заводская настройка. То есть мы с этим идем с первобытных времен. Но если мы говорим про советское кино, то здесь это как бы "естественный" нарратив, который и сейчас никуда не делся. В СССР другое кино снять было невозможно. Нельзя было прийти на Мосфильм и предложить, допустим, кино на украинской натуре, с сюжетом, рассказывающим о самосознании" (там же).
В результате кино становится не зеркалом, а плакатом нужной модели реальности, под которую вольно или невольно зритель будет подстраиваться. Мы все любим кино, по этой причине мы и становимся "всеми", обладающими едиными реакциям и и единым поведением.
Кстати, Ю. Хазагаева эмигрировала после начала войны. Она говорит: "Я четко понимаю, что вкалываю на стороне зла. С 24 февраля все информационные ресурсы в России могут работать легально только на обеспечение войны. Если раньше я воспринимала компромиссы в своей работе как неизбежное зло, которое всегда присутствует в жизни. То с началом войны они обретают совсем иную цену. Эта цена — человеческая жизнь" [2].
Любая коммуникация выстраивает общий объем знаний, от которых отталкивается наше поведение. При этом часто пропаганда даже скрывает свои источники, поскольку для нее более важна результативность. Так произошло с послевоенной советской пропагандой, которая многое заимствовала у своего противника. Исследователи констатируют: "Советская пропаганда изменилась сразу после второй мировой войны. Как большевики переняли визуальный язык своих врагов, используя религиозную иконографию, послевоенная пропаганда переняла стилизацию нацистской Германии, их наиболее осуждаемого врага. Физические идеалы, поднимаемые напоказ в гиперстилизованном национал-социалистическом (наци) реализме стало образцом для последующей советской пропаганды" [3].
У этой статьи есть интересный эпиграф - "Принципиальной проблемой, с которой столкнулись большевики в 1917 году, был не просто захват власти, а захват смысла". Это слова В. Боннер ( Victoria E. Bonnell), которая этими словами начинала свою книгу - Iconography of Power: Soviet Political Posters Under Lenin and Stalin [4].
Это интересное и правильное наблюдение, поскольку базой всего являются смысла, из которых на следующем витке приходят наши мысли и поступки. Пропаганда создает своеобразную ментальную таблицу умножения. Причем детство является наилучшим временем, так как картина мира на этот момент не сформирована. Еще Маяковский писал "Крошка сын к отцу пришел и спросила кроха: — Что такое хорошо и что такое плохо?"
С детства нас учат ходить строем: и физическим, и умственным. И это закон выживания, поскольку никто не любит тех, кто особо выделяется. Массовая пропаганда, как, кстати, и религия делает людей одинаковыми в смысле борьбы с разнообразием поведения. И всегда лучше быть "своим", чем "чужим". Все время с человеком рядом стоит идеал, на который он может и должен ориентироваться. Иногда эти идеалы оформлены в четкие известные всем правила типа "пионер - всем ребята пример". Есть и песня "Коммунисты вперед"... Ее пел Л. Лещенко... Там есть такие слова:
Повсеместно, где скрещены трассы свинца
Или там, где кипенье великих работ,
Сквозь века, на века, до конца:
«Коммунисты, вперёд! Коммунисты, вперёд! Коммунисты, вперёд!»
То есть картину мира строили и песни, и кино, и литература... То есть все виртуальное пространство строится на единой картине мира. Там всегда найдется место и для врага, которого надо побеждать.
Пропаганда была сильна своей массовостью. Она создавала как бы "ментальный забор" отделявший правильное поведение от неправильного. За одно поведение наказывают, за другое - хвалят. Пропаганда должна доводить наше поведение до автоматизма.
Современная постпропаганда не носит такого массового воздействия как старая пропаганда. Она действует отдельными "ручейками", а не гигантской "рекой". Но это оказывается не менее "обманной" технологией. Она создает ощущение, что это не навязанная нам мысль, а наша собственная, и статус такой мысли неизмеримо выше. Просто та старая единая пропаганда "размножилась" на тысячи маленьких ручейков соцмедиа, где каждый может найти там свои собственные "за" и "против", но результат все равно будет тот, который нужен "большой" пропаганде.
С удивлением, например, увидел такие статьи в российском сегменте интернета. Рассказ о сериалах детства - ни одного незападного [5]. И это явный прокол. Или спикер Госдумы просит экстрадировать Чубайса в Россию [6]. А сколько "молились" на него... То есть реальность может вносить свои коррективы в пропаганду, какой бы массированной она не была. Временами пропаганда может быть "мертвой", а вот реальность - никогда...
Нас еще ждет множество "открытий чудных" из-за усиления влияния соцсетей. Сейчас в ряде стран прошли выборы, где TikTok вдруг сыграл решающую роль. Это, например, Румыния и Словакия. И страны не были к этому готовы: "Волны популярности социальных сетей оказывают гигантское влияние на выборы, особенно в странах с неустойчивой демократией. Скажем, победа демократической кандидатки Зузаны Чапутовой в Словакии стала, по словам некоторых местных экспертов, возможной потому, что более трех четвертей жителей страны были тогда активными пользователями Facebook. Те, кто понял это, - победили, а многие политики старой формации, что называется, вышли в тираж. И пока популярность старых соцмедиа снижается, им на смену приходят новые, например китайский видео-сервис TikTok, ограничивать работу которого давно уже начали в США. В Румынии, как выясняется, он оказался очень популярен, и похоже, что первыми значение этих изменений поняли российские политтехнологи, которые хотели подсобить скандалисту и радикалу, стороннику прекращения помощи Украине Кэлину Джорджеску. По данным Службы информации, Службы внешней разведки и МВД Румынии рука Кремля явно видна в том числе в том, что накануне первого тура выборов резко возросла активность 25 тысяч аккаунтов. В России, как известно, власть внимательно относится к сотрудничеству с TikTok и другими соцсетями там, где это возможно, - готова даже платить. За это отвечает, например, Институт развития интернета, которым руководит бывший сотрудник кремлевской администрации Алексей Гореславский. В Румынии же, по данным спецслужб, похожую роль сыграл пользователь TikTok Богдан Пешкир. Он тоже "посотрудничал" примерно на 1 млн евро, что привело к нарушению политики TIkTok по равному освещению выборов и румынского избирательного законодательства. Кроме того, за размещение одного видео в поддержку Джорджеску румынским блогерам предлагалось 1000 евро. И наконец, "в его кампании могли быть задействованы лидеры некоторых кланов преступного мира и экстремисты". Джорджеску в ответ заявил, что не знаком с людьми, фигурирующими в расследовании спецслужб" [7].
Пропаганда бьет не только старых врагов, но и активно создает новых. Так случилось и с прошлым кумиром Ю. Шевчуком. Он прямо и косвенно выступил против СВО. И реакция власти сразу проявилась: "в ряде городов – Оренбурге, Кургане, Магнитогорске, Челябинске и других – концерты группы "ДДТ" отменили: певец наотрез отказывался выступать в зале, который украшен патриотичной буквой "Z". По всей видимости, это окончательно задело рокера. Злость он перенёс на бумагу – так родились новые "шедевры": в своих песнях он сравнил Россию с наркоманкой, призвал не "слетать с катушек и закончить СВО". А также оскорбил наших бойцов, которые ежедневно проливают кровь на поле боя, отстаивая интересы России. - Слушаю новости ...благословенных просроченных срочников… Назвав себя Родиной, эти нули равнодушно крадут время нашей земли… Предлагаю всем тем, кто собрался родиться, обратно залезть! – заявил Шевчук. Сам он с прошлого года сидит в Европе, гастролирует для иностранных слушателей. Называя себя свободным, в отличие от русских, которые имеют в своей стране "кучу запретов и тиранию"" [8].
Война сильнее человека. Но часто и человек оказывается сильнее войны. И это не столько прокол пропаганды, как сила самого человека, который не всегда хочет быть "автоматом".
Мы живем в вечно изменяющемся мире. Егор Фирсов рассуждает о смене типа армии, в которой оказалась Украина: "Еще одна важная проблема — коммуникационно-психологическая. Модель советской армии «я — начальник, ты — дурак» — сегодня не работает. Не те времена, не те люди. Сегодня все должно строиться на стимулах. И это не просто модная риторика — это фактор эффективности продиктован реальностью новой войны. Одно дело — когда вы командир взвода и вашим бойцам надо выкопать траншею. Тут все понятно — если процесс не идет, то можно покричать, поматериться, и понемногу наковыряют. А теперь представьте, что вы — командир взвода, задача которого настроить дроны на пониженные частоты, чтобы они пролетели вражеский РЭБ. Для этого надо где-то найти необходимые модули, выпаять старые, впаять новые, и главное — знать: где, как и куда. И здесь уже, если нет нормальной коммуникации с бойцами, хоть кричи, хоть матерись — личный состав только закроется в себе, и результата не будет. А специалистов — мало. Актуальные навыки они получают фактически в условиях боя, поэтому заменить кем-то — просто не реально. Как следствие, — минимум — это потерянное время; максимум — провал боевой задачи и человеческие жизни" [9].
Мы - дети своей пропаганды. Каждый народ является таким. Страны и объединяются друг с другом, опираясь на общую пропаганду, откуда они берут и общих врагов, и общих друзей. И самый главный вопрос - плоха или хороша пропаганда? И это придется решать нам самим, каждому читателю или зрителю. "Когда мятеж кончается удачей, зовется он, как правило иначе..." Это английский поэт XVII века Джон Харрингтон...
Сегодня Россия выкручивается, играя словами. С. Лавров в интервью Т.Карлсону заявляет: "Не мы начали войну. Президент России В.В.Путин неоднократно говорил, что мы начали специальную военную операцию, чтобы положить конец войне, которую киевский режим вел против своего народа в Донбассе" [10]. Хотя весь мир считает наоборот...
Литература
1. Филимонов А. и др. Колониальное кино. Как советский кинематограф укреплял империю и насаждал национальные стереотипы https://www.sibreal.org/a/kolonialnoe-kino-kak-sovetskiy-kinematograf-ukreplyal-imperiyu-i-nasazhdal-natsionalnye-stereotipy/33223801.html
2. Хазагаева Ю. Я четко понимала, что вкалываю на стороне зла https://ochevidcy.com/yukia-hazagaeva/
3. Boylston S. Visual propaganda in Soviet Russia. A Study of Soviet Propaganda https://www.academia.edu/6387163/A_Study_of_Soviet_Propaganda
4. Bonnell V.E. Iconography of Power: Soviet Political Posters Under Lenin and Stalin. - Berkeley etc., 1997
5. Зайцев А. 12 сериалов моего детства https://www.cybersport.ru/blog/series/12-serialov-moego-detstva
6. Спикер Госдумы предложил экстрадировать Чубайса в Россию https://octagon.media/politika/spiker_gosdumy_predlozhil_ekstradirovat_chubajsa_v_rossiyu.html
7. Преображенский И. Российское влияние в Румынии: если не контроль, то хаос https://www.dw.com/ru/kommentarij-rossijskoe-vlianie-v-rumynii-esli-ne-kontrol-to-haos/a-70989150
8. Чуйченко В. Удар в спину: что стало со вчерашним патриотом Юрием Шевчуком? https://ug.tsargrad.tv/articles/udar-v-spinu-chto-stalo-so-vcherashnim-patriotom-juriem-shevchukom_975848
9. Фирсов Е. О проблеме на фронте, с котроый не сталкивалась ни одна армия мира https://nv.ua/opinion/voyna-dronov-v-ukraine-voennyy-rasskazal-o-potrebnostyah-vsu-50472819.html
10. Интервью Министра иностранных дел России С.В.Лаврова американскому обозревателю Т.Карлсону, Москва, 6 декабря 2024 года https://www.mid.ru/ru/foreign_policy/news/1985783/
«Війна змушує журналістів ставити складні запитання: як зберігати незалежність і водночас не нашкодити державі?» — написав професор, доктор філологічних наук, президент Академії української преси Валерій ІВАНОВ у статті "Journalismus im Krieg: Die Lage der Medien in der Ukraine" для Фонду Фрідріха Науманна за свободу в Україні та Білорусі.
Українські медіа завжди мали виклики — економічна залежність, вплив олігархів і відсутність фінансової стабільності. Війна тільки загострила ці проблеми. Влада впровадила нові правила роботи журналістів: від обмежень на розголошення військової інформації до жорстких умов акредитації. З одного боку — це безпека держави, з іншого — обмеження свободи слова, які викликають запитання. Телемарафон «Єдині новини», спочатку символ єдності, став об’єктом критики за надмірний контроль.
Ціна правди висока. За час війни загинули 102 журналісти. Вони продовжують працювати під обстрілами, ризикують життям на фронті, а інфраструктура медіа постійно стає мішенню атак. Попри це, журналісти виконують свою місію — документують реальність, розповідають історії людей і викривають корупцію. Їхня робота стає фундаментом колективної пам’яті про цю війну.
Українці змінили підхід до споживання новин. Telegram став головним джерелом інформації, а разом із ним і ризики поширення дезінформації. Критичне мислення і медіаграмотність виходять на перший план. Як зазначає професор Валерій ІВАНОВ, «обмеження під час війни можуть бути виправданими, але в демократичній країні вони повинні мати чіткі рамки». Журналісти продовжують шукати баланс між правдою, відповідальністю і свободою слова.
Повну версію публікації можна прочитати на сторінці Фонду.
Доктор філологічних наук, професор Георгій Почепцов не один рік своєї професійної діяльності присвятив темі інформаційної війни, гібридної війни, стратегічних комунікацій. Він вперше ввів поняття смислової війни. Автор не однієї книги з цієї тематики.
Кореспондентка АрміяInform запитала професора Почепцова, на якій стадії зараз перебуває Україна у контексті ведення інформаційної війни з рф; які сильні та слабкі сторони ворога у цьому контексті; чи достатньо гучно звучить голос нашої держави під час двобою з ворогом у віртуальному просторі, і не лише.
— Чи змінилася, за вашими оцінками, методологія ведення інформаційної війни росіянами за 10 років, з 2014 року? Як?
— Підхід став більш диференційованим для різних аудиторій. У 2014 все було більш єдиним. Росія активно входить в масову свідомість по всьому світові за допомогою фальшивих сайтів, які сприймаються як свої. Завдяки цьому вона має більш гучний «голос», ніж ми. Хоча він захований в чужих виступах…
Взагалі пропаганда більш наближена до мистецтва, ніж до науки… Це така своєрідна політична поезія, а не просто газетна стаття. Ми орієнтовані більше на радянський варіант пропаганди, коли всі мовчать і слухають один голос. Такого більше не буде: замість монологу пропаганда стає діалогом… Саме так її і повинна відчувати аудиторія.
— У своїй книзі «Сучасні інформаційні війни» ви ввели поняття смислової війни. Станом на грудень 2024 року, за вашими спостереженнями, хто веде у смисловій війні: Україна чи рф? Аргументуйте.
— Кожен бореться за власну аудиторію, за тих, хто може стати власним симпатиком. Кожен перемагає у власній аудиторії. Ми не можемо перемагати в головах російської аудиторії, бо нас не чутно. Ми повинні активніше працювати з росіянами, що емігрували, бо їх голоси і їхні обличчя знайомі аудиторії рф. Аудиторія завжди хоче почути щось своє, наближене до її уявлень. І саме такий канал потрібен і нам.
— Російсько-українська війна — це, здається, той приклад, коли віртуальна дійсність породила війну фізичну. Які, на вашу думку, шляхи завершення цієї війни? Яка роль якісної комунікації для встановлення справедливого миру?
— На жаль, мир не буде дуже справедливим, бо у кожного різні цілі. Росія взагалі каже, що вони внесли наші території у свою конституцію. І це абсурд, бо так вони можуть внести, наприклад, Бельгію, а потім говорити: «Вона ж є в нашій конституції, що ми можемо зробити».
— Які кейси стратегічної комунікації з боку України за час широкомасштабного вторгнення ви б назвали вдалим прикладом у веденні інформаційно-смислової війни? А що наша держава провалила в комунікаційному плані? А що можемо виправити?
— Україна зробила найголовніше — провідні світові медіа, як і країни, на нашому боці. Росія хоче наблизити любов до себе силою, а це провальна стратегія. У результаті цього росія просто зайняла старе місце СССР як вічного ворога…
— А які сильні та слабкі сторони ворога у цьому сенсі?
— Вони добре нас знають, це дозволяє ставити всюди потрібні акценти. А мінусом є те, що вони слабше відчувають, як ми змінилися з початком війни. Мінусом росії є як велика кількість опозиційних сайтів за кордоном, так і величезна кількість політиків, письменників, діячів культури, які емігрували. Це все відомі прізвища та обличчя… І вони налаштовані проти. Не завдяки нашій пропаганді, а завдяки діям росії.
Сьогодні ми дуже далекі від них, а повинні «співати» разом. Ми повинні розмовляти з ними, спираючись на їхні аргументи. Це великий простір, який росія просто не може цензурувати. І він буде звучати все сильніше, оскільки війна виснажує.
— Свого часу ви заявляли, що «війна — це перевірка держави на справжність». На третьому році широкомасштабної — чи пройшла, на вашу думку, наша держава цю перевірку?
— Перевірку війною пройшла, але творенням пропаганди як на свою аудиторію, так і на чужу — не пройшла. У нас дуже слабкий «голос». Пропагандисти за цей час повинні були стати найвідомішими постатями для аудиторії. Важко вірити абстрактному державному голосу, люди вірять конкретним постатям.
— З ваших слів, три больові точки, на які націлені комунікації під час війни, — це власне населення, населення ворога і нейтрали. На вашу думку, чи «пропрацьовує» Україна всі ці три больові точки? Як? А що можна покращити?
— Захід робить роботу замість нас, розмовляючи з власним населенням і нейтралами. А ми ще не навчилися розмовляти так, щоб люди кидали все і йшли до телевізора, щоб послухати конкретну людину. Левітан лише читав чужі тексти, а відчувався пропагандистом, бо під час війни завжди є нестача інформації.
— Цитую вас: «Інформаційна війна — це мелодія флейти, пропаганда — це духовий оркестр, який слухають навіть тоді, коли цього не хочуть». На вашу думку, наскільки чутна зараз флейта з боку України? Наскільки якісне це звучання?
— Наша «флейта» слабка. Вона має нечітке уявлення про те, що саме слід акцентувати. Умовно кажучи: потрібна не просто правда, а влучна правда, яку не зупинити…
— Що б ви порадили цивільним українцям для загартовування емоційної стійкості в цей час? Якісь поради на щодень, «як зберегти ясність мислення і свободу дії» в час завалу дезінформацією і ворожим ІПСО?
— Маємо виховувати власних агітаторів і пропагандистів, чиїх виступів населення б чекало щовечора. Населення хоче почути чесні слова, які б одночасно несли позитив. І конкретні обличчя, до яких є довіра.
— Ви кажете, що «історія людства будується на історії мрії», і що «людина живе мріями», попри те, що йдеться про візуальний простір. Як би ви порадили українцям візуалізувати свої мрії, перебуваючи в країні в стані війни, щоби потім не було розчарувань, не було боляче?
— Боляче буде обов’язково, бо компроміс не є перемогою. Або є тимчасовою перемогою. Але іншого варіанту немає. Якщо ми потрапили у війну, то треба перемагати.
Фото з особистого архіву Георгія Почепцова
Національна спілка журналістів України, Центри журналістської солідарності запрошують видавців / видавчинь, редакторів / редакторок, журналістів / журналісток локальних медіа з усіх регіонів України до участі у всеукраїнській онлайн-конференції «Уроки 2024: про стійкість українських медіа».
Захід який відбудеться 18 грудня об 11:00 на платформі ZOOM. Тривалість – 3 години.
Спікерами будуть медійники, які у 2024-му пережили переїзд, мають досвід релокації редакції, а також ті, хто продовжує працювати у прифронтових регіонах, поблизу районів ведення бойових дій чи відновив роботу на деокупованій території.
Модератор: Сергій Томіленко – голова Національної спілки журналістів України.
Ключові теми розмови
- Досвід релокації редакції у 2024-му (підготовка та оцінка ризиків, адаптація на новому місці, збереження колективу, відновлення роботи).
- Робота редакції в зоні бойових дій на третій рік повномасштабної російської агресії (безпека і ментальне здоров’я колективу, робота з аудиторією, тематика публікацій).
- Трансформація медіа (нові формати роботи, проєкти і гранти, медіаменеджмент, вирішення проблеми кадрів, впровадження нових інструментів, ШІ в редакції).
- Робота медіа після деокупації (досвід, потреби аудиторії, нові виклики).
- Медіа для тимчасово окупованих територій (ризики та загрози роботи в окупації, робота з аудиторією, джерелами інформації, каналами поширення новин).
- Правила безпечної роботи для журналістів у 2024 році (планування відрядження, оцінка ризиків, співпраця з пресофіцерами).
Спікери:
Олексій Пасюга, головний редактор газети “Ворскла”, селище Велика Писарівка, Сумська обл.
Максим Забєля, головний редактор газети “Рідне місто”, Мирноград, Донецька обл.
Олексій Ковальчук, керівник медіа “Вісті Придніпров’я”
Юлія Хорольська, директорка ТОВ “Телебачення “Капрі”
Валентина Пестушко, журналістка херсонського Радіо X.ON
та інші.
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/3CUMVQgL1ufr1zS19
Зареєстровані учасники отримають на електронну пошту лист із посиланням на вхід до ZOOM-конференції.
У наш час, коли швидкість поширення інформації досягла безпрецедентних масштабів, вміння не лише сприймати, а й критично аналізувати та оцінювати отримані дані стає надзвичайно важливим. У контексті інформаційного шуму та маніпуляцій ці навички є ключовими для формування свідомих і відповідальних громадян, здатних приймати обґрунтовані рішення.
Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті», що реалізується Радою міжнародних наукових обмінів та досліджень (IREX) за підтримки Посольства США в Україні, запрошує освітян, які прагнуть стати частиною програми, що змінює підходи до освіти та сприяє розвитку медіаграмотності серед учнівства. У співпраці з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси IREX оголошує новий набір учасників та запрошує долучитися до активної спільноти проєкту, яка налічує понад 5300 вчителів з усієї України.
Проєкт спрямований на зміцнення навичок критичного сприйняття інформації для боротьби з дезінформацією та пропагандою, а також формування попиту на якісну інформацію серед освітян та учнівства шляхом інтеграції навичок інфомедійної грамотності в освітній процес.
У цьому наборі IREX вперше розширює підходи до відбору учасників проєкту та запрошує до участі вчителів усіх предметів середньої та старшої школи, незалежно від форми власності закладів освіти. Проєкт прийматиме заявки також від вчителів із тимчасово переміщених шкіл та від представників українських закладів освіти, які перебувають за кордоном та підпорядковані МОН.
Освітяни, які бажають приєднатися до проєкту, мають заповнити та подати електронну заявку на участь індивідуально: https://forms.office.com/r/pUDBsszdHt
Приймання заявок триватиме з 18 листопада до 31 грудня 2024 року. Інформація щодо результатів відбору буде надіслана орієнтовно за декілька тижнів після завершення подачі заявок (січень 2025 року).
Учасники проєкту отримають всебічну підтримку та наставництво від команди експертів щодо інтеграції медіаграмотності в освітній процес, а також доступ до розширеної електронної бібліотеки матеріалів. Бібліотека проєкту налічує понад 300 уроків, зокрема з української мови та літератури, всесвітньої історії, історії України та мистецтва, а також містить універсальні матеріали для класної та позакласної роботи для вчителів будь-яких предметів. Окрім цього, освітянам пропонується участь у курсах підвищення кваліфікації, а також у різноманітних очних і онлайн-заходах, які сприятимуть їхньому професійному розвитку та вдосконаленню навичок критичного сприйняття інформації для роботи з учнівством.
Докладніша інформація та умови участі у проєкті доступні на офіційній сторінці: https://l2d.in.ua/
Не втрачайте можливість подати заявку на участь у проєкті та діліться інформацією про набір із зацікавленими колегами. Приєднуйтесь до спільноти проєкту, щоб разом формувати освітнє середовище, яке сприятиме розвитку критичного мислення та медіаграмотності серед молоді!
Проєкт виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольства США в Україні та в партнерстві з Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури та стратегічних комунікацій України та Академією української преси.
