Напередодні Дня Незалежності Президент України відзначив державними стипендіями видатних діячів інформаційної сфери.
Українські журналісти залишаються там, де інші вимушені тікати. Вони показують правду, коли на міста падають ракети, випускають газети навіть без світла та зв’язку, документують злочини й подвиги, ризикуючи власним життям і здоров’ям. Це люди, які перетворили професію на місію.
Серед нагороджених — Людмила Мех, заслужена журналістка України, президентка ВБФ «Журналістська ініціатива» та членкиня правління Академії української преси. Завдяки її роботі свого часу НСЖУ стала членом Міжнародної федерації журналістів, а сьогодні її діяльність є прикладом професійності й відданості.
Від імені АУП щиро вітаємо пані Людмилу з відзнакою та пишаємося її внеском у розвиток української журналістики!
Також довічні стипендії отримали:
Микола Семена — заслужений журналіст України, Секретар НСЖУ;
Вікторія Плахта — координаторка Центру журналістської солідарності НСЖУ в Івано-Франківську;
Анатолій Жупина — головний редактор прифронтової газети «Новий день»;
Любов Коваленко — багаторічна керівниця вінницької ТРК «ВІНТЕРА».
Дворічні стипендії призначено ще понад 15 журналістам, які щодня працюють у найскладніших умовах — від фронтових містечок до окупованих територій.
Відзначати професійний внесок журналістів під час війни — важливо. Це наша вдячність і підтримка тим, хто щодня виборює право України на правду.
21 серпня 2025 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу представила новий практичний посібник «EDU-AІ: методика використання ШІ для викладачів комунікативного циклу».
Видання стало результатом багаторічного досвіду АУП та серії вебсемінарів. У ньому зібрано:
покрокові методики інтеграції штучного інтелекту у викладання журналістики, реклами, PR та інших дисциплін;
практичні кейси з української та світової медіаіндустрії;
готові сценарії занять і вправи для розвитку критичного мислення та медіаграмотності;
етичні орієнтири використання ШІ.
Автори посібника приділили особливу увагу тому, як створювати контент за допомогою AI, перевіряти його достовірність, уникати маніпуляцій та поєднувати гуманітарну чутливість із технологічною грамотністю.
👉 А ось що про нове видання кажуть самі автори:
Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор: «Цей посібник присвячений дуже актуальному питанню – використанню штучного інтелекту. Воно на часі навіть під час війни: технології ШІ застосовуються і на фронті, і в тилу. Наші автори показують, як використовувати ці інструменти у викладанні дисциплін комунікативного циклу для майбутніх журналістів, рекламістів, піарників і вчителів. ШІ містить як загрози, так і нові можливості – і саме про це йдеться у посібнику».
Тетяна Іванова, медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету: «Штучний інтелект уже сьогодні змінює інформаційний простір і ставить нові виклики перед журналістами та освітянами. Водночас він відкриває широкі можливості – від збору та аналізу даних до створення контенту. Для викладачів це інструмент формування у студентів критичного мислення та медіаграмотності. Саме тому тема посібника є надзвичайно важливою».
Любов Цукор, головна редакторка освітнього проєкту «На Урок», освітня експертка, EdTech-тренерка: «Наш посібник – це результат синергії різних сфер, об’єднаних спільною метою: показати, що штучний інтелект є потужним помічником в освіті та журналістиці. Він відкриває нові можливості, але водночас вимагає обережності в контексті безпеки. На 185 сторінках ми зібрали методичні, практичні та інструктивні матеріали з ілюстраціями, щоб допомогти викладачам та практикам інтегрувати ШІ у свою роботу».
📖 Посібник «EDU-AІ» стане корисним для викладачів, журналістів, студентів та всіх, хто працює у сфері комунікацій і прагне опанувати інноваційні інструменти навчання та контентотворення.
Це видання — результат багаторічного досвіду та серії вебсемінарів. У ньому зібрано покрокові методики інтеграції штучного інтелекту у викладання журналістики, реклами, PR та інших дисциплін, практичні кейси з української та світової медіаіндустрії, готові сценарії занять і вправи для розвитку критичного мислення та медіаграмотності.
Авторки пропонують етичні орієнтири використання ШІ, діляться порадами, як створювати контент за допомогою AI, перевіряти його правдивість, уникати маніпуляцій і поєднувати гуманітарну чутливість із технологічною грамотністю.
У презентації візьмуть участь:
Валерій Іванов — президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор.
Тетяна Іванова — медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
Любов Цукор — головна редакторка освітнього проєкту «На Урок», освітня експертка, EdTech-тренерка.
19–20 серпня 2025 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу організувала дводенний вебсемінар «Генерація ідей та сценаріїв з AI: автоматизуємо творчість та масштабуємо успіх». До заходу долучилися журналісти, освітяни, комунікатори, тренери та всі, хто цікавиться сучасними можливостями штучного інтелекту.
Програма вебсемінару охоплювала найактуальніші теми:
принципи роботи з великими мовними моделями (LLM) у реаліях 2025 року;
інтерактивні презентації складного контенту;
створення навчальних матеріалів у групах;
огляд інструментів ШІ для вирішення практичних завдань;
робота з точними промптами, ланцюжками запитів та обхід обмежень моделей.
Своїм досвідом із учасниками поділилися:
Валерій Іванов — президент АУП, доктор філологічних наук, професор;
Максим Запорожченко — менеджер медіаосвітніх програм АУП, завідувач Центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО;
Андрій Юричко — медіатренер, журналіст, кандидат філологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка.
«Штучний інтелект дає нові можливості у створенні контенту та навчанні, але разом із цим постають і певні ризики. На вебсемінарі ми шукали баланс між користю інструментів і розумінням їхніх обмежень», — підкреслив Валерій Іванов.
«Незважаючи на те, що про інструменти штучного інтелекту відомо вже дуже багато, ми завжди відбираємо для наших учасників найцікавіше та пояснюємо доступною мовою, щоб це максимально просто можна було застосувати в своїй роботі», — наголосив Максим Запорожченко.
«Використання штучного інтелекту у викладанні — це не заміна вчителя, а розширення його можливостей: інструмент, що допомагає заощадити час і зосередитися на головному — навчанні та підтримці учнів», — зазначив Андрій Юричко.
Ті, хто не зміг долучитися у серпні, матимуть нагоду зробити це вже зовсім скоро: у вересні Академія української преси планує провести ще два вебсемінари з цієї тематики. Тож стежте за нашими новинами та не втратьте можливість приєднатися!
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу запрошує 21 серпня о 15:00 на онлайн-презентацію нового практичного посібника «EDU-AІ: методика використання ШІ для викладачів комунікативного циклу».
Це видання — результат багаторічного досвіду та серії вебсемінарів. У ньому зібрано покрокові методики інтеграції штучного інтелекту у викладання журналістики, реклами, PR та інших дисциплін, практичні кейси з української та світової медіаіндустрії, готові сценарії занять і вправи для розвитку критичного мислення та медіаграмотності.
Авторки пропонують етичні орієнтири використання ШІ, діляться порадами, як створювати контент за допомогою AI, перевіряти його правдивість, уникати маніпуляцій і поєднувати гуманітарну чутливість із технологічною грамотністю.
У презентації візьмуть участь:
Валерій Іванов — президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор.
Тетяна Іванова — медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
Любов Цукор — головна редакторка освітнього проєкту «На Урок», освітня експертка, EdTech-тренерка.
Посібник допоможе викладачам адаптувати курси до цифрової реальності, впроваджувати інтерактивні методи навчання та формувати власний набір інструментів для роботи зі студентами у світі штучного інтелекту.
EDU-AІ — це компас для викладача в епоху технологічних змін. Приєднуйтесь, щоб першими відкрити нові підходи до викладання з AI!
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
«Жоден з наших президентів не був у такому складному становищі, як він» (с)
Георгій Почепцов людина універсальна – із розряду титанів. Постать абсолютно непересічна і грандіозна.
Всесвітньо відомий науковець і фахівець в галузі комунікацій та PR він підготував тисячі спеціалістів і має унікальний досвід.
Тим цікавіше, що днями у себе на ФБ-сторінці Георгій Почепцов зробив репост публікації видання «Бабель» про Дмитра Литвина – спічрайтера Президента Зеленського з питань комунікацій.
Ми наважилися використати це як привід, аби задати Метру – кілька запитань:
– Ви зробили репост про Дмитра Литвина, який офіційно є радником Президента Зеленського з питань комунікацій. Стаття на «Бабелі» – минулорічна. Чому Ви вирішили про неї нагадати?
– Комунікації – це важлива ділянка держуправління, бо часто влада не чує населення, а населення – владу... Коли ж не розмовляти, нічого гарного не вийде. Одночасно війна піднімає вагу слова... комунікації лікують і піднімають на подвиги. До того ж, це сфера, яка важко піддається автоматизації.
До речі, з розвитком штучного інтелекту зникнуть безліч професій окрім творчих, креативних... До того ж, війна робить комунікації більш важливими, ніж у мирний час..
– Стверджується, що саме Литвин координує всю комунікацію Президента… Як би ви загалом оцінили результати діяльності п. Литвина?
– Це важко оцінювати, бо ми не знаємо багатьох деталей. Але мені здається, що Зеленський в комунікації загалом – в нормі... Тобто, він не є тут кимось безпорадним чи незнаючим. Кимось, ким можна було б легко маніпулювати. Швидше навпаки.
Адже це було його професією – розмовляти з людьми, комунікувати із ними – з різними людьми, на різних рівнях.
Однак, зараз Зеленський, як президент, уособлює всіх українців, тому йому не слід помилятися.
Інформація завжди на вагу золота, а під час війни це важка праця, бо щось можна казати, а щось – краще не треба...
– Але, чи може Зеленський не помилятися, якщо його, як дехто вірить, тримають в «інформаційному вакуумі» та «теплій ванні? Чи можна у випадку Зеленського говорити, що «оточення грає короля»?
– Не думаю, що Зеленський в якомусь «інформаційному вакуумі». Це перебільшення. Це не так. Що ж до оточення, то воно завжди «грає», бо дає перші оцінки і поради... і може підштовхнути до певних слів, дій та формулювань навіть непомітно.
Кожна людина слухає своє оточення, хоч домогосподарка, хоч президент... Єдине, що в політиці з кожним кроком нагору коло спілкування скорочується... Сталін слухав Берію, бо той давав чіткі і зрозумілі поради... Ми слухаємо тих, кому довіряємо... А йому треба ще слухати державні «інститути» типу розвідки... І рішення, як правило, буде спільним.
Війна – це кожен день небезпеки і від шахедів, і від слів, це важке випробування для кожного: як для президента, так і для громадян...
Тому я не думаю, що під час війни можлива якась «зона комфорту» у президента в принципі. Переконаний, що навпаки він щоденно змушений щоденно ухвалювати дуже складні рішення.
– І, до речі… При всій можливій критиці, хіба не є результати останніх трьох років цієї війни буквально – вражаючими?... Яка інша Нація в Європі змогла б витримати настільки жорстокий та свавільний наступ РФ?... Яка б країна ЄС не впала у перші три дні?... А ми вистояли і саме з Зеленським (при всіх його «мінусах»). Хіба це не каже, що він в якомусь смислі можливо є саме тим «помазаником Божим», який тільки і міг провести Україну крізь цю війну та зберегти її як Державу – хай і з втратою певних територій?
– Це справедливе зауваження, бо ми всі сидимо в стільцях спостерігачів, а не діячів. А дія завжди когось влаштовує, а когось – ні. І треба не лише прийняти правильне рішення, але довести до кінця його виконання. Реально кожна дія зустрічає спротив, це нормально для будь-якої системи. Але... Втрата територій – дуже небезпечна річ, бо території це не лише земля, а й люди. Люди, які прив'язані до своєї землі.
Це все не жарти.
Території легко віддати, але важко повернути. І повторюся: це не лише території, але й люди. Як влада може віддати людей... навіть не питаючи їх? Часи кріпаків давно минули...
– Георгію Георгійовичу, ви один із найбільш визнаних європейських фахівців у сфері комунікацій. Роками (ще до війни) ви залишалися найбільш цитованим українським автором – у зарубіжних наукових виданнях. Вас коли-небудь запрошували в Офіс Президента – для консультацій. Якщо не в кабінет Зеленського, то в кабінет Єрмака, чи хоча б того ж самого – Литвина?
– Ні, для мене все це минуле. Бюрократична система вимагає однодумців. Мені ж важливим є багатоголосся при прийнятті рішень.
Свого часу я працював в держапаратах президента Кучми і прем'єра Марчука... Так що розуміння державних комунікацій в мене є, але… Державна система комунікацій вимагає не виходити за межі...
– Ви поділяєте думку, що Україна практично не веде цілеспрямованої пропаганди на населення РФ і практично ніяк не протидіє тій широкомасштабній інформаційній війні, що її Кремль провадить на території Європи, США, глобального Півдня: у країнах Азії, Африки та Латинської Америки, дискредитуючи Україну та нашу боротьбу за Незалежність… Чому це так?
– Потрібен досвід, Росія в часи СРСР намагалися впливати на весь світ, а цього не було в України. Ми були слухняними гравцями, а тут треба весь час змінювати стратегію і тактику. І бути силою і на полі бою, і в комунікаціях. І всюди потрібен досвід,
Росія мала досвід Радянського Союзу, який мав цілі впливу на весь світ. Досвід, який зберігається не лише в людях, а навіть в стінах установ...
Це ж стосується і внутрішньої пропаганди. Пропаганда ж загалом налаштована на піднесення духу та створення героїв, бо саме такі люди потрібні в часи кризових ситуацій.
До речі, коли Б. Полєвой написав для «Комсомольскої правди» нарис про льотчика А. Маресьєва, Сталін повернув його з проханням написати художню повість про цей подвиг.
Так нарис став повістю, а Маресьєв справжнім героєм. Пропаганда – це «генератор» героїв, які особливо потрібні в кризових ситуаціях А війна це завжди кризова ситуація. Ця книга Полевого отримала назву «Повість про справжню людину» і була потім у шкільній програмі по всьому СРСР.
– Україна має зараз багато героїв.
– І це Герої найвищого ґатунку. Це правда. Але важливо, щоби їхні подвиги було показано виразно й увічнено та масштабовано так, як цього вимагають – нові умови, нові сучасні медіа та нова об’єктивна реальність соцмереж та всього інформаційного простору.
Це все дуже непросто, але це все треба робити з акцентом на максимальний результат
– Володимир Зеленський щодня записує відео-звернення, перегляди в яких, здебільшого, не дуже високі... Навіщо він це робить?
– Це, загалом, потрібна комунікація в часи війни. Рузвельт відомий своїми виступами під час війни. Зеленський повторює цей досвід, і для нього це важка робота. Оточення запевнило його, мабуть, що половина країни дивиться. І це важке рішення, тому що треба говорити і коли в тебе перемоги, і коли – поразки. І коли легко, і коли важко.
– Однак, Рузвельт робив свої звернення до нації раз на тиждень. По-суботах. Може й Зеленському варто перейти до такого формату?
– Можливо... Але Рузвельту було легше. Заздрити ж Зеленському та щось підказувати йому – дуже важко: жоден з наших президентів не потрапляв у таке скрутне становище, як він.
– Ізраїльський прем’єр Нетаньяху за останній час, як мінімум, двічі звертався до народу Ірану. Правда він говорив англійською. Чи не варто було б Зеленському звернутися російською – до росіян і сказати їм дещо важливе. Щось таке, чого вони ніколи раніше не чули?...
– Що, наприклад?
– Наприклад, росіяни ніколи ще не чули сказаних публічно на весь світ слів типу: «Россияне, ваше страна напала на Украину вероломно, как Гитлер – ночью, без объявления войны – массовыми ракетно-бомбовыми ударами по мирным, спящим городам, где никто не хотел войны, не готовился и не думал о ней. Где люди жили мирной жизнью в Украине, которая – никогда не была членом НАТО, и где не было тогда и нет даже сегодня ни одной иностранной военной базы. Вы же просто, почему-то решили, что имеете право убивать, насиловать и грабить. Потому, что вам так сказали в Кремле. Забыв напомнить, при этом, что Украина — это нация воинов. Героев и воинов. Нация, без которой СССР – никогда бы не победил в войне против Гитлеровского фашизма, с которого ваше руководство и берет сегодня пример, посылая своих людей на убой и сталкивая саму Россию – в пропасть»
Ну, може не таке, але потрібне щось, що змусило б росіян задуматися, а з іншого боку – було б почуте у тій самій Угорщині, чи Словаччині чи Польщі?
– Треба шукати і слова, і шляхи донесення. Погоджуюся... Росія вже ввела кримінальне покарання навіть за пошук в Інтернеті «неправильних» сайтів... Тобто слово – насправді зброя... До речі, нам все життя розповідали, що реальність важливіша за слова. Але це не так – слова створюють нову реальність, і без них її би не було.
– У нашій новій реальності, якби таке сталося, і вас попросили десь на Банковій: Озвучте, будь-ласка, Три ключові поради Президенту Зеленському. Що б Ви сказали?
– Це не до мене. Немає в мене потрібного контексту в голові: що йому найважче зараз, що найважливіше, що треба просувати... Нові формати треба шукати, це зрозуміло, але...
Давати якісь поради ось так: без тривалого занурення в тему, в контекст. Без запитань, без обговорення – це неправильно і неможливо.
– А що б тоді ви порадили українському народу?
– Ми сильні. Кожна війна закінчується. Треба робити все, що цей кінець був на нашу користь. І одночасно думати про власні помилки в цій війні. Бо реальні війни ніколи не закінчуються. Вони переходять в інші формати.
– І нарешті, Ви ще пишете казки?
– Чесно кажучи – ні. Чисто технічно це важко зараз для мене, хоча подумки іноді думається про таку можливість. Колись прийде і такий час...
ДОВІДКОВО:
ПОЧЕПЦО́В Георгій Георгійович (29. 10. 1949, м. Берегове Закарпатської обл.) — фахівець у галузі комунікації, прозаїк. Син Г. Почепцова.
Доктор філологічних наук (1989), професор (1991). Член НСПУ (1981). Заслужений журналіст України (1999).
Повний кавалер ордена «За заслуги» (2004, 2015, 2021).
Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1971), де й працював: 1998–2001 — завідувач кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин;
2002–05 — керівник управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента України; від 2005 — завідувач кафедри інформаційної політики Національній академії державного управління при Президентові України (Київ);
2015–16 — завідувач, від 2016 — професор кафедри соціальних комунікацій Маріупольського університету (Донецька обл., від 2022 — у Києві).
Наукові праці з питань теорії комунікації, масово-комунікаційних технологій, паблік рілейшнз, семіотики, інформаційних війн тощо.
Автор книг для дітей та юнацтва, зокрема фантастичних.
Штучний інтелект більше не фантастика, а реальний помічник у креативній роботі. Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу запрошує журналістів, освітян, комунікаторів, тренерів та всіх зацікавлених на інтенсивний дводенний вебсемінар «Генерація ідей та сценаріїв з AI: автоматизуємо творчість та масштабуємо успіх». Ми разом навчимося не лише генерувати ідеї з допомогою AI, а й перетворювати їх на повноцінні сценарії та навчальні продукти.
Коли? 19–20 серпня 2025 року, 15:00–19:00 (Zoom).
У програмі:
Принципи роботи з LLM (великими мовними моделями) в реаліях 2025 року.
Інтерактивні презентації зі складного контенту.
Створення навчального контенту в групах.
Огляд інструментів ШІ для вирішення практичних завдань.
Робота з точними промптами, ланцюжками запитів та обхід обмежень моделей.
Тренери вебсемінару:
Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор.
Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП, завідувач Центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО.
Андрій Юричко, медіатренер, журналіст, кандидат філологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка.
Участь є безкоштовною. Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах. Відібрані учасники отримають запрошення. Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту.
Усі учасники, які успішно пройдуть навчання, отримають сертифікат.
Якщо у вас з’явилися запитання, звертайтеся до асистентки проєктів АУП: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Когнітивний захист оберігає від інформаційних інтервенцій, тоді «чужа» інформація піддається сумнівам, оскільки є «своя».
Коли є інформаційна війна, то має працювати й інформаційний захист, який у своїй глибинній формі спирається на когнітивний захист. Інформаційний захист працює за конкретними ситуаціями, когнітивний будує свій світ, для якого не такі страшні інформаційні удари. Він відбиває їх як у поточному режимі — це інформаційний захист, так і в базовому — це когнітивний захист. Когнітивний захист — це, умовно кажучи, будівництво фортеці, інформаційний — латання дірок у вежах фортеці, завданих чужими інформаційними ударами. Когнітивний захист працює проти не одного, а безлічі інформаційних ударів. Це захист вищого порядку, ніж суто інформаційний.
Наш інформаційний світ замінює для нас за багатьма параметрами реальність. Ми знаємо багато чого не тому, що бачили реально, а тому, що нам про це розповіли. Але кожна така розповідь приходить із точкою зору «оповідача», який може бачити одні аспекти ситуації та забувати про інші.
Світ змінюється не так сильно, як нам видається. Замініть царя на президента і почитайте під таким кутом зору розповіді про минуле — і ви побачите дуже багато схожого. Світ — той самий, тільки ми в ньому «нові», тому нас багато чого дивує.
І сталінський світ не залишився тільки в кіно. Сьогоднішня Росія розгорнула широку кампанію боротьби з інакомисленням, намагаючись таким чином стабілізувати свою внутрішню ситуацію, просто затуляючи рота тим, хто думає інакше. Різноманітність змінюється на чітко дозволені потоки інформації. Усе це ми вже проходили в здавалося б далекі сталінські часи...
Це розворот усієї пропагандистської машини, оскільки вона не в змозі стримувати негатив. Тепер із негативом вирішили боротися сталінськими методами. А відповідно до них ворог має сидіти у в’язниці...
Правозахисник Сергій Давідіс аналізує ситуацію так: «Всієї кухні ми, звісно, не знаємо, але зрозуміло, що всім процесом керує адміністрація президента. Водночас ФСБ має досить значну самостійність, і можна уявити, що якісь локальні ініціативи виходять від неї. Загалом зараз іде війна — і їм усім важливо продати суспільству репресії якомога переконливіше. Так, можна припустити, що “антивоєнні” статті КК, ухвалені після початку війни, виглядали для суспільства не дуже переконливо — коли людей саджали за висловлювання проти війни, за висловлювання за мир. Інша річ, коли людину звинувачують у держзраді, у сприянні терористичній діяльності — це виглядає страшнішим, це легше продати суспільству. Це працює одночасно і на концепцію неприпустимості висловлення незгоди з владою, і на концепцію неприпустимості взаємодії із закордоном. Цей набір статей КК виявляється таким, що найбільше відповідає нинішнім пропагандистським та ідеологічним настановам [влади]».
Сталін вів таку боротьбу не тільки в далекому 37 році, а й у ближчому 1949-му, назвавши її тоді боротьбою з низькопоклонством перед Заходом. Путін під таким же гаслом рушив на Україну. І цей мем, що «Захід поганий»,, мав закріпити його становище. Інших причин для нападу немає. Захід перестає бути поганим тільки за часів так званої «розрядки», які час від часу теж настають.
Когнітивні основи інтерпретацій дають змогу застосовувати їх у безлічі ситуацій. У цьому плані інформація є зброєю для таких когнітивних трансформацій. Перебудова була одним із таких прикладів, коли багато чого було піддано реінтерпретації.
Путін помилився, розв’язавши війну з Україною, яку не може виграти. Негативні наслідки її і для Заходу, і для російського суспільства виявилися занадто великими. А все і завжди робиться для того, щоб громадська думка не бачила того, що несе країні негатив. Звідси зростання ролі медіа в критичні періоди історії. Влада починає посилено контролювати всі інформаційні потоки. Усе це було в минулому...
Сьогодні світ намагаються повернути назад. Звідси всі миттєво виниклі прийоми з минулого, починаючи з іноагентів. І політінформації в школі, і запеклі публіцисти на екрані — все це прикмети давно забутих часів.
Будь-яка така кампанія незалежно від того, проти кого вона ведеться, має важливе доповнення, вигідне для влади. У цей період будь-яка критика влади починає розглядатися як зрада національних інтересів. У принципі, влада так думає завжди. Але їй треба шукати можливості для покарання незадоволених. А в такий період це зробити легко.
Росія вирішила сьогодні карати за пошук не тих текстів у мережі: «Депутати ухвалили закон про штрафи до 5 тисяч рублів за “пошук завідомо екстремістських матеріалів та отримання доступу до них”, зокрема з використанням VPN-сервісів. Екстремістськими матеріалами російська влада вважає книжки, сайти, аудіо- та відеозаписи зі списку Мін’юсту; роботи лідерів нацистської Німеччини та фашистської Італії; виступи та зображення керівників СС, СД і гестапо; публікації, що виправдовують насильство і вбивства за національною, расовою або релігійною ознакою».
Іноагенти — це ті, хто пише, але читачів поки що не чіпали. Тепер узялися і за читачів... Умовно кажучи: іночитачі читають тексти іноагентів... А росдержава «пильнує», щоб карати й тих, й інших...
Але свого часу була навіть пісня зі словами: життя неможливо повернути назад... Люди завжди хочуть жити по-новому, а не по-старому... Ми постійно проскакуємо історичні періоди, абсолютно не виносячи звідти жодних уроків. Чи то швидкість велика, чи то мізки маленькі... І любимо в минулому не тих, кого потрібно любити. Наприклад, у кожному поколінні зберігається велика кількість любителів Сталіна...
Це стосується й Андропова. Племінниця Брежнєва, дочка його брата, який став заступником міністра будівництва в ту епоху, у своїх спогадах наводить такий факт. Якось Леонід Брежнєв прошепотів їй про Андропова: «Я його боюся. Це страшна людина». До речі, з життя самого Андропова вона згадує, що він любив огрядних жінок і давав їм квартири в центрі Москви... А всім нам він читав лекції про комуністичну мораль... До речі, вона чомусь говорить про Андропова, що в нього була погана освіта... Якась правда, мабуть, у цьому є, оскільки в інших спогадах згадується, що Андропов їздив до ВПШ на іспити не в урядовому «членовозі», який йому належав, а в комітетській «Волзі»...
Щоразу держава, яку створюють на нашій території, починає заляльковуватися в заповідник із тоталітарними правилами, оскільки так легше керувати, адже з вільними людьми занадто багато клопоту. А начальники в різні періоди захищаються навіть фразеологізмами на кшталт «Москва сльозам не вірить».
І це теж війна за свідомість, у якій мають «світитися» тільки правильні істини. Особливо це стосується історичних відсилань, які намагаються використати як фундамент для сучасних істин.
Історія та політика акцентують різні аспекти. Зіткнення історії та політики демонструє помилки сучасних політиків, які підганяють під свої погляди історичну дійсність. З історії висмикуються потрібні факти, щоб виправдати сучасну політику.
Що сильніше загострення політичних пристрастей, то сильніше історія підганяється під сьогоднішній день. Практично історія сьогодні стала виконувати роль учорашньої радянської ідеології. І вона хороша для політиків тим, що в історії завжди можна знайти потрібний зараз факт, яким можна виправдати будь-який аспект сучасності.
Ось один із таких прикладів: «На думку російського президента, війна з Польщею в 17 столітті передбачала “повернення російських земель”, але знову не згадувався той факт, що ці землі початково належали Київській Русі, яка історично не була російською державою. З іншого боку вона виростила сучасні російську, білоруську та українську держави. Сучасна Росія може відстежити своє походження головним чином від Московського князівства, яке довгий період свого існування до 1505 року не контролювало Київ, а лише частину українських земель».
Ми давно живемо не у світі фактів, а у світі їхніх інтерпретацій. А інтерпретації кожен намагається підігнати під свої сьогоднішні інтереси. Сьогоднішня історія стала нагадувати радянський марксизм-ленінізм, де завжди знаходили потрібний текст для виправдання доктрини. Але то був цитатний світ, а ми живемо у світі реальності, яка не завжди приємна.
Будувати когнітивний світ сучасників дуже важко. СРСР робив це не тільки освітою для дітей і новинами для дорослих, а й за допомогою сильного віртуального компонента. Кінофільмами, музеями, святами з демонстраціями трудящих... Телебачення перенесло все це на мініекрани, які стояли в кожній квартирі. Це був ніби тікток сучасності, де робилися кар’єри правильних акторів, режисерів, журналістів... Людина з екрана телевізора не могла говорити неправильні істини. І співати вона мала правильні пісні...
Світ за вікном завжди повторював «вигини», за які боровся телевізор. Усі й завжди жили правильно, саме так, як розповідали телекоментатори й газетні журналісти. Громив, наприклад, США зі США Віталій Коротич. У його біографії є і такий факт: «19 серпня 1991 року, перебуваючи в США, здав авіаквиток до Москви, побоюючись репресій з боку ГКЧП і залишився там жити. 26 серпня того ж року за рішенням журналістських зборів “Огонька” звільнений за виявлене боягузтво від обов’язків головного редактора». При цьому про Коротича пишуть, що він просував інтереси КДБ серед української еміграції в США.
Яковлєв підняв його свого часу на «Огонек» як ідеологічний рупор: «Поклав свій хижий погляд на нього сумнозвісний Олександр Миколайович Яковлєв, який, прийшовши слідом за Горбі на вершину влади на початку “перебудови”, став енергійно комплектувати власну ідеологічну команду. Завдання — спочатку поволі, а потім дедалі активніше вести підривну роботу з розвалу країни, дискредитації радянської влади, ганьби ідей соціалізму і комунізму. Визнав він підхожою для цього і фігуру Коротича, якого після відвертих бесід з ним призначив головним редактором журналу “Огонек”».
І ще: «спершу це були порівняно невеликі кроки з розкриття недоліків у житті країни; потім тенденційне “висвітлення” раніше заборонених тем, що стало можливим після проголошення Горбачовим гласності; а потім уже все перетворилося на густий потік “викриттів”. Потік згодом охопив майже всю пресу в країні, але скажімо прямо: почалося з “Огонька” Коротича! Новий керівник одразу ж став перетворювати його на сигнал для всіх, хто був причетний до журналістики».
Усі соціальні зміни йдуть не так швидко, як хочуть керівники. З цієї причини принципово зростає роль медіа. Згадаймо перебудову, яка розгорталася якраз більше в медіа, ніж у самому житті. Медіа ніби давали напрямок атаки, дедалі більше збільшуючи її швидкість. Перебудову почали й зробили медіа, щоправда, керовані керівництвом. Вони руйнували минулу когнітивну систему і вводили нову.
Медіа раніше за всіх пройшли свою перебудову, а потім їхня робота почала руйнувати вже й старі когнітивні правила, вводячи нові. Журнал «Огонек» був прикладом когнітивної війни, оскільки створював правила інтерпретації, під які можна було підводити потім реальність, щоб зробити її іншою. Можна навіть сказати так: інтерпретувати — не будувати...
Генерал Залужний каже: «Інформація — це поле бою. Програєш у головах — програєш на полі бою. Ворог лізе в кожен телефон і телевізор із пропагандою, фейками та ІПСО. Захист інформаційного простору так само важливий, як і ППО».
Що швидше розгортається ситуація, то сильніше її хвилі розбивають когнітивний захист або стримуються ним. Тут усе залежить від твердості саме когнітивного захисту. Якщо він сильний, жодні інформаційні атаки його не зруйнують. Радянський Союз розвалився, коли було зруйновано саме когнітивний захист.
Когнітивність функціонує в прихованому режимі, оскільки ми бачимо весь час реалізації її глибинних структур. Гарне уявлення про неї дають функціональні наративи. Ми весь час маємо справу з наративом десь реалізованим: у кіно, в літературі, в медіа. А базовий когнітивний за своєю суттю наратив стоїть поза полем нашої уваги. Ми зупиняємо свою увагу тільки тоді, коли наратив, що функціонує перед очима, суперечить базовому. Щоб такі випадки були рідкісними, базові наративи реалізуються скрізь: у кіно, в медіа, в літературі. Перебудова, наприклад, якраз змінювала базові наративи, «ламаючи» когнітивні уявлення масової свідомості.
Путін почав війну, помінявши наративи. Щоб Україна стала ворожою країною, з минулої «братньої сім’ї народів» її вивели приєднанням до іншої групи наративів. Була перебудова радянська, коли влада змінила когнітивну структуру, а Росія зробила перебудову російську, виносячи Україну в число ворожих держав.
Італія ввібрала російський стратегічний наратив, що спотворює історію. Причому все це вкладено в шкільні підручники історії, де це стає когнітивним баченням України, від якого відштовхуватиметься все інше. Школяр вчить заради іспиту, а запам’ятовує назавжди. Наприклад, пишеться, що Київ був «першою столицею російської території», що не відповідає реальності.
Наступні когнітивні точки, тобто ті, що увійшли до підручників: Київська Русь — колиска Росії, Україна — failed state, Крим повернувся в Росію після референдуму, оточення Росії країнами НАТО зумовлюють сучасну політику Кремля, існує Російський регіон, куди входять Росія, Україна, Білорусь, Молдова та країни Балтії, культура Східної Європи ідентична російській.
Когнітивний захист (і напад) важливі через свій базовий характер. Держави закладають цей інструментарій ще в школі, потім він утримується літературою і мистецтвом. Це, простіше кажучи, карта світу в голові, причому кожного. У нашій історії найсильнішим був радянський когнітивний варіант. Його утримували всі: знизу — доверху. Від учителів у школі до керівників. Сталін, наприклад, зупинив нарис Бориса Полевого в «Комсомольской правде» про подвиг Маресьєва, запропонувавши йому написати замість цього повість. У термінах того, про що йшлося вище, Сталін запропонував йому замість інформаційного створити когнітивний текст. А вже на базі нього можуть з’являтися нові герої.
Школа задає когнітивну «арифметику», література і мистецтво — когнітивну "алгебру". Це все будівництво когнітивного захисту для масової свідомості. Ніхто не проходить повз школу, бо вона обов'язкова, і її підручники вчать правил життя, які можуть потрапити навіть в елементарну арифметику. Література та мистецтво не мають компонента обов’язковості для всіх, як школа, тож вони мають бути привабливими для масової свідомості.
Новини можуть порушувати побудовану когнітивну «арифметику», тому їх можна визнати когнітивною «алгеброю». Наприклад, китайську політику в цій сфері характеризують так: «Владна комуністична партія розширила інформаційний контроль відтоді, як китайський лідер Сі Цзіньпін прийшов до влади у 2012, розглядаючи це як спосіб запобігання заворушенням. Багато і багато тем від негативних новин про економіку до ЛГБТ-ідентичності підпали під деяку форму цензурування. В останні пів року масові атаки, де людина вбиває або ранить безліч людей за допомогою машини або ножа, схоже, були додані до списку». Зрозуміло, що відсутність інформації про подібні речі створюється свідомо, щоб не активізувати подібні думки та дії.
Так само можна аналізувати італійські шкільні підручники, вибудувані за московськими когнітивними лекалами, про них пишуть так: «Україна, а також Молдова, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія є державами, що не відбулися — неуспішні держави. [...] Україну представлено як надзвичайно бідну, відсталу, корумповану та нездатну до самоврядування країну, що з’явилася майже “нізвідки” після розпаду СРСР. Схожі наративи зустрічаються щодо Молдови та Білорусі, рідше — Балтії».
Усе це важливі й цікаві приклади того, що когнітивна інформація закладається через підручники в голови школярів. Задавши таку базу, далі вже легше, оскільки вкидаються лише поточні підтвердження вже введеного.
Когнітивний захист і напад створюють модель світу, певні когнітивні «окуляри», які відбирають у світі інформацію, що підтверджує введене раніше, і відкидають те, що їй суперечить. І це дуже ефективно. Адже більшість людей не мають своїх власних уявлень, користуючись тим, що їм розповідають. ЛГБТ у Росії заборонив Верховний суд. Тобто дозволена тепер буде тільки негативна інформація.
Нами керують смисли, свої й чужі, тобто когнітивні захист і напад. О. Щоткіна аналізує останню хвилю еміграції так: «під час особистих розпитувань про причини “запізнілого” від’їзду у відповідь різні люди дають різні слова. Але в кінцевому підсумку всі вони зводяться до одного й того ж — “більше не було сенсу залишатися”. Тобто військова еміграція другої-третьої тощо хвиль — це дуже часто саме про сенс, а не про небезпеку і страх. Наша “втома” — це насамперед брак смислу і тільки в другу — брак сну. Так само як наша стійкість, яку ми культивуємо, має одну опору — ми бачимо сенс у своїх діях. Якщо ми починаємо його втрачати, стійкість дає тріщину. Смисли пронизують суспільство, об’єднують його і дають кожному його члену можливість спертися на щось або когось у момент слабкості».
Когнітивний захист оберігає від інформаційних інтервенцій, тоді «чужа» інформація піддається сумнівам, оскільки є «своя». Інститути школи (для молодих) і медіа (для старших поколінь) оперують тими чи тими наративами, з якими дуже важко боротися, бо вони зазвичай вводяться заздалегідь. Масова свідомість завжди краще сприймає те, що відповідає її уявленням, а не порушує їх. Хоча дуже часто нова когнітивність проникає в наші мізки з книжок і кіно, наприклад, оскільки вони мають масовий характер через розважальну форму їхнього контенту.
Віруси, злам акаунтів, втрата архівів та паролів – «цифрові страхи», які озвучили учасники навчального курсу «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» під час менторської сесії з питань цифровізації. Першу сесію для представників 5 прифронтових медіа (всього участь у проєкті бере 20 редакцій) провів ментор з питань цифрової трансформації, журналіст, медіатренер Академії української преси Андрій Юричко.
Під час онлайн-тренінгу учасники обговорили популярні месенджери, сервіси електронної пошти, організацію цифрових архівів та способи зберігання паролів. І не просто обговорили, а прямо на зустрічі завантажили необхідні додатки, налаштували їх для роботи, перевірили зручність користування.
Андрій Юричко
Месенджери та пошта
Якщо обирати між Telegram, WhatsApp і Signal, то перший вважається найменш захищеним, а останній – найбільш захищеним. Але Signal в Україні не популярний серед населення, – розповів Андрій Юричко.
«Є статті-розслідування, які стверджують, що один із засновників Telegram має контакти з РФ і навіть отримує державні замовлення. Відтак, спілкування та дані в цьому месенджері можуть бути не настільки захищені від російських спецслужб», – пояснює експерт.
Практичні поради щодо використання месенджерів:
Telegram – використовуйте для ведення публічних каналів, оскільки він залишається найпопулярнішим в Україні для отримання інформації;
Signal – найкращий вибір для конфіденційного спілкування і пересилання важливих документів;
WhatsApp – підходить для повсякденного використання журналістами, зараз перебирає деякі популярні функції Telegram щодо ведення публічних каналів і, можливо, повністю його замінить.
Під час зустрічі покроково пройшлися по всіх налаштуваннях безпеки в месенджерах із поясненням, що за що відповідає, де яка галочка має стояти, куди дивитися про додаткові підключені пристрої та як видалити зайві доступи на старих гаджетах або у випадках зламу.
Електронна пошта: чому поки Gmail?
Вибираючи між інтернет-сервісами для e-mail, Андрій Юричко радить Gmail. Оскільки на сьогодні це сервіс, який надає найбільше безкоштовних додаткових ресурсів, починаючи від хмарного сховища Google drive, з пошуковими системами, які налаштовані на місцеву геолокацію та додатки з елементами штучного інтелекту як NotebookLM та AI Studia.
Додаткова порада: створіть декілька Gmail-акаунтів – один основний для роботи, інший резервний, який не пов’язаний з вами особисто. В той же час, не варто повністю покладатися на хмарні сервіси як єдине джерело збереження інформації. Профіль Google може так само бути зламаний і тоді можна втратити не лише поточні документи, але й доступ до архівів. Але через профіль Google можна логінитися на інші ресурси, не переживаючи за придумування нового унікального пароля. Учасники на практиці перевірили роботу менеджера паролів.
Практичні поради щодо використання браузерів:
LibreWolf– це браузер, який зосереджений на конфіденційності та безпеці користувача. Має покращені налаштування конфіденційності, відключає телеметрію та збір даних. Альтернатива для тих, хто хоче більше анонімності в інтернеті. Brave – браузер на базі Chrome для тих, хто не хоче відмовлятися від сервісів Google, але хоче обмежити збір даних про свою активність. Bitwarden – безкоштовний менеджер паролів, за допомогою якого можна зберігати та керувати паролями. Але краще реєструватися не через основну пошту. Цей інструмент генерує складні унікальні паролі для кожного сайту та зберігає їх у зашифрованому вигляді. ProtonMail – швейцарський сервіс електронної пошти, значно захищеніший за gmail, з відритим кодом.
Збереження редакційних архівів
Один зі способів зберегти редакційні архіви – оцифрування матеріалів. Це актуально і через обстріли, і через релокацію редакцій. Крім того, оцифрування та викладення цифрових архівів у мережу дає непоганий приріст трафіку в інтернеті, оскільки написані статті – це унікальний продукт, який пошукові алгоритми сканують і індексують.
Водночас, на думку Андрія Юричка, завжди варто мати запасний варіант – локальне збереження.
«Хмарні сервіси – це класно, але я б рекомендував мати запасні варіанти. Зокрема, жорсткі диски, флешки – їхня вартість зараз не така висока. Також можна створити окремий Gmail-акаунт, який з вами не пов’язаний. Тут зберігати ще одну копію всіх документів. Це резервний варіант, якщо щось трапиться», – радить експерт.
Лайфхак з «горищним» ноутбуком
Щоб запобігти втраті даних у випадку зламу вашого акаунта, експерт радить налаштувати Google Диск на якомусь старому «запасному» ноутбуці. Алгоритм дій:
Зберегти там дані
Відключити його від інтернету
Заховати десь умовно «в хаті на горищі»
У випадку, якщо вас зламали або ви втратили техніку, можна просто взяти цей ноутбук і все відновити. Якщо ж потрібно оновити дані – підключити до інтернету, оновити і знову відключити.
Злам акаунта: як запобігти
Про більшість схем зламу акаунтів у соцмережах, месенджерах тощо знають уже майже всі: повідомлення із закликом «проголосуй за племінника/племінницю», сумнівні листи від «банку» тощо. Фішинг зараз чи не найпопулярніший вид інтернет-шахрайства, через який відбувається виманювання даних – телефони, контакти, переписки, адреси, що може потім бути використано.
Основні загрози та як їх уникнути:
Публічний Wi-Fi – ще один «гачок», на який можна потрапити. Він зазвичай найпростіший для зламу, коли можна підсунути копію справжньої сторінки, вводити ті самі дані на справжню, але надалі повністю перехопити доступ. Тож, якщо є можливість використовувати мобільний інтернет – краще використовувати його. У такому разі «зламати» вас буде набагато важче.
Фізичне вилучення пристрою – наприклад, крадіжка. Тут найлегший спосіб протидіяти – паролі на доступ до гаджета. Графічний пароль – однакові рухи залишають сліди на екрані. Пароль із 6 символів – уже краще, а з невідомою кількістю символів та літер – майже ідеальний варіант. Розблокування через FaceID та відбиток пальця несе свої ризики, які потрібно оцінювати.
Додаткові поради безпеки:
Регулярно змінюйте паролі
Не використовуйте однакові паролі для різних сервісів
Увімкніть двофакторну автентифікацію скрізь, де це можливо
Регулярно перевіряйте, чи не було несанкціонованих входів у ваші акаунти
Що варто встановити: набір інструментів для безпеки
Google Authenticator (також для IOS) або 2FAS – додаток, який забезпечує ще один рівень двофакторної автентифікації захисту облікових записів. Він генерує одноразові коди, які використовуються разом з паролем для входу до сервісів. Навіть якщо хтось дізнається ваш пароль, без коду з телефону зайти не зможе.
Операційна система Tails – працює на флешці. Вона розроблена так, щоб не залишати слідів на комп’ютері після використання. Завантажити можна на ресурсі tails.net. Ідеальний інструмент для роботи з конфіденційними матеріалами.
Антивірус – серед безкоштовних варіантів можна обрати Avast, але підійде будь який інший, крім російських. Хоча навіть правильно налаштований вбудований в Windows Defender цілком може впоратися з 90 відсотками загроз.
Плагін Stop.ru – браузерне розширення від українських розробників для дерусифікації YouTube. Допомагає фільтрувати російський контент з рекомендацій.
«Для мене одним найбільших страхів була втрата паролів до облікових записів та редакційних архівів. До того ж, у нас на Сумщині перепади з електропостачанням, а редакційні компʼютери вже старі. Тому поради щодо сервісів, за допомогою яких можна генерувати й зберігати паролі, а також стосовно бекапів – стали дуже актуальними, – ділиться в коментарі НСЖУ головнаредакторка газети «Путивльські відомості» Тетяна Каушан. – Ми, журналісти, часто не приділяємо значну увагу питанням цифрової безпеки, адже робимо свою роботу в умовах обмежених ресурсів – і фінансових, і кадрових. Завдяки цьому навчанню вже визначилися, які способи оберемо для себе».
Багато корисного для роботи дізнався й керівник мережі медіа на півночі Сумської області Олександр Соломко: «Нас не раз намагалися зламати, але тепер ми сильніші».
Цифрова безпека журналіста – це не параноя, а необхідність, особливо в умовах війни, – підкреслює Андрій Юричко. Прості кроки з цифровізації та додаткових елементів цифрового захисту можуть врятувати роки роботи та захистити джерела інформації. Головне правило – завжди мати план Б, а краще – план В і Г.
Як домашнє завдання на наступну сесію учасники отримали чек-лист з рекомендацій по налаштуванню безпеки в месенджерах, пошті та хмарних сервісах.
Проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
«Мультимедійне онлайн-медіа «АУП-info» (ідентифікатор в Реєстрі суб’єктів у сфері медіа: R40-00988)
