13–14 жовтня 2026 року в Рівному відбувся тренінг FreeMind Ukraine «Невидимий редактор: хто формує твою інформаційну реальність?». Студенти Національного університету водного господарства та природокористування вчилися розпізнавати маніпуляції, перевіряти інформацію й відповіді штучного інтелекту та розробляли власні ініціативи для університетської спільноти.
Навчання провели координаторка проєктів Академії української преси (АУП) Юлія Кулик та медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Юричко.
Чому знайоме твердження з часом здається правдивішим? Чому емоційний допис хочеться поширити ще до перевірки? Як персоналізована стрічка формує картину світу? З цих запитань почалася робота з психологією інформаційного впливу.
Упродовж двох днів учасники досліджували, як на щоденні рішення впливають емоції, алгоритми, когнітивні упередження, авторитет джерела та спосіб подачі повідомлення. Студенти практикували фактчекінг: перевіряли факти й першоджерела, аналізували відкриті дані та розбирали ситуації, у яких цифри створюють ілюзію переконливості без достатніх доказів.
Окремий блок присвятили генеративному штучному інтелекту. Учасники з’ясовували, чому впевнена відповідь ШІ не гарантує достовірності, та вчилися перевіряти згенеровані посилання, дослідження й числові дані.
Обговорювали й межі використання цифрового помічника: коли він допомагає працювати з інформацією, а коли може стати джерелом нової помилки. Перевірка першоджерел залишається потрібною і тоді, коли відповідь виглядає докладною та переконливою.
Практична частина FreeMind Ukraine у Рівному була присвячена власним проєктам. Під час проєктних спринтів команди шукали проблеми в університетському середовищі, визначали аудиторію та формулювали зміну, якої хотіли досягти.
Кожен задум проходив перевірку в обговоренні: учасники ставили одне одному запитання, шукали слабкі місця й оцінювали, чи можна реалізувати запропоноване рішення. Другого дня команди уточнювали механіку проєктів, розподіляли ролі, оцінювали ресурси й ризики та визначали очікуваний результат.
Замість загального «хочемо підвищити медіаграмотність» потрібно було відповісти на конкретні запитання: для кого створюють проєкт, яку проблему він розв’язує і що має змінитися після його реалізації.
Після тренінгу студенти доопрацьовуватимуть ініціативи, за потреби отримуватимуть онлайн-консультації та втілюватимуть проєкти у своєму університетському середовищі.
На наступному етапі команди представлять результати: що вдалося зробити, кого залучили, який формат спрацював і що отримала аудиторія.
Рівне стало п’ятим містом студентського напряму FreeMind Ukraine разом із Полтавою, Луцьком, Житомиром та Черкасами. Національний університет водного господарства та природокористування — один із п’яти українських університетів, які беруть участь у цьому напрямі. Після завершення серії тренінгів усі студентські команди переходять до реалізації власних ініціатив проти інформаційних маніпуляцій.
Організатори дякують Національному університету водного господарства та природокористування за гостинність і підтримку в проведенні тренінгу. Окрема подяка докторці наук із соціальних комунікацій, професорці Ользі Мітчук за сприяння в організації, залученість і допомогу в роботі зі студентами.
Партнером Академії української преси у реалізації FreeMind Ukraine є Центр медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
«Вірю — не вірю — перевіряю» — інтерактивна вправа з медіаграмотності, яка вчить не вгадувати правдивість повідомлення, а пояснювати свій вибір і перевіряти докази. Після кожної відповіді починається найважливіша частина заняття: учасники аргументують позиції, ставлять запитання та разом із тренеркою з’ясовують, чого бракує для висновку.
Авторки вправи — Тетяна Іванова та Наталія Пономаренко. Вони представили її під час тренерської лабораторії Академії української преси «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик». Цикл охопив п’ять дводенних онлайн-тренінгів і об’єднав 109 тренерів із медіаграмотності.
Механіка вправи проста. На екрані з’являються повідомлення із сучасного інформаційного середовища: дописи Telegram-каналів, новинні матеріали, повідомлення нібито від банку, відео невідомого походження та дані офіційних ресурсів. Учасники обирають одну з трьох відповідей: «Вірю», «Не вірю» або «Перевіряю».
Завдання полягає не у швидкому поділі повідомлень на правдиві й неправдиві. Учасники мають визначити, які докази вже є, якої інформації бракує і чи можна зробити обґрунтований висновок. Особливо важлива відповідь «Перевіряю»: вона означає готовність визнати невизначеність і відкласти рішення до появи надійних даних.
Співавторка вправи Наталія Пономаренко — медіатренерка та викладачка кафедри журналістики та філології СумДУ з понад тринадцятирічним досвідом. Вона працює з темами критичного мислення, фактчекінгу, інформаційної гігієни та сучасних методик медіаосвіти. Із 2018 року Наталія бере участь у програмі IREX «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», є співавторкою ресурсів «Медіакапсули» та «Мультимедійний словник з інфомедійної грамотності», а у 2025 році перемогла у Всеукраїнському конкурсі тренінгів з медіаграмотності.
Співпраця Наталії Пономаренко з Академією української преси триває не перший рік. Архівні світлини з очних тренінгів нагадують про попередні спільні проєкти, роботу з різними аудиторіями та методичні експерименти. Вправа «Вірю — не вірю — перевіряю» продовжує цю практику вже в онлайн-форматі.
Учасники не голосують через окрему форму чи чат. За допомогою інструмента малювання в Canva вони ставлять позначки безпосередньо на спільному слайді. Галочки, лінії та інші умовні знаки з’являються в реальному часі й утворюють видиму карту рішень групи.
Тренерка відразу бачить, де відповіді збіглися, а де група розділилася. Замість автоматичної оцінки «правильно / неправильно» вона починає розмову: «Чому ви обрали цей варіант?», «Які ознаки викликали довіру?», «Чого не вистачає для перевірки?», «Що могло б змінити вашу позицію?».
Цифровий інструмент робить позиції учасників видимими. Далі вони стають матеріалом для критичного аналізу: група зіставляє аргументи, уточнює поняття і перевіряє, чи достатньо фактів для висновку.
Кейси не зводяться до очевидних фейків. В одному з них журналіст помилково вказав дату події, а редакція після звернення читачів виправила матеріал і пояснила зміну. Чи робить така помилка все видання недостовірним? Чи готовність визнавати й виправляти неточності, навпаки, свідчить про редакційну відповідальність?
Інший приклад стосується маніпулятивного узагальнення. Заголовок повідомляє, що мешканці міста «категорично відмовилися» підтримувати евакуаційні заходи, хоча проти висловилися лише 12 зі 100 опитаних. Позицію меншості тут подано як думку всіх.
Серед ситуацій є повідомлення нібито від банку з вимогою терміново ввести дані картки та SMS-код; відео з місця обстрілу без відомостей про автора, дату й походження; багаторазове поширення однакових бездоказових звинувачень. На таких прикладах учасники вчаться розрізняти шахрайство, маніпуляцію, пропаганду, випадкову помилку та ситуацію, у якій інформації поки недостатньо.
Методичний принцип вправи простий: підозріле повідомлення не обов’язково є фейком, емоційний заголовок не завжди містить неправду, а матеріал офіційної установи також потребує уважного читання та зіставлення з контекстом.
Під час апробації вправи професійна майстерність Наталії Пономаренко проявилася у роботі з дискусією. Ми вже співпрацювали в проєкті «Критичне мислення під час політичних виборів», тому добре знаємо її вміння слухати групу й будувати наступне запитання на відповідях учасників. Сильний тренер працює не лише з правильними відповідями, а й з логікою, яка до них привела.
Коли учасники одночасно обирають різні варіанти, наперед визначеного сценарію наступної хвилини немає. Тренерці потрібно відразу відреагувати на аргументи, почути сумніви, помітити логічну помилку, поставити точне уточнювальне запитання і допомогти групі сформулювати висновок. Така робота потребує ерудиції, педагогічної інтуїції та культури діалогу.
Штучний інтелект уже допомагає тренерам створювати матеріали, приклади, тести й презентації. Проте цифровий інструмент не замінює методику та професійний дебрифінг. Під час живої дискусії тренер реагує на непередбачувану динаміку конкретної групи, уточнює аргументи й добирає запитання відповідно до того, що відбувається в аудиторії.
У цій вправі дискусія не була додатком до механіки — вона стала її основною частиною. Учасники мали простір для власної позиції, але кожну відповідь потрібно було підкріпити доказами або пояснити, яких даних для рішення ще немає.
Правильна позначка на слайді ще не означає, що учасник засвоїв принцип. Відповідь можна вгадати або повторити за більшістю. Лише пояснення власної логіки показує, на чому ґрунтується рішення: на доказах, емоціях, авторитеті джерела чи довірі до знайомого формату.
Тому після кожної ситуації тренерка не поспішає показувати «ключ», а організовує обговорення. Під час дебрифінгу учасники зіставляють позиції, розбирають причини помилок і формулюють правила, які можна застосувати поза тренінгом.
Фінальна рефлексія спирається на незавершені речення: «Надійне джерело — це…», «Коли доказів недостатньо, я можу сказати…», «Помилка відрізняється від маніпуляції тим, що…», «Перед поширенням повідомлення перевірю…». Так досвід інтерактивної вправи перетворюється на власний алгоритм інформаційної поведінки.
«Вірю — не вірю — перевіряю» показує, як простий інструмент Canva може підтримати методично насичене заняття з медіаграмотності. Спільний слайд залучає всю групу, а обговорення допомагає перейти від першої реакції до аргументованого судження.
Результат вправи вимірюється не кількістю правильних позначок. Важливіше, чи готова людина поставити запитання, назвати відсутні докази, вислухати іншу позицію і за потреби переглянути власний висновок.
Критичне мислення тут починається з простого кроку: не поспішати з відповіддю, назвати свої підстави й перевірити, чи витримують вони зіставлення з фактами.
Новини, вправи, посібники та інші навчальні матеріали зібрані на сторінці проєкту FreeMind Ukraine. Вони стануть у пригоді учасникам проєкту, освітянам, медіатренерам і всім, хто цікавиться медіаграмотністю та критичним мисленням.
Вправа представлена в межах проєкту FreeMind Ukraine. У реалізації проєкту партнером Академії української преси є Центр медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
8–9 жовтня 2026 року представники редакцій зустрілися на дводенному тренінгу для журналістів регіональних медіа «CONNECT-EU MEDIA LAB: Євроінтеграція без міфів» від Академії української преси. Учасники працювали з темами вступу України до ЄС, пов’язаних із ним реформ та їхнього впливу на життя громад. Тренінг відбувся у межах проєкту CONNECT-EU (Communities, News, Networks for European Union) за підтримки програми Ukraine2EU.
Журналісти шукали теми для своїх громад, перевіряли інформацію та обговорювали з тренерами, як пояснювати складні реформи читачам.
Президент АУП, професор, доктор філологічних наук Валерій ІВАНОВ пояснював, навіщо журналістам докладно розбирати ці теми разом з експертами:
«Журналістам потрібна можливість зустрітися з експертами й докладно розібрати питання, які хвилюють їхніх читачів. Що змінить вступ до ЄС? Як європейські практики вплинуть на роботу громади та повсякденне життя? Коли людям бракує зрозумілої інформації, російська пропаганда використовує цю прогалину: поширює через соцмережі міфи й страхи, щоб послабити підтримку вступу України до ЄС. На таких тренінгах журналісти вчаться перевіряти ці твердження, ставити критичні запитання й пояснювати своїй аудиторії, що насправді стоїть за реформами».
Президент Української Асоціації Медіа Бізнесу та член Комісії з журналістської етики Олексій ПОГОРЄЛОВ працював переважно з питаннями медіа та журналістики. У редакційній лабораторії разом із журналістами розробляли власні теми для публікації. Для кожної теми визначали аудиторію, головне запитання, джерела інформації та формат матеріалу. Учасники також обговорювали професійні стандарти й довіру аудиторії. Вчилися перевіряти компетентність експертів, їхні зв’язки з організаціями та можливі конфлікти інтересів. Розбирали, як експертний коментар допомагає пояснити дані.
Олексій ПОГОРЄЛОВ наголосив на потребі постійного спілкування місцевих медіа з мешканцями громад:
«Важливо будувати місцеву медійну спільноту, яка безпосередньо спілкується з людьми. Журналіст має чути, що хвилює мешканців, про що вони сперечаються і яких пояснень їм бракує. З цих розмов народжуються теми про євроінтеграцію, які стосуються конкретної громади. А постійний обмін із колегами та експертами допомагає перевірити задум і підготувати матеріал, якому люди довірятимуть».
Експерт з місцевого самоврядування, журналіст-розслідувач, модератор і тренер Анатолій ШАЛАЄВ допомагав розбиратися в реформах та їхньому впливі на громади. За його словами, частина учасників вже мали базові знання про євроінтеграцію. Складніше їм було доступно пояснити деякі аспекти дерегуляції чи децентралізації. Тому тренери для початку узгодили правильну термінологію та обговорили процес вступу України до ЄС. Крім того, пояснили, що означають скринінг і переговорні кластери, як Україна узгоджує законодавство з нормами ЄС та які вимоги має виконати.
Анатолій ШАЛАЄВ поділився враженнями від роботи групи:
«Мені сподобалося, з яким настроєм журналісти працювали. Вони по-різному оцінюють перспективи вступу до ЄС, серед них є й скептики. Але всіх об’єднує бажання розібратися в деталях і доступно пояснити їх своїм аудиторіям. Учасники ставили конкретні запитання й одразу працювали над темами для матеріалів. Три з них уже під час тренінгу були майже готові, ми навіть встигли організувати коментарі з експертами».
Журналісти розглядали антикорупційні вимоги, адміністративну реформу й зміни в місцевому самоврядуванні. Працювали з документами ЄС, звітами Єврокомісії, офіційною статистикою та національними планами, щоб відрізняти реальні зобов’язання від політичних декларацій.
Знання про Європейський Союз учасники перевіряли у квізі Kahoot, який поєднував жартівливі запитання з навчальними завданнями.
Одна з учасниць окремо взяла в Анатолія ШАЛАЄВА розширене інтерв’ю про міфи та побоювання щодо децентралізації. Для свого матеріалу вона підготувала й поставила майже 20 запитань. Тренер відзначив їхню конкретність і послідовність.
За результатами попереднього тренінгу у вересні журналісти вже опублікували понад сім матеріалів на тему ЄС. Учасники другого тренінгу також переглядали ці тексти й обговорювали їх у медіаспільноті «CONNECT-EU | Люди. Медіа. Громади».
АУП створила спільноту, щоб журналісти могли продовжувати розмову про ЄС, отримувати консультації та менторську підтримку. Тут вони обговорюють задуми з колегами й експертами та працюють над матеріалами про інтеграцію України до Європейського Союзу.
Докладніше про завдання та матеріали проєкту читайте на сторінці CONNECT-EU.
АУП – одна з провідних українських громадських організацій, що понад два десятиліття працює у сферах журналістики, медіаграмотності та громадянської освіти, реалізуючи масштабні проєкти по всій країні.
Ukraine2EU – флагманська ініціатива Європейського Союзу створена на підтримку України у підготовці до вступу та майбутнього членства в ЄС.
Цей допис підготовлено за фінансової підтримки Програми Ukraine2EU. Погляди та висловлені думки є виключною відповідальністю Академії української преси і не обов’язково відображають позицію Програми Ukraine2EU або Європейського Союзу.
Вступ України до ЄС змінить правила для підприємців, державних установ і місцевого самоврядування. Які побоювання мають підстави, як підготуватися до змін і що вже відомо про переговори?
У матеріалі «Вступ до ЄС без страхів і міфів. Розбираємо найпоширеніші стереотипи про євроінтеграцію України», опублікованому 12 жовтня 2026 року на «Волноваха.City», журналістка Анастасія Харіна зібрала пояснення Анатолія Шалаєва — в. о. директора Львівського регіонального відділення Асоціації міст України, тренера з євроінтеграції для журналістів. АУП підготувала самостійний редакційний огляд цієї публікації та уточнила стан переговорів за офіційними джерелами у межах проєкту CONNECT-EU (Communities, News, Networks for European Union) за підтримки програми Ukraine2EU.
Побоювання, що після вступу всі рішення за Україну ухвалюватимуть у Брюсселі, спрощує устрій ЄС. Держави-члени погоджують спільні правила у визначених сферах і беруть участь у їх ухваленні. Водночас вони зберігають власні державні інституції та значну частину національних повноважень.
Україна вже адаптує законодавство до норм ЄС. Повноправне членство дасть їй можливість впливати на формування цих правил. Це передбачає і зобов’язання: у сферах компетенції Союзу доведеться дотримуватися спільних рішень.
Повага до національної ідентичності держав-членів закріплена в статті 4 Договору про Європейський Союз. Тому, обговорюючи суверенітет, варто з’ясовувати, які саме повноваження належать ЄС, а які залишаються за державою.
Вступ до ЄС часто пов’язують зі страхом масового викупу української сільськогосподарської землі іноземцями. Проте майбутні умови земельного ринку, його регулювання та можливі перехідні механізми залежать від законодавчих рішень і переговорів. Саме членство не дає відповіді на всі ці питання.
Для бізнесу підготовка до європейських правил означає конкретну роботу: дотримання стандартів безпечності продукції, екологічних вимог, правил конкуренції та захисту споживачів. Як пояснює Анатолій Шалаєв, для невеликого виробника така адаптація може стати значною статтею витрат. Великому підприємству впоратися з нею часто простіше.
Фермерським господарствам і малим виробництвам потрібні консультації, навчання та фінансова підтримка. Виконання стандартів може розширити їхній доступ до спільного ринку ЄС, але скористатися цією можливістю зможуть ті, хто матиме ресурси для підготовки.
Членство в ЄС не встановлює для України ціни на рівні Німеччини чи Франції. Вартість товарів і послуг залежить від витрат на виробництво, енергію й доставку, а також від податків, конкуренції та інфляції.
Нові вимоги можуть вплинути на витрати в окремих галузях, а отже — і на ціни. Проте автоматичного механізму їх вирівнювання в усіх країнах Євросоюзу немає. Обіцяти незмінні ціни так само безпідставно, як прогнозувати однакове подорожчання всіх товарів.
Вступ до ЄС не означає негайної відмови від гривні. Для запровадження євро потрібно виконати економічні та правові умови.
Як пояснює Європейська комісія, держави-члени, крім Данії, зобов’язані запровадити спільну валюту після виконання відповідних критеріїв. Договір не встановлює єдиного календарного строку переходу. Тож дату вступу до ЄС і дату запровадження євро не слід ототожнювати.
Ширші можливості для навчання та роботи за кордоном можуть посилити конкуренцію за кваліфікованих працівників. Для України, де повномасштабна війна вже спричинила масштабну вимушену міграцію, важливими залишаються умови повернення людей. Це безпека, доступне житло, робочі місця, якісні послуги та можливості професійного розвитку.
Місцевому самоврядуванню також доведеться готуватися до змін. Громадам потрібні фахівці, здатні планувати розвиток, готувати інвестиційні проєкти, прозоро управляти коштами та залучати міжнародну підтримку. Модернізація інфраструктури й поліпшення послуг залежать від цієї щоденної роботи.
Членство саме собою не забезпечить громаду готовими проєктами чи працівниками, які вміють їх реалізувати. Підготовка потребує ресурсів уже на етапі планування.
Україна офіційно відкрила чотири із шести переговорних кластерів. 13 жовтня 2026 року на конференції щодо вступу в Люксембурзі відкрито переговори за кластерами «Внутрішній ринок» і «Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання». Про це йдеться в офіційному повідомленні Ради Європейського Союзу від 13 жовтня 2026 року.
Раніше, 15 червня та 14 липня 2026 року, було відкрито кластери «Основи вступу» та «Зовнішні відносини». Послідовність цих рішень наведено в огляді переговорів на сайті Ради ЄС.
Відкриття кластера означає початок переговорів за відповідними напрямами. Для їх завершення потрібно виконати встановлені критерії, ухвалити законодавчі зміни й забезпечити виконання реформ. Сам факт відкриття не визначає дати членства України в ЄС.
Твердження, що Україна «втратить незалежність», «усі підприємства закриються» або «гривня зникне одразу після вступу», варто перевіряти за документами. Читачеві потрібне пояснення: яка норма вже діє, що ще обговорюють на переговорах, а що є прогнозом чи оцінкою експерта.
Журналістам слід чітко розділяти ці речі й давати посилання на джерела. Наприклад, повідомлення про політичну домовленість ще не підтверджує формального відкриття кластера — для цього потрібне офіційне рішення.
З пошуком надійних першоджерел і поясненням реформ для місцевих аудиторій допомагає проєкт Академії української преси CONNECT-EU — євроінтеграція до кожної громади. Він об’єднує журналістів, тренерів, експертів і представників громад для роботи з темою європейської інтеграції та протидії міфам і маніпуляціям.
Анатолій Шалаєв у матеріалі «Волноваха.City» формулює це так:
«Європа не зробить нашу домашню роботу за нас».
Анатолій Шалаєв, «Волноваха.City»
Для підприємця підготовка до вступу може означати витрати на виконання стандартів, для громади — пошук фахівців і розроблення проєктів, для державних установ — виконання реформ. Ці завдання варто обговорювати з тими, хто їх виконуватиме, і пояснювати, якої підтримки вони потребують.
Самостійний редакційний огляд Академії української преси за публікацією «Вступ до ЄС без страхів і міфів. Розбираємо найпоширеніші стереотипи про євроінтеграцію України». Авторка — Анастасія Харіна; експерт — Анатолій Шалаєв, в. о. директора Львівського регіонального відділення Асоціації міст України, тренер з євроінтеграції для журналістів. Видання — «Волноваха.City», 12 жовтня 2026 року.
Усі матеріали про CONNECT-EU зібрані на сторінці проєкту на сайті Академії української преси.
АУП – одна з провідних українських громадських організацій, що понад два десятиліття працює у сферах журналістики, медіаграмотності та громадянської освіти, реалізуючи масштабні проєкти по всій країні.
Ukraine2EU – флагманська ініціатива Європейського Союзу створена на підтримку України у підготовці до вступу та майбутнього членства в ЄС.
Цей допис підготовлено за фінансової підтримки Програми Ukraine2EU. Погляди та висловлені думки є виключною відповідальністю Академії української преси і не обов’язково відображають позицію Програми Ukraine2EU або Європейського Союзу.
6–7 жовтня 2026 року в Черкасах відбувся дводенний тренінг FreeMind Ukraine «Невидимий редактор: хто формує твою інформаційну реальність?». Участь у ньому взяли 20 студентів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Учасники практикували фактчекінг, досліджували механізми інформаційного впливу та розробляли власні ініціативи для університетської спільноти.
Навчання провели Юлія Кулик, координаторка проєктів Академії української преси (АУП), та Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Партнерами в університеті стали Навчально-науковий центр медіаграмотності та кафедра журналістики, реклами та PR-технологій.
Сьогодні недостатньо лише відрізняти правдиву новину від фейку. Інформаційний вплив починається раніше: з того, що привернуло нашу увагу, яку емоцію викликало повідомлення, хто його повторив і чому саме цей контент з’явився у стрічці. Значення має й те, наскільки охоче ми перевіряємо інформацію, яка збігається з нашими переконаннями.
Протягом двох днів студенти працювали з психологією інформаційного впливу, механізмами маніпуляцій, фактчекінгом і перевіркою джерел, відкритими даними, цифровою безпекою та штучним інтелектом.
Окрему увагу приділили когнітивним упередженням: чому знайоме твердження з часом може здаватися правдивішим, як ярлик змінює сприйняття людини ще до знайомства з її аргументами та чому авторитет, кількість підписників або впевнений тон не є доказами компетентності.
Генеративний ШІ розглядали як інструмент, відповіді якого потребують перевірки. Якщо система впевнено називає дослідження, автора, цифру чи джерело, це ще не означає, що інформація достовірна.
Студенти вчилися ставити до відповідей ШІ ті самі запитання, що й до будь-якого інформаційного джерела: звідки це відомо, чи існує першоджерело і чи можна його перевірити.
Друга частина тренінгу FreeMind Ukraine у Черкасах була присвячена власним ініціативам. Учасникам запропонували дослідити університетське середовище й визначити, що вони хотіли б у ньому змінити.
Роботу починали з конкретної проблеми: кого вона стосується, чому важлива і яке рішення може допомогти. Команди визначали аудиторію, формулювали ідеї та перевіряли їх під час обговорення з іншими учасниками. Запитання й зворотний зв’язок допомагали побачити слабкі місця та оцінити, чи можна реалізувати задум на практиці.
На другий день студенти перетворювали ідеї на проєкти з механікою реалізації, розподілом ролей, ресурсами, дедлайнами, можливими ризиками та очікуваним результатом. Загальної мети «підвищити медіаграмотність» було замало: потрібно було пояснити, для кого створюють ініціативу, що саме вона має змінити та як команда оцінюватиме її результативність.
Після тренінгу команди доопрацьовуватимуть проєкти та за потреби братимуть участь в онлайн-консультаціях із тренерами. До кінця жовтня 2026 року студенти мають реалізувати свої ініціативи в університеті.
Після реалізації команди представлять напрацювання під час онлайн-зустрічей за участю представників Міністерства освіти і науки України. За результатами всього проєктного циклу буде відібрано п’ять найсильніших студентських ініціатив. По двоє представників кожної з цих команд продовжать навчання під час програми у Берліні.
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького — один із п’яти українських університетів студентського напряму FreeMind Ukraine. До програми також долучені університети Полтави, Луцька, Житомира та Рівного.
Академія української преси реалізує FreeMind Ukraine у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
АУП дякує університету, Навчально-науковому центру медіаграмотності та кафедрі журналістики, реклами та PR-технологій за партнерство й організаційну підтримку. Особлива подяка — Тетяні Бондаренко, завідувачці кафедри та директорці Центру медіаграмотності ЧНУ, за залученість у реалізацію проєкту, а студентам — за готовність застосовувати критичне мислення у власних ініціативах.
Усі новини, навчальні матеріали, вправи, кейси та презентації зібрані на сторінці FreeMind Ukraine.
Академія української преси презентувала посібник «PolitChecker — твій помічник у політичному світі» та безкоштовний онлайн-курс із політичного фактчекінгу на платформі AUP+. Автори посібника Андрій Юричко та Максим Запорожченко розповіли, як використовувати ці матеріали для перевірки політичних заяв, розпізнавання маніпуляцій і викладання медіаграмотності.
Посібник і курс створено у співпраці з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу за підтримки Федеративної Республіки Німеччина. Матеріали поєднують пояснення, практичні кейси та алгоритми перевірки інформації. Вони стануть у пригоді освітянам, журналістам, старшокласникам, студентам і всім, хто хоче самостійно оцінювати політичні повідомлення.
Політичний фактчекінг — це перевірка тверджень політиків за доступними доказами: документами, першоджерелами та зафіксованими діями. У посібнику автори пояснюють, як обрати твердження для перевірки, зібрати підтвердження та сформулювати обґрунтований висновок.
Окрема увага — подачі інформації. Правдивий факт може бути частиною маніпулятивного повідомлення, якщо його вирвали з контексту, описали упереджено або використали для підміни понять. Тому перевірка потребує уваги до слів, емоційних акцентів, репутації джерела та обставин поширення повідомлення.
Під час презентації Андрій Юричко, медіаексперт, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка та тренер АУП, наголосив: інтуїція не замінює послідовної роботи з доказами. Наприклад, перевіряючи політичну обіцянку, варто з’ясувати, що саме було обіцяно, які дії вже зроблено та якими незалежними джерелами це можна підтвердити.
Навчальні матеріали охоплюють десять тем:
Автори пропонують рухатися від розуміння механізмів маніпуляції до самостійної перевірки, а потім — до пояснення результатів іншим людям. Останній етап потребує особливої уваги: розмова про неправдиве повідомлення може перетворитися на конфлікт, якщо співрозмовник сприйме її як напад на власні переконання. Розділ про інформаційну дипломатію присвячено тому, як обговорювати докази без осуду та приниження.
Онлайн-курс PolitChecker доступний на навчальній платформі AUP+. Для початку навчання потрібно зареєструватися або увійти у свій обліковий запис, знайти курс серед доступних і натиснути «Розпочати курс».
Курс містить десять відеоуроків, у яких теми пояснює Андрій Юричко. До уроків додано презентації, які можна використовувати для навчання та викладання.
Після кожного уроку потрібно пройти короткий тест із трьох запитань. Для зарахування уроку необхідно відповісти правильно на всі три. Підсумковий тест містить десять запитань за матеріалами курсу; для його успішного проходження потрібно набрати щонайменше 70% правильних відповідей.
Після зарахування всіх тем і підсумкового тесту сертифікат буде доступний в особистому кабінеті, у розділі «Мої сертифікати».
Посібник, відеоуроки та презентації утворюють навчальний комплект, який можна застосовувати на заняттях зі старшокласниками та студентами. Викладачі й тренери можуть обрати тему, використати запропоновані кейси або розібрати за наведеним алгоритмом власний приклад політичного повідомлення.
Максим Запорожченко під час презентації заохотив освітян використовувати матеріали у своїй роботі із зазначенням, що це курс Академії української преси, створений за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Практичний орієнтир, який запропонували автори, — зупинитися перед емоційною реакцією, перевірити доступні для перевірки твердження, визначити прийоми маніпуляції та пояснити висновок із посиланням на докази. Саме так навички фактчекінгу стають частиною щоденної роботи з інформацією.
Переглянути відеопрезентацію посібника та курсу PolitChecker
Перейти до навчальної платформи AUP+
Посібник і онлайн-курс створені Академією української преси у співпраці з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу за підтримки Федеративної Республіки Німеччина.
Понад 100 політологів, соціологів, журналістів і викладачів пройшли програму «Критичне мислення під час виборів» Академії української преси (АУП) та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу (Friedrich-Naumann-Stiftung für die Freiheit). Тетяна Іванова підсумовує навчання й розмірковує про відповідальний політичний вибір в Україні.
Тетяна Іванова
— Вибачте, але я змушена залишити захід. Повітряна тривога. На місто летять КАБи. Повернуся. Обов’язково.
— Дуже прошу вибачення. Поганий інтернет. Немає світла. Можна сьогодні буду з вимкненою камерою?
— Я зараз у сховищі. Якщо раптом зникну зі зв’язку, продовжуйте без мене. Доєднаюся пізніше, за можливості.
Ось так сьогодні проходять наші заходи. Війна постійно втручається в розклад, вимикає світло, обриває зв’язок, змушує переходити в укриття. Але вона не зупиняє нашого бажання навчатися, думати, сперечатися, розвиватися й планувати майбутнє.
Впевнена, про цей дивовижний феномен українців ще буде написано багато досліджень і книжок.
Але сьогодні ми говоримо про вибори. Про те, як після війни провести їх чесно й демократично. Як не повторити власних помилок. Як розкласти по поличках мотиви своїх попередніх рішень. Чому ми колись повірили саме цій людині? Чому запам’ятали саме цю фразу? Чому один образ викликав довіру, а інший — відторгнення?
І головне… як наступного разу не наступити на ті самі граблі.
Проєкт Академії української преси та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу «Критичне мислення під час виборів» завершився. Понад 100 учасників пройшли цю навчальну програму: політологи, соціологи, журналісти, викладачі.
Але критичне мислення не завершується разом із проєктом. Навпаки, здається, ми лише підійшли до нового етапу цієї розмови.
Які ж головні висновки ми зробили разом із нашими учасниками?
Коли почнеться офіційна кампанія, може бути запізно. Бо політичний вибір не народжується в кабінці для голосування. Значно раніше формується впізнаваність людини, потім симпатія, емоційна довіра. І лише потім з’являється бюлетень. Тому вибори фактично починаються задовго до дня голосування.
Про це, зокрема, говорила в інтерв’ю зі мною австрійська експертка Оксана Ставру (Oksana Stavrou). Ми дуже добре пам’ятаємо емоцію, але значно гірше — обіцянки, конкретні рішення, голосування, попередні заяви й те, як вони змінювалися з часом.
А без політичної пам’яті критичне мислення працює лише наполовину.
Дослідження Центру Разумкова, проведене в листопаді 2025 року, показує цікаву річ: 93% тих, хто хоче появи нових політичних партій, одночасно хочуть і нових політичних лідерів. Сам Центр зазначає, що «нова партія» часто уявляється громадянам саме як «лідерська» — політичний проєкт навколо конкретної особистості.
Тобто знову є ризик голосувати передусім не за інституцію, команду чи послідовну програму, а за людину й образ, який навколо неї створено.
А отже, нікуди не зникає і те, що умовно можна назвати «голлівудською політикою». Харизма. Образ «свого». Впізнаваність. Сильна емоція. Правильно вибудуваний герой. Простий меседж замість складної відповіді.
Саме на силу образу та емоційного сприйняття політика звертав увагу й український політтехнолог Денис Богуш у нашому інтерв’ю. Змінюватимуться декорації, але не обов’язково самі механізми.
Найбільша зміна майбутніх кампаній не стільки в змісті технологій, скільки в платформах їхнього поширення. TikTok. Telegram. YouTube. Рекомендаційні алгоритми. Генеративний ШІ. Персоналізований контент.
Політичний вплив стає швидшим, точнішим і дедалі менш помітним для того, на кого він спрямований. І це вже не абстрактна загроза. За опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», проведеним у вересні 2024 року на замовлення Консультативної місії ЄС в Україні, 89% респондентів вважали дезінформацію серйозною проблемою. Основним її джерелом 53% опитаних називали соціальні мережі; ще 35% — месенджери, зокрема Telegram.
Тобто наші старі політичні слабкості можуть отримати абсолютно новий технологічний масштаб.
І ми знову можемо чекати на свого умовного «Лицаря-Швидкорейку», «Фею-Лісобережну» чи «Мудреця Залізноборода» — персонажів нашої фінальної навчальної гри.
Тільки наступного разу такий герой може бути створений уже не лише політтехнологами, а й алгоритмами. Його біографія може бути прикрашена. Його популярність — штучно підсилена. Його «народна підтримка» — імітована. Його відео — згенеровані. А його обіцянки — виявитися черговим політичним фантомом.
Продовжувати розвивати критичне мислення. Перевіряти політичну пам’ять фактами. Аналізувати не лише слова політика, а й його попередні рішення. Дивитися не лише на лідера, а й на команду. Не лише на красиву програму, а й на те, чи можливо її виконати.
Вимагати від журналістів не ретрансляції політичного шоу, а професійної критичної дистанції та перевірки.
І головне: вчитися помічати момент, коли наш політичний вибір лише починає формуватися.
Бо проєкт завершився. А відповідальне критичне мислення — НІ.
Щиро дякую нашим небайдужим учасникам, моїй неперевершеній ко-тренерці Наталії Пономаренко, команді Академії української преси і, звичайно, Фонду Фрідріха Науманна за Свободу за підтримку наших сміливих ініціатив і можливість говорити сьогодні про те, до чого суспільству варто готуватися вже зараз.
За авторською публікацією Тетяни Іванової у Facebook.
29–30 вересня 2026 року FreeMind Ukraine продовжив студентський маршрут у Житомирі. Учасниками дводенного тренінгу «Невидимий редактор: хто формує твою інформаційну реальність?» стали студенти Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Проєкт FreeMind Ukraine реалізує Академія української преси (АУП) у партнерстві з Центром медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна.
Упродовж двох днів студенти з’ясовували, як працює інформаційний вплив, практикували фактчекінг, перевіряли джерела й відкриті дані, працювали з генеративним штучним інтелектом і готували власні проєктні ідеї.
Навчання розпочалося із запитання: хто насправді впливає на те, що ми бачимо, читаємо, запам’ятовуємо і зрештою сприймаємо як правду?
Алгоритми платформ, емоції, знайомі формулювання, авторитет джерела, повторення та власні переконання можуть впливати на сприйняття ще до того, як ми починаємо свідомо аналізувати повідомлення.
Ці механізми студенти розбирали на реальних інформаційних ситуаціях, під час вправ і дискусій. Учасники працювали з психологією інформаційного впливу, фактчекінгом, перевіркою джерел, відкритими даними, цифровою безпекою та культурою онлайн-комунікації.
Окремо говорили про генеративний ШІ. Розмова не зводилася до двох звичних тез — «ШІ вирішить усе» або «йому не можна довіряти». Студенти ставили до відповідей генеративних систем ті самі запитання, що й до інших джерел: звідки взялася ця інформація, чи існує першоджерело, чи можна перевірити наведену цифру, цитату або дослідження.
Адже впевнено сформульована відповідь теж може виявитися помилковою.
У другій частині тренінгу фокус змістився на університетське інформаційне середовище. Учасникам запропонували визначити, що саме вони хотіли б у ньому змінити.
Під час проєктних спринтів команди обирали конкретну проблему, визначали аудиторію та формулювали бажану зміну. Потім звіряли, чи справді запропоноване рішення відповідає проблемі, з якою вони працюють.
Кожна ідея проходила краш-тест. Учасники ставили одне одному запитання, знаходили слабкі місця й оцінювали ризики. Командам потрібно було зрозуміти, чи зацікавить майбутня ініціатива студентів, для яких її створюють.
На другий день із задумів складали робочі плани: що потрібно зробити, хто відповідатиме за окремі завдання, які ресурси знадобляться, як залучити аудиторію та за якими ознаками оцінювати результат.
Загального формулювання «підвищити медіаграмотність» уже було недостатньо. Його потрібно було перевести у конкретні дії та результат, який можна побачити після реалізації проєкту.
Після зустрічі в Житомирі робота команд продовжиться. Студенти доопрацьовуватимуть проєкти, за потреби отримуватимуть онлайн-консультації та готуватимуться представити свої ініціативи під час зустрічей із представниками Міністерства освіти і науки України.
Наступне завдання — реалізувати ці проєкти у своєму університеті та показати, що змінилося після їхнього впровадження.
Житомир став наступною точкою маршруту FreeMind Ukraine після Полтави та Луцька. Із кожним новим містом до проєкту долучається ще одна студентська команда — зі своєю проблемою та власним варіантом її розв’язання.
Усі новини, навчальні матеріали, вправи, кейси та презентації проєкту зібрані на сторінці FreeMind Ukraine.
Партнером Академії української преси у реалізації FreeMind Ukraine є Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина). CeMIL працює у структурі Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна, проводить тренінги й дослідження з медіаграмотності та комунікації, зокрема за участю журналістів і науковців зі східноєвропейських країн. Центр також реалізовував проєкти в межах попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
Ви точно знаєте, чому обираєте саме так? Іноді достатньо одного заголовка. Однієї фрази. Одного відео, після якого залишається сильне відчуття – навіть якщо за кілька годин ви вже не пам’ятаєте, про що саме там йшлося. А ще є цифри, рейтинги, образи, повторювані меседжі й дивне відчуття, що «всі навколо вже визначилися».
Саме десь тут і може починатися наш вибір.
Академія української преси запрошує на серію дводенних офлайн-тренінгів «Країни виборів». Тренінги проводяться за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Тренінги відбудуться:
Луцьк – 20-21 жовтня 2026.
Житомир – 22-23 жовтня 2026.
Львів – 26-27 жовтня 2026.
Ужгород – 28-29 жовтня 2026.
Для кого: тільки студенти!
Ці два дні будуть про те, що зазвичай залишається за політичною комунікацію: як формується враження, чому одні слова працюють сильніше за інші, де переконування переходить у маніпуляцію і чому різні люди можуть бачити зовсім різну картину однієї й тієї самої реальності.
Буде багато практики. Учасники аналізуватимуть чужі рішення, й самі опиняться в ситуації вибору, відповідальності, публічної комунікації та конкуренції ідей. У певний момент аудиторія перетвориться на простір, де з’являться власні політичні моделі, публічні виступи, гострі запитання, аргументи, контраргументи й голосування.
А після нього ми поставимо запитання, яке часто виявляється значно складнішим, ніж здається: що саме вплинуло на ваш вибір?
Програма тренінгу дає можливість подивитися на політичну комунікацію одночасно очима виборця, журналіста і того, хто створює публічний меседж.
Реєстрація: https://forms.gle/vXfNr5Kzm75rshd5A
Тренери:
Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор.
Юлія Кулик, координаторка проєктів Академії української преси.
Участь безкоштовна! Організатори забезпечують харчування, але не відшкодовують витрати на проїзд та проживання.
У разі виникнення запитань звертайтеся: Юлія Рицик, асистентка проєктів АУП, 067-372-27-33, info@aup.com.ua
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
