Ми не можемо перемагати те, що не розглядаємо як напад, оскільки просто не помічаємо цього. Непрямий вплив сильніший за прямий, оскільки проти нього не спрацьовують стандартні види захисту.
Масова свідомість є одночасно простою і складною. З одного боку, вона орієнтована на прості емоційні реакції, з іншого, має дуже довгу пам’ять, яку час від часу намагаються заглушити, коли у пропагандистів виникає така потреба. Пропаганда шукає «ключики» до людських душ. Це можуть бути прості, тому нібито щирі слова, а можуть бути цитати авторитетних людей.
СРСР завжди був країною цитат. Усі цитували класиків марксизму-ленінізму, що мало досить масовий характер. Університети й Академія наук жили від цитати до цитати, від одного з’їзду партії до іншого. Дисертації були наповнені цитатами з промов генсеків або рішень з’їздів КПРС. Це був певний науковий ритуал, без якого дисертації не могли існувати.
Правильні цитати допомагали людям у кар’єрі, відкривали шлях нагору. Ти міг цитувати сам або вписувати цитати в промови інших — працювало все. Згадаймо рядок «нам песня строить и жить помогает», точно так діє і трансформована фраза: «нам цитата будувати й жити допомагає». СРСР був країною цитати, де все вибудовувалося за ієрархією.
Цитата — це броня, яка дає можливість і іншим думкам рухатися під прикриттям вперед. Коли є когнітивний та інформаційний захист масової свідомості, то точно так само є і когнітивний та інформаційний напад. Відбуваються тисячі інформаційних пострілів, від яких захиститися можна тільки за допомогою когнітивного захисту, який має свою власну системність, і ці дві системності іноді збігаються, а іноді ні. Інформаційний удар не переможе когнітивний захист. З цієї причини дітей уже в школі готують до відбиття подібних ударів. По суті навіть завдання з арифметики можуть нести ідеологічне навантаження.
Ми перебуваємо в полоні цитат, навіть коли не пам’ятаємо їх. Часто повторювані кліше оточують нас, знаходячи своє місце в нашій голові. Тобто для опису ситуації у нас дуже часто «вискакують» цитатні висловлювання, оскільки вони заздалегідь відомі, часто є римованими, підкріплені віртуальними потоками — фільмом, книгою, піснею...
Можна навести безліч таких прикладів, коли широко поширена цитата починає жити своїм життям. І це говорить про те, що вона закріпилася в масовій свідомості, тобто «постріл» влучив у ціль, оскільки її повторюють навіть ті, хто її не бачив і не чув у тому, що було джерелом цієї комунікації.
Ми в принципі живемо у світі повторів, тому нове і старе йдуть нарівні. Але «старе» весь час накопичує кількість повторень. Це може бути все: від класиків марксизму-ленінізму до «побуту». Масова свідомість приймає все, і якщо вона вдала, вона починає жити зовсім іншим життям — своїм власним, оскільки у неї немає зовнішнього стимулювання...
Можна навести такі приклади «цитатопородження» від першого варіанту до безлічі повторів, як у високому стилі, так і в низькому:
«Раз пошла такая пьянка, режь последний огурец» (Висоцький);
«Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой» (пісня ансамблю Александрова);
«Эй, вы, там, наверху!»;
«От вас опять спасенья нет!»;
«Не могу больше слушать»;
«Я этот ваш кордебалет!»;
«Эй, вы, там, наверху!
Не топочите, как слоны,
От себя отдохните,
Ну дайте, дайте тишины!» — співала Алла Пугачова.
Наші мізки — це насправді не зовсім наші мізки, їх доверху переповнюють чужі думки. Римовані думки мають велику силу для запам’ятовування. Об’єднані з візуальністю, як у кіно або на сцені, вони проходять багато бар’єрів, чого не можуть зробити прості цитати, які продовжують жити іноді тільки в шкільних підручниках.
Багато радянських пісенних цитат є прямими «пострілами» в масову свідомість, оскільки при вдалому створенні та виконанні вони знаходять місце в мозку кожного навіть поза їх змістом. Музика і рима роблять свою справу. В результаті перед нами не стільки інформаційна війна, скільки інформаційно-когнітивна. І це по суті війна зі своїм власним народом...
У випадку масової свідомості рядки з пісень були важливішими за будь-які монографії, оскільки пісню чує і знає кожен. Точно так у реальність переходять герої та слова з романів або дії з ігор. Ми починаємо жити, хоча б частково, у світі, побудованому цитатами.
Були цитати для конспектування, а були для відпочинку. «Ненаукові» цитати набагато ширше поширювалися, відповідно бомбардуючи мізки. Такі цитати починали жити своїм власним життям. Наприклад, Микола Басков співав так, а за ним повторювали: «Я встретил девушку, полумесяцем бровь. На щечке родинка, а в глазах любовь. Ах, эта родинка меня с ума свела. Разбила сердце мне, покой взяла...».
Спочатку в 1957 році був фільм «Я зустрів дівчину» з таким же сюжетом: «Прекрасний голос Лоли, головної героїні фільму, привертає увагу багатьох у її місті — починаючи від професіоналів з міського хору, які прагнуть залучити дівчину до своїх лав, до Саїда, звичайного робітника, який довго стоїть біля її будинку. Але батько Лоли, бажаючи захистити дочку від будь-яких зазіхань, відправляє її в село, навіть не підозрюючи, що закоханий Саїд знайде Лолу і там».
При цьому цікаво, що мелодрама якраз по суті безпосередньо розмовляє з масовою свідомістю. Це відображення її суті, її картини світу. Коли масову свідомість намагаються зробити ідеологічно орієнтованою, це порушує її основи. В принципі ми зазвичай завищуємо свого співрозмовника, а насправді йому не потрібні високі істини.
По суті низькі істини теж можуть бути високими. Ми недооцінюємо силу простих думок і простих слів. У будь-якому випадку вони мають ширшу аудиторію слухачів, ніж передові статті газет. Естрада живе саме в такому світі, оскільки її аудиторія — це широкі простори масової свідомості. Леонід Утьосов, наприклад, співав таке:
«С Одесского кичмана
Бежали два уркана,
Бежали два уркана та й на волю.
В Вапняровской малине
Они остановились.
Они остановились отдыхнуть».
Перебування в орбіті уваги масової свідомості робить зірку справжньою зіркою. Тепер їй не буде страшна будь-яка критика, оскільки масова свідомість заповнить для неї будь-який зал. Саме Рашид Бейбутов співав прямо для масової свідомості, тобто цитатою, потім усе було повтором, він — перший:
«Я встретил девушку, полумесяцем бровь,
На щечке родинка и в глазах любовь.
Ах, эта родинка меня с ума свела,
Разбила сердце мне, покой взяла».
До речі, так і залишилася нерозкритою таємниця його смерті. Тільки таємниці радянського часу вже нікому не цікаві, вистачає своїх.
Масова свідомість — як дитина, вона простодушна, вона відкрита простим зрозумілим емоціям. Пропаганда часто їх використовує, наприклад, каже: «Це ж наші діти», чим захищає від будь-якої критики тих, кого треба захистити.
Цитата є одним із варіантів віртуального впливу, а не просто інформаційного, оскільки тут відбувається додатковий вплив авторитетності та повторюваності. А те, що повторюється багаторазово, масова свідомість готова визнати правдою. Це не погано чи добре, просто легше визнати правдою те, що чують усі, а не сперечатися з цим.
Багато чинних політиків переймають віртуальність поведінки з минулого, стаючи тінню героїв минулого і сьогодення. Тобто інформаційно вони з нами, а когнітивно — їхній ідеал знайдений ними в минулому.
Леніна після тиску масиву радянських пропагандистських фільмів дуже часто повторювали не тільки в поведінці, але і в анекдотах, які обігрували цю модель. Сталіна — рідше, чи то тому, що в минулому це було страшно, чи то тому, що легше повторити, просто взявши акцент грузина, який говорив російською.
А ще не повторився стиль одягу Сталіна: «Жоден із радянських лідерів не запам’ятався сучасникам своєю манерою одягатися, як Сталін. Можна навіть сказати, що він створив особливий стиль, який залишається затребуваним і в наші дні. Правда, вже не в Росії. Комуністичні вожді Китаю, Північної Кореї, В’єтнаму, як і сім десятиліть тому, одягають «сталінки», які з одягу давно перетворилися на ідеологічний символ. Знак вірності партії, символ незмінності політичного курсу. Курс, цтім, може бути різним, може дуже серйозно змінюватися. Але ось символ залишиться колишнім», — пишуть на сайті «Новий русскій бренд», на якому продають речі в російському стилі.
Світ цитат був дуже важливим у СРСР, оскільки будь-який текст, будь-яке рішення оформлялося як реалізація мудрих рішень партії та уряду. Тобто цитата, а не закон, швидше були способом обґрунтування тих чи інших рішень. Преса теж спиралася на подібний цитатний причинний ряд, що пояснював появу тих чи інших подій «мудрими» рішеннями партії та уряду. Відчуття справедливості було, оскільки всі жили однаково, що відрізняє той світ від розгулу багатства у невеликої кількості людей сьогодні.
Росія повторила цей радянський досвід домінування державного погляду на події без права на його критику. Те, що написано або публічно сказано, завжди має бути більш правильним, ніж сама дійсність. У цьому полягає найголовніша сила друкованого слова. Воно завжди має більший авторитет, ніж слово усне. Звідси все більша роль держави, слова якої завжди домінують над будь-якими іншими.
Дослідники фіксують такий стан таким чином: «Вплив держави на ЗМІ, на громадську думку в Росії поки що практично абсолютний. Держава в буквальному сенсі вирішує, кому можна існувати, кому не можна, хто допущений до публічної свідомості, хто ні. Вона поки що не хоче втручатися в діяльність зовнішніх сил на російському інформаційному ринку. Адже у нас поки що немає цензури зовнішньої інформації: і “Радіо Свобода”, і “Голос Америки”, і західні видання, і західне телебачення доступні на території Росії, ніхто поки що не збирається перерізати кабель або встановлювати глушилки. З іншого боку, ефективність цих ЗМІ обмежена: скажімо так, їхній вплив у російському суспільстві поширюється на відносно замкнуті й аудиторії, що самі себе агітують», — пише Ярослав Шимов у статті «Путін пішов далі Андропова» на сайті російської служби «Радіо Свобода».
Безліч інформації, що циркулює, робить важливим вміння відокремлювати головне від другорядного, правду від брехні. Інформації завжди більше, ніж ми в змозі охопити, а тим більше перевірити на достовірність. Сучасний світ породжується генераторами інформації, які контролюються державами. А держави хочуть бачити в інформаційних потоках тільки те, що їм подобається.
У мирний час держави все одно перебувають у стані війни, тільки інформаційної. Дослідники констатують, що російські інформаційні операції завжди спрямовані не тільки на збройні сили країни, що атакується, але обов’язково і на її населення: «Російський підхід має цілісний характер. Він спрямований не тільки на державу-ціль і її збройні сили [...], але й на досягнення бажаних ефектів у свідомості цільового населення, його сприйнятті та прийнятті рішень на користь російських інтересів і цілей. Це двосторонній підхід, який спрямований на фізичне та когнітивне вимірювання інформаційного середовища», — ідеться в англомовному дослідженні «Інформація війна Росії» Деніса Гомеза.
Тоді має працювати все те, що перебуває в полі уваги масової свідомості. І можливо, це буде навіть важливіше для виграшу/програшу, ніж просто увага до збройних сил. Адже навіть війна спрямована на те, щоб кінець кінцем перемогти мізки, тут просто коригується кінцева мета.
Світ різноманітний, у ньому є багато того, що може бути перетворено на зброю, є й маса непрямого впливу, який у результаті все одно спрацьовує, хоча й пізніше. Державам більш приємний прямий спосіб завуальованого наказу. Його думка багаторазово тиражується в різних формах.
У принципі працюють навіть ігри: і це зрозуміло, ніхто не очікує саме такого удару, розглядаючи все це як невинне задоволення. З цієї причини все, починаючи від букварів, може бути містком до зміни поведінки.
З іграми є і такий приклад: «Польська фірма Galaktus представила гру Hollow Home від студії Twigames із Києва. Її головний герой — 14-річний Максим, який повинен самотужки покинути українське місто, яке обложили російські війська. Творці розповідали, що приступили до розробки після облоги Маріуполя навесні 2022 року. Глава Galaktus Матеуш Шукайт заявив DW, що українські колеги працювали над грою про війну, самі постійно перебуваючи під бомбардуваннями. “Прив'язка до реальних подій надає внутрішню глибину всій грі. Звичайно, вона досить трагічна. І була розроблена прямо під час війни”, — сказав Шукайт», — ідеться у статті Микити Ошуєва «Ігри про Росію, репресії та війну в Україні» на сайті російської служби «Німецької хвилі».
У таких підходах скрізь є таке правило: споживач стежить за основною лінією, залишаючи увагу на непрямі меседжі на потім. А далі ця інформація поширюється поза його увагою, оскільки вона вже увійшла в дозволене поле.
Або такий приклад: «Видавництво Critical Reflex, яке зараз базується на Кіпрі, але засноване росіянами, представило гру Militsioner від розробника TallBoys. У ньому також працюють громадяни РФ. У грі потрібно бродити вигаданим містом з архітектурою в стилі російської провінції. З неба за головним героєм стежить величезний міліціонер. Мета — втекти з цього міста, чому перешкоджає всевидючий страж. Ще у 2020 році, коли гру тільки анонсували, телеканал “Росія 24” назвав її русофобською і звинуватив творців в оскверненні образу Дяді Стьопи з поеми Сергія Михалкова. Розробники стверджували, що при створенні гри про репресії надихалися романами “Злочин і кара” Достоєвського та “Процес” Кафки», — пише «Дзеркало тижня».
У Алли Пугачової в одній з пісень є такі слова: «Этот мир придуман не нами, этот мир придуман не мной»... Виходить, ми завжди живемо в чужому світі... Значить, хтось його створює навмисно.
Ми не можемо перемагати те, що не розглядаємо як напад, оскільки просто не помічаємо цього. Непрямий вплив сильніший за прямий, оскільки проти нього не спрацьовують стандартні види захисту. Дитина тим більше не бачить небезпеки, а бачить тільки розвагу, від якої неможливо відмовитися.
У сучасному світі відбулося перемикання на споживання відеоконтенту, старі друковані видання вимирають через свою відданість вербальності перед візуальністю. Вони явно прибульці, тільки не з майбутнього, а з минулого.
Сьогодні у великому масиві візуального контенту можна приховати все, що потрібно. Плутаються всі вихідні сліди: «Аналітики відзначають, що серед 50 провідних дитячих каналів на ютубі можуть бути й інші російські проєкти з українським маркуванням, але встановити кінцевих власників без офіційних документів неможливо. Експертка також навела приклад із каналом Booba, який формально зареєстрований у США, але фактично створюється продакшном у Москві та заробляє на західній та українській аудиторії», — пише авторка «Детектора медіа» Наталка Данькова в тексті про дитячі ютуб-канали.
Література — це складний механізм впливу, що вимагає розуміння і навіть переосмислення твоїх знань про світ, гра — на порядок легша. Напевно, це пов’язано з тим, що в разі гри ти сильніше перебуваєш усередині уявної ситуації. За твоїм сприйняттям ти не граєш, а живеш там. Вона одночасно є генератором цитат, які активно присутні у твоєму мозку, оскільки створені кращими фахівцями з письма, які є у світі. Журналістика розрахована на разовий вплив, література — на умовно вічний. Підтверджує феномен газети, яка цікава в день виходу, тоді як книга може бути цікава вічно.
Радянські міфотворці справедливо писали й навіть співали: «Нам песня строить и жить помогает». Однак пісня, яку співають, причому майже всі, і є реальною цитатою, яка дійсно будувати й жити допомагає. Це відбувається з двох причин. З одного боку, вона популярна, тобто її знають усі. З іншого боку, вона правильна для замовника, тобто формує потрібний варіант поведінки.
Ми живемо у світі, побудованому міфотворцями. Вони запускають свої міфи, а нам доводиться підганяти під них життя, яке з усіх сил чинить опір, оскільки міф завжди сильніший за правду.
На прикордонні журналісти першими стикаються з фейками та викривленою інформацією про події, пов’язані з війною. Водночас і першими можуть їх спростувати, поки ці фейки не набули значного розголосу й поширення. Відтак правильно реагувати, спростовувати, інформувати, висвітлювати трагічні й складні події, показувати людські історії, протистояти тиску та кібератакам – усе це сьогоднішні виклики для прикордонних і прифронтових локальних медіа. Попри брак кадрів, перебої з енергопостачанням і звʼязком, обстріли, руйнування редакцій, вимушену релокацію, наші колеги долають ці виклики щодня і працюють, щоб бути джерелом обʼєктивної інформації для мешканців громад.
Оригінал публікації розміщений на офіційному вебсайті НСЖУ - ТУТ.
Посилити спроможність локальних медіа прифронтових і прикордонних областей покликаний навчальний курс «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який НСЖУ реалізує за підтримки Посольства Литви в Україні.
Шість менторських сесій, вебінари від досвідчених колег, які працюють в національних та міжнародних медіа та близько трьох десятків публікацій учасників – це результати першої половини курсу.
Протидія фейкам – нові інструменти та знання
«4 вересня росіяни вдарили по працівниках гуманітарної місії з розмінування «Данська рада у справах біженців» балістичною ракетою «Іскандер-М». Двоє загиблих, до десятка поранених цивільних демінерів. Після трагедії під Черніговом російські ресурси поширили відео, нібито їхній удар був спрямований по «центру запуску дронів».
У матеріалі, поширеному нашим виданням, донька загиблого Сергія Молибоги Валерія прямо спростувала цю брехню:
«Якщо придивитися, на тому відео видно, що окрім людей, стоять вісім мікроавтобусів. Під прицілом була якраз татова автівка».
Вісім мікроавтобусів і цивільних працівників, а не військовий об’єкт. Так локальні журналісти спростовують російські інформаційні вкиди. Російська пропаганда намагалася подати удар по гуманітарних працівниках як «знищення військового об’єкта». Свідчення рідних і колег підтвердили, що насправді йшлося про цивільних демінерів, які займалися розмінуванням».
Це слова Ольги Макухи, редакторки чернігівської газети «Вість». І це – приклад того, наскільки важлива роль локальних медіа в спростуванні російської брехні. Для видання важливо доносити такі свідчення до читачів, адже саме вони руйнують ворожі наративи й показують правду про те, що росія цілеспрямовано бʼє по цивільних, каже пані Ольга.
«Під час навчання ми отримали чіткіші орієнтири, як саме локальні медіа можуть протидіяти дезінформації, – додає редакторка. – Для нас було важливо заповнити прогалини у знаннях щодо того, як верифікувати інформацію в умовах воєнного часу, як правильно працювати з відкритими джерелами та не допустити поширення фейків. Зараз ми активно застосовуємо на практиці інструменти фактчекінгу та верифікації фото- й відеоконтенту».
Про важливість протидії дезінформації говорять й інші учасники проєкту. Керівниця видання «Вісті Зміївщини» з Харківщини Тетяна Логвіна наголошує: важливість професійного зростання зараз колосальна, а особливо в протидії дезінформації та фейкам. Адже нині, коли всім доводиться стикатися з величезною кількістю інформації з різних джерел, навіть дуже «просунуті» в цьому люди губляться та сприймають фейки за дійсність.
«Протидія дезінформації – це сьогодні один з основних напрямків журналістики, ми стикаємося з інформаційними атаками ворога постійно, – підтверджує редакторка чернігівської газети «Вісті Городнянщини» Світлана Томаш. – Звичайно, деякі знання ми отримували раніше, але наша менторка пані Тетяна Іванова настільки цікаво розкрила всі нюанси, що тепер можемо вільно орієнтуватися в інформаційному просторі. Стало набагато легше розрізняти фейкові й пропагандистські матеріали ворога та організувати професійну протидію».
Багато нових інструментів боротьби з фейками та викривленою інформацію відкрила для себе під час навчання й редакторка газети «Путивльські відомості» із Сумщини Тетяна Каушан.
«Наш фактчекінг виходить на новий рівень, – зазначає пані Тетяна. – Журналісти на прикордонні першими стикаються з викривленою інформацією. Тому доводиться часто щось заперечувати, пояснювати читачам. Коли маєш такі інструменти, про які дізналися на цьому курсі, це значно допомагає».
Її колега з Сумщини, редакторка газети «Панорама» Олена Касаткіна додає: місцеві редакції першими реагують на події у громадах, а люди в цих громадах частіше довіряють локальним медіа. «Нам швидше віднайти протидію фейку «на місці». Ще до того, як вони набирають обертів».
Менторка з медіаграмотності, медіаекспертка, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна Іванова коментує: учасники курсу усвідомлюють навалу фейків як проблему, важливість боротьби з ними та контрпропаганди. Водночас, не завжди можуть розрізнити, на які фейки потрібно реагувати, а на які ні, не мають критеріїв оцінки небезпечності фейків, а також не ознайомлені з базовими стандартними програмами верифікації фейків.
«Звичайно, всі ці проблеми були пропрацьовані під час менторських сесій, – розповіла Тетяна Іванова. – Є ще одна проблема: журналісти мають бути обізнані не тільки в верифікації фейків та особливостях спростування, а й мати знання про технології створення фейків і психологію їх впливу. Це вже галузь психології маніпуляцій, і саме це викликало особливий інтерес учасників. Звичайно, такі знання дуже потрібні журналістам, бо саме вони тримають інформаційний фронт».
Цифрові інструменти – допомога для медіа, що працюють в умовах браку ресурсів
Журналісти медіа – учасників проєкту – працюють із високим навантаженням, в невеликих колективах, де відчутний брак кадрів, в умовах високого рівня небезпеки у зв’язку з бойовими діями і постійного стресу. Тому опанування нових технологій для них – це ще й полегшення в роботі. Особливо за допомогою таких інструментів, як штучний інтелект, якому можна «доручити» виконати частину роботи. На цьому наголошують учасники, відзначаючи користь менторських сесій з цифровізації журналіста і медіатренера Андрія Юричка.
«Дуже помічними стали сесії Андрія Юричка, де він розповів про можливості штучного інтелекту, зокрема, в розшифровці записів. Це дуже спрощує роботу таким редакціям, як наша, оскільки ми працюємо в умовах обмеженого кадрового потенціалу», – відзначає редакторка «Путивльських відомостей» Тетяна Каушан.
На важливості та користі менторських сесій з цифровізації акцентує увагу й редаторка «Панорами» Олена Касаткіна.
Тестує можливості штучного інтелекту також редакторка «Вістей Зміївщини» Тетяна Логвіна. Зауважує: працівники локальних медіа не завжди можуть самі зорієнтуватися в нових цифрових викликах, відтак сесії з цифровізації важливі для редакції.
«Коли мова йде про цифровізацію, локальні українські редакції почуваються розгубленими на роздоріжжі. З одного боку вони бачать вплив нових технологій і хочуть долучитися до всіх новітніх процесів охоплення аудиторії, а з іншої спіткнулися у відсутність навичок, спеціалістів та обладнання, щоб все впровадити. І завжди є страх втратити вже існуючу аудиторію», – коментує ментор Андрій Юричко.
Експерт додає: найзатребуванішою виявилася тема цифрової безпеки, бо, попри усвідомлення цифрових загроз, на практиці мало хто використовує відповідні інструменти, як, наприклад, антивіруси.
Своїми практичними результатами – економією ресурсів та часу на вичитку матеріалів та «перепаковку» готових матеріалів під соцмережі – зацікавив і модуль про роботу з великими мовними моделями.
«Програма розрахована перекрити найболючіші точки роботи медіа і поки рухається в запланованому напрямку. Редакції потроху впроваджують щось нове, завдяки тому, що не лише зрозуміли і побачили, як це має працювати, але спробували самі й розуміють, як вони можуть це все застосувати у себе», – каже Андрій Юричко.
Хоча, в першу чергу, для редакцій прифронтових областей, які змогли продовжити роботу після 2022 року, аудиторія – це сімʼя. І вони працюють заради неї, а охоплення та кліки в соцмережах залишаються абстрактними цифрами.
Людські історії розповідають світу правду про війну в Україні
Правдивий і цікавий контент – це ще одна зброя журналістів у боротьбі з дезінформацією. Історії про постраждалих від війни людей, зокрема, дітей викликають найбільший інтерес у міжнародної аудиторії. Відтак кожен журналістський матеріал – це маленька цеглинка в доказову базу, що проти України та українців росія чинить геноцидні дії. Особливості подачі такого контенту учасники навчального курсу опановують з журналісткою Юлією Сурковою, яка має досвід висвітлення війни в міжнародних медіа з 2014 року.
«У нашій прикордонній громаді більшість журналістських матеріалів повʼязані з чутливим контентом. Я не мала досвіду, як писати саме для міжнародних медіа. Завдяки патронату Юлії я з великим бажанням цьому вчилася. Сподобалося, як змінилися матеріали, тому застосовуватиму ці знання в подальшій роботі», – ділиться редакторка чернігівської газети «Вісті Городнянщини» Світлана Томаш.
Драматичні людські історії – це те, що часто виходить на сторінках видання з Херсонщини «Новий День». Його редактор Анатолій Жупина також відзначає допомогу менторки Юлії Суркової в пошуку нових тем та нових кутів подачі матеріалів. Правдиві матеріали про Херсонщину та херсонців важливі не тільки для міжнародної аудиторії, а й для тих мешканців регіону, що опинились на тимчасово окупованій території. Завдяки цим публікаціям вони можуть бачити реальну, не затьмарену пропагандою картину подій.
Менторка Юлія Суркова радить учасникам не бути «гіперлокальними», а додавати в матеріали загальнонаціональний контекст, більше бекграунду та цифр.
«Якщо давати більше таких подробиць, текст буде професійнішим, і це теж частина боротьби з дезінформацією. Як працює пропаганда? Це якась частина правди, якась частина неправди і все замішано на емоційному посилі. Наші матеріали не повинні бути пропагандистськими. Фактаж, точні цифри, контекст – це наші інструменти у боротьбі з російською пропагандою».
Водночас, Юлія відзначає активність учасників і бажання вчитися:
«Про те, як працюють журналісти національних і міжнародних медіа на лінії фронту, говорять багато, їх відзначають нагородами. А про локальні медіа згадують нечасто. Але їхня мужність і відданість професії вражає, і це надихає працювати».
Поради для журналістів за матеріалами менторських сесій:
Контент:
Історії людей, зокрема, дітей викликають в міжнародної аудиторії найбільший емоційний відгук. Працюйте з такими історіями, бо кожна з них – цеглинка в доказову базу, що росія чинить геноцидні дії проти України.
Не робіть «гарячих» нових про дітей. Такі історії потребують часу, безпечного середовища, дозволу батьків та згоди самої дитини.
Не забувати про інформаційну складову, так званий принцип «Five Ws» (Who, What, When, Where, Why – хто, що, коли, де, чому).
Памʼятайте про факти і цифри, наводьте узагальнені дані та статистику.
Ставтеся з повагою до свого героя. Історія не залишить читача байдужим, якщо ви самі не байдужі до неї.
Цифровізація
Зберігайте інформацію як на хмарних сервісах, так і на фізичних носіях.
Створіть декілька Gmail-акаунтів – один основний для роботи, інший резервний, який не пов’язаний з вами особисто.
Користуйтеся браузерами, які мають покращені налаштування конфіденційності, наприклад, LibreWolf та Brave.
Оцифровуйте редакційні архіви: це актуально і через обстріли, і через релокацію редакцій. Також це даєприріст трафіку в інтернеті.
Дбайте про безпеку, уникайте загроз: встановлюйте антивірус, не користуйтеся публічним Wi-Fi, регулярно змінюйте паролі, не використовуйте однакові паролі для різних сервісів, увімкніть двофакторну автентифікацію.
Медіаграмотність
Усвідомте сучасний інформаційний стан «апатія до реальності». Люди настільки зневірюються, що підсвідомо шукають когось, кому можна довіряти.
Перевіряйте цитати навіть відомих авторитетів та справжню фаховість експертів. Достовірність важливіша за швидкість інформації.
Використовуйте факти, а не лозунги: пропаганда апелює до емоційних гасел, а журналіст має працювати з цифрами, документами, перевіреними свідченнями.
Не уподібнюйтеся ворогу: уникайте мови ненависті й дегуманізації навіть у матеріалах про війну.
Користуйтеся інструментами фактчекінгу, серед яких такі сервіси: Google Reverse Search; TinEye.com; FotoForensics.com.
Проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми співробітництва з метою розвитку та сприяння демократії.
Штучний інтелект більше не фантастика, а реальний помічник у креативній роботі. Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу запрошує журналістів, освітян, комунікаторів, тренерів та всіх зацікавлених на інтенсивний дводенний вебсемінар «Генерація ідей та сценаріїв з AI: автоматизуємо творчість та масштабуємо успіх». Ми разом навчимося не лише генерувати ідеї з допомогою AI, а й перетворювати їх на повноцінні сценарії та навчальні продукти.
Коли?
У програмі:
Тренери вебсемінару:
Реєстрація: https://forms.gle/7iWMakoCX2A9dMJg8
Участь є безкоштовною. Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах. Відібрані учасники отримають запрошення. Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту.
Усі учасники, які успішно пройдуть навчання, отримають сертифікат.
Якщо у вас з’явилися запитання, звертайтеся до асистентки проєктів АУП: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Навчально-науковий інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка оголошує другий набір на навчання з медіаменеджменту — Educating Ukrainian Media Managers. До участі запрошуються представники незалежних локальних, регіональних та невеликих загальнонаціональних медіа.
Програма підтримується установами-партнерами, зокрема Медіаінститутом Fojo /Університет Ліннея (Швеція) та Центром медіадосліджень Стокгольмської школи економіки у Ризі.
Випускники першого набору програми
Навчання складатиметься з чотирьох модулів: два проводитимуться наживо (стратегія та лідерство) й два онлайн (маркетинг і фінанси). Заняття проводитиме команда міжнародних та українських тренерів та експертів на базі Навчально-наукового інституту журналістики.
✅ Навчання триватиме з кінця листопада 2025-го до початку травня 2026 року. Учасники, які успішно завершать усі модулі, отримають сертифікати.
✅ Надіслати заявку можна ТУТ.
Дедлайн подачі заявок: 10 жовтня 2025 року
16–17 вересня 2025 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу організувала дводенний вебсемінар «Генерація ідей та сценаріїв з AI: автоматизуємо творчість та масштабуємо успіх».
До заходу долучилися освітяни, журналісти, науковці, бліотекарі, методисти та всі, хто цікавиться сучасними можливостями штучного інтелекту.
Програма семінару охоплювала низку практичних тем:
Своїм досвідом із учасниками поділилися:
«Ми прагнули зробити цей вебсемінар корисним для кожного учасника, адже сьогодні знання про штучний інтелект відкривають нові можливості у професійній діяльності як для освітян, так і для творців контенту», – наголосив Валерій Іванов.
«Найцінніше у знаннях про штучний інтелект – це не самі інструменти, промпти і кейси, а вміння застосовувати їх у своїй щоденній практиці: для вчителя це нові формати навчання, а для блогера – свіжий підхід до створення контенту й залучення аудиторії», – зазначив Андрій Юричко.
«На наших заходах, присвячених тематиці ШІ, спостерігаємо приємну тенденцію: до традиційної аудиторії АУП – журналістів, освітян та бібліотекарів – долучаються і представники місцевого самоврядування, психологи, економісти, дизайнери і навіть геодезисти. І кожен знаходить для себе щось корисне», – підкреслив Максим Запорожченко.
Для тих, хто не встиг долучитися, очікуйте на анонс заходів у жовтні.
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Академія української преси у партнерстві з Kyiv Media Hub запрошує на презентацію четвертого, повністю оновленого видання підручника-посібника Штефана Рус-Моля та Танева Шульца «Журналістика».
Презентація відбудеться 3 жовтня о 12:00 у Києві. Точна локація буде повідомлена зареєстрованим учасникам.
Це унікальне видання об’єднує під однією обкладинкою найважливіші знання й навички, необхідні сучасному журналісту. Книга поєднує теорію та практику, зосереджуючись як на жанрах, мові, роботі з даними, так і на нових викликах — від диджиталізації та штучного інтелекту до питань етики, редакційного менеджменту та свободи слова в умовах війни.
Книга присвячена насамперед журналістському ремеслу та практиці, а також включає корисні дослідження медіа. У ній простежуються зміни в професії під впливом цифрових технологій та нових форм комунікації. Видання містить карикатури Костаса Куфогіоргоса, що підкреслюють роль гумору в культурі полеміки. Окрема увага приділена взаємозв’язку журналістики та PR, питанням редакційного маркетингу й менеджменту в умовах обмежених ресурсів. Автори розглядають ці теми крізь призму глобалізації, залучаючи досвід європейських країн і США.
Учасники презентації:
«Усі німецькі підручники, що перекладенні АУП, об’єднує чудова риса: вони мають практичний характер. Саме за цими підручниками та посібниками вчаться студенти журналістики в німецькомовних країнах. І за ними навчаються і їхні українські колеги. Багато з цих книжок ви знайдете в підручнику Штефана Рус-Моля й Танева Шульца «Журналістика». Це й не дивно, бо вони є найкращими в німецькомовному світі» — Валерій Іванов, професор, президент Академії української преси.
Книга буде цікава студентам факультетів журналістики, практикуючим медійникам, викладачам і всім, хто хоче зрозуміти, як працюють сучасні медіа.
Попередня реєстрація є обов’язковою умовою участі в презентації: https://forms.gle/JdZedFkBkqUP9dU86
Точна локація буде повідомлена зареєстрованим учасникам у листі електронною поштою за декілька днів до заходу.
Звертаємо вашу увагу: організатори не відшкодовують витрати на проїзд, проживання та харчування.
Учасники, які пройдуть попередню реєстрацію та візьмуть участь у презентації, отримають безкоштовний примірник друкованого видання.
Якщо у вас з’явилися запитання, звертайтеся до асистентки проєктів АУП: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Видання стало можливим завдяки підтримці Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні, фонду Pressehaus NRZ та Erich-Brost-Institut für internationalen Journalismus der Universität Dortmund.
У сучасному світі, а особливо в умовах війни, журналіст має не лише володіти словом, а й бути фактчекером, аналітиком достовірності інформації. У багатовимірному комунікативному просторі сучасності він повинен бути і комунікативістом, і психологом, здатним розуміти механізми впливу інформації на людей та її специфіку для різних аудиторій.
Особливо це стосується маніпулятивної та недостовірної інформації, яка є основою інформаційної війни, розпочатої росією проти України.
І це не просто гучні слова. Сьогодні росія посідає перше місце у світі за системними інвестиціями у пропаганду. Лише у 2024 році її бюджет на це перевищив 2 мільярди доларів. Найпотужнішою зброєю проти цієї пропаганди є критичне мислення. Водночас, як наводила у своїх дослідженнях професорка, достатній рівень розвитку критичного мислення має лише близько 20% населення.
Саме тому тема фейків, маніпуляцій та дезінформації, а головне — способів їх розпізнавання й протидії, стала центральною на другій менторській сесії медіаекспертки Академії Української Преси, бізнес-тренерки, професорки, завідувачки кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяни Іванової.
Слухачами курсу були головні редактори та журналісти прифронтових медіа — учасники проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією».
Чи завжди журналістам реагувати на фейки?
Працюючи з реальними прикладами фейкових повідомлень, учасники навчалися правильно реагувати на недостовірну інформацію. На конкретних кейсах вони будували модель достовірної новини та визначали меседжі, які варто у ній закладати.
Це важливо, адже, як розповіла редакторка газети «Путивльські відомості» Тетяна Каушан, у їхньому регіоні чимало людей поширюють чутки на кшталт: «завтра відхоплять шматок території, підірвуть мости, а ми залишимося біля росії». Такі повідомлення сіють страх і тривогу, й люди швидко починають у них вірити, якщо бачать їх на якихось ресурсах.
Іншим блоком стало питання: чи завжди журналістам потрібно реагувати на фейки в інфопросторі?
Разом дійшли висновку: медіа обов’язково мають реагувати, особливо якщо йдеться не про поодинокий випадок, а про масове поширення неправди.
За словами Тетяни Іванової, важливо одразу виходити до аудиторії з перевіреною, офіційною інформацією й зазначати це навіть у заголовку. Так, перевірка фактів вимагає часу, але перевага журналіста завжди на боці достовірності.
Контрпропаганда як місія журналіста
«Під час війни журналісти не можуть бути пропагандистами, але вони мають бути контрпропагандистами, — підкреслює Тетяна Іванова. Адже непротидія або поширення фейків — це маленька, але небезпечна перемога ворога на інформаційному фронті, а ми не можемо йому цього дозволити».
Експертка виділила кілька ключових принципів для журналістів, які спростовують фейки:
Отже, писати правду — це не тільки виклик, а й відповідальність, — таким став головний висновок учасників.
Чому люди вірять фейкам?
Наступним етапом тренінгу було завдання з’ясувати, які психологічні механізми змушують людей довіряти неправді.
У форматі мозкового штурму на платформі Canva учасники проаналізували причини довіри до дезінформації та вирішили, що журналісти мають пояснювати їх своїй аудиторії. Це підвищує інформаційний та психологічний рівень читачів.
«Людина, яка живе у стані війни, психологічного збентеження, часто не здатна критично мислити. Вона швидше повірить у те, що дає їй ілюзію виживання. Для створення фейку достатньо впливати на дві сфери: емоції та когнітивні упередження», — пояснила Тетяна Іванова.
Технології створення фейків
Окремим модулем було вивчення технологій, за допомогою яких поширюються фейки. Учасники розібрали:
На прикладах зі своїх регіонів (Запоріжжя, Нікополь, Сумщина, Чернігівщина та ін.) журналісти побачили, як російські пропагандисти використовують ці методи, і яку загрозу вони становлять для суспільства та держави.
Інструменти перевірки інформації
«Соцмережі видаляють лише близько 5% фейкового контенту. Решта 90% продовжує жити навіть після спростувань», — наголосила Іванова. Саме тому перевірка фактів — критично важлива.
Серед технологій учасники знайомилися з методами OSINT-розслідувань (Open Source Intelligence Investigation), які базуються на відкритих джерелах: соцмережах, фото- та відеоресурсах, картах, базах даних, супутникових знімках тощо.
Також розглянули інструменти фактчекінгу:
Учасники змогли переконатися, як одна й та сама фейкова світлина розкриває свою неправдивість через три різні інструменти.
Практична «родзинка»
На завершення учасники виконали вправу «Фейк»: аналізували «новину» за критеріями фактчекінгу й визначали, чи є вона правдивою.
«Це стало справжньою «родзинкою» тренінгу. Адже, як казав Сократ, найцінніша істина — та, до якої людина дійшла сама. Саме так, через практику, дискусії, натхнення та взаємну підтримку і формується стійкість українських прифронтових медіа», — підсумувала Тетяна Іванова.
Проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
Ця дата встановлена у 1958 році на честь чеського журналіста Юліуса Фучика, страченого нацистами 8 вересня 1943 року. Відтоді вона стала символом єдності журналістської спільноти у боротьбі за свободу слова та право суспільства на правдиву інформацію.
Журналісти це люди, які ризикують власною безпекою, щоб суспільство мало доступ до фактів. У час війни їхня робота стає подвійно небезпечною, але водночас і надзвичайно важливою.
🤝 День солідарності – це про підтримку одне одного, про професійну спільність, про захист тих, хто стає мішенню за свою роботу.
Академія української преси висловлює вдячність усім українським журналістам і журналісткам, які своєю працею наближають перемогу правди.
🕯 Ми пам’ятаємо тих, хто віддав життя за право суспільства знати правду.
✊ Ми підтримуємо тих, хто продовжує працювати навіть у найскладніших умовах.
🌍 Ми солідарні з усім журналістським світом, який боронить свободу слова.
Українські педагоги мають можливість заощадити гроші і безкоштовно скористатися освітньою платформою ШІ.
Українська мова в інтерфейсі — в процесі домовленостей з розробниками. Проте вже українською мовою можливо генерувати матеріали!
Чудовий подарунок для освітянок і освітян України! Завдяки ініціативі чудового проєкту SEED: Support for Education, Empowerment, and Development усі українські педагоги можуть отримати безкоштовний річний доступ до MagicSchool — платформа ШІ для вчителів.
Це еквівалент 99 доларів США, але для українських педагогів це буде БЕЗКОШТОВНО 🤓
Щоб отримати промо код для безкоштовного доступу — просимо пройти за посиланням: https://seedua.org/magicschoolairegistration/
