Потрібна інформація, що з’являється в певний час, є не лише пропагандою.
Георгій Почепцов, для ДМ
Ми звикли до того, що битви та війни в оповіданнях про них через покоління посилюють роль сильних, бо саме такими мають бути переможці. Такі оповіді про героїв супроводжують усю історію людства. Герої приносять перемогу племені, країні й навіть Землі (у фантастичних фільмах).
Джерело: https://detector.media/infospace/article/242342/2025-07-04-naratyv-yak-zbroya/
Наратив створюється для оформлення та передачі досвіду, особливо цінний новий досвід. Наратив осмислює, а також далі передає нове знання-розуміння ситуації. Зараз Росія заганяє новий досвід у наратив минулої війни з фашистами, звідси створюються асоціації України з фашистами, а Росії — з перемогами Червоної армії. При цьому забувають нагадати, що ця армія трималася, наприклад, на українських старшинах. Відбувається підміна наративів. Береться знайомий усім наратив перемоги у війні 41—45, який багаторазово обіграний радянськими літературою, кіно, історією. Росія вставляє себе в цю формулу переможцем, а Україну — стороною, що програла. Відбувається підміна — у відомий наратив вставляються нові складові. А формула ця давно записана в пам’яті масової свідомості.
Наратив є звичною формою організації вербальної інформації для індивідуальної та масової свідомості. Наративи підіймали людей на війну, на перемоги. Це певною мірою психологічний інструментарій, здатний впливати на мізки. Причому він давно перевірений на досвіді.
У новій книзі 2025 року «Наративний мозок» професор Фріц Брайтхаупт розповідає про свій експеримент, коли певна історія передавалася з вуст у вуста, з відстежуванням трансформацій, які з нею відбувалися. Іноді ланцюжок таких передач доходив до 20 тисяч учасників.
Він детально розповідає: «У міру того як кожна людина передавала історію далі, ми ретельно фіксували, як змінюється наратив, намагаючись виявити глибинні моделі того, як історії змінюються в міру розповідання».
Зрозуміло, що передача щось змінює, а щось посилює. Це фіксація нового іншого досвіду, який прийшов до людства. Слабкий виявився теж потрібен, але герой, звісно, потрібніший.
І на завершення Брайтхаупт пише: «Ми виявили, що емоції, які є в розповіді, особливо інтенсивність емоційного досвіду, залишаються напрочуд послідовними, проходячи крізь кілька поколінь розповідання. Ступінь емоції — наскільки щасливою, дивовижною, бентежною є розповідь — залишається стабільною в усіх поколіннях розповіді. Ступінь емоційності — наскільки щасливою, дивовижною чи бентежною є розповідь — зберігається. Але факти, раціональність, навіть те, хто щасливий, а хто ні, може змінюватися. Що реально відіграє роль у наративному мисленні, так це емоційний вплив».
З цієї причини він називає такі уривки емоційними епізодами. Дуже часто вони розповідають про тріумф слабкого, що незвично. Імовірно, суспільство дорослішало і трансформувалося. Йому виявилися потрібні не тільки велетні, а й прості людські емоції.
Фріц Брайтхаупт продовжує: «Ці історії акцентують уразливість. До цього слабкість була просто негативною характеристикою. Але в казках слабкий герой — дитина, тварина, аутсайдер — стає переможцем. Ця зміна допомагає створити нове культурне і психологічне сприйняття в суспільстві для вразливості як позитивної характеристики як емоції винагороди, оскільки вона пов'язана з перемогою».
Наративи навчають нас, створюючи певну єдність масової свідомості, яка в результаті виливається в єдність мислення та поведінки. Навіть просто вивчення мови — англійської чи китайської, наприклад, — однотипно занурюють нас у правила поведінки, а не лише правила мови.
Наймайстерніше це роблять із масовою свідомістю релігія чи ідеологія. Своїми наративами вони створюють єдину модель світу, що полегшує «управління мізками». Сучасні суспільства передали також частину цих завдань середній школі, а також кіно. У результаті ми весь час занурені в такі «розповіді».
Масове прагнення дивитися телесеріали навчає потрібних типів людської поведінки. У згаданій книзі Брайтхаупт говорить, що наративи здійснюють навчання без занурення в реальність. І це говорить про те, що це і є справжнє навчання.
Автор наголошує: «Наратив є формою, за допомогою якої наш мозок імітує наші дії та дії інших». Або таке цікаве зауваження: наративне мислення готує нас до майбутніх ситуацій.
У всьому цьому є певна дивина: нас більше цікавить наратив, ніж реальність. З одного боку, зрозуміло, оскільки наратив — це «чистий» досвід, без домішок, там є тільки те, що нам потрібно. І по суті це найголовніша перевага, яку нам дала мова/комунікації. Художній наратив відбирає яскраві ситуації та чарівних героїв. І натовп готовий піти за ними...
До речі, згадаймо, як на наших очах стався вибух індустрії телефільмів. Ми опинилися занурені в незліченну кількість подій, людей і незакінчених реплік. Усі ситуації розгортаються на наших очах. Ми живемо у світі реплік із телесеріалів, як раніше жили у світі реплік із кінофільмів. І не дарма актори такі симпатичні, а сюжети хвилюють. Іде масова передача певного досвіду. Причому не за допомогою поту і крові, а з екрана... І на відміну від школи все відбувається в розважальній манері.
Комунікації вчать типів поведінки, які допомагають суспільству виживати. І школа, і театр, і серіал, і книжка — усе це різні види комунікацій. Наказ і молитва — теж... І все це одночасно уроки виживання людини й людства.
Контроль комунікацій, навіть приватних, посилюється, коли влада боїться комунікативної конкуренції. Свого часу Ленін висилав «нехороших» комунікаторів пароплавами й поїздами (1922), Сталін саджав до Гулагу (1937), Путін запровадив поняття іноагента, що перекриває вихід на аудиторію. Реально влада нікого не боїться, як може хтось подумати. Вона просто не хоче зайвої роботи, тому заздалегідь закриває рота неправильним комунікаторам.
Одночасно відрізається доступ до інших джерел. Наприклад, зараз створюється єдиний месенджер для росіян, щоб не було участі закордонних, бо «зараз ринок месенджерів у Росії контролюють іноземні сервіси. У лідерах — додаток WhatsApp, яким користуються 97 мільйонів росіян. Компанію Meta, що володіє ним, російська влада оголосила екстремістською організацією. Ще 90 мільйонів росіян використовують месенджер Telegram. Його власник Павло Дуров живе в ОАЕ. Влада періодично блокує Telegram, і платформа працює з перебоями. Російські чиновники кажуть, що новий сервіс буде більшим, ніж просто національний месенджер — у нього буде багато “цікавих і унікальних функцій”. Обіцяють, що цифрові ID, інтегровані з новим сервісом, можна буде пред’являти при купівлі тютюну й алкоголю, при управлінні транспортом або відвідуванні музею».
Влада любить усе контролювати, оскільки не любить несподіванок. З цієї причини для неї настільки важлива інформація. Той, хто володіє інформацією, застрахований від несподіванок.
Свого часу ЦРУ проводила операцію «Пересмішник», у рамках якої використовувала журналістів як своїх агентів, а скоріше, напевно, агентів як журналістів. Ось про неї: «Операція “Пересмішник” розкривається як складний трилер, де ЦРУ, рухоме непереборною тривогою комуністичного розширення, розпочало місію контролю наративу в ньюзрумах, редколегіях і серед впливових журналістів. Розкриття цього виявило мережу прихованої діяльності, яка руйнувала саму основу вільної та незалежної преси».
Ця оцінка цілком справедлива з тієї причини, що ЦРУ не тільки збирало інформацію, що ще може бути виправдано, — вони могли керувати інформаційною картинкою для мільйонів людей. Вони створювали потрібний їм інформаційний світ.
Ось і оцінка з боку «ідеологічного супротивника», з російського пропагандистського сайту «Царьград»: «Агенти ЦРУ змогли підім’яти під себе всі великі новинні видання — практично половина матеріалів, що виходили до 1975 року, були відредаговані або навіть написані в ЦРУ. Деякі джерела стверджують, що спочатку операція була спрямована на країни Європи, оскільки Штати побоювалися поширення комунізму там, і тільки потім до них дійшло, що згубна ідеологія повільно, але вірно просочується всередину Сполучених Штатів, тому ЦРУ взяла контроль як над своїми ЗМІ, так і над іноземними. Крім контролю над новинними виданнями, цереушники вирішили створити свої: ті іноземні агенти, лавочку яких прикрили після закриття USAID на початку 2025 року, якраз були результатом операції».
Світ є по суті вільним, коли контролюються лише його ключові параметри. Коли «дозволено те, що не заборонено законом». Але важко не перейти межу між дозволеним і забороненим.
Інформація справді стає зброєю, коли її використовують ті самі мізки та руки, які зазвичай тримають зброю. Тобто в цьому випадку інформація не тільки описує, а й створює дійсність. А коли насправді з’являється творець, у нього виникає непереборне бажання зробити її зручнішою для нього.
У результаті співробітники ЦРУ в засобах комунікації виявилися самі провідними співробітниками або впливали на них: «Особливі відносини ЦРУ з ключовими співробітниками видань і телебачення дали змогу ЦРУ розміщувати деяких найважливіших оперативників за кордоном понад два десятиліття. У більшості випадків, як показують файли Агентства, офіційні особи високого рівня ЦРУ (зазвичай директор або його заступник) особисто контактували з окремим обраним індивідом серед вищого менеджменту новинної організації, що співпрацює. Допомога часто приймала два варіанти: наданням роботи або “журналістського прикриття” оперативникам ЦРУ для роботи в іноземних столицях, наданням ЦРУ прихованих послуг від уже журналістів, включно з деякими добре відомими кореспондентами».
Можна позначити цей процес як управління наративами з боку ЦРУ. Якщо відкинути термінологію свободи слова, така робота небезпечна ще й тому, що вона не тільки й не стільки описує дійсність, скільки створює її на догоду того, хто нею керує. Журналіст у принципі часто створює дійсність, а не описує її, коли за його репортажами слідують дії, що випливають із його описів. Навіть саме привернення уваги до об’єкта його опису вже є дією, стаючи частиною управлінського рішення. Наратив стає частиною управління суспільною увагою країни або всього світу.
До речі, ЦРУ визнало, що 400 журналістів у 25 великих організаціях виконували вказівки агентства. Але ж вони могли не тільки описувати реальність, а й створювати її своїми описами. І, можливо, вона була б сьогодні іншою без їхньої допомоги.
Карл Бернштейн пише: «Використання журналістів було серед найпродуктивніших засобів зі збору розвідданих, які використовувало ЦРУ. Хоча Агентство різко скоротило цю практику після 1973 року через тиск медіа, деякі журналісти-оперативники все ще працюють за кордоном» (, див. також деякі справжні документи).
І найважливіше, звісно, лежить не просто в описах ситуацій, а у створенні реальних ситуацій, які виникають як результат такого роду «журналістської» роботи. Описи не такі страшні, як видозмінена реальність.
Інформація завжди була основою пропаганди. І потрібна інформація, що з’являється в певний час, дійсно є зброєю.
Візит команди Академії української преси до редакції газети «Південна зоря в Нікополі залишив глибоке враження. Це прифронтове місто на Дніпропетровщині вже четвертий рік живе під щоденною загрозою обстрілів, але, попри все, тримається — як і його газета.
Візит відбувся у рамках проєкту «Українські регіональні (прифронтові) ЗМІ: модернізація через менторинг» який реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства.
«Південна зоря» цьогоріч відзначає 92 роки. Попри війну, пошкодження редакційного приміщення, скорочення штату до мінімуму і зменшення обсягу випуску з 8 до 4 сторінок, вона не припинила свою роботу. Видання продовжує регулярно виходити, зберігаючи свою місію — бути поруч із громадою в найважчі часи.
«Ми працюємо удвох із бухгалтеркою. Оптимізували все, що могли — навіть власні зарплати. Але податки сплачуємо вчасно. І головне — газета потрібна людям. Для багатьох її вихід — як ознака нормального життя: як світло, тепло чи вода. Це знак, що ситуація контрольована», — ділиться головна редакторка Інна Швидка.
Сьогоднішній Нікополь — це місто, де слово набуває особливої ваги. У його реальності звучить відлуння європейського досвіду — зокрема, Франції часів нацистської окупації 1940–1944 років. Тоді видання стали символами спротиву, джерелами правди й точками єдності. Їх читали, ризикуючи життям, але для мільйонів французів вони були інформаційним фронтом. Таким фронтом для жителів Нікополя сьогодні є газета «Південна зоря».
12 серпня 2024 року російський обстріл знищив храм на честь ікони Божої Матері «Знамення». Це був не лише фізичний, а й глибоко символічний удар — болісний і промовистий. Але мешканці Нікополя знаходять силу: у вірі, у Божому захисті, у здатності триматися й чинити опір день за днем. Частиною цієї сили сьогодні є й газета. «Південна зоря» продовжує виходити, залишаючись поруч із людьми, говорячи правду та тримаючи інформаційний тил там, де він так потрібен.
Академія української преси приєдналася до спільної заяви 45 українських та міжнародних медіаорганізацій щодо відсутності питання відновлення медіасектору в програмі четвертої Конференції з відновлення України (UkraineRecoveryConference) в Римі (10-11 липня 2025 року).
Вже чотири роки відновлення медіасектору України не є ключовою темою обговорення під час UkraineRecoveryConference. Попри наполегливі зусилля та подану пропозицію від "Репортерів без кордонів" (RSF) та Інституту масової інформації (ІМІ), це питання залишається поза увагою.
В умовах повномасштабної інформаційної війни та фізичних руйнувань, підтримка вільної, незалежної та стійкої української медіа є критично важливою. ️ Забезпечення свободи слова, довгострокова стабільність та відновлення медіаінфраструктури – особливо на місцевому та регіональному рівнях – є ключовими компонентами будь-якої серйозної стратегії відновлення.
– Незалежні медіа є фундаментом демократичних процесів в Україні, забезпечують прозорість, підзвітність влади та протидію дезінформації, – заявляє президент АУП Валерій Іванов.
Українські журналісти та медіа продовжують працювати в екстремальних умовах, ризикуючи життям та стикаючись з загрозою фізичного знищення від російських ударів по цивільній інфраструктурі та фінансовими труднощами. З 24 лютого 2022 року припинили роботу щонайменше 332 українських медіа, переважно через фінансові проблеми.
Закликаємо організаторів URC – українську та італійську владу, а також міжнародну спільноту – визнати просту істину: медіа повинні бути в центрі розмови про відновлення України, а не виключені з неї.
Ключові факти:
• 332 українські медіа-організації припинили діяльність з 24 лютого 2022 року переважно з фінансових причин
• Рекламні доходи медіа значно скоротилися з початку повномасштабної війни
• Припинення медіа-підтримки USAID у 2025 році загострило фінансову кризу в секторі
Серед співпідписантів заяви: Репортери без кордонів (RSF), Національна спілка журналістів України, Академія української преси, Інститут масової інформації, Громадське радіо, Європейський центр журналістики та інші провідні медіаорганізації. З повним списком підписантів ви можете дізнатися з тексту ЗАЯВИ.
Проєкт «Українські регіональні (прифронтові) ЗМІ: модернізація через менторинг» триває. Його реалізує Академія української преси за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства. У межах цієї ініціативи неможливо не згадати героїчну історію журналістів оріхівської газети «Трудова слава». Їхня робота — це не просто журналістика. Це прояв надзвичайної людської стійкості, вірність професії та незламний зв’язок із людьми, які живуть на лінії фронту.
«Трудова слава» — одне з найстаріших місцевих видань Запорізького краю. Газета почала виходити ще у 1930 році, і десятиліттями залишалася надійним джерелом новин для мешканців Оріхова та навколишніх сіл. До повномасштабного вторгнення вона виходила двічі на тиждень — щосереди та щосуботи — і щотижня читачі отримували 10 сторінок актуальної, локальної інформації. Останній номер до початку активних бойових дій вийшов 26 лютого 2022 року. Після цього редакція була змушена евакуюватися, а приміщення, де вона працювала багато років, зазнало руйнувань.
Попри втрату редакції та руйнування приміщення, видання відновило свою роботу навесні 2023 року за підтримки Національної спілки журналістів України та міжнародних партнерів. Перший спеціальний випуск вийшов 5 квітня — на чотирьох сторінках, накладом 2500 примірників. Газета знову почала надходити до мешканців Оріхова — через пункти незламності, старост, рятувальників та волонтерів.
Попри повне знищення редакційного офісу, регулярні обстріли та відсутність електропостачання в місті, «Трудова слава» продовжує свою роботу. Газета залишається джерелом важливої інформації для мешканців прифронтової зони, підтримуючи зв’язок із громадою навіть у складних умовах. Один із читачів сказав: «Це як перша крапля води після довгої спраги». І це не метафора — у місті, де немає світла, газу, інколи й хліба, з’являється газета, яку впізнають, чекають, читають.
Особливу роль у відновленні газети відіграла її головна редакторка Світлана Карпенко. Її особиста рішучість стала рушієм відновлення видання.
Редакція має амбітні плани — розширити географію видання і охопити інші громади Запорізького краю. Місцева газета виконує не лише інформаційну, а й комунікаційну функцію — вона потрібна як жителям, так і органам місцевого самоврядування для поширення важливої інформації. Як зазначає керівниця редакції Світлана, «такі газети, як наша, дуже важливі. Особливо зараз, коли немає ні світла, ні води, ні газу. Саме вони підтримують віру в життя».
Можливо, саме завдяки цій стійкості Оріхів продовжує триматися. Це місто має тривалу історію боротьби — від козацької доби й визвольних змагань УНР до спротиву махновців, сталінських репресій та Другої світової війни. Його історія — це послідовність проявів опору, самоповаги й гідності. Сьогодні Оріхів — не просто прифронтове місто, а приклад того, як навіть невелика громада може зберегти свою ідентичність і стійкість у надзвичайно складних умовах.
9 вересня 2022 року на сайті Президента України було зареєстровано петицію про надання Оріхову почесного звання «Місто-герой України». Це — визнання мужності мешканців, які продовжують жити та працювати в умовах постійної небезпеки. Такий статус є символічною оцінкою їхньої витримки, стійкості та віри в майбутнє.
Разом із базовими потребами — хлібом, гуманітарною допомогою — до людей доходить і газета «Трудова слава». Вона залишається частиною повсякденного життя Оріхова, який продовжує жити — і чекати на мир, який обов’язково настане.
Цей аудіозапис створений LLM від elevenlabs в тестовому режимі для покращення та зрунчості сприйняття інформації.
Ми будемо вдячні за ваш відгук до такого підходу.
Уже кілька років поспіль команда Академії української преси (АУП) за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США реалізує проєкт «Українські регіональні (прифронтові) ЗМІ: модернізація через менторинг». Його мета — підтримати місцеві редакції, що працюють у прифронтових або звільнених від окупації регіонах, та допомогти їм не втратити зв’язок зі своєю аудиторією — людьми, які живуть у щоденній реальності війни.
Команда АУП здійснила черговий візит до цих редакцій. Першою зупинкою стала невелика, але незламна редакція газети «Голос Гуляйпілля». Прифронтове Гуляйполе, що в Запорізькій області, давно стало символом стійкості та людської відваги. З довоєнних 14 тисяч мешканців у місті залишилося менш ніж дві тисячі — кожен з них щодня стикається з небезпекою, але не втрачає віри.
Попри постійні обстріли, евакуації, втрати і майже повну відсутність ресурсів, газета «Голос Гуляйпілля» продовжує виходити — нині накладом у 1000 примірників. 586 днів мовчання — саме стільки тривала вимушена пауза, поки видання знову не ожило в жовтні 2023 року. І стало можливим це завдяки тим, хто залишився — чотирьом працівникам, які замінили вісім до війни.
Головна редакторка Тетяна Велика, її колега-журналіст, верстальник і бухгалтер — це команда, яка працює не просто над газетою, а над надією. На восьми шпальтах — не сухі зведення, а людські історії. Тут — героїчні будні волонтерів і військових, прощальні слова про загиблих, чесна розмова про життя серед руїн. Газета дає не лише факти — вона дає людям відчуття приналежності, сили й пам’яті.
У світі, де правду часто витісняють фейки і анонімні телеграм-канали, місцева преса — чи не єдине джерело довіри. Газета тут — це не просто друк. Це нитка, що зшиває розірвану реальність громади. Це дзеркало, в якому кожен може впізнати себе, своє горе, свою надію.
Місцеві мешканці вірять, що над їхнім містом і досі витає дух волелюбного Нестора Махна. Гуляйполе — це не просто географічна точка. Це фортеця духу. І жодна російська армія не змогла її зламати. Так само, як не змогла зламати людей, які щотижня випускають газету — майже без фінансування, на ентузіазмі, на вірі.
Куратори АУП провели оцінку ситуації та визначили, які медіа потребують підтримки найбільше. «Голос Гуляйпілля» — серед них. Бо це не просто локальне видання. Це голос правди, який звучить там, де багато хто вже здався б.
У прифронтових містах немає спокою. Але там є газета, яка приходить до людей попри все. І поки її сторінки друкуються — ми знаємо: Україна тримається. На людях! На правді! На слові!
АУП та НСЖУ запрошує (АНОНС) регіональні та місцеві редакції з Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Сумської, Чернігівської, Харківської й Херсонської областей взяти участь у 4-місячному навчанні (липень-жовтень 2025).
🇱🇹 Проєкт фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
20 відібраних прифронтових медіа опановуватимуть:
• Роботу з чутливим контентом та іншими етичними викликами
• Протидію дезінформації й верифікацію
• Кібербезпеку, цифрові платформи та використання ШІ
Тренер(к)и:
🔥 Юлія СУРКОВА – досвідчена воєнна журналістка.
🔥 Тетяна ІВАНОВА – медіаекспертка та бізнес-тренерка.
🔥 Андрій ЮРИЧКО – медіатренер Академії української преси.
Учасники навчального курсу отримають сертифікат, експертне наставництво та рекомендацію НСЖУ щодо прямого партнерства з редакціями країн ЄС.
✅ ЗАПОВНИТИ ЗАЯВКУ ✅
Дедлайн: 7 липня, 12:00.
27 червня об 11:00, відбудеться нарада-зустріч: «Друковані медіа в період війни: перші здобутки співрегулювання та нові виклики»
Тривалість: до трьох годин
Посилання на форму реєстрації: https://forms.gle/qKUiuV9rvnETP6cr6
Очікується участь у нараді:
• Голова та представники Національної ради з питань телебачення та радіомовлення України;
• Представники Держкомтелерадіо України: профільних комітетів ВР України: профільних міністерств та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв’язку (НКЕК);
• Керівництво АТ «Укрпошта»;
• Представники профільних громадських об'єднань та професійних спілок, донорів та іноземних посольств;
• Голова ГС «Орган спільного регулювання у сфері друкованих медіа» та засновники спілки.
Питання до обговорення:
• ЗУ «Про медіа» в частині підсумки роботи ГС «Орган спільного регулювання» за дев’ять місяців. Стан друкованих медіа в Україні в умовах агресивної війни Росії проти України, що триває;
• Вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на розповсюдження та передплату друкованих медіа в Україні;
• Обговорення шляхів усунення перешкод для роботи друкованих медіа в прифронтових та тимчасово окупованих територіях;
• Розгляд можливостей державної адресної або галузевої підтримки локальних і гіперлокальних друкованих медіа, а також медіа громад.
20 червня 2025 року в стінах Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбувся «Вечір критичного мислення» на тему «Дезінформація 2.0: як ШІ змінює правила гри», який провів Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, відгукнувшись на запрошення Молодіжної Ради міста Миколаєва. (більше…)
19 червня 2025 року в прямому ефірі на YouTube-каналі Академії української преси відбувся розіграш подарунків серед учасників конкурсу дитячих малюнків, створених за мотивами коміксу «Вторгнення трусів-убивць!» від видавництва “Час Майстрів”. (більше…)
