Ця потреба вже існує і не може бути замінена лише тому, що нам не подобається.
Чому всі держави люблять свою пропаганду? Вона є механізмом, що породжує вигідний для держав інформаційний простір. У цьому інфопросторі затишно почуваються продержавні думки й погано — антидержавні (за всієї умовності цих термінів). Коли ж усі або більшість починають мислити однаково, це безсумнівно полегшує інформаційне управління ними. Держава не ворог своїм громадянам, але вона й не ворог собі самій, і компромісним стає підхід, що враховує дві ці вимоги.
У кризові періоди, а війна є саме таким, відбувається те, що війна посилює всі інформаційні правила і контроль, роблячи їх більш жорсткими. І це цілком зрозуміло, оскільки ускладнюється саме життя. Вороги стають справжнісінькими, а друзі улюбленішими, а будь-яке відхилення від норми сприймається як зрада.
У держпропаганді будь-якого історичного періоду є три правила:
СРСР завжди жив в оточенні ворогів, тож у такому розумінні немає нічого нового. Це потім прийшла перебудова, коли вороги перестали бути ворогами, так і не ставши врешті-решт друзями. Але інерція масової свідомості така, що вона весь час запізнюється у своїх змінах порівняно з політикою.
Війна — це і новий для населення тип інформаційного інструментарію, а не просто військові дії на полі бою. Зброя стає словами, примушуючи до певної дії, а слова теж стають зброєю, оскільки їхня небезпека багаторазово зростає.
Якщо раніше всі жили більше у світі слів, то тепер усе зміщується у світ зброї. І це певною мірою односторонній процес, з якого дуже складно виходити. Слова плюс зброя завжди сильніші за самі слова або за саму зброю.
У принципі в такі часи все стає аналогом зброї. Тімоті Снайдер пише: «У Російській Федерації сьогодні закон перетворився на зброю. Судові переслідування слідують забаганкам Путіна і його режиму, і закон буде застосовано відповідно до політичних (і фінансових) інтересів тих, хто перебуває при владі. Російські ЗМІ сповнені звинувачень, висунутих російськими чиновниками, в тому, що люди є злочинцями або правопорушниками, навіть до того, як їх судили або піддавали будь-якій судовій процедурі».
До речі, комунікації під час війни стають важливішими, ніж у мирні періоди. Якщо держави й у нормі не люблять критику, то у воєнний період критика починає розглядатися як зрада. І ця жорсткість виправдана тим, що держава відчуває потребу в єдиному погляді на події, тобто голос держави має бути принципово гучнішим за інші голоси. І це закон насамперед воєнного часу.
Зростає негативна роль помилок в управлінні, за які державі тепер доводиться розплачуватися серйозними втратами, чого не було в мирний час. Зростає кількість фейкових повідомлень, які системно створюються ворожою стороною. Вони мають силу, оскільки фейки читають одні люди, а спростування фейків — уже інші. Ці два потоки часто не збігаються...
Ми дивимося на минуле очима сьогодення, а тоді такої можливості не було. І на майбутнє теж ми дивимося очима сьогодення, але й тоді не буде так, як це бачиться сьогодні. Дуже часто зміни поколінь ведуть до зміни картинок і минулого, і майбутнього.
Неправильні структури, неадекватна ментальність веде в кризові періоди до серйозних ускладнень. Історик Євген Добренко (народився в Одесі, у 1992 році емігрував у США) написав на своїй фейсбук-сторінці: «У різних інтерв’ю мене майже завжди запитують, чому я весь час повертаюся до Сталіна і сталінізму. Пояснюю: усі російські правителі після монголів (від “усіх Іванів” до Путіна) виконували одну й ту саму місію — адаптували ординську державу-імперію до нових реалій. Але були особливо складні історичні перевали (нова і новітня історія). Сталін здійснив революцію, що дорівнює петровській: він адаптував цього ординського Левіафана до модерності, перевіз цю середньовічну азійщину через річку історії на новий берег. Усі спадкоємці Сталіна аж до сьогоднішнього дня мають справу з продуктами сталінізму — радянською державою, радянською імперією і радянським народом. Сьогодні цією країною править останнє радянське покоління, люди, які народилися за часів Сталіна. Вони відтворюють сталінізм як дихають. І несуть і несуть квіти своєму кумиру. І поки вони не вимруть, і довго ще після їхньої смерті, його спадщина буде живою, оскільки вона спочиває на фундаменті багатовікової історії насильства і рабства. І іншої історії у цієї країни немає і не буде».
Завдання пропаганди — утримувати контакт з аудиторією. Часто це навіть важливіше за саму передачу інформації. Неадекватна інформація не пройде через канали пропаганди, оскільки її не прийме аудиторія. А іноді й пройде, й залишиться в мізках, коли її дуже жадає аудиторія.
Ми всі так багато говоримо про інформацію, оскільки реальний матеріальний світ весь час втрачає свої позиції. Багато країн сьогодні вивели своїх громадян на гідний рівень життя, і крізь цей параметр на громадян більше немає можливості впливати.
І, ймовірно, слід користуватися терміном не інформаційні, а комунікативні канали, оскільки робочою є не стільки сама інформація, скільки й контексти, наприклад, хто й кому це передає. Інформаційний канал — це акцент на інформації, комунікативний — ураховує комунікативне середовище. Інформаційний канал бачить те, що перед очима, комунікативний — наслідки побаченого.
Лише інформація й інформаційний канал не дають нам змоги аналізувати й прогнозувати стимули та реакції на інформаційну передачу, концентруючись лише на контенті. Пропаганда — це саме комунікативний канал. Дещо перебільшуючи, можна сказати, що в цьому випадку реакції одержувача важливіші за саму інформацію. Тобто передачі підлягає те, що приносить найбільшу реакцію масової свідомості, причому саме ту, яка й потрібна.
З цієї причини нові засоби швидко закрили нішу «своїх» медіа, на які переходить молоде покоління (приклади тут, тут, тут, тут, тут і тут). Ці медіа розв’язують усі ті проблеми, які накопичилися в старому суспільстві. «Доросле» суспільство змінилося «молодим»... Раніше були мільйонери з нафтової сфери, сьогодні вони приходять із тіктоку... Матеріальна опора влади стала нематеріальною.
Сучасна людина не може жити без медіа. І це не стільки нова інформація, як психологічна підтримка нормального функціонування. Фраза Маяковського «Без бумажки ты букашка, а с бумажкой человек» відображала бюрократичну сутність держави того часу. Сьогодні ця фраза має звучати так: без медіа ти комашка…
Однак одночасно набирає силу ще одна тенденція, скоріше протилежна, наприклад, «за допомогою Offline Club троє молодих людей із Нідерландів хочуть “повернути людяність у сьогоднішнє ізольоване, схиблене на смартфонах суспільство”. Уже близько року вони організовують з однодумцями зустрічі, на яких заборонено користуватися смартфонами та ноутбуками. “Ви готові відмовитися від свого телефону?” — йдеться в короткому відео на сторінці The Offline Club. І, судячи з усього, дедалі більше людей готові відключити свої мобільні телефони — принаймні, на цих зустрічах. Зазвичай лише на кілька годин, хоча іноді від телефонів відмовляються навіть на кілька днів. Замість того, щоб постійно дивитися в смартфон, люди під час зустрічей читають, грають в ігри, займаються рукоділлям або відпочивають. “Майже так само, як і тоді, коли ще не було смартфонів”, — зазначають організатори проєкту.
За рік цей проєкт із Нідерландів поширився по всьому світу. Одним із перших місць став Амстердам, пізніше долучилися Лондон, Париж, Мілан і Копенгаген. Перші зустрічі такого роду вже відбулися і в Німеччині. Схожі концепції стали використовувати також дедалі більше ресторанів і клубів, які просять гостей залишати мобільні телефони вдома».
З одного боку, світ втомився від змін, з іншого, не може жити без них. Британські соціологи з’ясували, наприклад, що понад половина молодих людей вважала за краще б жити у світі без інтернету. Але сховатися їм, напевно, не вдасться. Інтернет потрібен і на роботі, і вдома. Тож можна хотіти, але не можна реалізувати.
Більш точна соціологія з тієї ж статті така: «За даними нового дослідження Британського інституту стандартів (BSI), майже 70 відсотків молодих людей у віці від 16 до 21 року почуваються гірше, коли проводять час у соціальних мережах. Тому половина опитаних підтримала б “цифрову комендантську годину”, яка обмежила б доступ до певних застосунків і вебсайтів після 22-ї години. 46 відсотків навіть заявили, що воліли б прожити молоді роки у світі без інтернету. У дослідженні взяли участь 1293 респонденти. Його висновки узгоджуються з результатами інших опитувань, наприклад, проведених американським інститутом соціологічних досліджень Harris Polls наприкінці 2024 року. Під час опитування багато молодих американців висловили побажання, щоб TikTok, Instagram або X ніколи не були винайдені».
Це красиві слова «ніколи не були винайдені», але це неможливо. Добре хоч вплив іде лише на молоде покоління, хоча хто знає... Як бачимо, світом керують, причому так, що ми часто не відчуваємо цього, тож вважаємо, що маємо свободу волі, хоча насправді це не так.
Небезпеку TikTok дослідники вбачають так: «Надвикористання TikTok може призвести до розладу сну, ожиріння та інших проблем фізичного здоров’я. ... TikTok також містить ризики залежності, знущань, ментальних і фізичних проблем зі здоров’ям. Батьки, вихователі та політики повинні розуміти й розумно реагувати на наслідки використання TikTok молодими людьми».
І це масове явище, оскільки TikTok у 2024 році перетнув показник у півтора мільйона активних користувачів на місяць. Виникла своя економіка і свої мільйонери, серед яких на першому місці стоїть Charli D'Amelio з річним доходом $17.5M+. Аналізуються приховані операції впливу в TikTok. Уряди звертаються з проханнями про зупинення таких інтервенцій. Перед нами виник новий економічний і політичний гравець. У зв’язку з TikTok заговорили навіть про диджитальний суверенітет.
Ми живемо в новому світі, в якому матеріальне поступово заміщується нематеріальним. І винахід не можна повернути назад, як джина в пляшку, поки йому на зміну не прийде щось принципово нове... Але теж нематеріальне...
29 травня відбулася урочиста церемонія нагородження лауреатів XVI конкурсу професійної журналістики «Честь Професії 2025».
У залі зібралися ті, хто щодня тримає інформаційний фронт: знані майстри слова та молоді журналісти, які лише починають свій шлях.
Церемонію відкрили члени Наглядової ради конкурсу Тетяна Лєбєдєва та Валерій Іванов, президент Академії Української Преси, доктор філологічних наук, професор, дослідник журналістських стандартів і масової комунікації.
«"Честь Професії" — це не лише про нагороди, — підкреслив Валерій Іванов. — Це про визнання. Про гідність. Про професію, яка сьогодні потрібна як ніколи.»
Зауважимо, що на конкурс цього року було подано 1115 журналістських матеріалів, з них 870 — у основних номінаціях: інтерв’ю, репортаж, розслідування, аналітика, публіцистика.
Ще 245 робіт — у спеціальних номінаціях: про права жінок, пам’ять загиблих журналістів, журналістську етику під час війни, самовідданість у складних умовах.
І наостанок Валерій Іванов зауважив, що «Коли ми говоримо про честь професії — це не про конкурси. Це — про вибір. Який кожен з нас робив і робить щоденно», — сказав президент АУП Валерій Іванов.
#ЧестьПрофесії2025 #АкадеміяУкраїнськоїПреси #журналістика
Що більший контроль запроваджують держави заради порятунку політичної системи, то біднішими стають політика, наука, література, мистецтво.
Масова свідомість, як і індивідуальна, є споживачем і переробником думок, вироблених іншими. Вони «перетоплюються» там і стають правильною громадською думкою, яка тяжіє над усіма нами. Це вигідно для держави, оскільки однаковість мізків веде до однаковості поведінки, що полегшує управління. Масова свідомість завжди зберігає в собі зразки правильної та неправильної поведінки: від школи до університету, від сім’ї до роботи.
Різноманітність думок реально завжди пригнічується через активність одних і пасивність інших. Сила держапарату в тому, що він керує як фізичним, так і інформаційним контекстом будь-якого громадянина. А підкоритися такому тиску завжди легше, ніж чинити опір. Тобто держава завжди буде сильнішою...
Закриті системи, а Радянський Союз був варіантом такої системи, з часом трансформуються до тиражування вузького коридору дозволених думок. Так вибудовується картина світу, сприятлива для держави. У п’єсі Євгена Шварца начальник поліції виходив підслуховувати, що говорить народ... у чоботях зі шпорами, пояснюючи це тим, що інакше можна такого наслухатися, що потім усю ніч не спиш.
Чужа думка небезпечна. З цієї причини закрита система з неминучістю починає боротися з джерелами інших думок. Сталінська система відправляла незгодних у ГУЛАГ. До перебудови в СРСР працювали «глушилки», які не давали слухати закордонні радіостанції. Усе це з неминучістю веде до тиражування однієї думки як правильної в комунікаціях у всіх просторах: фізичному (наприклад, пам’ятник), інформаційному (наприклад, газета і ТБ), віртуальному (наприклад, кіно і література).
Складно було в періоди переходу від однієї політичної системи до іншої. СРСР за часів Леніна в 1922 році висилав потягами й кораблями потенційно незгодних інтелігентів. Сталін у 1937 році організував потужний державний терор проти незгодних, включно з відправленням у табори. Розрив у 15 років показує, що за такий термін, мабуть, виростає нове покоління, яке не дуже готове підкорятися ідеологічним догмам. Воно починає замислюватися, що завжди небезпечно для держави. Держава любить і плекає тільки правильні думки й людей, які їх говорять. Опиратися цьому можуть тільки ті, хто здатен мислити сам, тобто інтелігенція, на яку щоразу спрямований новий виток репресій.
Так, після 1937 року вже у 1948—1953 роках знову вибухнули репресії, які отримали назву боротьби з космополітизмом. Тобто з часом розгорається ще більша боротьба з інакомисленням, оскільки виростає нове молоде покоління, яке ще називають «небитим»... Додатковим «дратівливим» фактором для влади стало повернення солдатів після війни 1941—1945 років, які побачили інше життя за кордоном.
Боротьба з космополітизмом, а реально з іноземним впливом, супроводжує СРСР весь час. До речі, у НДР створили не одну компартію, а СЄПН (Соціалістичну Єдину Партію Німеччини) і ще кілька інших. Тобто з’явилося кілька політично дозволених каналів вираження своєї позиції, хоча й умовних... У фашистській Німеччині побутувало гасло: один народ, одна партія, один фюрер.
Російська Вікіпедія, наприклад, пише: «“Боротьба з космополітизмом” — масова політична кампанія, що проводилася в СРСР у 1948—1953 роках і була спрямована проти скептичних і прозахідних тенденцій серед радянської інтелігенції, які розглядалися як “антипатріотичні”. Багато дослідників, які описують цю кампанію, вважають її антисемітською за характером. Кампанія супроводжувалася звинуваченнями радянських євреїв у “безродному космополітизмі” та ворожості до патріотичних почуттів радянських громадян, а також їхніми звільненнями з багатьох посад та арештами. Супроводжувалася також боротьбою за російські та радянські пріоритети в галузі науки й винаходів, критикою низки наукових напрямів, адміністративними заходами проти осіб, запідозрених у космополітизмі та “низькопоклонстві перед Заходом”. У кампанії проти “космополітів” державна ідеологічна лінія та уявлення мас зімкнулися, утворивши єдиний емоційно-ідеологічний комплекс, який став основою для відродженого радянського антисемітизму».
Ця циклічність інтенсивності ідеологічної боротьби — 1922, 1937, 1949 — показує штучний характер «того, що захищається», що має руйнуватися, якщо його не утримувати, до того ж силовими методами. І тут річ навіть не в тому, що «чуже» критикується, а в тому, що «своє» не витримує критики. Відбувається «вирівнювання» думок і розумінь, інформаційний і віртуальний простори стають єдиними, але «правильними», що спрощує роботу держави.
Сьогодні в Росії вже і сталінські репресії припали до двору. Ось що сказав губернатор Вологодської області Філімонов: «Репресивна політика, яку проводив Йосип Сталін, слугувала на той момент засобом консолідації та утримання влади. Говорити про репресії [Сталіна] потрібно виважено, це був необхідний інструмент зміцнення влади на той момент». Тобто інформаційний та віртуальний простори стають одновимірними, коли в ньому превалює думка влади.
Влада отримує спокій, а втрат зазнає країна, наприклад, емігранти зробили внесок у чужу науку, а не свою. Ось таке зведення у статті Бориса Бурди на сайті «Хакслі медіа»: «Висланий Пітірім Сорокін створив у США нову науку — соціологію. Георгій Гамов після карколомної втечі став одним із творців американської атомної бомби. Ігор Сікорський підніс американській армії найкращі у світі вертольоти. Емігранти Михайло Струков, Олександр Картвелі й Олександр Прокоф’єв-Сіверський багато дали військовій авіації США, телебачення створив у тому ж таки США емігрант Володимир Зворикін, а трохи згодом емігрант Олександр Понятов вигадав відеозапис, емігрант Степан Тимошенко закладав у Стенфорді основи сучасних теормеху й опоромату, емігрант Володимир Іпатьєв створив високооктановий бензин для американських літаків, емігранти Сергій Рахманінов та Ігор Стравінський далеко просунули вперед американську музику… Не всі з них були в списках тих, кого висилали, але наскільки ця висилка прискорила їхній від’їзд або скасувала повернення — прикиньте самі».
Світ змінюється повільно, але потім ще довше тривають наслідки цих змін... Держава має у своїх руках головний інструментарій — не слова, а жорсткі покарання. З цієї причини вона і є головним «спікером», до якого мають прислухатися всі.
Так створювався «монолог», влада говорити могла, а всі інші мали право мовчати: «У серпні 1922 року ГПУ складає три списки: московський, петроградський і український — загалом на 195 осіб. Пізніше 35 осіб зі списку викреслили — узгодження, клопотання, звичайний блат... Чи пішло це тим, хто залишився, на користь — сказати важко. Скажімо, філософ Густав Шпет використав свої зв’язки та зміг залишитися — для того, щоб його розстріляли в Томську 37-го... У підсумку в списках залишилося 45 лікарів, 41 педагог (зокрема, професори), 30 економістів, агрономів і кооператорів, 22 літератори, 16 юристів. 12 інженерів, 9 політиків, 2 діячі церкви та 34 студенти. До кінця серпня їх почали заарештовувати. Далі було — як кому пощастить — у декого брали підписку і відпускали до від’їзду, декого жбурляли в переповнені камери, з яких час від часу викликали частину ув’язнених із речами. Зрештою всіх випустили й веліли збиратися. Це було просто — практично всі гроші й інше майно велено було залишити. Дозволяли взяти по двадцять доларів, але оскільки й за один долар можна було потрапити під розстріл за спекуляцію валютою, цим розсудливо не скористався ніхто. Одне літнє й одне зимове пальто, один костюм і один капелюх, два комплекти білизни, дві нічні та дві денні сорочки, по дві пари кальсонів, панчіх і взуття. Якраз на одну валізу. Це все — щоб збори не сильно ускладнювали. Живіть з отакими скарбами в еміграції як знаєте!», — писав Борис Бурда.
Правда і те, що Ленін не саджав, а висилав, Сталін став саджати... Тобто настав новий етап посилення взаємин громадян і держави. Держава бере собі на озброєння «армійську» структуру, коли всі підкоряються командам згори. І цей досвід припав владі до душі.
Висилка була колосальним наслідком зміни політичного ладу країни. І, напевно, це найкращий варіант із можливих, оскільки потім усіх їх відправили б у табори... Так створювався одновимірний потік комунікації, коли всі говорять не те, що потрібно, а те, що можна... Точно так чинить і держава, зокрема, і сьогоднішня Росія. Вона вибудовує свою картину світу для своїх громадян і для всього світу, яка розходиться з реальністю. Є навіть окремий список пропагандистів, озаглавлений як рупори Кремля.
Людина завжди живе в системі. Але, як виявилося, одна система, зберігаючи свої характеристики, може диктувати, що є правда і що є брехня іншим, тобто виходить на метаінструментарій. Той, хто може створити систему під себе, перемагає того, хто не може працювати системно. Усі оцінки й усі реакції починають синхронізуватися.
Цікаво, що сьогоднішній Захід побачив таку проблему породження однаковості в алгоритмічній культурі сучасного суспільства, оскільки алгоритми штовхають нас до того, що ми бачимо й чуємо одне й те саме, відбувається певна гомогенізація культури.
Кайл Чайка, автор цих досліджень, каже: «Є обчислення, які вимірюють ваші дії, розглядають інформацію всіх користувачів на цих платформах, а потім намагаються передбачити, чим кожен користувач найімовірніше зацікавиться. З цієї причини замість того, щоб мати акуратну, впорядковану стрічку, у вас є стрічка, яка постійно намагається вгадати, на що ви збираєтеся клікнути, що ви збираєтеся прочитати, що ви збираєтеся подивитися або послухати».
Виходить, що з усього різноманіття ви бачитимете тільки те, що вам покажуть, хоча й відштовхуючись від ваших минулих інтересів. І це буде вже не незалежний потік, а керований ззовні, а не прямо вами. Цей простір зовні вільний, але він пов’язаний інтересами споживача, якого не пускають на вільні хліби...
Одночасно згадаємо, що будь-які культурні й навіть наукові злети пов’язані з дозволеним багатовимірним простором. Коли він підпадає під контроль політиків, виникає панівна лінія, підпорядкована ідеологічним міркуванням. Творчість любить свободу, а не обмеження. Політики, навпаки, люблять обмеження, оскільки вони полегшують їм роботу.
Жорстка модель СРСР насилу давала будь-які злети, маючи багато вузьких місць, які гальмували творчий початок. З цієї причини, ймовірно, радянська атомна бомба була більше результатом розвідки, ніж науковим. У першому її варіанті взагалі забороняли відступати хоч на йоту від американських креслень. Та ще й німецьких учених теж привезли після війни з сім’ями, поселили в санаторії на березі Чорного моря, створивши всі умови для роботи над ядерною зброєю. І навіть такий факт. Спецслужби заарештували Ландау за антисталінську листівку, але на прохання Курчатова до Берії відпустили... Нагадаємо, що Берія курував атомний проєкт.
Подібна одновимірність замість багатовимірності в науці, політиці, релігії тощо є ознакою «застою». Сьогодні для Росії через засилля цензури, як виявилося, характерний інтерес до самвидаву: «Росіяни стали активніше читати твори на самвидав-майданчиках. За рік кількість користувачів таких сервісів зросла на 37%, а час, проведений на цих ресурсах, збільшився на 24%, розповіли аналітики Yota, вивчивши знеособлені дані абонентів у січні-березні 2025 року», — ідеться на сайті «Регнум».
Це зрозуміла реакція на цензурування всіх потоків із боку держави. Але були сфери, яких тоді це не торкнулося — фізики-атомники: «Від майже неминучого розгрому фізиків “урятувала” атомна бомба. У 1949 році в Радянському Союзі пройшли її перші випробування. СРСР став другою країною, що володіє цією смертоносною зброєю. Захисники сучасної науки були пов’язані з розробкою атомної бомби, а тому отримали своєрідну індульгенцію. Костянтин Томілін писав: “Кампанія з викриття «безрідних космополітів» і «антипатріотичних груп фізиків» неминуче розгорнулася б як лавиноподібний процес глибше й ширше в середовище фізичного співтовариства, як це сталося з критиками. Наслідки в цьому разі були б для фізики і фізиків сумні. Безсумнівно, що влада мала значно більшу мотивацію оволодіння атомною зброєю, ніж проведення якихось ідеологічних кампаній”».
У Томіліна є навіть ширші висновки: «Непоправної шкоди вітчизняній науці завдала боротьба з ворогами народу наприкінці 1930-х рр. Розпочата більшовиками ще в 1917-му як кампанія проти інших російських партій і продовжена Сталіним у середині 1930-х як внутрішньопартійна кампанія, вона попутно призвела до знищення, як ворогів народу, низки великих вітчизняних фізиків, таких як М.П.Бронштейн, Л.В.Шубніков, член-кореспондент АН СРСР Я.М.Н.Шпільрейн, В.Р.Бурсіан, Вс.К.Фредерікс, член-кореспондент АН СРСР В.С.Ігнатовський (його розстріляють у блокадному Ленінграді), С.П.Шубін, О.О.Вітт і багато інших. Дивом вдалося витягнути з в’язниць членів-кореспондентів АН СРСР В.А.Фока, Ю.А.Круткова, П.І.Лукирського, І.В.Обреімова, професорів Л.Д.Ландау, Ю.Б.Румера. Кілька років заслання відбував Д.Д.Іваненко. У багатьох учених були репресовані найближчі родичі, наприклад, у професора МДУ М.А.Капцова — два брати, один з яких був розстріляний у справі Промпартії. Також було репресовано низку великих іноземних учених-емігрантів. Так, було розстріляно німецького фізико-хіміка Г.Гельмана, а до рук гестапо видано німецького фізика Ф.Г.Хоутерманса, який працював у Харкові. У результаті репресій Ленінград, Харків, Пулково перетворилися з наукових центрів європейського масштабу на другорядні навіть для СРСР наукові центри».
СРСР був країною пропаганди, оскільки все будувалося на ній. І це зрозуміло, оскільки, з одного боку, була монополія держави в медіа, з іншого, пропаганда будує позитивну картинку себе і негативну — опонентів. Це така щодня оновлювана масова освіта. Причому всі вчаться дуже швидко, оскільки замість двійки можуть відправити в табір...
Ще раз потрібно згадати висланих. По суті відправляли «цвіт» — тих, ким зараз пишаються: «У Європу відправляли й композиторів. У списку неугодних опинилися С.Рахманінов, І.Стравінський, С.Прокоф’єв. Під гарячу руку потрапили співаки: Ф.Шаляпін, Н.Плевицька; а також артисти балету, піаністи та скрипалі. Серед художників, які не змогли залишитися в СРСР і збагатили світове мистецтво, були В.Кандинський, К.Коровін, М.Реріх, З.Серебрякова та інші. Список літераторів поповнили О.Купрін, І.Бунін, О.Толстой, Є.Замятін, К.Бальмонт, В.Набоков, В.Ходасевич і М.Цвєтаєва».
У результаті було досягнуто певної «стерилізації» ментального простору. Але, до речі, це врятувало їхні життя... У 1937 році відправляли вже в табори...
І знову повернемося до ідеї важливості різноманітності проти одноманітності. Таке середовище породжує нові ідеї та нові мізки. І що далі йде розвиток, то більше вони потрібні. У СРСР відбувалося кілька подібних переходів від жорсткіших до м’якших часів. Це і хрущовська відлига, і горбачовська перебудова. Саме вони прямо і побічно породили нову літературу і нове мистецтво. Закриті суспільства цього зробити не можуть. Вони закриваються від новизни політичної, але водночас це вражає і всі інші людські сфери.
Зрештою сила людини перемагає силу держави. Але для цього потрібен час. І понад те — зміна поколінь. Ось ще одна думка: «Якщо ви запитаєте мене, який головний урок я витягнув із горбачовського часу, відповім так. Якою б міцною не виглядала держава, якою б нам не здавалося, що від неї не убуде, якщо в ній трохи поколупатися, насправді вона тендітна, і її виживання залежить від кожного з нас».
Закриті системи не можуть перемогти відкриті. Що більший контроль над мізками запроваджують держави заради порятунку від потрясінь політичної системи, то біднішими стають не тільки політика, а й наука, і література, і мистецтво. Коли влада хоче чути тільки похвалу і боїться критики, тим слабшою стає країна...
23 травня 2025 року Академія української преси провела тренінг “Штучний інтелект та дезінформація” в межах XIV Всеукраїнської онлайн-школи бібліотечного журналіста, яка цього року проходила під темою «Штучний інтелект у бібліотечних медіа: тренд чи необхідність?».
Спікером виступив Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм АУП, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського ОІППО.
- які цифрові інструменти допомагають перевіряти контент на достовірність.
Окрему увагу спікер приділив виданням АУП для бібліотекарів, які допомагають впроваджувати медіаосвіту в бібліотеках — від розробок занять до посібників із критичного мислення та інфомедійної грамотності.
До заходу долучилися понад 600 бібліотекарів з усієї України — активна і мотивована спільнота професіоналів, готових до нових викликів цифрової доби!
Цей аудіозапис створений LLM від elevenlabs в тестовому режимі для покращення та зрунчості сприйняття інформації.
Ми будемо вдячні за ваш відгук до такого підходу.
14–15 травня 2025 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу провела третій вебсемінар «EDU-AI: Методика використання ШІ для викладачів комунікативного циклу».
Захід зібрав близько 80 учасників з усієї України — викладачів журналістики, медіа, PR і реклами, які прагнуть ефективно впроваджувати інструменти штучного інтелекту в освітній процес.
Цей вебсемінар спрямований на:
Загалом серія вебсемінарів EDU-AI, що стартувала у квітні цього року, вже охопила 190 освітян.
Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, відзначив:
«Штучний інтелект швидко увійшов в наше життя та став його невід’ємною частиною. Звичайно, для викладачів зараз на часі вироблення методик використання цього інструмента в процесі навчання. Тому не дивна така величезна популярність, якою користується наш вебінар».
Тетяна Іванова, медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету, додала:
«Знову викладачі та медіапедагоги країни вдосконалюють свої навички та вибудовують принципи взаємодії зі штучним інтелектом. Цей вебінар особливо запамʼятався зацікавленістю групи до рефлексивних вправ. І це зрозуміло. По-перше, склад цієї групи був особливим. Серед учасників — завідувачі кафедрами соціальних комунікацій, досвідчені медіатренери, автори власних наукових та практичних розробок з медіаграмотності. По-друге, саме на етапі пошуків смислів, цінностей та усвідомлення місії у взаємовідносинах зі штучним інтелектом стане тим орієнтиром, в якому буде розвиватися журналістика та медіа комунікації майбутнього».
Любов Цукор, головна редакторка освітнього проєкту «На Урок», підсумувала:
«У День Вишиванки ми зібралися, щоб не просто ділитися знаннями про використання штучного інтелекту, а творити справжнє натхнення. Працювали гіперактивно та креативно — і це дало результати! Що мене вразило? Запал, жага до знань, готовність експериментувати і створювати нове. Це був простір, де народжуються ідеї, формуються нові підходи і закладаються основи для майбутніх змін. Ми не просто обговорювали методики — ми створювали, експериментували і відкривали нові горизонти можливостей. Кожен учасник став не просто слухачем, а активним творцем власного досвіду. Ми шукали відповіді, ділилися інсайтами, відкривали нові способи працювати зі студентами. Бо знання — це не лише інформація, а енергія, що змінює світ».
Слідкуйте за новинами Академії української преси — попереду ще багато важливих ініціатив!
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Друзі, за підтримки Академії української преси видавництво "Час Майстрів" презентувало нове дитяче видання — комікс “Вторгнення трусів-убивць! Як розпізнавати фейкові новини, дезінформацію та теорії змов” від канадської письменниці та ілюстраторки Еліс Ґравель.
Тепер, як і обіцяли, ми з партнерами раді оголосити КОНКУРС малюнків з медіаграмотності для дітей 8-12 років!
Умови максимально прості:
1️⃣ Ознайомтеся з першим розділом коміксу — лінк знайдете у формі нижче.
2️⃣ Намалюйте продовження або власну історію з героями коміксу — на тему медіаграмотності.
3️⃣ Зробіть якісне фото або скан малюнка + фото дитини з цим малюнком (за згодою батьків).
4️⃣ Дорослий (учитель або один із батьків) заповнює форму до 23:59 15 червня 2025 року та прикріплює файли.
🎲 У прямому ефірі через рандомайзер ми розіграємо 15 друкованих примірників коміксу!
📅 Дату й час розіграшу повідомимо після завершення збору робіт.
💌 УСІ учасники, незалежно від результатів розіграшу, отримають:
✔️ Електронні подяки від організаторів;
✔️ 🎟️ Знижку -20% на будь-яку літературу на сайті “Час Майстрів”!
🌟 Не проґавте можливість подарувати дитині крутий досвід і захопливу книжку про критичне мислення!
📥 Форма для участі - за посиланням.
Цей аудіозапис створений LLM від elevenlabs в тестовому режимі для покращення та зрунчості сприйняття інформації.
Ми будемо вдячні за ваш відгук до такого підходу.
7–8 травня 2025 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу провела другий вебсемінар «EDU-AI: Методика використання ШІ для викладачів комунікативного циклу».
Захід був орієнтований на викладачів журналістики, PR та суміжних дисциплін і мав на меті озброїти учасників практичними знаннями про використання штучного інтелекту в освітньому процесі.
У програмі вебсемінару:
Президент Академії української преси, доктор філологічних наук Валерій Іванов зазначив:
«Тематика використання штучного інтелекту є сьогодні однією з топових в багатьох галузях людської діяльності, в тому числі комунікативної. І тут найважливіше не стільки теоретичне підґрунтя, скільки практичні методи та зразки впровадження. Саме на це був спрямований вебінар “EDU-AI: Методика використання ШІ для викладачів комунікативного циклу”. Ми намагалися зробити його максимально прикладним, щоб кожен учасник після заходу міг одразу впроваджувати отримані знання у свою професійну діяльність».
Медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна Іванова поділилася:
«Гра, яка змінила все: як симуляція “Один день у редакції” стала родзинкою вебсемінару. Вебсемінар почався як звичайна зустріч викладачів журналістики, а закінчився — зануренням у захопливу гру, яка змусила кожного відчути себе в центрі сучасної редакції. Ми провели симуляцію “Один день у редакції”, де разом із учасниками опинилися в ролі журналістів, редакторів, фактчекерів і креаторів. Усього за 40 хвилин ми створили аналітичний матеріал про ШІ — з усіма викликами, темпами та відповідальністю справжнього медіа. Це був не лише цікавий досвід, а й потужна форма навчання».
Головна редакторка освітнього проєкту «На Урок» Любов Цукор прокоментувала:
«Тренінг "EDU-AI: Методика використання ШІ для викладачів комунікативного циклу" став справжньою лабораторією ідей та інновацій! Ми не просто вивчали інструменти ШІ, а досліджували, як вони можуть підсилити нашу професійну діяльність та взаємодію зі студентами та учнями. Було багато практики, обговорень та відкриттів. Разом ми дійшли висновку, що ШІ — це лише інструмент, а людина завжди залишається диригентом цього технологічного оркестру. Головне — використовувати ці можливості усвідомлено, з етичним підходом і розумінням цінностей».
Попереду — фінальний вебсемінар із серії «EDU-AI». Не пропустіть можливість долучитися!
Реєстрація за посиланням
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
