Академія української преси за підтримки Посольства США в Україні у партнерстві з Національною спілкою журналістів України оголошує проєкт технічної підтримки журналістів та редакцій, які працюють на деокупованих територіях та територіях, де тривають бойові дії.
Медійникам, журналістам, блогерам та редакціям буде надана технічна допомога для продовження журналістської роботи в цих складних умовах. Основний акцент робимо на цифровій безпеці, збереженні даних редакцій та контактів героїв публікацій.
Для участі в проєкті необхідно до 20 грудня 2022 року заповнити анкету-заявку та підтвердити статус журналіста, який працює в зазначених вище умовах (наприклад, акредитація ЗСУ).
Рішення про надання технічної підтримки приймає комісія у складі представників Академії української преси, Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України.
Анкета-заявка для отримання технічної допомоги:
https://forms.gle/MS1VZbeemz5mszV98
Контактна особа у разі виникнення питань:
Юлія Рицик, асистентка проєктів АУП, 067-372-27-33, info@aup.com.ua
Джерело: https://rezonans.asia/virtualnost-porozhdaet-realnost/
Фізичні, інформаційні та віртуальні простори перебувають у постійній взаємодії. Відбувається корекція одного простору іншим. І в сумі утворюється складніший світ, ніж це здається на перший погляд. При цьому, звичайно, потужніший гравець, а це, як правило, держава, домінує у просуванні своєї точки зору над джерелами інформації нижчого рівня. Такі джерела можна посилювати, поміщаючи в державні трансляції. У цьому «симбіозі», до речі, і виникають Соловйов та Скабєєва.
Людина не може жити в незрозумілому для неї світі. Якщо держава неспроможна забезпечити необхідний рівень зрозумілості, людина намагається зробити це. Його мозок сам будує моделі світу, навіть прогнозні. І, як наслідок, хоче побачити у світі те, що, як він вважає, має бути там за його очікуваннями на базі прогнозу свого ж мозку.
Людина, яка жила тисячоліття тому, мала безсумнівно менш насичений інформацією світ, ніж людина сьогоднішня. В інформаційний вік ми вже не в змозі ні обробити, ні навіть зрозуміти ті обсяги інформації, що обрушуються на сучасну людину. І це стосується не лише медіа. Віртуальний простір, що породжується такими потужними генераторами, як кіно, література, мистецтво, теж давно перевершили за обсягами те, що колись надавали людині релігія та ідеологія. І тут також відбувається прориви, наприклад Гаррі Поттер знову вийшов на перше місце за рівнем продажів сьогодні, як це було колись. Можливо, люди шукають фантазії, щоб поринути у них на противагу труднощам реальності (див., наприклад, список найпопулярніших серіалів Нетфлікса).
Далі мовою оригіналу:
Мы часто живем во многом в мире вымышленном, когда даже серьезные события могут начинаться из-за искаженной картины мира в голове лиц, принимающих решения. Россия мотивирует войну с Украиной целями денацификации и демилитаризации, которые никто так и не смог понять. Конкретика денацификации поставила в тупик даже самих переговорщиков-россиян.
Государства пытаются доминировать над гражданами во всех трех пространствах — физическом, информационном и виртуальном, одновременно отслеживая и их собственное поведение в них. Система наказаний и запретов, примером чего стали российские так называемые иноагенты, которые лишились многих прав, в очередной раз переводит граждан в ситуации жестко контролируемого поведения. Происходит возрождение если не идеологии, то квази-идеологии, которая может обосновать эти запреты. Своих собственных граждан сознательно и целенаправленно загоняют в статус чужих.
Сила всегда будет не у человека, а у государства, которое может удерживать единую линию во всех медиа, обосновывая свои действия. При этом она начинает опираться на «ростки» единой идеологии, которая сейчас активно формируется, хотя ее юридически не может быть. Бесконечно получая поток близких по смыслу сообщений, основанные на идеологических «аксиомах», автоматически перенимаешь спрятанный в них смысл. Конкретный сюжет может меняться, а эти аксиомы — никогда.
В свое время приход советского государства разрушил предыдущую модель мира и ввел новые правила и новую онтологию. Приход постсоветского государства сделал то же самое. Но люди разного возраста вырастали каждый под своими потоками пропаганды. Для одних герой — Сталин, для других — Брежнев, для третьих — Ельцин, для четвертых — Путин… В результате сегодня разные поколения людей живут в разных государствах. Это еще поддерживается тем, что старшее поколение ориентировано на телевизор, а молодое — на соцмедиа. А их модели мира не совпадают.
Ельцин по сути «породил» западно-ориентированную Россию, Путин занят созданием «западно-агрессивной России». Это требует разных слов и разных людей. И разных социальных институтов. Приходится даже арестовывать, например, за то, что называется фейками об армии.
Война — достаточно серьезный кризис, даже если заменять слова, относящиеся к ней на другие (типа специальной военной операции или частичной мобилизации). Любви к войне не может быть по определению. Скорее можно говорить о страхе перед войной у тех, которых готовы туда отправить. Несогласные бегут, число таких дошло по некоторым подсчетам до миллиона. И всех их вытолкнула мобилизация, спрятавшаяся за словом «частичная». Но для власти так даже спокойнее. Недовольные хоть и являются балластом, но это активный балласт, а власти сподручнее иметь дело с пассивным балластом, который она создавала и лелеяла все тридцать лет. Убежавший не может выйти на протестный митинг…
Человек всегда живет в системе между условными миром и войной с государством. Они не могут друг без друга. Власть ведет на человека наступление, когда он выходит из пассивного состояния. Власть пугает несогласных, маркируя наиболее активных «страшным» словом иноагент. Затем еще и еще ужесточает законодательство. Если сначала иноагент должен был получить деньги, то теперь он просто может находиться под западным влиянием. Но есть ли хоть один человек, который не смотрел бы западный фильм или не читал западную книгу? Тогда скорее в этом списке должна быть служивая элита, купившая квартиры на Западе. «Замороженные» два дома на итальянском озере Комо у В. Соловьева — что может сильнее продемонстрировать его тягу к Западу? А итальянский виноградник Д. Медведева? Но они оба заняты новой целью спецоперации — десатанизацией.
Д. Медведев выразился предельно ясно: ««Меня часто спрашивают, почему мои посты в «Телеграм» такие резкие. Отвечаю — я их ненавижу. Они ублюдки и выродки. Они хотят смерти нам, России. И пока я жив, я буду делать все, чтобы они исчезли», — написал Медведев в Telegram (орфография и стилистика автора сохранены)» [1].
И опять о нехорошем Западе из его телеграм-канала: «Этот вывод обескураживает, но это, увы, так. Они нас всех ненавидят! В основе этих решений ненависть к России – к русским, ко всем её жителям. Ненависть к нашей культуре. Отсюда отмена Толстого, Чехова, Чайковского и Шостаковича. Ненависть к нашей религии. Отсюда желание разгромить Русскую православную церковь и ввести санкции против её патриарха. И так было практически всегда. И в период Александра Невского. И в Смутное время. И во время Отечественной войны 1812 года. И конечно, в XX веке, когда СССР постоянно жил под многочисленными санкциями. Я уж не говорю, что западный мир в конце тридцатых желал, чтобы Союз сгинул в схватке с Гитлером. Эта ненависть омерзительна и иррациональна. Но это не значит, что мы должны смириться с ней. Просто нужно сделать все необходимые выводы на будущее. Помнить о таком отношении к нам. И не прощать тех, кто ненавидит нас. Никогда» [2].
Интересно, что просочилась информацию и о том, кто же пишет все эти мудрые мысли для Медведева. Это оказался его помощник Олег Осипов [3]: «Работа пресс-секретаря зампреда Совбеза хорошо оплачивается: Осипов владеет квартирой стоимостью 105 млн рублей в центре Москвы По данным сайта ЦИАН, средняя цена квадратного метра в этом доме – около 736 000 рублей. Таким образом, квартира Осипова стоит не меньше 105 млн рублей. Всего за последние три года Осипов заработал 42,8 млн рублей. В этом же доме живет пресс-секретарь Минобороны генерал Игорь Конашенков. Его квартира скромнее – всего 95 кв.м. Кроме Конашенкова, по данным журналистов, в этом доме живут новый глава «Роскосмоса» Юрий Борисов, заместитель управделами президента Ольга Сергун и председатель арбитражного суда Москвы Николай Новиков». То есть стоимость квартиры — 1 миллион 680 тысяч долларов. Правда, тут, вероятно, следует подкорректировать статью, поскольку все перечисленные лица могли получить квартиру на бесплатной основе.
И еще немного информации об этом теневом авторе, вдохновляющем экс-президента на литературные подвиги: «Инсайдеры в коридорах власти утверждают, что зампред Совбеза России Медведев лишь редактирует свой скандальный телеграм-канал, а текстами его наполняют другие люди. Главным координатором команды райтеров, по слухам, является бывший журналист РИА Новости, пресс-секретарь Медведева Олег Осипов. Более того, знающие люди утверждают, что стилистика целого ряда постов говорит о том, что они написаны именно Осиповым, а Медведев в лучшем случае их редактировал, а в худшем — просто согласовал. Например, речь идет о постах с многочисленным использованием смайликов и различных эмодзи (о любви Осипова к такому виду выражения эмоций говорят его комментарий в подобном стиле, которые он давал федеральной прессе» [4].
Пропаганда всегда не столько описывала, сколько строила мир. Но поскольку власть сильнее и в этой сфере, то это мир, который нравится власти и который она всеми возможностями навязывает гражданам. И они в принципе не могут от него закрыться.
В. Пастухов, будучи не госдеятелем, а ученым, опирается на более трезвый взгляд на мир: «Похоже, Кремль в своей военно-политической стратегии руководствуется олимпийским принципом: главное не победа в войне, а участие в ней. Разные признаки свидетельствуют о том, что война (не важно с кем – как состояние) – это и есть новая «зона комфорта» для путинского режима. Читайте последние, «преддембельские» статьи Суркова – остальное видимость. В принципе, все ОК. Народ занят реальным делом. Никто не лезет в чужие шубохранилища (не до того – свои бы портянки найти), под напором патриотического урагана все — от олигархов до дворников — сложили уши по ветру. Высшая форма массового протеста – топить за войну не так рьяно, как другие. Разве это не политический рай? Война — это «день Сурка» по-русски. Не сомневаюсь, что в Кремле есть партия “перманентной войны”, рекламирующая войну как новую форму жизни для “глубинного народа”. Чтоб не скучал…» [5].
Наличие таких разнородных представлений является приметой ментального кризиса. В этот момент желания власти и населения начинают расходиться. Они начинают жить в разных странах. Для одних внятной и понятной кажется властная точка зрения. Для других — антивластная.
Все это признаки неспокойных времен. Они опасны тем, что кроме властной дороги, широкой и красивой, население хочет увидеть и даже начинает искать любые «переулки», ведущие от властной магистрали подальше. Они делают это сначала в своей голове, чтобы потом применить эти новые знания в реальности.
Людям перестает нравится их жизнь, а это ведет к самым разным последствиям: от бегства за границу до революции. Массовое сознание инерционно. Его трудно разогреть, но потом так же трудно охладить.
Сегодня к прямым и косвенным признакам тревожности массового сознания России можно отнести:
— падение рождаемости [6 — 10],
— увеличение обращения к гадалкам и астрологам: «Что касается политики, то всплеск обращений к гадалкам и астрологам с подобными вопросами пришелся на 2020 год и начало войны. «В 2020 году люди интересовались событиями в мировом масштабе, спрашивали, что будет происходить в политике, когда все вернется в стабильное состояние. Но потом они поняли, что когда мы смотрим натальную карту человека (схему звездного неба в момент рождения), на нее не влияет то, что происходит в белорусской политике. Она рассказывает о его лучшем исполнении этой жизни, и не важно, живет ли он в Беларуси, в России, Америке или Китае» [11],
— появление протестности разного вида, например, в Екатеринбурге сжигают автомобили с символом Z [12].
Все это говорит о том, что происходит понимание будущего как неспокойного и неопределенного. Демографические проблемы, например, тоже являются следствием этой неопределенности, манифестацией в мире физическом того, что происходит в головах.
А. Ракша, например, говорит о рождаемости: «это идеальный шторм, он приведет к тому, что в 2023 году у нас есть риск побить многолетний антирекорд по числу родившихся. Пока в этом смысле печальное первенство за 1999 годом, когда родились 1214 тыс. детей — но тогда в составе РФ не было Крыма и не было данных по Чечне, и если их прибавить, было 1,25 млн. В этом году я ожидаю 1,3 млн родившихся. Уже в следующем году будет меньше 1,25 млн. А в 2024-м будет еще меньше, и число родившихся будет сокращаться далее, если не предпринять экстраординарных дорогостоящих мер. Думаю, что в ближайшие 2 года мы увидим рекордно низкое число родившихся за всю историю России» [13].
Еще один вариант скрытого волнения массового сознания лежит в несовпадении видения будущего младшими и старшими поколениями. Любовь к телевизору старшего поколения создает неадекватность картины мира как у граждан, так и у власти, в результате мир в мозгах еще сильнее отклоняется от мира реального. И хоть решения принимаются в мозгах, но реализовывать их надо в реальности.
Д. Муратов в интервью Дудю говорит о пагубной роли пропаганды как раз в этом плане: «Оставление (старшего поколения) на попечение телевизора привело к тому, что вот это поколение, у которого будущее уже в прошлом, теперь определяет будущее того поколения, у которого оно, это будущее, еще есть». «Или было», — с горечью поправил Дудь своего старшего товарища» (цит. по [14]).
Мир перестал быть простым и хорошим, он стал сложным. А в сложном мире надо принимать решения самому, поскольку падает доверие к традиционным подсказкам. В когда-то спокойный мир вовсю вошли тревожные эмоции.
И вот тут на авансцену приходит пропаганда, внутри которой прячется мнение власти, которое она хочет подать как объективное. Пропаганда становится строительным материалом, из которого создается действительность. Тем более у всех за спиной есть память об успешной до определенного времени советской пропаганде, создававшей ощущение, что СССР — это центр вселенной.
Сегодня появились новые попытки этого тотального подхода, когда шаг вправо или шаг влево расценивается как побег. Но что-то сломалось в этой машине пропаганды, когда в ней появились попытки ее очеловечивания. Как-то это тяжело сочетается с тотальностью, в том числе и с иноагентами как нарушителями тотальности.
Я. Матвеев говорит: «Они конструируют некое чувство ненависти, создают этот фон. Прежде всего, оправдывают саму войну как таковую, чтобы простые люди думали, что они воюют с таким ужасным врагом, понимали, что это якобы надо делать. Ведь российское общество в целом не очень понимает, зачем нужна эта война. Вся пропаганда рассказывает, что это какая-то отечественная война, защита родины и так далее. Но это же абсурд, никто на Россию не нападал! Все это довольно сложно сконструировать, и они используют в том числе возвращенных пленных. Естественно, верить этому сложно, потому что это просто слова, тем более слова, сказанные на камеру пропагандистов. Я видел похожие ролики, более сырые, где вернувшиеся пленные говорили несколько иное. Например, есть ролик, где корреспондент спрашивает: вас пытали? Они всей толпой говорят: нет, нас не пытали, все было хорошо. В целом по этому ролику видно, что он достаточно естественен – это не фейк» [15].
Дети в песочнице тоже говорят: мы самые сильные, мы вас побьем. Но они говорят это, когда сами боятся… К тому же, напугать этим они могут только себя. Раскрыв страну другой информации, что сделал интернет, уже нельзя добиться тотальности своей точки зрения, ее исключительность пропадает. Возникает конкурентность моделей мира.
Писатель Г. Садулаев жестко высказывается о сложившейся ситуации: «Если мы действительно находимся в фазе глубокой обскурации и действительно ни на что не способны, если мы действительно были готовы только слушать Сomedy Club и мирно что-то потреблять, coffee to go, и нас нельзя было дергать… Так они полагают, видимо, ведь они побоялись проводить мобилизацию с самого начала, они до сих боятся сказать: «Вставай, страна огромная». Почему Путин боится выйти и сказать: «Всё, СВО закончена, начинается война. Вставай, страна огромная! Всё для фронта – всё для победы. Отныне мы воюем всей страной»? Он боится это сказать? Почему? Может быть, потому что они думают, что наш народ не имперский, к этому не готов и просто весь тогда сразу в количестве 140 миллионов убежит в Грузию? Но тогда зачем вы начинали это всё, зачем вы угрожали НАТО? Значит, это был блеф, который вскрыли более серьезные аналитические аппараты Запада? И когда мы начали блефовать, они сказали: «Да ничего они не смогут сделать, они вот coffee to go пьют, причем он должен быть с соевым молоком, а от мобилизации они все убегут в Грузию»» [16].
Люди всегда правы, в то же время власть бывает и неправой. Это происходит потому, что она всегда хочет командовать. Но ее решения не всегда адекватны миру. Они хороши для нее, но не для всех.
Мозги людей слабо поддаются строевой подготовке. Надо было работать с ними детства. В сталинское время были такие стихи Льва Квитко в переводе С. Маршака:
Товарищ Ворошилов, а если на войне
Погибнет брат мой милый — пиши скорее мне!
Нарком Ворошилов, я быстро подрасту
И встану вместо брата с винтовкой на посту
Однако время упущено… Но к счастью… Интересно, что сегодня, как оказалось, даже пропагандистские телевизионные каналы с Соловьевым и Скабеевой вылетели из десятки наиболее популярных [17]. Сегодняшняя пропаганда теряет свою привлекательность, поскольку ведет страну к тупику.
Пропаганда победила сейчас и религию, идеологию, поскольку они говорят скорее о вечном, а пропаганда — о современном, о том, что мы видим за окном. К тому же, от пропаганды нельзя уклониться, она льется отовсюду, а религия и идеология замкнуты в своих «заповедниках», откуда им очень трудно выбраться. Жрецы пропаганды победили жрецов религии и идеологии, так как влияние пропаганды на нас гораздо сильнее.
Литература
Академія української преси запрошує на презентацію нової навчальної програми «Основи візуальної медіаграмотності» для 9 класів закладів загальної середньої освіти.
«Ми повинні навчити читати наших дітей між зображеннями, як ми колись вчилися читати між словами» – говорив Вім Вендерс, німецький кінорежисер, з 1996 року — президент Європейської кіноакадемії.
Мета курсу «Основи візуальної медіаграмотності» – формування навичок критичного мислення компетентностей учня/учениці, необхідних для діяльності, що пов’язана з процесом пошуку, сприйняття, створення і передачі візуальної інформації в процесі роботи з медіа.
Презентація відбудеться 15 грудня о 15:00 у прямому ефірі на сторінці АУП у Фейсбуці – https://www.facebook.com/aupfoundation (радимо підписатися, щоб отримати нагадування про прямий ефір).
Окрім презентації навчальної програми також поговоримо, чому мистецтво не може бути осторонь під час воєнних дій.
Модераторка:
Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм Академії української преси, наукова співробітниця відділу екранно-сценічних мистецтв і культурології ІМФЕ ім. М.Рильського НАНУ
Учасники:
Олександр Мокрогуз, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського ОІППО ім. К. Ушинського
Олександр Желіба, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри політології, права та філософії історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
2022 рік черговий раз довів нам, що інформація – це справжня зброя, якою необхідно вміти правильно користуватись. Тому не буде зайвим згадати наприкінці року про особливості використання інформації.
Академія української преси спільно з Фондом Конрада Аденауера в Україні запрошують на триденний вебінар «Інформація як зброя. Журналісти на передовій інформаційної війни».
Під час заходу ви згадаєте про стандарти журналістики під час війни, чи потрібна адаптація, використання джерел інформації під час війни, технології маніпуляцій пропаганди, еволюцію дезінформації за час війни, механізми протидії ІПСО, а також пропаганду зміни сенсів.
Дати заходів: 20-22 грудня або 26-28 грудня з 15:00 до 19:00.
Тренери:
Валерій Іванов, президент Академії української преси.
Олександр Гороховський, медіатренер, керівник фактчек-проєкту «БезБрехні».
Сергій Штурхецький, медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія», голова Незалежної Медіа-Профспілки України.
Реєстрація: https://forms.gle/wptrFd1pjHJgru9P8
Участь є безкоштовною. Відбір здійснюється на конкурсних засадах. Кількість місць для участі у заході обмежена. Відібраним до участі учасникам надійде запрошення на електронну скриньку не пізніше, ніж за 2 дні до заходу. Будь ласка, уважно зазначайте адресу електронної скриньки та перевіряйте папку зі спамом.
Заходи відбудуться у додатку ZOOM. Участь вважається успішною, якщо учасник був присутнім на заході понад 75% часу (за звітом ZOOM). Був активним під час навчання (чат, взаємодія голосом, увімкнена камера). За успішну участь у заходах для учасників передбачений сертифікат з унікальним номером, який можна перевірити на сайті АУП – https://www.aup.com.ua/search-certificate/
Контактна особа:
Юлія Рицик, асистентка проєктів Академії української преси,
067-372-27-33,
info@aup.com.ua
Війна в Україні — найдокументованіша в історії. Світ інформують журналісти, ризикуючи власним життям, часто під кулями, в холодних окопах. Не для того, щоб наповнити стрічку новин, а щоб інші знали правду! І ціна за це — іноді занадто висока. За час повномасштабного вторгнення росії в Україну загинуло вже 43 журналісти.
43 людини більше ніколи не зроблять репортаж суспільно важливої події, не візьмуть інтерв’ю, не поширять своїх професійних знімків чи роликів. Краща шана героям — це наша пам’ять про них.
Саме цю ідею — поваги та вдячності журналістам, які загинули від початку повномасштабного вторгнення втілила Академія української преси у меморіалі «Носії пам’яті. Загиблі журналісти — 2022». Вперше проєкт був презентований у Києві, більш детально можете почитати тут: https://www.aup.com.ua/pershiy-v-ukraini-memorial-pamyati-zag/
А от одноденні зустрічі під лозунгом «Журналістська професія — нова реальність, у якій є війна» ми провели у регіонах наприкінці листопада. Рухались таким маршрутом: 25 листопада — Черкаси, 28 листопада — Львів, 29 листопада — Івано-Франківськ. Під час заходів обговорили з учасниками нові виклики професії, безпекові моменти, етику воєнного часу та детально акцентували увагу на некрологах. Ролик проєкту: https://www.facebook.com/watch/?v=546583730812676
21 історія журналіста вміщена в меморіалі пам’яті. Це лише мала частка того, що ми можемо зробити. «Хто б міг уявити, що на нашу країну нападуть, знищуватимуть наші міста, наших людей. Саме тому неможливо бути байдужим і тримати свої переживання під контролем. Потрібно обговорювати виклики життя у якому тепер є війна та знати героїв в обличчя», — відзначили Юлія Кулик, авторка меморіалу, координаторка проєктів АУП. Вона закцентувала увагу на розповіді про кожного медіагероя, розказала про їх життя. Некрологи також доступні в онлайн-версії, знайти за лінком: https://ijhc-aup.com.ua/uk/memorial-zahyblykh-zhurnalistiv-2022/
«Жоден журналістський матеріал не вартує життя людини, яка його підготувала, — відзначає медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія», голова Незалежної Медіа-Профспілки України Сергій Штурхецький. — Цей принцип не втомлюються повторювати ні наші колеги з Міжнародної федерації журналістів, ні журналістські організації, адже війна в Україні настільки жорстока, а російські агресори настільки не дотримуються ніяких міжнародних правил».
Що ми можемо зробити для того, щоб увіковічнити пам'ять про загиблих? Які першочергові кроки зробити задля збереження жити і здоров'я журналістів? Відверті розмови у Черкасах, Львові та Івано-Франківську під час презентації Меморіалу надали відповіді і окреслили завдання.
Проєкт утілила Академія Української Преси (АУП) за підтримки Friedrich Naumann Foundation Ukraine and Belarus МЗС ФРН та Civil Society Cooperation у партнерстві з Національною спілкою журналістів України
#CivilSocietyCooperation #AA_Kultur
Запис презентації меморіалу «Носії пам’яті. Загиблі журналісти — 2022» у Києві за посиланням: https://fb.watch/h1D6Gck7sX/
Фото з презентації у Києві за лінком: https://drive.google.com/drive/folders/1OL7UD-fltRDA-Q50Muce5ekbPvFcuPcH?usp=share_link
Найактуальніша тема останніх дев’яти місяців — світ ніколи не буде таким як раніше. З цим, як то кажуть, не посперечаєшся. Точно не буде. Адже у ньому тепер є війна.
Досягнення цивілізації у вигляді цінностей життя, свободи слова, дотримання домовленостей — на очах перетворювалися на руїни і пилюку. Ми не можемо собі уявити подібну витівку ніде і ніколи раніше. Хоча історія знає чимало прикладів, коли світ був надзвичайно жорстокий, і одна країна нападала на іншу.
Проте існували зовнішні етичні табу. Тепер вони знищенні. Так само, як знищені тисячі українських життів. У зоні бойових дій перебувають наші герої, а разом з ними не менш героїчні особистості — журналісти. Ціною власного життя вони документують, інформують та показують, що коїть російське повномасштабне вторгнення в Україні. За те щоб світ знав правду цієї історії, дехто з них загинув.
Наприкінці листопада Академія української преси (АУП) презентувала унікальний проєкт — це фізичний меморіал «Носії пам’яті. Загиблі журналісти — 2022». Його мета — віддати шану та висловити вдячність тим, хто силою слова оберігав українців від ворога. Адже ми маємо знати та пишатися загиблими за нашу свободу з високо піднесеною головою!
У меморіалі представлена історія 21 працівника медіа. У візуальну концепцію меморіалу покладено гаджет — телефон загиблого журналіста, який ніби розповідає його історію життя смерті. Пропонуємо перегнути проморолик: https://www.facebook.com/watch/?v=546583730812676
Під час офлайн презентації у Києві менеджер з комунікацій АУП, медіаексперт Андрій Юричко відзначив: «Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших колег — журналістів, які загинули під час російсько-української війни, — захід розпочався з хвилини мовчання. — Дехто загинув, знаходячись у себе вдома від снарядів і ракет дехто захищав Батьківщину, змінивши професію журналіста на військову справу, дехто загинув як журналіст в зоні бойових дій, виконуючи свій прямий обов’язок — інформувати, розповідати, говорити правду».
Заради цього обов’язку АУП зібрала на заході п’ятдесят учасників, щоб розказати та показати медіагероїв. Некрологи про кожного загиблого журналіста — це лише крихітна частина того, що вони зробили. Але для нас це пам’ять і розуміння, що має зробити кожен журналіст за своє життя: повідомляти, інформувати і говорити правду! Вони також доступні до прочитання онлайн: https://ijhc-aup.com.ua/uk/memorial-zahyblykh-zhurnalistiv-2022/
З вітальним словом до аудиторії звернувся тимчасовий повірений у справах Посольства Федеративної Республіки Німеччина Бертрам фон Мольтке. Він наголосив, що правда не має стати жертвою цієї війни, тому що факти настільки однозначні, як ніколи в дипломатії: «Є агресор, і це — росія. Є оборонець — це Україна. Існує міжнародне право, яке грубо порушується росією. Правда може бути під час війни тільки тоді, коли є вільна та відповідальна преса. Журналісти є нашими очима та вухами, вони пробивають для нас туман війни. Завдяки роботі українських журналістів правда про війну долітає і до віталень у Німеччині. Меморіал, який ми сьогодні відкриваємо, є спогадом про тих, хто заплатив своїм життям за те, щоб доносити до нас правду про війну», — наголосив Бертрам фон Мольтке.
Для нас, реалізаторів проєкту — Академії Української Преси (АУП) за підтримки Фонду Фрідріха Науманна За Свободу, МЗС ФРН та Civil Society Cooperation, у партнерстві з Національною спілкою журналістів України, було надважливим розповісти про загиблих журналістів, про їхні здобутки, їхню працю та мужню жагу повідомляти.
«У нашій країні не залишилось безпечних місць та професій, проте журналістська діяльність в цьому контексті посідає особливе місце, — відзначила Тетяна Устименко, менеджерка проєкту Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. — У мирний час через наші заходи ми намагались донести журналістській аудиторії про необхідність дотримання стандартів, про те як зокрема важливі у їх справі професійність та об’єктивність. 2022-й рік змінив портфоліо наших заходів — на жаль, до всіх тем ми змушені додати словосполучення «під час війни». Також Тетяна сказала, що ідея створення меморіалу виникла коли почали надходити перші повідомлення про загиблих медійників. І ця презентація — це глибока повага до голосів та облич нашої свободи.
Основним закликом реалізаторів меморіалу, було те, що слід пам’ятати, що у епіцентрі подій знаходяться й журналісти. Вони пишуть історію в прямому сенсі слова щоб потім ці персональні українські трагедії побачив весь світ. «Вони не тільки документують, вони показують головне — правдиві історії, — сказала Юлія Кулик, авторка меморіалу та координаторка проєктів АУП. — «Сьогодні ми представляємо вам 21 некролог двома мовами: українською та англійською. Пишучи хотілося не просто зобразити факти з біографії, а показати, якою була людина. Як вона ставилася до сім’ї, колективу, які мала вподобання, про що мріяла. 21 історія представлена, проте на сьогодні загиблих вдвічі більше. І журналісти продовжують гинути».
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України повідомив, що: «Гасло "Журналісти важливі" з 24 лютого набуло абсолютно принципового значення. Сьогодні ми згадуємо наших колег, загиблих колег, жертв російської підступної війни і військової окупації України. На сьогоднішній день відомо про 43 загиблих журналісти, офіційно підтверджених. Деякі з них загинули виконуючи професійний обов’язок, деякі загинули під час обстрілів цивільних будинків, деякі як захисники України. Водночас ми всіх їх шануємо, об’єднуємо в єдиний меморіальний список».
Запис презентації меморіалу «Носії пам’яті. Загиблі журналісти — 2022» за посиланням: https://fb.watch/h1D6Gck7sX/
Фото з презентації за лінком: https://drive.google.com/drive/folders/1OL7UD-fltRDA-Q50Muce5ekbPvFcuPcH?usp=share_link
Меморіал також був представлений у трьох містах України: Черкаси, Львів, Івано-Франківськ.
Проєкт утілила Академія Української Преси (АУП) за підтримки Friedrich Naumann Foundation Ukraine and Belarus МЗС ФРН та Civil Society Cooperation у партнерстві з Національною спілкою журналістів України
#CivilSocietyCooperation #AA_Kultur
23-24 листопада, 30 листопада-1 грудня року відбувся онлайн-тренінг «Ігри експертів. Маніпуляції: імперія завдає удар». Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера (філія у Харкові).
Завдяки тренерам учасники дізналися, які технології маніпулятивного впливу використовує ворог, хто такі солдати пропаганди, що відбувається за лаштунками імперських токшоу, а також які технології ІПСО направлені проти українців.
Медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія», голова Незалежної Медіа-Профспілки України Сергій Штурхецький відзначив: «Мабуть ті небагаті розумом мізки, які піддають атакам з кремлівських мурів українську енергосистему, й уявити не можуть, що роблять українці у часи випробувань. А українці - чи то в перервах між вимкненнями електрики, чи то й під час повномасштабних блекаутів піддають ретельному аналізу пропаганду і маніпуляції. Принаймні, саме цей процес аналізу ми мали можливість, як тренери, модерувати під час чотириденної сесії "Ігор експертів" для чергової групи журналістів та медіаактивістів. Не уникнули "розбору" й самі удари по енергосистемі як складові підступного ІПСО, покликаного вселити зневіру нашому суспільстві. Що ж, як ми й передбачали, "Імперія завдає удару", але й у нас є на це тепер належний інструментарій медіаграмотності».
Захід організований Академією української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
Цей рік видався складним для всіх українців і щодня виникає безліч запитань, на які не завжди вдається знайти правильну відповідь. Ми даємо можливість задати такі питання нашим експертам в рамках онлайн-тренінгу.
Академія української преси спільно з Фондом Конрада Аденауера в Україні запрошують на чотириденний онлайн-тренінг «Ігри експертів. Маніпуляції: імперія завдає удару».
Під час заходу ви дізнаєтеся які технології маніпулятивного впливу використовує ворог, хто такі солдати пропаганди, що відбувається за лаштунками імперських токшоу, а також які технології ІПСО направлені проти українців.
Дата заходу: 7-8 і 14-15 грудня з 15:00 до 19:00.
Тренери:
Валерій Іванов, президент Академії української преси.
Олександр Гороховський, медіатренер, керівник фактчек-проєкту «БезБрехні».
Сергій Штурхецький, медіатренер, журналіст, викладач Національного університету «Острозька академія», голова Незалежної Медіа-Профспілки України.
Реєстрація: https://forms.gle/vcGRPx8hZkhat9dn9
Участь є безкоштовною. Відбір здійснюється на конкурсних засадах. Кількість місць для участі у онлайн-тренінгу обмежена. Відібраним до участі учасникам надійде запрошення на електронну скриньку не пізніше, ніж за 2 дні до заходу. Будь ласка, уважно зазначайте адресу електронної скриньки та перевіряйте папку зі спамом.
Заходи відбудуться у додатку ZOOM. Участь вважається успішною, якщо учасник був присутнім на заході понад 75% часу (за звітом ZOOM). Був активним під час навчання (чат, взаємодія голосом, увімкнена камера). За успішну участь у заходах для учасників передбачений сертифікат з унікальним номером, який можна перевірити на сайті АУП – https://www.aup.com.ua/search-certificate/
Контактна особа:
Юлія Рицик, асистентка проєктів Академії української преси, 067-372-27-33,
info@aup.com.ua
Шановна медіаграмотна спільното!
Наш проект онлайн-мостів під назвою «Чужому навчаємось і свого не цураємось» триває.
Світові медіаексперти, медіатренери, журналісти з 8 країн поділяться досвідом у галузі медіграмотності та медіаосвіти.
Академія української преси запрошує стати учасником другого із серії онлайн-мосту з міжнародним експертом з медіаграмотності, що відбудеться 13 грудня о 12:00 на сторінці АУП у Фейсбуці https://www.facebook.com/aupfoundation.
Гість заходу – Ніко Дрок, експрезидент Європейської асоціації підготовки журналістів (EJTA), професор медіа та громадянського суспільства Відсхаймського університету (Нідерланди), віцеголова Всесвітньої ради журналістської освіти (World Journalism Education Council).
Дискутуючи та спілкуючись у форматі онлайн-мосту, ми зможемо створити віртуальний хаб медіаграмотності, який дозволить окреслити нові горизонти професійної діяльності та саморозвитку.
Ви маєте змогу поставити запитання нашому гостю.
Пряма трансляція буде відбуватися з перекладом українською мовою.
