Георгий ПОЧЕПЦОВ, rezonans.asia
Покорение массового сознания всегда и для всех властителей представляло трудную задачу. Ее решали заменой естественной модели мира искусственной, например, пришедшей с помощью религии или идеологии. Правильность или неправильность такой виртуальной действительности не имеет значения, если она выполняет роль объединяющей всех реальности. Условный пример: “наличие лягушек на Марсе” будет вполне работающим механизмом, если все граждане данной страны будут разделять это мнение, а граждане других стран – нет. Это будет внешним и внутренним маркером для разграничения своих и чужих. И особенно хорошо это будет работать, когда найдутся “свои” с другим мнением, тогда борьба с ними станет еще одной “скрепой”.
Единомыслящее массовое сознание облегчает все процессы управления им, что особенно важно в случае кризисных ситуаций, когда роль единого поведения резко возрастает, примером чего являются войны. У СССР одновременно была задача создать советского человека с едиными реакциями на прошлое, настоящее, будущее. И это работает во многом и по сегодняшний день.
Сильная пропаганда передается и сохраняется даже через много поколений. Анализ, например, представлений молодежи, проделанный в России показывает и доказывает, что период советского времени рассматривается ими как принципиально позитивный, в то время как власть от него открещивается. Внимание к СССР показывает востребованность символов эпохи СССР среди пользователей «Яндекса», где число показов в месяц советский символов выше, чем российских.
Вывод таков: “Позитивный образ «советского» на постсоветском пространстве воспроизводит, причем непроизвольно и хаотически, прослойка, недавно появившаяся в ходе научно-технического прогресса глобально ориентированной цифровой буржуазии, для которой ключевыми являются не идеологические или этические моменты, а коммерческая выгода. Сегодня можно наблюдать фактически смертельную схватку между этой бизнес-группировкой и правящими элитами тех государств, где власть претендует на национальную ориентацию и пытается ввести свои правила игры. В России конфликтующие альянсы пока не установили (да и в обозримом будущем уже вряд ли установят) после идеологического погрома 1990-х контроль над внутренней символической сферой. Образ консенсусного будущего отсутствует, зато имеются в избытке «звериные оскалы» тех или иных конкурентов (в широком смысле этого слова). Пока приходится констатировать, что проклятая «общечеловеческими» интеллектуалами советская массовая культура вышла неоспоримым победителем в борьбе за этические и эстетические приоритеты современников, в первую очередь среди российской молодежи” [1].
Получается, что “мозги” не могут гулять сами по себе, они всегда “сбиваются в стаи”, которыми теперь научились управлять. Человек потерял все свои возможности для индивидуальной жизни и самостоятельного мышления. Ему легче и спокойнее быть вместе со всеми. Раньше – в пещере, теперь в соцсети.
Прошлое никого не отпускает, оно живет в нашей голове даже без контроля с нашей стороны. Это особенно становится заметным, когда настоящее не дает явных положительных примеров: “Современная Россия, по мнению студентов, совершенно растеряла культурное наследие прошлого и не смогла придумать ничего своего. Единственное, что имеет страна в культурной сфере, – многочисленные фильмы-однодневки, скопированные у Запада телешоу и не представляющая никакой ценности литература. По мнению студентов, такое плачевное состояние отечественной культуры во многом связано с отсутствием в России нормальной культурной политики, в рамках которой государство могло бы помогать талантливым людям” [2].
Массовое сознание прошлого было более внушаемым. Для него двадцатый век был мощным прорывом, полностью отрицающим прошлое. Люди больше верили словам, идя вслед заполитиками, их провозглашавшими (см., например, там же):
– “мы сосредоточили внимание на группе респондентов, в чьих представлениях современная Россия – полный антипод Советского Союза. Таких ответов в исследовании оказалось большинство. Анализ представлений о прошлом, в частности о Советском Союзе, помогает нам понять, чтó студенческая молодежь считает по-настоящему важным в политическом плане, а чтó – второстепенным. Как видно из результатов исследования, студентов ведущих московских университетов действительно волнует отсутствие в современной России единой объединяющей идеи, которой для Советского Союза был коммунизм. Студенты не знают, что могло бы сплотить современное общество, – чем можно гордиться в современной России. Они считают, что сегодня в России нет ни культуры, ни нормальной экономической системы. Нет ни образования, ни медицины. Респонденты подчеркивали, что они растут без идеалов и у них нет ориентиров, поэтому они во многом завидуют старшему поколению, у которого эти ориентиры были”;
– “Запрос на сильное, мощное государство, каким был Советский Союз, – тоже отголоски мифологизированного сознания предыдущих поколений. Но, так или иначе, мы можем сделать вывод о том, что современная студенческая молодежь недалеко ушла в своих представлениях от “homo soveticus”. Политический идеал у студентов локализован в советском прошлом, они весьма негативно воспринимают современную Россию и при этом не имеют каких-либо сложившихся представлений о ее будущем даже в краткосрочной перспективе. Современным студентам намного проще идеализировать жизнь в Советском Союзе, чем взять на себя ответственность за решение проблем, стоящих перед современной Россией”.
Сегодня мы имеем более сильный инструментарий управления сознанием, где на первое место вновь вышли те средства, которых вообще не было раньше. Это сериалы и соцмедиа. Для них характерен не только более индивидуальный подход воздействия, но и более сильная зрелищность. У СССР также были кино и телевидение, которые постепенно вытеснили невизуальные средства пропаганды. Это результат массовости воздействия: чем более массовая аудитория, тем проще должен быть инструментарий. Это как комиксы против, условно говоря, М. Пруста. И характерной чертой является переход от слов к картинкам…
Теперь коммуникация готова выполнять любые задачи. Фейсбук, например, обвиняют в создании кризиса с мигрантами на границе между Беларусью и Польшей. Именно там появляется информация, что за семь тысяч долларов каждый может перейти границу и попасть в Европу [3]. Именно это отсутствие контроля отличает Фейсбук от, например, кинопропаганды прошлого века. Легкость, дешевизна, массовость делают подобный инструментарий самым мощным средством воздействия. Это условная “атомная бомба”, направленная на массовое сознание. И от нее нет и не может быть защиты, поскольку этот инструментарий все время видоизменяется.
Возникшие новые возможности коснулись всех сфер управления. Смещение интересов военных в сферу социальных наук стало сегодня приметой нового времени. С одной стороны, социальные науки стали более объективными, и на них теперь можно положиться в военных задачах. С другой, объектом внимания военных стало гражданское население, что стало характерным во времена гибридных войн, которые менее заметны, чем привычное применение военной силы в физическом пространстве.
Картинка виртуальности приходит не только и не столько из кино или образования, поскольку они работают с избранными местами этой онтологии. Условно говоря фильм о крымском мосте скорее усиливает уже имеющиеся представления, а не создает их. Их создают журналисты, порождающие ежедневные и ежесекундные напоминания о правильной картине мира. На фильм могут пойти единицы, зато новости читают миллионы. И каждая информация несет не только конкретику события, но и стратегическую рамку, в рамках которой это событие осмысляется и переосмысляется, создавая синтез понимания между тактическим подтверждением и стратегической общей картиной.
В телевизионных ток-шоу в отличие от просто новостей происходит сдвиг в сторону стратегических интерпретаций. Уровень “криков” экспертов в них отражает инструментарий по привлечению внимания телезрителей. Но содержанием является не это, а коррекция и удержание правильной с точки зрения власти картины мира.
И эта картина мира по сути своей является более примитивной и древней, поскольку в ней главную роль играют не “друзья”, а “враги”. Это как и преобладание интереса к негативным новостям над позитивными, что, кстати, ведет к многократно большему распространению фейков, поскольку в них больше негатива, чем в обычных позитивных новостях.
Мир стал информационным в гораздо более сильной степени, чем это было в другие эпохи. Переиначив слова советской песни, можно сказать “нам информация строить и жить помогает”. Именно поэтому в свое время были созданы мощные инфраструктурные инструменты для продвижения нужной информации в советское массовое сознание. Это были газеты, радио и кино как инструменты, заговорившие с массовым сознанием как бы без посредников.
Мир произвел взаимозамену физического пространства на информационное и виртуальное. Индустриально это началось с двадцатого века, когда тоталитарная пропаганда затмила все, что было до этого. Пропаганда стала суррогатом действительности. Более того, она была большей правдой, чем сама действительность. Пропаганда дает более системное представление, чем любая действительность, поскольку все подчиняется единому правилу без исключений.
Но у пропаганды есть два “крыла”. С одной стороны, это “солдаты партии” в медиа. Но с другой, это цензура и спецслужбы, которые закрывают любые возможности для свободного слова. То есть пропаганда – это инфраструктура, а не только люди.
Иллюзия становится ее главной целью. Иллюзия свободы, моделирование правды призваны внести сумятицу в массовое сознание. Они могут натренировать любого. И вообще в правде нет такой потребности, как в ее иллюзии. Мы все живем как начальник полиции в пьесе Е. Шварца, который приходил на площадь подслушивать разговоры граждан в сапогах со шпорами, объясняя это тем, что в противном случае “такого наслушаешься, что потом ночь не спишь”…
Литература
Медіаграмотність сьогодні невід’ємна частина медіаспоживання. Молодь є однією з найбільш вразливих груп у контексті поширення недостовірної інформації. Академія української преси у партнерстві з Медійною програмою в Україні запрошують до участі у конкурсі мініпрoєктів, які активно залучатимуть молоде покоління до засвоєння актуальних знань та навичок з медіаграмотності. У рамках конкурсу будуть підтримані проєкти, які сприятимуть розвитку медіаграмотності, прийняттю поінформованих рішень, посилюють стійкість до дезінформації, формуються навички критичного мислення.
Пріоритетні теми конкурсу:
Бажано під час реалізації мініпрoєктів використати матеріали освітньої платформи «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації: від А до Я» https://medialiteracy.org.ua/abetka/ – це актуальний освітній контент, який формує стійкість до дезінформації та маніпуляцій на тему вакцинації; заохочує до самостійного вивчення інформації та її критичного осмислення.
Конкурсні проєкти можуть включати, але не обмежуватися проведенням освітніх семінарів, тренінгів, воркшопів, таборів, баркемпів, освітніх квестів, турнірів (у тому числі в дистанційній формі), виставок тощо.
Хто може податись: заклади освіти, бібліотеки, громадські організації, ініціативні групи, приватні підприємці, які надають освітні послуги.
Фінансові умови: бюджет проєкту має складати максимально 2 000 доларів США.
Як податись: заявники надсилають проєктну пропозицію та деталізований бюджет проєкту шляхом заповнення анкети за посиланням: https://forms.gle/14FdqWWom3BBjErq6
Останній термін подання заявок: 25 березня 2022 року.
Результати конкурсу будуть оголошені на сайті АУП (www.aup.com.ua) та надіслані на електронні адреси заявників 4 квітня.
Термін реалізації і звітування проєктів: 7 квітня – 15 вересня 2022 року.
Проєктна пропозиція має включати наступні розділи (обсяг до 3 сторінок)
І. Інформація про заявника
ІІ. Опис проєкту
ІІІ. Бюджет проєкту
Детальний бюджет проєкту додається до заявки-анкети у форматі Excel. Форму можна завантажити за посиланням>>>
Критерії оцінки:
При виникненні запитань звертайтесь до менеджерки медіаосвітніх програм Оксани Волошенюк за телефоном 067-504-98-02, або електронною поштою oksana@aup.com.ua
Наші посібники «Освітні практики із запобігання інфодемії, або Як не ізолюватися від правди», «Практична медіаграмотність» створені за підтримки Медійної програми в Україні, також допоможуть віднайти необхідні інструменти для досягненням цілей ваших проєктів.
Даний конкурс виконується за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Медійна програма в Україні», що реалізується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Георгий ПОЧЕПЦОВ, rezonans.asia
Слова могут вести к миру, а могут – к войне. Все войны начинаются из-за слов. И поступков, которые интерпретируются и реинтерпретируются словами. Иногда словами можно даже обидеть намного сильнее, чем поступком. Человек – это словесное существо. Известно ведь, что “доброе слово и кошке приятно…”. И наоборот…
Пока решающая часть населения постсоветских стран все же родом из СССР. И ее ключевые поведенческие аксиомы именно оттуда. С этим связано и обострение внутренней и внешней политической борьбы, опирающейся на привязку прошлой картины мира к современной. И то, что люди проговаривают в эфирах, может не соответствовать тому, что они думают. А думают они еще советскими аксиомами. И это вовсе не значит, что те аксиомы плохие, просто они другие.
Каждое время искусственно форсированного перехода между соцсистемами – трудный период. Даже улицы меняются внешне, а физическому пространству, понятно, тяжелее даются перемены, чем пространству информационному. Улицы и площади меняют свои названия, на них возникают даже новые памятники… Но памятник мертв, за него говорят другие.
Когда памятники заговорят, их будет трудно остановить. Советский Союз в свое время был такой цитатной страной, где все должны были цитировать не только мертвых, но и живых классиков, а также клеймить таких же классиков врагов. Своих надо хвалить,а чужих ругать. Брежнев как-то сказал своим спичрайтерам, что они там что-то пишут, но когда это скажет “он”, все будут цитировать…
Идеи памятников трудно поддаются воплощению в реальность, поскольку реальность стала другой. Но слова памятников начинаются тиражироваться пропагандой. Она легко перестраивается, переходя от старых слов к новым, кидая их в массы все более интенсивно. Из-за бесконечного повторения их этих слова постепенно выхолащивается смысл.
В период перемен именно новые памятники перехватывают штурвал управления страной. Их все начинают цитировать, пытаясь встроить в современность. Разгораются жаркие споры, где особенно достается чужим памятникам.
В свое время один большой скульптор призывал не выкидывать памятники, а сразу делать их с откручивающимися головами. Выпал человек из истории, вкрутили новую голову в старый памятник – экономия на постоянной основе.
Точно так происходит и с местом, когда новые памятники ставят на место старых. Щорс в Киеве занял место графа Бобринского. В день открытия памятника Александру II застрелили Столыпина. Уже в советское время на месте скинутого памятника Александру II появилась статуя Сталина. Какой-то круговорот памятников в природе, поскольку памятники столь же неоднозначны, как и люди. И жизнь памятника так же опасна, как и жизнь человека. На его место ведет охоту новый памятник. Хорошее место пустым быть не может. Улица Крещатик в Киеве, наверное, была единственной, на которой стояло сразу три памятника одному человеку – Ленину. Два на свежем воздухе и один в музее…
Памятник – это материализация виртуальности, а виртуальность не может меняться часто. Война – это и война памятников, когда за солдатами враждующих сторон стоят разные памятники. Сегодня Россия и Украина разделены и памятниками тоже, а раньше памятники были едиными по всему Советскому Союзу. Некоторые страны сохраняют старые памятники. К примеру, в Хельсинки стоит пара памятников российским императорам. В сегодняшней Америке прошла волна сбрасывания памятников, отразившая смену менталитета.
Правда, точно так меняются и писатели. Прошлые называются пропагандистскими, а на их место приходят новые, или старые, которые были запрещены до этого. В советское время любили переводить умерших писателей, поскольку они не выступали с заявлениями по поводу современности и не могли написать нечто такое, что потребовало бы их запрета. А издательство должно было мучиться, чтобы снимать подготовленную книгу из плана.
Слова ведут борьбу с мозгами, заставляя их перестраиваться. Опасны и слова из прошлого, и слова из будущего, когда они противоречат настоящему. На постсоветском пространстве, как и в советском настоящее формирует прошлое. Власть любит прямую линию истории, демонстрирующую правильность своего правления, идущую из прошлых веков.
Поэтому “не те” авторы, как и отклоняющиеся события для нее неинтересны, а то и опасны. Литературу, конечно, спасает то, что там по страницам книг ходят герои, а не настоящие люди. С политиками не так: и в прошлом, и в настоящем за ними должна следить”полиция мысли”. Даже шаманы опасны, поскольку хотят прогонять кого-то с насиженного места.
Мы живем в мире, где физическое, информационное и виртуальное пространства оказались тесно переплетенными. Государство хочет достичь системности и гармонии между ними, при которой разнородные голоса в прошлом, настоящем и будущем должны превратиться в хор.
Религии и идеологии несут с собой не только разные слова, но и разные памятники. Но и те, и другие были сакральными и не могли часто изменяться. Памятники, связанные с религиями, более долговечны чем, пришедшие с идеологиями. Прошлые советские поколения хорошо помнят бородатую скульптуру Карла Маркса. Советские идеологические памятники встречали человека в рождении и в смерти, а журналистов называли, полушутя, советскими попами.
Мы не люди слова, удерживаемого в неизменности. Мы люди переменчивого слова. Трансформируя слова, мы изменяем мысли, за которыми должно следовать новое поведение. Но человек как консервативное существо хранит в памяти эти старые слова и мысли, даже когда власти они неприятны. И эти слова в головах могут жить даже дольше памятников, поскольку памятники можно убрать с площади, а слова из голов – нет.
Политическая значимость памятника сильнее его эстетичности. Памятник Родине-матери в Киеве высотой 102 м, который открывал Л. Брежнев, решили оставить, а не сносить, реинтерпретировав его в новых реалиях.
Когда на телеэкран приходят “старые песни о главном”, это значит в старом остался идеал, который хотя возродить. А в современности обнаружить идеал не так легко. Современность всегда вызывает вопросы. И чем она “новее”, тем вопросов больше…
Власть всегда сильнее по своему воздействию, поскольку за ней не только максимально тиражируемые слова, но и памятники, которые не бывает у оппозиции…
Про медіагігієнічне поводження з гаджетами говорили під час триденного онлайн-тренінгу «Моя взаємодія в цифровому світі: стратегія, медіагігієна та медіабезпека». Кваліфіковані українські медіафахівчині Тетяна Іванова, Оксана Мороз, Альона Романюк, розкрили суть роботи алгоритмів соціальних мереж, розповіли про сутність та викриття ботів, надали поради запобігання цифровим перешкодам. Тренерки розповіли, яким чином активувати критичне мислення, коли дивимось ролики, читаємо статті, взаємодіємо з банківськими структурами.
8-10 лютого учасникам заходу, що відбувся у ZOOM, були запропоновані ділові ігри та вправи, спрямовані на формування стійкої мотивації до розумного споживання інформації та медіабезпеки. 35-ть викладачів, психологів, бібліотекарів, журналістів та активістів долучилися, щоб дізнатися про все це.
Нагадаємо, що попереду ще два онлайн-тренінги за цією темою. Можете зареєструватися ось тут.
А поки, пропонуємо ознайомитися з коротким фідбеком від медіаексперток заходу 😊
Тетяна Іванова, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету, медіатренерка Академії української преси:
Оксана Мороз, засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем»:
Альона Романюк, медіаекспертка, головна редакторка проєкту «По той бік путінської брехні»:
Небайдужими залишилися учасники тренінгу.
Юлія Зоря, завідувачка навчально-тренінгового центру STEM-освіти Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників:
Онлайн-тренінг «Моя взаємодія в цифровому світі: стратегія, медіагігієна та медіабезпека». відбувається завдяки спільному проєкту між Академією української преси та міжнародною організацією Internews. Вона впроваджує «Медійну програму в Україні» за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Як не втратити здоровий глузд та критичне сприйняття в потоці тривожних новин? Про це говорили з професором Валерієм Івановим, президентом Академії української преси за чашечкою вашого улюбленого напою - як завжди, 0 10.00, 10 лютого у Фонді Конрада Аденауера. Запрошуємо до перегляду.
Що відбувається на відстані 800 метрів до лінії розмежування? Як готуються до оборони військові? Який настрій у жителів Донеччини та Луганщини? Що кажуть представники влади на Донбасі? 24-29 січня 2022 року дванадцять європейських журналістів відвідали Україну в рамках проєкту, який організовує Академія української преси та Посольство США в Україні.
Київ
Перша зустріч відбулася у Посольстві США в Україні. Девід Геренбек, радник з політичних питань та Волтер Браунолер, радник з питань преси та освіти обговорили із журналістами поточний стан подій в Україні та позицію уряду США.
У Національній спілці журналістів України із головою спілки Сергієм Томіленком обговорили питання безпеки журналістів в Україні, зокрема у зоні бойових дій.
Відомий журналіст Микола Семена, який співпрацює із «Дзеркалом тижня» та «Радіо Свобода», розповів, про події, які відбувалися у анексованому Криму. Як російська влада засудила його за сепаратизм та заборонила займатися професійною діяльністю.
Член делегації України в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Сергій Гармаш вважає, що Росія буде продовжувати нагнітати конфлікт, але не шляхом прямого військового втручання, а через сепаратистів на Донбасі. Мета – змусити Україну прийняти зміни у Мінських угодах, на умовах поставлених РФ, та змінити українську владу на більш лояльну.
Потім журналісти зустрілися з народним депутатом України (Європейська солідарність), головою української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи, віцепрезидентом ПАРЄ (2015), президентом Комітету ПАРЄ з культури, освіти, науки та ЗМІ Володимиром Ар’євим. Він зауважив, що за умови вторгнення в Україну, РФ отримає жорстку відсіч. Зараз українська армія набагато потужніша, аніж була у 2014 році, коли Крим було анексовано.
Донбас
У Краматорську журналісти зустрілися із головою Донецької обласної цивільно-військової адміністрації Павлом Кириленком. Під час зустрічі найбільшу увагу приділили безпековій ситуації на території області.
«Наразі ми не спостерігаємо збільшення кількості військ поблизу лінії розмежування, однак Росія нарощує власні сили поблизу українських кордонів на інших напрямках. Серед мешканців області немає хвилювань та паніки, адже ми вже пережили найбільш гарячі фази війни у 2014 та 2015 роках. Наразі мешканці Донеччини та наші військові готові захищати країну, готові дати гідну відсіч ворогу. Ворог регулярно здійснює обстріли з непідконтрольної території як зі стрілецької зброї, так і з артилерії. Кожен такий випадок фіксується штабом ООС та представниками місії ОБСЄ. Існують напрямки, на яких активно діють професійні російські снайпери. Наразі ситуація на лінії розмежування повністю контрольована українськими збройними силами», – сказав Павло Кириленко.
Більше інформації: https://dn.gov.ua/news/meshkanci-donechchini-ta-nashi-vijskovi-gotovi-zahishchati-krayinu-pavlo-kirilenko
У Луганській обласній цивільно-військовій адміністрації відбулася зустріч із першим заступником голови Олексієм Смирновим та заступником командира оперативно-тактичного угруповання «Північ», полковником Ярославом Пистуном.
Більше інформації: http://loga.gov.ua/oda/press/news/bezpeka_ievropi_formuietsya_sogodni_same_tut_na_shodi_ukrayini_na_luganshchinu
Також, журналісти мали зустріч із керівником Гірської міської військово-цивільної адміністрації Олексієм Бабченком.
«Війна в Україні почалась не вчора, вона продовжується з 2014 року. Ми постійно удосконалюємо свої навички, тренуємося, проводимо практичні заходи з евакуації для цивільного населення», — заявив Олексій.
Після зустрічей журналісти відвідали селище Золоте-3, побували у 800 метрах від лінії розмежування. Поспілкувалися із місцевим населенням.
Також, журналісти відвідали Дружківку (Донецька область), побували у музеї «Дружківська катівня» та поспілкувались із Народним Героєм України Анатолієм Водолазським. Який у самий розпал захоплення Дружківки сепаратистами, у 2014 році, з українським прапором вийшов в центр міста на акцію протесту. Був затриманий та замордований сепаратистами.
Отець Діонісій, військовий капелан, розповів, як у 2014 році його схопили сепаратисти та декілька діб утримували у катівні. Чудом його відпустили, надавши одну добу для того щоб він назавжди покинув Дружківку.
У Семенівці, що поблизу Слов’янська, спілкувались із Сергієм Борисенком, директором школи №22 Слов’янської міської ради. Школа була захоплена сепаратистами, які зробили там свою базу. Вона була повністю зруйнована під час військових дій навесні 2014 і відремонтована після звільнення міста. Сергій Борисенко, розповів про те, як саме захопили школу та про її відновлення. Він наголосив, що навіть у свій похилий вік записався у добровольці і, за потреби, візьме зброю та буде захищати Україну.
Проект «Престури Україною» виконується Академією української преси за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Друзі, погодьтеся, як тільки ми звикаємо до нових цифрових тенденцій, так з'являються нові, і потрібно заново переучуватися взаємодіяти з ними. І робити це дуже швидко.
Цифрові технології впливу на споживачів інформації не мають меж у своїй прогресії. Інфодемія завершила перехід у новий потужний нестаціонарний світ. Потрібно влаштовуватися. І ми, у Академії української преси знаємо, як це зробити. А саме — як не потрапити у полон до своїх гаджетів та як влаштувати гармонійну взаємодію з ними. Адже виграє не тільки той, хто має цифрову гнучкість та медіазахист, а той, хто змінюється швидше за світ!
Запрошуємо на онлайн-тренінг «Моя взаємодія в цифровому світі: стратегія, медіагігієна та медіабезпека».
Програма буде цікава для: студентів, викладачів, блогерів, медіапедагогів, медіатренерів, журналістів.
Основні цілі тренінгу:
Дати заходів:
Реєстрація: https://forms.gle/vNKwTqa7KAkL1sgU8
Тренерки:
Тетяна Іванова, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри
соціальних комунікацій Маріупольського державного університету;
Оксана Мороз, засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем»;
Альона Романюк, медіаекспертка, головна редакторка проєкту «По той бік путінської брехні».
Участь є безкоштовною. Відбір здійснюється на конкурсних засадах. Кількість місць для участі у онлайн-тренінгу обмежена. Відібраним до участі учасникам надійде запрошення на електронну скриньку не пізніше, ніж за 3 дні до заходу. Будь ласка, уважно зазначайте адресу електронної скриньки та перевіряйте папку зі спамом.
Заходи відбудуться у додатку ZOOM. Участь вважається успішною, якщо учасник був присутнім на заході понад 75% часу (за звітом ZOOM). Був активним під час навчання (чат, взаємодія голосом, увімкнена камера). За успішну участь у заходах для учасників передбачений сертифікат з унікальним номером, який можна перевірити на сайті АУП – https://www.aup.com.ua/search-certificate/
Контактна особа:
Юлія Рицик, асистентка проєктів Академії української преси, 067-372-27-33, info@aup.com.ua
Онлайн-тренінг відбувається завдяки нашому спільному проєкту між «АУП» та міжнародною організацією Internews. Вона впроваджує «Медійну програму в Україні» за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
До уваги усіх бажаючих!
Академія української преси оголошує тендер «Комплекс послуг з виготовлення друкованої продукції».
Ми шукаємо постачальника поліграфічних послуг з друку та відправлення навчальних матеріалів та інших видів друкованої продукції.
Термін дії договору, який заплановано укласти із переможцем конкурсу становить місяць, до 7 березня 2022 року.
Зацікавлених сторін просимо підготувати свою цінову пропозицію. Детальний опис та умови за посиланням:
https://www.aup.com.ua/uploads/Request%20for%20Proposal_AUP_2022.docx
