Авторка, доктор педадогічних наук, професор, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна Іванова розкаже про особливості застосування методичних матеріалів у роботі медіатренера.

Навчальний посібник із методики проведення тренінгів із медіаграмотності для медіатренерів та викладачів вищих навчальних закладів України підготовлено за сприяння Фонду Фрідріха Науманна «За Свободу» в рамка тренінгового проєкту «Digital-teacher: антитіла до інфодемії».

Книга розрахована на тренерів із медіаграмотності, а також викладачів, учителів та освітян, які впроваджують у навчальний процес медіаосвіту та навички критичного споживання інформації.

Мета цього посібника — надати тренеру не лише методичний матеріал та поради щодо проведення ігор та інших інтерактивних засобів, але й розуміння того, що до гейміфікації вдаються не заради власне гейміфікації. Використання різноманітних інтерактивностей повинно бути спрямовано передусім на пріоритетну мету навчального процесу — надати знання та сформувати ставлення, настанови до розвитку не лише своєї медіаграмотності, але й медіакультури споживання та поширення інформації.

Завантажити посібник можна за ПОКЛИКАННЯМ.

Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина

Человек всегда жил в нескольких реальностях, предопределяющих его поведения. Одной из гипотез появления больших богов после того, как люди стали жить большими коллективами, является потребность унормировать их поведение. Только всеведущие и всемогущие боги могли это сделать. Так религия стала конструктором правильного поведения.

На человека всегда были направлены мощные информационные и виртуальные (а это – религия и идеология) потоки. Они формировали его поведение и позволяли наказывать за его нарушение. Без установленных норм не было бы и нарушений. Идеалом для государства и общества является одинаковое поведение всех. Правда, сегодня уже возникло понимание, что разнообразие хорошо для экономики инновационного порядка. Политическое разнообразие удерживается с трудом. Демократия ради этого покоится на разделении властей, чтобы компенсировать перекос в сторону одной из них. Это в идеале, а в жизни бывает все.

Современный авторитаризм обыгрывает демократию, рядясь в ее одежды. Это модели “информационного авторитаризма” С. Гуриева, Д. Трейзмана [1 – 2] или “электорального авторитаризма” Г. Голосова, о котором он пишет так: “Ослабление электоральной компоненты режима однозначно идет во вред России. Электоральный авторитаризм – застойная, коррупционная политическая система, которая не принесла народам, надолго оказавшимся в этой ловушке, ничего, кроме нищеты. Сравнительные политические исследования показывают, что перспективы на демократизацию у таких режимов – довольно слабые. С одной стороны, они могут приобретать долгосрочную устойчивость, а значит, демократизация откладывается. С другой стороны, если они все-таки терпят крах, то на смену часто приходит военная диктатура. Сами же опирающиеся на грубую силу режимы обычно заканчиваются либо переворотами, имеющими целью возврат к гражданскому правлению, либо революциями. После этого с довольно высокой степенью вероятности наступает демократия” [3].

Интересно, что удержание нужного порядка в физическом пространстве обязательно требует виртуального упорядочивания, идеальной картинки, реализуемой в информационных потоках: стратегических, например, религии и идеологии, проводимых в массовое сознание с помощью науки и образования, литературы и искусства, или тактических, осуществляемых в медиа на их основе. Они идут единой стройной системой, не оставляющей возможности уклониться от нее.

Даже фантастика открывает путь в физическом пространстве: “Научная фантастика является одним из многих жанров, прокладывающих путь империи, создавая условия для массового воображения. Нарративы исполнения желаний науки и приключенческой литературы обучают молодых амбициозных людей, как они могут вносить свой вклад в будущие завоевания. Э. Саид писал в “Культуре и империализме” (1993), что империя зависит как от интеллектуальной рационализации для реализации своей миссии, так и от военной силы, необходимой для действий по физическому захвату. Оправдание войны и продолжающейся оккупации подаются в терминах просвещения, эмансипации и доброжелательного патернализма” [4].

Сейчас на такого “властителя дум” вырывается интернет, хотя по сути он всего лишь транслятор: “По данным исследования, проведенного в середине января среди 1500 жителей 53 российских регионов, чаще всего пользователи ищут новости через агрегаторы (39%), на втором месте по популярности находятся соцсети (19%). В общей сложности новостную информацию в Сети получали 56% респондентов, а 16% этого не делали. В списке поисковиков для получения новостей 34% россиян выбирают «Яндекс», 17% — Google, 6% — Mail.ru. Среди социальных сетей и мессенджеров наибольшей популярностью у жителей страны пользуются «ВКонтакте» (13%), Instagram 10%, а также WhatsApp, Viber и Telegram, набравшие по 8% голосов. Около 5% респондентов используют в качестве источника новостей соцсеть «Одноклассники», 4% — и Facebook, 2% — Twitter. С течением времени предпочтения пользователей в способах получения информации стремительно меняются” [5].

Телевидение играет для России сегодняшнего дня нечто вроде машины времени, поскольку актуализирует ценности, противоречащие современности, например, потребность в сильной руке: “политолог Игорь Минтусов считает, что граждане России склонны называть сильным государство не по признаку своего благополучия, экономической мощи, технологической развитости, а только по критерию наличия сильного лидера и мощи национальной армии и силовиков. Этот шаблон сложился исторически и связан был с послереволюционной стабилизацией начала 20 века, где сильный правитель и сильная армия стали основой этого процесса. А потом «послеперестроечные» процессы, с которыми столкнулись наши государства после развала СССР, так называемые лихие 90-е, когда избыток «свободы» захлестнул общество, способствовали тому, что государственные структуры и институты оказались в состоянии турбулентности. А общее благосостояние населения оказалось полностью подорвано. И тогда, с при помощи «сильной руки», именно нынешняя команда смогла вывести страну из тяжелейшего кризиса, но времена изменились. Поэтому те шаблонные тезисы, которые обсуждались на ТВ – это очередное напоминание населению старых заслуг 20-летней давности, когда существовал острый запрос на мощные силовые структуры, способные побороть разгул криминала. На ТВ произошла целенаправленная актуализация событий прошлого вместо напрашивающейся проблемной повестки сегодняшнего дня. В федеральном информационном поле внутриполитический блок предлагает все те же смыслы, тезисы и методы которые были актуальны 20 лет назад” [6].

Отсюда, кстати, и истина, поднимающая наверх и Сталина: Сталин придет, порядок наведет… То есть чем хуже вокруг, тем сильнее будет тяга к сталинскому порядку.

Телевидение – излюбленный инструментарий для манипулирования массовым сознанием. Вспомним, как когда-то все бежали к телеэкранам, когда там шла речь о А. Чумаке, А. Кашпировском, Джуне, Ю. Лонго, которых сегодня называют телевизионными шарлатанами [7]. Они тоже по сути разрушали прошлую модель мира, неся иную, хоть и в узкой сфере. Тяга к мистическому всегда существует у человека, и в разные периоды она проявляется с разной силой. Чем неустойчивей становится ситуация, тем сильнее тяга к мистическому. В начале века страну  тоже заполонили медиумы, а люди потянулись к разговорам с потусторонним, к вызовам духов…

И все это происходит в голове… Кстати, о захвате воображения говорят сегодня и в связи с “перезагрузкой мира”, предложенной К. Швабом в Давосе. То есть речь идет о переходе к другой модели капитализма [8 – 11]. Для чего и нужны новые мозги, а пандемия удачно готовит всех к этому переходу.

Для этого и нужны новые нарративы, поскольку они придают нашим не до конца оформленным представлениям стройность и ясность. Хороший оратор всегда победит плохого, даже если он говорит неправду, а плохой – правду. Искусство лжи – великое искусство, которым человечество и отдельные его представители овладели очень хорошо.

Дж. Монбиот подчеркивает такое: “Мы существа нарративов. мы научились тому, а фактически более, чем просто научились, поскольку нашем мозгу встроен поиск истории, объясняющей нашу ситуацию, рассказывающей нам, где мы находимся, как мы туда попали, куда мы собираемся и как мы будем двигаться к этому месту”  [12].

Он многократно повторяет эту свою схему во многих своих выступлениях: “Мы используем истории как средства познания мира. Они позволяют нам истолковывать его сложные и противоречивые сигналы. Когда мы хотим что-то понять, мы ищем не научное понимание, а соответствие сюжету. Отражено ли в том, что мы слышим, наше представление о том, как должны вести себя люди и мир в целом? Соответствует ли это нашей картине мира? Развивается ли сюжет как положено? Мы руководствуемся сюжетами, и цепочка фактов и цифр, какими бы важными они ни были — а, как вы знаете, я эмпирик и верю в силу фактов и цифр, — они не могут заменить убедительную историю. Единственное, что может заменить историю, — это другая история. Невозможно просто лишить людей сюжета, не дав им взамен новый. И важны даже не столько сами истории, сколько определённые повествовательные структуры. Существует несколько базовых сюжетов, которые используются постоянно, и в политике один из таких сюжетов очень значим, я называю его «историей восстановления». Он выглядит вот так. В государстве начинаются беспорядки, вызванные мощными нечестивыми силами, идущими против интересов человечества. Но наш герой будет биться за восстановление порядка, сражаться с нечестивыми силами, вопреки всему победит их и восстановит мир в государстве” [13].

Кстати, это картинка вхождения на Олимп и Ельцина, и Горбачева, и раннего Путина. Они все были в начале “спасителями”, поэтому и получали нужную им поддержку. Украинские президенты воспринимаются так на фоне предыдущих, к примеру, Зеленский в противовес Порошенко.

Нами правят коллективные истории, которые спрятаны в индивидуальной голове. Отдельному человеку трудно что-либо противопоставить таким мощным информационным и виртуальным потокам в ответ. Тем более в прошлом эти потоки серьезным образом поддерживались властью, которая видела в них свою защиту. Власти всегда боролись с любыми “еретиками”, видя в них нарушителей системности, которая их поддерживала. В этом плане товарищ Сталин принципиально ничем не отличался, защищая себя и свою власть. Раньше рубили головы на площадях, а у Сталина были показательные процессы против врагов народа. Иные информационные и виртуальные потоки пресекались на корню, как и проявления любого инакомыслия.

Информационные и виртуальные потоки власти всегда несут на себе печать сакральности или квази-сакральности. Их нельзя менять, им можно только подчиняться. Индивидуальное сознание может попытаться не согласиться с коллективной картиной мира, массовое сознание – никогда.

Со временем система власти, теряя сакральность своих собственных потоков, стала усиливать их мощью, многократно превосходящую любые индивидуальные попытки. Сопротивляться этому давление могли только анекдоты, которые строились на альтернативной модели мира.

У власти появились визуальные средства – кино и телевидение, которые были многократно сильнее, чем вербальные. По этой причине анекдот мог конкурировать только своей собственной развлекательностью – наличием юмора, который привлекателен уже сам по себе.

Сила анекдота в том, что он является контр-информацией, которая к тому же оформлена в развлекательную форму юмора. Без этих двух характеристик не было бы распространения анекдотов. Анекдоты живут только в трансляции. Это совершенно иная коммуникативная среда, но без нее не было бы и анекдотов, особенно политических, поскольку власть с ними всегда боролась. Поэтому еще одной важной чертой анекдота является краткость, которая выполняет ряд функций: позволяет анекдоту существовать в устной среде, облегчает запоминание для передачи дальше. И сама трансляция работает как трансформирующий инструмент: она отсекает лишнее, оставляя только “хорошо работающее”. 

Советский политический анекдот был реакцией массового сознания на мощное давление государства на все сферы жизни. Это было определенным выпусканием пара, позволявшим сохранять мозги. Его нельзя было говорить чужим, но среди своих это было возможным. Так анекдот и жил в устной трансляции. Его появление фиксировали только сводки спецслужб.

Кстати, слухи являются таким же однотипным устным феноменом. Более того, слухи в отличие от политических анекдотов могут быть не только безобидными для власти, но и помогать ей, уводя внимание массового сознания подальше от политики.

И. Преображенский, например, пишет: “Так называемый «скопинский маньяк» Виктор Мохов стал звездой российских медиа благодаря Ксении Собчак. Она в очередной раз сумела выскочить на гребне скандала, сделав с Моховым фильм. Стоит заметить, что до этого его успели снять для ток-шоу на одном из федеральных телеканалов, где якобы даже заплатили 1,5 млн рублей. Однако в эфир материал не пустили. Ходят слухи, что кураторы российской пропаганды увидели в Мохове удачный объект для очередной «смены повестки» и отвлечения общественного внимания от более важных процессов. Например, от принятия «обнуляющего» закона, окончательно легализующего право Владимира Путина занимать пост президента до 2036 года. Или, скажем, от давления на оппозицию и от скандальной ситуации с резко ухудшающемся состоянием здоровья оппозиционера Алексея Навального, отбывающего срок в колонии. С учетом специфики темы, уже после появления слухов про готовящееся ток-шоу с Моховым, по реакции публики стало понятно, что маньяк — это «идеальное оружие», в очередной раз раскалывающее общество не по каким-то практическим вопросам, а на почве морали и этики”  ([14], о моральной стороне интервью Собчак см. [15]).

Сегодня соцмедиа стали идеальной средой для распространения такого рода информации. То есть перед нами технический вариант, выходящий на миллионы пользователей, что сразу меняет всю картину информационного поля. Интересно, например, что большую часть пропаганды против вакцинирования, существующей в соцсетях, написали всего 12 человек [16]. И это результат именно техники…

Анекдоты в довоенное время пытались записывать ученые, но потом остановились из-за опасности таких занятий. Д. Лихачев писал в своих воспоминаниях: “знаком того, что народ знал о злодеяниях Сталина, были анекдоты. Запишу здесь только один, на котором есть своеобразная «отметка времени». Побывала крестьянка в городе и рассказывает: «Висит огромный, усатый, страшный и надпись над ним: «Заем пятилетку в четыре года!» Действительно, висели плакаты с портретами Сталина и надписью, призывавшей подписываться на заем «Пятилетка в четыре года». Почему надо было призывать — неизвестно. Подписка на заем была принудительной. Систематически записывал политические анекдоты Корней Чуковский. Но когда в самом начале тридцатых годов пошли обыски, он большую книгу с этими анекдотами уничтожил. Об этом рассказывал мне Дмитрий Евгеньевич Максимов, навещавший Чуковского”  [17].

Современные исследователи изучают анекдоты прошлых периодов. А. Архипов пишет о появлении политического анекдота:  “Его зарождение связано с революцией 1905 года. В этот революционный год, с его свободомыслием, свободой слова, появляется 100 новых видов изданий в Москве и 150 — за ее пределами. То есть 250 разного вида прессы. Даже нельзя сказать, что это были газеты или журналы… Это были такие листочки, которые выходили нерегулярно. Основным оружием этих листочков (они так и назывались — «листок») была политическая сатира. Именно на их страницах появляется жанр политического скетча, анекдота. Этим активно пользовались все политические силы: и большевики, и меньшевики, и эсеры, и другие партии. Это был бесконечный поток юмористических, саркастических текстов друг про друга. Помимо печатной продукции эти формы перешли и в устную сферу, поскольку все эти деятели много выступали публично и использовали таковые приемы в своей речи. Есть и другой фактор. С отменой черты оседлости в начале XX века еврейское население в большой степени ассимилируется, появляется в городах там, где его раньше не было, и огромное количество текстов из еврейской традиции переходит в городской фольклор, а это очень важно, потому что еврейские анекдоты имеют свою давнюю историю. Существовали тексты, толкующие непонятные места Торы, которые зачастую подавали эти толкования в занимательном ключе, чтобы интересно разъяснить непонятные моменты. И там была фигура некоего рабби, который выдавал умные советы, остроумные реплики. Постепенно такие истории выкристаллизовались в отдельный жанр остроумных текстов — рассказов и анекдотов. Естественно, все это попало на благодатную постреволюционную почву”  ([18], см. также  [19]).

И о сталинских анекдотах: “Первый раз Сталин появляется в эмигрантском анекдоте в 1925 году как нарком по делам национальностей. Между прочим, выражение «антисоветский фольклор» придумали именно в эмиграции. Так стали называть рубрики: «антисоветский фольклор», «антисоветские анекдоты». И это заслуга эмиграции. Она формировала ожидание и знание, что существует антисоветский фольклор. Массово фигура Сталина начинает появляться чуть позже, вместе с расцветом культа личности, то есть с 1929 года. 1933–1934 годы — это пик развития антисталинского анекдота” (там же).

И вот объяснение упомянутой выше ситуации с К. Чуковским: “Рассказывание, а тем более хранение текстов к концу 1930-х годов стало очень опасным делом. Анекдот становится запрещенным жанром к 1935 году. Именно тогда рассказывание анекдотов и исполнение контрреволюционных песен и частушек выделяют в отдельную подстатью, за которую давали 10 или 25 лет. Люди, севшие по статье 58-10, назывались «анекдотчиками». Но необязательно они действительно пели и рассказывали антисоветские частушки или анекдоты. Конечно, это мог быть, в частности, произвол следователя. При этом надо учитывать, что протоколы несли на себе особенности времени. Была, например, служебная записка, которая запрещала цитировать в точности антисоветские анекдоты, песни или частушки. Использование имен Ленина и Сталина в таких текстах было табуировано. Имеется, к примеру, стенограмма допроса, в которой написано от руки, что человек рассказывал такой-то запрещенный анекдот, далее следует точное воспроизведение текста анекдота, который устно рассказал допрашиваемый. К написанному от руки прилагается напечатанный на машинке протокол, где анекдот схематично пересказан, а вместо фамилии «Ленин» стоит прочерк (нижнее подчеркивание на машинке). Или, например, имя Сталина могло заменять выражение «один из членов партии». И получался такой анекдот: еврей пришел к одному из членов партии и спросил про другого члена партии” (там же).

Путин тоже является персонажем из анекдотов, самым старым из которых, наверное, является такой: Путин встает среди ночи и направляется к холодильнику. Внутри стоит судок с холодцом. Когда он открывает дверь, холодец начинает дрожать. «Да не бойся ты, я за пивом». И еще не менее известный: “Путин со спикером Думы и министрами идет в ресторан. Официант его спрашивает: — Вы будете мясо или рыбу? — Мясо. — А овощи? — Овощи тоже будут мясо” [20]. То есть анекдоты намекают на вполне конкретные методы управления.

В постсоветское время появились и новые анекдоты о Штирлице:  “фактором стала цветная версия фильма, вышедшая в 2009 году и помимо резких протестов ценителей классической черно-белой версии вызвавшая новые сюжеты анекдотов («Теперь, после выхода цветной версии „Семнадцати мгновений весны“, Штирлиц легко мог найти свой дом по крас­ному флагу на крыше…»)” [21].

Анекдоты еще интересны тем, что это художественная форма, а раз так она живет дольше любой газетной статьи. Новость из статьи теряет свою новизну на следующий день, в то же время анекдот, условно говоря, вечен. Примером может служить изменения в нацистской пропаганде: “во время войны у нацистов несколько раз менялась политика пропаганды. Первое время считалось, что война будет быстро закончена, поэтому обработка должна была идти в лоб: сдавайся и выживешь. А когда стало понятно, что война затягивается, отдел пропаганды для обращения к красноармейцам стал использовать анекдоты, частушки и тому подобное. Это использовалось, правда, не очень удачно” [18].

Анекдот неконтролируем или слабо контролируем. Как и слухи. Правда, существует версия, что Андропов в своем движении наверх использовал слухи против своих конкурентов Гришина и Романова. Когда же его избрали, то для Запада поползли слухи, что Андропов любит джаз и пишет стихи. КГБ в принципе обладал опытом использования слухов в своих целях [22 – 25].

Сегодня в качестве такого инструментария используется распространение конспирологии. Вот мнение аналитиков: “Российские аккаунты играли роль в распространении теории  QAnon, начиная с декабря 2017 года. С ноября 2017 #qanonхэштег был наиболее популярен в аккаунтах, связанных с российскими спецслужбами. Этот хэштег в целом был использован 17 тысяч раз. Российские аккаунты писали на Твиттере о QAnon до того, как аноним Q возник на сайте 4chan. Оригинальные посты Qпоявились в конце октября 2017” [26].

Анекдоты и слухи могут нести опасность, будучи контролируемыми, тогда они становятся оружием, поскольку как бы случайная информация на самом деле является распространяемой системно, попадая в результате с разнообразные соцмедиа из множества источников.

Анекдот, хоть и минишагами, но рушит официальную модель мира. Именно поэтому советская власть яростно боролась  с анекдотчиками, поскольку они, а точнее через них, удерживались альтернативные коммуникации, которые власть не могла контролировать.

Желание контролировать натыкается на множество контрвозможностей. А. Колесников замечает: “Чем жестче режим, тем веселее атмосферные явления. Никогда не было такого бесчисленного множества политических анекдотов, как при Брежневе, в самую глухую пору застоя. Никогда не было такого количества издевательских мемов, картинок, шуток про высшее руководство, как в нынешнюю эпоху ремейка застоя. Несменяемая власть становится смешной. И над ней смеются – не штучно, а в индустриальных масштабах, так, что WhatsApp у того слоя, который в первый застой назывался интеллигенцией, разрывается” [27].

М. Кронгауз также говорит на эту тему: “Свобода неинтересна, это плохое питательное поле для анекдота. Если можно все сказать прямо, то это не является стимулом для создания короткого высказывания. Очень интересно, вернувшись в советское время, посмотреть на типы анекдотов. Они отчасти соответствуют подавленным явлениям – это секс, политика и национальные отношения. Вот три основных типа анекдотов очень четко ложатся в эти три направления: то, что было запрещено, проявляло себя именно в этих жанрах” [28].

Мир всегда сопротивляется жестким методам управления. Анекдот был и будет, поскольку он знаменует победу здравого смысла над любыми потугами власти в сторону всеобщего контроля. Если Советский Союз создала партия Ленина, то постсоветское пространство создано партией анекдота, которая боролась со всеми недостатками того времени. Это был такой комитет народного контроля. И когда было плохо, то посмеявшись над этим, хоть на минуту становилось хорошо.

Литература:

1. Трейзман Д., Гуриев С. Авторитаризм в век трансформации https://www.vedomosti.ru/opinion/articles/2015/03/25/avtoritarizm-v-vek-informatsii
2. Информационная автократия https://future.fandom.com/ru/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%8F
3. Голосов Г. Закат электорального авторитаризма. Как Путин превратился из гаранта режима в его главную угрозу https://theins.ru/opinions/grigorii-golosov/239433
4. Isaacson N. Science Fiction for the Nation: Tales of the Moon Colony and the Birth of Modern Chinese Fiction https://www.academia.edu/4181375/SF_For_the_Nation?email_work_car=view-paper
5. Больше половины россиян выбрали интернет как источник новостей https://newizv.ru/news/society/11-02-2021/bolshe-poloviny-rossiyan-vybrali-internet-kak-istochnik-novostey
6. Главная скрепа: социологи выяснили, почему россияне так любят «сильную руку» https://newizv.ru/article/general/24-02-2021/glavnaya-skrepa-sotsiologi-vyyasnili-pochemu-rossiyane-tak-lyubyat-silnuyu-ruku
7. Телевизионные шарлатаны в СССР: Операции без наркоза, воскрешение на камеру и другие чудеса в эфире https://kulturologia.ru/blogs/100221/48986/
8. Дугин А. Большая Перезагрузка и Великое Пробуждение https://ria.ru/20210215/perezagruzka-1597564983.html
9. George Monbiot on how boarding school destroys the imagination https://www.robhopkins.net/2017/07/24/george-monbiot/
10. Graham J. What is ‘the Great Reset’ and why does it scare some conservatives? https://www.deseret.com/indepth/2021/1/2/22203108/great-reset-world-economic-forum-politics-conservative-conspiracy-parler-america-first
11. Klein N. The great reset conspiracy smoothie https://theintercept.com/2020/12/08/great-reset-conspiracy/
12. George Monbiot: How Does This Moment Call For A “Great Reset”?https://www.npr.org/transcripts/879840751
13. Monbiot G. The new political story that could change everything https://www.ted.com/talks/george_monbiot_the_new_political_story_that_could_change_everything/transcript?language=en
14. Преображенский И. Анатомия слухов: маньяк как идеальное оружие пропаганды https://www.rosbalt.ru/russia/2021/03/26/1894075.html
15. Петровская И. Маньяк пьет коньяк и выбирает Собчак http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=6561&level1=main&level2=articles
16. Binder M. 12 people are behind most of the anti-vaxxer disinformation you see on social media https://mashable.com/article/disinformation-dozen-study-anti-vaxxers/
17. «Незнанием» старались — и стараются — заглушить в себе совесть. Из книги воспоминаний Д.С . Лихачева http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=6564&level1=main&level2=articles
18. Архипова А. «Что общего у Сталина и Моисея?» О жанре политического анекдота на примере анекдотов о Сталине https://www.gazeta.ru/science/2013/05/09_a_5316985.shtml
19. Архипова А.С. Ранние анекдоты о Сталине: материалы к систематизированному собранию (1925 – 1940) https://cyberleninka.ru/article/n/rannie-anekdoty-o-staline-materialy-k-sistematizirovannomu-sobraniyu-1925-1940-1/viewer
20. Архипова А.С. Традиции и новации в анекдотах о Путине
21. Алексеевский М. О Штирлице https://arzamas.academy/micro/anekdot/20
22. Греченевский О. Андропов forever, или Борьба между “южноазиатской” и “европейской мафией” https://centrasia.org/newsA.php?st=1097870520
23. Каррера Г. Фейковые новости холодной войны: КГБ о СПИДе и Кеннеди https://www.bbc.com/russian/features-39466633
24. Крамер М. Без хакеров: как КГБ и ГРУ пытались влиять на внутреннюю политику СШАhttps://www.rbc.ru/opinions/politics/31/01/2017/58906eb49a794751f5751459
25. “Недопущение панических слухов”. Как КГБ скрывал катастрофу на Чернобыльской АЭС https://www.currenttime.tv/a/29417207.html

27 січня о 15:00 запрошуємо на відеопрезентацію медіаосвітньої платформи «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації: від А до Я»

Абетка вакцинації

Все, що ми знаємо про вакцини, ми знаємо з медіа.

Але ми можемо запропонувати вам й інші ресурси:

• Це перший в Україні посібник «Про вакцини для учителів: теорія та медіаграмотність»;
• Медіаосвітній комікс «Щепле-що? Чомучки в пошуках відповідей про щеплення»;
• «Як імунні клітини вірус долали: графічний роман»;
• 9-ть конспектів занять та відеолекцій.

Ті, хто відвідають відеопрезентацію знатимуть та розумітимуть: історію розвитку вакцинотерапії; мету вакцинації; типи вакцин та їх компоненти; створення і тестування вакцин; оцінку ефективності вакцин; побічні ефекти, що супроводжують вакцинацію; поширені помилкові уявлення, маніпуляції та фейки довкола теми вакцинації та способи їх аналізувати та викриття.

Лектори:
Микита Каліберда, головний редактор видавництва «Соняшник», автор підручників з біології, рекомендованих МОН України;
Руслан Шаламов, кандидат біологічних наук, заслужений вчитель України, автор підручників з біології, рекомендованих МОН України;

Модераторка: Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм АУП.

Даний проект «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації від А до Я: методичний комплекс» виконується за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Медійна програма в Україні», що реалізується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.

#медіаграмотність
#АУП
#medialiteracy
#імунітет_маємо_дезінформацію_долаємо

24 січня о 15:00 запрошуємо на відеопрезентацію нового видання «Про вакцини для учителів: теорія та медіаграмотність».

Відеопрезентація відбудеться на сторінці АУП у Facebook: https://www.facebook.com/aupfoundation

Тема вакцин та вакцинації недостатньо представлена в освітніх матеріалах для ЗЗСО, університетських курсах педагогічних ЗВО та в курсах підвищення кваліфікації освітян.

Навчально-методичний посібник покликаний заповнити цю прогалину.

У чотирьох розділах посібника коротко схарактеризовано основні події історії створення вакцин, мету вакцинації, типи й компоненти вакцинних препаратів, процеси їх створення, перевірки та оцінювання ефективності, а також побічні подій, що супроводжують щеплення. Теоретичні відомості доповнені ідеями та алгоритмами вправ для роботи з учнівством, спрямованими на включення наукового матеріалу та елементів освіти з медіаграмотності в освітній процес.

Посібник розрахований на викладацьку спільноту суб’єктів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, учительство ЗЗСО, студентів та студенток педагогічних спеціальностей та широкий загал, зацікавлений у розвитку медіаграмотності у царині природничих наук.

Лектор:
Микита Каліберда, головний редактор видавництва «Соняшник», автор підручників з біології, рекомендованих МОН України, автор видання.

Модераторка: Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм АУП.

Посібник буде розміщений на сторінці https://medialiteracy.org.ua/abetka/ після презентації.

Створення цього видання можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Академія української преси» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.

#медіаграмотність
#АУП
#medialiteracy
#імунітет_маємо_дезінформацію_долаємо

19 січня о 15:00 запрошуємо на відеопрезентацію нових лекцій медіаосвітньої платформи «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації: від А до Я».

Все, що ми знаємо про вакцини, ми знаємо з медіа. І чому це так — розкажемо у наступних відеолекціях:

"Імунітет та його види", "Вакцини — засіб профілактики інфекційних хвороб" та Епідемія крізь призму медіа".

Після прослуховування вебінару слухачі/слухачки знатимуть та розумітимуть:

— різні види імунітету та способи їх набуття;
— знатимуть принципи роботи вакцин та їхні типи;
— умітимуть обґрунтовувати необхідність вакцинації широких верств населення;
— удосконалять навички критичного сприйняття медіаповідомлень.

Приєднуйтесь до нас, щоб не пропустити решту анонсів.

Лектор:
Микита Каліберда, головний редактор видавництва «Соняшник», автор підручників з біології, рекомендованих МОН України, автор занять.

Модераторка: Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм АУП.

Нові лекції можна буде переглянути після презентації на веб-ресурсі АУП  чи на FB сторінці АУП.

Даний проект «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації від А до Я: методичний комплекс» виконується за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Медійна програма в Україні», що реалізується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.

#медіаграмотність
#АУП
#medialiteracy
#імунітет_маємо_дезінформацію_долаємо

Академія української преси спільно з Головним управлінням загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України за підтримки Медійної програми в Україні, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews, оголошують Всеукраїнський конкурс на кращу вправу з інтеграції медіаграмотності в освітній процес для учнів 7-8 класів (в рамках усіх освітніх галузей, позаурочної та позашкільної діяльності).

П’ять переможців/переможниць конкурсу отримають дипломи І-го ступеня та авторський гонорар за розробку вправ еквівалентний 130$. Податкові збори, що утримуються з суми: 23,44$ - ЄСВ; 19,18$ - ПДФО; 1,60$ - військовий збір  (фактична сума за договором ЦПХ - 85,78$).

Усі плани-конспекти вправ, що подані на конкурс та відповідають його вимогам, будуть розміщені на тулбоксі з уроками та вправами за посиланням: https://toolbox.medialiteracy.org.ua/, а їх автори отримають сертифікати від МОН України та Академії української преси.

Конкурс триває з 11 січня до 15 березня 2022 року.

Результати будуть оголошені до 1 квітня 2022 року на сайті АУП, сторінці у Facebook та надіслані електронною поштою усім учасникам/учасницям  конкурсу.

Кожен/кожна  учасник/учасниця  може надіслати не більше 3 матеріалів.

Для участі у конкурсі необхідно завантажити та заповнити цю  форму. До вказаного дедлайну її необхідно надіслати організаторам шляхом заповнення гугл-анкети: https://forms.gle/NYeeZy378dGWcY4P6  

Контактна особа: Юлія Рицик, асистентка проєктів Академії української преси

Електронна пошта: info @aup.com.ua , тел.  067-372–27–33

 

Умови конкурсу

Державний стандарт базової середньої освіти, який визначає вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей учнів, містить значний медіаосвітній потенціал. Це прослідковується у визначеннях ключових компетентностей: «здійснювати комунікацію в усній та письмовій формі», «здобувати та опрацьовувати інформацію з різних (друкованих та цифрових, зокрема аудіовізуальних) джерел у різних освітніх галузях і контекстах, критично осмислювати її та використовувати для комунікації в усній та письмовій формі, для обстоювання власних поглядів, переконань, суспільних і національних цінностей», «впевнене, критичне і відповідальне використання цифрових технологій для власного розвитку і спілкування; здатність безпечно застосовувати інформаційно-комунікаційні засоби в навчанні та інших життєвих ситуаціях».

Задля активізації медіаосвітнього потенціалу Державного стандарту базової середньої освіти, інтеграції кращих медіаосвітніх практик у освітній процес, вправи, що будуть надіслані на конкурс,  мають розвивати медіаосвітні компетентності учнів у наступних освітніх галузях

МОВНО-ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

• критичне ставлення до інформації з різних джерел;
• використання різних видів сприймання текстів/медіатекстів для пошуку, обробки, аналізу та відбору інформації;
• здатність розрізняти відому і нову, головну і другорядну інформацію, факти і судження в медіатексті, добирати аргументи для спростування чи підтвердження інформації; об’єктивні факти і суб’єктивні судження в медіатексті, аргументовано висловлювати власне ставлення до наданої в медіатексті інформації, спираючись на медіатекст;
• вміння аналізувати та інтерпретувати медіатекст; грамотно і безпечно комунікувати в інформаційному просторі, розпізнавати маніпулятивні технології та протистояти їм;
• дотримуватись авторських прав та мережевого етикету;
• здатність перетворювати інформацію з медіатексту (зокрема літературного твору) в різні форми повідомлень до інших з позиції іншого оповідача, створювати фанфіки, буктрейлери тощо; елементи власного медіатексту на основі прочитаного (кадри фільму, сцени вистави, блог тощо); типові дописи/медіатексти (зокрема використовуючи гіпертекстові покликання) в цифровому середовищі для обговорення особистісних і певних соціально значущих питань;
• вміння інтегрувати інформацію, надану в різний спосіб (текстову, графічну, числову тощо) в межах одного або кількох текстів/медіатекстів; перетворювати медіатексти вербальні (переказ, конспект тощо) в графічні (схема, таблиця тощо).

Тут ви знайдете рекомендації з інтеграції медіаосвіти до викладання мовно-літературної галузі від американських медіапедагогів (уривок з книжки Шейбе С., Рогоу Ф. «Медіаграмотність: підручник для вчителя», виданої АУП за підтримки Програми У-Медіа, Internews-Network с. 184-188).

МАТЕМАТИЧНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

• оцінювати достовірність математичної інформації в медіа;
• критично осмислювати і досліджувати медіаконтент, створення якого потребує різних типів математичних підрахунків, розпізнавати інформаційні маніпуляції з математичною інформацією;
• аналізувати медіаповідомлення, які містять математичну інформацію (як то графіки, рейтинги, статистика в рекламі та новинах);
• перетворювати, представляти та поширювати інформацію математичного змісту з використанням різних засобів, зокрема цифрових.

Тут ви знайдете рекомендації з інтеграції медіаосвіти до викладання математичної галузі від американських медіапедагогів (уривок з книжки Шейбе С., Рогоу Ф. «Медіаграмотність: підручник для вчителя» виданої АУП за підтримки Програми У-Медіа  Internews-Network, с. 195-197).

Громадянська та історична освітня галузь

• створювати інформаційні продукти, пов’язані з історією, культурою і суспільством регіону та/або країни (регіонів та/або країн), з якою/якими пов’язане походження родини, предків;
• перетворювати джерельну інформацію з однієї форми в іншу (текст, графік, таблиця, схема тощо) та використовувати її у поясненнях;
• критично оцінювати, виявляти маніпуляції історичною та актуальною для суспільства інформацією у процесі аналізу електронних медіа;
• дотримуватися авторського права та етичних норм у роботі з інформацією та під час онлайн-спілкування;
• створювати вербальні і візуальні тексти (графіки, діаграми, фільми), мультимедійні презентації соціального та історичного змісту та поширювати їх.

ПРИРОДНИЧА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

• вирізняти за допомогою вчителя чи інших осіб наукову інформацію з-поміж іншої й використовувати її у своїй діяльності;
• обирати за допомогою вчителя чи інших осіб наукове пояснення явищ природи / фактів / даних;
• використовувати наукові факти для формулювання власних суджень;
• критично оцінювати інформацію природничого змісту, здобуту з різних джерел;
• використовувати цифрові ресурси для здобуття нових природничо-наукових знань;
• знаходити, обробляти, зберігати інформацію природничого змісту, перетворювати її з одного виду на інший з використанням електронних ресурсів і цифрових пристроїв;
• виявляти маніпулятивні технології та протистояти їм, розрізняти наукові факти та інтерпретувати їх, установлювати відмінність фактів від суджень;
• вміння вирізняти достовірну інформацію, верифікувати інформацію, перевіряти достовірність джерел і створювати власні медіаповідомлення;
• аналізувати і декодувати медіамеседжі, які містять природничу інформацію;
• ідентифікувати методи, якими наукові меседжі передають медіа широкому загалу.

Тут ви знайдете рекомендації з інтеграції медіаосвіти до викладання природничої галузі від американських медіапедагогів (уривок з книжки Шейбе С., Рогоу Ф. «Медіаграмотність: підручник для вчителя» виданої АУП за підтримки Програми У-Медіа, Internews-Network с. 193-195).

ТЕХНОЛОГІЧНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

• шукати, використовувати й критично оцінювати інформацію в технічній літературі, підручниках, посібниках, технологічній документації, періодичних виданнях, в електронних (у тому числі онлайнових) джерелах рідною мовою;
• безпечно й ефективно використовувати соціальні мережі для обговорення ідей, пов’язаних із виконанням технологічних проєктів, критично застосовувати інформаційно-комунікаційні технології для створення, пошуку, обробки, обміну інформацією, етично працювати з інформацією (авторське право, інтелектуальна власність тощо);
• аналізувати інформацію про матеріали й техніку, використовує її для розв’язання практичних завдань у побуті;
• розшифровувати маркування товарів, товарні та інші знаки, зокрема з використанням цифрових пристроїв;
• оцінювати інформацію про побутову техніку й окремі технічні засоби із застосуванням інформаційних джерел і використанням цифрових пристроїв.

ІНФОРМАТИЧНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

• відповідально і безпечно використовувати інформаційні й комунікаційні технології та цифрові пристрої для доступу до інформації, спілкування і співпраці як творець та (або) споживач;
• оцінювати істотність/ важливість/ необхідність/ адекватність інформації в контексті розв’язання життєвої/навчальної проблеми;
• поважати права і свободи, зокрема свободу слова, конфіденційність в інтернеті, авторське право й інтелектуальну власність, право на захист персональних даних тощо;
• створювати різнопланові медіапродукти з використанням інформаційних технологій;
• знаходити, збирати, зберігати, представляти, перетворювати, структурувати, аналізувати й узагальнювати дані різних типів;
• критично оцінювати інформацію, отриману з різних джерел; пояснювати вплив джерел інформації на формування власних поглядів та інших точок зору;
• будувати власні судження про медіатексти, визначаючи достовірність інформації й надійність джерел, розпізнавати факти й судження в інформаційних джерелах; порівнювати інформацію з різних джерел за наданими критеріями;
• наводити аргументи щодо надійності джерел і достовірності інформації в медіатекстах;
• використовувати запропоновані ресурси для перевірки сумнівної інформації та надійності джерел;
• розпізнавати небезпечні/конфліктні ситуації під час онлайнового спілкування (зокрема внаслідок негативних чи зневажливих дописів), знати, до кого звернутися по допомогу у разі їх виникнення;
• створювати повідомлення на доступних ресурсах, додержуючи правил і враховуючи соціальні, культурні та інші особливості учасників онлайнової комунікації;
• розрізняти себе в реальному і віртуальному світі, знати про власний цифровий слід.

СОЦІАЛЬНА ТА ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

• критично оцінювати достовірність і надійність інформації, цифровий контент;
• використовувати перевірену інформацію для ухвалення рішення щодо вибору повсякденної поведінки на користь здоров’я, безпеки й добробуту;
• знаходити інформацію щодо здоров’я, безпеки й добробуту в різних джерелах і перевіряти її достовірність;
• оцінювати надійність різних джерел інформації (масмедіа, реклама, соцмережі тощо);
• декодувати інформацію, наведену на маркувальних знаках, пакувальних матеріалах для безпечного й раціонального використання харчових і промислових продуктів.

Тут ви знайдете рекомендації з інтеграції медіаосвіти до викладання соціальної та здоров’язбережувальної галузі від американських медіапедагогів (уривок з книжки Шейбе С., Рогоу Ф. «Медіаграмотність: підручник для вчителя» виданої АУП за підтримки Програми У-Медіа Internews-Network, с. 197-198).

МИСТЕЦЬКА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

• застосовувати цифрові технології для створення, презентації/самопрезентації й популяризації художніх образів, мистецьких ідей;
• визначати художню цінність цифрового контенту;
• добирати й опрацьовувати художню інформацію (зображення, текст, аудіо, відео) для пізнання, творення мистецтва, у пошуково-дослідницькій і соціокультурній діяльності;
• переводити художню інформацію з цифрового формату в нецифровий і навпаки;
• використовувати інформаційні технології для здобуття мистецької інформації;
• використовувати інформаційні технології для формування власного мистецького простору;
• вирізняти маніпулятивну квазімистецьку інформацію, запобігати негативним інформаційно-технологічним впливам на власний культурний розвиток;
• оцінювати художню якість створеного цифрового продукту;
• створювати, обробляти й відповідально поширювати простий мистецький медіатекст під керівництвом учителя або інших осіб у процесі художньої комунікації;
• добирати й оцінювати за допомогою вчителя чи інших осіб джерела інформації про мистецтво із застосуванням цифрових технологій;
• виявляти відповідальність щодо дотримання авторського права в процесі художньої комунікації.

Тут ви знайдете рекомендації з інтеграції медіаосвіти до викладання мистецької галузі від американських медіапедагогів (уривок з книжки Шейбе С., Рогоу Ф. «Медіаграмотність: підручник для вчителя» виданої АУП за підтримки Програми У-Медіа, Internews-Network с. 199-200).

ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ «ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА»

• шукати, аналізувати, систематизувати та використовувати інформацію в процесі занять фізичною культурою і спортом;
• розв’язувати проблемні завдання в процесі занять фізичною культурою і спортом;
• на основі медіатекстів, власного рухового досвіду та способу життя аналізувати факти та події фізичної культури і спорту;
• аналізувати рекламні медіамеседжі щодо спорту.

Тут ви знайдете рекомендації з інтеграції медіаосвіти до викладання освітньої галузі «фізична культура» від американських медіапедагогів (уривок з книжки Шейбе С., Рогоу Ф. «Медіаграмотність: підручник для вчителя» виданої АУП за підтримки Програми У-Медіа Інтерньюс-Нетворк, с. 201).

Зі схемами аналізу медіатексту  можна ознайомитися тут: Шейбе С., Рогоу Ф. «Медіаграмотність: підручник для вчителя» виданої АУП за підтримки Програми У-Медіа Internews-Network, с.115-134

Конкурс відбувається завдяки нашому спільному проєкту між «АУП» та міжнародною організацією Internews. Вона впроваджує «Медійну програму в Україні» за фінансування агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації. 

Онлайн презентація навчального посібника "ЯК НЕ СТАТИ ГЕЙМІФІКАТОРОМ: методики і технології проведення ігор із медіаграмотності" з методики проведення тренінгів із медіаграмотності для медіатренерів та викладачів вищих навчальних закладів України, підготовленого за сприяння Фонду Фрідріха Науманна «За Свободу».

Подія відбудеться 12 січня о 15:00 на ФБ-сторінці АУП https://www.facebook.com/aupfoundation

Книга розрахована на тренерів із медіаграмотності, а також викладачів, учителів та освітян, які впроваджують у навчальний процес медіаосвіту та навички критичного споживання інформації.

Мета цього посібника — надати тренеру не лише методичний матеріал та поради щодо проведення ігор та інших інтерактивних засобів, але й розуміння того, що до гейміфікації вдаються не заради власне гейміфікації. Використання різноманітних інтерактивностей повинно бути спрямовано передусім на пріоритетну мету навчального процесу — надати знання та сформувати ставлення, настанови до розвитку не лише своєї медіаграмотності, але й медіакультури споживання та поширення інформації.

Під час презентації авторка, доктор педадогічних наук, професор, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна Іванова розкаже про особливості застосування методичних матеріалів у роботі медіатренера.

Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина

Георгій Почепцов, www.ji-magazine.lviv.ua

Наш світ будується не тільки інструментарієм матеріальним, але й нематеріальним. І невідомо роль якого більша і серйозніша. Багато сторіч нематеріальне набирається своїх сил, пройшовши кращі і гірші часи. Це яскраво ілюструє роль релігії і ідеології в минулі віки. Саме вони спонукали початок багатьох матеріальних процесів, які без них не мали би сенсу. Це ієрархії в середині країн чи війни між країнами. Це революції і протести, які майже завжди йдуть під нематеріальними закликами. Свобода, справедливість, рівність - все це недосяжні цілі в усі віки.

Роль нематеріального є основною характерною рисою, що відділяє життя людей від життя тварин. Це роль символів і роль виробництва символічного продукту в сучасному світі.В свій час роман виник у вигляді першого такого символічного виробництва після виникнення книгодруку. Потім прийшло кіно і телебачення. Зараз - Інтернет. Всі вони продукують символічний продукт і завдяки новий системі  ( а) дешевій ціні за його розповсюдження і б) деталізованому знанню характеристик споживачів) вони влучно досягають своїх цілей, коли тисячі і мільйони не відходять від своїх комп'ютерів.

В результаті сьогодні виробництво нематеріального стало дуже прибутковим, навіть надприбутковим. Хто міг подумати, що південнокорейська "Гра в кальмара" принесе Нетфліксу мільярд доларів? І те, що що техногіганти типу Фейсбуку стануть першими за своїми прибутками?

Світ інформаційний повинен наслідувати світ фізичний. Коли він відхиляється від нього, ми називаємо це пропагандою або навмисним спотворенням дійсності. Вони стають інтенсивними в періоди політичних криз, коли політичні цілі починають диктувати, як саме повинна виглядати дійсність.

Ми маємо дозволений тип таких відхилень у випадку віртуальної реальності - літератури, мистецтва, кіно... Фантастика взагалі має право на відхилення в максимально можливому обсязі. І саме це приваблює до неї. Тобто наш мозок цікавиться відображенням неіснуючого, але теоретично можливого.

Влада зацікавлена скоріше в "філософії мовчання", оскільки всі хороші слова про себе вона може сказати і сама. Влада підтримує мовчання громадян, а не критику в свій бік. Щастя влади полягає скоріше в мовчанні громадян, а не в їх свободі слова. Саме тому боротьба влади і журналістів є вічним протистоянням. Влада дає голос тільки своїм прихильникам і похмуро дивиться на власних супротивників.

Паралельна дійсність не є такою важливою, коли вона не конкурує з реальністю. Віртуальність дозволяє все, перевіряючи нас і нашу дійсність на м'які чи жорсткі удари по ній. І модель світу від цього не програє, а виграє, бо її слабкі елементи відпадають.

Пропаганда, а той чи інший її варіант є повсюди, наприклад такі неполітичні варіанти як пропаганда здорового образу життя, пропаганда вакцинації, теж змінює наявну картину світу в головах, не говорячи вже про її політичні варіанти, коли пропаганда під час виборів може змінювати хід подальшої історії.

Є ще одна ще одна суттєва проблема - це довіра в суспільстві. Йдеться як про довіру до людей, так і про довіру до влади. Якщо довіри до інститутів суспільства недостатньо, держава вдається до фізичного інструментарію, оскільки і населення в такі періоди виходить фізично на протести і демонстрації. Але фізичними методами повернути довіру важко.

Також є проблема  обману чи шахрайства, коли в суспільстві починають функціонувати недостовірні інформація і дії. Дослідники визначають це як  "взаємодію, що використовує жадібність чи співчуття людей, замінюючи співпрацю конкуренцією" [1]. І ще одне визначення: це стратегія, що спеціально створюється для того, щоб декілька учасників виграли, а багато програли.

Ми бачимо, що під це розуміння підходять і фейки, і конспірологія, і чутки, коли вони творяться спеціально з намаганням ввести в оману. Тобто це і є дезінформація. Одночасно вони можуть бути іншими, коли це не навмисний акт, бо людина дійсно так сама вважає. Коли людина помиляється, це не вважається дезінформацією

Фейки, конспірологія, чутки, що не відповідають дійсності і які розповсюджуються навмисно людиною чи інституцією для впливу на ситуацію, становлять важливу загрозу, бо вони спотворюють картину світу, і саме це цікавить розповсюджувачів.  Це як телефонне шахрайство, за допомогою якого намагаються витягти гроші з людини, часто похилого віку, яка вже не може так контролювати ситуацію, як молодь.

Інша дійсність приходить також  в кіно, що з появою ери серіалів змінило дозвілля людини, як колись зміни принесла поява романа. цікаво, що серіал, як і книга, піддається індивідуальному управлінню. Його можна зупинити і піти спати, і продовжити дивитися завтра.

Сьогодні мільйони глядачів приходять в цей штучний світ одночасно. Наприклад, в перші 28 днів демонстрації Нетфлікс зафіксував трьох рекордсменів [2]: "Red Notice" - 329 мільйони годин, "Bird Box" - 282 мільйони годин, "Extraction" -231 мільйон годин... Це, до речі, зовсім не значтить, що це найкращі художні витвори. Це те, чого більше вимагала масова свідомість, маючи потребу саме в цьому. І це в результаті бізнес-мистецтво, а не просто кіномистецтво.

Людина все рівно бачить там відповіді на свої питання. Колись потрібен був Достоєвський, сьогодні - серіал.  Відома істина: кожен масовий продукт можна створювати за рахунок його спрощення... Правда, сьогодні є багато серіалів, над якими теж треба думати. Це стало наслідком того, що велика аудиторія стала фінансово дозволяти створювати продукт для меншої кількості глядачів.

Коли виникли соцмедіа, то вони відразу стали використовуватися для того, що можна назвати гібридною інформаційною війною. Це тому, що тут є можливість анонімізації авторства і одночасного великого охоплення аудиторії. Всі держави взялися за це, причому працюючи як на свою, так і чужу аудиторію. Тобто найголовнішим тут є приховане авторство, оскільки пропаганді від імені держави одразу розпізнається, тому до неї ставляться досить прискіпливо. Для підвищення своєї ефективності вона повинна мімікрувати під щось інше, наприклад, художній фільм. Але він не такий анонімний, як новина в соцмедіа.

Тобто колективний гравець, наприклад, держава ховається у вигляді гравця індивідуального, до якого довіра буде більшою.

І тут списку варіантів немає кінця:

- Китай використовує "інфлуенсерів", що мають мільйони власних глядачів в найпопулярніших нетрадиційних медіа (YouTube - Twitter - Facebook) зі своїми відео [3];

-  є і зворотній процес - політичні сили наймають фірми, які ставлять лайки в Facebook та Instagram [4];

-  це гроші і це емоції, саме вони стають рушійними силами агресивної поведінки в інтернеті. Російські блогери, наприклад,  рекламують алкоголь в інтернеті, де це робити заборонено. За рік згадування брендів принесло їм 175 мільйонів рублів [5]. А це набагато більше можливих штрафів.

- соцмедіа стали новим засобом не просто розповсюдження протестної інформації, а й організації таких протестів, саме так, наприклад, аналізується захоплення Капітолію.

Дж. Даніелз, авторка книги "Кібер-расизм" пише про особливості алгоритмічного інтернету наступним чином: "Здатність бути зв'язаним весь час  за допомогою соцмедіа і мобільних телефонів допомогла не тільки "розумному натовпу", ці технології дозволили появу технічно озброєного натовпу для лінчування. І на відміну від минулих часів сьогоднішні білі супрематисти мають глобальні зв'язки" [6].

Конструктори інших світів ховаються також в фантастиці і фентезі [7]. Умовні світи починають впливати на світи реальні. Особливо це стосується сфери кіно і серіалів, коли відбувається "занурення" в інші світи з відключенням фізичного впливу реальності. Тому Китай, наприклад, активно "входить" в американське кіно. Одна додана сцена важить як цілий фільм. Наприклад, в фільмі про прибульців всі країни хочуть миру з ними, а Китай бажає їх бомбардувати. І Китай хочуть умовити змінити свою точку зору, а це піднімає його статус вже не в умовному, а в сьогоднішньому справжньому світі [8].

Азіатські фільми можуть демонструвати більш страшний світ сьогодення. Прикладом чого може бути південнокорейські "Гра в кальмара" чи "Поклик пекла", де світ не дуже приязний до людей. Але саме це відповідає новий реальності світу у ковіді [9]. Цікаво, що один з критиків підмітив, що в золотих масках в "Грі в кальмара", наглядаючи за всім, сидять не корейці, а представники європейської раси [10].

Управління баченням майбутнього, яке йде з фантастики, дозволяє керувати і сучасністю. В. Міхеєв пише: "Американців почали привчати до кланової структури влади (майбутнє як минуле), а фільми і серіали типу "Гри престолів" відшуковували і формували майбутні потреби. Світом давно керують за допомогою "проективних" історій, які спираються на колективні емоції і міфологічні чи архетипічні глибини свідомості. В цьому плані українське корпоративне чи державне управління, яке ігнорує наративи, мають таку ж ефективність, як технології палеолиту в епоху космічних кораблів" [11 - 12].

Зрозуміло, що це красиве перебільшення, але розумна правда в цьому є. Бо влада дійсно націлена на армійські варіанти типу наказу і покарання, але на це не так активно реагує населення, бо нематеріальне не так легко змінити суто матеріальним інструментарієм.

Світ реально перейшов на новий тип життя і інше управління. Якщо колись головним був фізичний простір, потім прийшов час інформаційного, то сьогодні досить важливим стал простір віртуальний. В ньому знаходиться  реклама і пропаганда, серіали і література. Це породження моделей, які змінюють картину світу в голові, щоб потім змінити поведінку людини. Але інколи цей процес розтягується на покоління.

Сьогоднішня влада, наприклад, взагалі шукає шляхи управління щастям. Сьогодні щастя потрапила в державну статистику багатьох країн (Канада, Франція, Велика Британія як приклади). Всі слідкують, чи стали люди щасливішими за час їх правління, бо тоді їх оберуть на наступний строк. Тобто це знову нематеріальне виходить уперед, підтримане відповідними новими поведінковими науками.

Радянський Союз, не маючи достатнього рівня матеріального для населення, намагався компенсувати це розвитком нематеріального, наприклад, літературою і мистецтвом. Але його все рівно перемогло західне нематеріальне. Хоча контактів з Заходом не було, все ж були контакти опосередковані - кіно, телебачення, література, музика. І саме звідки радянська молода людина могла побачити інше життя. Проти радянської пропаганда працювали, наприклад, Бітлз, популярність яких була найсильнішою. І це навіть не було прямим впливом, бо там не було закликів до зміни влади, а впливом опосередкованим. Змінювався розум людини, який по-іншому починав дивитися на світ навколо.

Дж. Най в свій час запропонував розподіл на м’яку і жорстку силу. Якщо жорстка сила примушує, то м’яка, навпаки, приваблює. М’яка сила здатна перемагати жорстку в багатьох випадках. Бітлз виявляється сильнішим за радянську пропаганду, хоча її було набагато більше. Світ пропаганди набридає через його одноманітність і передбачуваність. А сила мистецтва якраз знаходиться в тому, що воно базується на неповторюваності. Фільм чи картина не можуть бути однаковими, їхня сила в їх унікальності.

Уокер, наприклад, говорить про м’яку силу як про особливо важливу: "Джозеф Най визначив м’яку силу як якість, що не просто переконує, а заманює та приваблює. І саме це робить феномен м’якої сили таким складним. Адже йдеться не про те, щоб лише навести переконливий аргумент, а й про те, щоб знайти спосіб зробити його таким дієвим, щоб аудиторія справді змінила свої відчуття та думки про певну проблему. Далі Джозеф Най каже: привабливість м’якої сили становлять три елементи. По-перше, це цінності й ідентичність, які країна проєктує на зовнішню аудиторію. Це оцінювальне судження, що базується на тому, як люди сприймають ці цінності й ідентичність. По-друге, про Україну чи будь-яку іншу державу судять за тим, як вона здатна впоратися з управлінням своїми внутрішніми справами, тобто як вона ставиться до власних громадян. Отже, другий елемент — це управління. Третій елемент — те, як країна керує своїми зовнішніми відносинами, тобто як вона вибудовує владу на регіональному чи глобальному рівнях" [13].

Керувати сьогоднішнім днем можно як спираючись на майбутнє, так і спираючись на минуле. Ми беремо ту чи іншу картину світу, в рамках якої і бачимо світ. Ця картина світу змінювалася в нашій нещодавній історії двічі: після 1917 року і після 1991. В результаті нам переписували історію, навіть пам'ятники скидали. І всі підручники теж виявилися непотрібними. Тобто зміни прийшли навіть на рівень знань

Обираючи героя в минулому, ми отримуємо героя в майбутньому теж. А. Колесников вважає, що якщо в Росії сьогодні героєм стає Сталін, то будь-які варіанти авторитарного правління будуть підтримані населенням. В результаті зникають перспективи розвитку, бо в образах майбутнього всі бачать минуле, а еліти не здатні на зміни і модернізацію. Саме тому управління історією є таким важливим  [14]. Всі держави, а особливо тоталітарні, приділяють цьому увагу.

Сьогодні виникло багато каналів управління, якого раніше не було. Це блоги і блогери. Вони можуть також розповсюджувати недостовірну інформацію. І не тільки за гроші, а й помилково. Є ще кібербулінг. Це стало дуже актуальним, оскільки рівень агресії суттєво піднявся під час пандемії. Відповідно зростає і кількість фейкових новин.

І останнє - анекдоти, змістом яких теж є альтернативна модель світу. Політичний анекдот базується на слабких місцях системи, тому КДБ активно боролася з цим типом комунікації. А оскільки анекдот належить до таких текстів, які можуть саморозповсюджуватися, то для його поширення не потрібні традиційні медіа. Це усний жанр. Дослідницькі підрахунки анекдотів 80-х продемонстрували, що на один анекдот про Брежнева функціонувало два з половиною анекдота про Штірліца [15].

Можна вважати, що це все відповідь на пропагандистський тиск системи, і Чапаєв як герой анекдотів теж підпадає під це правило.  Відповідно функціонують анекдоти про Путіна [16 - 17]. Найбільша політична фігура має більше шансів стати героєм анекдотів. Навіть в часи Сталіна анекдотів про нього було достатньо [18]. І це при тому, що в той час можна було потрапити за грати за такий анекдот. Причому багато з них збереглися до нашого часу, бо дослідники знаходять їх в матеріалах спецслужб, де часто вони присутні без прізвищ "героїв" про яких йде мова.

О. Архипова бачить специфіку анекдоту у наступному [19]:

- це форма символічного спротиву,

- це заміна реальної дії: замість того, щоб піти на мітинг, можна пожартувати про нього.

Кількість анекдотів в наші часи суттєво зменшилася. Це можна пояснити зменшенням монологічного тиску, наприклад, влади, бо маємо появу множинних джерел інформації завдяки інтернету. Слід також додати і той факт, що дослідження продемонстрували нездатність молодих поколінь сприймати довгі тексти через їх складність [20].

Ми живемо в моделі світу, яку формують для нас кіно і телебачення, література і мистецтво, але й пропагандисти і контр-пропагандисти. Держава породжує свою онтологію найбільш сильно, бо вона має в своєму розпорядженні більше ресурсів в інформаційному та віртуальному просторах, впливаючи на них офіційно і неофіційно.

        Література

1. McMillanCottom T. Why We Need to Address Scam Culture https://www.nytimes.com/2021/12/10/opinion/scams-trust-institutions.htm
2. Solsman J.E. Netflix's most popular shows and movies, ranked (according to Netflix) https://www.cnet.com/tech/services-and-software/netflix-most-popular-shows-and-movies-ranked-according-to-netflix/
3. Mozur P. a.o. How Beijing Influences the Influencers https://www.nytimes.com/interactive/2021/12/13/technology/china-propaganda-youtube-influencers.html
4. Миллионы на лайки. Сколько топ-партии тратят на рекламу в украинскомFacebook и Instagram https://www.liga.net/politics/articles/milliony-na-layki-skolko-top-partii-tratyat-na-reklamu-v-ukrainskom-facebook-i-instagram
5. Лебедева В.и др. Хронические алкоролики. Блогеры тянутся к продвижению спиртного в обход запрета https://www.kommersant.ru/doc/5131370
6. Daniels J. How Tech and Media Enabled a White Supremacist Coup https://points.datasociety.net/how-tech-media-enabled-a-white-supremacist-coup-84fb75af5850
7. Почепцов Г. Фантастика как создатель и разрушитель реальных мировhttps://hvylya.net/analytics/society/fantastika-kak-sozdatel-i-razrushitel-realnyh-mirov.html
8. Рылев К. "Проплачивает знаковые сцены Голливуду": как Китай увеличивает свое присутствие в мировой киноиндустрииhttps://focus.ua/culture/500353-proplachivaet-znakovye-sceny-gollivudu-kak-kitay-uvelichivaet-svoe-prisutstvie-v-mirovoy-kinoindustrii
9. Рылев К. Азиатское вторжение. Как китайские блокбастеры обошли "Форсаж-9" и нового Бондаhttps://focus.ua/culture/498383-kak-kitayskie-blokbastery-oboshli-forsazh-9-i-novogo-bonda
10. Цветков А. Снимая золотую маску. Кто правит миром по версии создателей "Игры в кальмара"https://focus.ua/opinions/496602-snimaya-zolotuyu-masku-kto-pravit-mirom-po-versii-sozdateley-igry-v-kalmara
11. Михеев В. Голодные игры престолов. Как управлять миром с помощью сюжетов фантастических антиутопийhttps://focus.ua/opinions/481110-golodnye-igry-prestolov-kak-upravlyat-mirom-s-pomoshchyu-syuzhetov-fantasticheskih-antiutopiy
12. Михеев В. Фантастика и фэнтэзи как социальная технологияhttps://www.facebook.com/vladislav.mikheev.5/posts/4018055704927841
13. Уокер В. «Нації більше не визначаються тільки своїми географічними та політичними кордонами. Вони радше детермінуються власними цінностями, інтересами й переконаннями»http://www.ji-magazine.lviv.ua/2021/nacii-bilshe-ne-vyznachayutsya-svoimi-polit-ta-geograf-kordonami.htm
14. Колесников А. Историческая политика в России: почему она разобщает, а не объединяетhttps://carnegie.ru/2017/08/09/ru-pub-72746
15. Архипова А. С. Анекдот и его прототип: генезис текста и формирование жанра. Автореф. канд. фил. наук. - М., 2003
16. Архипова А. Анекдоты о Путине и выборах 10 лет спустя, или есть ли фольклор "Снежной революции"?https://anthropologie.kunstkamera.ru/files/pdf/016online/arkhipova2.pdf
17. Архипова А. Традиции и новаторство в анекдотах о Путине https://www.intelros.ru/pdf/Antropo_Forum/2009_10/10_02_arkhipova.pdf
18. Архипова А., Мельниченко М. Анекдоты о Сталине: тексты, комментарии, исследования. - М., 2009
19. Как юмор помогает нам жить?https://takiedela.ru/news/2021/06/04/humorislife/
20. Исследование: миллениалы не любят анекдоты из-за сложности с восприятием длинных текстовhttps://bfmspb.ru/novosti/issledovanie-millenialyi-ne-lyubyat-anekdotyi-iz-za-slozhnosti-s-vospriyatiem-dlinnyix-tekstov

Шановні друзі!
Академія української преси висловлює свою повагу та любов до кожного, хто був, є та буде з нами у Новому році!

Дякуємо!
Нашій аудиторії – за бажання та сміливість!
Нашим партнерам – за тепле відношення та підтримку!
Нашим тренерам – за талант та самовіддачу!

Нехай прийдешній 2022 принесе вам багато — безфейкову стрічку новин, доречну рекламу, досконалий захист персональних даних та відсутність маніпуляцій у житті! І звичайно ж, нових перемог і досягнень, нових знайомств та знань!

З крутим настроєм вриваємося у 2022 і віримо, що цей рік буде кращим за попередній, адже коли ми разом робимо добру справу — сприяємо критичному споживанню інформації, інакше бути просто не може!