Академія української преси шукає фахівців для розробки онлайн Мапи запровадження медіаосвіти в навчальних та інших закладах України.
Необхідно візуалізувати отримані дані (з можливістю доповнення в подальшому) у вигляді інтерактивної Мапи медіаграмотності в Україні. Така Мапа має містити декілька шарів – за типами відображуваних організацій та за двома індексами, і інтерактивно відображати дані, які цікавлять глядача – сукупний індекс по регіону, зведену таблицю даних по типам закладів тощо.
Значення індексів передбачаємо маркувати кольором прапорців точок, для першого індексу – інтервалами – по вісім балів (1-8, 9-16, 17-25), в сукупності – три інтервали, три кольори;
Для другого індексу – так само – три кольори (1-3, 4-6, 7-9). Нульові значення індексів ми не відображаємо;
Передбачаємо розділяти точки на шари за типами закладів (1-7) – школи, ДНЗ, ВНЗ тощо;
Відображатимемо інші організації – НДО, бібліотеки, незалежних журналістів, тренерів окремим шаром на Мапі.
Технічно передбачаємо автоматичне додавання точок – визначення їх географічного розташування, тобто прив’язку назв населених пунктів до координат геолокації.
Мапа повинна мати можливість доповнення – додавання у подальшому точок та відповідно – кольорових прапорців.
Планується збирати час від часу масиви даних, а отже – автоматизація процесу візуалізації таких даних буде дуже доречною.
Заявки на участь в тендері та уточнюючі запитання прохання надсилати за адресою: info@aup.com.ua
Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах. Заявки на участь в тендері приймаються до 18:00 17 квітня 2021 року.
Шановні поціновувачі критичного мислення!
От скажіть, скільки років ми разом наполегливо докладаємо зусиль, щоб юне покоління вміло грамотно інтерпретувати інформацію?
І посібники для цього створюємо, і тренінги проводимо, і навички у освітню діяльність інтегруємо! До речі, щодо останнього ☝
Зовсім нещодавно Академія української преси провела Всеукраїнський конкурс на кращу вправу з інтеграції медіаграмотності для учнів 5-6 класів у 2021/22 навчальному році в рамках усіх освітніх галузей, позаурочної та позашкільної діяльності.
І з цієї нагоди АУП запрошуємо УСІХ, для кого актуальна тема медіаграмотності, щоб поділитися напрацюваннями найталановитіших освітян!
Ми точно знаємо, що буде актуально у наступному навчальному сезоні! І залюбки поділимося з вами!
З вітальними словами звернуться:
Джилліан МакКормак, директорка Internews в Україні, керівниця «Медійної програми в Україні;
Валерій Іванов, президент Академії української преси;
представник МОН України;
Члени журі:
Раїса Євтушенко, головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН України -голова;
Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм АУП;
Олександр Мокрогуз, завідувач кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського, кандидат педагогічних наук;
Ірина Старагіна, розробниця програм, навчальних матеріалів для молодших школярів з вивчення української мови на основі інтегрованого підходу, доцент, кандидатка психологічних наук;
Руслан Шаламов, креативний директор Творчого об’єднання «Соняшник», кандидат біологічних наук, заслужений вчитель України
Долучайтеся до прямого ефіру 29 квітня 2021 на сторінці АУП у фейсбуці о 15:00.
Даний конкурс виконується за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Медійна програма в Україні», що реалізується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Під чуйним та професійним керівництвом Тетяни Іванової та Світлани Ізбаш ви перенесетеся на планету Digital, де немає місця фейкам, пропаганді та медійним маніпуляціям! А є правдивий всесвіт інформації, медіаграмотність цілий рік, і критичне мислення з новинним аналізом! ☀️
Академія української преси спільно з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу оголошує про старт абсолютно нового проєкту з медіаграмотності!
😎Чекаємо на вас 24-26 травня 2021 року на платформі вебконференцій Zoom!
УВАГА! Час роботи всі три дні з 15:00 до 19:00
Буде те, про що ви так часто у нас запитували!
Як навчитися методиці проведення онлайн-тренінгів з медіаграмотності та зробити його пізнавальним й захоплюючим у форматі спільної інтерактивної роботи? Як не нудитися біля екрану комп’ютера за «чорним квадратиком», вислуховуючи годинами «балакаючі голови» на вебінарах?
Будемо грати, спілкуватися, ділитися ідеями, розробляти завдання онлайн, об’єднуватися у команди, брати, робити та навчати інших!
Гарантуємо, що у майбутньому вам вдасться привести своїх слухачів до успіху під назвою «Медіаграмотні… на якій би планеті ви не опинилися!»
🌴Щоб зареєструватися, будь ласка, заповніть анкету>>>
Участь є безкоштовною. Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення. Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту
З питаннями звертайтеся сюди: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Під чуйним та професійним керівництвом Тетяни Іванової та Світлани Ізбаш ви перенесетеся на планету Digital, де немає місця фейкам, пропаганді та медійним маніпуляціям! А є правдивий всесвіт інформації, медіаграмотність цілий рік, і критичне мислення з новинним аналізом! ☀️
Академія української преси спільно з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу оголошує про старт абсолютно нового проєкту з медіаграмотності!
😎Чекаємо на вас 17-19 травня 2021 року на платформі вебконференцій Zoom!
УВАГА! Час роботи всі три дні з 10:00 до 14:00
Буде те, про що ви так часто у нас запитували!
Як навчитися методиці проведення онлайн-тренінгів з медіаграмотності та зробити його пізнавальним й захоплюючим у форматі спільної інтерактивної роботи? Як не нудитися біля екрану комп’ютера за «чорним квадратиком», вислуховуючи годинами «балакаючі голови» на вебінарах?
Будемо грати, спілкуватися, ділитися ідеями, розробляти завдання онлайн, об’єднуватися у команди, брати, робити та навчати інших!
Гарантуємо, що у майбутньому вам вдасться привести своїх слухачів до успіху під назвою «Медіаграмотні… на якій би планеті ви не опинилися!»
🌴Щоб зареєструватися, будь ласка, заповніть анкету>>>
Участь є безкоштовною. Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення. Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту
З питаннями звертайтеся сюди: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Телеграм-канали – сучасний та зручний спосіб комунікації. Сьогодні їх існує безліч: анонімні, офіційні, тематичні. Телеграм-канали стали навіть суттєвими чинниками суспільно-політичного життя країни та світу. У чому ж секрет їх популярності? Чому все більше політиків використовують їх для досягнення своїх цілей?
Академія української преси спільно з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу запрошують вебсемінар «Як примусити телеграм-канали працювати на нас».
Вебінар проходитиме 13-14 травня з 10:00 до 14:15.
Участь є безкоштовною.
Необхідно завантажити та встановити безкоштовний додаток Zoom (https://zoom.us/). Бажано завчасно розібратися з особливостями користування та в налаштуваннях, вибрати правильний ракурс для камери.
Мати ноутбук/мобільний із зарядним пристроєм (тривалість вебінару майже 5 годин), обов’язкова наявність веб-камери (вбудованої камери ноутбуку, камери смартфону) та мікрофону. Зверніть увагу на стабільність інтернет з’єднання.
Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення.
Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту або за вказаним під час реєстрації номером телефону.
Юлія Рицик, 067-372-27-33, info@aup.com.ua
Георгий ПОЧЕПЦОВ, rezonans.asia
Когда власть защищает себя, она не особо разбирается в средствах. В такой ситуации все годится и все бросается в бой. Возрастающая активность государства в этом способе “диалога” выражается в закупке дымовых гранат и спецсредств для подавления бунтов [1] или повышении госдумой в 4 раза штрафов за невыполнение требований силовиков на митингах [2].
Создается система ответственности начальства за политическое поведение подчиненных, ректоров – за студентов: “Руководство вузов сегодня балансирует на тонкой грани: как остаться угодным министерскому начальству и в то же время образумить собственных студентов, участвующих в несанкционированных акциях. Качает из стороны в сторону и студенческие профсоюзы. Часть из них пытается оказать помощь задержанным студентам, другая – хранит стойкий нейтралитет” [3].
Власть в принципе не особо умеет разговаривать с массовым сознанием. Она бы, может, и хотела, но просто не видит особой необходимости в этом. Это сложный процесс, от которого нет немедленного результата. Физические действия – другое, и начальству видно, и демонстрантам больно.
А. Невзоров также не признает нормальным физическое реагирование со стороны государства: “Главное, что все эти дубиночные ухищрения в общем бессмысленны. Во-первых, ненависть и презрение не посадишь и дубиной не оглушишь. А во-вторых, и самых главных, доросло и заговорило поколение, которое вообще не принимает ни скреп, ни Путина, ни попов. И это поколение, эту сталь теперь закаляют в огне уличных боев с бандитствующими омонами. И это поколение показало, что Россия рановато простилась с понятиями свобода и достоинство. Что заселить омоновца и эфэсбэшника в каждый мозг не получилось. Что те заграждения, что мастерила власть внутри каждого легко разносятся вдребезги. Сегодня мальчишки учат стариков и пенсионерок. И те легко учатся. Храбрость штука оказывается совершенно независимая от возраста” [4].
Для общества важными являются как действие государства, так и попытка их объяснить. Государство – это главный коммуникатор по тем объемам информационных потоков, которые он держит в своих руках. Имея столь мощные возможности, государство в то же самое время не может адекватно интерпретировать свои действия. Оно оказалось не в состоянии остановить протесты мирным путем ни в Беларуси, ни в России.
С. Митрофанов иронически посмотрел на интерпретацию в телешоу физической борьбы государства со своими гражданами: “Телевизор утверждает, что общество и полицейское государство, как всегда у нас в стране, едины. Они, мол, выступают синхронно за стабильность и т.п. А протесты, если где и происходят, то совсем по другому поводу. Молодые люди просто устали от ковидного карантина и вышли помахаться с «космонавтами», которые и сами тоже не прочь поразмяться. А еще им всем показалось, что это компьютерная игра. Один паренек, вот, вышел на протест, потому что его заставили два часа ждать в военкомате. Паренек хотел быстрее отправиться в армию, а его заставили ждать, – вот как было дело” [5].
Давайте признаем, мы уже давно живем не столько в мире фактов, сколько в мире интерпретаций. Это и объясняет наше стремление обращаться к разным информационным источникам. Факты известны всем, а интерпретации их могут быть разными. В советское время все читали газеты именно из-за тех или не тех, более мягких или более жестких интерпретаций. Они не противоречили советской модели мира, иначе их бы не печатали в “Литературной газете”, в “Комсомольской правде” или даже в “Известиях”, но они были другими. Кстати, Сталин, предлагая К. Симонову создать “Литературную газету”, и говорил о необходимости немного иной точке зрения там и даже о том, что газета может немного покритиковать власть. А украинским писателям, говорившим ему, что МХАТ ставит как бы совсем непартийные пьесы Булгакова, он опять-таки заметил, что в театр ходят не только члены партии.
Может, при этом Сталин как раз решал нужны ему проблемы, но суть его высказываний правильна. В результате предлагаемой им модели возникает как бы “веер” различающихся сообщений, хотя все они все равно исходят из одного центра. И это завышает их суммарную достоверность для потребителя. Получается, что человеку нужны такие хоть немного отличающиеся тексты. В этой роли часто выступают анекдоты, которые хоть и служили выпусканию пара, но советская власть все равно с ними боролась.
А. Архипова, собрав корпус анекдотов о Сталине, говорит: “Многие из этих анекдотов высмеивали советскую жизнь, в частности план Сталина о «построении социализма в одной, отдельно взятой стране», и получили широкое распространение — см., например, сюжет IV.9 и его ранний вариант, опубликованный в журнале «Бюллетень оппозиции» в 1933 г.: Анекдот к вопросу о правдивости газет. Молотов приходит к Сталину и рассказывает: «Вот, в „Правде“ было написано, что на такой-то площади построен шестиэтажный дом; а я проходил по этой площади и никакого шестиэтажного дома не видел». Сталин: «Ты бы вместо того, чтоб по улицам шляться, газеты повнимательнее читал» [6].
Исследователи используют как свой материал сводки спецслужб того времени: “Эти документы, особенно «сводки о настроениях по местам», сейчас представляют собой ценный социологический материал. Информация собиралась оперуполномоченными при помощи специальной группы агентов каждую неделю по заданной матрице: агент обязан был зафиксировать, где именно и в какой ситуации он услышал данный слух; если он не знал имени рассказчика, то должен был максимально подробно описать его предположительную социальную принадлежность. Таким образом, в поле зрения властей стало попадать огромное количество фольклорных текстов и слухов. В результате началось «наступление на фольклор», при котором любое упоминание актуального события советской жизни в негативном ключе, а также любое положительное или нейтральное упоминание о Троцком, рассматривалось как «контрреволюционная пропаганда». Например, к 1930-м гг. Главлит провел гигантскую работу, успев запретить большое количество политических частушек, собранных и опубликованных в течение 1920-х гг., в которых рядом с Лениным упоминался Троцкий (там же).
Кстати, А. Архипова сама попала под подозрение сейчас, к ней домой тоже наведалась полиция, за то, что она проводила опросы протестующих. И его результаты опровергают привлечение несовершеннолетних, в чем власть обвиняет оппозицию: “В рамках исследовательской работы Архипова и другие учёные регулярно проводят независимые опросы на акциях протеста. Например, учёные выяснили, что на акции в поддержку Алексея Навального 23 января в Москве принимали участие всего 4% несовершеннолетних и что 42% всех участников вышли на такой митинг впервые. На акциях 31 января несовершеннолетних в Москве и Санкт-Петербурге и вовсе оказалось меньше 2%” [7].
Если в жизни есть позитив и негатив, то он должен быть также в информационных и виртуальных потоках. Наличие и негатива, и позитива в информационном и виртуальном потоках создают их достоверность для потребителя. И это то, что так трудно добиться пропаганде, поскольку она всеми силами уходит от негатива, в результате лишаясь доверия населения.
Сегодня роль феномена доверия очень тщательно изучают в бизнесе. И десятилетние исследования, например, дали такие результаты [8]. Люди в компаниях, где есть высокий уровень доверия, имеют: на 74% меньше стресса, на 50% большую производительность, на 13% меньше дней на больничном, на 29% большую удовлетворенность жизнью. Вероятно, существуют близкие результаты и в политической сфере.
Когда власть теряет доверие, это ведет к необратимым последствиям. Режиссер А. Звягинцев так высказывается о телепропагандистах: “У престола власти — шуты гороховые. Они могут долго и с пеной у рта утверждать, что свято «уверовали», распознали, наконец, «по мудрости своей» цели и устройство мира и государства, но все будет игрой. Если умны, значит, разглядели истинные фигуры за кулисой театра теней этой пещеры. А стало быть, если умны — врут и знают, что врут. Ну а если и сами верят в риторику своей пропаганды, стало быть, глупы — и тогда не о чем тут говорить вовсе” [9].
И еще: “Главный же «суд» — над государством, которое сделало возможным такое искажение в человеке его лучших черт; над властью, которая так устроена, что у огромного большинства людей — не у пропагандистов только — нет выбора; система вынуждает всех, кто не крепок и не стоек, выпускать из себя все самое низкое и предлагать на рынок человеческих пороков лесть, трусость, предательство, подлость и компромиссную изворотливость; вынуждает предавать в себе достоинство, идеалы человека свободного, сострадательного и вольного в своем выборе пути” (там же).
Мы говорим о роли интернета, а В. Соловей справедливо возвращает нас к сохраняющейся и в современных условиях роли телевидения: “Вот типичный образчик медиаманипуляции. На брифинге Министерства обороны России было сказано, что у украинской стороны была ВОЗМОЖНОСТЬ сбить малайзийский «Боинг». Какой же вывод сделало подавляющее большинство слушателей и зрителей? Что именно украинская армия СБИЛА самолет. Но ведь на брифинге ничего подобного не утверждалось! Потребителей информации ненавязчиво и весьма профессионально подтолкнули к тому, чтобы подобный вывод они сделали сами. А люди, как известно, очень дорожат собственными умозаключения и стоят за них насмерть. Вот теперь это и есть для них правда. Говорят, интернет предоставляет альтернативу. Это заблуждение. Интернет – это хаос (или лабиринт). И устав от хаоса, от блуждания по паутине, люди все равно обратятся к ТВ. Почему? Оно убедительно, оно непротиворечиво, оно красочно. Помните: лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать? Так вот, телевидение как раз и создает эффект личного присутствия. И никакие ролики на YouTube не способны его заменить” [10].
Тут есть еще один фактор – власть боится не массовости протеста, а демонстрации этой массовости. Видимо, по этой причине штаб Навального “предложил, а Телевизор это воспроизвел на многомиллионную аудиторию, всем сторонникам Навального каждому выходить в свои местные дворы и светить фонариком или телефоном в небо ровно в восемь часов вечера до, скажем, восьми пятнадцати. Очевидно, на радость американским спутникам разведки! Если бы это удалось, получилось бы очень красиво на спутниковой фотографии. Задача Телевизора – изобразить эту действительно сверхмирную акцию как конфронтационную, несанкционированную, т.е. требующую получения разрешения от властей, и, по возможности, действительно пообещать за нее реальные репрессии. Итак, с одной стороны, нам рассказали, что надо делать, – выйти 15-го с фонариком, – а с другой стали «плясать на костях», показывая, как это плохо (ведь не санкционированно же!) и как это глупо (режим ведь не рухнет от света фонариком в небо). Идею репрессий подкрепили высказыванием Дмитрия Пескова, который пообещал не «играть с протестантами в кошки-мышки». Что это означает – непонятно. А красной строкой пошло: «при нарушении закона виновных накажут». Из чего можно предположить, что если вы во дворе зажжете фонарик в восемь вечера, то станете «виновным», а участковый полиционер будет иметь полное право подбежать и заломать вам руки за спину, потом отвести в участок, а суд на следующий день вынесет решение, что с вами в дальнейшем делать” [11].
Это ирония, а правде такой лучше не иметь реализации. Противоположное мнение всегда нелюбимо ни властью, ни отдельным человеком, который с ним встречается. Сегодня Интернет создал облегченную модель встречи с противоположным мнением, хотя и считается, что там люди обитают в своих собственных информационных “пузырях”, где сидят только единомышленники.
Есть даже как бы биологическая причина того, почему нам трудно спорить: “В книге «The Enigma Reason» ученые-когнитивисты Хьюго Мерсье и Дэн Спербер отмечают, что эволюционно наш разум был разработан для того, чтобы решать проблемы, связанные с проживанием в группе. Именно поэтому, когда кто-то подтверждает наши убеждения, будь то одобрительный комментарий или лайк, мы испытываем удовольствие на физиологическом уровне — в кровь выбрасывается гормон дофамин. Это еще одна причина почему логика, научные доказательства и статистические исследования в дискуссиях не работают. Из классических примеров: споры о вреде прививок ведутся до сих пор, несмотря на научные и статистические доказательства их пользы” [12].
Или еще: “В социальной психологии есть такое понятие — диффузия ответственности. Это явление, вследствие которого человек совершает более рискованные поступки, из-за того, что ответственность за них размывается между группой людей. Такой эффект хорошо известен в интернете. В лицо многие не говорили бы такие жесткие и злые вещи, которые они пишут в комментариях, когда вступают в ненужные дискуссии. Отказаться от полемики порой бывает сложно. Наверное, это происходит по той же причине, по которой некоторым из нас непросто пройти мимо, когда какой-то человек выкрикивает нам вслед оскорбления. Зачем мы ввязываемся в ненужные дискуссии в транспорте? Тут работают некоторые эмоциональные триггеры и бессознательные реакции. Как в случае с поляризацией мнений. Всюду, где мы имеем дело с групповым отношением к чему-то, диффузией ответственности, обсуждению в интернете, мы имеем дело с поляризацией и радикализацией мнений. Ну, где мы видели комментарий в сети: «Да, может быть так, а может быть и так»? Люди пишут либо про «лед», либо о «пламени» и всегда выбирают какую-то очень жесткую категорию. И такая поляризация фактически действует как наркотик” (там же).
К этому следует добавить, что особенностью современной ситуации является и то, что ковид с его смертями и локдаунами создал серьезное психологическое напряжение в обществе: “В пандемию чувства бессилия и безнадежности стали настолько распространены, что превратились в почти нормальное явление. То, что мы наблюдаем, может быть не тяжелым психическим расстройством, а временными нарушениями, вызванными текущими обстоятельствами. Это стало диагностической головоломкой для врачей. Признаки депрессии миллионов людей могут быть как временной тоской, так и психическим расстройством” [13].
У власти к тому же “ошибочная оптика”, она считает, что это кто-то виноват в том, что люди выходят на улицы, никогда не думая под таким углом зрения о себе самой, а ведь она главный игрок и практически все зависит от ее действие и ее слов.
А. Асмолов говорит: “Пропаганда по-прежнему через призму авторитарной оптики видит подростков как многочисленных «буратино» и думает, что для каждого из них должен быть найден «папа Карло». Властям ближе концепция заговора, за которым непременно скрывается какой-то центр. Они ищут того самого «главного» блогера, который стоит за протестами и влияет на умы молодежи. Но его нет. Сегодня мы имеем дело с сетевым протестом, в котором нет и не может быть одной пусковой причины, одного источника. Мы имеем дело с уникальной силой сетевого эффекта организации с плавающим лидером. Для того, чтобы сегодня молодежь и подростки нырнули в события, главное — визуализация, а не вербализация.Именно поэтому в этой борьбе за умы выигрывает не телевидение с его статикой, а Тик-Ток. Но ключевым демиургом этого сетевого феномена, охватившего Россию, как это ни парадоксально, является существующая в России пропаганда прошлого времени” [14].
Все и все понимают, но никто ничего не делает, чтобы изменить ситуацию. Получается, что в кризисных ситуациях власть сразу скатывается на более древние методы управления, базирующиеся на использовании силы. И это ее важная ошибка, которая ведет к потере новых поколений. Они не могут адекватно понять, что же произошло, почему из них вдруг делают “рабов власти”, которые не имеют права даже на собственное мнение.
И в заключение высказывание режиссера А. Сокурова: “Я вот сейчас занимаюсь историческим фильмом, историческими материалами и вижу, с какой агрессивностью исторический процесс обгоняет человека, лидера, начинает им управлять, и он даже не понимает, кто и с какой стороны подстегивает его к тому или иному решению. Я много раз убеждался, что исторический лидер не руководит своим временем, он очень часто ничего с ним сделать не может, а пытается хотя бы свою разумную жизнь сохранить или свои принципы реализовать в каких-то границах. Но всегда и все эту битву проигрывали и погибали. Ни один лидер, царь, премьер-министр, президент не смог победить своего времени и не смог выполнить ни одной задачи, которую ставил. Даже самого несгибаемого, де Голля, французы сломали через колено” [15].
Сложные процессы не управляются волей одного человека. Многие хорошие идеи умирают просто потому, что их никто не слышит. Возможно, это идеи иного времени, которые или когда-то были востребованы или будут востребованы потом.
Со сталинских времен мы живем в патерналистском мире, где правит добрая власть, а граждане занимают полюс непослушных детей. Это система, где государство забрало себе право наказывать за непослушание. У С. Михалкова была сказка, которая называлась “Праздник непослушания”. Время протестов тоже является таким праздником непослушания. И власть в этой ситуации должна искать компромиссы, а не способы наказания непослушных.
Литература
Академія української преси оголошує результати Всеукраїнського конкурсу на кращу вправу з інтеграції медіаграмотності для учнів 5-6 класів у 2021/22 навчальному році в рамках усіх освітніх галузей, позаурочної та позашкільної діяльності.
16 квітня 2021 року відбулося засідання членів журі.
Голова комісії: головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН України, відповідальна за упровадження медіаосвіти у загальну середню освіту Раїса Євтушенко.
Секретар: асистентка проєктів АУП Юлія Рицик.
Були присутні:
Оцінювали надіслані на конкурс вправи за наступними критеріями (максимальна загальна кількість балів 100):
Критерій 1: Застосування різноманітних медіаджерел під час вправи, дотримання академічної доброчесності.
Критерій 2: Використання дидактичних і методичних прийомів, форм, методів спрямованих на інтеграцію та формування в учнів навичок медіаграмотності під час проведення вправи.
Критерій 3: Практична спрямованість для подальшого використання в освітньому процесі.
Критерій 4: Вияв критичного мислення щодо змісту медіаджерел та джерел інформації під час вправи.
Зі 129 заявок, які були надіслані на Всеукраїнський конкурс на кращу вправу з інтеграції медіаграмотності для учнів 5-6 класів обрано переможцями 6 вправ, а саме:
Переможці конкурсу отримають авторський гонорар за розробку вправ еквівалентний 130$ та дипломи І-го ступеня.
Дипломи ІІ-го ступеня отримують автори наступних робіт:
Дипломи та комплекти видань видавництва «Соняшник» отримують автори наступних робіт:
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України нагороджує за впровадження медіаграмотності в етнографічні та мистецькі студії наступні вправи:
Усі плани-конспекти вправ, що подані на конкурс та отримали оцінку вище 30 балів зі 100 можливих будуть розміщені на порталі «Медіаосвіта та медіаграмотність» (за умови згоди авторів), а їх автори отримають сертифікати від МОН України та Академії української преси.
Також найближчим часом ми оголосимо про урочистий онлайн-захід, куди запросимо всіх учасників конкурсу. Захід буде транслюватися у прямому ефірі на ресурсах АУП.
Якщо у вас виникли запитання, будь ласка, звертайтеся до асистентки проєктів АУП Юлії Рицик за телефоном 067-372–27–33 або за електронною адресою info@aup.com.ua
Даний конкурс виконується за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Медійна програма в Україні», що реалізується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Академія української преси в партнерстві з Медійною програмою в Україні (виконавцем якої є МГО Internews) оголошує результати конкурсу на підтримання мініпроєктів, що сприятимуть розвитку медіаграмотності під час інфодемії на платформах шкільних бібліотек.
Засідання щодо обговорення заявок конкурсу мініпроєктів «Інструменти медіаграмотності під час інфодемії на платформах шкільних бібліотек» відбулося 15 квітня 2021 року. До складу журі увійшли: голова правління Громадського радіо Андрій Куликов, начальник відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН України Наталія Бєскова, менеджерка медіаосвітніх програм Академії української преси Оксана Волошенюк, головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН України, відповідальна за упровадження медіаосвіти у загальну середню освіту Раїса Євтушенко, програмний менеджер МГО Internews Антон Іванов, програмний директор ГО «Internews-Україна» Андрій Кулаков.
Також на засіданні були присутніми керівниця проєктів Академії української преси Юлія Гуза та асистентка проєктів Академії української преси Юлія Рицик.
Проєкти були оцінені за наступними критеріями:
У результаті із 57 заявок, що були надіслані на конкурс мініпроектів «Інструменти медіаграмотності під час інфодемії на платформах шкільних бібліотек» журі обрали переможцями 5 організацій:
| № | Організація | Назва проєкту |
| 1. | ДНЗ «Уманський професійний аграрний ліцей» | Бібліотека закладу освіти – відкритий простір медіаграмотності |
| 2. | Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти | BiblioMediaSchool |
| 3. | КЗ "Херсонська обласна бібліотека для дітей ім. Дніпрової Чайки" Херсонської обласної ради | Баркемп «BiblioCooking від медіа-шефів» |
| 4. | Комунальний заклад освіти "Середня загальноосвітня школа № 2" Дніпровської міської ради | Дискусійний клуб та шкільне масоврядування КЗО СЗШ №2 за інфомедійне щеплення |
| 5. | Публічно-шкільна бібліотека Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області | Вакцина від інфодемії: підвищуємо медіаграмотність молоді Дядьковицької територіальної громади |
Слідкуйте за реалізацією цих проєктів на ресурсах переможців конкурсу та Академії української преси.
Дякуємо усім, хто зацікавився конкурсом та надіслав пропозиції проєктів. Ми сподіваємося, що вони будуть підтримані та реалізовані у майбутньому.
При виникненні запитань звертайтеся до асистентки проєктів АУП Юлії Рицик за телефоном 067-372–27–33 або за електронною адресою info@aup.com.ua
Даний конкурс виконується за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Медійна програма в Україні», що реалізується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
