🔄 Статтю оновлено (серпень 2026). Додано новий розділ про технологію маркування AI-контенту в Claude та її відмінність від традиційних детекторів ШІ.
Детектори ШІ-тексту не можуть достовірно встановити, хто написав матеріал — людина чи мовна модель. Вони оцінюють статистичну схожість тексту з відомими зразками, але не бачать процесу його створення. Тому навіть високий відсоток «ймовірності ШІ» є лише сигналом для подальшої перевірки, а не доказом авторства, плагіату чи порушення.
Для освіти, журналістики й медіаграмотності це принципове розрізнення. Коли автоматичну оцінку сприймають як вирок, під підозру можуть потрапити добросовісні учні, викладачі, журналісти та автори, які пишуть стисло, структуровано, нерідною мовою або в усталеному професійному стилі.
Перші детектори часто спиралися на передбачуваність слів і нерівномірність ритму тексту. Вважалося, що модель обирає більш очікувані формулювання, тоді як людина пише менш передбачувано. Проблема в тому, що проста, академічна, технічна чи редакційно вивірена людська мова також може бути дуже передбачуваною.
Сучасні системи зазвичай використовують навчені класифікатори. Вони перетворюють текст на математичне представлення, порівнюють його з даними навчання і повертають оцінку ймовірності. Проте така оцінка не пояснює походження конкретного документа. Вона показує лише те, наскільки текст нагадує приклади, які система раніше бачила.
Мовні моделі навчаються на людських текстах, а люди дедалі частіше читають, редагують і наслідують тексти, створені за допомогою ШІ. Межа між двома стилями стає менш чіткою. Формально правильний вступ, симетрична структура або нейтральний тон можуть виникнути і в людини, і в моделі.
Дослідження показують, що повторне перефразування здатне істотно знизити результативність детекторів. У роботі Sadasivan та співавторів описано як практичні атаки на системи виявлення, так і теоретичні обмеження: що ближчими стають розподіли людських і машинних текстів, то меншою є максимально можлива точність класифікації. Новіші експерименти з адаптивним перефразуванням також демонструють перенесення таких атак між різними детекторами.
Детектори залежать від складу навчальних даних. Автори, які пишуть не англійською, користуються шаблонною професійною лексикою або свідомо спрощують мову, можуть частіше отримувати хибні спрацювання. Саме тому механічне застосування одного порога особливо ризиковане в багатомовному освітньому та медійному середовищі України.
Класифікатор навчається на певних генераторах і версіях моделей. Після оновлення мовної моделі, зміни параметрів або появи нового способу редагування її тексти можуть відрізнятися від навчальної вибірки детектора. Відмінний результат у лабораторному тесті не гарантує такої самої якості на реальних матеріалах.
Людина може сформулювати задум і аргументи, попросити ШІ структурувати чернетку, а потім перевірити факти, переписати абзаци та додати власні висновки. Або навпаки — авторський текст може пройти автоматичну мовну коректуру. Бінарна відповідь «людина або ШІ» не описує такого процесу.
У січні 2023 року OpenAI представила власний класифікатор ШІ-тексту, але вже в липні припинила його роботу через низьку точність. За даними компанії, у тестовому наборі він правильно позначав лише 26% машинних текстів як імовірно створені ШІ та помилково зараховував до них 9% людських. Компанія окремо застерігала від використання інструмента як основи для рішень, наголошувала на слабкій роботі з короткими й неангломовними текстами та можливості обходу після редагування. Цей опис збережено в офіційному повідомленні OpenAI.
Замість автоматичного звинувачення за одним числом варто оцінювати сукупність доказів і сам процес роботи:
Академія української преси послідовно поєднує медіаграмотність із практичним вивченням штучного інтелекту. Під час вебінару «Медіаграмотність 2.0: використання ШІ на користь медіаграмотності та освіти» учасники працювали не лише з можливостями інструментів, а й з ризиками дезінформації, етикою та відповідальним використанням моделей.
У матеріалі АУП «Штучний інтелект вміє вигадувати — і саме це проблема» акцент зроблено на перевірці фактів, джерел і збереженні критичної дистанції. А програма вебінару про якісну журналістику в епоху ШІ охоплює галюцинації моделей, маніпуляції, правові й етичні аспекти роботи.
Цей досвід підказує практичний принцип: ШІ може допомагати структурувати, порівнювати та шукати варіанти, але не замінює людського судження. Так само й детектор може привернути увагу до тексту, але не має права підміняти доказ, редакційну перевірку або справедливу процедуру.
Ні. Він оцінює подібність до відомих машинних текстів і може помилятися в обидва боки.
Ні. Перевірка плагіату шукає збіги з джерелами, а ШІ-детектор аналізує статистичні властивості стилю. Це різні перевірки.
Поєднати аналіз джерел, історії створення, чернеток, усного пояснення автора і фактчекінг. Жоден окремий автоматичний показник не повинен бути вирішальним.
Не обов'язково. Їх можна використовувати для попереднього сигналу або дослідження, якщо користувачі розуміють похибку, не приховують обмежень і не роблять категоричних висновків.
Проблему недостовірного визначення ШІ-текстів не вирішить лише «ще кращий» детектор. Освіті й медіа потрібні прозорі правила, культура посилань, перевірка процесу роботи та критичне мислення. Відповідальність має залишатися за людиною — і під час створення матеріалу, і під час його оцінювання.
🆕 Оновлення
Після виходу цієї статті компанія Anthropic анонсувала нову технологію маркування AI-контенту. Ми доповнили матеріал, щоб показати, як цей підхід відрізняється від традиційних детекторів ШІ.
Поки більшість сервісів покладається на детектори ШІ-тексту, Anthropic обрала інший підхід — маркування контенту під час його створення.
У серпні 2026 року компанія повідомила, що майбутні моделі Claude автоматично формуватимуть у тексті невидимий машинозчитуваний водяний знак. Йдеться не про приховані символи й не про доданий фрагмент: статистичний патерн виникає завдяки вибору слів під час генерації. Для зображень і деяких інших підтримуваних файлів використовуватиметься стандарт C2PA, який додає цифрові метадані про походження контенту. Таке рішення впроваджується для виконання вимог Європейського акту про штучний інтелект (EU AI Act), однак застосовуватиметься глобально, а не лише в країнах ЄС. Деталі Anthropic пояснила в офіційному повідомленні про водяний знак Claude.
Важливо розуміти різницю між двома підходами:
Саме тому маркування потенційно може бути надійнішим способом визначення участі конкретної моделі у створенні тексту, ніж сучасні AI-детектори, які нерідко припускаються хибних спрацьовувань.
Водночас Anthropic наголошує, що ця технологія не є універсальним рішенням. Водяний знак працює лише для контенту, створеного моделями Claude, які підтримують цю функцію. Він не визначає, чи написаний текст людиною або іншою моделлю, гірше працює на коротких, фактологічних і лише злегка відредагованих фрагментах та може послабитися після суттєвого переписування. C2PA-метадані у файлах також можуть втрачатися під час їх подальшої обробки.
Для освіти це означає появу нового напряму розвитку: замість дедалі складніших спроб виявити використання ШІ, ринок поступово переходить до інструментів, які дозволяють прозоро позначати контент ще на етапі його створення. Якщо подібний підхід підтримають й інші розробники великих мовних моделей, дискусія може зміститися від питання «Чи написав це ШІ?» до питання «Чи було використання ШІ чесно задеклароване?».
Оригінал і джерела. Цей матеріал є самостійною аналітичною компіляцією, підготовленою за мотивами статті Hamza Boulahia «Why We Can’t Have a Reliable AI Text Detector», оприлюдненої 27 липня 2026 року на Towards AI, а також із використанням наведених вище першоджерел. Текст не є перекладом і не відтворює структуру чи формулювання оригіналу.
Статтю було оброблено за допомогою інструментів штучного інтелекту для структурування та мовної адаптації. Фінальний текст перевірений і відредагований людиною.
👥 Команда Академії української преси провела робочу зустріч із представниками програми Ukraine2EU – EU Integration Support Programme, під час якої презентувала проєкт CONNECT-EU.
🎯 Ми розповіли про його концепцію, ключові індикатори, цільові аудиторії та амбітні плани зі створення мережі агентів європейської інтеграції та регіональних журналістів, які допомагатимуть громадам краще розуміти реформи на шляху України до ЄС.
🔄 Своєю чергою команда Ukraine2EU детально ознайомила нас із правилами реалізації проєкту, організаційними процедурами та особливостями співпраці, а також побажала нашій команді успішної реалізації всіх запланованих заходів.
🙏 Дякуємо партнерам за відкритий діалог, підтримку та довіру.
📢 Попереду багато важливої роботи, і ми вже зовсім скоро оголосимо відкритий набір учасників до проєкту. Слідкуйте за нашими новинами — попереду багато цікавих можливостей!
ℹ️ Цей допис підготовлено за фінансової підтримки Програми Ukraine2EU. Погляди та висловлені думки є виключною відповідальністю Академії української преси і не обов'язково відображають позицію Програми Ukraine2EU або Європейського Союзу.
Локальне медіа не може змусити Google, ChatGPT або іншу систему зі штучним інтелектом процитувати конкретну публікацію. Але редакція може суттєво підвищити свої шанси: зробити сторінку доступною для пошуку, чітко формулювати факти, називати джерела, публікувати унікальну місцеву інформацію та показувати, хто відповідає за матеріал.
Ці рекомендації підготовлено за матеріалами публікації Національної спілки журналістів України «Оптимізуйся або зникни» та вебінару НСЖУ «Чи можна змусити ШІ цитувати медіа?» з журналістом і медіатренером Академії української преси Андрієм Юричком.
Чи можна гарантувати цитування? Ні. Ані метатег, ані спеціальний файл, ані згадка бренду не гарантують появи матеріалу в AI Overviews, AI Mode, ChatGPT чи іншій генеративній відповіді.
Що підвищує шанси? Технічна доступність сторінки, зрозумілий заголовок і лід, точна атрибуція фактів, стабільна адреса сторінки, підтверджене авторство та власні дані редакції.
Чи замінює GEO звичайне SEO? Ні. За офіційними рекомендаціями Google, базові принципи SEO залишаються чинними і для генеративного пошуку. Окремих технічних вимог для потрапляння в AI Overviews або AI Mode немає.
Мініопитування серед зареєстрованих учасників вебінару засвідчило: 97% редакцій уже використовують інструменти ШІ регулярно або час від часу, однак лише 8% легко знаходять власні матеріали в Google та відстежують їх використання системами ШІ. Це не репрезентативне дослідження всіх українських медіа, проте воно показує важливий розрив між активним використанням технологій і вимірюванням власної видимості.
Координаторка з проєктної діяльності НСЖУ Ірина Хроменко звернула увагу на зміну моделі пошуку: замість переліку сайтів користувач дедалі частіше отримує готову коротку відповідь. Для медіа це конкуренція не лише за увагу, а й за переходи на сайт, рекламу та підписку.
«Однотипні згенеровані тексти підвищують цінність якісної авторської журналістики», — наголосив Андрій Юричко.
ШІ може пришвидшувати розшифрування, первинне структурування матеріалу, пошук суперечностей і підготовку варіантів заголовка. Водночас головною перевагою редакції залишаються репортерська присутність, локальна пам’ять, перевірені документи, власні дані та відповідальність за кожен оприлюднений факт.
Матеріал має відкриватися без авторизації, коректно працювати на смартфоні та не бути заблокованим у robots.txt або метатегом noindex. Редакції варто перевіряти індексацію в Google Search Console, карту сайту й налаштування захисних сервісів.
Для появи сторінок у підсумках і фрагментах ChatGPT OpenAI радить не блокувати OAI-SearchBot. GPTBot стосується можливого використання контенту для навчання моделей і керується окремо.
Заголовок, лід і перший абзац кожного розділу мають швидко повідомляти, що сталося, де, коли, з ким і чому це важливо. Формулювання «міська рада», «восени» або «виділили 1,8 мільйона» недостатні без назви громади, року, валюти та номера рішення.
Важливий факт має зберігати атрибуцію навіть тоді, коли пошукова система показує лише один абзац. Називайте установу, документ, посадовця, автора даних або редакцію, яка отримала ексклюзивну відповідь. Це захищає матеріал від помилкового переказу та допомагає коректному цитуванню.
Коротку відповідь система може показати без переходу на сайт. Тому публікація має пропонувати додаткову цінність: повний документ, карту, таблицю, хронологію, калькулятор, оригінальні фото чи відео, методологію або пояснення наслідків саме для конкретної громади.
Google окремо наголошує на цінності корисного, оригінального й нешаблонного контенту, створеного насамперед для людей. Докладніше це пояснено в офіційному посібнику з оптимізації для генеративних функцій пошуку.
Google не вимагає файлу llms.txt, окремої «машинної» версії статті або спеціальної schema-розмітки для AI Overviews. Не потрібно механічно дробити кожен текст на десятки коротких блоків чи створювати сторінки під усі можливі варіанти запиту.
Так само не існує гарантованих формул на кшталт «головне — перші 100 слів», «оновіть третину тексту» або «додайте карту — і ШІ приведе трафік». Структура, фактична точність і корисні мультимедійні елементи важливі тоді, коли вони допомагають читачеві, а не імітують оптимізацію.
Оцінювати видимість одним випадковим запитом не варто: результати залежать від формулювання, країни, часу, персоналізації й режиму пошуку. Базовим інструментом залишається Google Search Console.
У червні 2026 року Google оголосив про поетапне впровадження окремих звітів про покази в генеративних функціях Search і Discover. Вони дають змогу бачити сторінки, країни, пристрої та динаміку показів. Реферальний трафік із ChatGPT можна відстежувати за параметром utm_source=chatgpt.com.
Практичний вебінар «Чи можна змусити ШІ цитувати медіа?» провела Національна спілка журналістів України. Спікером став журналіст, медіатренер АУП і викладач Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Юричко. Захід відбувся в межах пріоритетного напрямку НСЖУ «Відновлення українських медіа» за підтримки Ukrainian Media Fund Nordic.
Для Академії української преси ця тема є частиною системної роботи з розвитку професійної журналістики та відповідального використання цифрових інструментів. Більше матеріалів — у публікації АУП «Медіаграмотність 2.0: використання ШІ на користь медіаграмотності та освіти».
Джерело: Інформаційна служба НСЖУ.
Готові не лише бути медіаграмотними, а й навчати цього інших? Хочете допомагати людям мислити критично, розпізнавати дезінформацію, розвінчувати російську пропаганду та впевнено орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі?
Тоді запрошуємо вас на онлайн-тренінг для тренерів «Фільтруй інформацію – створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик».
Чому саме ми?
Академія української преси вже понад п’ятнадцять років розвиває медіаграмотність в Україні. За цей час АУП підготувала підготувала понад 1100 тренерів, які працюють у школах, університетах, громадських організаціях та з різними аудиторіями по всій країні та за її межами.
Сьогодні ми відкриваємо двері для нового покоління тренерів: активних, небайдужих і готових передавати знання далі.
Важлива умова участі
Після навчання учасники зобов’язуються поділитися отриманими знаннями та навичками шляхом проведення власних тренінгів (щонайменше для 50 осіб) та відзвітувати про проведену роботу до 15 грудня 2026 року. Це є обов’язковою умовою участі. Після надання звітності учасники отримають грошову винагороду в гривнях, еквівалентну 130 євро.
Дати перших онлайн-тренінгів:
Згодом будуть оголошені дати тренінгів у вересні.
Ви можете вибрати зручну для вас дату і взяти участь лише в одному заході. За тиждень до початку кожного з онлайн-тренінгів, якщо ви пройдете конкурсний відбір, ми надішлемо запрошення з детальною інформацією.
Заповнити форму реєстрації тут: https://forms.gle/gW3Te1inL5LyFP1L8
Тренери та експерти:
Тетяна Іванова, медіаекспертка, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
У втіленні тренінгового проєкту партнером АУП є Центр медіа- та цифрової грамотності Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
* Центр медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) при Вільному університеті Берліна є частиною Інституту медіа- та комунікаційних студій та володіє найсучаснішою експертизою в галузі медіаграмотності. Має багаторічний досвід проведення тренінгів і досліджень з журналістами та науковцями з питань комунікації зі східноєвропейських країн. Він також успішно керував іншими проектами в рамках попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
Контактна особа: Юлія Рицик, асистентка проєктів Академії української преси, info@aup.com.ua, (067) 372-27-33.
Долучайтеся до тренерської лабораторії Академії української преси — перетворюйте знання на силу, що поширюється!
Підтримка кожного журналіста — українського чи закордонного, фронтового кореспондента чи працівника локальної редакції — є необхідною умовою того, щоб світ продовжував бачити й розуміти російську війну проти України. Про безпеку медійників, міжнародну солідарність і нові виклики професії говорили під час зустрічі в Національній спілці журналістів України.
До Києва приїхали голова Німецької асоціації журналістів (DJV) Міка Бойстер, координатор проєкту Media Dialogue доктор Вольфґанґ Рессманн та президент CIVIL – Center for Freedom із Північної Македонії Джабір Дерала. Разом з українськими колегами вони обговорили, як велика війна змінила журналістику, що сьогодні найбільше загрожує репортерам і якої допомоги потребують українські медіа.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко наголосив: запитання міжнародних партнерів допомагають точніше пояснити реальність, у якій працює українська журналістика. Підтримка має бути не декларативною, а конкретною — захисне спорядження, детектори дронів, психологічне відновлення, допомога локальним редакціям та постійна міжнародна увага до журналістів, яких незаконно утримує росія.
Окремою темою зустрічі стали 28 цивільних журналістів, яких, за наведеними Сергієм Томіленком даними, росія незаконно утримує в неволі. Колишній політв’язень Кремля Владислав Єсипенко запропонував закордонним колегам ставати інформаційними амбасадорами полонених журналістів, щоб кожна їхня історія отримала голос у світових медіа.
Воєнна журналістка Юлія Суркова звернула увагу на психологічну стійкість медійників. Після фронтових відряджень журналісти повертаються не лише з матеріалами, а й із досвідом, який потребує професійного осмислення та відновлення. Тому психологічні програми й ретрити мають бути такою ж важливою частиною підтримки, як бронежилети, шоломи та інше захисне спорядження.
Змінюється і саме поняття безпечної дистанції. Журналісти дедалі частіше беруть у Центрах журналістської солідарності детектори дронів, а після відряджень повертають їх, щоб обладнанням могли скористатися інші колеги. Така взаємодопомога, підтримка фронтових редакцій і професійний обмін стали важливими складовими стійкості української медіаспільноти.
У зустрічі взяв участь воєнний журналіст, продюсер міжнародних медіа та виконавчий директор Академії української преси Андрій Коваленко. Він наголосив, що технологічна трансформація війни вимагає постійного перегляду правил безпеки:
«Війна, на якій ми працювали у 2022–2024 роках, і війна, на якій ми працюємо сьогодні, — це вже не одна й та сама війна. Вона перетворилася на війну технологій. Фронт дедалі більше нагадує кадри одночасно з “Шаленого Макса” та “Зоряних війн”. Головна загроза тепер приходить не лише із землі — вона постійно над головою. Локація, яка ще вчора була безпечною, за мить може стати смертельною. Дорога, якою пів години тому можна було проїхати, вже може перебувати під контролем дронів. Напис PRESS не зупиняє FPV-дрон. Бронежилет не врятує від прямого влучання. Шолом не захистить від неправильно обраного маршруту. Для російського оператора дрона журналіст — це пріоритетна ціль на екрані. Для росії журналіст — не лише спостерігач. Журналіст — це свідок. А росія боїться свідків своїх злочинів. Детектор дронів не збиває дрон, але він дає найцінніше — час. А у війні дронів саме час реакції часто вирішує все. Безпека — це не лише спорядження. Безпека — це також правильне рішення».
Ці слова окреслюють принципово нову реальність: позначення PRESS більше не гарантує захисту, а загроза з повітря може виникнути далеко від умовної лінії фронту. Обладнання залишається критично важливим, однак його ефективність залежить від підготовки, актуальної оцінки ризиків, маршруту та швидкості ухвалення рішень.
Для Академії української преси підтримка журналістів, які працюють в Україні та розповідають про Україну світові, є практичною і системною роботою. АУП поєднує експертизу у сфері журналістики та медіаосвіти з досвідом роботи в умовах війни: створює навчальні матеріали, проводить професійні дискусії й тренінги з безпеки, допомагає закордонним медійникам краще розуміти український контекст і реалії роботи на місцях.
Практичний вимір цієї роботи — системна підтримка локальних редакцій. На сайті АУП зібрані історії про те, як «Голос Гуляйпілля», «Трудова слава» з Оріхова та «Південна зоря» з Нікополя зберігають для громад доступ до перевіреної інформації під постійними обстрілами.
Важливою складовою цієї підтримки є менторство. Журналіст і медіатренер АУП Андрій Юричко допомагає локальним медіа підвищувати видимість матеріалів у пошуку, розвивати цифрові платформи та ефективніше працювати із соціальними мережами. Його менторська робота з прифронтовими редакціями допомагає їм адаптуватися до цифрових змін, зміцнювати зв’язок з аудиторіями й шукати нові можливості для сталості.
Від початку повномасштабного вторгнення Андрій Коваленко працював більш ніж із сотнею закордонних журналістів, пройшов десятки тисяч кілометрів фронтовими дорогами та допомагав світовим медіа документувати наслідки російської агресії. Цей досвід дозволяє АУП бути важливим містком між українською професійною спільнотою та міжнародними редакціями.
Підтримка має охоплювати всіх, хто чесно й професійно пише про Україну: українських журналістів, які залишаються поруч зі своїми громадами й працюють на фронті, та закордонних колег, завдяки яким українські свідчення доходять до аудиторій у різних країнах. Кожен безпечно підготовлений і точно зроблений матеріал зміцнює міжнародне розуміння України та не дозволяє росії приховати свої злочини.
Журналісти важливі. Важливі їхня безпека, професійна стійкість і право продовжувати свідчити. Саме тому солідарність українських та міжнародних медіаорганізацій має залишатися довготривалою, конкретною і спільною.
За матеріалами допису голови НСЖУ Сергія Томіленка у Facebook.
Скільки разів ви ловили себе на думці, що новина в стрічці «якось не так» звучить – і не могли пояснити, чому? Наскільки легко сьогодні відрізнити зважену аналітику від маніпуляції, а щирий заклик – від інформаційної операції? І чи готові ви та ваші лідери громад, працюючи щодня з людьми, розпізнавати ці техніки не інтуїтивно, а системно?
Академія української преси (АУП) спільно з Вільним університетом Берліна (Німеччина) оголошує набір до нового тренінгового проєкту «FreeMind Ukraine: молодь і громади проти маніпуляцій», спрямованого на посилення медіаграмотності та критичного мислення серед молоді і представників територіальних громад України.
Що передбачає проєкт?
І найголовніше!
Для студентів, чиї команди покажуть найкращі результати і володіють англійською мовою на достатньому рівні, відкривається можливість поїздки до Німеччини – взяти участь у 5-денному навчальному форумі в Берліні.
Важливо (!) Участь у проєкті безкоштовна. Організатори покривають витрати на проведення тренінгів, а також проїзд і проживання учасників форуму в Берліні.
Якщо ви розумієте, наскільки крихкою є довіра в інформаційному просторі під час війни, і хочете навчитися захищати її – не лише для себе, а й для своєї громади, – приєднуйтесь до проєкту FreeMind Ukraine! Деталі згодом.
У втіленні проєкту партнером АУП є Центр медіа- та цифрової грамотності Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
* Центр медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) при Вільному університеті Берліна є частиною Інституту медіа- та комунікаційних студій та володіє найсучаснішою експертизою в галузі медіаграмотності. Має багаторічний досвід проведення тренінгів і досліджень з журналістами та науковцями з питань комунікації зі східноєвропейських країн. Він також успішно керував іншими проектами в рамках попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
Повоєнні вибори можуть стати для України не лише важливою політичною подією, а й справжнім іспитом на демократичну зрілість. Саме тому критичне мислення, перевірка фактів і вміння розпізнавати політичні маніпуляції мають особливе значення.
У новому інтерв’ю Тетяна Іванова розмовляє з Оксаною Ставру — європейською експерткою з питань України та російсько-української війни, юристкою, публіцисткою й авторкою книги «Війна Росії проти України: про що йдеться?».
Авторка та інтерв’юерка: Тетяна Іванова
Експертка: Оксана Ставру
Публікація: Академія української преси, 23 липня 2026 року
Розмова присвячена тому, як зберегти свободу вибору, не відмовляючись від свободи слова, та як не дозволити страху, емоціям і дезінформації визначати наше майбутнє.
Переглянути інтерв’ю на YouTube
Інтерв’ю допоможе підготуватися до тренінгу «Критичне мислення на виборах: як розпізнавати та протидіяти політичній дезінформації». Тренінг організовує Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Дивіться відео до кінця. Перевіряйте факти. Ставте запитання. Захищайте право на усвідомлений вибір.
Справжня перемога демократії — не просто провести вибори, а зберегти свободу вибору.
Ключові теми: вибори в Україні, політична дезінформація, критичне мислення, медіаграмотність, інформаційна безпека, російський інформаційний вплив.
Попри війну, яку росія веде проти України вже понад чотири роки, Академія української преси (АУП) не зупиняє системну роботу з розвитку медіаграмотності, громадянської освіти та журналістики. Ми розпочинаємо новий загальнонаціональний проєкт CONNECT-EU (Communities, News, Networks for European Union), який реалізується за підтримки Програми ЄС Ukraine2EU.
Війна не тільки не скасувала європейського шляху України – навпаки, зробила його ще важливішим. Але гібридні загрози, дезінформація та інформаційний вакуум нікуди не зникли. У багатьох громадах, особливо віддалених від великих центрів, люди досі мало знають про те, що конкретно означає вступ до ЄС для їхнього міста чи села, які реформи вже відбуваються і навіщо вони потрібні у житті.
Саме тому АУП, попри всі виклики воєнного часу, продовжує масштабні проєкти – тому що зупинятися не можна. Інформована громада – це стійка громада. І кожен освітній захід, кожен підготовлений журналіст, кожен агент євроінтеграції – це маленька, але реальна цеглинка в фундаменті майбутнього членства України в Європейському Союзі.
Ми не дублюємо наявні ініціативи, а використовуємо багаторічний досвід АУП у сфері медіаграмотності та громадянської освіти за принципом «люди – журналісти – експерти – влада». Це забезпечить громадам постійний доступ інформації про реформи, навички з розпізнавання маніпуляції, розуміння, що європейська інтеграція – це щоденна робота, яка вже змінює наше життя.
Проєкт реалізується у партнерстві з Міністерством освіти і науки України, яке підтримує ініціативи АУП у сфері формування критичного мислення населення з 2010 року.
Слідкуйте за оновленнями CONNECT-EU на наших офіційних ресурсах.
АУП – одна з провідних українських громадських організацій, що понад два десятиліття працює у сферах журналістики, медіаграмотності та громадянської освіти, реалізуючи масштабні проєкти по всій країні.
Ukraine2EU – ключова програма Європейського Союзу, спрямована на підтримку України в процесі вступу до ЄС.
Цей допис підготовлено за фінансової підтримки Програми Ukraine2EU. Погляди та висловлені думки є виключною відповідальністю Академії української преси і не обов’язково відображають позицію Програми Ukraine2EU або Європейського Союзу.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну кардинально змінило репортажі про війну, так само як і саму лінію фронту. Фронтова лінія більше не є фіксованою межею, а являє собою мінливу мережу артилерійських зон, дронового спостереження та ракетних ударів, що поширюють небезпеку далеко за межі традиційних бойових зон. Журналісти, які приїжджають в Україну для висвітлення війни, тепер мусять орієнтуватися не лише в насильстві конфлікту, але й у технологічних реаліях поля бою, насиченого дронами, електронною війною та постійним спостереженням .
Мало хто розуміє цей новий ландшафт краще за Андрія Коваленка, українського локального продюсера та виконавчого директора Академії української преси. З перших днів вторгнення 2022 року Коваленко тісно співпрацює з міжнародними кореспондентами, допомагаючи їм безпечно висвітлювати події з найнебезпечніших зон війни, включаючи Київ, Бучу, Ірпінь та навколишні регіони. Його роль поєднує логістичну координацію, переклад та польове виробництво, часто в умовах, коли рішення щодо безпеки доводиться приймати швидко та з неповною інформацією .
Автор Scott Douglas Jacobsen
Оригніал публікації How Journalism Survives Ukraine’s War. Переклад українською здійснений Perplexity.ai. Ілюстрація Джона Лаймана
Досвід Коваленка дав йому унікальну перспективу на те, як сучасна війна змінює журналістику. Від порад репортерам щодо культурної обізнаності та операційної безпеки до пояснення того, як дрони розширили «зону ураження» далеко за фронт, він став неформальним інструктором для багатьох іноземних журналістів, які намагаються зрозуміти — та вижити — у реаліях висвітлення подій в Україні. В цьому інтерв’ю він розмірковує про те, як репортажі про війну змінилися в еру дронів і чому підготовка, дисципліна та скромність є життєво необхідними для журналістів у конфлікті, де, як він прямо каже, жодна історія не варта життя .
Скотт Дуглас Джейкобсен: Ви тісно працювали з багатьма міжнародними репортерами — включаючи таких, як я, — які приїжджають з дуже різними рівнями інституційної підтримки, фінансовими ресурсами та попереднім досвідом у зонах конфліктів. Коли ви навчаєте журналістів з таких різних місць, як Західна Європа, Близький Схід, Північна Америка чи Латинська Америка, як ви адаптуєте свої рекомендації до цих різних фонів? Зокрема, як ви передаєте культурний контекст, усвідомлення безпеки та практичні знання для роботи в польових умовах таким журналістам з різних професійних і регіональних культур, щоб вони могли ефективно їх засвоїти та застосовувати на місцях в Україні?
Андрій Коваленко: Це цікаве питання. Мій фокус — дати їм чітку інформацію про країну — про Україну, нашу культуру та реалії, які вони мусять зрозуміти, щоб тут працювати. Це перше.
Я також надаю культурний контекст. Україна — мультикультурна країна, тому висвітлення часто залежить від людей у центрі історії. Другий пріоритет — пояснити ситуацію з безпекою через інформацію та практичні приклади. Навіть журналісти з військовим досвідом, які висвітлювали конфлікти в Чечні, Грузії чи Іраку, мусять адаптуватися до цієї війни .
Наприклад, я працював з Süddeutsche Zeitung, великою німецькою газетою, та журналістом Флоріаном Гасселем. Гассель висвітлював Чечню та інші зони конфліктів.
Ця війна відрізняється від багатьох попередніх тим, скільки можна побачити та поділитися в реальному часі завдяки сучасним технологіям. Інша відмінність — українські військові структури часто були відносно відкритими до співпраці як з міжнародними, так і з вітчизняними ЗМІ, з інтересом показати, що відбувається на землі .
Безпека — ще одна велика проблема, особливо через технологічні розробки, як дрони. На початку повномасштабного вторгнення 2022 року українські сили почали використовувати комерційні дрони — наприклад, лінійку DJI Mavic — та адаптувати їх для розвідки і, в деяких випадках, для імпровізованих ударів.
Потім настала ера FPV-дронів, які значно змінили поле бою. FPV-системи, що використовуються в Україні, часто коштують близько 500 доларів — іноді більше.
Це створює значну асиметрію витрат: відносно дешевий дрон може знищити або вивести з ладу броньовані машини вартістю в мільйони. Сучасні основні бойові танки мають різну ціну залежно від моделі, але багато коштують кілька мільйонів доларів, а деякі варіанти перевищують 10 мільйонів.
Ця зміна допомогла сформувати те, як виглядає ера дронів та артилерії. Танки не стали марними, але стали набагато вразливішими і тепер вимагають інших тактик, систем захисту та операційної підтримки, ніж у попередніх конфліктах.
Танки все ще можуть працювати, але головним чином у підтримуючій ролі для піхоти під час наступальних операцій, як ми бачили навіть у 2023 році. Під час українського контрнаступу того року Росія вже значно розвинула свої можливості дронів. У результаті кілька західних танків — включаючи Leopard та деякі Challenger — були пошкоджені чи знищені російською артилерією, протитанковими засобами та дронами.
Отже, ситуація діє в обидва боки. Це стало своєрідним технологічним змаганням — хто швидше розробить щось нове чи покращить і еволюціонує дронові системи. Один приклад — дрони з оптоволоконним керуванням.
Минулого року ці дрони зазвичай могли працювати на відстанях приблизно від одного до п’яти кілометрів. Нещодавно, після повернення з Донецького регіону, я бачив системи, здатні працювати на відстанях близько сорока-п’ятдесяти кілометрів з оптоволоконним керуванням.
Це також викликає серйозні проблеми безпеки. Російські сили часто не чітко розрізняють цілі. Якщо вони бачать транспортний засіб, який вважають можливим для удару, вони можуть його атакувати. Навіть машини, позначені для евакуації, швидкі допомоги чи пресові автомобілі можуть стати цілями.
Через це ми дедалі частіше припиняємо маркувати авто «PRESS», а в деяких випадках знімаємо пресові позначки з бронежилетів. Я також раджу журналістам не носити військові кольори, як камуфляж чи зелений. Одяг та захисне спорядження мають бути нейтральними — чорний, синій чи інші цивільні кольори.
Ще одна проблема — те, що ми називаємо «зоною ураження». Традиційно поле бою вважалося нулевій лінією — безпосереднім фронтом. Сьогодні зона ураження може простягатися на 20-30 кілометрів від фронту. Міста як Краматорськ, Слов’янськ та Херсон можуть потрапляти в цю зону ризику.
Ця небезпека стосується обох сторін конфлікту. Тому район став набагато небезпечнішим, ніж раніше. Навіть рік тому Краматорськ, хоча й фронтове місто, мав відносно безпечніші умови. Тепер це не так. Дрони там діють дуже часто.
Для превентивних інструментів ми іноді використовуємо аналізатори чи детектори дронів. Ці пристрої не захищають безпосередньо, але допомагають зрозуміти, що відбувається. Національна спілка журналістів України надала мені один, бо знає, що я часто працюю з іноземними журналістами.
Пристрій може перехоплювати відеосигнал дрона — той самий вид, що бачить оператор дрона. Він дозволяє побачити ландшафт, напрямок дрона та приблизну відстань. Ця інформація може бути критичною.
Якщо ви розумієте, що дрон наближається до вашого місця чи авто, у вас є трохи більше часу на реакцію. Ви можете швидко виїхати машиною. Якщо часу недостатньо, ви можете сховати авто за допомогою рельєфу чи споруд. У деяких ситуаціях єдиний варіант — покинути авто та бігти до укриття.
Через ці розробки робота на передовій сьогодні дуже відрізняється від початку повномасштабного вторгнення.
Джейкобсен: Поза культурною обізнаністю та брифінгами щодо ситуації, які практичні рекомендації ви даєте журналістам, які готуються працювати поблизу фронту — чи навіть просто висвітлювати події в інших частинах України під час війни? Від тактичної медицини та логістики до розміщення, навігації та пересування через спірні зони, які найважливіші застереження чи звички мають розвинути іноземні репортери перед початком роботи в такому непередбачуваному безпековому середовищі?
Коваленко: Навчання тактичній медицині єessential. Це основа безпеки в польових умовах з кількох причин. По-перше, ви мусять урятувати себе. По-друге, ви можете врятувати членів своєї команди. По-третє, ви можете допомогти пораненим цивільним чи солдатам.
Це не тільки стандартний протокол MARCH у бойовій медицині. В Україні ситуація часто інша, бо терміни евакуації непередбачувані. У багатьох військових доктринах є ідея «золотої години» для евакуації та лікування. В Україні цей термін часто неможливий. Евакуація може тривати багато годин, особливо бо дронова активність може перешкоджати машинам дістатися до поранених. Іноді люди мусять залишатися на місці 6-8 годин, поки евакуація не стане можливою.
Через це використання турнікета треба ретельно керувати. Зазвичай турнікет накладається на обмежений час — часто 1-2 години, — бо тривала обмеження кровотоку може спричинити серйозне пошкодження тканин. За нинішніх умов медики часто комбінують турнікет з тампонуванням рани та іншими техніками, щоб стабілізувати кровотечу, зменшуючи ризик довгострокових ушкоджень. Тому практичне навчання тактичній медицині надзвичайно важливе.
Логістика — ще одна велика проблема. Журналісти поблизу фронту мають уникати готелів у прифронтових регіонах. Натомість безпечніше орендувати квартиру чи інше приватне помешкання. Російські удари неодноразово націлювалися на готелі, відомі тим, що там зупиняються журналісти. Самостійно в Харківській області кілька готелів зруйновано під час війни, і кілька журналістів поранено в таких атаках.
Я сам це пережив у Харкові в жовтні 2023 року, коли російський ракетний удар влучив у готель. Я був у ліжку, коли вибух розбив вікна. Падаюча рама поранила мене, зламавши два ребра. Я також мав порізи та синці, а наша машина надворі була зруйнована. Такі досвіди роблять зрозумілим, що готелі часто є цілями.
Ще одна проблема — навігація. Під час великих повітряних тривог у регіонах як Донецьк, Харків чи іноді навіть Київ електронні перешкоди можуть порушувати GPS-сигнали. Коли це стається, навігаційні системи можуть перестати працювати належно. Важливо завантажити карти для офлайн-роботи та заздалегідь вивчити місцеву дорожню мережу.
У прифронтових регіонах легко звернути не туди й опинитися в надзвичайно небезпечному місці. Наприклад, якщо ви їдете Донецьким регіоном, неправильний поворот може привести до зон як Покровськ чи інші активні фронтові зони.
Під час їзди поблизу фронту радимо трохи відкрити вікно та слухати дрони. Багато дронів швидкі, але й гучні, тож іноді їх чути наближення. Водночас хтось у машині має постійно моніторити дорогу та околиці. У багатьох командах є фактично другий спостерігач, який стежить за небом та рельєфом.
Багато фронтових доріг тепер вкриті сітками проти дронів — структури, іноді звані «антідроновими тунелями». Ці сітки дають деякий захист, але не ідеальний. У деяких випадках один дрон може пошкодити сітку, створивши прорив, через який інший дрон атакує машини. Ці структури головним чином дають водіям більше часу на реакцію.
Ще один критичний пункт — розуміння ризиків. Це не комп’ютерна гра. Немає кнопки перезапуску, немає другої спроби. У вас одне життя. Жодна історія з фронту не варта смерті. Якщо журналіст гине, він не може розповісти історію.
Тому ви мусять постійно оцінювати, чи дійсно необхідно входити в небезпечну зону. Іноді історію можна висвітлити з безпечнішого місця чи поспілкувавшись з людьми, які там були.
Джейкобсен: Сучасна війна також глибоко формується цифровою інфраструктурою — мережами зв’язку, супутниковими з’єднаннями та постійним потоком онлайн-інформації. Для журналістів в Україні яку роль відіграють інструменти як VPN та інші цифрові заходи безпеки в повсякденному репортажі? Чи є особливі цифрові застереження, практики комунікації чи технологічні звички, які, на вашу думку, журналісти мають прийняти, щоб безпечно та ефективно працювати в конфліктному середовищі, де кіберризики та контроль інформації дедалі більше є частиною поля бою?
Коваленко: Щодо цифрової безпеки, VPN корисні в кількох ситуаціях. Російські сайти та онлайн-сервіси часто блокуються в Україні, тож журналістам може знадобитися VPN для доступу до російських джерел для досліджень. У деяких прифронтових регіонах певні онлайн-платформи чи інструменти зв’язку можуть працювати надійніше через VPN.
Ще одна практична проблема — гроші. Навіть у пошкоджених містах Донецького регіону, як Добропілля, люди ведуть маленькі крамниці. Багато місць використовують генератори та Starlink, що іноді дозволяє платити карткою. Однак розумно мати при собі готівку в гривнях, бо електрика та зв’язок можуть зникнути.
Нарешті, під час великих повітряних атак важливо дотримуватися базових правил укриття. Одна поширена рекомендація — «правило двох стін». Ви маєте триматися подалі від вікон і мати щонайменше дві суцільні стіни між собою та зовнішнім світом. Ванні кімнати чи внутрішні коридори часто безпечніші. Нижні поверхи загалом безпечніші.
Звісно, найкращий варіант — піти до належного підземного укриття. Але якщо це неможливо, ці застереження можуть підвищити шанси вижити під час ракетного чи дронового удару.
Джейкобсен: Дуже дякую за можливість та ваш час, Андрію.
