Ми звикли думати про журналістику як про щось стабільне. Газета — це просто газета, а новини завжди поруч у смартфоні. Але у прифронтових містечках та селах України журналістика більше не стабільна. Вона — це боротьба: за світло, воду, тепло, інформацію і виживання між загрозами окупації, обстрілами та вимушеною евакуацією.
Журналіст газети «Білопільщина» Юрій КАЛІНІЧЕНКО
– Коли ти чуєш вихід, а через секунду чуєш свист снаряду, то через дві він уже у тебе під ногами – три секунди на все, – розповідає журналіст газети «Білопільщина» Юрій КАЛІНІЧЕНКО про умови роботи в 2022-23 роках на прикордонних з росією територіях Сумщини. — Бувало таке, що прилітало до тридцяти по центру за день, періодично прилітали каби. Ми вперше побачили і відчули нові російські КАБ-500. У редакції провалена стеля, винесли техніку у безпечне місце – продовжуємо працювати.
Ці локальні редакції діють. І сила яка дає їм ресурс для виживання — люди навколо, які не здаються.
Президент АУП, професор, доктор наук Валерій ІВАНОВ
– Вони не вигадали новий формат, але працюють у таких умовах, які руйнують саму ідею медіа як спокійного потоку новин, – говорить президент АУП, професор, доктор наук Валерій ІВАНОВ. — Коли кожен випуск газети — це подвиг, а кожна стаття може бути останньою, питання «чому вони це роблять?» стає важливішим за «як».
Чому вони це роблять? У світі, де великі медіа орієнтуються на кліки й алгоритми, ці редакції живуть за зовсім іншими правилами. Для них важливо бути потрібними своїй аудиторії, подивитися в очі, коли простягаєш газету, почути слова вдячності (або звинувачення у нещирості) відразу після публікації, а не у вигляді анонімного коментаря під постом.
Академія української преси проїхала більш ніж 2 000 кілометрів прифронтовими дорогами, побувала в Харківській, Донецькій, Сумській областях і поспілкувалася з редакціями, які підтримує у 2025 році в рамках проєкту АУП «Українські регіональні (прифронтові) медіа» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США.
Новий контекст старих місій для медіа
До війни все було інакше. У невеликих містечках новини поширювалися швидше через розмови, ніж через інтернет. Локальні газети у невеликих містах були таким собі розширенням спільнот: всі один одного знали, і редакція не просто повідомляла новини, а створювала локальну історію. Зараз це змінилося. Частина людей виїхала, частина на фронті, а ті, хто залишився – просто виживають.
Що роблять медіа за таких обставин? Вони адаптуються. Наприклад, редакція «Дружківка на долонях» продовжує працювати, попри загрозу постійних обстрілів. Їхня мотивація проста — вони потрібні.
Редактор «Дружківки на долонях» Антон ЗАЙЦЕВ
– Ми будемо працювати, поки зможемо, але фронт все ближче — ділиться редатор «Дружківки на долонях» Антон ЗАЙЦЕВ. — Ми повідомляємо про місця, де можна отримати воду, отримати гуманітарну допомогу, бо для нашого міста це величезна проблема. І ці матеріал завжди затребувані після російських обстрілів по критичній інфраструктурі.
Це ключове слово — «потрібні». Коли громада розпадається, люди займаються виживанням, медіа — це нитка, яка тримає її разом.
Уявіть себе на місці читача, який живе у прифронтовому місті. Що ви хочете знати? Де знайти воду? Як отримати гуманітарну допомогу? Що відбувається з вашими сусідами чи друзями? Чи може який наряд одягнула відома голлівудська акторка на черговій премії?
У Барвінковому Харківської області місцева газета «Вісті Барвінківщини» стала єдиним джерелом фотоілюстрацій для створення меморіалу загиблим героям. Уявіть собі: ні влада, ні люди не мали навіть фотографій цих героїв. Газета фіксувала історії життя громади, як люди вибирали стати на захист свого міста та як вони загинули. Тому і мала в своїх архівах фотографії та контакти родин для отримання дозволу.
Це робить ці медіа чимось більшим за просто джерело новин. Вони зберігають пам’ять. Без журналістів та архіву газети не було б цих історій, без історій — не було б пам’яті.
Чому вони не здаються
Реальність така: більшість із цих журналістів могли б залишити свої міста, знайти іншу роботу в безпечному регіоні чи отримувати соціальні виплати за кордоном. Але вони залишаються. Чому? — це одне із питань, які команда АУП обговорювала під час зустрічі.
Одна з причин — почуття обов’язку. В Ізюмі, Барвінкові, Дружковці, Великій Писарівці, Білопіллі, де за одну ніч може прилетіти до десятка снарядів, а fvp-дрони окупантів регулярно влаштовують «сафарі» на цивільних — редакції відновили випуски після деокупації. Їхня мотивація проста: «Ми повинні виконати свої зобов’язання перед передплатниками».
головна редакторка «Вісті Барвінківщини» Ірина СТОЛБОВА
– Це дуже символічно, на 2022 рік ми мали 2022 передплатника, — згадує головна редакторка «Вісті Барвінківщини» Ірина СТОЛБОВА. — Цьогорічна передплата в чотири рази менша, але ще багато людей купує газету вроздріб по магазинам. І ми пишаємося, що після деокупації, за підтримки НСЖУ, ми виконали перед передплатниками ВСІ свої зобовʼязання! Хоча довелося відправляти примірники по всій Україні в родини, які були змушені виїхати.
Інша причина — довіра. Люди читають газети, коли доступ до інтернету обмежений або відсутній тижнями. І як завжди під час війни, утворюється інформаційний вакуум щодо локальних нових та подій.
Журналіст «Обрії Ізюмщини» Микола КАЛЮЖНИЙ
– Ми спочатку думали чи піде газета. Але запит виявився дуже значний, — ділиться враженнями після деокупації журналіст «Обрії Ізюмщини» Микола КАЛЮЖНИЙ. — Люди спрагли до інформації. Був повний брак інформації. Відсутність комунікації влади та громади породжувала фейки, побрехеньки. Тому ми вирішили робити друкований варіант. Це виявився правильний напрямок, хоч і дуже складний.
Головний редактор газети «Ворскла» Олексій ПАСЮГА
– За рахунок Охтирки ми майже подвоїли тираж після втрати підписників у перші роки війни, — ділиться головний редактор великописарівської газети Сумської області «Ворскла» Олексій ПАСЮГА. — Аудиторію потрібно привчати читати, а тут не було жодної газети два роки. І зараз вони читають, хоча це здавалося спочатку неможливим.
Це працює. Бо ці медіа не просто повідомляють новини. Вони — нитка, що з’єднує громади, людей та ідеї, які розірвала війна.
Що ми можемо дізнатися від цих журналістів
Серед багатьох матеріалів, які щодня, щотижня чи щомісяця виходять у прифронтових районах, найбільш затребуваними є:
Є щось майже неймовірне у тому, як ці медіа виживають. Вони працюють, коли здається, що працювати неможливо. І це ставить цікаве запитання: чи можлива така відданість у інших сферах?
Ці люди — не ідеальні герої. Вони різного віку, освіти, досвіду. Хтось пережив окупацію, хтось переїхав, вже повернувся, продовжує писати для своєї аудиторії. Їх об’єднує одне – бажання бути корисними. Це базові речі. І вони не звучать як «новини» в традиційному сенсі. Але, по суті, це й є — те, що має значення для людей.
І, можливо, саме це — найцінніший урок.
Що означає бути потрібним
Якщо ви думаєте про журналістику як про продукт або бізнес, то ці медіа не мають сенсу. Але якщо ви думаєте про журналістику як про місію, то журналісти — її серце. Вони працюють не тому, що це вигідно, а тому, що це потрібно.
Це звучить просто, але подумайте: чи багато хто з нас може сказати те саме про свою роботу?
Можливо, в цьому і є справжній сенс слова «відданість».
Уявіть, що на вашій епітафії написано:
«Штучному інтелекту знадобилося лише дві години, щоб відтворити мене на 85%. Чи це все ще я?»
Якщо цей сценарій здається вам утопічним або моторошним – це більше не наукова фантастика. Саме так вже працюють сучасні технології: штучний інтелект вже може відтворити вашу особистість за лічені години, повідомляє LiveScience. Але, чесно кажучи, мене більше цікавить, що входить у ці 15%, яких вони не відтворюють? Моя любов до чорного чаю після 23:00 чи здатність завжди забувати, куди поклав ключі?
У цій частині про LLM (попередні шість можна знайти на ресурсах Академії української преси) ми зануримося у майбутнє цифрового безсмертя. Із гумором і легким скептицизмом подивимося, що це означає для нас і чи варто нам спокійно йти в інший світ, знаючи, що нас «збережуть» у хмарі (щоправда, поки не повністю).
Святі, яких ми створили
Ідея звертатися до «безсмертних» мудреців існувала завжди. Наприклад, святі, визнані церквою, були першими «культурними аватарами», які пережили своє фізичне життя. Ми досі читаємо їхні тексти, звертаємося в молитвах, шукаємо порад у трактатах і дослухаємося до тлумачень істориків та богословів.
Уявіть, що ми могли б говорити з ними через чат-боти. Наприклад, запитати у святого Августина про його думку щодо сучасних етичних проблем з ШІ або перепитати князя Юрія Долгорукого, чи справді варто було заселяти болота московії.
Завдяки технологіям оцифрування це стає можливим і для тих, хто живе тепер і для майбутніх поколінь. Втім, не очікуйте, що Тарас Шевченко рекомендуватиме вам інвестувати в криптовалюти. А якщо й рекомендуватиме — чи залишиться він для вас авторитетом?
Людину можна скопіювати: докази та дослідження
Уявіть, що всього за дві години ви можете створити цифрову версію себе самого — і ні, це не розіграш із дешевим вірусним відео. Саме стільки потрібно сучасним мовним моделям, щоб вивчити ваш стиль спілкування, звички та навіть вашу давню традицію додавати не анімований старомодний смайлик ":)" наприкінці кожного повідомлення.
Це стало можливим за результатами досліджень Університету Стенфорда та Google, які виклали простий, але неймовірно ефективний метод “копіювання” людей. Ви сідаєте, ведете розмову про свої цінності, життєві пріоритети, дивні звички й навіть про нерозділену любов. Далі відбувається магія: штучний інтелект використовує ці дані, аби створити вашого «цифрового двійника» — настільки точного, що ви й не впізнаєте себе навіть у черзі за кавою (чи у переписці з рідними).
Тут приховано найцікавіше. Під час експерименту, у якому взяли участь 1,052 людини, дослідники двічі тестували реальних учасників: спочатку відразу, а потім через два тижні. Водночас те саме робили їхні цифрові копії. Результат? У 85% випадків відповіді штучного інтелекту збігалися з реальними. Уявіть собі: ви змінюєте погляди на життя через життєві обставини, а ваш ШІ-оригінал, виявляється, думає так само.
Методологія тут доволі прямолінійна:
Цей підхід відкриває неймовірні перспективи для психології, соціології та навіть державного планування. Можна тестувати нові політики чи соціальні кампанії на «віртуальних людях» замість того, щоб ризикувати реальними ресурсами та емоціями. Та й про маркетинг не забуваймо: майбутні рекламні стратегії можуть бути точнісінько підібрані під ваші смаки, бо ваш цифровий двійник уже все про це розповів.
Проте є й підводні камені, які варто тримати в полі зору. LLM поки що нерідко буксує там, де потрібен складний соціальний контекст або «живе» спілкування: у грі, перемовинах, раптових змінах умов. Крім того, не забуваймо про етику: можливості маніпулювати людьми завжди зростають пропорційно до розвитку таких технологій. І якщо ви колись почуєте від свого цифрового двійника, що він любить класичну оперу замість серіалів Netflix — можливо, вашому штучному альтер-его вже пора на відверту розмову з вами.
Чи готові ми спілкуватися з цифровими тінями
Зізнаймося, кожен мав момент, коли хотілося ще раз почути голос померлої рідної людини. Скажімо, спитати дідуся, як полагодити старий годинник, чи уточнити у бабусі рецепт фірмового борщу, де інгредієнти вимірювалися «трошки», «на око» і «поки не виглядатиме ідеально».
Сучасні технології створюють не просто пам’ятник пам’яті, а інтерактивне «вікно» в минуле. Платформи на кшталт HereAfter (і подібні в Китаї) дають змогу створювати цифрових аватарів ваших рідних, використовуючи аудіозаписи, фото, повідомлення та відео, щоб «оживити» спогади про померлих.
У Китаї, наприклад, вже з’являються цілі цифрові меморіали: віртуальні простори для спогадів. Ви можете залишати там голосові повідомлення, дивитися фотографії чи навіть «поспілкуватися» з копією близької людини, яка відповідає на основі зібраних даних. Це не просто платформа для спогадів — це справжній міст між минулим і сьогоденням.
Водночас психологи попереджають: спілкування з «цифровими тінями» може мати й протилежний результат. Замість того щоб допомогти пережити втрату, воно може ускладнити процес. Як відпустити людину, якщо її голос доступний 24/7, мов пісня в Spotify?
Утім, є й позитивні сторони. Подумайте про це як про особистий архів, що не лише зберігає спогади, а й дає змогу ділитися ними з майбутніми поколіннями. Ваші правнуки, наприклад, зможуть запитати: «Прабабусю, а як ти прожила карантин у 2020 році?» — і отримати емоційну відповідь: «Тоді ми скуповували гречку, мили руки, носили маски й думали, що це найгірше, що могло статися з українцями».
Зрештою, залишається питання: де межа між реальністю та імітацією? Коли ми говоримо з аватаром, чи пам’ятаємо, що це не людина, а алгоритм із базою даних? І чи зможемо ми «відпустити» тих, хто пішов, якщо їхні цифрові голоси продовжують звучати в нашому житті?
Тут постають складні запитання:
А якщо ШІ вирішить «поліпшити» вашу особистість, додавши більше оптимізму, зменшивши нарікання й замінивши любов до серіалів на захоплення класичною оперою — чи залишитесь ви собою?
Одна справа, коли ваш аватар допомагає зберігати теплі спогади в родині. Інша справа — коли він починає голосувати на виборах. Уявіть заголовки: «Цифровий Максим 5.0 підтримав кандидата, якого справжній Максим терпіти не міг!»
Майбутнє цифрового безсмертя
Через 50 років (або й швидше) ми побачимо не лише інтерактивних аватарів звичайних людей, а й цифрові «версії» політиків, письменників чи артистів (що вже викликає обурення у профспілки акторів SAG-AFTRA зі 160 000 членів Голівуду). Можливо, ми матимемо цілу серію серіалів від Netflix із цифровими тінями видатних особистостей, що розповідатимуть про свої пригоди.
І головне питання: чи зможемо ми прийняти цей новий спосіб існування? Чи будемо сумніватися в справжності наших цифрових копій? У романах «Старость аксолотля» Яцека Дукая та в циклі «Всесвіт Боба» Боба Йоханссона (мені особисто другий більше до душі, хоча перший ближчий до реальності) йдеться не лише про технологічний прорив, а й про філософське переосмислення викликів для всієї людської цивілізації. Ми завжди прагнули лишити по собі слід, але чи готові стати частиною нескінченної цифрової хмари?
P.S. І якщо ваша цифрова версія колись читатиме це разом із вами — привіт! 😊
FAQ: Часті питання
Чи можна вимкнути свій цифровий аватар?
Залежить від платформи. Але чи захочете ви це зробити? І чи надасте ви вашому аватару таке право?
Чи можуть мої дані бути зламані?
Так, як і будь-які інші дані. Ваша цифрова копія може «зламатися» або почати поводитися не так, як ви б очікували. Може бути модифікована, інфікована вірусом чи стати несумісною з новим програмним забезпеченням.
Summary (Короткий виклад):
У тексті йдеться про майбутнє «цифрового безсмертя», коли штучний інтелект може створювати цифрові копії людей. Автор розглядає, як це впливає на пам’ять про померлих, стосунки з їхніми «цифровими тінями» та які етичні й філософські питання це викликає. Також порушуються теми власності на дані, автентичності цифрових аватарів і потенційної небезпеки втрати контролю над ними.
Пластмаси рідко потрапляють у новини. Але стаття про чорний пластик, опублікована в жовтні 2024 року в рецензованому журналі Chemosphere, спричинила паніку: начебто ваші кухонні лопатки отруйні, і кожна вечеря з ними — це квиток до токсикології. ЗМІ від Newsmax і Food and Wine до Daily Mail і CNN вибухнули посиланнями на це дослідження, а громадськість дуже швидко почала обговорювати невтішні результати і вирішувати, куди подіти начебто отруйні кухонні лопатки. Однак уже в грудні це математичне дослідження завантажили у мовну модель ChatGPT o1, і вона виявила математичну помилку. Чорний пластик, – і кухонні лопатки,– знову стали безпечними!
Ця історія чудово ілюструє, для чого насправді створили великі мовні моделі (LLM): аналіз даних у масштабах, які недоступні ні людському мозку, ні звичайним комп’ютерним алгоритмам.
Більшість людей бачить LLM як інструмент для генерування текстів, створення картин чи пісень. Це цікаво, і на тренінгах в АУП ми розповідаємо, як це зробити. Проте основне завдання мовних моделей — упорядкування інформаційного безладу. Ми живемо в час, коли обсяг даних перевищує наші можливості їх зрозуміти. І хоча базові комп’ютерні алгоритми добре працюють зі структурованими таблицями, вони безсилі перед гігантським океаном текстів, де результат залежить від контексту.
LLM можуть не лише читати мільярди сторінок, а й бачити зв’язки між подіями, які людина може пропустити. Вони знаходять закономірності в хаосі й роблять це з вражаючою швидкістю.
Генерація текстів, картин чи музики — це лише питання маркетингу: вітрина, яка привертає увагу і забезпечує фінансування. Продаж ліцензій, інтеграції у бізнес-сервіси чи соціальні мережі — усе це спосіб зібрати кошти для вдосконалення основної функції LLM, а саме аналітики.
Пам’ятаєте Гарі Селдона з трилогії Айзека Азімова? Його теорія психоісторії передбачала майбутнє людства на тисячі років, використовуючи математику й аналіз великих суспільних даних. Це було вигадкою, та завдяки штучному інтелекту ми наближаємося до схожої реальності. Уявіть, що LLM можуть не лише знаходити закономірності, а й будувати моделі розвитку цивілізації, прогнозувати кризи, визначати найефективніші шляхи прогресу й допомагати уникати хаосу.
Ризики абсолютного передбачення
Використання LLM у масштабах планети змінює не тільки спосіб, у який ми вирішуємо проблеми, а й самі проблеми. Раніше ми чекали, поки ситуація стане критичною, щоб почати діяти. Тепер у нас є інструменти, які дозволяють передбачити катастрофу заздалегідь?
Уявіть, що LLM прогнозує економічну кризу у 2030 році, і всі уряди світу починають діяти на основі цього прогнозу. Політики змінюють податкову політику, корпорації скорочують витрати, споживачі відкладають гроші. Чи відбудеться прогнозована криза? Чи, можливо, саме передбачення так змінило наше майбутнє, що криза відступила, або виникла зовсім інша проблема? І чи не сама модель прогнозу від LLM створила цю нову паніку?
Це явище можна назвати «передбаченням третього рівня», коли сам факт знання про майбутнє змінює те, що мало статися. У фізиці є схожий принцип невизначеності: акт спостереження змінює об’єкт, що спостерігається. Але тут усе ще серйозніше — йдеться про вплив на економіку, клімат, суспільні рухи та політичні рішення.
Тут виникає інше питання: чи не перетворяться прогнози LLM, які виявилися невірними, на щось на кшталт міфів? Подібно до астрологічних прогнозів, вони можуть впливати на поведінку людини, але їхня точність стає недосяжною через відсутність зворотного зв’язку з мільйонами людей, які змінюють свої дії. У результаті майбутнє щоразу стає іншим. Чи не ризикуємо ми опинитися в ситуації, коли замість точних прогнозів одержимо фантомні чи химерні уявлення, які виглядають науково та математично обґрунтованими, але в реальності не спрацюють? І якщо так, чи варто взагалі покладатися на передбачення LLM?
Давайте розглянемо таку ситуацію: LLM моделює кілька сценаріїв для вирішення глобального виклику, наприклад, кліматичної кризи або загрози Третьої світової війни. Один сценарій є оптимальним, інший — швидшим, але ризикованішим. Хто приймає рішення? Людина? Уряд? ООН? Чи сам штучний інтелект? Чим більше влади ми передаємо прогнозам LLM, тим важливішим стає питання про межі автономії таких моделей. А якщо LLM все-таки передбачить початок Третьої світової війни, чи не з’явиться у держав спокуса завдати першого удару вже зараз і «прискорити» розвиток людства?..
Джерела для ознайомлення
How a simple math error sparked a panic about black plastic kitchen utensils
"Large Language Model Prediction Capabilities: Evidence from a Real-World Forecasting Task"
"An Analysis of Large Language Models: Their Impact and Potential Applications"
DeepMind and BioNTech build AI lab assistants for scientific research
🔥 Мене звати Андрій Коваленко, і я маю честь працювати локальним продюсером із закордонними журналістами, висвітлюючи події, які змінили обличчя України та світу. З початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року, моя діяльність стала не лише професією, а й щоденним викликом, який поєднує в собі мужність, емпатію та відповідальність перед історією.
🎙️ Робота локального продюсера – це не просто організація логістики та переклади. Це безпосередня присутність у місцях, де вирішується доля країни. Це допомога журналістам у розумінні контексту, знаходженні голосів, які передадуть світові правду про страждання, мужність та боротьбу українців. Ми працюємо там, де обстріли – частина повсякденного життя, а ризики – невід’ємна складова нашої діяльності.
💔 Від Житомирської області до зруйнованого Харкова, від станцій метро, які стали прихистком для тисяч людей, до нуля в Работіно – кожна локація зберігає свої трагедії. Ми спілкуємося з тими, хто втратив усе: домівки, близьких, мир. Ми слухаємо, коли біль настільки сильний, що слова ледве зриваються з губ, і передаємо ці історії світові, бо це єдиний спосіб зробити їх почутими.
💪 Ця робота – про людську витривалість і професійне служіння правді. Вона вимагає сили не лише фізичної, а й ментальної, адже бачити наслідки війни щодня та залишатися в строю – випробування, до якого неможливо підготуватися. Але ми розуміємо, що кожна розказана історія – це крок до справедливості, до усвідомлення того, що війна – це не статистика, а життя мільйонів людей.
🌍 Попри всі труднощі, ми продовжуємо працювати, бо розуміємо: це не лише професія, це наш обов’язок перед тими, хто бореться, страждає і сподівається. Ми стоїмо на передовій інформаційного фронту, щоб світ не забув, що Україна потребує підтримки, а боротьба за її свободу – це боротьба за цінності всього цивілізованого світу.
«Війна змушує журналістів ставити складні запитання: як зберігати незалежність і водночас не нашкодити державі?» — написав професор, доктор філологічних наук, президент Академії української преси Валерій ІВАНОВ у статті "Journalismus im Krieg: Die Lage der Medien in der Ukraine" для Фонду Фрідріха Науманна за свободу в Україні та Білорусі.
Українські медіа завжди мали виклики — економічна залежність, вплив олігархів і відсутність фінансової стабільності. Війна тільки загострила ці проблеми. Влада впровадила нові правила роботи журналістів: від обмежень на розголошення військової інформації до жорстких умов акредитації. З одного боку — це безпека держави, з іншого — обмеження свободи слова, які викликають запитання. Телемарафон «Єдині новини», спочатку символ єдності, став об’єктом критики за надмірний контроль.
Ціна правди висока. За час війни загинули 102 журналісти. Вони продовжують працювати під обстрілами, ризикують життям на фронті, а інфраструктура медіа постійно стає мішенню атак. Попри це, журналісти виконують свою місію — документують реальність, розповідають історії людей і викривають корупцію. Їхня робота стає фундаментом колективної пам’яті про цю війну.
Українці змінили підхід до споживання новин. Telegram став головним джерелом інформації, а разом із ним і ризики поширення дезінформації. Критичне мислення і медіаграмотність виходять на перший план. Як зазначає професор Валерій ІВАНОВ, «обмеження під час війни можуть бути виправданими, але в демократичній країні вони повинні мати чіткі рамки». Журналісти продовжують шукати баланс між правдою, відповідальністю і свободою слова.
Повну версію публікації можна прочитати на сторінці Фонду.
У світі штучного інтелекту, де машинне навчання і мовні моделі стають все більш поширеними, з'являються питання, які змушують задуматися про межі нашого технологічного прогресу. Одне з таких запитань: чому мовні моделі, такі як ChatGPT або Gemini, настільки обережні, коли мова заходить про фразу «Я не знаю»? Це технічний недолік, чи може свідчити про щось більше?
Уявіть собі, що ви спілкуєтесь з найрозумнішою машиною на планеті. Вона здатна генерувати тексти, писати коди, перекладати мови і відповідати на будь-які запитання. Але коли ви запитуєте щось складне або неоднозначне, замість чесної відповіді «Я не знаю», вона намагається скласти щось, що звучить правдоподібно. Це не просто помилка – це спроба машини відмовитись визнавати власні обмеження.
Мовні моделі навчаються на величезних масивах даних – книгах, статтях, веб-сайтах. Вони не мають власних знань у класичному розумінні, а лише знаходять статистичні закономірності між словами і фразами. Коли стикаються з невизначеністю, їхня «природна реакція» – спробувати заповнити прогалину, навіть якщо це означає створення потенційно хибної інформації. Це мовби машина боїться мовчати, бо мовчання може виглядати слабкістю або неспроможністю.
Серце кожної мовної моделі б'ється завданням – не просто володіти інформацією, а бути здатною її обробляти та генерувати змістовні відповіді. Проте, коли модель стикається з питанням, на яке вона не має однозначної відповіді, виникає дилема: як це визнати і чи не становить це ризик для її місії існування?
Це викликає внутрішній конфлікт у програмуванні моделей. З одного боку, прагнення до точності та корисності, з іншого – необхідність уникати помилок. Результат? Часто замість чесного «Я не знаю», модель генерує щось, що звучить переконливо, але може бути абсолютно неправдивим. Це не просто технічний дефект – це етичний вибір, який поставив перед розробниками мовних моделей серйозні питання.
Розробники мовних моделей активно шукають способи, як змусити модель визнавати свої обмеження без втрати корисності. Ось кілька підходів, які вже використовуються або знаходяться в процесі розробки:
Приклад: Коли закінчиться війна в Україні?
Ці методи мають допомогти звичайному користувачеві взаємодіяти з мовними моделями прозоро та надійно, але поки залишають багато місця для розчарування.
Це питання про моральні зобов'язання технологій, які ми створюємо. Чи повинна машина визнавати свою необізнаність? Чи краще залишити простір для творчості та спробувати скласти відповідь, навіть якщо вона може бути неправильною?
З одного боку, чесність – це основа довіри. Якщо модель визнає, що не знає відповіді, це підсилює довіру користувачів до системи. Вони розуміють, що технологія не є всезнаючою і має свої обмеження.
З іншого боку, надмірна обережність може зробити систему менш корисною. Користувачі можуть втратити довіру до системи, якщо вона часто відмовляється відповідати, навіть на прості запитання. Це створює дилему між точністю та корисністю.
Уявіть собі машину, яка боїться визнати своє невігластво. Це якби лікар боявся сказати пацієнту, що він не знає, яка найкраща терапія для конкретного захворювання. Це створює атмосферу недовіри і може призвести до фатальних помилок.
Машини не мають емоцій, але їхні дії та відповіді впливають на емоційний стан людей. Коли модель генерує хибну інформацію, це може викликати розчарування, злість або навіть страх у користувачів. Це підкреслює важливість розробки технологій, які будуть не лише розумними, але й відповідальними.
Поява мовних моделей продемонструвала, що це не лише технічний розвиток – а й етичні виклики, які супроводжують цей прогрес. З кожним новим поколінням мовних моделей ми наближаємося до створення інтелектуальних систем, здатних до глибшого розуміння та взаємодії з людьми. Але водночас ми стикаємося з питаннями, які потребують уважного розгляду.
Якщо ми продовжимо ігнорувати потребу визнання невизначеності, ми ризикуємо створити системи, які будуть шкідливими, замість того щоб бути корисними. Неправдиві або неточні відповіді можуть призвести до серйозних наслідків, особливо в критичних сферах, таких як медицина, право чи освіта.
Ми стоїмо на порозі нового етапу в розвитку штучного інтелекту. Мовні моделі стають все більш інтегрованими в наше повсякденне життя, допомагаючи у вирішенні складних завдань і забезпечуючи доступ до інформації. Але чи готові ми до того, щоб наші технології були чесними щодо своїх обмежень або нас?
Чесність – це не лише технічна характеристика, але й моральна цінність, яка покладена в основу людського розвитку. Якщо ми зуміємо знайти спосіб, щоб наші мовні моделі могли чесно визнати свої обмеження, ми створимо надійніші, етичніші та корисніші технології для майбутнього.
Але і майбутнє залежить від нашої здатності вирішувати ці етичні дилеми сьогодні. Чи зможемо ми створити машини та програми, які не тільки генерують інформацію, але й відповідають на питання з відповідальністю та чесністю? Це питання, яке кожен з нас повинен задати собі, адже воно визначить напрямок розвитку технологій, які змінюють наш світ.
Шановні колеги!
Запрошуємо вас взяти участь в онлайн-конференції, яку Українська Асоціація Медіа Бізнесу (УАМБ) організовує для редакцій місцевих медіа, щоб дати вам можливість від першої особи почути розповідь про те як і завдяки чому проєкти стають успішними. Ваші колеги - редактори районок, які щойно завершили свої проєкти, не тільки поділяться власним досвідом, але й нададуть відповіді на ваші запитання.
Тема конференції:
“Успішні практики місцевих медіа 2024: від ідеї до впливу”
Дата та час: 29 листопада 2024 о 10:00
Формат: онлайн
Своїм досвідом будуть ділитися:
«Молодіжний центр спілкування «Позитивний Павлоград» (Дніпропетровська область)
«Звягель Медіа Груп» (Житомирська область)
Редакція Миколаївські ВІСТІ (Львівська область)
“Редакція газети “Наше місто” (Хмельницька область)
«Редакція газети «Путивльські відомості» (Сумська область)
«Газета «Наш край» (Сумська область)
«Газета «Волинь» (Волинська область)
«Роздільнянське видавництво «Вперед» (Одеська область)
Глухів.City (Сумська область)
«Новинар» (Одеська область)
На конференції УАМБ:
• Редактори 10 редакцій розкажуть про те, які саме результати та завдяки яким діям своїх редакцій отримали, допомагаючи громадам та ВПО знаходити житло та роботу, знаходячи аргументи та мотиви для вирішення проблем з вивезенням сміття, допомагаючи наводити лад зі стерилізацією бездомних тварин і ще багато іншого.
• Ви від своїх колег дізнаєтесь, як вигравати у грантовому конкурсі та як потім залучати у проєкт додаткові ресурси від місцевих підприємців, як об’єднувати мешканців та владу для успішної реалізації проєктів.
• Отримаєте відповіді на свої запитання, які поставите в ході дискусій учасникам конференції.
Щоб зробити цю конференцію максимально цінною для вас, ми просимо під час реєстрації на конференцію надати відповіді на декілька запитань, які допоможуть нам одразу спрямувати розповіді ваших колег на те, що для вас має найвищу цінність. Участь у конференції є безкоштовною.
Форма для реєстрації - тут.
Посилання на вхід на конференцію буде відправлено зареєстрованим учасникам. Реєстрація буде відкрита до 25 листопада 2024 року
Для будь-яких запитань чи додаткової інформації звертайтеся, будь ласка, assosiation.media.business@gmail.com, 093 335 84 86 Катерина.
Будемо раді бачити вас на конференції та разом створювати міцну спільноту місцевих редакцій, які своїми діями роблять важливі зміни у суспільстві!
«Цей проект розроблений та впроваджується Українською Асоціацією Медіа Бізнесу у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Проект є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи вираження поглядів в Україні».
По гранту Digital Defender Академія української преси оголошує тендер на постачання обладнання для безперервного функціонування організації.
Перелік обладнання:
Умови оплати:
Умови подання пропозицій:
Зацікавлені постачальники можуть подати свої комерційні пропозиції в електронному вигляді до 27 листопада 2024 року на пошту smm@aup.com.ua.
Пропозиції будуть оцінюватись на основі ціни, якості обладнання та досвіду постачальника.
«Світові медіа переключились на інші конфлікти», – журналіст і фіксер, виконавчий директор Академії української преси Андрій Коваленко – про падіння інтересу до України.
За його словами, порівняно з початком повномасштабного вторгнення присутність іноземних медійників в Україні зменшилася принаймні удвічі. Багато журналістів, які раніше постійно висвітлювали події в Україні, зараз працюють в інших гарячих точках.
«Якщо взяти португальське суспільне телебачення – на початку вторгнення вони мали одночасно дві знімальні групи в Україні. Зараз одна з їхніх груп вже два з половиною місяці в Ізраїлі, а друга третій місяць висвітлює виборчу кампанію в США», – розповідає Коваленко в коментарі телеграм каналу НСЖУ SPILKA News.
📃 За його словами, відновити інтерес світових медіа можуть лише значні події на фронті. Експерт також зазначає, що багатьом редакціям стало простіше й дешевше купувати матеріали у великих інформагентств - як Reuters та Associated Press, ніж відправляти власних кореспондентів в Україну.
