Оберіть координатора/-ку від закладу освіти
Залучіть щонайменше 20 учасників/-ць
Організуйте активність із медіаграмотності
Поділіться історією на сторінці закладу освіти або на особистій сторінці координатора/-ки
Координатор/-ка заповнює коротку заявку
3D-принтер від EdPro отримає заклад, який залучить найбільшу кількість учасників/-ць.
Старт челенджу: 17 грудня Реченець, щоб подати заявку: 16 лютого Оголошення результатів: 2 березняАкадемія української преси відкрила можливість безкоштовно замовити друкований примірник українського перекладу шостого, повністю оновленого видання книги «Посібник з журналістських розслідувань» — класичної праці Бранта Г’юстона та Марка Горвіта, яка понад 40 років залишається одним із ключових практичних орієнтирів для журналістів-розслідувачів у світі.
Про можливості та практичну цінність видання йшлося під час онлайн-презентації, що відбулася 22 січня на сторінці АУП у Facebook. Команда АУП представила структуру книги, ключові оновлення шостого видання та його застосування у журналістських розслідуваннях, роботі з даними, відкритими джерелами й цифровими інструментами.
Президент АУП Валерій Іванов наголосив на прикладному характері видання:
«Усі перекладні підручники АУП мають практичну спрямованість. Саме за такими книжками навчаються студенти журналістики у західних країнах — і тепер їхні українські колеги. “Посібник з журналістських розслідувань” є одним із найкращих прикладів такого підходу».
Освітній потенціал книги підкреслила медіаекспертка АУП та викладачка Тетяна Іванова, зазначивши, що посібник може стати ефективним інструментом для викладання журналістики розслідувань:
«Це не просто підручник, а “педагогічний конструктор” для викладачів і медіатренерів. Він побудований на навчанні через дію, реальних кейсах та етичних дилемах і допомагає студентам повірити у власні сили: “я розумію логіку, я маю інструмент, я зможу”».
Як отримати посібник безкоштовно? Журналісти, редактори, викладачі, медіатренери та студенти можуть безкоштовно замовити друкований примірник, заповнивши онлайн-форму. Посилання на форму, ознайомчу версію та запис онлайн-презентації доступні нижче.
Форма для отримання: https://forms.gle/TUC4BGfFyixdoJwb9
Ознайомча версія посібника на сайті АУП: https://www.aup.com.ua/book-review/48760/
Запис презентації: https://www.facebook.com/reel/1229805269104007
Видання здійснено за підтримки Відділу публічної дипломатії Посольства США в Україні.
ГО “Мистецтво кіно” запрошує вчительство України скористатися методичними матеріалів щодо проведення перегляду та обговорення фільму “Найцінніший вантаж” до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27 січня 2026 року.
Методичні матеріали мають на меті за допомогою художнього анімаційного фільму “Найцінніший вантаж” сприяти усвідомленню дітьми та підлітками значення трагедій ХХ століття – таких як Голокост, переслідування євреїв і геноциди – та їхньої актуальності для сьогодення; поглибленому розумінню природи дискримінації, знецінення людського життя та системного насильства, що призводить до злочинів проти людяності.
Методичні рекомендації також покликані показати, як художні засоби – зокрема мова анімації – допомагають етично і доступно говорити з дітьми про складні історичні події, досвід травми й опору, посттравматичне зростання та прояви людяності в нелюдських обставинах.
Викладачі, які проведуть заняття із застосуванням методичних матеріалів, отримають відповідний електронний сертифікат Академії української преси. Для цього прохання заповнити гугл форму: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe5dhF-yFtaZZ5XCtk3Hm1cHH0k9u2qTEg4aCafrOaK8i1cyg/viewform
Матеріали доступні https://kinoklub.org.ua/ua/films/naicinnishii-vantazh/
Контактна особа: Дарина Івашкевич
Електронна пошта: dashaivashkevich2@gmail.com
Академія української преси запрошує на онлайн-презентацію українського перекладу шостого, повністю оновленого видання книги «Посібник з журналістських розслідувань» – класичної праці Бранта Г’юстона та Марка Горвіта, яка вже понад 40 років залишається одним із ключових професійних орієнтирів для журналістів-розслідувачів у всьому світі.
Презентація відбудеться 22 січня о 15:00 у форматі онлайн-трансляції на сторінці Академії української преси у Фейсбук.
Команда АУП представить українське видання, розповість про його структуру, ключові оновлення шостого видання та практичну цінність книги для журналістів, які працюють з розслідуваннями, даними, відкритими джерелами та цифровими інструментами.
«Посібник з журналістських розслідувань» – це практичний інструмент, що поєднує методологію роботи, реальні кейси та прикладні завдання. Видання допомагає системно планувати розслідування, працювати з документами та базами даних, перевіряти інформацію й аналізувати складні масиви даних.
Особливої актуальності книга набуває для України сьогодні – в умовах повномасштабної війни, коли журналісти документують воєнні злочини, викривають корупцію, протидіють дезінформації та працюють із відкритими й закритими джерелами в умовах підвищених ризиків. Шосте видання враховує сучасні виклики цифрової доби та пропонує оновлені підходи до роботи з даними, OSINT-інструментів і неструктурованої інформації.
«Усі перекладні підручники АУП об’єднує практичний характер. Саме за такими книжками навчаються студенти журналістики у західних країнах – і тепер їхні українські колеги. “Посібник з журналістських розслідувань” – один із найкращих прикладів такого підходу», – Валерій Іванов.
Подія буде корисною студентам факультетів журналістики, практикуючим медійникам, викладачам, дослідникам медіа, а також усім, хто цікавиться журналістськими розслідуваннями та роботою з даними.
Посилання на сторінку АУП у Фейсбуці: https://www.facebook.com/aupfoundation
Щоб точно не пропустити цей та інші цікаві заходи і прямі ефіри, підпишіться на сторінку АУП, тоді ви отримаєте нагадування про початок прямого ефіру.
З питань участі звертайтеся до асистентки проєктів АУП: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Видання здійснено за підтримки Відділу публічної дипломатії Посольства США в Україні.
Ми говоримо про інформацію як про опис реальності, але вона сама може ставати реальністю. Ба більше — вона є інструментарієм формування єдино «правильної» реальності в головах людей, який використовує не лише держава, а й бізнес, просуваючи потрібні істини.
Пропагандисти не знають того, що відомо нейропсихологам. Мозок визнає істинною повторювану інформацію. Тож повторення — не лише мати навчання, а й пропаганди. Те, що ми чуємо частіше, для мозку і є правдою. Звідси випливає, що школи, інститути й університети є головними творцями правди, адже вони повторюють важливі істини нескінченну кількість разів. Причому роблять це в контексті обов’язкових для слухача комунікацій, від яких важко ухилитися. Коли ми отримуємо оцінки за добре запам’ятовування цих істин, вони можуть повторюватися безкінечно.
Пропаганда є більш системною, ніж будь-який інший опис того, що ми бачимо. Вона відповідає навіть на ще не поставлені запитання, передбачаючи їх появу. Пропаганда додатково захищена від небезпечних питань, адже може відповідати на них заздалегідь — тоді, коли їх ще не поставили. Пропагандист сильніший за будь-якого запитувача, бо він наперед знає відповіді на ще не задані питання.
Пропаганда ніколи не мовчить — це такий вічний комунікативний двигун. Саме комунікативний, а не інформаційний, адже для останнього важливий той, хто говорить або пише, а для пропаганди — слухач або читач. Тобто в умовній піраміді комунікації для пропаганди отримувач інформації важливіший за будь-кого іншого. Навіть коли пропаганда робить акцент на мовцеві, вона все одно діє так, щоб краще переконати слухача.
За рахунок чого пропаганда досягає максимуму повторення? Її модель прихована всюди, а не лише в медіа: у кіно, літературі й мистецтві, на вулицях і площах. Пам’ятник стає не поточною пропагандою, а вічною. Квіти завжди будуть біля «правильного» пам’ятника. А пам’ятники завжди будуть правильними, адже інші — скидають…
Кожного разу подану інформацію системно актуалізують шляхом приєднання її до вже наявної пропагандистської моделі дійсності. Тож освіта, по суті, є головним генератором пропаганди, і істина не у вині (in vino veritas), як казали давні, а в пропаганді.
Микола Грибачов ще у далекі радянські часи назвав письменників «автоматниками партії», дуже влучно відобразивши реальність. Це були рядові ідеологічних полків, адже саме ідеологія в радянський час була головною виробничою силою, бо вона створювала правильні мізки. А правильні мізки — найважливіший продукт для країни. І це теж правда.
Радянська схема формування мізків не допускала винятків. Мізки також мали йти в ногу — починаючи зі школи. Навіть придумали некрасиве слово для того, хто йшов не туди, — дисидент. Усе це походить із реальних ідеологічних боїв, що відбувалися під час зміни влади, яка почалася в промислових масштабах після 1917 року. Ленін висилав за кордон потягами і пароплавами тих, хто писав з «іншими» мізками. Це було у 1922–1924 роках. Сталін на наступному етапі створення правильних мізків уже «висилав» до ГУЛАГу, піком чого став сумнозвісний 1937 рік. У повоєнні, м’якші часи система все одно пильнувала, борючись за ідеологічну чистоту текстів. Нині, до речі, з’ясовується, що в деяких письменників дружини були інформаторами КДБ. Та й самі письменники також «грішили» цим. Наприклад, спливла правда, що таким інформатором був Віталій Коротич, що певною мірою пояснює його перехід на посаду головного редактора «Огонька».
Державна система постійно боролася за монолог — діалог їй був не потрібен. Право голосу мали лише перевірені люди. І це теж зрозуміло. Все, що виходило на масову аудиторію, повинно було бути правильним. Система була не стільки розумною, скільки жорсткою: «Щоб не було не те що права на крок убік, а навіть можливості такого кроку…». Держава любила правильних письменників: гонорари, дачі, премії, санаторії, будинки творчості, зібрання творів величезними тиражами. І вже не так важливо, чи хтось читав ці зібрання, чи здавав у макулатуру, щоб обміняти на томик Дюма. Серед радянських письменників траплялися й талановиті, але в цій схемі талант — радше перешкода, ніж підмога. Головне — бути автоматником партії і трохи ще інженером людських душ. А от неправильних письменників держава тиснула, саджала, вичавлювала за кордон, відправляла в двірники й сторожі. І, звісно, не друкувала. Проте — хай і ненадовго — зрештою перемогли саме неправильні.
СРСР був цитатною державою, де всіх і все життя змушували вчити твори класиків марксизму-ленінізму. Найбільше діставалося студентам, які не могли ухилитися від цього потоку інформації, бо за нього отримували оцінки.
І навіть у цьому максимально налагодженому процесі траплялися «збої». Ось приклад: поширився слух, що Леніна неправильно переклали з німецької. Десятиліттями в сотнях книжок, брошур і статей наводили слова Леніна, сказані Кларі Цеткін: «Мистецтво належить народу. Воно повинно бути зрозумілим цим масам і улюбленим ними». І раптом виявилася суттєва неточність, допущена радянськими редакторами. У першому виданні спогадів Клари Цеткін слова Леніна звучали інакше: «Мистецтво належить народу. Воно повинно бути зрозуміле цими масами і улюблене ними». Тобто все було поставлено з ніг на голову: не народ мав підніматися до висот справжнього мистецтва, а мистецтво — опускатися до рівня ширвжитку… Новина сколихнула всіх: про це говорили на зборах, зверталися до газет.
Пропаганда сильна не тим, що несе в маси мудрі істини, а тим, що ці істини не можна ставити під сумнів, особливо в університетах. Щоправда, студенти відрізняються тим, що після складання іспиту їхні мізки автоматично очищуються від того, що вони так палко викладали. І цілком можливо, що вони це пам’ятають, але не вірять у це.
У пропаганди є найсильніші споживачі, які справді в неї вірять. Це умовні люди похилого віку, які вірять усьому, що говорить телевізор, і юні телеглядачі, які теж сприймають усе на віру. Більшість споживачів пропаганди просто пропускають її крізь себе, особливо не замислюючись. Передусім це молодь, яка запам’ятовує пропаганду лише тоді, коли її потрібно відтворити на іспиті.
У пропаганди є важлива властивість — вона ніколи не мовчить. Саме тому вона знаходить кожного. І саме тому від неї ніхто не може ухилитися.
Посилання, згадані в тексті
Крутов М.
«Огонёк» в тумане КГБ
https://www.svoboda.org/a/ogonek-v-tumane-kgb-spory-posle-smerti-vitaliya-koroticha/33546758.html
Як Віталій Коротич просував інтереси КДБ серед української еміграції в США
https://varjag2007su.livejournal.com/7873954.html
Мальгін А.
Лента рыдает: умер Виталий Коротич, «символ перестройки»
https://www.facebook.com/avmalgin/posts/24718851997772719/
Коротич і СБУ
https://oboguev.livejournal.com/7498146.html
Давыдов И.
Автоматчики партии
https://polit.ru/articles/strana/avtomatchiki-partii-2022-04-14/
Автоматчики партии (довідка)
https://cyclowiki.org/wiki/Автоматчики_партии
Свирський Г.
«Этот ренессанс надо задавить…»: Алексей Сурков и «автоматчики»
https://ahilla.ru/etot-renessans-nado-zadavit-aleksej-surkov-i-avtomatchiki/
16 січня 2026 року в Києві, коли обмаль світла і тепла, Академія української преси (АУП) презентувала нове видання – практичний посібник з журналістських розслідувань. До події офлайн долучилися 43 учасника – журналісти, медіаексперти та представники професійної спільноти.
Презентація відбулася буквально в польових умовах: у столиці тривають відключення електроенергії та теплопостачання тривалістю до 20 годин на добу. Втім, це не зупинило ані організаторів, ані учасників – символічно, що розмова про силу правди та професійні стандарти журналістики відбулася саме в таких обставинах. Партнер заходу – Kyiv Media Hub.
Новий посібник присвячений журналістським розслідуванням в екстремальних умовах. Він поєднує міжнародний досвід, практичні інструменти, етичні орієнтири та кейси, актуальні для роботи журналістів під час війни, блекаутів і системних загроз безпеці.
Президент Академії української преси Валерій Іванов наголосив, що поява такого видання саме зараз є відповіддю на реальні потреби професійної спільноти:
«Українські журналісти сьогодні працюють у надзвичайно складних умовах – під час війни, обстрілів, блекаутів, інформаційного тиску. Цей посібник – про стандарти, відповідальність і силу журналістики, яка має залишатися точною та чесною незалежно від обставин».
Виконавчий директор АУП Андрій Коваленко, який від початку повномасштабного вторгнення працює з іноземними журналістами та супроводжує міжнародні медіа на передовій, підкреслив практичну цінність видання:
«Я часто бачу, в яких умовах працюють українські й іноземні журналісти – на фронті, поблизу лінії зіткнення, під постійними ризиками. Цей посібник – не теорія. Це набір інструментів і підходів, які реально допомагають журналістам працювати безпечніше, професійніше й відповідальніше в умовах війни».
Видання орієнтоване на журналістів, редакторів, розслідувачів, студентів медіаспеціальностей і всіх, хто працює з інформацією в умовах високих ризиків. Окрема увага приділена питанням безпеки, перевірки джерел, роботі з даними та відповідальності медіа під час війни.
Презентація стала прикладом того, як українська медіаспільнота продовжує працювати, навчати й створювати професійні інструменти в реаліях воєнного часу.
Найближчим часом Академія української преси проведе онлайн-презентацію, де повідомить, як можна буде безкоштовно замовити посібник.
Видання здійснено за підтримки відділу публічної дипломатії
Посольства США в Україні.
Академія української преси запрошує на презентацію українського перекладу шостого, повністю оновленого видання Посібник з журналістських розслідувань — класичної праці Бранта Г’юстона та Марка Горвіта, яка вже понад 40 років є настільною книгою журналістів-розслідувачів у всьому світі.
Презентація відбудеться 16 січня о 12:00 у Києві. Точна локація буде повідомлена зареєстрованим учасникам.
Це видання — практичний дороговказ для журналістів, які працюють із документами, базами даних, інформаторами та цифровими інструментами. Книга поєднує методологію журналістських розслідувань, реальні кейси та прикладні завдання, допомагаючи системно планувати розслідування, перевіряти факти й працювати з великими масивами даних.
Особливої актуальності посібник набуває для України сьогодні — в умовах повномасштабної війни, коли журналісти документують воєнні злочини, викривають корупцію, протидіють дезінформації та працюють з відкритими й закритими джерелами в умовах підвищених ризиків. Шосте видання враховує сучасні виклики цифрової доби та пропонує оновлені підходи до аналізу даних, OSINT-інструментів і роботи з неструктурованою інформацією.
«Усі перекладні підручники АУП об’єднує практичний характер. Саме за такими книжками навчаються студенти журналістики у західних країнах — і тепер їхні українські колеги. “Посібник з журналістських розслідувань” — один із найкращих прикладів такого підходу», — Валерій Іванов.
Книга буде корисною студентам факультетів журналістики, практикуючим медійникам, викладачам, дослідникам медіа та всім, хто працює з розслідуваннями й даними.
Попередня реєстрація є обов’язковою:
https://forms.gle/517SaSrUQbYKmivN7
Учасники, які пройдуть реєстрацію та візьмуть участь у презентації, отримають безкоштовний примірник друкованого видання. Партнер заходу — Kyiv Media Hub.
Звертаємо увагу: організатори не відшкодовують витрати на проїзд, проживання та харчування.
З питань участі звертайтеся до асистентки проєктів АУП: 067-372-27-33, info@aup.com.ua — Юлія Рицик.
Видання здійснено за підтримки відділу публічної дипломатії Посольства США в Україні.
Дорогі друзі, колеги, однодумці! 💛
Ось і завершується 2025 рік — рік, у якому ми з вами знову довели: сила спільноти, знань і взаємної підтримки творить дуже конкретні зміни. Дякуємо, що були поруч — читали, дискутували, питали, перевіряли, навчали інших і не втрачали здорової допитливості.
Для Академії української преси цей рік був про дію й рух уперед. Разом ми:
✨ провели 113 заходів
👥 зібрали 4578 учасників
📚 випустили 5 книжок — і особливо тішимося друкованою «Журналістика» Рус-Моля та Шульца (лише за перший місяць після виходу її замовили 230 примірників) та перекладом американського «Посібника журналістських розслідувань», яке ми незабаром презентуємо.
Ми щиро радіємо, що людей, які обирають ясність замість шуму, факт замість припущення, повагу до аудиторії замість маніпуляцій — стає більше. І саме ви робите це можливим.
🎄 Нехай 2026 рік буде теплішим на зустрічі, щедрим на добрі новини й легшим на щоденні рішення. Бажаємо вам натхнення у роботі, спокою в серці, живих розмов без поспіху, і щоб поруч завжди були ті, з ким можна мислити, творити й сміятися.
З Різдвом і Новим роком!
З теплом,
Команда АУП 💜
Основне завдання пропаганди — не лише подати нову інформацію, а й підказати, як саме її слід розуміти, тобто насправді завдань два. Пропаганді потрібно задати розуміння контексту і лише тоді вписати в нього вчинок людини, щоб отримати потрібний результат у масовій свідомості. Тобто контекст відображає правило, яке дає змогу створити потрібну інтерпретацію. Наприклад, просто сказати «вбив» — замало, бо неясні причинно-наслідкові зв’язки. У контексті ж усе стає зрозумілим: мовляв, «вбив, захищаючись» або «вбив, нападаючи». У контексті міститься більша «сила», адже він трансформує розуміння в потрібний пропагандистові бік. Контекст дозволяє залучати до роботи модель світу людини, вибудувану/вибудовувану заздалегідь. Основні її віхи задають школа, література й мистецтво, а медіа — це «перекладач» події з життя під модель розуміння. Життя має знаходити підтвердження в моделі, інакше ситуація може отримати багато інтерпретацій, чого масова свідомість не потребує. Частина інтерпретації життя буває вторинною, бо пропаганда завжди сильніша, особливо на офіційному рівні. Сьогодні повертається/відроджується «кухонна» інтерпретація, оскільки офіційна не знаходить розуміння у масовій свідомості. Вона є, але люди її не приймають, відчуваючи фальш.
ДЖЕРЕЛО: https://www.rusamny.com/2025/685/t02-685/
Неприйняття пропаганди активізує боротьбу влади з тими, хто думає не так, як треба, що заганяє неофіційну думку в умовне «інформаційне підпілля». І це повертає стару радянську звичку, відображену у словах: «є звичай на Русі вночі слухати Бі-Бі-Сі». Сьогодні Інтернет ускладнює боротьбу не з тією думкою, але держава прагне покарання не лише тих, хто говорить «не те», а навіть тих, хто слухає або читає «не те».
Росія активно бореться не лише з читанням, а навіть із пошуком «не того» змісту в інтернеті. Тобто міць «чужої» пропаганди визнається небезпекою. Нині можна знайти численні приклади покарання навіть не за поширення «не тієї» думки, а просто за прочитання. Ось один із прикладів — людину оштрафували за пошук «Азова» в гуглі: «У протоколі йдеться, що вранці 24 вересня Глухих їхав автобусом на роботу і загуглив “Азов”. У протоколі вказано точний час і місце пошукового запиту, але не зазначено, звідки ця інформація. Того ж дня молодого чоловіка затримали співробітники ФСБ і отримали його зізнавальні показання, а також доступ до його телефону. Захисник наполягає, що на Глухих цього дня чинили психологічний тиск». Тобто перед нами покарання за пошук не тієї інформації.
Напрошуються аналогії не лише зі сталінськими, а й із гітлерівськими часами. Тоді теж були, наприклад, списки придатних книг і був напрацьований досвід: «Під час відбору книжкових найменувань рейхсміністерство пропаганди та рейхскерівництво пропаганди НСДАП намагалися якомога точніше враховувати літературні побажання солдатів. Опитування, яке на рубежі 1941–1942 років серед солдатів вермахту провів Рейхсринг з націонал-соціалістичного народного просвітництва і пропаганди, показало, що перевагу надавали кримінальним романам, романам Карла Мая або іншим пригодницьким і любовним романам. Тому в лютому 1942 року Вальтер Тісслер, який у партійній канцелярії очолював бюро зі зв’язків із рейхсміністерством пропаганди, рекомендував Геббельсу на 95% комплектувати фронтові посилки розважальними книжками. Лише 5% книжок мали бути ідеологічного характеру, причому потрібно стежити, щоб “література подавалася не важка, а доступна”». Розробити таку ідеологічну літературу — «цікаву формою, захопливу за викладом або в стилі роману» — Тісслер закликав ще 1940 року. Взявши за зразок житія святих, письменникам пропонувалося літературними засобами «зобразити життя товаришів по партії, які, наприклад, особливим чином проявили себе на війні, але також і в повсякденному житті».
Здавалося, що нові засоби інформації на кшталт інтернету назавжди поховали цензуру, але все виявилося не так просто. З одного боку, загальнодоступна інформація завжди має можливість домінувати, з іншого — радянський і навіть пострадянський досвід вбудували в нас механізми недовіри до офіційної точки зору. Вона не лише подається не завжди вправно, а часто суперечить здоровому глузду.
Пропагандисти й генерали стали єдиною кастою в цьому новому російському контексті. Ось один із прикладів: «Новий 2022 рік Суровікін із сім’єю зустрічали у VIP-ресторані “Підмосковні вечори” в компанії пропагандистки Маргарити Симоньян і Дмитра Пєскова, прессекретаря президента. Соціальні траєкторії бойового генерала та путінської еліти остаточно збіглися: Суровікін тепер вів такий самий розкішний спосіб життя, як пропагандисти; пропагандисти стали настільки ж мілітаризованими, як генерали. Коли в лютому Путін вирішив почати вторгнення в Україну, російська армія знову виявилася не готовою до такої масштабної операції. Прийняте в умовах секретності рішення про вторгнення ґрунтувалося на фантастичних уявленнях про противника і боєздатність власних солдатів. Війська готувалися радше проводити парад перемоги в Києві, ніж воювати зі збройним противником: вони наступали без доброї розвідки, зв’язку та організованої логістики. Багато солдатів знову не розуміли, де вони і з ким воюють».
Росія повторила ті самі правила боротьби не з тією думкою, що існували за радянських часів, хоча радянський досвід довів безуспішність такої боротьби, бо реальна правда зрештою завжди виявляється сильнішою. Але, звісно, на це потрібен час, а його ні в кого немає.
А. Сокуров висловився так: «жоден колись заборонений державою твір — чи то музика, чи література, чи архітектура — жодна ця заборона часом не витримала випробування. Усі ці заборони були зняті, бо всі заборони, спрямовані проти художньої творчості, художньої форми, є наперед приреченими, адже в мистецтва і в держави паралельні, неконфліктні ситуації. <…> Спробуйте сьогодні зняти “Баладу про солдата” — негайно буде заборонено фільм, а що буде з цим автором — теж невідомо, чи отримає він далі можливість працювати чи ні. Це принципово важлива ситуація. Треба рішуче змінювати тональність взаємин держави з художнім середовищем, із молодими людьми насамперед».
Росія потрапила в пастку. Будувати сучасну державу на цензурі неможливо, адже весь розвиток комунікацій демонструє переваги вільного циркулювання інформації. Закривши розвиток комунікацій, можна отримати зникнення «приходу» майбутнього, бо «твоє» майбутнє буде неадекватним новому світові.
Воюючи з Україною, РФ намагається подати це як захист не себе, а українського народу: «РФ досягне всіх цілей спеціальної воєнної операції, заявив президент РФ Володимир Путін на засіданні Ради з прав людини. За словами російського лідера, РФ змушена збройним шляхом завершувати розпочату Україною проти свого народу у 2014 році війну. Він нагадав, що Київ почав війну проти людей, які не змирилися з тим, що сталося в країні у 2014 році державним переворотом».
Сокуров прямо говорить: «Взагалі, відсутність процедури політичних дискусій, відсутність процедури обговорення — відкритого, спокійного, без істерик — процесів, які мають місце в країні, <…> завдає, на мій погляд, дуже серйозного удару по долях дуже багатьох людей і по долях людей талановитих, здібних. Ми можемо судити за кінематографом, можемо судити за літературою, за роботою книжкових магазинів, де виникають серйозні претензії у влади до діяльності творчих працівників. Це, на мій погляд, дуже велика, серйозна проблема, бо люди позбавляються можливості реалізувати свої художні задуми, просто працювати за фахом. І дуже часто цим людям не пояснюють, чому з ними поводяться жорстко й безкомпромісно.
Мені, наприклад, кажуть, забороняючи мій фільм: іди до свого президента, обговорюй, іди до нього. Що? Яка причина заборони показу мого фільму? Без пояснення причин. Коли в мене були ці процеси за радянського ладу, мені завжди пояснювали, чому мій фільм не буде показано в Радянському Союзі. Те саме пояснювали Тарковському, чому його фільм не буде показано в Радянському Союзі. Абсолютно необхідно, критично необхідно, щоб діалог із художнім середовищем ішов постійно, спокійно й урівноважено».
Якщо раніше була приказка «Закон як дишло — куди повернеш, туди й вийшло», то тепер це радше «медіа як дишло». В інформаційному суспільстві інформація править світом. Держінформація має виправдовувати будь-які дії держави. Пропаганда робить потрібну для цього інформацію доступнішою.
Розвиток країни неможливий без свободи медіа — інакше вона буде приречена на відставання. І, до речі, досвід СРСР це чітко підтверджує. СРСР перемагав у війні, але програв у мирному житті. По суті, радянська модель виявляється ефективною лише за жорсткого нормування людської поведінки. Вільна людина або просто розслаблена в ній не уживається — звідси постійна міграція в інші країни, звідси втрата молодих поколінь, які щоразу бачать своє майбутнє на Заході, а не вдома. Звідси постійна затримка модернізації країни, бо вона можлива лише за надання свободи циркулюванню інформації та висловлюваним думкам.
У світі завжди є місце не лише подвигу, а й інформації, бо без інформації подвиг не стане відомим… Радянська модель будувалася на дефіциті інформації, завдяки чому «правильна» інформація отримувала більше можливостей для поширення. «Неправильна» інформація часто доходила до радянської людини через боротьбу з нею пропаганди. Тим самим пропаганда ставала джерелом «неправильної» думки.
