26-29 жовтня 2021 року пройшов вебсемінар «Від дезінформації до фейків: декодування маніпулятивного контенту». Організувала захід Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Тренерами заходу виступили:
Протягом чотирьох днів учасники розбиралися в таких питаннях:
Валерій Іванов зауважив: «Саме практичні поради та формування навичок перевірки інформації, визначення фейків роблять цей тренінг надзвичайно популярним серед нашої аудиторії».
Олена Романюк звернула увагу: «Ми живемо в умовах гібридної війни, коли інформації так багато, що життєво важливим є вміння розуміти, яким новинам та джерелам є сенс приділяти увагу. Учасники курсу вебінарів отримали не лише навички фільтрування інформації, але й вміння розрізняти фейки і факти, а також навчилися визначати, як робять інформаційні вкиди».
Андрій Юричко відзначив: «Маніпуляції притаманні всім інформаційним процесам. Завдання журналістів — виявити їх та зосередити увагу аудиторії лише на фактах».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Академія української преси оголошує результати конкурсу медіатворчості для шкільних колективів «Моя школа – медіаграмотна»
25 жовтня 2021 року відбулося засідання членів журі.
Голова комісії: головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН України, відповідальна за упровадження медіаосвіти у загальну середню освіту Раїса Євтушенко.
Секретар: асистентка проєктів АУП Юлія Рицик.
Були присутні:
Оцінювали надіслані на конкурс вправи за наступними критеріями (максимальна загальна кількість балів 100):
Критерій 1: Відповідність темі.
Критерій 2: Сюжет і його логіка.
Критерій 3: Навчальні цілі та інформативність.
Критерій 4: Нейтральність (робота не повинна висміювати чи принижувати когось, тощо).
З 62 заявок, які були надіслані на конкурс медіатворчості для шкільних колективів «Моя школа – медіаграмотна», обрано переможцями 14 робіт, а саме:
Переможці конкурсу отримають дипломи І-го ступеня та друковані видання Академії української преси.
Дві роботи отримають спеціальні дипломи від Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, а саме:
Переглянути прямий ефір оголошення результатів можна за посиланням.
При виникненні запитань звертайтеся до асистентки проєктів АУП Юлії Рицик за телефоном 067-372–27–33 або за електронною адресою info@aup.com.ua
Конкурс відбувається завдяки нашому спільному проєкту «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації від А до Я: методичний комплекс» між АУП та міжнародною організацією Internews. Вона впроваджує «Медійну програму в Україні» за фінансування агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Результати другої хвилі контент-аналізу політичних новин провідних українських телеканалів. Дослідження буде презентоване 29 жовтня об 11:00 на сторінці АУП у Фейсбук.
Чим менше інформації отримує ваш мозок, тим потужніше працює уява — а це річ необмежена ні часом, ні віком, ні своїми масштабами. Недостача фактів, брак експертних позицій слугують «інформаційним» голодом для кожної мислячої людини. Для того, щоб ви отримували якомога повноцінну та підтверджену інформацію, ми вдалися до машинного підрахунку стану й динаміки політичного змісту новин українських телеканалів.
Переглянути відеопрезентацію дослідження від АУП та Інституту соціології НАН України
Протягом багатьох років звертаємося до працюючих механізмів, щоб залишатися при здоровому глузді та мати уявлення про те, «що, де, коли, як» транслюють телеканали.
Ключове, що необхідно:
— Слідкувати за балансом та дозуванням подій
— Знати до яких злободенних тем найбільший рейтинг уваги
— Мати уявлення про те, чи причетні політики до планування новинного ефіру.
Академія української преси та Фонд Фрідріха Науманна за Свободу, разом із вченими Інституту соціології НАН України промоніторили політичні новини та презентують результати.
Завантажити презентацію дослідження
Георгий ПОЧЕПЦОВ, rezonans.kz
Правила нашего мира в виде почтительного отношения к властям и непререкаемости их приказов явно советские, имеющие дореволюционные корни. В демократических системах критика власти, как и существование оппозиции являются нормой. С другой стороны, сегодня власть мы избираем. Украина в этом плане показывает хороший пример сменяемости первых лиц. Одновременно это отражение не столь успешной их работы: лишь один Л. Кучма смог получить на президентских выборах второй срок. Порошенко и Ющенко, которых больше всех хвалили их сторонники, не смогли второй раз взойти на президентский пьедестал, поскольку большинство населения не поддерживало их действия и во времена шумного одобрения их сторонниками. В. Ющенко получил на выборах 2010 – 5.45%. В 2014 г Порошенко получает, побеждая, 55,9%, в 2019 – 24.45%
До Путина Россия была более демократической, чем сегодня. Сейчас она имеет жесткую вертикаль власти с активной поддержкой всех ее действий силовыми структурами. Это тоже демократия, которую можно назвать “военно-демократическим государством”, поскольку Путин получил наивысшее одобрение в момент после аннексии Крыма. То есть силовое действие послужило увеличению его популярности в тот период.
Сегодня в связи с гонениями на журналистов, что является активной попыткой исключить из общественного поля альтернативные информационные потоки, “военная” составляющая государства усилилась.
Мнение социологов и политологов по этому поводу таково. Л. Гудков: “Авторитарный режим Путина возродил основы советской системы: политическую полицию, спецслужбу ФСБ, армию, государственный контроль над экономикой, образованием, судебной системой. Цензура значительно усилилась. То есть старые структуры были снова возвращены к жизни – им просто дали новые имена. Не случайно Путин является выходцем из КГБ, а реальное руководство страны состоит из высокопоставленных сотрудников силовых структур. Конечно, их не волнует коммунистическая идеология, которая исчезла еще во времена Брежнева. Они олицетворяют дух имперского национализма и неконтролируемой власти” [1].
И еще: “Но в области идеологических установок практически ничего не изменилось. Как я уже сказал, наши исследования показывают, что дело не столько в установках, сколько в том, как институты формируют реальность. В 25 или 27 лет молодые люди выходят на рынок труда и должны принимать действующие правила и вписаться в них. Это шок, следствием которого является цинизм как массовое явление”.
И последнее: “Страх – это коллективный опыт, который играет свою роль и сегодня. Он передается из поколения в поколение. Это совсем другой страх, чем страх быть наказанным полицейским. Это только верхушка айсберга. Это бессознательный страх, который ощущается как внутреннее беспокойство. Страх превращается в знание того, как вести себя в определенных ситуациях, что можно говорить, а что нельзя. Люди чувствуют себя незащищенными, уязвимыми. Они предполагают, что в конфликте с государственными институтами они проиграют. Это усиливает ощущение того, что защитить свои права невозможно. Это приводит к хронической и диффузной тревоге”.
Возродить СССР невозможно, но, как видим, советские методы управления могут возвращаться. Они возникли в условиях кризисных, частично реальных, частично искусственно создаваемых, чтобы облегчать управление. Люди более послушны, когда возникает борьбы с врагами, от “происков” которых их начинает защищать (или делает вид, что защищает) государство. Сейчас, к примеру, российские “иноагенты” тоже повторяют советскую модель, напоминающую прошлых “врагов народа”, поскольку и в том, и в другом случае акцентируется связь их с внешними врагами, реальными или выдуманными. И именно пропаганда делает придуманное реальностью. “Иноагенты” возникли не только в журналистике, но и в образовании.
Журналистика и образование представляют собой два разных инструментария с точки зрения соотношения долговременности и кратковременности целей. Если журналистика говорит о тактических изменениях под углом зрения стратегических, то образование, наоборот, пытается вводить более стратегические константы. Поэтому мнимых “иноагентов” ищут и в журналистике, и в образовании. Причем образование опасно для власти еще и тем, что работает исключительно с молодым поколением, закладывая модель мира, которая может расходиться с официальной.
При ужесточении контроля над потоками даже юмор становится опасным, как это случилось с актером Мирзализаде, которого благодаря другому гражданству удалось даже выслать за пределы страны. И вот развитие этого сюжета, который наблюдала вся страна:
– “Идрак Мирзализаде – стендап комик. Он шутил про все, про свое имя, выходил и говорил: я – Идрак. Как? – Идрак. А еще шутил про Игоря Сечина и Вячеслава Володина. Сольный концерт Идрака Мирзализаде под названием “Предварительные итоги” вышел на ютуб-канале Stand-Up Club #1 еще в начале мая. В нем комик шутил про лицо главы Роснефти Игоря Сечина, с которым, цитата, “можно выходить на митинги, чтобы пугать милиционеров”, а также про спикера Госдумы Вячеслава Володина. “Вы видели Сечина? Сечин выглядит так будто всю нефть качают в Сечина. А Володин с бровями домиком? Это же классический злодей из мультфильмов”. В день ареста Мирзализаде, 9 августа, видео еще можно было посмотреть, сейчас оно недоступно. Кроме того, удалена и запись подкаста, в котором юморист частично пересказывал свои шутки с сольного концерта, пишет издание “Медиазона”. При этом публично Мирзализаде критиковали не за шутки о Сечине и Володине, а за фрагмент шоу “Разгон”, в котором он, в частности, говорит, что предыдущие квартиросъемщики, русские по национальности, оставили ему испачканный нечистотами матрас. За это комика обвиняли в русофобии, а МВД признало его нахождение в России пожизненно нежелательным. Кстати, то обстоятельство, что шутки про Сечина и Володина удалены с ютуба, а шутка про матрас висит, позволяет сделать вывод, что ополчились на комика из-за шуток про начальство, а “русофобию” приплели исключительно для антуража [2];
– Что Идрак говорил про Сечина и Володина? «Знаешь, я в последних своих выступлениях Сечина обсираю, это глава “Роснефти”. Это пиявка, из-за которой в России все плохо. Ты его рожу видел? Просто посмотри на лицо, я недавно подумал, что лицо Сечина — это то, с чем можно выходить на митинги, чтобы пугать милиционеров. Не нужно разоблачать Сечина, чтобы понять, что это злодей, в любом фильме есть такая рожа, максимально не обаятельный персонаж. <…> Чья рожа мне там еще не понравилась, Суркова, что ли… В Госдуме кто главный сидит? Володин! Такое злое лицо. Когда там сказали, что оскорблять власть нельзя, там кто-то из депутатов сказал, что уважение надо заслужить, а мы просто говорим людям, что нас нельзя оскорблять. И Володин тогда заявил, что власть — это те, кого выбрал народ, оскорбляя власть, вы оскорбляете народ. Я посмотрел и подумал: “Да сколько можно”. Стало неприятно, что эти люди смеются просто, а ты, чтобы им предъявить, должен 20 томов прочитать? Нет, можно уже просто их за внешность гнобить, просто смеяться в открытую. Я думаю, Путин Сечину все разрешает, просто потому что Путин не хочет, чтобы он долго рядом с ним находился. Сечин заходит и Путин такой: “Все-все, можно, просто иди”» [3];
– “Комика вызвали в прокуратуру из-за фрагмента выступления, в котором он рассказывал, как сложно может быть снять квартиру в России человеку неславянской внешности. Частью номера был рассказ о том, как он с братом въехал в квартиру, которую до него снимали “русские”, и обнаружил испачканный калом матрас. “Видимо, русские обмазываются говном и ложатся спать”, — пошутил Мирзализаде. “Это высмеивание суждения по одному негативному инциденту о целом народе”, — объяснял свою шутку комик. Идрак добавил, что с таким отношением регулярно сталкивается любой человек неславянской внешности. Комика обвинил в русофобии телеведущий Владимир Соловьев. После выступления Соловьева Идраку, по его словам, поступили тысячи угроз. Кроме того, на него напали в центре Москвы” [4];
– “В результате Мирзализаде стал получать от настоящих мужчин тысячи угроз в интернете, в Пензе какой-то особо одаренный товарищ вышел на пикет с фотографией комика и подписью «Враг русского народа», за голову Идрака посулили награду в 50 тысяч рублей, а вскоре настоящие мужчины перешли к решительным действиям: вдвоем, напав сзади, избили Мирзализаде на остановке. Настоящие мужчины — они такие: они всегда нападают вдвоем и сзади” [5].
– Мирзализаде высылают, хотя он пытается обжаловать пожизненный запрет на въезд в Россию в суде [6].
Это мог бы быть такой сценарий кинофильма, если бы это не было правдой. Это такой грустный мир, в котором нам запрещают смеяться.
Это напоминает довоенную советскую борьбу воспитателей с детьми, о которой в свое время писал в своих дневниках драматург Е. Шварц: “В те дни мрачные противники антропоморфизма и сказки, утверждавшие, что и без сказок ребенок с огромным трудом постигает мир, захватили ключевые позиции педагогики. Детскую литературу провозгласили они довеском к учебнику. Они отменили табуретки в детских садах, ибо таковые приучают к индивидуализму, и заменили их скамеечками. Изъяли кукол, ибо они гипертрофируют материнское чувство, и заменили их куклами, имеющими целевое назначение: например, толстыми и страшными попами, которые должны были возбуждать в детях антирелигиозные чувства. Пожилые теоретики эти были самоуверенны. И их не беспокоило, что девочки в детских садах укачивали и укладывали спать и мыли в ванночках безобразных священников, движимые слепым и неистребимым материнским инстинктом” [7, с. 237 – 238].
Это политика, пришедшая в педагогику на уровне маленьких детей. Но то же самое происходит, когда политика врывается в неполитические сферы и у взрослых. Тогда всюду ищут врагов.
А. Мовчан пишет о “врагах” так: “врагов будет больше и больше, и они будут еще ужаснее — в смысле на вид, потому что реально-то, конечно, они ничего не сделают. Пока не сделают. Пока у россиян насущные проблемы не перевешивают в эмоциональной сфере проблемы фантазийные. А подешевеет нефть — и ситуация поменяется. Поставщики гуманитарной помощи сильно похорошеют (а куда деваться). Зато появятся новые вредители внутри страны, из-за которых все плохо. И новые страты вредителей появятся — а куда же иначе своих врагов записывать? Только меньшинства никуда не денутся –виноваты они будут уже не в растлении детей, а в том, что мука пропала из магазинов. Мы это проходили — и еще не раз пройдем, раз мы ничему учиться не хотим. Я бы сказал так: пока в тучные годы общество видит в «англосаксах» врагов, в последующие «тощие» оно обречено находить врагов в «евреях», «кавказцах», «интеллигентах», «вредителях» и «шпионах». Это ведь нефть может подешеветь — ментальность-то никуда не денется” [8].
Сталин построил модель государственного управления, в основе которой были поставлены враги. И это облегчает управление в критические периоды, делая всех более послушными. Но когда критические периоды становятся постоянными, приходит иная философия управления, поскольку спасение власти,а не страны становится целью.
Первыми врагами сегодня стали журналисты, поскольку они могут порождать нежелательную для властей информацию [9 – 10]. Часть из них удалось даже привязать к западным посольствам. М. Захарова заявляет: “схема состояла в том, что посольства нанимали на работу российских граждан, платили им деньги, а те затем переводили средства соответствующим структурам, ассоциируемым со скандальным блогером Навальным. При этом больше всего “донатов” шло через дипмиссии США и ФРГ. В подобной веселой карусельке также участвовали работники посольств Канады, Франции, Испании и других стран НАТО” [11].
Власть начинает тщательно следит за тем, что о ней говоря, делая это за счет граждан: “Больше всех на слежку за СМИ и соцсетями тратят федеральные власти: за последние полтора года ведомства заплатили за анализ постов и публикаций 876 миллионов рублей. 500 из них достались компании «М 13», которая принадлежит Владиславу Клюшину. После расследования «Проекта» он стал известен как владелец и соавтор прокремлевского телеграм-канала «Незыгарь». В июне нынешнего года Клюшин был арестован в Швейцарии. США подозревают Клюшина в онлайн-мошенничестве и покушении на незаконный доступ к чужим компьютерам. Американские правоохранители требуют выдачи Клюшина, утверждая, что он через махинации с акциями Тесла и IBM заработал миллионы. Российские правоохранители также потребовали выдачи Клюшина, в рамках якобы возбужденного в отношении него уголовного дела. На запрос российской стороны Швейцария ответила отказом. На данный момент у швейцарских журналистов не имеется никаких деталей российского уголовного дела или хотя бы подтверждения его существования” ([12], см. также [13]).
И администрация президента, и министерство обороны напряженно ведут борьбу с негативом о себе [14]. Особенно рьяно воюет министерство обороны, требуя убирать негативные материалы: “Военная машина отреагировала четко — сразу после выхода статьи руководству «Национальной Медиа Группы», в которую входят «Известия», позвонили из Минобороны и потребовали удалить материал. Спорить никто не стал — редакторы провластной газеты опубликовали заметку лишь по случайному недосмотру, так что ее с легкостью сняли с сайта. Эта история важна для понимания двух фактов, которые будут описаны в этой статье. Во-первых, Шойгу очень чутко относится к собственному образу. Во-вторых, у министра есть выстроенная годами эффективная система борьбы с критикой — она включает более сотни государственных служащих, не стесняющихся давить на любые СМИ, и частных подрядчиков, зарабатывающих на пиаре Шойгу немалые деньги” [15].
И далее: “С приходом Шойгу в Минобороны действительно сразу же начались изменения — а именно резко выросла численность сотрудников пресс-службы. Состоявшее из нескольких десятков человек управление пресс-службы и информации преобразовали в департамент информации и массовых коммуникаций (ДИМК) численностью под сотню сотрудников , который стал работать круглосуточно”.
И последнее: “Бывший кремлевский чиновник, собеседник в руководстве «Единой России» и знакомый Шойгу в разговоре с «Агентством» независимо друг от друга высказали одну мысль: в руководстве страны прекрасно понимают, что основа успеха Шойгу — хороший пиар. Именно этим он и ценен — министр всегда говорил, что не имеет президентских амбиций, зато его высокий рейтинг всегда можно использовать, отправившись с ним на отдых или поставив во главе «Единой России»”
Мы попали в новый мир, где информационная составляющая начинает доминировать. над всеми остальными. Власть теперь может также манипулировать поисковиками, запрещая выдачу той или иной информации [16]. Может также интересоваться данными поиска того или иного человека [17 – 19]. Такое и не снилось в советское время. Методы отслеживания враждебных мыслей типа перлюстрация переписки тогда были слишком примитивными с точки зрения сегодняшнего дня.
Образование точно так работает с умами, как и журналистика. Трудно назвать просто защитой то, что происходит сегодня в образования, скорее это атака на любую попытку разрушить гуманитарные догмы, как пришедшие из сталинского времени, так и сформированные сегодня.
Образование удерживает стратегические характеристики картины мира, в то время как журналистика лишь подтверждает их. Те же стратегические задачи решает и виртуальное пространство фильмами и сериалами.
Образование попадает под обстрел власти, когда начинает удерживать не свою, а чужую модель мира. Тогда образование становится “врагом” власти. Приведем некоторые примеры:
– “Конец эпохи свободного образования. Уход Кузьминова подводит черту под целой эпохой постсоветского образования в России, когда его пытались строить по западному образцу. Заканчивается и эпоха “системных либералов”. Это подтверждает общий курс властей на сворачивание образовательных и академических свобод. Принят закон, по сути, запрещающий просветительскую деятельность, не санкционированную Минобрнауки. То есть как раз такую, какую и вела все эти годы “вышка”. Параллельно все больше именно образовательных НКО, вроде американского Бард-колледжа или Оксфордского российского фонда, объявляются нежелательными в России организациями” [20];
– “Под «реформистами» собеседник имеет в виду людей, которые уже разъехались — экономиста Сергея Алексашенко, профессора Константина Сонина и «других либералов». «Все, кто ушел в прошлом году, вроде Лукьяновой и Гусейнова, при другом начальстве уже давно были бы уволены. После того как Путин назвал политолога Медведева придурком, любой ректор избавился бы от такой чумы, слил бы только так. А Кузьминов до последнего отстаивал особый статус “вышки”», — добавил бывший сотрудник ВШЭ” [21];
– В России впервые признали «нежелательной» организацией целый университет — американский Бард-колледж: “Ионов в разговоре с «Медузой» подтвердил слова Цветкова: «Есть финансирование и идеология Сороса. Дошла ли идеология до ребят или нет — мы не знаем. Да, они имеют право сегодня иметь любой политический взгляд, это положено им по Конституции. Но если формирование взглядов происходит за счет иностранных организаций, то людям изначально закладывается базис, что в России при существующей экономической и политической системе они своего развития не найдут и они обязательно должны смотреть на те страны, которые являются донорами грантов»” [22 – 23].
Бард-колледж “Неожиданная атака на западный колледж произошла неспроста. Именно в сотрудничестве с ним более двадцати лет назад в СПбГУ был создан так называемый «Факультет свободных искусств и наук» (в англо-американской образовательной системе такая система носит название Liberal Arts College), находящийся сейчас под патронажем Алексея Кудрина — нынешнего главы Счетной палаты РФ, а в прошлом министра и многолетнего советника президента в области экономической политики. Теперь Алексей Кудрин намерен превратить «Факультет свободных искусств и наук» в отдельный вуз” [24].
Любые информационные и виртуальные потоки (типа кино и телесериалов) государство будет если не контролировать, то корректировать. Столкновение альтернативных интерпретаций действительности здесь наиболее заметно.
По этой причине историческое прошлое начинает тянуться к настоящему, пытаясь ему “соответствовать”. Должны быть как бы такие же враги и герои тогда и сейчас. Александр Невский якобы сражался с западными рыцарями тогда, поэтому он нужен как герой и сегодня. Работает та же мыслительная модель, только ее заполняют новыми фигурами и фамилиями.
По этой причине пришло и “возрождение” советской истории, поскольку она оказалась и более сильной для воздействия на умы юных поколений. Как Сталин вернул дореволюционную историю, хоть и в виде борьбы с царским режимом, сегодня возвращается СССР, в том числе подпитываемый образованием и искусством.
Исследователи пишут: “Мы, как зомби топчемся вокруг Великой Отечественной войны и полета Гагарина, словно история России началась примерно в 1938 году, временно прервалась на 90-е и возобновилась в 2000-м. Именно поэтому ни для Минкульта, ни для федеральных телеканалов не существует ни юбилея Гумилёва, ни Стояния на Угре. Как не существовало 200-летия Бородинской битвы или 200-летия Тургенева. Главное – не прекращать финансировать поток одинаково бездарных фильмов про Войну” [25].
В определение правильности фигур исторических личностей уже вмешиваются и президенты [26 – 27]. Путин говорит о Малюте Скуратове, отметая прошлые интерпретации, связывавшие его с убийством: “Вторая версия простая, что он его не убивал и не проезжал там, а если проезжал, то проехал мимо” [28].
Все они становятся какими-то фантомными фигурами, которые непонятно что делали и что говорили. Они делают то, что требуется на сегодня, как будто слушают нас оттуда.
Ж. Тощенко заговорил и о фантомах в нашем времени: “Это началось с горбачёвской «перестройки». Именно она и последовавшее затем уничтожение СССР породили немало удивительных явлений. Среди них особое место занимают такие феномены, которые, как я считаю, полностью подходят под термин «фантомы». Социальный смысл их возникновения и существования означал появление на общественном поприще различных видов мутантов, оборотней, мнимо значимых личностей, порождённых насильственной ликвидацией страны под прикрытием демагогической риторики. Говоря меткими словами публициста, когда рушили советский строй, появилась, как в сказке, чертовщина с первыми петухами. Кажется, первым откуда-то взялся Кашпировский с его сеансами целительной силы. Затем на нас свалился Жириновский с его политической клоунадой, потом Мавроди с его финансовыми фокусами, вослед Невзоров и Доренко с их информационными медитациями. А одновременно возникло уж совсем паранормальное явление — олигарх Борис Березовский…” [29].
И еще: “Фантомные фигуры, как и любые фантасмагорические явления, со временем исчезают, прекращая своё существование как отклонение от нормы. Они не вечны. Кто сегодня, например, помнит Бурбулиса? А ведь был такой деятель, причём вроде бы крупный и в государственной иерархии видный — второе лицо по значимости в первый год постсоветской России! Или, скажем, помнят ли Шахрая — одного из ближайших к Ельцину творцов Конституции РФ? Моя попытка проверить у нынешних студентов информацию об этих людях натолкнулась на абсолютное непонимание сути вопроса и недоумение о значении их дел на историческом поприще. То есть практически эти и многие другие фантомные личины, вынырнувшие в своё время на верхние этажи власти, капитала и славы, оказались сугубыми временщиками, урвавшими в силу сложившихся обстоятельств некоторые блага и бесследно канувшими в Лету. Остаётся только горчайший результат: даже за короткое своё пребывание в так называемой элите все они суммарно нанесли огромный вред нашей стране — и в политике, и в экономике, и в культурно-нравственной сфере. А особенно горько то, о чём невесело пошутил один мой коллега: «Господами мы так и не стали, но товарищами быть перестали”.
Получается, что человечество оперирует не только фантомными ценностями, но и фантомными людьми, поскольку те или иные люди сначала возникают, потом исчезают. Возникают, когда появляется потребность в них, и они сходят с арены, когда приходит иной расклад ситуации. То есть это такие “мигающие” в истории персонажи. Их могут не любить, но им все равно, поскольку свою функцию они выполняют, прежде чем раствориться во времени.
Нечто похожая странность произошла и с окружением Андропова. Это такое необычное появление и дальнейшее странное расставание с ними: “Андропов в конце 1950-х — начале 1960-х годов пригласил в аппарат своего отдела группу молодых интеллектуалов: философов, экономистов, юристов, политологов. Именно в его отделе начинали свою партийную карьеру в качестве советников и консультантов будущие сподвижники Горбачёва, Яковлева, а затем и Ельцина: Г. Арбатов, А. Бовин, Г. Шахназаров, Ф. Бурлацкий и другие. Все они были детьми хрущёвской «оттепели», детьми ХХ съезда КПСС, снявшего с повестки дня главную идею марксизма — идею диктатуры пролетариата, по сути столкнувшего КПСС на путь ревизионизма, а стало быть, оппортунизма” [30].
И далее: “Молодые интеллектуалы, принятые Андроповым на службу в его отделе, были типичны для своего времени. Их единомышленники, такие же молодые карьеристы, также были приняты в качестве советников и консультантов в аппарат отделов, руководимых Б. Пономарёвым и секретарём ЦК КПСС и председателем Идеологической комиссии при ЦК КПСС Л. Ильичёвым. Здесь появились небезызвестные Ю. Красин и Ю. Карякин. Вскоре те же Г. Арбатов, А. Бовин, Ф. Бурлацкий и др. перешли на работу в роли советников к Генеральному секретарю ЦК КПСС Л.И. Брежневу. Он называл их ласково: «мои социал-демократы». Не волею Андропова, а объективным процессом призвания в аппарат ЦК партии молодых интеллектуалов-карьеристов стала оформляться либеральная генерация, обслуживавшая высшее партийное руководство страны. Что до Андропова, то он использовал молодых философов, экономистов, политологов и журналистов для привнесения творческого начала при разработке партийных документов. Он давал им право совещательного голоса, право решающего голоса оставляя за собой. Они знали, что работать с ним — значит признавать его добровольную диктатуру”.
И два странных факта из той же статьи:
– “После ХХIII съезда КПСС (1966 г.) Андропов расстался с группой молодых интеллектуалов”;
– “Особо выделим тот факт, что Андропов решительно отверг предложение Горбачёва вернуть Яковлева на ответственную работу в ЦК КПСС, при том что тот с 1960 по 1973 год занимал разные посты в ЦК. Однако Андропов помнил весьма важное для его аттестации Яковлева: с 1973 по 1983 год тот работал послом СССР в Канаде и прошёл годичный курс обучения в Гарвардском университете США. Андропов не преминул заметить: А.Н. Яковлев слишком долго прожил в капиталистической стране и там «переродился». Юрий Владимирович не отличался необдуманностью сказанного им. Именно Александр Яковлев, а не болтливый Михаил Горбачёв является главным идеологом разрушительной перестройки. Именно он был агентом влияния №1, прошедшим подготовку в США и Канаде. Именно поэтому американским разработчикам идеологических диверсий против нас нужно было возвести хулу на Ю.В. Андропова, чтобы отвести внимание от своего главного агента. Чтобы внедрить в массовое сознание чёрный миф о том, что-де руководство КГБ СССР подготовило развал Советского Союза, а внешние силы лишь этим воспользовались”.
Мир строится одними, а разрушается другими. Правда, никто не знает, кто из них кто…
Литература
3-4 листопада ми запрошуємо журналістів попрацювати з професійними тренерами: журналістами-практиками, медіаекспертами, фактчекерами, фахівцями з фізичної безпеки та психологами.
краще ідентифікувати небажані впливи; вдосконалити знання з цифрової безпеки; підвищити свою психосоціальну стійкість; покращити навички фактчекінгу; протидіяти дезінформації та маніпуляціям; розвинути навички оцінки та планування ризиків; глибше розуміти вразливості аудиторій і впливу на неї неякісного контенту.
Витрати: харчування у рамках заходу забезпечується за рахунок організаторів (кава-брейки, обіди). Усі деталі та реєстрація за посиланням: https://l2dsafe.tilda.ws/Добре відомо, що лимон кислий і доводити протилежне — дивно. Проте, живучи в еру інтернету і безпробудного потоку сповіщень, багато(!) журналістів, як показує практика, не знають як працювати з інформацією в епоху фейкового безладдя!
Глибоко переконані, якщо вірні інструменти будуть направлені на нокаутування маніпулятивного контенту і ми будемо знати про фейки рівно так само, як про лимон, який точно кислий — тоді усвідомленого збору, обробки та поширення медійних повідомлень буде більше, а випадків некваліфікованої роботи представників четвертої влади зменшиться.
Задля того, щоб журналісти України мали стійкість до впливів та НЕ нехтували своєю безпекою: як фізичною, так і психологічною, була створена спеціальна програма в межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» який виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств Великої Британії та Сполучених Штатів Америки в Україні в партнерстві з Академією української преси.
У тренінговому навчанні закладена місія по:
Командою організаторів вже проведено чотири заходи офлайн, вони відбулися протягом осені 2021 у Харкові (20-21 та 23-24 вересня), Сєвєродонецьку (5-6 жовтня) та Краматорську (7-8 жовтня). З учасниками-журналістами протягом двох днів працювали професійні тренери-практики, медіаексперти, фактчекери, фахівці з фізичної безпеки та психологи. Коротко розкажемо, як це було, нижче. І рухаємося все далі й далі з непереборним бажанням поширювати медіаграмотність та змінювати світ.
PRO тренінги у Харкові
Вікторія Романюк (тренерка проєкту з журналістського компоненту)
«Старт нової програми — це завжди відповідально та зворушливо, особливо, коли впроваджуються нові підходи та методологія. Цього разу основним фокусом став психологічний аспект, аналіз ефектів сприйняття інформації, критичне мислення. Я щиро радію, тому, що наші учасники надзвичайно позитивно оцінили цей задум. Професійні журналісти та медійними, з якими вдалося попрацювати, змогли подивитись на знайомі їм речі під новим кутом, прорефлексувати та відчути загрози та можливі наслідки помилок в роботі журналіста».
Наталія Умеренкова (тренерка проєкту з психологічної безпеки)
«Стартував цикл тренінгів від IREX «Стійкість до впливів та безпека журналістів: як працювати в еру інформаційного безладдя». Першим містом був Харків. Говорили з учасниками про психосоціальну безпеку журналістів. Тема, яка завжди чіпляє за живе. Окрема насолода працювати з такою активною, включеною групою, тим більше віч-на-віч, а не дистанційно. Дякую організаторам та учасникам за можливість теплої взаємодії».
Володимир Панченко (тренер проєкту з журналістського компоненту)
«Тренінг для журналістів дає можливість доповнити та систематизувати свої знання в сфері сучасних інформаційних впливів. На тренінгу практикуючі учасники діляться власним досвідом з колегами, що допомагає краще сформувати нові знання та навички».
Ігор Кужик (редактор ТОВ ТРК ІРТ Полтава, учасник проєкту)
«Надзвичайно потужний тренінг. Гарні ментори, живо, цікаво, практично. Особливо закцентував би увагу на сесії психосоціальної безпеки журналістів. Це було щось нове для мене, але, як виявилося, дуже корисне і те, що стане у нагоді, впевнений, не тільки мені, а й усім нам журналістам, які стикаються щодня з викликами, стресами та професійним вигоранням. Величезне дякую усім організаторам».
Олексій Пирогов (заступник редактора видання Свобода слова+, учасник проєкту)
«Захід дуже сподобався. Тренери подали всю інформацію цікаво і зрозуміло. Виділити когось окрему немає сенсу. Все сподобалося. Особливо залучення аудиторії, учасників та тренерів до співпраці. Ну, а якщо говорити про саму організацію заходу, то можу сказати, що дуже вдало підібрано місце проведення. Дуже дякую за сам захід і сподіваюся на майбутнє отримаю ще не раз запрошення на подібні івенти».
PRO тренінги у Краматорську
Тетяна Матичак (тренерка проєкту з журналістського компоненту)
«Теми тренінгу виявилися дуже актуальними для учасників. Кожен приклад з презентацій супроводжувався жвавим обговоренням. Тому за два дні роботи вдалося колективно розробити багато рекомендацій для подальшої роботи регіональних журналістів».
Віталій Копиш (тренер проєкту з журналістського компоненту)
«Особисто мені, як тренеру, було дуже цікаво працювати з професіоналами журналістської справи на тренінгу в Краматорську. Разом ми розібрали питання фактів і суджень, особливості жанрів журналістики, стереотипів, мови ворожнечі, когнітивних упереджень, пропаганди та ін. Вдячний учасникам за їх активність, залученість в навчальний процес та унікальний досвід, яким вони щедро ділилися».
Данілова Ольга (журналістка «Правовий контроль», «Провінція», «Костянтинівка сьогодні», учасниця проєкту)
«Я дуже радію, що потрапила на цей тренінг. Захід дав мені не загальні знання про медіаграмотність, безпеку фізичну та психологічну, а поглиблені. Особлива подяка за включення до програми тренінгу блоків фізичної та психологічної безпеки. Я отримала знання та навички і мала можливість практично їх засвоїти. Ці знання допоможуть мені побудувати план протидії дезінформації, боротьби зі стресами, емоційним та фізичним виснаженням і перетворити цей план у звичку. По завершенню заходу у мене залишилися лише гарні враження та позитивний настрій».
Віолетта Цуркан (редакторка стрічки новин Регіональний сайт «Східний Варіант», учасниця проєкту)
«У час, коли ми стикнулися з COVID-19 значно зменшилася кількість тренінгів і ми не мали змоги потрапити на такі корисні заходи. На заході від IREX та АУП я побувала вперше і дуже задоволена і рівнем, і фахівцями, і тим підходом, який використали організатори програми — долучити до навчання фахівців з різних сфер (психолог, експерт з фізичної безпеки). Корисно було почути досвід тренерів, колег, з якими ми працювали ці два дні, адже це була не просто лекція, а дійсно живий тренінг, обмін думками, процесами, досвідом. така форма роботи сприяє тому, щоб запам’ятати всю важливу інформацію якнайкраще».
Олександр Таненок (журналіст «Громадська хвиля», учасник проєкту)
«Вдячність тренерам та тренеркам за їхню роботу та організаторам за велику справу, яка здійснюється у Донецькій області та по всій країні. Знання, які ми отримали на тренінгу якісні, і я радію, що два дні я мав змогу провести серед колег, колежанок у цій яскравій атмосфері».
Владислав Леошко (власний кореспондент редакція газети Верховної Ради України «Голос України», учасник проєкту)
«Дякую тренерам та організаторам, які протягом двох днів з нами працювали. Це благодатні зерна, яки ви серед нас зронили. Впевнений, що вони проростуть. Давно не було таких тренінгів у зв’язку з епідеміологічною ситуацією у країні та світі. У нас на Сході часто не вистачає таких професійних, фахових, заходів з цікавими людьми, унікальними спікерами. Це насправді дуже чудова можливість і я радий, що нею скористався».
PRO тренінги у Сєвєродонецьку
Ірина Баран (тренерка проєкту з журналістського компоненту)
«Думаю, що ми часто недооцінюємо роль журналістів в поширенні критичного мислення і як лідерів думок, які можуть показувати аудиторії важливість фактів, так і тих, хто може (не завжди свідомо) стати рупором дезінформації і пропаганди. Сподіваємось, що учасники не тільки будуть ще відповідальніше ставитись до своєї роботи, а також закликатимуть до цього своїх колег. Додатковим результатом тренінгу, думаю, може стати те, що окрім журналістики багато наших учасників працюють в педагогічній чи громадській сфері і висловили своє бажання використовувати отримані знання не тільки для себе особисто».
Олексій Павлійчук (тренер проєкту з фізичної безпеки)
«Розділ «Планування ризиків і фізична безпека» пройшов у повному обсязі. Група плідно працювала під час теоретичної частини, також під час підсумкового самостійного завдання з оцінки ризиків. Сподіваюся, що усі учасники будуть використовувати під час своєї професійної діяльності навчальний матеріал, знання та навички, здобуті під час тренінгу».
Сергій Молчанов (фрілансер, учасник проєкту)
«5-6 жовтня я проходив тренінг з теми «Стійкість до впливів та безпека журналістів, як працювати в еру інформаційного безладдя». Тренери розповіли як відрізняти фейк новини, де факти і судження. Як перевіряти правдивість новин. Розказали про джерела інформації. Залишили позитивні емоцій після тренінгу. Олексій Павлійчук - тренер суспільної безпеки, дав багато знань, як зберегти своє здоров'я та життя. Відкрив очі на роботу у складних умовах. Розповів як планувати відрядження. Тетяна Коваленко — спікер на тему «психосоціальна безпека журналістів», розповіла про стрес, і як подолати його, дала практичне значення як залишатися спокійним у будь-якій ситуації. Дуже дякую за сертифікат, він додав віри у себе. Дякую за вашу роботу, було приємно провести з вами ці два дні».
Навчальна програма реалізується у межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» який виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств Великої Британії та Сполучених Штатів Америки в Україні, в партнерстві з Академією української преси.
З нагоди Глобального тижня медіа та інформаційної грамотності 28 жовтня о 15:00 Академія української преси за підтримки Медійної програми в Україні, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews, оголосять результати конкурс медіатворчості для шкільних колективів «Моя школа — медіаграмотна». Конкурс відбувався у рамках реалізації проєкту «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації від А до Я: методичний комплекс» https://medialiteracy.org.ua/abetka.
Як взяти участь?
Зайти на ФБ сторінку АУП
Хто з нами буде?
Медіатворчі вчителі та учні презентуватимуть проєкти, що формують стійкість до дезінформації в умовах пандемії.
Їх вітатимуть:
Юрій Кононенко, начальник головного управління загальної середньої та дошкільної освіти МОН України;
Валерій Іванов, президент Академії української преси.
Журі:
Наталія Бєскова, заслужений вчитель України;
Ганна Горленко, викладач економіки, медіапедагог;
Раїса Євтушенко, головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин головного управління загальної середньої та дошкільної освіти МОН України;
Олександр Мокрогуз, завідувач кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського.
Модерує: Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх програм Академії української преси.
Даруватимуть подарунки:
Микита Каліберда та Руслан Шаламов, автори методичного комплексу «Абетка вакцинації чи освітнє щеплення від дезінформації від А до Я».
#імунітет_маємо_дезінформацію_долаємо #globalmediaweekAUP #MLweekAUP
Презентація графічного роману та коміксу від освітньої платформи Академії української преси (https://medialiteracy.org.ua/abetka/) до Глобального тижня медіа та інформаційної грамотності.
Як імунні клітини вірус долали: графічний роман (сценарій М. Каліберда; художник Н. Пендюр) є першим виданням в Україні, який у художній формі показує, як формується імунітету після вакцинації, розвиває навички критичної оцінки медіаповідомлень, розуміння власної ролі в запобіганні інфодемії та відповідальне ставлення до поширення «вірусної» інформації. Щепле-що? Чомучки в пошуках відповідей про щеплення (сценарій М. Каліберда; художник І. Костюніна) розповідає про сміливі пошуки героя та героїні достовірної інформації про вакцини та вакцинацію, у яких їм допомагає чарівний джин. Герої зустрічаються з різними людьми, аналізують та критично оцінюють отриману інформацію та розбираються в питанні вакцинації.19-21 жовтня 2021 року пройшов авторський онлайн-тренінг «Digital trainer: антитіла до інфодемії». Організувала захід Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
Тренерами заходу були Тетяна Іванова, медіаексперта, докторка педагогічних наук, професорка, медіа та бізнестренерка, авторка численних підручників, посібників, монографій, методичних рекомендацій з проблем формування медіаграмотності та освіти дорослих, Олександр Гороховський, медіа-тренер, керівник фактчек-проекту «БезБрехні».
Протягом трьох днів учасники доводили актуальність медіаграмотності в епоху глибинних маніпуляцій та діпфейків; розбиралися у функціонуванні медіа у сучасному інформаційному середовищі, у сутності та природі маніпуляцій; як маніпулюють емоціями споживача й тощо.
Валерій Іванов зауважив: «Практичні навички, які надаються на цьому тренінгу, надзвичайно важливі для реалізації функцій критичного мислення. Це актуально, це потрібно, і ми це даємо».
Тетяна Іванова поділилася думками: «Закінчився передостанній тренінг проекту АУП і Фонду Фридриха Науманна "Digital teacher: антитіла до інфодемії". На цей раз учасниками тренінгу стали професорсько-викладацький склад і студенти Маріупольського державного університету. У цьому навчальному закладі проблемам медіаграмотності та критичного мислення приділяють серйозну увагу з самого початку гібридної війни. Бо саме вони, маріупольці, не за оповіданнями знають, що таке війна. Студенти та викладачі усвідомлюють, що саме їх місто – є стратегічним форпостом, опором російській агресії. І для того, щоб зберегти кордони своєї Батьківщини – треба бути вкрай обізнаними в інформаційних впливах та маніпуляціях, фейках та ботах. І запорукою є наша медіаграмотність та критичність мислення. Дуже символічно, що саме цей захід прийшли привітати ректор Маріупольського державного університету професор Трофименко Микола Валерьович та декан факультету филолгії та масових комунікацій професор Безчотнікова Світлана Володимирівна. Ця увага з боку поважного керівництва невипадкова. Саме на факультеті на кафедрі соціальних комунікацій створена Лабораторія медіаграмотності, діяльність якої спрямована на весь регіон Донецького краю. А це означає, що медіаграмотності – БУТИ! Дякую учасникам тренінгу за змістовні дискурси та активну участь у нашому заході».
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
