Побачити війну в Україні не через заголовки, а на власні очі

Почути свист снаряда. Відчути запах згарища. Подивитися в очі людині, яка втратила все, але не здалася. Бо між «я чув у новинах» і «я бачив на власні очі» – величезна  прірва, яку не заповнити жодним репортажем із затишної європейської студії.

З 2002 року Академія української преси разом із Посольством США в Україні тримають інформаційний фронт. Ми підтримуємо якісну журналістику, свободу слова та професійні стандарти навіть тоді, коли небо над країною здригається від вибухів 🇺🇦🇺🇸

Один із наших найважливіших і найважчих проєктів  це міжнародні престури. Лише з 2019 по 2024 рік АУП провела 16 тижневих експедицій для 127 журналістів із 24 країн світу: від Грузії та Польщі до Великої Британії, Франції та Данії.

Для іноземних медійників ці поїздки стали шоковою терапією. Україна відкривалася їм не через сухі стрічки новин, а через живі розмови, понівечені фронтові міста, зустрічі з військовими, волонтерами, вчителями та людьми, чиє життя війна розломила навпіл.

Саме там, на межі життя, народжується справжнє розуміння нашої країни. Ті моменти, які не увійшли до офіційних звітів, але назавжди вкарбувалися в пам'ять.

• Португальський доброволець-військлікар, який  під час інтерв’ю дивиться не в об'єктив, а в небо, бо ворожі дрони не роблять перерв.
• Пусті розбиті класи зруйнованої школи у Преображенці під Оріховим, де колись лунав дитячий сміх.
• Чоловік, який залишився під обстрілами у порожньому прифронтовому селі попри те, що вся його родина евакуювалася: «Куди ж я корову подіну…».
• Бахмут. Наш оголений нерв війни. А в ньому пункт видачі води біля понівеченої церкви під безперервну, оглушливу канонаду. Підлітки на велосипедах і розлючені, змучені жінки, які від розпачу кричать медійникам, що це вони «привезли війну з Києва».
• Але ми всі маємо в своєму сердці острівки надії. Ось щойно звільнена Козача Лопань. Без світла, води, зв’язку. Молода жінка котить велосипед, а на рамі – хлопчик десь трьох-чотирьох років. Побачивши машину дитина починає радісно махати руками.

Київщина, Луганщина, Донеччина, Чернігівщина, деокуповані громади... Ці маршрути змінювали не лише уявлення про Україну, вони змінювали самих журналістів та їхній підхід до професії.

І за результатами цих поїздок іноземні кореспонденти підготували понад 200 чесних, пронизливих матеріалів про Україну для всього світу. Вони привезли правду туди, де її намагалася заглушити російська пропаганда.

За це ми безмежно вдячні Посольству США в Україні. За довгі роки довіри, партнерства та спільної боротьби за правду. Окрема, найтепліша подяка куратору нашого проєкту Олегу Пастухову за роки спільної, плідної роботи. 💙💛