Андрій Юричко, журналіст, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Уявімо примітку під журналістським матеріалом: «Текст набрано в ліцензійному Office 365. Відео змонтовано в безкоштовній версії DaVinci Resolve. Ілюстрацію оброблено в Adobe Photoshop». А якщо Photoshop виявиться зламаним – не дай боже, доведеться повідомити й про це.
Можна піти далі: назвати браузер, модель диктофона, сервіс перевірки правопису. У якийсь момент опис виробництва стане довшим за новину. Читач знатиме майже все про програми й досі не розумітиме, звідки автор узяв головний висновок.
Мене не переконує вимога перераховувати всі програми, якими користувалася редакція. Ліцензія на Word не засвідчує достовірності написаного, а безкоштовний відеоредактор цілком придатний для перевіреного репортажу. Для оцінки матеріалу значно більше дає пояснення, яку роботу виконала програма і за що відповідає автор.
Коли текстовий редактор допомагає набрати й оформити сторінку, не приписую йому своїх висновків і не перекладаю на нього відповідальності за них. З генеративним ШІ відповідальність теж залишається за людиною. Проте його участь може виходити за межі оформлення: система здатна запропонувати пояснення події, відібрати аргументи й сформулювати позицію.
Саме таку участь вважаю підставою для пояснення читачеві. З позначки «використано ШІ» ще не зрозуміло, чи програма виправила коми, чи запропонувала головний висновок. Відомості про її роль допомагають оцінити внесок автора; сам перелік назв програм цього не пояснює.
8 листопада 2026 року видавець Career Communications Group Тайрон Д. Таборн опублікував колонку «AI Is Part of My Editorial Team. It Is Not the Author». Він порівнює допомогу ШІ з роботою редакторів і дослідників: автор може скористатися нею, зберігаючи власну ідею, інтелектуальний напрям та остаточне рішення. Якщо ж система виробляє позицію й готовий матеріал без змістовної участі людини, Таборн вважає це іншим способом створення тексту, про який читач має знати.
Його аргумент мені близький. Авторський текст давно може бути результатом спільної роботи. Частка змінених слів мало говорить про походження думки. Коректор може замінити багато слів, зберігши її. Одне додане речення може змінити весь висновок.
Однак аналогія з редакційною командою не розв’язує питання достовірності. Редактор також може помилитися, а пояснення мовної моделі ще не підтверджує наведених нею фактів. Назване джерело потребує перевірки незалежно від того, хто його запропонував.
Масштаб труднощів із машинними відповідями показало дослідження Європейської мовної спілки та BBC, оприлюднене в жовтні 2025 року. Журналісти 22 суспільних медіа з 18 країн оцінювали відповіді чотирьох ШІ-асистентів 14 мовами. У 45% оцінених відповідей виявили принаймні одну істотну проблему; у 31% – серйозні проблеми з джерелами. Ці показники описують конкретне тестування відповідей про новини. Переносити їх на всі завдання, системи та їхні наступні версії було б некоректно.
Посилання може створити враження перевіреності, хоча сторінка за ним не підтверджує написаного. Під час скорочення достатньо втратити «можливо» або «за попередньою оцінкою», щоб припущення стало категоричним твердженням. Переказ, узятий у лапки, виглядатиме як дослівне висловлювання, хоча співрозмовник міг не казати цих слів. Тут редагування стилю вже змінює те, що читач сприймає як факт.
Є й менш помітна частина авторства. Запити «допоможи точніше викласти мою думку» та «запропонуй думку, з якою погоджуся» залишають людині різну роботу. У другому випадку можна впізнати себе в готовому тексті й зупинитися на цьому. Можна також заперечити запропоноване пояснення, знайти інші докази й побудувати власне. Підказка ШІ цілком може бути початком самостійного розбору. Схвалення чернетки ще не показує, чи цей розбір відбувся.
Уявімо текст про закриття районної лікарні: точні бюджетні цифри, коректна цитата посадовця, пояснення оптимізації. У ньому може бракувати одного питання – як до нового місця лікування доїде людина без автомобіля. Такий матеріал може не містити фактичних помилок і водночас залишати читача без пояснення одного з головних наслідків рішення.
Ця проблема знайома журналістиці й без ШІ. Робота з готовою машинною чернеткою може звузитися до перевірки вже запропонованих фактів. Звірити кожне речення та з’ясувати, чого в матеріалі бракує, – різна робота. Друга потребує власного знання теми, нових запитань і розмов із людьми, яких у чернетці могло не бути.
Паризька хартія щодо ШІ та журналістики пов’язує використання технології з відповідальністю медіа. Її оприлюднили 10 листопада 2023 року «Репортери без кордонів» (RSF) і 16 партнерських організацій. RSF називає Хартію першим глобальним етичним орієнтиром у цій сфері. Окремі редакційні правила існували раніше: Associated Press повідомила про свої ще в серпні 2023 року.
Четвертий із десяти принципів Хартії закріплює відповідальність медіа за опубліковане. П’ятий передбачає розкриття використання ШІ, якщо воно істотно впливає на виробництво або поширення журналістського матеріалу. Він також містить вимогу публічного обліку застосованих систем ШІ з описом їхніх завдань та умов використання. Інші принципи охоплюють людський контроль, незалежне оцінювання систем, походження контенту, захист джерел, розрізнення справжнього й синтетичного та відносини з розробниками ШІ.
Тут є два рівні прозорості. Опис систем на рівні редакції дозволяє побачити загальну практику медіа. Пояснення біля конкретної публікації – зрозуміти роль технології в цьому матеріалі.
Проводячи менторські сесії з цифровізації в проєкті НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», працював із редакціями, яким бракувало людей і ресурсів. Проєкт реалізовували за підтримки Посольства Литви в Україні. Редакторка «Путивльських відомостей» Тетяна Каушан у відгуку для НСЖУ окремо відзначила користь автоматичного розшифрування записів, про яке йшлося на моїх сесіях.
Для невеликої редакції автоматичне розшифрування може звільнити час для нового інтерв’ю або роботи з документом. Проте відгук про зручність розшифрування не є вимірюванням якості журналістики й не свідчить, що програмі так само добре вдасться написати колонку.
Результат залежить і від редакційного рішення. Заощаджена година може піти на додаткову перевірку або перетворитися на вимогу випустити ще кілька матеріалів. Якщо чернеток більшає, а час на їх читання залишається незмінним, на кожну припадає менше часу. За таких умов формула «людина все перевіряє» може описувати лише швидкий перегляд перед публікацією.
Аудиторні оцінки теж потребують точності. В онлайн-опитуванні Reuters Institute у дев’яти країнах, оприлюдненому 29 жовтня 2026 року, 45% респондентів почувалися комфортно щодо новин, створених переважно людиною за допомогою ШІ. Для новин, створених переважно ШІ з певним людським контролем, показник становив 19%. Водночас серед тих, хто використовував ШІ для отримання новин протягом попереднього тижня, 72% заявляли про довіру до відповідей. Україна до опитування не входила.
Перші два показники стосуються ставлення до способу підготовки новин. Третій – довіри серед окремої групи користувачів. Вони не дають підстав ані оголошувати загальне прийняття машинних новин, ані говорити про повне відкидання ШІ. Так само з них не випливає, що позначка про використання технології сама собою підвищить довіру до редакції.
Для мене довіра до медіа включає розуміння того, яку роботу воно виконало. Фраза «автор перевірив» ще не пояснює, хто побудував аргументацію. Можна звірити всі дати й цифри в тексті, логіку якого повністю запропонувала програма. Перевірка фактів і самостійність позиції залишаються різними питаннями.
Застосування ШІ може стосуватися й того, чого читач узагалі не побачить. Якщо запис неопублікованого інтерв’ю передано зовнішньому сервісу, значення мають умови зберігання даних і доступу до них. Пояснення під готовою публікацією не відповідає на запитання, що відбулося з розмовою до її оприлюднення. Прозорість перед аудиторією та конфіденційність джерела стосуються різних етапів роботи.
У випадку зображень різниця особливо помітна. Перевірений знімок руйнувань із місця події можна використати як свідчення. Згенерована картинка лише показує, який вигляд руйнування могло б мати. Емоційно вони можуть діяти подібно, хоча їхня доказова цінність різна. Позначка про походження не перетворює ілюстрацію на свідчення.
Згадка про Photoshop із початку колонки теж не пояснить, чи фотограф поправив експозицію, чи в кадрі з’явилася деталь, якої не було перед камерою. Для оцінки матеріалу суттєвий характер втручання. Це саме питання виникає, коли система дописує відсутнє пояснення або прибирає з тексту суперечність, яку автор ще не дослідив.
Виступаючи на вебінарі НСЖУ «Чи можна змусити ШІ цитувати медіа?», говорив про видимість редакцій у генеративному пошуку. За його матеріалами АУП підготувала публікацію. Однотипність згенерованих текстів робить для мене ціннішою власну репортерську роботу: місцеве знання, розмови зі свідками, отримані документи. Саме вони дають факти, яких без цього зусилля могло б не бути у відкритому доступі.
Проте здобути власну інформацію й отримати дохід від її поширення – різні завдання. Pew Research Center проаналізував пошукову активність 900 дорослих американців за березень 2025 року. На сторінках Google із ШІ-підсумком переходи за звичайними результатами пошуку зафіксували у 8% відвідувань, без такого підсумку – у 15%.
Це спостереження за американськими користувачами, а не оцінка втрат українських редакцій чи доказ, що різницю спричинив лише ШІ-підсумок. Для автора новини залишається економічний ризик: пошуковій системі потрібні його факти, але читач може обмежитися їх переказом і не зайти на сайт редакції.
Автоматизація може здешевити підготовку тексту. Поїздка в громаду, пошук документа й розмова з героєм мають власну ціну. Якщо редакція втрачає частину переходів і пов’язаних із ними доходів, їй може бракувати коштів на наступний репортаж.
Залишається й питання набуття досвіду. Журналіст учиться будувати матеріал через власні спроби, редакторські правки та розмови з героями. Коли початківець одразу отримує завершену чернетку, частина цієї роботи змінюється. Чи навчиться він помічати прогалини, якщо здебільшого працюватиме всередині вже запропонованої структури? Це питання до підготовки журналістів, відповіді на яке сам факт зручності інструмента не дає.
Схвалення готового тексту може завершувати змістовну авторську роботу, а може заміняти її. Підпис під публікацією не дозволяє відрізнити одне від іншого.
Мені як читачеві цікаво, чого в цьому тексті не було б без його автора.
