Пропаганда завжди активно приходить у часи воєн, коли слово справді стає зброєю. Якщо країна постійно відчуває себе у стані війни, як це було в СРСР, то й пропаганда стає головною характеристикою її комунікацій. Радянська масова свідомість перебувала під її впливом постійно. Людський розум — від дитячого садка до похорону — був занурений у пропагандистські потоки. Це було пов’язано з тим, що СРСР відчував себе у стані війни, що було особливо характерно для сталінських часів. Один незмінний вождь бачив усюди ворожі підступи, тому всі публічні комунікації перебували під суворим контролем. Пропаганда була і в газеті, і в куплеті…
У результаті СРСР став країною пропаганди — нею було пронизано все. Народження дитини та похорон ветерана — початок і кінець життя — були пропагандистськи орієнтованими. Призов до армії — ще одне пропагандистське свято. Випускний у школі та виші — усе було частиною пропагандистського світу. Сьогодні Росія повернулася до цього принципу, коли будь-який суспільний ритуал несе пропагандистські смисли.
ДЖЕРЕЛО: https://www.rusamny.com/2025/683/t01-683/
І це зрозуміло, адже жорстке управління культурою та ідеологією веде до одного й того ж інструментарію — боротьби з най“м’якшим” елементом — мозком населення, щоб вбудувати в нього жорсткі сконструйовані рамки, якими по суті й є стратегічні наративи, говорячи сучасною мовою.
А управління ідеологією та культурою і є управлінням свідомістю, адже масова свідомість фактично опиняється у ментальному “оточенні”. У ранній радянський період навіть новорічні іграшки були “політично” орієнтованими.
З віком контекст впливу змінюється: шкільний переходить у два інші — робочий і домашній. Якщо робочий середовище контролювала адміністрація, то домашнє було під владою телевізора. Новини та фільми були пронизані ідеологічними конструктами. “Правильні” герої завжди перемагали “неправильних”.
Апофеозом пропаганди можна вважати так звані святкові демонстрації трудящих 7 листопада і 1 травня. Умовно кажучи, всі й одразу перебували в “країні пропаганди”. Гучні пісні й музика заглушали будь-які інші думки. Це був державний “монолог” у найчистішому вигляді, який впливав на всі органи чуття. Книгу, наприклад, читають у тиші, кіно дивляться, вимикаючи інші відчуття. А демонстрація трудящих — це симфонія пропаганди, у якій задіяні якщо не всі, то принаймні багато.
Пам’ятники та архітектура — вічний і обов’язковий компонент пропаганди, який завжди перед очима. Пам’ятники — це втілення подвигу героя пропаганди, який віддав життя за порятунок держави. Біологічне життя минає, соціальне — продовжується.
Водночас СРСР у своїй пропаганді нібито дуже серйозно “боровся за мир”. Гасло “миру — мир” знали всі громадяни. Але водночас сам СРСР розпочинав збройні інтервенції, що вимагало посилення пропаганди для їхнього виправдання. Кожен знав слова пісні: “ми мирні люди, але наш бронепоїзд стоїть на запасній колії” (композитор І. Дунаєвський, слова М. Светлова). Інтервенція в Афганістан була однією з них, і, можливо, саме вона дала старт новим процесам руйнування СРСР. Військове життя і військова економіка здатні зруйнувати будь-який мирний уклад.
Дослідження показують, що російський мультфільм “Маша і Ведмідь” є пропагандистським. Чи так це насправді, можна було сперечатися лише до російської інтервенції в Україну. Після початку війни чітко видно недитячу агресивність Маші у російській військовій фуражці. Її неправильна поведінка у військовій формі стає вираженням агресії, а не миру.
СРСР завжди був країною пропаганди. Дорослим, як і дітям, теж потрібна казка. Пропаганда в ті часи чітко виконувала функцію казки для дорослих. Вона малювала яскравий і прекрасний “свій” світ, а “чужий” робила жахливим і страшним. Ніхто й ніколи не хотів би жити в ньому, де товсті капіталісти з карикатур знущаються з робітників.
СРСР жив у променях власної пропаганди, де все було світлим і красивим, як у казці. А. Епплбаум описує це так: “У двадцятому столітті пропаганда компартії була тиснучою й натхненною, або принаймні прагнула бути такою. Плакати, мистецтво, фільми й газети зображували сяюче й ідеалізоване майбутнє, сповнене чистих фабрик, рясного виробництва, робітників-ентузіастів і кремезних трактористів. Архітектура мала вражати, музика — лякати, публічні перформанси — наганяти страх. Теоретично громадяни мали відчувати ентузіазм, натхнення, надію. На практиці цей тип пропаганди мав зворотний ефект, адже люди могли порівнювати те, що бачили на плакатах і в кіно, з набагато більш убогою реальністю”.
Загалом і кіно, і газети, і телебачення виконували не стільки функції документалістики, скільки функції дорослої казки. І це теж важлива функція, хоча вона не може бути головною. Пропаганда має навіювати не песимізм, а оптимізм. Масова свідомість завжди цього потребує. Війна змінює всі наші колишні установки й уявлення. І паралельно зростає увага до пропаганди. Вона потрібна всім: і населенню, і державі.
