«Важливість новини. Як зрозуміти, чи буде цікавий матеріал аудиторії», - з такого завдання розпочався перший день онлайн медіалабораторії для студентів «THE GUARDIAN OF JOURNALISM».
«Телевізійні новини залишаються важливою складовою інформаційного простору, інтерес до них завжди на високому рівні, - стверджує професор, доктор філологічних наук, президент АУП Валерій Іванов. - Навіть якщо людина стверджує, що телебачення не дивиться, вона споживає ці новини через соціальні мережі чи сайти-агрегатори. Як створювати матеріали в цій ніші – завдання першого дня медіалабораторії для студентів».
Дивилися сюжети новин українських телеканалів та розбирали чим вони зачепили (чи могли зачепити, якщо були нецікавими) понад двадцяти студентів-журналістів із різних українських університетів.
«Додайте в новину емоцій, - рекомендує медіатренер АУП, випускаючий редактор новин «Факти» (ICTV), журналіст–міжнародник Андрій Гетьман. - І не потрібно при інтерв’юванні проговорювати тему з героєм наперед, є вирогідність, що він не повторить все так цікаво як у перший раз».
Студенти обговорювали та пропонували свої варіанти покращити сюжети, запитували лайф-хаки та ділилися своїми вдалими чи невдалими практиками в роботі журналістом.
Андрій Гетьман розповідав про прийоми, які роблять відео матеріал яскравим і динамічним (так, не забуваємо про картинку!) та що робити обов’язково і як проявити креативність (не забуваємо про роботу в кадрі!).
"Якщо бачите, що щось відбувається - діставайте хоч телефон і знімайте, - ділиться Андрій. - Якщо подія не цікава, з телефону завжди відео можна пізніше видалити. Гірше, коли подія варта, а ви нічого не відзняли".
Другий день медіалабораторії буде присвячений аудіоподкастам та як візуалізуватися за рахунок аудіо.
Медіалабораторія для студентів відбувається завдяки нашому спільному проєкту між Академією української преси та міжнародною організацією Internews. Вона впроваджує «Медійну програму в Україні» за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Лекція 3 «Практики з припинення недостовірної інформації або як не ізолюватися від правди» за авторством завідувача кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського, доцента, кандидата педагогічних наук Олександра Мокрогуза.
Конспект заняття можна завантажити ТУТ.
Весь відеокурс «Освітні практики в часи інфодемії, або як не ізолюватися від правди» можна переглянути ТУТ.
Створення цього відеокурсу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Академія української преси» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
Під чуйним та професійним керівництвом Тетяни Іванової та Світлани Ізбаш ви перенесетеся на планету Digital, де немає місця фейкам, пропаганді та медійним маніпуляціям! А є правдивий всесвіт інформації, медіаграмотність цілий рік, і критичне мислення з новинним аналізом! ☀️
Академія української преси спільно з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу оголошує про старт абсолютно нового проєкту з медіаграмотності!
😎Чекаємо на вас 5-7 квітня 2021 року на платформі вебконференцій Zoom!
УВАГА! Час роботи всі три дні з 10:00 до 14:00
Буде те, про що ви так часто у нас запитували!
Як навчитися методиці проведення онлайн-тренінгів з медіаграмотності та зробити його пізнавальним й захоплюючим у форматі спільної інтерактивної роботи? Як не нудитися біля екрану комп’ютера за «чорним квадратиком», вислуховуючи годинами «балакаючі голови» на вебінарах?
Будемо грати, спілкуватися, ділитися ідеями, розробляти завдання онлайн, об’єднуватися у команди, брати, робити та навчати інших!
Гарантуємо, що у майбутньому вам вдасться привести своїх слухачів до успіху під назвою «Медіаграмотні… на якій би планеті ви не опинилися!»
🌴Щоб зареєструватися, будь ласка, заповніть анкету>>>
Участь є безкоштовною. Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення. Кількість місць для вебсемінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту
З питаннями звертайтеся сюди: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.
Академія української преси за участю вчених Інституту соціології НАН України та за підтримки «Представництва Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні та Білорусі провела дослідження методом контент-аналізу новин прайм-тайму (19:00-23:00) семи провідних українських телеканалів – «Інтер», «1+1», «Україна», СТБ, ICTV, UA:Перший та 5 канал.
У другій половині 2019 року майже повністю оновився політичний ландшафт країни: інші партії, фракції, депутати ВР, виконавча влада і персоналії у публічному просторі.
Інакше структурована ВР: монобільшість (Слуга народу), демократична опозиція (Батьківщина, Європейська Солідарність, Голос), опозиція (ОПЗЖ), депутатські групи і позафракційні, які голосують за ситуацією.
Порівняно з лютим 2019 новини стали більш україноцентричними: на 11% − з 34% до 45% – в новинному потоці збільшилася частка усіх інших новин про Україну.
У півтора рази – з 13% до 19% – зросла частка повідомлень про здоров’я. Нові сюжети, пов’язані з COVID-19, в сумі складають 24%. Тема реформ в Україні практично не обговорювалась. Увага до теми корупції зменшилася у 2 рази (у 4 рази порівняно з березнем 2019).
Зменшилася (8% проти 12%) увага до ЗСУ серед учасників війни на Донбасі.
Пропорції уваги до політичних партій, персон та інститутів змінилися несуттєво: 1:2.4:5 у 2021 році та 1:2.1:3.9 у лютому 2019.
Відмінність у політичних преференціях новинних програм каналів й в тематиці повідомлень стабільно відтворюється.
В новинному потоці третього тижня лютого 45% в середньому – це не політичні новини про Україну. Найбільше їх на каналі 1+1 – 62%. Політичних новин про Україну найбільше на 5-му – 56%, а міжнародних – на Інтері (27%).
Основні джерела інформації власні кореспонденти – 54% (у березні 2019 – 51%, у лютому 2018 – 57%) та офіційні джерела – 45% (у березні 2019 – 40%, у лютому 2018 – 42%). Частка повідомлень з посиланням на Facebook і Twitter склала 11% (8% у березні 2019, 9% у лютому 2018).
Внутрішня державна політика, діяльність органів влади 13% (у лютому 2019 року 10%), злочинність – 11% (15% у лютому 2019 року) і соціальна сфера (10%, у лютому 2019 – 11%) – найчастіше згадувані головні теми повідомлень. Частка репортажів про здоров’я як головна і додаткові теми зросла з 13% у лютому 2019 до 19% у лютому 2021. Увага до теми боротьби з корупцією зменшилася з 13% у березні 2019 року (у лютому 2019 – 6%) до 3% у лютому поточного року. Тема реформ в Україні практично не згадується. Тема злочинності як головної найчастіше представлені на СТБ (16%) та 1+1 (13%), частка теми війни як головної найбільша на 5-му каналі та ICTV (16%, 14%), а тема боротьби з корупцією – на Інтері та 5-му каналі (6%, 5% як головна та додаткова).
Тема вакцинації населення (головна і додаткова) в середньому згадується у 7% повідомлень. Найчастіше на каналах Перший (10%), Інтер та 5-й (9%). Тональність повідомлень про неї як головну – переважно конфліктна (58%). А в сюжетах щодо динаміки захворюваності найбільша частка (28%) негативного контексту обговорення.
Серед вакцин згадуються переважно Pfizer/BioNTech та AstraZeneca (3%). Вони ж частіше оцінюються позитивно (5% та 8%), але остання і сумнівно. Російська Sputnik V згадується одинично.
Уряд і міністри – головні відповідальні за поставки вакцини і згадуються найчастіше – 3%. Інші суб’єкти вакцинації на периферії уваги. Позитив присутній в оцінках програми допомоги у поставці вакцин Covax (12%). В оцінках уряду і міністрів значна частка сумнівних і негативних оцінок (38%), це стосується і компаній, відповідальних за доставку вакцин в Україну (25%).
Серед конкретних подій у новинах тижня найчастіше повідомлялось про кримінал, ДТП, пожежі – 13%, наслідки снігових заметів – 10%, роковини подій на Майдані, війну на Сході та статистику захворювань на коронавірус – по 9%.
Серед українських учасників війни на Донбасі найбільша увага до держави та її органів - 20%, до ЗСУ – 8% (12% у лютому 2019). З боку іншої сторони – до Росії та її керівних органів – 10% (12% у лютому 2019). На Першому і 5-му частіше говорилося про біженців, поранених і загиблих.
Мінські угоди згадувалися у 2% повідомлень, (5% у лютому 2019 року), Нормандський формат практично не згадувався (0.3%, у лютому 2019 – 0.4%).
12% повідомлень в цілому про політичні події були з декількома точками зору (у лютому 2019 – 20%). Найбільше їх на 5-му – 16% та 1+1 – 15% (у лютому 2019-го на Першому − 33%), а найменше на «Україні» – 9% (у лютому 2019 – 10%).
У презентації скандальних чи неоднозначних подій частка повідомлень з декількома точками зору помітно зростає; наприклад, «Розмитнення авто з єврономерами» – 67%, «Про обслуговування українською мовою» – 67%, «Ситуація на енергоринку України» – 50%.
Увага до політичних партій, політичних персон, політичних інститутів склала відповідно 15%, 36%, 75% (у лютому 2019-го – 20%, 41%, 78%). Серед політичних інститутів найчастіше згадуються силові відомства – 37% (у лютому 2019 – 34%), Міністерства – 14% (у лютому 2019 – 11%), місцеві органи влади – 16% (у лютому 2019 року – 13%). Сумнівні та негативні оцінки найчастіше адресовані Національному банку – 40% (у лютому 2019 – 9%) та Конституційному суду – 38% (у лютому 2019 – 50%). Політичні інститути найкритичніше оцінювалися в новинах Інтера – 22% (у лютому 2019-го також 22%).
Лідерами уваги до політичних організацій у новинних програмах лютого є ОПЗЖ– 4%, Слуга народу – 4%, Європейська Солідарність – 3%, Голос – 3%, Батьківщина - 2%. ОПЗЖ оцінювалася і найбільш позитивно – 4% і найчастіше негативно – 1%.
Серед політиків найбільша увага до В.Зеленського – 7%, М.Степанова – 5%, В.Ляшко – 3%, Д.Шмигаля – 3%, В.Медведчука, П.Порошенко, Д.Разумкова, О.Данилова, І.Венедіктової – по 2%. Позитивно найчастіше оцінювалася І.Венедіктова - 9%. Тільки іронічно і негативно повідомлялося про Н.Лавренюк, а також про Т.Козака – 78% таких оцінок, В.Януковича – 81%, В.Медведчука – 67%.
У новинах лютого найбільша частка синхрону у О.Данилова – 9%, В.Ляшко – 6%, Д.Шмигаля, М.Степанова, Д.Гетманцева – 5%. Весь синхрон Ю.Бойко (107 сек. – на каналі Інтер.
Увага до елементів політичної конфігурації влади в новинах склалася так: монобільшість – 46%, демократична опозиція – 15%, опозиція – 7%, за ситуацією – 1%, інші – 31% (у лютому 2019 року: правляча коаліція – 43%, демократична опозиція – 25%, опозиція – 10%, інші – 22%). Найбільша увага до демократичної опозиції на ICTV – 21%, до опозиції на 5-му – 12%. Синхрон розподілений наступним чином: монобільшість – 45%, демократична опозиція – 18%, опозиція – 5%, за ситуацією – 1%, інші – 31% (у лютому 2019: правляча коаліція – 40%, демократична опозиція – 24%, опозиція – 22%, інші – 14%. Найбільша частка синхрону демократичної опозиції на каналі СТБ – 31%, а опозиції на каналі Інтер – 19%.
Серед політичних партій найвища увага до працівників центральних органів влади – 40%, Президента і Слуги народу – 17%, Європейської Солідарності та ОПЗЖ – по 7%.
Найбільша частка синхрону у працівників центральних органів влади – 45%, Президента і Слуги народу – 16%, регіональної влади, Європейської Солідарності та Голосу – по 7%, ОПЗЖ – 5%. Канали стійко сегментовані за своїми стратегіями розподіляти прямий ефір між представниками різних політичних сил.
ВІДЕО презентації результатів дослідження можна переглянути ТУТ.
Щаб завантажити ПРЕС-РЕЛІЗ дослідження натисніть ТУТ.
Щоб завантажити КОРОТКУ версію презентації дослідження натисніть ТУТ.
Щоб завантажити ПОВНУ версію результатів дослідження натисніть ТУТ.
Здійснення даного дослідження стало можливим завдяки фінансовій підтримці
Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні та Білорусі
в рамках проєкту «Моніторинг політичних новин», який виконує Академія української преси
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
25-26 березня 2021 року відбувся вебсемінар «Політична медіаграмотність: як не стати «електоратом» в руках політичних «Карабасів»». Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера (філія у Харкові).
Завдяки тренерам учасники дізналися, які існують політичні тренди 2021 року; як не стати ані стратегічною цільовою аудиторією, ані «болотом»; секрети впливу на підсвідомість електорату; як будується імідж політика, щоб вплинути на електорат.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив «Перманентні вибори в Україні роблять актуальною тему усвідомленого електорального вибору, захисту від популізму та маніпуляцій».
Медіатренерка Академії української преси, доктор педагогічних наук, професор Тетяна Іванова розповіла: «З самого початку тренінгу учасники занурилися у рефлексивну вправу «Будьмо політично знайомі». На ресурсі Padlet вони розміщували свої аватарки, де писали факти про себе на кшталт політичних програм кандидатів. І з яким здивуванням вони побачили, що замість фактів та конкретних дій, написали свої наміри, побажання, оцінки, враження, емоції тощо. Отже, учасники зробили висновки: саме так й саме в такий спосіб йдуть на вибори представники різних політичних партій. Обіцянки-цяцянки замість конкретних дій, політичні аватарки – замість реальних особистостей. Які ж технології та методи впливу на підсвідомість використовують наші політики, щоб потрапити до влади? Як інсценується та режисується передвиборча кампанія? І чому саме сьогодні «править бал» так звана «голівудська політика»? І яким чином, все ж таки не стати електоратом, а бути вдумливим та критично налаштованим виборцем? Такі важливі, не перебільшуючи, громадянські питання підіймалися на цьому заході».
Захід організований Академією української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
23-24 березня 2021 року відбувся вебсемінар «Політична журналістика чи активізм? Професійні стандарти як запобіжник». Організатор — Академія української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера.
Завдяки тренерам учасники дізналися, що таке постправда; які існують політичні тригери та гачки, на які ведеться електорат; технології маніпулювання громадською думкою; форми та методи порушення стандартів у політичній журналістиці.
Президент Академії української преси Валерій Іванов зазначив: «Політична журналістика в Україні попри популярність страждає на ангажованість та популізм. Тому важливо показати, як треба працювати, керуючись професійними стандартами».
Медіатренерка Академії української преси, доктор педагогічних наук, професор Тетяна Іванова розповіла: «Захід пройшов в цікавому інноваційному форматі. Окрім нас, тренерів, в «ефірі zoom» перед учасниками виступили політичний журналіст Денис Іванеско, який дуже яскраво представив свій досвід журналістських розслідувань у виданні «Українські новини» та відомий політик, а в минулому теж журналіст, розслідувач Володимир Ар`єв. На заході також використовувались інтерактивні он-лайн засоби навчання. Так, справжнім пізнавальним енерджайзером стало проведення авторської вікторини на платформі Kahoot «Kahootно-казкові журналістські стандарти». Автор-розробник цієї вікторини — медіа-тренер АУП Тетяна Іванова. Учасники вебінару-тренінгу долучилися до рефлексивної гри «Жовта преса», де вони на власному досвіді переконалися, як легко вплинути на пересічного споживача інформації за допомогою саме емоцій та сенсацій. Звичайно, наприкінці тренінгу учасники у ході вправи «Працюємо за стандартами» зрозуміли, що робити свою професійну справу чесно – цілком можливо, важливо й актуально, особливо у часи гібридної війни та постправди».
Медіатренер, журналіст, викладач, кандидат філологічних наук Андрій Юричко прокоментував: «Кожному, мабуть, і журналісту, також хочеться мати вплив на політичні процеси. Але активізм і політична діяльність мають стояти осторонь від професійної журналістської діяльності, коли ми говоримо про політичну журналістику. Лише дотримання стандартів, представлення всіх точок зору, повнота інформації і корисність для аудиторії - мають слугувати критеріями для журналіста».
Захід організований Академією української преси за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
Георгий Почепцов, rezonans.kz
Внешние процессы трансформируют внутренние достаточно активно, заставляя разум адаптироваться к изменениям. Роль пандемии в трансформационных процессах можно увидеть в таком анализе Беларуси А. Лысюка: “В революцию человека «двигает» и подавление инстинкта самосохранения посредством «деспотического произвола», «демонтажа правовой системы», что «приводит к страху, неудовлетворенности, негодованию, наконец, попыткам свержения “репрессирующего” режима». П. Сорокин подчеркивает, что «каждый очередной арест или убийство одного человека есть одновременно и покушение на всю группу – семью, друзей, ближайшее окружение». Чем активнее работает репрессивный аппарат, тем большее негодование вызывает власть и ее адепты. В Беларуси 2020 г. для многих граждан страны этот тренд приобрел критическое значение в силу их убежденности в фальсификациях итогов президентских выборов, правового беспредела и брутальных действий силовиков. Практически все аналитики также подчеркивают, что инстинкт самосохранения был обострен страхом перед Covid-19, неадекватностью действий белорусских властей по его локализации. Причем «подавляется» рефлекс не только индивидуального, но и коллективного самосохранения: семей, религиозной конфессии (католики), партий (оппозиция), трудового коллектива (Купалаўскi тэатр) и др. По этим причинам Беларусь к началу 2021 г. в рейтинге безопасности Индекс Numbeo переместилась с 16-го на 114-е место” [1].
И еще: “Политические идеологии способны влиять на выбор конкретных форм революционности, но не ее содержание. Политические идеологии в Беларуси отодвинуты на периферию революционного процесса. В сфере терминологии для участников протеста важными словами являются понятия «демократия» и «свобода». Среди политических героев выделяется образ К. Калiноўскага. Основополагающая дискурсивная идея – утверждение принципа закона. Символы-эмблемы – БЧБ и Пагоня. Место действия – улица и интернет-площадки. Способ распространения революционных идей – сети и сетевые сообщества. Орудие революционного правосудия – требование исполнения закон и моральное требование: «Не забудем, не простим»” (там же).
В. Можейко собрал лозунги беларусских протестов, например, «Смотри в окно, а не в телевизор», «Далучайся», «Выходи», «Я выхожу – выходи и ты!» [2]. Это не стабилизирующий “Слава КПСС”, к которым привык в советское время каждый человек, а призывы к динамике.
Мир вокруг меняется очень быстро. Когда мир твоей страны задерживается с изменениями, это воспринимается как “застой”, через что проходил и Советский Союз в период правления Л. Брежнева. Когда сегодня было похожим на вчера без всяких примет завтра.
Новизну, как это ни парадоксально, несли, например, “Голубые огоньки” или те или иные телефильмы. И даже в них родился Путин как кандидат в президенты, поскольку героем времени стал Штирлиц. То есть даже в “задавленном” состоянии общественного сознания ветер перемен обнаруживается и в развлекательном модусе.
Нельзя создавать вариант советского застоя в несоветское время. А. Шуман пишет так: “И в Беларуси, и в России начинается глубинный политический кризис – в России он только идет с явным опозданием лет на 5. И это кризис лучше всего обозначить кризисом консервативных основ общества. Нельзя бесконечно долго имитировать консерватизм. Нельзя десятилетиями всю свою политическую программу выстраивать на имитации политических ритуалов СССР и поддержании псевдосоветской политической эстетики. Симулякрийный характер политических режимов Беларуси и России все более очевиден” [3].
Г. Павловский так раскрывает мышление того времени: “Избиратель хотел, чтоб его кандидат ворвался во власть, но со стороны власти же – из Кремля в Кремль, но не с улицы! «Кандидатам улицы» российская улица не доверяла. Она предпочитала найти избранника своим агентом в Кремле, наподобие лица из советского сериала. При проведенном весной 1999 года социологическом опросе образ Штирлица оттеснил других киногероев как идеал нового президента России. Итак, наш «кандидат-резидент» стартовал среди иллюзий противника, будто сам он никто, а опасен Ельцин, готовый «цепляться за Кремль». Тогда, действуя как силовой премьер, Путин начинает применять полномочия, по сложившемуся представлению – президентские. Ельцин этому не противится, что поначалу примут за его слабость. На фоне слабого Ельцина ярче проступает сильный стиль молодого премьера. К концу кампании из ставленника «семьи» кандидат превращается в знамя реванша всех социально проигравших России. Защитника стариков пенсионеров, вождя обнищалой армии, кумира образованцев и домохозяек, лидера нарастающего большинства. И под конец, при досрочном уходе Ельцина в отставку, Путин уже и.о. президента, то есть Верховный главнокомандующий Вооруженных сил России до дня президентских выборов” [4].
И еще: “Вокруг этого строилась собственно имиджевая работа. Кандидат Путин действовал на фоне Ельцина. Толковый крепыш на фоне уходящего старца – вот источник эмоциональной динамики образа. Из смертоносной обузы для кандидата власти Ельцин превращался в драматургический мотор сюжета: старик убывал, но его место замещалось молодым. Как при загрузке нового программного обеспечения”
Все было новым в этом фильме: и тип советского разведчика, и образы немцев. Это, вероятно, и привлекло внимание Андропова, пытавшегося таким путем сместить акценты в образе советского КГБ из сферы сыска на разведку.
Интересно, что новый тип немецкого противника, созданный в фильме, тоже привел к неожиданным результатам в реальном мире: “Однако эта игра в сильного противника имела и совершенно неожиданное для КГБ последствие. “Я как-то обсуждал этот фильм с одним моим хорошим знакомым, который тогда был начальником академии СВР в Москве, – Алексей Козлов, российский бизнесмен и правнук известного советского разведчика Василия Зарубина. – Он мне сказал, что после этого фильма в СССР был дикий всплеск неонацизма – настолько молодежь прониклась красивой формой и персонажами, блестяще сыгранными советскими актерами” [5].
Конспирология тоже инструментарием для управления: “конспирологические публикации стали появляться в прессе регулярно. «До этого у нас была гласность, а с появлением „Версии“ гласность превратилась в компромат и стала инструментом политического управления, — говорит Кордонский. — И Глеб это все очень четко почуял. Он сумел организовать формирование этого жанра». Сам Павловский вспоминает, что скандал вытащил его из «позиционного вакуума», в котором он оказался. «Симон попросил его прикрыть, я его прикрыл, — рассказывает он. — В своем тогдашнем резко антикремлевском стиле я это даже еще и форсировал, усилил. Но уже не без хитринки — сознательно, потому что понял, что возник спрос на автора и его ждут». Конспирология теперь стала одним из его рабочих инструментов — способом «управлять теми, кто хочет, чтобы ими управляли». «Таких большинство», — уверен Павловский” [6].
Даже роль страхов тогда была поднята на пьедестал: “В кабинете у Павловского висела большая «карта страхов» — она показывала, чего боятся люди в разных регионах. «Ленинградская область, абсолютно депрессивная, лежавшая абсолютно на дне экономически, без движения, без денег, боялась гражданской войны. Почему?.. Непонятно», — вспоминает он. В администрации тоже были свои страхи: «У нас была такая пужалка, что, значит, бедного Бориса Николаевича вместе с семьей озверелый народ растерзает в прямом эфире». «Трагически плохую роль» в этом, по его мнению, сыграло НТВ, — может быть, не ожидая того. «Они ввели пропагандистски удачный, но человечески грязный концепт „Семья Ельцина“, имея в виду — мафиозная семья. Здесь и возник вот этот вот личный момент. И началась война. И я себя убедил, что надо спасать старика и одновременно вводить новый режим». В это время Павловский, по его признанию, готов был оправдать практически все: даже предлагал ввести чрезвычайное положение и наделить правительство диктаторскими полномочиями” (там же).
И еще один аспект того, что получилось в результате: “Поздней весной 2000 года Глеб Павловский участвовал в совещании, на котором присутствовали Владимир Путин, Александр Волошин и другие чиновники. У кремлевского консультанта был очередной приступ того, что он сам когда-то назвал «державническим неистовством». «Я считал абсолютно необходимым провести черту между прошлым режимом и новым, — вспоминает он. — Нужны дела против одного-двух олигархов — я с этим открыто выступал. В общем, всем уже было известно, кто будут эти два олигарха». Павловский предложил: нужно показать, что «старое не вернется», и провести «что-то вроде ХХ съезда: парочку старых врагов показательно осудить». Владимир Путин отреагировал неожиданно спокойно: «Да, хорошо». После чего взял карандаш и посмотрел на Павловского: «Пишу. Кого?»” (там же).
Все это можно обозначить как превращение любого действия в символическое, в результате чего действие как инструментарий трансформируется в символ, а это уже другая плоскость, поскольку государственное управление как бы “съеживается”, превращаясь в политические коммуникации. Госдеятелей интересует уже не страна сама по себе, а борьба за удержание власти в стране.
Мы видим, что Путина и избирали как символ, и действия его превратили в символические, что выдвинуло на первое место среди советников не управленцев, а политтехнологов. А для них важнее эффект сегодня, чем долговременный результат завтра. Кремль и сейчас делает все это, упирая на непрямые методы управления, хотя и без Павловского. Все “телевещатели-телевешатели” типа Соловьева-Киселева ведут свое начало оттуда.
Остался также и такой вопрос: как вдруг героем советского народа стал штандартенфюрер СС Штирлиц? Чем объяснить достижение такого феноменального и долгосрочного успеха.
А. Архангельский видит эту ситуацию так: “как и ошеломляющий успех “Незнайки на Луне”, это хорошо сделанная работа, с одной стороны, с другой стороны, это работа, которая открывала доступ в тот мир, который закрыт. “Незнайка на Луне” – доступ в мир капитала и его отношений, и все представления о рынке у моего поколения формировались под воздействием “Незнайки на Луне”. А “Мгновения” открывали мир политики. Ведь у нас была политика без политики. Без интриг, без взаимного подсиживания, без серьезной шахматной игры. А тут некоторый суррогатный образ реальной политической борьбы. И я думаю, что подсознательно людей вовлекало именно это” [7].
Появился другой враг, причем впервые в советском кино, и его пришлось полюбить: “очень хорошо видно, как меняется образ врага в советской культуре. Штирлиц растет из революционного образа, но прорастает вверх, где уже не действуют примитивные идеологемы. Для него враг – соперник. Я уже говорил о том, что это сублимированная политика, политика в стране, где политики как таковой нет. И тут видно, что политика больше похожа на шахматную партию, нежели на игру в щелбаны. Потому что тут серьезные мужчины переигрывают друг друга, и главное – не они, а то поле, на котором они играют, чьи фигуры придут первыми. Мы как зрители должны себя отождествлять с белыми, которыми играет Штирлиц, но и черные талантливы, иначе было бы неинтересно играть” (там же).
Доказательством вхождения Штирлица в массовое сознание являются исчисляемые сотнями анекдоты о нем:
"Сколько будет дважды два?" - спросил Мюллер. Штирлиц знал, сколько будет дважды два. Ему сообщили из Центра. Но он не знал, знает ли это Мюллер, а если знает, то кто ему сказал? Кальтенбруннер? Тогда переговоры Гиммлера с Даллесом в тупике.
Штирлиц подумал. Ему понравилось. Он подумал еще раз.
Штирлиц шел по Берлину и увидел на стене надпись: "Штирлиц - дурак". Только он один понял, что ему присвоено звание Героя Советского Союза.
На дверях явочной квартиры висела надпись "Явка провалена". Явка провалена - догадался Штирлиц. Вчера здесь было написано просто "Явка".
7 ноября Штирлиц надел буденовку, взял красное знамя и, распевая революционные песни, пошел к рейхсканцелярии. Никогда Штирлиц не был так близок к провалу.
Штирлиц стал “своим”, но одновременно это было определенным “минусом” для пропаганды, поскольку переход врага в друга говорил уже о том. что что-то “ломается” и в пропаганде. Единственным оправданием, наверное, может быть то, что “17 мгновений” плотно курировал Андропов.
Получается, что массовое сознание готовили по максиме “в жизни всегда есть место подвигу”, а его влекло совсем в другую сторону. Мы все время хотим увидеть в настоящем будущее, даже если его там нет. Так и советский человек по сути видел свое будущее скорее несоветским, чем советским. Каждое новое поколение все более переходило на “чужие рельсы”: в одежде и песне, а также в мозгах. И это уже было трудно остановить. “Застой” потому и оказался застоем, что ничего подобного уже никто не хотел делать: ни верхи, ни низы. Борьба, конечно, велась, но она была какая-то формальная, без души.
Еще одно замечание А. Архангельского: “Интересно, что сейчас к власти постепенно подбирается поколение тех, кто вырос на этом фильме. Это как бы сказать… «агенты влияния»: люди, живущие с ориентацией на своих кумиров. На их модель поведения. На образ — неважно, экранный или жизненный… Может быть, даже на идею образа… Я не буду говорить о самом главном «результате» это фильма — вы его и сами прекрасно знаете. Судьба самого удачливого и известного во всем мире поклонника этого фильма, между прочим, опровергает фразу, брошенную Штирлицем в сердцах в разговоре с Эрвином о том, что, мол, «при всех моих способностях я не могу стать заместителем Гиммлера или пробиться в фюреры». Выяснилось, что может. Но речь даже не о Путине. Речь о том, что очень многие советские дети в свое время не прогадали, влюбившись в Штирлица. И речь не о любви к военной форме и даже не к Родине. Речь об удивительно ценной способности героя фильма при всех обстоятельствах жизни… жить красиво” [8].
Если исследования Гарри Поттера показывают, что читавшие его переняли демократический взгляд на мир и помогли избрать Обаму президентом, то что говорит любовь к Штирлицу. С одной стороны, они тоже избрали президента. С другой, им для этого нужен был иной президент. И тут лежит его водораздел с Ельциным, который был или его делали представителем старого уходящего мира.
Исследования показывают, что читатель Поттера ассоциирует себя либо с самим Гарри, либо с его антиподом – Вольдемортом. И как следствие, переносит на себя его видение мира.
Итальянские исследователи, как до этого такие же результаты получили и американские, пишут: “Романы являются сложными и рассказывают о мире, который параллелен “реальному” миру людей без магии (“маглам)”. Кроме такого героя, как Гарри, несущего такие важные качества как храбрость и позитивные личные и социальные ценности, заставляющие его выступать против социального неравенства и несправедливости, другим ключевым героем является Вольдеморт, являющийся основным негативным героем, считающим, что власть должна принадлежать чистокровным волшебникам и колдуньям, рожденным от родителей, обладающим магической силой (ассоциация между представлениями Вольдеморта и нацизмом является достаточно явной)” [9]. Это же проявляется в отношении стигматизированным группам в обществе [10]. Отсюда эти читатели скорее проголосуют за демократов, чем за республиканцев.
Один из авторов профессор Л. Веццали говорит так: “Гарри Поттер испытывает эмпатию к героям стигматизированных категорий, пытаясь понять их страдания и действовать в соответствии с социальным равенством. Я и мои коллеги считаем, что эмпатические чувства являются ключевым фактором, ведущим к уменьшению предубеждений. Мир Гарри Поттера характеризуется жесткими социальными иерархиями и результирующими предубеждениями, что имеет явные параллели в нашем обществе. У Гарри есть осмысленный контакт с героями, принадлежащими к стигматизированным группам. Он пытается понять их и воспринять их трудности, некоторые из которых возникают из внутригрупповой дискриминации и борется за мир, который свободен от социального неравенства” [11].
Такая же ситуация имеет место с последствиями чтения книг или просмотра фильма “Голодные игры” [12]. В результате чего возникает большее неприятие социального неравенства. Кстати, контактная теория говорит, что прямые и даже косвенные контакты (через медиа) разрушают предубеждения ([13], см. также [14 – 16]).
Коммуникация часто ведет нас не туда, куда мы направлялись. По этой причине она столь важна и для государства, поскольку для современного государства именно коммуникация является главным инструментарием управления, а не его физические действия. Но физические действия просты и моментальны, а интеллектуальные требуют времени, поэтому государство всегда отдает предпочтение более простым, чем сложным решениям, поскольку их эффективность понятна сразу.
Это видно по существующим политическим ток-шоу, где главным является не столько переубедить, как перекричать оппонента. И. Рыбаков видит их работу так, отвечая В. Соловьеву: “У меня ощущение, что всем нам сегодня предлагается жить в мире радикальных, крайних позиций. Ты должен выбрать: ты за кого – за белых или за чёрных? Никакие другие позиции не идут в расчёт. Если ты ни, ни другое – тебя нет. Но такая дискуссия не имеет никакого смысла для улучшения нашей жизни, наших семей. А имеет только один смысл – показать другому, что он неправ. И когда так, то набор твоих инструментов – унижать и оскорблять твоего оппонента, переходить к угрозам, ну и, потом, может быть, даже воплощать их. Мы становимся заложниками подобного стиля” ([17], см. также[18]).
Соловьев к тому же обладает уникальной способностью попадать в разные скандальные ситуации [19 – 23]. Комик Г. Харламов даже песню спел, где есть такие строчки: “В маленьком доме русская печка, русские книги и русская свечка. Ну что здесь такого? Это же дом Соловьева на озере Комо” [24 – 25].
В его руках ТВ моментальной реакции на происходящее. Однако мир использует не только такие наши привычные простые решения, он все время смещается в сторону сложных, но долговременных результатов. И именно там он и ищет свои победы.
Литература:
