Авторська вправа з медіаграмотності «Медіадетективи: справа про “індійський слід”» допомагає розібрати інформаційну операцію на конкретних медіаматеріалах. Учасники аналізують чотири «речові докази», відрізняють фейк від маніпуляції, місінформації та клікбейту, шукають першоджерела й з’ясовують, яку реакцію мав викликати кожен матеріал.
Вправу розробили тренерки-психологині Ірина Цеба та Світлана Воронцова. Вони представили її під час тренерської лабораторії FreeMind Ukraine, де колеги тестували авторські методики, обговорювали їх і пропонували варіанти адаптації для різних аудиторій.
Проєкт «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик» поєднав навчання з професійним обміном між українськими тренерами з медіаграмотності. Учасники проводили власні вправи, перевіряли їх на практиці та разом аналізували, що слід змінити для роботи з конкретною аудиторією.
Вправу редагувала медіаекспертка, докторка педагогічних наук, професорка Тетяна Іванова. Вона також модерувала її апробацію з учителями та професійне обговорення після проведення.
Цикл складався з п’яти дводенних онлайн-тренінгів. У них узяли участь 109 тренерів із медіаграмотності. Докладніше про програму та її результати читайте в матеріалі «109 тренерів із медіаграмотності: АУП завершила цикл онлайн-тренінгів для тренерів».
Ірина Цеба працює психологинею та медіатренеркою Комунальної установи «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Карлівської міської ради Полтавської області. Свій підхід до роботи вона формулює так: «Навчѝ вчителя — захисти учня».
Світлана Воронцова — психологиня, медіатренерка, консультантка Комунальної установи «Карлівський інклюзивно-ресурсний центр», консультантка ЮНЕСКО з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, експертка спільноти сучасних учителів і психологів та психологиня проєкту «ПОРУЧ».
Їхня робота з медіаграмотністю розпочалася 2017 року після участі в Літній школі з медіаграмотності Академії української преси. Упродовж 2018–2026 років тренерки провели понад 50 тренінгів, воркшопів та інтелектуальних ігор для різних аудиторій.
В основу вправи покладено повідомлення про нібито «масове заселення України мігрантами з Індії». Навколо цього твердження з’являються тривожні дописи, відео, зображення та емоційні заголовки. Кожен із них виглядає як окремий доказ, хоча матеріали можуть бути сфабрикованими, вирваними з контексту або поданими з маніпулятивним поясненням.
Такі повідомлення використовують страх перед зовнішньою загрозою, втратою контролю та «заміщенням» населення. Вправа показує, як через одну вигадану тему можна протиставляти групи людей і створювати відчуття загрози для українського суспільства та національної ідентичності.
«Колеги-детективи, вітаємо у нашому інформаційному детективному агентстві!»
З такого звернення починається робота. Учасники отримують чотири «речові докази» — реальні медіаматеріали, які потрібно дослідити та класифікувати. Серед них слід знайти фейк, маніпуляцію, місінформацію та клікбейт.
Правильно назвати категорію недостатньо. Кожен висновок потрібно обґрунтувати. Для цього учасники відповідають на запитання:
Так учасники переходять від запам’ятовування термінів до послідовної перевірки інформації.
В одному з матеріалів використано відеозапис бійки, який спочатку опублікував місцевий Telegram-канал. У наступній публікації назву першоджерела частково приховали, а відео доповнили іншим поясненням. Початковий допис стосувався іншої ситуації, а визначити національність людей лише за відео неможливо.
Цей приклад демонструє поширений прийом: автору маніпуляції не обов’язково вигадувати подію. Достатньо взяти справжній відеофрагмент, прибрати його контекст і додати потрібну інтерпретацію.
Інший «доказ» є повністю сфабрикованим фотофейком. Зображення, створене за допомогою штучного інтелекту, поєднує в одному просторі елементи Києва та людей у традиційному індійському одязі. Картинка має візуально підтвердити сюжет, для якого немає фактичних доказів.
Тому під час перевірки варто запитувати не тільки «Чи є фотографія?», а й «Чи доводить ця фотографія те, про що йдеться в повідомленні?».
Учасники вчаться зупиняти автоматичну реакцію на емоційний матеріал і перевіряти, на чому побудоване повідомлення. Вони розрізняють вигаданий фейк, реальний факт із маніпулятивним поясненням, помилкову інформацію та заголовок, створений для привернення уваги.
Окремий етап роботи присвячено першоджерелам. Скриншот, короткий відеофрагмент або переказ іншого користувача не дають повної картини. Потрібно знайти початкову публікацію, зіставити версії та встановити походження матеріалу.
Вправа також розвиває візуальну грамотність. Генеративний штучний інтелект дає змогу створювати переконливі псевдодокази, тому фотографії й відео потребують такої самої перевірки, як текстові твердження.
Ключове запитання вправи звучить так: «Навіщо мені це показують?» Воно допомагає перейти від оцінки окремого повідомлення до аналізу всього наративу.
В описі вправи зазначено, що кампанія про нібито масове переселення індійців мала поширювати паніку, деморалізувати аудиторію та створювати вигадані внутрішні загрози. Для цього не потрібен один великий фейк. Наратив підживлюють багатьма дрібними «підтвердженнями»: фотографіями, відео, чутками, коментарями й емоційними заголовками.
Окреме повідомлення можна спростувати. Проте людина, яка вже прийняла загальну історію за правду, сприйматиме наступні матеріали як підтвердження своїх поглядів. Саме тому під час навчання важливо досліджувати зв’язок між окремими публікаціями та метою всієї інформаційної кампанії.
Після аналізу кейсів авторки знайомлять учасників з інструментами перевірки інформації. Завершує заняття вправа «Адвокат диявола». Учасникам пропонують відповісти знайомому, який говорить:
«Я вірю всьому, що пишуть у новинах. У мене немає часу перевіряти факти, це нікого не вбиває».
Відповідь має спиратися на результати проведеного розслідування. Така дискусія переводить розмову від термінів до особистої відповідальності. Дезінформація поширюється не тільки через дії її авторів, а й через звичку ділитися повідомленнями без перевірки.
Сценарій «Медіадетективів» можна будувати в такій послідовності:
Такий порядок допомагає побачити за окремою публікацією спосіб впливу, а за серією пов’язаних матеріалів — інформаційну операцію.
У серії АУП уже опубліковано вправу Світлани Богдзієвич «Інформаційна бульбашка» про алгоритми соціальних мереж та розробку Галини Дегтярьової «Місце для дракона» про те, як медіа конструюють образи й пояснюють реальність.
Новини про навчання, практичні вправи, посібники, кейси та презентації зібрані на сторінці проєкту FreeMind Ukraine.
FreeMind Ukraine: молодь і громади проти маніпуляцій реалізує Академія української преси у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна.
