«Вірю — не вірю — перевіряю» — інтерактивна вправа з медіаграмотності, яка вчить не вгадувати правдивість повідомлення, а пояснювати свій вибір і перевіряти докази. Після кожної відповіді починається найважливіша частина заняття: учасники аргументують позиції, ставлять запитання та разом із тренеркою з’ясовують, чого бракує для висновку.
Авторки вправи — Тетяна Іванова та Наталія Пономаренко. Вони представили її під час тренерської лабораторії Академії української преси «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик». Цикл охопив п’ять дводенних онлайн-тренінгів і об’єднав 109 тренерів із медіаграмотності.
Механіка вправи проста. На екрані з’являються повідомлення із сучасного інформаційного середовища: дописи Telegram-каналів, новинні матеріали, повідомлення нібито від банку, відео невідомого походження та дані офіційних ресурсів. Учасники обирають одну з трьох відповідей: «Вірю», «Не вірю» або «Перевіряю».
Завдання полягає не у швидкому поділі повідомлень на правдиві й неправдиві. Учасники мають визначити, які докази вже є, якої інформації бракує і чи можна зробити обґрунтований висновок. Особливо важлива відповідь «Перевіряю»: вона означає готовність визнати невизначеність і відкласти рішення до появи надійних даних.
Співавторка вправи Наталія Пономаренко — медіатренерка та викладачка кафедри журналістики та філології СумДУ з понад тринадцятирічним досвідом. Вона працює з темами критичного мислення, фактчекінгу, інформаційної гігієни та сучасних методик медіаосвіти. Із 2018 року Наталія бере участь у програмі IREX «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», є співавторкою ресурсів «Медіакапсули» та «Мультимедійний словник з інфомедійної грамотності», а у 2025 році перемогла у Всеукраїнському конкурсі тренінгів з медіаграмотності.
Співпраця Наталії Пономаренко з Академією української преси триває не перший рік. Архівні світлини з очних тренінгів нагадують про попередні спільні проєкти, роботу з різними аудиторіями та методичні експерименти. Вправа «Вірю — не вірю — перевіряю» продовжує цю практику вже в онлайн-форматі.
Учасники не голосують через окрему форму чи чат. За допомогою інструмента малювання в Canva вони ставлять позначки безпосередньо на спільному слайді. Галочки, лінії та інші умовні знаки з’являються в реальному часі й утворюють видиму карту рішень групи.
Тренерка відразу бачить, де відповіді збіглися, а де група розділилася. Замість автоматичної оцінки «правильно / неправильно» вона починає розмову: «Чому ви обрали цей варіант?», «Які ознаки викликали довіру?», «Чого не вистачає для перевірки?», «Що могло б змінити вашу позицію?».
Цифровий інструмент робить позиції учасників видимими. Далі вони стають матеріалом для критичного аналізу: група зіставляє аргументи, уточнює поняття і перевіряє, чи достатньо фактів для висновку.
Кейси не зводяться до очевидних фейків. В одному з них журналіст помилково вказав дату події, а редакція після звернення читачів виправила матеріал і пояснила зміну. Чи робить така помилка все видання недостовірним? Чи готовність визнавати й виправляти неточності, навпаки, свідчить про редакційну відповідальність?
Інший приклад стосується маніпулятивного узагальнення. Заголовок повідомляє, що мешканці міста «категорично відмовилися» підтримувати евакуаційні заходи, хоча проти висловилися лише 12 зі 100 опитаних. Позицію меншості тут подано як думку всіх.
Серед ситуацій є повідомлення нібито від банку з вимогою терміново ввести дані картки та SMS-код; відео з місця обстрілу без відомостей про автора, дату й походження; багаторазове поширення однакових бездоказових звинувачень. На таких прикладах учасники вчаться розрізняти шахрайство, маніпуляцію, пропаганду, випадкову помилку та ситуацію, у якій інформації поки недостатньо.
Методичний принцип вправи простий: підозріле повідомлення не обов’язково є фейком, емоційний заголовок не завжди містить неправду, а матеріал офіційної установи також потребує уважного читання та зіставлення з контекстом.
Під час апробації вправи професійна майстерність Наталії Пономаренко проявилася у роботі з дискусією. Ми вже співпрацювали в проєкті «Критичне мислення під час політичних виборів», тому добре знаємо її вміння слухати групу й будувати наступне запитання на відповідях учасників. Сильний тренер працює не лише з правильними відповідями, а й з логікою, яка до них привела.
Коли учасники одночасно обирають різні варіанти, наперед визначеного сценарію наступної хвилини немає. Тренерці потрібно відразу відреагувати на аргументи, почути сумніви, помітити логічну помилку, поставити точне уточнювальне запитання і допомогти групі сформулювати висновок. Така робота потребує ерудиції, педагогічної інтуїції та культури діалогу.
Штучний інтелект уже допомагає тренерам створювати матеріали, приклади, тести й презентації. Проте цифровий інструмент не замінює методику та професійний дебрифінг. Під час живої дискусії тренер реагує на непередбачувану динаміку конкретної групи, уточнює аргументи й добирає запитання відповідно до того, що відбувається в аудиторії.
У цій вправі дискусія не була додатком до механіки — вона стала її основною частиною. Учасники мали простір для власної позиції, але кожну відповідь потрібно було підкріпити доказами або пояснити, яких даних для рішення ще немає.
Правильна позначка на слайді ще не означає, що учасник засвоїв принцип. Відповідь можна вгадати або повторити за більшістю. Лише пояснення власної логіки показує, на чому ґрунтується рішення: на доказах, емоціях, авторитеті джерела чи довірі до знайомого формату.
Тому після кожної ситуації тренерка не поспішає показувати «ключ», а організовує обговорення. Під час дебрифінгу учасники зіставляють позиції, розбирають причини помилок і формулюють правила, які можна застосувати поза тренінгом.
Фінальна рефлексія спирається на незавершені речення: «Надійне джерело — це…», «Коли доказів недостатньо, я можу сказати…», «Помилка відрізняється від маніпуляції тим, що…», «Перед поширенням повідомлення перевірю…». Так досвід інтерактивної вправи перетворюється на власний алгоритм інформаційної поведінки.
«Вірю — не вірю — перевіряю» показує, як простий інструмент Canva може підтримати методично насичене заняття з медіаграмотності. Спільний слайд залучає всю групу, а обговорення допомагає перейти від першої реакції до аргументованого судження.
Результат вправи вимірюється не кількістю правильних позначок. Важливіше, чи готова людина поставити запитання, назвати відсутні докази, вислухати іншу позицію і за потреби переглянути власний висновок.
Критичне мислення тут починається з простого кроку: не поспішати з відповіддю, назвати свої підстави й перевірити, чи витримують вони зіставлення з фактами.
Новини, вправи, посібники та інші навчальні матеріали зібрані на сторінці проєкту FreeMind Ukraine. Вони стануть у пригоді учасникам проєкту, освітянам, медіатренерам і всім, хто цікавиться медіаграмотністю та критичним мисленням.
Вправа представлена в межах проєкту FreeMind Ukraine. У реалізації проєкту партнером Академії української преси є Центр медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
