UA - АУП

Як навчати медіаграмотності так, щоб після заняття людина не просто запам’ятала визначення «фейк», «маніпуляція» чи «пропаганда», а почала інакше працювати з інформацією? Саме над цим у серпні працювали учасники тренерської лабораторії FreeMind Ukraine — активісти, вчителі, викладачі та представники громад.

11–12 та 13–14 серпня 2026 року Академія української преси провела дві навчальні зустрічі в межах проєкту FreeMind Ukraine: молодь і громади проти маніпуляцій — онлайн-тренінги для тренерів «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик». Учасники працювали не лише над власною медіаграмотністю, а передусім над тим, як передавати ці навички іншим — зрозуміло, інтерактивно та з урахуванням реальних інформаційних загроз. На 17–18 серпня заплановано проведення третьої літньої сесії.

FreeMind Ukraine реалізує Академія української преси у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина). Проєкт спрямований на розвиток критичного мислення та медіаграмотності серед молоді й представників територіальних громад України.

Не тільки розповісти про медіаграмотність, а навчити діяти

Учасники серпневих зустрічей отримали готові презентації та хендбук із добіркою практичних вправ, які можна адаптувати для роботи з різними аудиторіями. Але завдання тренерської лабораторії було ширшим, ніж просто ознайомитися з готовими методиками.

Вправи розбирали буквально «по деталях»: для чого потрібен той чи інший етап, яку реакцію він має викликати в аудиторії, яке запитання тренеру варто поставити після виконання завдання і як провести обговорення так, щоб учасники самостійно дійшли до необхідних висновків.

Тобто вправи не тільки презентували — їх програвали, аналізували та декодували як методику.

Це принципово важливо для підготовки тренерів. Адже навіть хороша вправа сама собою ще не гарантує результату. Потрібно розуміти логіку її проведення: де дати учасникам свободу, де поставити уточнювальне запитання, як не перетворити заняття на лекцію та як пов’язати отриманий досвід із повсякденним споживанням інформації.

«Сьогодні вже недостатньо сказати аудиторії: “перевіряйте інформацію” або “не довіряйте фейкам”. Людина має отримати алгоритм дії й випробувати його сама. Хороша тренерська вправа моделює ситуацію, в якій учасник приймає рішення, помиляється, аналізує цю помилку і розуміє, на що звертати увагу наступного разу. Саме так знання перетворюється на навичку», — медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Андрій ЮРИЧКО.

Одна з вправ FreeMind Ukraine — у відкритому доступі

Щоб показати, як працює такий підхід, ділимося однією з презентацій вправ, з якими працювали учасники тренерської лабораторії.

Гортайте слайди горизонтально або скористайтеся навігацією під презентацією.

Обкладинка вправи FreeMind Ukraine «Фільтруй інформацію — створюй зміни» — Слайд 1. Фільтруй інформацію — створюй зміни

Слайд вправи FreeMind Ukraine «Хакатон 2: інформаційний антидот» — Слайд 2. Інформаційний антидот

Приклад маніпуляції «Мобілізація» для вправи FreeMind Ukraine — Слайд 3. Приклад «Мобілізація»

Приклад маніпуляції «Втома від ЄС» для вправи FreeMind Ukraine — Слайд 4. Приклад «Втома від ЄС»

Приклад маніпуляції «Краде допомогу» для вправи FreeMind Ukraine — Слайд 5. Приклад «Краде допомогу»

П’ять способів протидії маніпуляціям у вправі FreeMind Ukraine — Слайд 6. П’ять способів протидії

Ролі команди протидії у вправі FreeMind Ukraine — Слайд 7. Ролі команди протидії

Запитання для обговорення після вправи FreeMind Ukraine — Слайд 8. Запитання для обговорення

Це приклад матеріалу для короткого заняття з розвитку медіаграмотності та критичного мислення, який можна використовувати у роботі з учнями, студентами, дорослою аудиторією та учасниками громадських освітніх заходів.

Матеріали FreeMind Ukraine створені не для того, щоб залишитися лише в межах одного тренінгу. Ідея проєкту — мультиплікація знань: учасники отримують інструменти, адаптують їх до власних аудиторій і проводять заняття далі у школах, університетах, громадських організаціях та територіальних громадах.

Цей принцип закладений у саму модель тренерської лабораторії: учасники мають не лише пройти навчання, а й передавати отримані знання іншим.

Хакатон практик: учасник стає автором

Ще одна складова навчання — хакатон практик.

Після знайомства з методиками учасники розробляли та презентували вже власні рішення для занять із медіаграмотності й критичного мислення.

Такий формат змінює роль учасника. Він перестає бути лише слухачем, який отримує готовий сценарій від експерта, і сам стає методистом: визначає проблему, аудиторію, навчальну мету, обирає механіку взаємодії та продумує, до якого результату має привести вправа.

Саме тому під час презентацій важливим було не лише «що ми придумали?», а й «чому це має спрацювати?»

«Методика починається з людини, для якої ми створюємо заняття. Підлітки й дорослі по-різному сприймають інформацію, мають різний досвід, різні інформаційні звички та різні тригери довіри. Тому неможливо механічно взяти навіть дуже хорошу вправу і однаково провести її для всіх. Завдання сучасного тренера — відчувати аудиторію, говорити зрозумілою їй мовою і водночас давати інструменти, які допомагають не просто розпізнати конкретний фейк, а сформувати звичку критично оцінювати інформацію», — медіаекспертка, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна ІВАНОВА.

Такий підхід особливо актуальний в умовах повномасштабної війни, коли інформаційний простір є частиною протистояння, а маніпулятивний контент може апелювати не тільки до переконань людини, а й до страху, втоми, обурення, відчуття несправедливості чи бажання негайно допомогти.

Тому критичне мислення — це не вимога «нічому не вірити». Навпаки, це вміння зупинитися перед реакцією, поставити запитання, оцінити джерело, побачити використаний емоційний механізм, знайти підтвердження та лише після цього ухвалювати рішення — вірити, поширювати чи діяти.

Від одного тренера — до десятків людей

FreeMind Ukraine побудований так, щоб навчання мало продовження після завершення заходів.

Програма проєкту передбачає онлайн-тренінги для лідерів думок і представників територіальних громад, менторську підтримку для реалізації ініціатив із медіаграмотності та підтримку мультиплікаційних заходів у громадах. Для молоді також передбачені окремі формати навчання та розвиток спільноти FreeMind Community.

Таким чином, результатом має стати не лише група людей, які знають більше про дезінформацію. Завдання значно практичніше — розширити коло тих, хто вміє навчати інших працювати з інформацією свідомо.

А це означає, що одна відпрацьована під час хакатону вправа може згодом з’явитися на уроці в школі, парі в університеті, зустрічі громадської організації або тренінгу для мешканців громади.

FreeMind Ukraine продовжується

Серпневими зустрічами навчання не завершується.

Наступні групи тренерської лабораторії працюватимуть з 2 по 8 вересня 2026 року.

Учасники продовжать тестувати практичні формати, аналізувати навчальні вправи, створювати власні методичні рішення та готуватися передавати знання своїм аудиторіям.

Бо стійкість до інформаційних маніпуляцій не виникає після однієї лекції. Вона формується тоді, коли людина багато разів практикує головне запитання критичного мислення:

«Звідки я це знаю — і чому я готовий у це повірити?»

Якщо ви розумієте, наскільки крихкою є довіра в інформаційному просторі під час війни, і хочете навчитися захищати її — не лише для себе, а й для своєї громади, — приєднуйтесь до проєкту FreeMind Ukraine!

Форма для реєстрації: https://forms.gle/gW3Te1inL5LyFP1L8.

Тренери та експерти:

Тетяна Іванова, медіаекспертка, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.
Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

У втіленні проєкту партнером АУП є Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).

* Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) при Вільному університеті Берліна є частиною Інституту медіа- та комунікаційних студій та володіє найсучаснішою експертизою в галузі медіаграмотності. Має багаторічний досвід проведення тренінгів і досліджень з журналістами та науковцями з питань комунікації зі східноєвропейських країн. Він також успішно керував іншими проєктами в рамках попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.

Готові не лише бути медіаграмотними, а й навчати цього інших? Хочете допомагати людям мислити критично, розпізнавати дезінформацію, розвінчувати російську пропаганду та впевнено орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі?

Тоді запрошуємо вас на онлайн-тренінг для тренерів «Фільтруй інформацію – створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик».

Чому саме ми?

Академія української преси вже понад п’ятнадцять років розвиває медіаграмотність в Україні. За цей час АУП підготувала підготувала понад 1100 тренерів, які працюють у школах, університетах, громадських організаціях та з різними аудиторіями по всій країні та за її межами.

Сьогодні ми відкриваємо двері для нового покоління тренерів: активних, небайдужих і готових передавати знання далі.

Важлива умова участі

Після навчання учасники зобов’язуються поділитися отриманими знаннями та навичками шляхом проведення власних тренінгів (щонайменше для 50 осіб) та відзвітувати про проведену роботу до 15 грудня 2026 року. Це є обов’язковою умовою участі. Після надання звітності учасники отримають грошову винагороду в гривнях, еквівалентну 130 євро.

Дати перших онлайн-тренінгів:

2-3 вересня (10:00-14:00);
7-8 вересня (10:00-14:00).

Згодом будуть оголошені дати тренінгів у вересні.

Ви можете вибрати зручну для вас дату і взяти участь лише в одному заході. За тиждень до початку кожного з онлайн-тренінгів, якщо ви пройдете конкурсний відбір, ми надішлемо запрошення з детальною інформацією.

Заповнити форму реєстрації тут: https://forms.gle/gW3Te1inL5LyFP1L8

Тренери та експерти:

Тетяна Іванова, медіаекспертка, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.

Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

У втіленні тренінгового проєкту партнером АУП є Центр медіа- та цифрової грамотності Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).

* Центр медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) при Вільному університеті Берліна є частиною Інституту медіа- та комунікаційних студій та володіє найсучаснішою експертизою в галузі медіаграмотності. Має багаторічний досвід проведення тренінгів і досліджень з журналістами та науковцями з питань комунікації зі східноєвропейських країн. Він також успішно керував іншими проектами в рамках попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.

Контактна особа: Юлія Рицик, асистентка проєктів Академії української преси, info@aup.com.ua, (067) 372-27-33.

Долучайтеся до тренерської лабораторії Академії української преси — перетворюйте знання на силу, що поширюється!

Як розпізнати ШІ-відео російської пропаганди? Перевірте джерело й контекст, простежте за сталістю обличчя та деталей між кадрами, зіставте звук із рухами губ і знайдіть незалежні підтвердження. Однієї «магічної» ознаки або одного детектора недостатньо. Російська пропаганда дедалі активніше використовує генеративний штучний інтелект, щоб створювати емоційні ролики про війну в Україні: у них українські військові нібито здаються в полон, скаржаться на командування, а діти — плачуть через «мобілізацію батьків». Часто мета такого контенту — викликати страх, втому, недовіру до держави й відчуття неминучої поразки.

Основою для цієї розширеної публікації став матеріал журналіста Євгена Вакуленка для «Вільного Радіо» про російські фейки та виявлення ШІ-відео, оприлюднений 7 липня 2026 року. Ключові пояснення в ньому надав Андрій Юричко — журналіст, медіатренер, кандидат філологічних наук і викладач КНУ імені Тараса Шевченка, який багато років співпрацює з Академією української преси у програмах із медіаграмотності, фактчекінгу, критичного мислення та відповідального використання ШІ.

Чому ШІ-відео стало зручним інструментом пропаганди

Генеративні моделі зменшили вартість і час виробництва неправдивого контенту. Для створення десятків роликів більше не потрібні актори, знімальна група чи реальна локація. Достатньо сформулювати запит, згенерувати сцену, додати голос і поширити результат через мережу акаунтів.

У російських інформаційних операціях кількість іноді важливіша за якість. Навіть недосконалі відео заповнюють стрічку повторюваними образами: «українська армія деморалізована», «держава покинула людей», «мобілізація руйнує сім’ї», «західні медіа нібито визнають поразку України». Коли людина бачить той самий наратив багато разів у різних оформленнях, він може почати здаватися знайомим, а отже — правдоподібним.

Андрій Юричко звертає увагу саме на цей психологічний рівень. Низькоякісний ролик може не переконати глядача буквально, але все одно сформувати потрібний пропагандистам емоційний фон. Тому перевіряти потрібно не тільки пікселі, а й задум: яку реакцію намагаються викликати та кому вона вигідна.

Які сюжети найчастіше конструює російська пропаганда

«Українські військові масово здаються в полон»

Згенеровані сцени можуть показувати групи людей у формі, які нібито складають зброю або звертаються до командування. Такі ролики працюють на деморалізацію військових і цивільних, перебільшують російські успіхи та створюють ілюзію розвалу оборони.

«Військові скаржаться на командирів і державу»

Обличчя й голос вигаданого персонажа використовують для псевдосвідчення «зсередини». Глядачеві пропонують не перевірений факт, а емоційний монолог, який легко поширити без дати, місця, підрозділу та інших деталей, придатних для верифікації.

«Діти страждають через мобілізацію батьків»

Сцени з дітьми навмисно активують співчуття, тривогу та гнів. Герої таких відео часто перебувають у надто чистому, майже рекламному середовищі, повторюють схожі фрази й не мають перевірюваної історії. Емоція тут має випередити запитання: хто зняв відео, де воно з’явилося вперше і чи існують ці люди?

Фальшиві сюжети від імені відомих медіа

Пропагандисти копіюють логотипи, титри, шрифти й дизайн редакцій, створюють сторінки зі схожими назвами та вебадресами. Зовнішня подібність має замінити репутацію справжнього джерела. Саме тому логотип у кадрі не є доказом: повідомлення треба знайти на офіційному сайті або в підтвердженому акаунті медіа.

Побачити не лише підробку, а й задум

На думку Андрія Юричка, пошук візуальних артефактів — лише перший рівень перевірки. Генеративні моделі швидко вчаться краще відтворювати обличчя, руки, написи й рухи, тому перелік «типових помилок» постійно застаріває. Натомість питання про джерело, контекст, мету та емоцію залишаються дієвими незалежно від версії технології.

Тому на підозрілий ролик варто дивитися як на можливу частину інформаційної операції: хто його опублікував, яку картину подій він нав’язує і якої реакції очікує від глядача. Фейк може бути технічно недосконалим і водночас ефективним, якщо люди поширюють його зі страху чи обурення. Найкращий захист — не вгадати підробку за однією деталлю, а не дозволити емоції випередити перевірку.

Як розпізнати ШІ-відео: дев’ять груп ознак

1. Перевірте джерело до перегляду деталей

Хто першим опублікував ролик? Коли створений акаунт? Чи має він історію реальних дописів, контакти та підтверджену належність до організації? Схожі назви, додаткові символи або цифри в адресі можуть маскувати сторінку-двійник.

2. Зіставте сюжет із реальним контекстом

Чи названі місце, дата, підрозділ або учасники події? Чи повідомляють про неї офіційні установи та незалежні медіа? Сенсаційний ролик без перевірюваних деталей — причина зупинитися, а не поширювати.

3. Стежте за обличчям у русі

Під час повороту голови можуть змінюватися форма носа, губ і вух, розташування родимок або лінія волосся. Важливий не окремий красивий кадр, а сталість рис упродовж усього фрагмента.

4. Подивіться на очі, рот і зуби

Неприродно рідке моргання, занадто широко розплющені очі, нечіткий контур губ або зуби, що під час мовлення перетворюються на рівну білу смугу, можуть свідчити про генерацію. Перевірте також, чи точно збігаються рухи губ і звук.

5. Простежте за руками та аксесуарами

Пальці, сережки, окуляри, годинники й обручки мають залишатися однаковими між кадрами. У поспішно створених роликах вони можуть зникати, змінювати форму або неприродно зливатися з тілом чи одягом.

6. Придивіться до форми, написів і дрібних візерунків

Камуфляж може «плисти» під час руху, шеврони — змінюватися, а написи на автомобілях, будівлях чи одязі — складатися з беззмістовних літер. Сучасні моделі швидко вдосконалюються, однак у масовому виробництві пропагандисти часто економлять на якості.

7. Перевірте перспективу та пропорції

Люди на задньому плані не повинні бути такого самого розміру, як ті, хто стоїть ближче. Неприродно великі руки, непропорційні плечі, голова або предмети, які не відповідають простору, — привід аналізувати ролик уважніше.

8. Дослідіть світло, тіні та прозорі предмети

Окуляри, пляшки, вікна та дзеркала мають правильно відбивати навколишні об’єкти. Якщо відображення не відповідає сцені, тінь падає в неможливому напрямку або предмет раптово змінює прозорість, це може бути артефактом генерації.

9. Оцініть «надмірну ідеальність»

Бездоганно симетричні обличчя, гладенька шкіра, новий одяг і відсутність пилу чи слідів виснаження у нібито фронтовій сцені не доводять підробку, але суперечність між заявленим контекстом і виглядом героїв має насторожити.

Чому не можна покладатися лише на візуальні артефакти

Ознаки, які сьогодні видають генерацію, завтра можуть зникнути після оновлення моделі. Водночас стиснення відео, погане освітлення, монтаж або нестабільний зв’язок здатні створити дефекти навіть у справжньому записі. Отже, дивна рука чи нечіткі зуби — не вирок, а лише одна частина перевірки.

Так само обережно слід ставитися до автоматичних детекторів. Вони можуть допомогти сформувати гіпотезу, але їхній відсоток не доводить походження файлу. Докладніше про межі таких інструментів АУП пояснює у матеріалі «Чому детектори ШІ-тексту не можуть бути надійними». Для відео діє той самий принцип: рішення має спиратися на сукупність ознак і джерел.

Практичний алгоритм перевірки підозрілого відео

Зупиніться. Не поширюйте ролик у момент сильної емоційної реакції.
Зафіксуйте джерело. Збережіть посилання, дату, назву акаунта та скриншот публікації.
Знайдіть першоджерело. Перевірте, чи не є відео обрізаним, переозвученим або вирваним з іншого контексту.
Виділіть ключові кадри. Зробіть кілька скриншотів і перевірте їх через зворотний пошук зображень.
Шукайте незалежні підтвердження. Зіставте подію з повідомленнями офіційних установ, місцевих джерел і професійних медіа.
Перевірте деталі. Проаналізуйте рух обличчя, руки, написи, форму, перспективу, тіні, відображення та синхронізацію звуку.
Скористайтеся кількома інструментами. Не робіть висновок за одним сервісом або одним показником.
Сформулюйте рівень упевненості. Коректніше написати «має ознаки генерації» або «походження не підтверджено», якщо остаточного доказу немає.
Поскаржтеся платформі. Якщо ролик вводить в оману або не має необхідного маркування, надішліть скаргу та не допомагайте алгоритмам додатковими поширеннями.

Короткі відповіді

Яка ознака найкраще видає ШІ-відео?

Універсальної ознаки немає. Найнадійніша перевірка поєднує аналіз джерела, контексту, послідовності кадрів, звуку та незалежних підтверджень.

Чи можна довіряти сервісам для виявлення діпфейків?

Їх можна використовувати як допоміжний інструмент, але не як остаточний доказ. Результати залежать від моделі, якості файлу, монтажу та навчальних даних сервісу.

Що робити, якщо відео викликає сильний страх або гнів?

Не поширювати його одразу. Саме сильна емоція часто є частиною задуму інформаційної операції. Зробіть паузу й перевірте автора, першоджерело та підтвердження.

Чому російська пропаганда поширює навіть очевидно недосконалі ролики?

Тому що масовий повтор одного наративу може формувати атмосферу недовіри й безнадії навіть тоді, коли окреме відео не сприймається як повністю правдиве.

Як АУП розвиває стійкість до ШІ-фейків і пропаганди

Академія української преси системно працює з журналістами, освітянами, студентами та тренерами, поєднуючи фактчекінг, критичне мислення, цифрову безпеку й практичне використання штучного інтелекту.

Під час вебсемінару «Медіаграмотність 2.0: використання ШІ на користь медіаграмотності та освіти» учасники вивчали основи ШІ, його зв’язок із дезінформацією, етичні правила та практичні інструменти. На вебсемінарі «Штучний інтелект і медіаграмотність: інструменти та рекомендації» АУП допомагав освітянам осмислювати нові технології не як магію, а як інструменти з конкретними можливостями та обмеженнями.

Проєкт АУП для тренерів із медіаграмотності та протидії дезінформації був спрямований на підготовку фахівців, які передають ці навички далі. президент АУП Валерій Іванов наголовшував у межах проєкту, що російська інформаційна політика працює через заплутування й обман, тому АУП дає учасникам механізми визначення пропаганди та застосування критичного мислення в житті.

Ще один масштабний приклад — форум із медіаосвіти для 850 освітян Сходу України, де АУП пояснював алгоритми перевірки фактів та важливість інформаційної гігієни. Такі заходи перетворюють окремі поради на системну навичку, яку викладачі, журналісти й тренери поширюють у своїх громадах.

Головний принцип цієї роботи: технології змінюються швидко, але звичка ставити запитання, перевіряти джерело й не дозволяти емоціям керувати поширенням інформації залишається найстійкішим захистом.

Про першоджерело. Матеріал є самостійною розширеною компіляцією Академії української преси, підготовленою на основі публікації Євгена Вакуленка для «Вільного Радіо» від 7 липня 2026 року. Прочитати оригінальну статтю повністю. Посилання на медіа розміщене у другому абзаці відповідно до правил використання матеріалів «Вільного Радіо».

Текст структуровано й мовно опрацьовано за допомогою інструментів штучного інтелекту. Факти, посилання та остаточні формулювання перевірені й відредаговані людиною.

Ми звикли думати, що голосуємо, спираючись на факти. Але ще до того, як починаємо аналізувати інформацію, на нас уже можуть впливати страх, гнів, співчуття, відчуття терміновості, групова лояльність і майстерно створені політичні образи. Саме тому критичне мислення під час виборів – це не просто вміння перевіряти факти. Це здатність вчасно зупинитися між емоцією та рішенням.

Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу запрошує на вебсемінар «Критичне мислення під час виборів». Під час заходу ми не говоритимемо абстрактно про дезінформацію, ми працюватимемо з реальними ситуаціями, політичними повідомленнями та інформаційними атаками, щоб навчитися:

помічати емоційні гачки, які запускають політичні маніпуляції;
розпізнавати найпоширеніші технології дезінформації: від фейків і напівправди до маніпулятивної соціології, «інсайдів», чорного PR і ботомереж;
аналізувати політичну рекламу, виступи та повідомлення, бачити, яку роль у них відводять виборцю і що залишається «за кадром»;
користуватися простим алгоритмом перевірки інформації перед тим, як повірити, поширити чи ухвалити рішення;
реагувати на фейки так, щоб не ставати частиною їхнього поширення.

Коли?

19-20 серпня (14:00-18:00);
26-27 серпня (14:00-18:00);
16-17 вересня (14:00-18:00).

Де? Онлайн, Zoom.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/tvnui3GrGfdtuFSo8

Тренери та експерти:

Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор;
Тетяна Іванова, медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету;
Наталія Пономаренко, старша викладачка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, докторка філософії, медіатренерка, членкиня Національної спілки журналістів України.

Напередодні тренінгу ми поставили однакові запитання двом експертам: Денису Богушу та Оксані Ставру.

Ми не пропонуємо визначити, хто має рацію. Ми пропонуємо зробити інше - перевірити, як саме формується ваше власне переконання.

Подивіться ці відео:

Інтервʼю з Оксаною Ставру: https://youtu.be/klZ5vJ_D0Wk?si=c9lA4_McGXTrnlNm

Інтервʼю з Денисом Богушем: https://youtu.be/qIMrJldv0Cw?si=LQlUD3wZZWLaaVCe

А потім приходьте на вебсемінар, щоб навчитися не лише перевіряти інформацію, а й захищати власний вибір від маніпуляцій.

Умови участі.

Участь є безкоштовною. Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення. Кількість місць для вебсемінару обмежена. Запис вебсемінару не ведеться та не надсилається учасникам. Можлива лише безпосередня участь.

Учасникам, яких буде відібрано до участі, прийде повідомлення на електронну пошту.

Усі учасники, які успішно пройдуть навчання, отримають сертифікат, який буде надісланий на електронну пошту, вказану при реєстрації.

Контактна особа.

Якщо у вас з’явилися запитання, звертайтеся до асистентки проєктів АУП: 067-372-27-33, info@aup.com.ua – Юлія Рицик.

Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland

За підтримки Федеративної Республіки Німеччина

🔄 Статтю оновлено (серпень 2026). Додано новий розділ про технологію маркування AI-контенту в Claude та її відмінність від традиційних детекторів ШІ.

Детектори ШІ-тексту не можуть достовірно встановити, хто написав матеріал — людина чи мовна модель. Вони оцінюють статистичну схожість тексту з відомими зразками, але не бачать процесу його створення. Тому навіть високий відсоток «ймовірності ШІ» є лише сигналом для подальшої перевірки, а не доказом авторства, плагіату чи порушення.

Для освіти, журналістики й медіаграмотності це принципове розрізнення. Коли автоматичну оцінку сприймають як вирок, під підозру можуть потрапити добросовісні учні, викладачі, журналісти та автори, які пишуть стисло, структуровано, нерідною мовою або в усталеному професійному стилі.

Що насправді вимірює детектор ШІ-тексту

Перші детектори часто спиралися на передбачуваність слів і нерівномірність ритму тексту. Вважалося, що модель обирає більш очікувані формулювання, тоді як людина пише менш передбачувано. Проблема в тому, що проста, академічна, технічна чи редакційно вивірена людська мова також може бути дуже передбачуваною.

Сучасні системи зазвичай використовують навчені класифікатори. Вони перетворюють текст на математичне представлення, порівнюють його з даними навчання і повертають оцінку ймовірності. Проте така оцінка не пояснює походження конкретного документа. Вона показує лише те, наскільки текст нагадує приклади, які система раніше бачила.

Чому висока оцінка не є доказом

1. Людські й машинні стилі зближуються

Мовні моделі навчаються на людських текстах, а люди дедалі частіше читають, редагують і наслідують тексти, створені за допомогою ШІ. Межа між двома стилями стає менш чіткою. Формально правильний вступ, симетрична структура або нейтральний тон можуть виникнути і в людини, і в моделі.

2. Перефразування змінює результат

Дослідження показують, що повторне перефразування здатне істотно знизити результативність детекторів. У роботі Sadasivan та співавторів описано як практичні атаки на системи виявлення, так і теоретичні обмеження: що ближчими стають розподіли людських і машинних текстів, то меншою є максимально можлива точність класифікації. Новіші експерименти з адаптивним перефразуванням також демонструють перенесення таких атак між різними детекторами.

3. Мова і стиль створюють упередження

Детектори залежать від складу навчальних даних. Автори, які пишуть не англійською, користуються шаблонною професійною лексикою або свідомо спрощують мову, можуть частіше отримувати хибні спрацювання. Саме тому механічне застосування одного порога особливо ризиковане в багатомовному освітньому та медійному середовищі України.

4. Моделі змінюються швидше за детектори

Класифікатор навчається на певних генераторах і версіях моделей. Після оновлення мовної моделі, зміни параметрів або появи нового способу редагування її тексти можуть відрізнятися від навчальної вибірки детектора. Відмінний результат у лабораторному тесті не гарантує такої самої якості на реальних матеріалах.

5. Реальна робота часто має змішане авторство

Людина може сформулювати задум і аргументи, попросити ШІ структурувати чернетку, а потім перевірити факти, переписати абзаци та додати власні висновки. Або навпаки — авторський текст може пройти автоматичну мовну коректуру. Бінарна відповідь «людина або ШІ» не описує такого процесу.

Що показав досвід OpenAI

У січні 2023 року OpenAI представила власний класифікатор ШІ-тексту, але вже в липні припинила його роботу через низьку точність. За даними компанії, у тестовому наборі він правильно позначав лише 26% машинних текстів як імовірно створені ШІ та помилково зараховував до них 9% людських. Компанія окремо застерігала від використання інструмента як основи для рішень, наголошувала на слабкій роботі з короткими й неангломовними текстами та можливості обходу після редагування. Цей опис збережено в офіційному повідомленні OpenAI.

Як коректно перевіряти тексти в освіті та медіа

Замість автоматичного звинувачення за одним числом варто оцінювати сукупність доказів і сам процес роботи:

не ухвалювати санкцій лише за результатом детектора;
переглядати чернетки, історію версій, нотатки, джерела та логіку виправлень;
просити автора пояснити ключові тези, вибір фактів і шлях до висновку;
розрізняти використання ШІ, плагіат, фактологічну помилку та навмисну маніпуляцію — це різні явища;
перевіряти твердження за першоджерелами, а не лише аналізувати стиль;
мати зрозумілу політику: які інструменти дозволені, як декларувати їх використання і за що відповідає людина;
застосовувати детектор лише як слабкий допоміжний індикатор, який потребує незалежної перевірки.

Досвід АУП: критичне мислення важливіше за автоматичний вирок

Академія української преси послідовно поєднує медіаграмотність із практичним вивченням штучного інтелекту. Під час вебінару «Медіаграмотність 2.0: використання ШІ на користь медіаграмотності та освіти» учасники працювали не лише з можливостями інструментів, а й з ризиками дезінформації, етикою та відповідальним використанням моделей.

У матеріалі АУП «Штучний інтелект вміє вигадувати — і саме це проблема» акцент зроблено на перевірці фактів, джерел і збереженні критичної дистанції. А програма вебінару про якісну журналістику в епоху ШІ охоплює галюцинації моделей, маніпуляції, правові й етичні аспекти роботи.

Цей досвід підказує практичний принцип: ШІ може допомагати структурувати, порівнювати та шукати варіанти, але не замінює людського судження. Так само й детектор може привернути увагу до тексту, але не має права підміняти доказ, редакційну перевірку або справедливу процедуру.

Короткі відповіді

Чи може детектор довести, що текст написав ШІ?

Ні. Він оцінює подібність до відомих машинних текстів і може помилятися в обидва боки.

Чи є високий відсоток ознакою плагіату?

Ні. Перевірка плагіату шукає збіги з джерелами, а ШІ-детектор аналізує статистичні властивості стилю. Це різні перевірки.

Як перевірити роботу коректно?

Поєднати аналіз джерел, історії створення, чернеток, усного пояснення автора і фактчекінг. Жоден окремий автоматичний показник не повинен бути вирішальним.

Чи потрібно повністю відмовитися від детекторів?

Не обов'язково. Їх можна використовувати для попереднього сигналу або дослідження, якщо користувачі розуміють похибку, не приховують обмежень і не роблять категоричних висновків.

Висновок

Проблему недостовірного визначення ШІ-текстів не вирішить лише «ще кращий» детектор. Освіті й медіа потрібні прозорі правила, культура посилань, перевірка процесу роботи та критичне мислення. Відповідальність має залишатися за людиною — і під час створення матеріалу, і під час його оцінювання.

🆕 Оновлення
Після виходу цієї статті компанія Anthropic анонсувала нову технологію маркування AI-контенту. Ми доповнили матеріал, щоб показати, як цей підхід відрізняється від традиційних детекторів ШІ.

Новий етап розвитку ШІ: Claude починає маркувати згенерований контент

Поки більшість сервісів покладається на детектори ШІ-тексту, Anthropic обрала інший підхід — маркування контенту під час його створення.

У серпні 2026 року компанія повідомила, що майбутні моделі Claude автоматично формуватимуть у тексті невидимий машинозчитуваний водяний знак. Йдеться не про приховані символи й не про доданий фрагмент: статистичний патерн виникає завдяки вибору слів під час генерації. Для зображень і деяких інших підтримуваних файлів використовуватиметься стандарт C2PA, який додає цифрові метадані про походження контенту. Таке рішення впроваджується для виконання вимог Європейського акту про штучний інтелект (EU AI Act), однак застосовуватиметься глобально, а не лише в країнах ЄС. Деталі Anthropic пояснила в офіційному повідомленні про водяний знак Claude.

Важливо розуміти різницю між двома підходами:

детектор ШІ намагається вгадати, чи був текст написаний штучним інтелектом, аналізуючи стиль, лексику та статистичні закономірності;
водяний знак — це спеціальний статистичний патерн, який модель формує під час генерації тексту, тому його можна перевірити технічними засобами без аналізу стилістичних «ознак ШІ».

Саме тому маркування потенційно може бути надійнішим способом визначення участі конкретної моделі у створенні тексту, ніж сучасні AI-детектори, які нерідко припускаються хибних спрацьовувань.

Водночас Anthropic наголошує, що ця технологія не є універсальним рішенням. Водяний знак працює лише для контенту, створеного моделями Claude, які підтримують цю функцію. Він не визначає, чи написаний текст людиною або іншою моделлю, гірше працює на коротких, фактологічних і лише злегка відредагованих фрагментах та може послабитися після суттєвого переписування. C2PA-метадані у файлах також можуть втрачатися під час їх подальшої обробки.

Для освіти це означає появу нового напряму розвитку: замість дедалі складніших спроб виявити використання ШІ, ринок поступово переходить до інструментів, які дозволяють прозоро позначати контент ще на етапі його створення. Якщо подібний підхід підтримають й інші розробники великих мовних моделей, дискусія може зміститися від питання «Чи написав це ШІ?» до питання «Чи було використання ШІ чесно задеклароване?».

Оригінал і джерела. Цей матеріал є самостійною аналітичною компіляцією, підготовленою за мотивами статті Hamza Boulahia «Why We Can’t Have a Reliable AI Text Detector», оприлюдненої 27 липня 2026 року на Towards AI, а також із використанням наведених вище першоджерел. Текст не є перекладом і не відтворює структуру чи формулювання оригіналу.

Статтю було оброблено за допомогою інструментів штучного інтелекту для структурування та мовної адаптації. Фінальний текст перевірений і відредагований людиною.

👥 Команда Академії української преси провела робочу зустріч із представниками програми Ukraine2EU – EU Integration Support Programme, під час якої презентувала проєкт CONNECT-EU.

🎯 Ми розповіли про його концепцію, ключові індикатори, цільові аудиторії та амбітні плани зі створення мережі агентів європейської інтеграції та регіональних журналістів, які допомагатимуть громадам краще розуміти реформи на шляху України до ЄС.

🔄 Своєю чергою команда Ukraine2EU детально ознайомила нас із правилами реалізації проєкту, організаційними процедурами та особливостями співпраці, а також побажала нашій команді успішної реалізації всіх запланованих заходів.

🙏 Дякуємо партнерам за відкритий діалог, підтримку та довіру.

📢 Попереду багато важливої роботи, і ми вже зовсім скоро оголосимо відкритий набір учасників до проєкту. Слідкуйте за нашими новинами — попереду багато цікавих можливостей!

ℹ️ Цей допис підготовлено за фінансової підтримки Програми Ukraine2EU. Погляди та висловлені думки є виключною відповідальністю Академії української преси і не обов'язково відображають позицію Програми Ukraine2EU або Європейського Союзу.

Локальне медіа не може змусити Google, ChatGPT або іншу систему зі штучним інтелектом процитувати конкретну публікацію. Але редакція може суттєво підвищити свої шанси: зробити сторінку доступною для пошуку, чітко формулювати факти, називати джерела, публікувати унікальну місцеву інформацію та показувати, хто відповідає за матеріал.

Ці рекомендації підготовлено за матеріалами публікації Національної спілки журналістів України «Оптимізуйся або зникни» та вебінару НСЖУ «Чи можна змусити ШІ цитувати медіа?» з журналістом і медіатренером Академії української преси Андрієм Юричком.

Коротка відповідь: як медіа потрапити у відповіді ШІ

Чи можна гарантувати цитування? Ні. Ані метатег, ані спеціальний файл, ані згадка бренду не гарантують появи матеріалу в AI Overviews, AI Mode, ChatGPT чи іншій генеративній відповіді.

Що підвищує шанси? Технічна доступність сторінки, зрозумілий заголовок і лід, точна атрибуція фактів, стабільна адреса сторінки, підтверджене авторство та власні дані редакції.

Чи замінює GEO звичайне SEO? Ні. За офіційними рекомендаціями Google, базові принципи SEO залишаються чинними і для генеративного пошуку. Окремих технічних вимог для потрапляння в AI Overviews або AI Mode немає.

Що показав вебінар НСЖУ

Мініопитування серед зареєстрованих учасників вебінару засвідчило: 97% редакцій уже використовують інструменти ШІ регулярно або час від часу, однак лише 8% легко знаходять власні матеріали в Google та відстежують їх використання системами ШІ. Це не репрезентативне дослідження всіх українських медіа, проте воно показує важливий розрив між активним використанням технологій і вимірюванням власної видимості.

Координаторка з проєктної діяльності НСЖУ Ірина Хроменко звернула увагу на зміну моделі пошуку: замість переліку сайтів користувач дедалі частіше отримує готову коротку відповідь. Для медіа це конкуренція не лише за увагу, а й за переходи на сайт, рекламу та підписку.

«Однотипні згенеровані тексти підвищують цінність якісної авторської журналістики», — наголосив Андрій Юричко.

ШІ може пришвидшувати розшифрування, первинне структурування матеріалу, пошук суперечностей і підготовку варіантів заголовка. Водночас головною перевагою редакції залишаються репортерська присутність, локальна пам’ять, перевірені документи, власні дані та відповідальність за кожен оприлюднений факт.

Чотири умови видимості локального медіа

1. Сторінку можна знайти й просканувати

Матеріал має відкриватися без авторизації, коректно працювати на смартфоні та не бути заблокованим у robots.txt або метатегом noindex. Редакції варто перевіряти індексацію в Google Search Console, карту сайту й налаштування захисних сервісів.

Для появи сторінок у підсумках і фрагментах ChatGPT OpenAI радить не блокувати OAI-SearchBot. GPTBot стосується можливого використання контенту для навчання моделей і керується окремо.

2. Факт зрозумілий без здогадок

Заголовок, лід і перший абзац кожного розділу мають швидко повідомляти, що сталося, де, коли, з ким і чому це важливо. Формулювання «міська рада», «восени» або «виділили 1,8 мільйона» недостатні без назви громади, року, валюти та номера рішення.

3. Джерело чітко ідентифіковане

Важливий факт має зберігати атрибуцію навіть тоді, коли пошукова система показує лише один абзац. Називайте установу, документ, посадовця, автора даних або редакцію, яка отримала ексклюзивну відповідь. Це захищає матеріал від помилкового переказу та допомагає коректному цитуванню.

4. На сторінці є причина перейти за посиланням

Коротку відповідь система може показати без переходу на сайт. Тому публікація має пропонувати додаткову цінність: повний документ, карту, таблицю, хронологію, калькулятор, оригінальні фото чи відео, методологію або пояснення наслідків саме для конкретної громади.

Як писати матеріали для людей, Google і генеративного пошуку

Починайте з головного. Заголовок і перші речення повинні відповідати на основне запитання читача без довгої передмови.
Пишіть конкретно. Використовуйте повні назви установ, абсолютні дати, точні суми, валюти, адреси та номери документів.
Будуйте самодостатні абзаци. Один абзац має виконувати одну зрозумілу роботу: повідомити факт, назвати джерело й пояснити наслідок.
Створюйте унікальну місцеву цінність. Власні бази даних, перевірені карти, моніторинги цін, репортажі та інтерв’ю важче замінити автоматичним переказом.
Показуйте авторство. Ім’я автора, професійний досвід, тематична спеціалізація й прозорі контакти редакції зміцнюють довіру.
Оновлюйте сильні сторінки. Для постійних довідників часто корисніше підтримувати одну стабільну адресу та чітко зазначати дату реального оновлення, ніж щороку створювати дублі.

Google окремо наголошує на цінності корисного, оригінального й нешаблонного контенту, створеного насамперед для людей. Докладніше це пояснено в офіційному посібнику з оптимізації для генеративних функцій пошуку.

Технічна основа без GEO-міфів

URL: адреса сторінки має бути стабільною, короткою й описовою; для дублів потрібна коректна canonical-адреса.
Мовні версії: українська та англійська версії повинні мати окремі URL і правильні hreflang-зв’язки.
Структуровані дані: Article або NewsArticle допомагають передати автора, дати й зображення, але не гарантують потрапляння в генеративну відповідь.
Швидкість: основний текст має швидко завантажуватися, бути зручним на мобільних пристроях і не губитися серед реклами та спливаючих вікон.
Внутрішні посилання: важливі матеріали повинні бути доступними з тематичних сторінок і пов’язаних публікацій сайту.

Що не потрібно робити спеціально «для ШІ»

Google не вимагає файлу llms.txt, окремої «машинної» версії статті або спеціальної schema-розмітки для AI Overviews. Не потрібно механічно дробити кожен текст на десятки коротких блоків чи створювати сторінки під усі можливі варіанти запиту.

Так само не існує гарантованих формул на кшталт «головне — перші 100 слів», «оновіть третину тексту» або «додайте карту — і ШІ приведе трафік». Структура, фактична точність і корисні мультимедійні елементи важливі тоді, коли вони допомагають читачеві, а не імітують оптимізацію.

Як вимірювати результат

Оцінювати видимість одним випадковим запитом не варто: результати залежать від формулювання, країни, часу, персоналізації й режиму пошуку. Базовим інструментом залишається Google Search Console.

У червні 2026 року Google оголосив про поетапне впровадження окремих звітів про покази в генеративних функціях Search і Discover. Вони дають змогу бачити сторінки, країни, пристрої та динаміку показів. Реферальний трафік із ChatGPT можна відстежувати за параметром utm_source=chatgpt.com.

Редакційний чекліст перед публікацією

Сторінка доступна без авторизації та не заблокована для пошуку.
Заголовок і лід одразу повідомляють головний факт.
У тексті є повні назви, дати, адреси, суми й номери документів.
Ключові абзаци містять зрозуміле джерело інформації.
Цитати перевірені за записом або оригіналом.
Матеріал містить власні дані, експертизу, фото, відео чи іншу унікальну цінність.
Автор і редакція чітко ідентифіковані.
URL стабільний, а дата оновлення відповідає реальним змінам змісту.
Матеріал перевірив редактор, навіть якщо ШІ допомагав на окремих етапах.

Про вебінар та організаторів

Практичний вебінар «Чи можна змусити ШІ цитувати медіа?» провела Національна спілка журналістів України. Спікером став журналіст, медіатренер АУП і викладач Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Юричко. Захід відбувся в межах пріоритетного напрямку НСЖУ «Відновлення українських медіа» за підтримки Ukrainian Media Fund Nordic.

Для Академії української преси ця тема є частиною системної роботи з розвитку професійної журналістики та відповідального використання цифрових інструментів. Більше матеріалів — у публікації АУП «Медіаграмотність 2.0: використання ШІ на користь медіаграмотності та освіти».

Джерело: Інформаційна служба НСЖУ.

Чому саме ми?

Важлива умова участі

Дати перших онлайн-тренінгів:

10-11 серпня (10:00-14:00);
13-14 серпня (10:00-14:00).

Згодом будуть оголошені дати тренінгів у вересні.

Заповнити форму реєстрації тут: https://forms.gle/gW3Te1inL5LyFP1L8

Тренери та експерти:

Контактна особа: Юлія Рицик, асистентка проєктів Академії української преси, info@aup.com.ua, (067) 372-27-33.

Підтримка кожного журналіста — українського чи закордонного, фронтового кореспондента чи працівника локальної редакції — є необхідною умовою того, щоб світ продовжував бачити й розуміти російську війну проти України. Про безпеку медійників, міжнародну солідарність і нові виклики професії говорили під час зустрічі в Національній спілці журналістів України.

До Києва приїхали голова Німецької асоціації журналістів (DJV) Міка Бойстер, координатор проєкту Media Dialogue доктор Вольфґанґ Рессманн та президент CIVIL – Center for Freedom із Північної Македонії Джабір Дерала. Разом з українськими колегами вони обговорили, як велика війна змінила журналістику, що сьогодні найбільше загрожує репортерам і якої допомоги потребують українські медіа.

Зустріч українських та міжнародних журналістів у Національній спілці журналістів України — **Інформаційна служба НСЖУ**

Голова НСЖУ Сергій Томіленко наголосив: запитання міжнародних партнерів допомагають точніше пояснити реальність, у якій працює українська журналістика. Підтримка має бути не декларативною, а конкретною — захисне спорядження, детектори дронів, психологічне відновлення, допомога локальним редакціям та постійна міжнародна увага до журналістів, яких незаконно утримує росія.

Солідарність, що має практичний вимір

Окремою темою зустрічі стали 28 цивільних журналістів, яких, за наведеними Сергієм Томіленком даними, росія незаконно утримує в неволі. Колишній політв’язень Кремля Владислав Єсипенко запропонував закордонним колегам ставати інформаційними амбасадорами полонених журналістів, щоб кожна їхня історія отримала голос у світових медіа.

Воєнна журналістка Юлія Суркова звернула увагу на психологічну стійкість медійників. Після фронтових відряджень журналісти повертаються не лише з матеріалами, а й із досвідом, який потребує професійного осмислення та відновлення. Тому психологічні програми й ретрити мають бути такою ж важливою частиною підтримки, як бронежилети, шоломи та інше захисне спорядження.

Змінюється і саме поняття безпечної дистанції. Журналісти дедалі частіше беруть у Центрах журналістської солідарності детектори дронів, а після відряджень повертають їх, щоб обладнанням могли скористатися інші колеги. Така взаємодопомога, підтримка фронтових редакцій і професійний обмін стали важливими складовими стійкості української медіаспільноти.

«Для росії журналіст — це свідок»

У зустрічі взяв участь воєнний журналіст, продюсер міжнародних медіа та виконавчий директор Академії української преси Андрій Коваленко. Він наголосив, що технологічна трансформація війни вимагає постійного перегляду правил безпеки:

«Війна, на якій ми працювали у 2022–2024 роках, і війна, на якій ми працюємо сьогодні, — це вже не одна й та сама війна. Вона перетворилася на війну технологій. Фронт дедалі більше нагадує кадри одночасно з “Шаленого Макса” та “Зоряних війн”. Головна загроза тепер приходить не лише із землі — вона постійно над головою. Локація, яка ще вчора була безпечною, за мить може стати смертельною. Дорога, якою пів години тому можна було проїхати, вже може перебувати під контролем дронів. Напис PRESS не зупиняє FPV-дрон. Бронежилет не врятує від прямого влучання. Шолом не захистить від неправильно обраного маршруту. Для російського оператора дрона журналіст — це пріоритетна ціль на екрані. Для росії журналіст — не лише спостерігач. Журналіст — це свідок. А росія боїться свідків своїх злочинів. Детектор дронів не збиває дрон, але він дає найцінніше — час. А у війні дронів саме час реакції часто вирішує все. Безпека — це не лише спорядження. Безпека — це також правильне рішення».

Ці слова окреслюють принципово нову реальність: позначення PRESS більше не гарантує захисту, а загроза з повітря може виникнути далеко від умовної лінії фронту. Обладнання залишається критично важливим, однак його ефективність залежить від підготовки, актуальної оцінки ризиків, маршруту та швидкості ухвалення рішень.

Особлива роль Академії української преси

Для Академії української преси підтримка журналістів, які працюють в Україні та розповідають про Україну світові, є практичною і системною роботою. АУП поєднує експертизу у сфері журналістики та медіаосвіти з досвідом роботи в умовах війни: створює навчальні матеріали, проводить професійні дискусії й тренінги з безпеки, допомагає закордонним медійникам краще розуміти український контекст і реалії роботи на місцях.

Практичний вимір цієї роботи — системна підтримка локальних редакцій. На сайті АУП зібрані історії про те, як «Голос Гуляйпілля», «Трудова слава» з Оріхова та «Південна зоря» з Нікополя зберігають для громад доступ до перевіреної інформації під постійними обстрілами.

Важливою складовою цієї підтримки є менторство. Журналіст і медіатренер АУП Андрій Юричко допомагає локальним медіа підвищувати видимість матеріалів у пошуку, розвивати цифрові платформи та ефективніше працювати із соціальними мережами. Його менторська робота з прифронтовими редакціями допомагає їм адаптуватися до цифрових змін, зміцнювати зв’язок з аудиторіями й шукати нові можливості для сталості.

Від початку повномасштабного вторгнення Андрій Коваленко працював більш ніж із сотнею закордонних журналістів, пройшов десятки тисяч кілометрів фронтовими дорогами та допомагав світовим медіа документувати наслідки російської агресії. Цей досвід дозволяє АУП бути важливим містком між українською професійною спільнотою та міжнародними редакціями.

Підтримка має охоплювати всіх, хто чесно й професійно пише про Україну: українських журналістів, які залишаються поруч зі своїми громадами й працюють на фронті, та закордонних колег, завдяки яким українські свідчення доходять до аудиторій у різних країнах. Кожен безпечно підготовлений і точно зроблений матеріал зміцнює міжнародне розуміння України та не дозволяє росії приховати свої злочини.

Журналісти важливі. Важливі їхня безпека, професійна стійкість і право продовжувати свідчити. Саме тому солідарність українських та міжнародних медіаорганізацій має залишатися довготривалою, конкретною і спільною.

За матеріалами допису голови НСЖУ Сергія Томіленка у Facebook.