21 травня 2020 року відбувся другий із серії вебінарів у рамках проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність». До обговорення долучилося 20 представників закладів вищої освіти та інститутів підвищення кваліфікації, які є учасникам проєкту.
Цього разу говорили предметно про інтеграцію у викладанні історії України та всесвітньої історії. Адже історичні відомості – завжди актуальні, вони дотичні до медійних процесів, їх аналізують із захопленням, а до ретроспективи апелюють завжди! Під час вебінарів маємо за мету обмін конкретними вправами і активностями, тематичними модулями і загальними методологічними порадами.
Розпочала розмову Олена Тараненко, менеджерка з розбудови потенціалу проєкту (компонент по роботі з ІППО та ЗВО). Вона проілюструвала шляхи інтеграції, керуючись саме прикладами з історії та картою компетентностей. Спікерка наголосила, що в процесі інтеграції інфомедійної грамотності в предмети шкільна програма не зазнає змін: «Ми дивимося, куди можемо додати вправи саме для того, щоб одночасно розвивати знання, які заплановані у програмі, не забираючи час у основного предмету, а навпаки, роблячи його викладання більш інтерактивним. Одночасно через основне навчання ми розвиваємо компетентності з інфомедійної грамотності. Ми прагнемо, щоб учнів ніби огортало з усіх сторін можливостями до аналізу, роздумів, постановки запитань та спонукало до критичного мислення».
Ділимося отриманими інсайтами від наших учасників:
Олена Стрілюк (Чернігів, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка)
«Ми настільки прониклися ідею, що наші студенти, без сумніву, можуть визначити, хто з викладачів бере участь у проєкті з медіаграмотності. Вони нам про це відкрито кажуть, і дійсно, наші пари зазнали змін, більш сучасного підходу. Випробовуємо презентацію за новими правилами, створюємо блоги, робимо перевірку фото, аналізуємо карикатури. Пропоновані завдання будять їхню фантазію, викликають нові емоції. Крім того, завдяки інтеграції зовсім інакше видно здібності студента».
Галина Докашенко (Бахмут, Горлівський інститут іноземних мов державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет»)
«Зупинюся на двох моментах. Перший — щовесни ми маємо студентські конференції. Цього року студенти самі подали ідею про створення секції з медіаграмотності. Вони самі подали ініціативу, а це багато про що говорить. Другий — студенти 4-го курсу, відвідавши виробничу практику, запропонували взяли програму з історії для шкіл донецької республіки і проаналізувати її. Можливо, з цього виросте окремий проєкт, який буде направлений на роботу з токсичним контентом, критичним мисленням. У них з’явилося бажання проаналізувати програму, яка є пропагандистьською за суттю, використовує псевдоісторію, історичні фейки та міфи. Сподіваємося, що таким чином створимо цікавий і корисний антипропагандистський і контрпропагандистський проєкт. Це наш цікавий досвід останніх пів року. Вправи, напрями, під час навчання ми активно використовуємо. Студенти задоволені методичною складовою. Мотивація студентів підвищується коли починається щось незвичне, а інтеграція — це саме те».
Максим Запорожченко (Миколаїв, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти)
«Я бачу як головне завдання вмотивувати педагогів. Тут спрацьовує момент, коли демонструєш щось через призму власного досвіду, знань та переконань. Коли людина ситуацію підлаштовує, а в подальшому сприймає через своє «я». Тільки так відбуваються світоглядні зміни. Також важливо не тиснути, не переконувати навіть аргументами, а лише спонукати. Ми маємо дати натхнення самостійно дійти висновку, пошукати джерела. Тоді у людини формується відповідальне ставлення до свого вибору. Застосування навичок критичного мислення переходить не тільки на сферу роботи, а й по життю. Вміння поєднати вміння під час вивчення історії (науки) подати свою історію (особисту) — це важливо.
Інтеграційна можливість подвійного обговорення! Долучайтеся!
Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
20 травня відбувся вебінар «Нотатки для вчителя: абетка роботи з журналістами» за участі президента Академії української преси Валерія Іванова, в рамках проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» (компонент по роботі зі школами).
Говорили про те, як працівникам шкіл професійно комунікувати з представниками четвертої влади та не бути дискредитованими питаннями зі сторони преси.
«Коли-небудь інтерв’ю прийдеться дати кожному з нас, — запевняє Валерій Іванов, не думайте, що журналісти прийшли до вас, як друзі. Їхня мета — здобути потрібну інформацію. Апелюйте тільки до фактів, менше емоцій, менше суджень».
Професор Іванов нагадав про право на авторизацію інтерв’ю, якщо журналіст пише матеріал саме у такому жанрі: «Говоріть короткими фразами. Давайте відповідь тільки на запитання. Обов’язково кажіть на камеру ПІБ та посаду, щоб не було викривлень».
Нотатки для вчителя: основні напрямки
Побудова діалогу з пресою?
Журналісти обмежені в часі, вони завжди поспішають. Тому, даючи відповіді сконцентруйтеся на центральних повідомленнях, які ви хочете просувати. Не більше 5, максимум – 7. Короткі та змістовні фрази. Локанізм – ваш девіз! Якщо ви не компетентні чи не знаєте відповіді – так і скажіть, це нормально і краще, ніж висувати непідкріплені гіпотези. Ніхто не експерт в усіх областях.
Не вірте, що журналіст закінчив інтерв’ю і просить дати інформацію «не для друку». Журналіст – професійний комунікатор, його мета оволодіти інформацією часто виправдовує шляхи її отримання. Тому не ведіться на спілкування офрекордс. Врахуйте, українські стандарти журналістики шкутильгають. Ця обіцянка може бути не виконана. Абсолютно все, що говорите журналістові – може з’явиться у медіа.
Якщо Вас запросили до комунікації заздалегідь, ознайомтеся з медіа, який напрямок воно має, як журналіст висвітлює інформацію, почитайте його матеріли. Подумайте, які питання Вам можуть поставити, це легко передбачити. Зробіть нотатку ключових фраз на аркуші.
Підступні питання: як реагувати?
Журналіст може підводити вас до емоційних оцінок ситуації. Чітко дивіться на узагальнення. Якщо журналіст узагальнює просіть конкретизувати. У своїй відповіді проговорюйте запитання, яке Вам ставить журналіст. Не бійтеся відмовитися від коментування. Наприклад «Чи вважаєте ви, що у сутичці під час батьківських зборів винен класний керівник?» – Ваша відповідь, – «До сутички, яка сталася на батьківських зборах, я не маю відношення. Я не є свідком ситуації, моє коментування даної ситуації вважаю недоречним».
Помилковий вибір – вибір з кількох альтернатив. Не допускайте такого у своїй розмові. Якщо ви маєте точку зору – прямо говоріть. Гіпотетичні питання: «а от якби» – це маніпуляції. Не піддавайтеся їм.
Як запросити медіа на шкільний захід?
Журналістів треба кликати завжди. Рано чи пізно точно прийдуть! Знайте, що гостей цікавить подія лише на 20%. На 80% – це те, що вони отримують безпосередньої під час заходу: спілкування з дітьми, батьками, охоронцем. Це обов’язкова умова. Журналісти не будуть зациклені тільки на події. Якщо вони хочуть пройтися школою –не забороняйте, це краще ніж про вас не будуть говорити взагалі.
Запрошення – важливий елемент. Приділяйте велику увагу цьому. Ставте питання: чи подія буде цікава для журналіста? Яка історія зацікавить ваше місцеве медіа? Про це і пишіть з перших речень.
Пропонуйте обов’язково прес-релізи або пост-реліз – що було цікаво на події, хто що сказав, додайте знімки. Пишіть просто! Занурювання не треба, пташиною мовою також не говоріть. Ви втратите аудиторію. Аудиторія – це король. Вона диктує контент. Спитайте себе: які знання ви можете дати, якщо аудиторія має знання але вони хибні, як ви можете вплинути? Вся діяльність з медіа має бути на задоволення потреб цільової аудиторії. Знайте, хто ці люди.
Поведінка під час криз?
В інформаційну добу уникайте поведінки страуса. Ви не можете себе уберегти від негативу у сучасному просторі. Є вихід. Говоріть перші про негатив. Будьте тим першоджерелом, яке неможливо викривити. Інтерпретуйте по-своєму, щоб не сказали за вас. Не приховуйте правду. В нас час це нереально зробити. Правда від суб’єкта – ось ваша оборона та перевага. Краще всього коментувати в найближчі 6 годин.
Як готуватися? В голові або на папері має бути чітка дія під час кризи. Самі вирішіть, які форс-мажорні ситуації можуть бути у закладі та ваша позиція щодо них. Пропишіть, що можете сказати громадськості та журналістам, що хочете їм донести. Помилка – коли ви починаєте говорити, хто винен. Треба говорити, що відбулося та що робити. Не говоріть про винуватість ні свою, ні інших людей. Будь-яке виправдання – виглядає, як визнання вини.
Не вимагайте від медіа спростування інформації. Якщо ви будете спростовувати – ви будете повторювати та надавати додаткового розголосу ситуації. Не лийте воду на млин тих, хто вас звинувачує. Будьте в опозиції.
Проєкт "Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність" виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси.
Георгий Почепцов
Медиа могут как ослаблять имеющиеся тенденции, так и усиливать их. Особенно ярко это проявляется в визуальных медиа, которые дают нашим зеркальным нейронам картинку для подражания, причем автоматического. В этом роль телерепортажей с демонстраций и парадов, которые так любили в советское время. Это было не просто нейтральное смотрение, а присоединение к ликованию, которое неслось из телевизора, тогда словесное умножало визуальное. А человеку всегда легче и проще присоединиться к транслируемой точке зрения, чем вступать с ней в противостояние.
Медиа играют главную роль во всех протестах и майданах. Они выносят на поверхность интерпретацию действительности, которую в случае своей победы мифологизируют, превращая в единственно возможную. В этом плане они становятся информационными монополистами, которых в этой точке пространства и времени не так легко победить. Однако каждая смена власти это и смена ее мифологии.
Мир стоит на "трех китах": физическом, информационном и виртуальном пространствах. "Враг/шпион" - это обозначение из виртуального пространства. Информационно - это будет сказано в привязке к конкретному объекту физического пространства. Так все три пространства окажутся связанными вместе.
Сегодняшний мир выстроил мощные машины реинтерпретации действительности. Теперь не та интерпретация не так страшна для власти, как это было в советское время, поскольку власти овладели искусством реинтерпретации, а поскольку в их руках имеется достаточное количество источников информации, к которым уже привык зритель, что весьма важно, то "своя" реинтерпретация сегодня легко побеждает любую "чужую" интерпретацию.
Особенно это заметно в ситуациях, где у массового сознания отсутствует возможность фактической проверки ситуации. Это ярко сегодня проявилось в период коронавируса, когда можно было обвинять кого угодно, например, Китай в создании коронавируса, США - в создании биолабораторий в Украине и под. Это слабопроверяемые "удары", поэтому они и получают информационное распространение.
Развитие реинтерпретаций можно также связать с российским рефлексивным контролем, поскольку он как раз базируется на изменении восприятия "точки" в физическом пространстве путем трансформации соответствующей ей "точки" в информационном пространстве. В результате мы начинаем видеть то, чего в реальности нет. Причем реинтерпретация часто происходит под влиянием виртуального пространства, поскольку оно более яркое, чем реальность. Например, в сталинское время вводился не просто "враг", а "враг народа", что намного сильнее, поскольку теперь враг покушается не на власть, а уже на весь народ.
Исследователи подчеркивают сегодня: "Целью деятельности рефлексивного контроля являются не только ключевые лица, принимающие решения, но также и большие группы населения" [1]. И еще: "даже если дезинформация недостаточно успешно попадает в цепочку принятия решений, а только распространяется среди населения и в соцмедиа, результатом становится создание разрешающей среды общественного мнения, где российские нарративы представлены как фактические. Потенциальным результатом Москвы на этой уровне влияние является получение общественной поддержки в странах-противниках, что ведет к ослаблению сопротивления к действиям, планируемым Россией, чтобы увеличить их шансы на успех и понизить негативные реакции международного сообщества" (там же).
Россия достаточно эффективно отбивает обвинения в свой адрес. Это делается столь частотно, что можно выделять уже свою характерную тактику опровержения. Б. Ниммо видит в ней такие четыре составные части: Отрицать, Искажать, Отвлекать, Пугать [2]. Например, искажение является достаточно частотной ситуаций, с которой мы сталкиваемся. Часто даже названия статей странным образом не соответствуют содержанию, зато сами по себе уже являются отдельным сообщением. Или условно говоря, можно изменить смысл тысячной демонстрации, дав с экрана слово единственному ее противнику. Но поскольку будет транслироваться только его мнение, оно и закрепится в массовом сознании. В качестве инструментария отвлечения используются ответные обвинения по поводу своих оппонентов. Страх также работает, когда начинают рассказывать о негативных последствиях того, что предлагается. Карантин вообще погрузил всех в информационную пучину, поскольку чем больше неопределенность, тем сильнее мы ищем информацию.
Мы живем в мире интерпретаций и реинтепретаций, а не реальных фактов, поскольку именно интерпретирующая роль медиа позволяет изменить любой факт в свою пользу. А сам факт тоже, как правило, подается вместе с интерпретацией, поскольку первая интерпретация имеет больше шансов на выживание в море интерпретаций. Можно подобрать собственные факты и аргументы, которые поддержат любую сторону. Враг всегда не прав, как бы он не старался доказать обратное.
Вот пример такой работы. Российские тролли посылали тысячи сообщений с хэштегом #ReasonsToLeaveEU в день британского референдума по выходу из ЕС [3]. Удачное время, поскольку борьба с такой информацией уже не имеет смысла. Россия мобилизовала на это 3800 аккаунтов своих троллей. 10 миллионов твитов пришли от российских и иранских интернет троллей, нацеленных на дезинформацию и раздор в обществе.
Б. Ниммо говорит по поводу российской кампании по коронавирусу, что вряд ли это напрямую указание Путина. Это представляется ему стандартной анти-западной кампанией. Sputnik и RT изображают Запад просто отрицательно. Когда же был сбит малайзийский самолет или состоялась аннексия Крыма, тогда ощущалось наличие единого сценария, что является четким указанием на управление из Кремля [4].
У власти есть возможность, которой нет ни у кого, формулировать свою позицию в наиболее четкой и наиболее тиражируемой форме. Такая единая точка зрения массово тиражируется, например, в телевизионных ток-шоу и в текстах провластных блогеров, отбивая любые не столько четкие утверждения в головах миллионов.
Считается, например, что коммуникации вокруг сбитого малазийского лайнера сформировали современную спин-машину Кремля. В этом смысле можно добавить, что если раньше КГБ любило "активные мероприятия", то теперь ФСБ занято тем, что можно обозначить как "активные инфо-мероприятия", поскольку такие действия, например, как отравление Скрипалей, то есть действия в физическом пространстве, приносят больше вреда, чем пользы их создателям.
Это приводит к порождению новых слухов, например, о готовящемся отравлении мэра Праги за снос памятника маршалу Коневу [5 - 6]. Как видим, из одного негатива легко порождаются его продолжения. Возникает борьба негативов, которые проистекают из конфликтующих мифологий. Они вроде находились в спящем состоянии, но стоит пробудиться одной, как сразу пробуждаются и конкурирующие.
К тому же, ситуация в Праге наложилась на роль армии Власова в ее освобождении [7 - 11], что привело к срочному рассекречиванию новых документов со стороны минобороны [12 - 13]. То есть один факт превращается в ряд информационных кампаний.
Идет столкновение мифологий, которое носит еще более яростный характер, чем столкновение просто интерпретаций. Сила интерпретации всегда определяется стоящим за ней мифом. Активируется не столько сама ситуация, как стоящий за ней миф. Тот, кто его поддерживает, примет и интерпретацию.
А. Мовчан считает, что миф о победе победил саму победу: "Слово «миф» применительно к Победе в ВМВ разумеется может кого-то покоробить, поэтому я хочу специально сделать оговорку: я вовсе не имею в виду, что Победы не было или что она сильно фактологически отличалась от того описания, которое сегодня дают энциклопедии. Вовсе нет. Разумеется была, и события ВОВ воспроизведены в источниках достаточно точно. Но на основе исторического события человечество создает мифы – так уж оно устроено последние 70 000 лет, после когнитивной революции. Миф – это рассказ о событии, призванный не просто передать его хронологию и детали (не обязательно точно), но на основе такой передачи установить границы добра и зла, права и его отсутствия, пользы и вреда, побудить слушателя следовать положительному примеру и установить нормы этики и морали. Победа в ВМВ давно стала мифом в этом смысле слова – в этом нет ничего плохого (собственно всякое значимое событие становится мифом). Для нас, однако, важно, каким мифом становится событие – какие мифы, такая и жизнь. Иногда так бывает, что миф о событии становится по своему объективному значению намного важнее самого события. Так произошло и с Победой" [14].
При этом он забывает сказать, что большую роль во всем этом играет государство, которое "назначает", что именно будет праздником и в дальнейшем удерживает внимание под определенным углом зрения на этом событии. У государства гораздо больше возможностей сделать из события миф. И оно на них опирается, поскольку мифология используется для градостроительства государства. Нет и не может быть государства без мифов. При этом вторая мировая война явственно показывает, как эти мифы о войне разнятся, в каждом государстве возникает совершенно иной акцент даже при принятии фактологической стороны событий.
А. Фурсов справедливо констатирует: "Мы возмущаемся тем, что в Праге снесли памятник маршалу Ивану Коневу, но при этом почему-то забываем, что монументы, связанные с нашей историей, первыми стали убирать мы сами. То, что сейчас происходит в странах бывшего соцлагеря, — следствие того, что случилось в горбачевском СССР и позднее в РФ" [15].
Так идет формирование социальной памяти. Мифы сражаются, и некоторые из них выходят победителями, чтобы в результате закрепиться на карте праздников страны. При этом новые праздники легко побеждают старые, поскольку за новыми стоит новое государство, а за старыми - старое, уже потерявшее свою силу. Но и в том, и в другом случае перед нами символический, а не фактологический взгляд на реальность. Новый набор символов заменяет старый. Поэтому столь легко меняются даты: 8 или 9 мая, 2 или 3 сентября. Кстати, советское 23 февраля отражало череду поражений армии перед немецкой армии, приведшее к брестскому миру. Так с помощью праздника заблокировали психологическую травму того времени, а поражение стало победой.
С. Медведев "испугался" смены символизма: "Трижды в новейшей истории России мы переживали крушение этих семиотических машин, работающих на чистой энергии символического обмена, одновременно с обрушением политического порядка — после Революции, в середине 1950-х и в начале 1990-х — и всякий раз они возрождаются, и снова и снова водолазы по дну мутной реки бредут к неведомой цели. Россия — это страна семиотики, победившей реальность" [16].
Человек может сопротивляться чужим мифам, вводя в ответ свои, например, смех над чужим мифом тоже сам является мифом, позволяющим защитить себя. Перед нами возникает нечто, что можно обозначить как "мифостолкновение". Можно сказать, что имеет место замена мифа - страшного на более безопасный, раз мы можем над ним смеяться.
Мы не можем отменить миф, но мы можем выразить к нему свое отношение. В советское время было множество анекдотов и о КГБ, и о мудрости генсека Брежнева. Это такой параллельный официальному информационный поток, где то, что было главным в одном, становится предметом осмеяния в другом.
А. Архипова приводит пример такого рода: "Первая половина двадцатых годов, советская Россия, чертовски тяжелое время. Голод, разруха после Гражданской войны. В некоторых регионах Красный террор. Возникает всероссийская Чрезвычайная комиссия, которая может задерживать, допрашивать и пытать арестованных без постановления суда. И в это время появляются слова «манечка», «верочка». Манечка — это московская ВЧК, верочка — всероссийская. Одна из причин, по которой появляются такие слова, — желание показать, что мы не боимся, и заодно смягчить фактор ужаса в нашей жизни [17].
Можно сказать, что имеет место замена мифа - страшного на более безопасный. Как фейки запускают контр-мифы, так и государственные деятели пытаются оперировать не реальностью, базирующейся на неприятных на них мифах, а на контр-мифах. Они видят более позитивную сторону реальности, в то время как население видит негатив. Власти и население видят разное, поэтому им так трудно договориться.
К сожалению, из этого столкновения взглядов не получается стереоскопического видения. Это два разных взгляда, которые никогда не будут совпадать. Например, такое наблюдение: "Путин следует старой китайско-советской авторитарной манере, когда явление напрямую не называется, а описывается эвфемизмами. «У нас в государстве все хорошо. За редкими вычетами». В тридцатые годы нельзя было говорить «голод». Не существовала голода — была максимум «частичная нехватка продовольствия». В советское время не говорили «расстрел», говорили «высшая мера наказания». В девяностые нельзя было говорить война в Чечне — можно только спецоперация. Не «убийство», а «ликвидация». Не «взрыва газа», а «хлопок». Поэтому и про карантин Путин сказал «выходные дни» и употребил в этой же фразе «каникулы по кредитам». Сказал два приятных для россиянина слова: «каникулы» и «выходные». И народ ломанулся. Гипотеза Сепира-Уорфа в действии. Как корабль назовешь, так он и поплывет" (там же).
Точно так произошло с информированием населения о коронавирусе. В Украине и в других странах была избрана модель оперирования страхом населения. Главный санитарный врач так раскрыл стратегию, причем основанную на чужом опыте: "Мы когда закрывали свое время парки, делали опрыскивание дорог, это, опять же, был вопрос не столько влияния на эпидемиологический процесс, сколько на психологический процесс. Закрытие парков, нет ощущения такого, что все безопасно, люди больше психологически готовились к тому, что надо соблюдать карантин. Ощущение тревоги. Когда я изначально анализировал те меры, которые внедрялись в Китайской Народной Республике, затем в Италии, также со стороны точки зрения эпидемиологии думал, а зачем они это делают. Если это капельная инфекция, она не влияет, например, на эти пути передачи. Затем, когда начинали анализировать, начали общаться через послов с эпидемиологами, они рассказывали, что люди не видят, это невидимая инфекция, то нужно создать психологический какой-то эффект. И благодаря этому психологическому эффекту у людей появлялось ощущение опасности и соблюдения карантинных мероприятий, которые вводились правительством" [18].
Источниками фейков являются те или иные мифы, особенно в ситуации столкновения разных систем-государств. И. Яблоков говорит:
"Идея промывания мозгов — без сомнения, удобное объяснение того, почему национал-патриоты лишились общественной поддержки. Она переносит груз ответственности с политических элит, не сумевших изменить и реформировать советскую систему, на внешние силы, которые оказались способны воздействовать на умы граждан сильнее государственной пропаганды СССР. Новые ценности, появившиеся у россиян в 1990-е, — демократия и свободный рынок, превосходство человеческой жизни над нуждами государства — все это «чуждо» советскому человеку, и ничего этого не было бы, если бы не действия «агентов влияния». «Агентами влияния», или «агентами перестройки», называют тех, кто разваливал СССР изнутри. Их обвиняют в работе на западные разведки и подрывной деятельности в недрах советской системы. Характерно, что такая мысль чаще всего встречается у авторов, имеющих опыт работы в спецслужбах и видящих «агентов влияния» повсюду" [19].
Мы живем в мире медиа и мифов. В нашей мифологии мы чаще побеждаем, чем проигрываем. И даже когда проигрываем, мы все равно рассматриваем это как победу. У нас все самое лучшее, но мы почему-то живем хуже других.
Медиа строят действительность "по своему образу и подобию". Ведь большая часть информации, которую мы получаем, не имеет у нас физического подтверждения перед глазами, мы должны полагаться на то, что было сказано. Мы услышали о землетрясении на другом конце земного шара, и эта информация становится неопровержимым фактом, поскольку мы должны этому поверить, пока не услышим какого-нибудь опровержения.
Ни фейки, ни просто информация не несут в себе "ключика", открывающего правду. Широкое распространение ложной информации, случившееся на наших глазах, на самом деле связано с резко возросшими путями донесения такой информации, одной из причин которой стали соцсети, которые поломали обязательную достоверность сообщений, с которыми мы имели дело. А в принципе и газета "Правда" могла печатать ложь о врагах народа, в тот момент, когда это было нужно власти. Сегодня же число таких информационных игроков со своими различающимися целями резко возросло.
В результате мир стал не только более информационно зависимым, чем раньше, но и более доступными стали разнообразные источники информации. Получая больше информации, мы стали не только менее разборчивыми с точки зрения правды, но и менее интересующимися информацией. Когда у вас в руках была одна газета, вы могли читать ее всю от начала до конца. Когда в ваших руках за счет интернета оказываются условные тысяча газет, вы будете и читать меньше, и помнить меньше. Статус каждой отдельной информации резко упадет.
Чем более сильной становятся медиа, тем сильнее от нас отодвигается реальность. Мы склонны скорее жить в мире медиа, а не в мире реальности, поскольку мир медиа "скроен" под наши интересы, хоть он и искусственный, а реальный мир с этой точки зрения "дикий", в нем нам встречается много неприятного.
П. Померанцев пишет: "Пропаганда всегда отнимает право слушателя на доступ к реальности. Она делает невозможной настоящую коммуникацию, когда человек слушает эту пропаганду, в состоянии критиковать ее, реагировать на нее, взаимодействовать с человеком, который ее создал. Я не считаю, что пропаганда – это люди, которые пытаются убедить людей, утвердить свое мнение. Это нормально. Главное, чтобы была форма разговора, которая позволяет этот дискурс, позволяет дебаты, позволяет, в каком-то даже философским смысле, признание другого человека как своего равного. И как это сейчас происходит? Это происходит через эти фабрики троллей, например. Я не хочу слишком много говорить про них, потому что много о них говорят сейчас, но в чем проблема в них? Проблема в том, что когда ты видишь информацию от фабрики троллей, ты не знаешь, что это фабрика троллей, ты думаешь, что это настоящие люди, что та информация, которую ты видишь, она настоящая, это настоящие мысли кого-то. А она совершенно не такая. Ты не можешь с ней взаимодействовать. У этой структуры пропаганды есть свой смысл – убить демократические отношения, где каждый человек равен и может спорить с другим как равный. В ее структуре уже самая главная суть и самая главная опасность" [20].
Человек всегда беззащитен перед государством, хоть своим, хоть чужим. На него давит не только его экономический и политический пресс, заставляющий менять индивидуальное поведение под требования коллективного, но и прессинг информационный. Государство по сей день решает, какие свои фильмы мы будем снимать и смотреть, поскольку фильмы - это деньги. А управлять деньгами у нас может только государства, забывая, что в развитых странах креативная индустрия может сама приносить большие доходы.
Недостаточность государственного финансирование привело к упадку медицину, науку, образование. А именно это и есть настоящее лицо государства, а не мелькающие на экранах обличья государственных деятелей. Мы взяли от СССР любовь к пропаганде, но не взяли любви к медицине, науке, образованию и теперь пытаемся жить с помощью рассказов о том, что все хорошо, а завтра будет еще лучше. И только коронавирус показал их реальный уровень. На словах мы имеем все, в реальности ничего. Так медиа в очередной раз победили реальность.
Литература
https://www.bbc.com/news/world-europe-52500865
https://abcnews.go.com/International/wireStory/top-russian-diplomat-dismisses-czech-claims-poison-plot-70428578
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Фейки, маніпуляція, правда, вірусні перепости, неповнота інформації та спеціальне спотворення - щоб не загубитися у сучасному просторі інформації про covid-19 Академія Української Преси за підтримки Фонду Конрада Аденаура запрошує на вебінар “Школа фактчекерів: викривати фейки, протидіяти дезінфоромації”. Вебінар відбудеться 28-29 травня 2020 року.
За два дні ми:
– покажемо, чим живиться фейк;
– розкажемо про побутові фейки та маркери їх розпізнавання;
– навчимо спростовувати фейки: структура матеріалу, на які джерела та експертів можна і треба посилатися;
– роз’яснимо основні критерії споживання інформації;
– виконаємо практичні завдання з підготовки журналістських матеріалів.
Переглянути програму ви можете ось ТУТ >>>
Щоб зареєструватися, будь ласка, заповніть АНКЕТУ >>>
Участь є безкоштовною.
Необхідно завантажити та встановити безкоштовний додаток Zoom (https://zoom.us/). Бажано завчасно розібратися з особливостями користування та в налаштуваннях, вибрати правильний ракурс для камери.
Мати ноутбук/мобільний із зарядним пристроєм (тривалість вебінару майже 5 годин), обов’язкова наявність веб-камери (вбудованої камери ноутбуку, камери смартфону) та мікрофону. Зверніть увагу на стабільність інтернет-з’єднання.
Відбір відбуватиметься на конкурсних засадах, відібрані учасники отримають запрошення.
Кількість місць для вебінару обмежена.
Учасникам, яких буде відібрано до участі, 27 травня о 17:00-18:00 прийде повідомлення на електронну пошту або за вказаним під час реєстрації номером телефону.
______________
Контактна особа:
Юлія Кулик, 050-734-45-79, info@aup.com.ua
«Навички розрізнення де фейк, а де правда, з кожним роком стають все необхіднішими, — вважає професор, доктор наук, президент АУП Валерій Іванов. – Фейки навчилися чудово маскуватися, бити на теми, які відключають критичне мислення. Отже, треба розвивати механізми протидії, щоб не потрапити у пастку неправдивої інформації. І не нашкодити собі та навколишнім».
«Функціонуюча демократія і вільні засоби масової інформації є нероздільними. Рівень інформованості громадян визначається роботою засобів масової інформації, — стверджує координатор проєктів Фонду Конрада Аденауера в Україні Катерина Білоцерковець. – Особливістю пандемії стало те, що вона супроводжується інформаційними потоками де знайшлося місце і для фактів, і для перекручень, а також — для численних теорій змов. Водночас, ми зустрічали, що інформація навіть з офіційних джерел, була не повною та суперечливою, що і сприяло народженню та поширенню фейків».
Учасники разом з експертами розбирали маркери фейків, визначали чим відрізняється побутовий фейк від фейку про теорію змови. Перевіряли на собі роботу маркерів (діти, небезпека, емоції), розбиралися якими засобами можна проаналізувати та перемикнути увагу на адекватне сприйняття фейку.
«Сьогоднішня система перепостів у соціальних мереж побудована таким чином, що у жодному випадку не можна просто робити перепост чи цитувати фейк, навіть за бажання зробити добру справу, — розповідає керівник проєкту «Без брехні» Олександр Гороховський. – Правильно пояснити, що це не фейк сьогодні вимагає знання цілого ряду інструментів: від «web time machine» до «google street maps». І все одно, щоб не попастися, треба постійно працювати над виявленням нових-старих механізмів дезінформації».
Виявити новий ще не досліджений фейк – домашнє завдання першого дня вебінару. Але просто виявити фейк — цього замало. Ще треба підготувати пояснення чому це фейк, пояснити якими інструментами та засобами вдалося визначити неправдивість повідомлення. А що робити, коли фейк на 40-60-80 відсотків складається із фактів, які легко перевіряються і вони відповідають дійсності? Але навіть із цими складним завданням учасники справилася.
«Ми намагаємося побудувати роботу вебінарів так, щоб була постійна динаміка: від мінілекцій, до тестових опитувань, від індивідуальної роботи до роботи в групах з пошуку фейку, — акцентує увагу виконавчий директор АУП Андрій Коваленко. – Ми вважаємо, що коли мова йде про фейк, власну точку зору треба відстоювати не інтуїцією чи переконаннями, а посиланнями на правдиву інформацію, спростування чи присутністю конкретних маніпуляційних маркерів».
Академія української преси сприяє критичному споживанню медіа, дотриманню стандартів журналістики, навчає основам медіаграмотності вчителів, дітей та дорослих. Долучайтеся до вебінарів АУП на нашій ФБ сторінці та сайті.
Чи все ви знаєте про «нашу мову солов’їну»? А про інтеграцію її викладання, знань і навичок з інфомедійної грамотності? Про останнє можна говорити вічно. Адже місця для власного пориву і підходу більш ніж достатньо!
14 травня 2020 року стартували вебінари з обміну досвідом щодо інтеграції інфомедійної грамотності у навчальний процес (для ІППО та ЗВО, які долучилися до проєкту в 2019 році). Розпочали ми з української мови у рамках проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність».
До обговорення долучилися 24 представники з різних закладів вищої освіти та інститутів підвищення кваліфікації, які є учасниками проєкту з 2019 року.
Модерувала процес менеджерка з розбудови потенціалу проєкту Олена Тараненко. Вона наголосила на важливості формування мовленнєвої компетентності, оскільки: «Слово не відображає світ. Слово і є світ!, — говорить пані Олена, — Якщо ти за словами вмієш бачити сенси, то тобі легше жити! Слід пам’ятати, що тренд сучасної освіти — безперервна освіта та самовдосконалення. Інновації, інтерактивні вправи та активності — всім цим будуть обмінюватися учасники під час серії вебінарів».
Ділимося отриманими інсайтами від наших учасників:
Олена Семеног (Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка)
«Вчитель словесник навчає комунікувати в просторі. Оцінка — не це є головне, а медіаграмотність, якою опікується викладач, а потім передає вчителю. Велику роль має командна робота у навчальному закладі. Ми звертаємося до колег з різних закладів: Запоріжжя, Горлівки, Мелітополя — взаємодія з іншими закладами, з якими ми познайомилися в межах проєкту є дуже важливою».
Наталія Пономаренко (Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка)
«В інтеграційному процесі є свої позитиви та ризики. Медіаосвіта має елемент невизначеності, на жаль, це офіційно не підкріплено. Компонування елементів та передача їх аудиторії — процес, який потребує багато часу. Тут треба враховувати і оптимізацію, логіку, практичний складник, інтерактивність. Але, однозначно, очевидність прогресу, коли йде фідбек у реальному часі від тих, кого навчаємо, вартий когорти докладених зусиль. З’являються нові ідеї, прослідковуються зміни у закладі та у професійному рівні кожного викладача».
Галина Дегтярьова (Комунальний вищий навчальний заклад «Харківська академія неперервної освіти»)
«Ми з медіаосвітою працюємо з 2011 року. Нашою особливістю є те, що вчимо тих, хто вже має досвід, бажає розшити знання, ознайомитися з трендами. Є програми підвищення кваліфікації і ми пропонуємо спецкурси. Спецкурси мають практичні аспекти – базова медіаграмотність, знання, які потрібні всім. Теоретичні та методологічні аспекти – шляхи формування особистості, особлива увага – методиці, варто відзначати, чим керуватися під час викладання різних предметів. Тут є і практичний блок, коли вчителі самі розробляють кейси. Ми бачимо з яким рівнем людина прийшла і з яким рівнем йде від нас. Спостерігаємо за динамікою — це надзвичайно важливо. Зараз працюємо над посібником «Навігатор медіапедагога». Велику увагу віддаємо вправам, аналізу медіатекстів. Подаємо не просто алгоритм, а обов’язково з прикладами».
Далі — більше, цікавіше і максимально інтегровано!
Проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
Перевіряти факти лише в офіційних джерелах: не розповсюджувати неперевірену чи сумнівну інформацію та не вестися на емоційні історії - пробували на вебінарі «Стандарти журналістики в умовах пандемії та кризи» 11-12 травня 2020.
“Щоб створювати інформпродукт, (блоги, влоги, пости та публікації), зовсім не потрібно бути журналістом, - вважає доктор наук, професор, президент АУП Валерій Іванов. - Але варто знати і користуватися стандартами подачі інформації, яку розробили журналісти за сотню років своєї роботи”.
Де знайти перевірену інформацію та чому інколи в офіційних джерелах відрізняються цифри розповів експерт з питань розвитку Директорату медичних послуг МОЗ України Євген Гончар. Він звернув увагу, що є різні методики оцінки підозрюваних на коронавірус і закликав користуватися лише офіційним сайтом міністерства де викладається перевірена і підтверджена інформація. Він також розповів про роботу Національної служби охорони здоров’я та які зміни відбуватимуться на другому етапі медичної реформи у зв’язку з пандемією. Не оминув ресурсів міжнародних організацій, де можна порівнювати статистику та слідкувати за тенденціями в інших країнах. Звернув увагу, що до подібних чи відмінних випадків у статистиці треба завжди підходити виважено і індивідуально.
Лікар-інфекціоніст, кандидат медичних наук Юрій Жигарєв розповів про теоретично-практичну складову ковід-19. Як передається, як захиститися, на які симптоми звернути увагу і як правильно розповідати про це аудиторії. Наприклад, найпростіше: вірусом не хворіють і вірус не лікують. Закликав медіаспільноту в цей складний періодж підтримувати лікарів та медичні установи.
Учасники працювали групами над пошуком актуальними тем щодо висвітлення ситуації з ковід-19, пропонували свої джерела інформації та звертали увагу на проблеми, які можуть цікавити їхнє оточення в першу чергу. Розглядали кейси порушення етичних норм, акцентували увагу на тому, чим висвтілення медичних тем в загальному відрізняється від висвітлення медичних чи навколомедичних тем рід час пандемії. У другому випадку має обов'язково спрацьовувати поняття відповідального інформування, що має переважати над бажанням хайпанути чи терміново щось поширити.
“Ми наповнюємо наші вебінари практичною складовою для того, щоб учасники не лише прослухала щось нове від наших експертів, а відпрацювала практичні навички роботи у шрупах разом із нашими тренерами, - розповідає виконавчий директор АУП Андрій Коваленко. - Ми працюємо з людьми, які реально створюють матеріали, для яких дуже важливо відповідально висвітлювати тематику ковід-19 та не втрачати аудиторію через ненавмисне розповсюдження фейків чи неправдивих новин”.
“Ми завжди підтримуємо ініціативи Академії української преси, які спрямовані на підвищення стандартів подачі інформації, відповідальності за розповсюдження інформації, - поділився враженнями менеджер проєктів фонду Володимир Олійник, - Фонд Фрідріха Науманна за свободу завжди виступає за розвиток громадянського суспільства та підтримує відповідального громадянина в Україні”.
Наступний вебінар на цю тему запланований на 25-26 травня. Підпишіться на оновлення сторінки Академія Української Преси, а потім можете сміливо заповнювати анкету для участі.
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
Дорогие коллеги!
Академия украинской прессы приглашает вас стать участником онлайн моста «Информационные вызовы и угрозы пандемии 2020» (27 мая 2020 год, 11-00 по киевскому времени).
Уникальность нашего предложения состоит в том, что на одной онлайн-площадке соберутся ведущие эксперты из более чем 15-ти стран. Мы хотим поделиться своим опытом, как не стать заложниками фейков и тотальной дезинформации в период беспрецедентного вызова — пандемии 2020.
Дискутируя и общаясь в формате онлайн моста, мы сможем создать виртуальный центр медиаграмотности, который позволит очертить для себя новые горизонты профессиональной деятельности и саморазвития в условиях карантина.
Итак, в программе дискуссий онлайн моста будут оговорены следующие вопросы:
Нашими экспертами являются ведущие специалисты в области медиаграмотности из Армении, Беларуси, Великобритании, Германии, Грузии, Казахстана, Кыргызстана, Молдовы, Польши, России, США, Таджикистана, Узбекистана, Украины, Чехии, Швеции.
Пандемия стала настоящим вызовом для нашей планеты. Давайте обсуждать эту проблему вместе и разрабатывать новые алгоритмы медиавзаимодействия!
В регистрационной анкете вы найдете графу, в которой можете сформулировать свой вопрос к экспертам интересующей вас области. Переходите, подавайте заявку здесь>>>
Участникам моста будут выписаны сертификаты.
До встречи онлайн. Увидимся скоро!
Уточняющие вопросы просьба адресовать на почту: info@aup.com.ua
