Уявімо звичайний ранок. Телефон ще лежить на тумбочці, але рука вже тягнеться до нього. Telegram. Кілька нових повідомлень. Повітряна тривога. Фото руйнувань. Термінове повідомлення. Ще один канал повідомляє те саме, але трохи інакше. Ми читаємо, перевіряємо, шукаємо першоджерело. Відкриваємо офіційний канал. Знаходимо спростування.
Здавалося б, історія закінчилася. Але чи справді?
Дезінформацію зазвичай сприймають як проблему достовірності: правда чи неправда, факт чи вигадка, справжній документ чи підроблений. Саме тому головною відповіддю на фейк довгий час вважали фактчекінг.
Однак війна показала інший бік проблеми. Маніпулятивне повідомлення може не переконати людину, але налякати її. Може не змусити повірити, але змусити перевіряти стрічку кожні кілька хвилин. Може бути викрите, але залишити після себе тривогу, злість, безпорадність або виснаження.
Фейк може не змінити нашу думку й водночас змінити наш стан. Саме тут починається розмова про медіатравму. Медіатравма — це психологічний слід, який може залишити повторний або інтенсивний контакт із травматичним і маніпулятивним медіаконтентом.
Експертка з питань журналістської етики та висвітлення чутливих тем Наталія Виговська під час навчання в межах Disinformation Booster Academy звертала увагу на психологічний вимір дезінформації. У її лекції йшлося не лише про те, як розпізнавати маніпулятивні повідомлення, а й про те, що вони роблять з людиною та її сприйняттям реальності.
Це важливе зміщення оптики. Коли ми говоримо: «Це фейк», то відповідаємо лише на одне запитання: чи відповідає повідомлення дійсності. Але залишається щонайменше три інших: «Що ця інформація робить із моїми емоціями?», «Що вона спонукає мене зробити?», «Що залишається зі мною після того, як я дізнався, що це неправда?». Саме останнє питання часто випадає з класичної моделі медіаграмотності.
Дослідження, проведене серед здобувачів вищої освіти в Сумах, дає для цього важливий матеріал. Це було пілотне опитування, тому його результати не можна автоматично поширювати на все населення чи трактувати як клінічну діагностику. Але вони дозволяють побачити певну тенденцію.
Для більшості опитаних смартфон є основним цифровим інструментом, а Telegram — одним із головних джерел новин про війну. Понад три чверті респондентів зазначили, що перевіряють новини або соціальні мережі кілька разів на годину.
І тут виникає парадокс. Людина може мати достатній рівень навичок перевірки інформації, але водночас залишатися в режимі постійного інформаційного напруження.
В опитуванні понад половина учасників оцінювали власні навички перевірки фактів як високі. Водночас лише невелика частка добре знала саме про явище медіатравми та інформаційного перевантаження. Тобто вміти розпізнати фейк і вміти захистити себе від його психологічного впливу — не одне й те саме. Це, мабуть, одна з найважливіших точок, у яких сучасна медіаграмотність потребує розширення.
Ми звикли уявляти фактчекінг як своєрідний антидот: побачив неправду, перевірив, виправив, проблема зникла.
У реальному інформаційному середовищі все складніше. Людина прочитала неправдиве повідомлення про загрозу. Злякалася. Переслала його близьким. Через десять хвилин знайшла спростування. Видалила повідомлення. Фактично вона вже знає правду. Але її організм пережив тривогу.
У згаданому дослідженні майже половина учасників повідомляли, що поширюють тривожні новини у власних чатах. Натомість значно менша частка обирала інформаційну паузу або переключення на іншу діяльність.
Серед опитаних також фіксувалися часті прояви тривоги й паніки, труднощі зі сном і концентрацією, а також емоційне оніміння.
Це не означає, що кожен такий симптом спричинений конкретним фейком. Пілотне дослідження не дає підстав для такого причинно-наслідкового висновку. Але воно ставить незручне питання: чи достатньо навчити людину перевіряти інформацію, якщо ми не вчимо її помічати момент, коли інформації для неї вже забагато?
Під час лекції Наталія Виговська розповідала й про власний досвід роботи з токсичним інформаційним середовищем. Постійний моніторинг каналів, накопичення шокуючого контенту, повторювані міфи та маніпулятивні наративи можуть виснажувати навіть людину, яка професійно розуміє механізми дезінформації.
Це особливо важливо для журналістів, редакторів, фактчекерів і медіатренерів.
Професійна дистанція не означає емоційного імунітету. Журналіст може чудово знати, що фотографія вирвана з контексту. Фактчекер може розуміти, що перед ним вигаданий наратив. Редактор може за кілька хвилин встановити походження відео. Але це не означає, що десятки таких повідомлень протягом дня не залишають сліду.
Саме тому медіатравмограмотність має стосуватися не тільки аудиторії. Вона потрібна і тим, хто щодня працює з інформаційною токсичністю.
Є ще одна професійна пастка. Щоб спростувати дезінформацію, журналіст змушений повторити її. Іноді навіть детально.
Але повторення неправдивого твердження саме по собі може збільшувати його знайомість. Тому редакторське рішення має починатися не з питання «як красиво спростувати?», а з питання «чи потрібно взагалі відтворювати цей наратив у такому обсязі?».
Травмочутлива журналістика додає до традиційного принципу точності ще один вимір — принцип «не нашкодь».
Це стосується не лише дезінформації. Під час роботи з людьми, які пережили обстріли, втрату, полон, насильство чи інший травматичний досвід, журналіст має враховувати стан героя, контекст розмови та можливі наслідки публікації.
Людина не є просто джерелом інформації. Іноді найпрофесійніше рішення журналіста — це не поставити запитання, яке він технічно може поставити.
Проблема інформаційної безпеки сьогодні вже не обмежується питанням, чи здатна людина розпізнати фейк. Ідеться також про те, чи може вона зберегти здатність критично мислити, діяти та взаємодіяти з іншими в умовах постійного інформаційного тиску.
Саме цій проблематиці присвячене фундаментальне наукове дослідження «Концепція медіатравмограмотності: формування теорії соціального ефекту та інформаційної резильєнтності», яке проводить кафедра журналістики та філології Сумського державного університету.
Дослідження спрямоване на вивчення інформаційної безпеки, протидії дезінформації та зміцнення психологічної стійкості українського суспільства. У його фокусі — не лише те, як людина розпізнає маніпуляцію, а й те, як інформаційний контент впливає на її емоційний стан, поведінку та здатність зберігати інформаційну стійкість.
Це означає принципову зміну запитання. Ми вже не питаємо лише: «Чи повірить людина цьому фейку?». Ми питаємо: «Що станеться з людиною, суспільством та інформаційним середовищем, якщо цей фейк побачать мільйони?».
Перший крок — не вимагати від себе негайно «перестати реагувати». Емоція не є доказом того, що маніпуляція спрацювала. Страх, гнів чи тривога можуть бути нормальною реакцією на ненормальну реальність.
Другий крок — назвати те, що відбувається. «Я зараз злюся». «Мені страшно». «Я відчуваю безпорадність». «Я перевіряю стрічку вже десятий раз». Таке просте маркування стану повертає увагу від автоматичної реакції до усвідомлення власного досвіду.
Третій крок — поставити інформаційні межі. Дослідження студентів показало, що серед стратегій реагування на тривожну інформацію недостатньо представлені саме паузи, переключення діяльності та свідоме обмеження інформаційного потоку. Тому цифрова пауза — це не втеча від реальності. Іноді це спосіб залишитися здатним її сприймати.
Класична медіаграмотність навчила нас ставити правильні запитання: «Хто це сказав?»; «Яке джерело?»; «Які докази?»; «Кому це вигідно?»; «Що залишилося за межами повідомлення?».
Тепер до цього переліку варто додати ще кілька: «Що я зараз відчуваю?»; «Чи потрібно мені читати це далі?»; «Чи варто поширювати цей контент навіть для його спростування?»; «Чи не перебуваю я вже в стані інформаційного виснаження?».
Саме тому вчені, які досліджують медіатравму, говорять про потребу доповнювати традиційну медіаграмотність інформаційною гігієною, навичками безпечного поширення контенту, цифровими паузами та практиками взаємопідтримки.
Це не означає, що фактчекінг більше не потрібен. Навпаки. Він просто не може бути єдиним захистом. Бо фейк має щонайменше дві площини впливу: він може змінювати те, що ми думаємо, і те, як ми почуваємося та поводимося. Перше допомагає виправити перевірка фактів. Для другого потрібна медіатравмограмотність.
І, можливо, наступний етап розвитку медіаграмотності полягає саме в цьому переході: від запитання «Чи правда це?» до ширшого — «Що ця інформація робить зі мною, іншими людьми й нашим спільним інформаційним простором?».
Бо дезінформація не закінчується в ту мить, коли ми прочитали слово «фейк». Іноді після неї залишається страх, іноді — недовіра; іноді — виснаження; а іноді — бажання більше нічого не читати. Саме тому сьогодні нам потрібна не лише здатність розпізнати інформаційну отруту. Нам потрібно навчитися не дозволяти їй визначати наш стан.
Наталія Пономаренко, докторка філософії, старша викладачка кафедри журналістики та філології СумДУ, медіатренерка, членкиня Національної спілки журналістів України.
Авторська вправа з медіаграмотності «Медіадетективи: справа про “індійський слід”» допомагає розібрати інформаційну операцію на конкретних медіаматеріалах. Учасники аналізують чотири «речові докази», відрізняють фейк від маніпуляції, місінформації та клікбейту, шукають першоджерела й з’ясовують, яку реакцію мав викликати кожен матеріал.
Вправу розробили тренерки-психологині Ірина Цеба та Світлана Воронцова. Вони представили її під час тренерської лабораторії FreeMind Ukraine, де колеги тестували авторські методики, обговорювали їх і пропонували варіанти адаптації для різних аудиторій.
Проєкт «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик» поєднав навчання з професійним обміном між українськими тренерами з медіаграмотності. Учасники проводили власні вправи, перевіряли їх на практиці та разом аналізували, що слід змінити для роботи з конкретною аудиторією.
Вправу редагувала медіаекспертка, докторка педагогічних наук, професорка Тетяна Іванова. Вона також модерувала її апробацію з учителями та професійне обговорення після проведення.
Цикл складався з п’яти дводенних онлайн-тренінгів. У них узяли участь 109 тренерів із медіаграмотності. Докладніше про програму та її результати читайте в матеріалі «109 тренерів із медіаграмотності: АУП завершила цикл онлайн-тренінгів для тренерів».
Ірина Цеба працює психологинею та медіатренеркою Комунальної установи «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Карлівської міської ради Полтавської області. Свій підхід до роботи вона формулює так: «Навчѝ вчителя — захисти учня».
Світлана Воронцова — психологиня, медіатренерка, консультантка Комунальної установи «Карлівський інклюзивно-ресурсний центр», консультантка ЮНЕСКО з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, експертка спільноти сучасних учителів і психологів та психологиня проєкту «ПОРУЧ».
Їхня робота з медіаграмотністю розпочалася 2017 року після участі в Літній школі з медіаграмотності Академії української преси. Упродовж 2018–2026 років тренерки провели понад 50 тренінгів, воркшопів та інтелектуальних ігор для різних аудиторій.
В основу вправи покладено повідомлення про нібито «масове заселення України мігрантами з Індії». Навколо цього твердження з’являються тривожні дописи, відео, зображення та емоційні заголовки. Кожен із них виглядає як окремий доказ, хоча матеріали можуть бути сфабрикованими, вирваними з контексту або поданими з маніпулятивним поясненням.
Такі повідомлення використовують страх перед зовнішньою загрозою, втратою контролю та «заміщенням» населення. Вправа показує, як через одну вигадану тему можна протиставляти групи людей і створювати відчуття загрози для українського суспільства та національної ідентичності.
«Колеги-детективи, вітаємо у нашому інформаційному детективному агентстві!»
З такого звернення починається робота. Учасники отримують чотири «речові докази» — реальні медіаматеріали, які потрібно дослідити та класифікувати. Серед них слід знайти фейк, маніпуляцію, місінформацію та клікбейт.
Правильно назвати категорію недостатньо. Кожен висновок потрібно обґрунтувати. Для цього учасники відповідають на запитання:
Так учасники переходять від запам’ятовування термінів до послідовної перевірки інформації.
В одному з матеріалів використано відеозапис бійки, який спочатку опублікував місцевий Telegram-канал. У наступній публікації назву першоджерела частково приховали, а відео доповнили іншим поясненням. Початковий допис стосувався іншої ситуації, а визначити національність людей лише за відео неможливо.
Цей приклад демонструє поширений прийом: автору маніпуляції не обов’язково вигадувати подію. Достатньо взяти справжній відеофрагмент, прибрати його контекст і додати потрібну інтерпретацію.
Інший «доказ» є повністю сфабрикованим фотофейком. Зображення, створене за допомогою штучного інтелекту, поєднує в одному просторі елементи Києва та людей у традиційному індійському одязі. Картинка має візуально підтвердити сюжет, для якого немає фактичних доказів.
Тому під час перевірки варто запитувати не тільки «Чи є фотографія?», а й «Чи доводить ця фотографія те, про що йдеться в повідомленні?».
Учасники вчаться зупиняти автоматичну реакцію на емоційний матеріал і перевіряти, на чому побудоване повідомлення. Вони розрізняють вигаданий фейк, реальний факт із маніпулятивним поясненням, помилкову інформацію та заголовок, створений для привернення уваги.
Окремий етап роботи присвячено першоджерелам. Скриншот, короткий відеофрагмент або переказ іншого користувача не дають повної картини. Потрібно знайти початкову публікацію, зіставити версії та встановити походження матеріалу.
Вправа також розвиває візуальну грамотність. Генеративний штучний інтелект дає змогу створювати переконливі псевдодокази, тому фотографії й відео потребують такої самої перевірки, як текстові твердження.
Ключове запитання вправи звучить так: «Навіщо мені це показують?» Воно допомагає перейти від оцінки окремого повідомлення до аналізу всього наративу.
В описі вправи зазначено, що кампанія про нібито масове переселення індійців мала поширювати паніку, деморалізувати аудиторію та створювати вигадані внутрішні загрози. Для цього не потрібен один великий фейк. Наратив підживлюють багатьма дрібними «підтвердженнями»: фотографіями, відео, чутками, коментарями й емоційними заголовками.
Окреме повідомлення можна спростувати. Проте людина, яка вже прийняла загальну історію за правду, сприйматиме наступні матеріали як підтвердження своїх поглядів. Саме тому під час навчання важливо досліджувати зв’язок між окремими публікаціями та метою всієї інформаційної кампанії.
Після аналізу кейсів авторки знайомлять учасників з інструментами перевірки інформації.
Завершує заняття вправа «Адвокат диявола». Учасникам пропонують відповісти знайомому, який говорить:
«Я вірю всьому, що пишуть у новинах. У мене немає часу перевіряти факти, це нікого не вбиває».
Відповідь має спиратися на результати проведеного розслідування. Така дискусія переводить розмову від термінів до особистої відповідальності. Дезінформація поширюється не тільки через дії її авторів, а й через звичку ділитися повідомленнями без перевірки.
Сценарій «Медіадетективів» можна будувати в такій послідовності:
Такий порядок допомагає побачити за окремою публікацією спосіб впливу, а за серією пов’язаних матеріалів — інформаційну операцію.
У серії АУП уже опубліковано вправу Світлани Богдзієвич «Інформаційна бульбашка» про алгоритми соціальних мереж та розробку Галини Дегтярьової «Місце для дракона» про те, як медіа конструюють образи й пояснюють реальність.
Новини про навчання, практичні вправи, посібники, кейси та презентації зібрані на сторінці проєкту FreeMind Ukraine.
FreeMind Ukraine: молодь і громади проти маніпуляцій реалізує Академія української преси у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна.
22–23 вересня 2026 року студенти Луцького національного технічного університету досліджували, як алгоритми, емоції та інформаційні звички впливають на сприйняття новин. Дводенний тренінг «Невидимий редактор: хто формує твою інформаційну реальність?» відбувся в Луцьку в межах проєкту FreeMind Ukraine.
Чому одні дописи одразу викликають довіру, а до інших ми ставимося насторожено? Хто визначає, що з’явиться в персоналізованій стрічці? Чи достатньо вміти розпізнати фейк, щоб упевнено орієнтуватися в сучасному інформаційному середовищі?
Під час тренінгу студенти працювали з реальними інформаційними ситуаціями. Вони аналізували психологію інформаційного впливу та механізми маніпуляцій, перевіряли факти й джерела, знайомилися з можливостями відкритих даних. Окремою темою стали нові ризики та можливості, пов’язані зі штучним інтелектом.
Перевірка достовірності була лише першим кроком. Далі учасники ставили запитання, які допомагають побачити контекст:
«Невидимим редактором» можуть бути алгоритми цифрових платформ, емоції, когнітивні упередження, звичні джерела та способи подачі контенту. Учасники розбиралися, чому знайомі твердження нерідко здаються правдивішими, як емоційна реакція випереджає перевірку фактів і чому персоналізована стрічка не є нейтральною картиною світу.
«Ми хочемо відійти від сприйняття медіаграмотності як набору правил про те, як знайти фейк. Інформаційне середовище стало значно складнішим. Тому важливо навчитися бачити не лише сам контент, а й механізми, які стоять за нашим вибором, довірою та реакціями. Коли людина починає ставити ці питання – вона вже значно менше залежить від “невидимого редактора”», – говорить координаторка проєктів Академії української преси Юлія Кулик.
Другий день був присвячений студентським ініціативам. Учасники об’єдналися в команди й почали розробляти проєкти, які зможуть реалізувати у своїй університетській спільноті.
Під час проєктних спринтів команди визначали конкретну проблему, аналізували аудиторію, шукали практичне рішення та формулювали очікуваний результат. Загального наміру «підвищити медіаграмотність» було недостатньо. Потрібно було пояснити, для кого створюється ініціатива, яку проблему вона має розв’язати та за якими ознаками можна буде оцінити результат.
«Хороший проєкт починається не з красивої назви і навіть не з ідеї заходу. Він починається з розуміння проблеми: що саме ми хочемо змінити, для кого це важливо і який результат маємо побачити. Тому для нас принципово, щоб студенти не отримували готових рішень від тренерів, а самі проходили шлях від проблеми до власної ідеї та її реалізації», – зазначає медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Юричко.
Робота команд продовжиться після завершення навчання в Луцьку. Студенти доопрацьовуватимуть проєкти, отримуватимуть консультаційну підтримку та реалізовуватимуть власні ініціативи в університетському середовищі.
За результатами програми найсильніші команди зможуть представити свої напрацювання та долучитися до навчальної програми в Берліні.
Такий формат допомагає перевести критичне мислення у практичну площину. Студенти вчаться аналізувати власне інформаційне середовище, а потім пропонують зміни для спільнот, у яких навчаються і спілкуються.
Партнером Академії української преси у реалізації FreeMind Ukraine є Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
CeMIL працює у структурі Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна, проводить тренінги й дослідження з медіаграмотності та комунікації, зокрема за участю журналістів і науковців зі східноєвропейських країн. Центр також реалізовував проєкти в межах попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
Організатори дякують Луцькому національному технічному університету та ректорці, докторці економічних наук, професорці Ірині Вахович за можливість провести тренінг і сприяння його організації.
Окрема подяка – завідувачці кафедри медіа, іміджу та комунікацій, докторці філологічних наук, професорці Людмилі Мялковській за запрошення, а студентам освітньої програми «Медіакомунікації та PR» – за активну роботу, запитання та готовність шукати власні відповіді на виклики сучасної медіасфери.
Усі новини, навчальні матеріали, вправи, кейси та презентації проєкту зібрані на сторінці FreeMind Ukraine.
Коли ти розповідаєш про євроінтеграцію широкій аудиторії в своїй громаді – для редакцій це означає перехід від загального запитання «що відбувається на шляху України до ЄС?» до значно конкретнішого: «що ця зміна означає для людей у нашій громаді і як ми можемо це перевірити та пояснити?». Саме з таких запитань і мають починатися матеріали, в яких євроінтеграція перестає бути абстрактною темою зовнішньої політики і стає частиною щоденної громадської роботи.
Це обговорювали 20–21 вересня 2026 року на дводенному тренінгу для журналістів регіональних медіа «CONNECT-EU MEDIA LAB: Євроінтеграція без міфів» від Академії української преси. Учасники працювали з темами вступу України до ЄС, пов’язаних із ним реформ та їхнього впливу на життя громад. Тренінг відбувся у межах проєкту CONNECT-EU (Communities, News, Networks for European Union) за підтримки програми Ukraine2EU.
Головне завдання цих двох днів – навчитися бачити за складними процедурами, документами та політичними заявами конкретні теми для журналістських матеріалів.
«Два різні дні роботи – дві різні задачі, але об’єднані однією метою», – підсумував тренер, президент Української Асоціації Медіа Бізнесу та член Комісії з журналістської етики Олексій ПОГОРЄЛОВ.
За його оцінкою, важливим результатом стала зміна самого підходу до теми євроінтеграції. Від сприйняття її переважно як потоку офіційних новин учасники переходили до пошуку практичних тем, які безпосередньо стосуються їхніх аудиторій: вирішення проблем громади, працевлаштування, роботи місцевого бізнесу та можливостей для людей.
Олексій ПОГОРЄЛОВ звернув увагу й на різний рівень готовності учасників відходити від звичних редакційних підходів. Саме тому значна частина роботи була побудована навколо конкретних ідей майбутніх матеріалів: що може стати темою, де шукати інформацію, які джерела потрібні та що читач має отримати від публікації.
Перший день був присвячений тому, як працює процес вступу України до ЄС і де журналісту перевіряти інформацію. Учасники розбиралися зі скринінгом, переговорними кластерами та розділами, Копенгагенськими критеріями, звітами Єврокомісії та національними планами.
Окремо працювали з євроінтеграційними реформами та їхнім місцевим виміром: як відрізнити реальні зобов’язання від декларацій, пояснити реформу простою мовою і не втратити при цьому точність. На практичних кейсах учасники перевіряли твердження, працювали з першоджерелами та шукали теми, в яких євроінтеграція стосується повсякденного життя людей – роботи громад, бізнесу, освіти, мобільності, якості товарів і послуг.
Другий день змістив фокус безпосередньо на журналістську роботу. Йшлося про довіру аудиторії, баланс і контекст, конструктивну журналістику, роботу з експертами та перевірку їхньої компетентності й можливих конфліктів інтересів.
Завершальною частиною стала редакційна лабораторія CONNECT-EU. Учасники розробляли власні теми про європейські реформи з локальним фокусом: визначали, для кого готують матеріал, яке ключове запитання мають поставити, які джерела й дані потрібні, до кого звертатися по експертний коментар і яку користь публікація має дати громаді.
«Наша редакція багато пише про євроінтеграцію. Водночас під час тренінгу почув кілька нових для себе підходів – насамперед у тому, як шукати локальний кут і пояснювати складні процеси через конкретні потреби людей. Було корисно й обговорити власні ідеї з колегами. Деякі теми, які я запропонував, отримали підтримку групи. Тепер наступне завдання – детально їх проробити й підготувати матеріали, які будуть цікавими та корисними для нашої аудиторії», – сказав учасник заходу, головний редактор херсонської газети «Новий день» Анатолій ЖУПИНА.
Другим тренером CONNECT-EU MEDIA LAB став Анатолій ШАЛАЄВ – експерт з місцевого самоврядування, журналіст-розслідувач, модератор і тренер. Під час навчання він працював із темами децентралізації, прозорості та підзвітності, участі громадян у прийнятті рішень, а також із тим, як журналістам використовувати документи, дані та локальні кейси.
«Євроінтеграція має дуже конкретний вимір у законах, програмах, рішеннях та інших документах, і про це важливо говорити. Але говорити простою мовою. Мова політиків і дипломатів часто ховає важливі речі за загальними формулюваннями та гаслами: їх легко повторити, але значно складніше зрозуміти, що саме вони означають на практиці для громади і для конкретної людини», – наголосив Анатолій ШАЛАЄВ.
На завершення учасники сформували плани власних публікацій. Ідеї обговорювали та редагувалися всією групою, доповнюючи й посилюючи їх. Робота над ними продовжиться після тренінгу за менторської підтримки команди проєкту CONNECT-EU. За словами тренерів, у підсумку учасники їхали з тренінгу вже «з баченням, що можна зробити».
«Євроінтеграція не повинна залишатися темою лише для державних інституцій, політиків чи національних медіа. Важливо говорити про неї там, де люди щодня бачать результати змін, – у громадах. Для цього журналістам варто залучати місцевих експертів, лідерів думок, представників громад і пояснювати не абстрактні європейські перспективи чи гасла, а конкретні речі: що саме змінюється, які можливості відкриваються для людей і бізнесу, які кроки вже зроблено і що ще потрібно зробити. Коли євроінтеграцію пояснюють через реальні потреби та досвід конкретної громади, вона стає зрозумілою», – зазначив президент Академії української преси Валерій ІВАНОВ.
АУП – одна з провідних українських громадських організацій, що понад два десятиліття працює у сферах журналістики, медіаграмотності та громадянської освіти, реалізуючи масштабні проєкти по всій країні.
Ukraine2EU – флагманська ініціатива Європейського Союзу створена на підтримку України у підготовці до вступу та майбутнього членства в ЄС.
Цей допис підготовлено за фінансової підтримки Програми Ukraine2EU. Погляди та висловлені думки є виключною відповідальністю Академії української преси і не обов’язково відображають позицію Програми Ukraine2EU або Європейського Союзу.
16–17 вересня 2026 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу провела вебсемінар «Критичне мислення під час виборів».
Під час дводенного навчання учасники говорили про те, як інформація впливає на сприйняття політичних процесів та як зберігати здатність самостійно оцінювати отримані повідомлення. У центрі уваги були практичні ситуації, з якими аудиторія може зіткнутися під час виборчої кампанії: політична реклама, публічні заяви, сумнівні «інсайди», маніпулятивні опитування та інформаційні атаки.
Учасники аналізували реальні приклади повідомлень, визначали, які емоції вони намагаються викликати, та шукали ознаки маніпуляції. Окремо розглядали фейки, напівправду, чорний PR і діяльність ботомереж, а також обговорювали, як перевіряти інформацію та як реагувати на неправдиві повідомлення, не допомагаючи їм поширюватися.
Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор, наголосив на важливості критичного підходу до інформації в період виборів:
«Під час виборів людина стикається з величезним потоком інформації, значна частина якої спрямована не на те, щоб допомогти зробити усвідомлений вибір, а щоб вплинути на емоції та поведінку. Тому критичне мислення стає своєрідним захистом від маніпуляцій. Важливо не просто отримувати інформацію, а ставити запитання: хто її створив, на чому вона ґрунтується, кому вигідне її поширення і чи можемо ми перевірити наведені твердження. Саме такі навички допомагають зберігати власну позицію та приймати рішення на основі фактів, а не нав’язаних емоцій».
Про важливість формування навичок критичного мислення задовго до виборів говорить і Тетяна Іванова, медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка:
«Критичне мислення – це не кнопка, яку можна увімкнути в день виборів. Це навичка, яку потрібно тренувати задовго до того, як ми беремо бюлетень до рук. Наш вибір формується поступово: з новин, заголовків, відео, політичної реклами, розмов, страхів, симпатій і розчарувань. І якщо ми не звикли перевіряти інформацію, відділяти факт від емоції та помічати маніпуляцію, у вирішальний момент це не з’явиться автоматично.
Саме тому робота над свідомим вибором починається задовго до початку виборчої кампанії. Варто дивитися не лише на те, що політик говорить про себе, а й на те, що він робив раніше, як голосував, які обіцянки виконував, на чому ґрунтуються його твердження. Свідомий вибір не гарантує, що ми ніколи не помилимося. Але він дає значно більше шансів не віддати своє рішення страху, гніву чи чужому сценарію і бути впевненим, що твій голос є саме твоїм усвідомленим внеском у те, якою буде країна».
Важливою частиною вебсемінару стала практична робота. Учасники не лише обговорювали типові прийоми маніпуляції, а й самостійно шукали їх у запропонованих прикладах, працювали в командах та моделювали ситуації, у яких потрібно було перевірити інформацію й аргументувати власні висновки.
Підсумовуючи захід, Наталія Пономаренко, старша викладачка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, докторка філософії, медіатренерка, зазначила:
«Мені важливо, щоб після тренінгу учасники не просто запам’ятали терміни чи ознаки маніпуляцій, а отримали досвід, який зможуть використати поза зум-аудиторією. Тому ми працюємо через гру, моделювання ситуацій, аналіз реальних повідомлень і командну взаємодію. Коли учасники самі розпізнають маніпуляцію, перевіряють інформацію та знаходять аргументи, знання перетворюються на навичку. Саме в цьому я бачу цінність тренерства».
Вебсемінар став черговим заходом у межах проєкту, спрямованого на розвиток навичок критичного мислення та усвідомленого споживання інформації під час виборів.
Попереду ще один вебсемінар – 29-30 вересня. Усі охочі можуть долучитися до навчання та отримати практичні інструменти для критичного аналізу інформації.
Реєстрація на наступний вебсемінар триває: https://forms.gle/mtNPNdr3nP27MwNG9
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
15–16 вересня 2026 року в Полтаві відбувся перший дводенний тренінг FreeMind Ukraine «Невидимий редактор: хто формує твою інформаційну реальність?». Студентські команди працювали з медіаграмотністю, критичним мисленням, фактчекінгом, штучним інтелектом і розробкою власних університетських ініціатив.
Тренінг розпочався із запитання: «Хто насправді редагує вашу інформаційну реальність?». Учасники аналізували не лише фейки та сумнівні новини, а й власні інформаційні звички: чому одні повідомлення ми приймаємо майже автоматично, як емоції впливають на рішення, чому повторення робить твердження переконливішими та як алгоритми формують стрічку новин.
Полтава стала першим містом проєкту. Наступні тренінги відбудуться ще у чотирьох містах України. До FreeMind Ukraine долучилися п’ять закладів вищої освіти. Після навчання кожна студентська команда має розробити й реалізувати власну ініціативу у своєму університеті.
Проєкт реалізує Академія української преси у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Вільного університету Берліна.
Упродовж двох днів студенти розбирали психологію інформаційного впливу та перевіряли, як теоретичні принципи працюють на конкретних прикладах. Програма охопила:
Окремий блок присвятили ШІ. Його розглядали як інструмент, що може однаково впевнено згенерувати і корисну відповідь, і помилку. Назва дослідження, цифра чи посилання у відповіді штучного інтелекту не скасовують перевірки першоджерела.
«Для нас важливо не залишити медіаграмотність на рівні набору правил: перевір джерело, подивись дату, не поширюй сумнівне. Інформаційне середовище стало значно складнішим. Сьогодні потрібно розуміти не тільки, що на тебе впливає, а й чому саме це працює», — говорить Юлія Кулик, координаторка проєктів Академії української преси.
Теорією та дискусіями робота не обмежилася. Уже під час тренінгу студенти почали створювати власні проєкти. Перше запитання для команд звучало не «Що проведемо?», а «Що у своєму університетському інформаційному середовищі ви хотіли б змінити?».
Спочатку учасники визначали проблему й аудиторію, а потім шукали рішення. Ідеї проходили краш-тест: інші команди ставили запитання, знаходили слабкі місця та перевіряли, чи можна задум реалізувати на практиці.
На другий день кожна команда складала конкретний план майбутньої ініціативи: для кого вона створюється, якої зміни має досягти, як працюватиме, хто відповідатиме за реалізацію, які ресурси потрібні та за якими ознаками можна оцінити результат.
«Студенти дуже швидко пропонують формат: зробімо тренінг, гру, канал чи кампанію. Але сильний проєкт починається раніше — з розуміння проблеми. Кому це потрібно? Що саме має змінитися? Чому студент захоче витратити на цю ініціативу свій час? Коли є відповіді на ці питання, ідея стає проєктом, який уже можна реалізовувати», — зазначає Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
Після зустрічі в Полтаві робота команд продовжиться. Студенти отримають менторську підтримку, доопрацюють свої задуми та реалізують їх у власних університетах.
Попереду — ще чотири міста й нові студентські команди. Кожна з них пройде шлях від аналізу інформаційного впливу до власної практичної відповіді на конкретну проблему університетського середовища.
Партнером Академії української преси у реалізації FreeMind Ukraine є Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
CeMIL працює у структурі Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна, проводить тренінги й дослідження з медіаграмотності та комунікації, зокрема за участю журналістів і науковців зі східноєвропейських країн. Центр також реалізовував проєкти в межах попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
Більше новин та навчальних матеріалів: FreeMind Ukraine.
Усі новини та матеріали проєкту зібрано на сторінці FreeMind Ukraine. Тут учасники й усі, хто цікавиться медіаграмотністю та критичним мисленням, знайдуть вправи, приклади, практичні кейси й готові презентації, які можна вільно використовувати у навчанні та тренінгах.
Авторка: Тетяна Іванова
У вправі «Місце для дракона» дві редакції отримують один факт — біля князівства з’явився Дракон — і готують про нього протилежні за змістом новини. Цю розробку створила Галина Дегтярьова, докторка педагогічних наук, професорка й медіатренерка. Робота з повістю Юрія Винничука допомагає простежити, як інтереси власника медіа, добір фактів, лексика та зображення впливають на сприйняття події.
Проєкт «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик» поєднав навчання з обміном методиками між українськими медіатренерами. Академія української преси понад п’ятнадцять років розвиває медіаграмотність в Україні й підготувала понад 1100 тренерів.
Під час лабораторії учасники проводили авторські вправи, аналізували їх і пропонували зміни для різних аудиторій. Після кожної роботи відбувався спільний дебрифінг. У п’яти дводенних онлайн-тренінгах узяли участь 109 тренерів із медіаграмотності. Результати циклу зібрані в матеріалі «109 тренерів із медіаграмотності: АУП завершила цикл онлайн-тренінгів для тренерів».
У цій серії АУП публікує розробки, які пройшли практичне обговорення в лабораторії. Їх можна використовувати повністю або пристосовувати до віку, досвіду й навчальних потреб конкретної групи.
Першою в серії стала авторська вправа Світлани Богдзієвич «Інформаційна бульбашка», присвячена роботі алгоритмів соцмереж, вибору джерел та інформаційній гігієні.
Галина Дегтярьова — докторка педагогічних наук, професорка, методистка вищої категорії та медіатренерка Академії української преси. У своїй роботі вона поєднує методику викладання мови й літератури з медіаосвітою.
Дегтярьова є співавторкою та редакторкою навчально-методичних видань АУП. Серед них — посібник «Практична медіаграмотність у НУШ. 5–7 класи», у якому медіаосвітні завдання пов’язані з темами різних шкільних предметів.
Для вправи тренерка обрала повість Юрія Винничука «Місце для дракона». Художній сюжет дозволяє спокійно розібрати механізми, які в реальному інформаційному просторі викликають гострі суперечки: залежність редакції від власника, формування стереотипів і створення образу ворога.
Вихідна ситуація проста: неподалік від князівства з’явився дракон, і редакції мають повідомити про це своїй аудиторії. Учасників ділять на дві команди.
Обидві редакції працюють з однією подією, проте отримують різні завдання. Ще до написання першого речення визначено, які риси героя потраплять у центр повідомлення і якої реакції чекатимуть від аудиторії.
Команди також створюють зображення Дракона Грицька за допомогою інструментів штучного інтелекту. За основу можна взяти опис із повісті або власне бачення персонажа. Під час обговорення учасники порівнюють не тільки тексти, а й візуальні рішення: колір, ракурс, вираз обличчя, оточення та інші деталі, що підказують глядачеві, як ставитися до героя.
На початку Галина Дегтярьова просить команди визначити умови роботи своїх редакцій. Хто встановлює редакційне завдання? Чи має журналіст простір для неупередженого висвітлення? Як змінюється матеріал, коли власник медіа зацікавлений у певній версії подій?
У повісті Грицько не схожий на звичне чудовисько: він пише вірші, читає Біблію, вирощує квіти й не хоче завдавати шкоди. Однак мешканцям князівства пропонують іншу логіку: якщо з’явився Дракон, мусить існувати загроза; якщо є загроза, потрібен ворог, якого слід перемогти.
Після цього учасники повертаються до власних матеріалів і перевіряють, де саме виник образ небезпеки. Його могли створити заголовок, вибір цитати, пропущена подробиця або зображення. Окремо обговорюють роль власника медіа, страх аудиторії, психологію натовпу та повторення одного тлумачення події.
Коли команди презентують новини, дві версії ставлять поруч. Учасники бачать, що для маніпуляції не обов’язково вигадувати факт. Достатньо залишити частину інформації поза матеріалом, змінити порядок деталей, додати емоційне слово або показати героя в потрібному ракурсі.
Так робота охоплює кілька практичних навичок: учасники відокремлюють факт від інтерпретації, помічають вплив власності медіа, аналізують лексику та зображення, простежують появу стереотипів. Використання генеративного ШІ додає ще одне запитання: яку роль відіграє людина, що формулює запит і обирає результат для публікації?
Толерантність у цій вправі теж постає як конкретна дія: призупинити швидкий висновок і перевірити, хто та на яких підставах назвав іншого «чужим», «небезпечним» або «ворогом».
Розробка поєднує літературний аналіз із практикою створення новин. Її можна провести на уроці української літератури, занятті з медіаграмотності або тренінгу для педагогів, молоді й представників громад. Вона також підходить студентам журналістських і педагогічних спеціальностей.
Для онлайн-формату команди можуть працювати в окремих кімнатах відеоконференції, а потім показати новини на спільному екрані. Офлайн достатньо поділити аудиторію на дві редакції та дати кожній окреме завдання. Тривалість обговорення залежить від досвіду групи: з молодшими учасниками більше уваги можна приділити стереотипам і візуальним образам, із дорослими — медіавласності та редакційній відповідальності.
Тренер не оголошує наперед, яка редакція має рацію. Висновок з’являється після порівняння двох новин і розбору рішень, які команди ухвалили під час роботи.
Після вправи залишається запитання, яке вже не стосується лише повісті: скільки наших уявлень про людей і події сформовано власним досвідом, а скільки ми отримали разом із готовим заголовком та образом?
Розробка Галини Дегтярьової вчить уважніше дивитися на шлях від факту до медіаповідомлення. На цьому шляху хтось визначає тему, відбирає подробиці, називає героя і вирішує, кого аудиторія повинна боятися.
Іноді достатньо почути іншу версію історії, щоб з’ясувалося: дракони теж пишуть вірші та вирощують квіти. А ті, кого нам наполегливо показували драконами, можуть зовсім ними не бути.
Тетяна Іванова
тренерка проєкту «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик», 2026 рік.
Видання Галини Дегтярьової. Галина Дегтярьова є авторкою, співавторкою та редакторкою посібників і підручників Академії української преси з медіаграмотності, критичного мислення й медіаосвіти. Переглянути її видання в бібліотеці АУП.
FreeMind Ukraine: молодь і громади проти маніпуляцій реалізує Академія української преси у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина). Проєкт спрямований на розвиток критичного мислення й медіаграмотності серед молоді та представників територіальних громад України.
Програма охоплює онлайн-тренінги для лідерів думок і представників територіальних громад, менторську підтримку ініціатив із медіаграмотності, мультиплікаційні заходи у громадах, навчання молоді та розвиток онлайн-спільноти FreeMind Community.
Партнер АУП — Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна.
* CeMIL працює у сфері медіаграмотності, проводить тренінги й дослідження з журналістами та науковцями з країн Східної Європи. Центр також реалізовував проєкти в межах попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
24 вересня 2026 о 16:00 Чілдрен Кінофест та ЮНІСЕФ запрошують до участі у вебінарі «Як зняти кіно: абетка кіновиробництва» в партнерстві з Академією української преси.
Тренери та експерти:
Денис Іванов, засновник Одеського міжнародного кінофестивалю, директор «Чілдрен Кінофесту» та Київського Тижня Критики; керівник кінокомпанії «Артхаус Трафік»; дистриб'ютор і продюсер. Як продюсер брав участь у 10 повнометражних і понад 40 короткометражних фільмах.
Оксана Волошенюк, Голова Спілки кінокритиків України, старша викладачка кафедри кінознавства КДУТКіТ ім.І.К.Карпенко-Карого, експертка з кіно- та медіаосвіти; авторка та співаторка близько 40 навчальних програм, посібників та підручників.
Галина Дегтярьова, доктор педагогічних наук, завідувачка кафедри сучасних методик навчання «Харківська академія неперервної освіти», експертка з кіно-та медіаосвіти, авторка та співаторка близько 30 навчальних програм, посібників та підручників.
Під час вебінару буде презентовано інноваційний навчальний курс з відеочастиною «У кадрі: Крізь дитячий об‘єктив» – це всебічна програма, що запрошує учнівство, а з ними і вчительство, зануритися у світ кіно, створювати власні роботи та подавати їх на участь у програмі.
Спікери вебінару детально проінформують про умови участі в програмі; продемонструють можливості Сценаріїв методичних рекомендацій та відеокурсу.
За допомогою цих матеріалів ви та ваше учнівство матиме змогу пройти шляхом справжньої кінокоманди – від першого задуму до готового фільму або ж дослідити окремий напрямок кіноіндустрії – анімацію, сценарне чи операторське ремесла, режисуру і не тільки.
Це справжня абетка кіновиробництва для юних авторів: від першої ідеї та сценарію – до режисури, акторської гри, зйомки, звуку, анімації й монтажу, де досвідом із дітьми діляться українські кіномитці, які працювали над відомими стрічками та проєктами «Пес Патрон», «Мавка. Лісова пісня», «Сторожова застава», «Довбуш», «Мої думки тихі», «Памфір», «Ти – Космос» та іншими.
Зареєструватися на вебінар: https://forms.gle/6iDnTaZW6JLC9nPp7
Учасники вебінару отримують сертифікат на 1,5 кредит від ЮНІСЕФ та Академії української преси.
Дивитися безплатний курс «Як зняти кіно»: https://www.youtube.com/playlist?list=PLPF2sh78dxCs
Діти та підлітки від 6 до 14 років можуть не лише навчитися знімати кіно, а й створити власний короткометражний фільм та подати його до програми «У кадрі: Крізь дитячий обʼєктив».
Подати фільм можна до 20 жовтня. Проходити курс перед поданням роботи не обов’язково.
Подати заявку: https://childrenkinofest.com/ua/contest/u-kadri-kriz-ditjachii-obektiv-kinoprograma.htm
Обрані фільми представлять на інформаційних платформах ЮНІСЕФ 20 листопада, у Всесвітній день дитини.
Автори відібраних робіт отримають сертифікати від ЮНІСЕФ та Чілдрен Кінофесту, а їхні стрічки також увійдуть до переліку заявок конкурсної програми Чілдрен Кінофесту 2027.
Авторка: Тетяна Іванова
Інформаційна бульбашка — це персоналізоване інформаційне середовище, яке алгоритми соцмереж формують на основі наших переглядів, реакцій і підписок. Для освітян, медіатренерів та громад України вміння помічати таку алгоритмічну ізоляцію є складовою медіаграмотності й інформаційної стійкості. Авторська вправа, апробована під час тренерської лабораторії АУП, показує на прикладах із Запоріжжя, як розширювати коло джерел, перевіряти контент і свідомо керувати власною інформаційною дієтою.
Як алгоритми соцмереж формують нашу картину світу і чому важливо свідомо керувати власним інформаційним середовищем? Відповісти на ці запитання допомагає авторська вправа «Інформаційна бульбашка», представлена під час тренерської лабораторії Академії української преси.
Проєкт «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик» від початку був задуманий не лише як простір навчання, а й як майданчик для обміну професійним досвідом між поколіннями медіатренерів. Академія української преси вже понад п’ятнадцять років розвиває медіаграмотність в Україні та підготувала понад 1100 тренерів.
У межах тренерської лабораторії було важливо не тільки ознайомити нове покоління тренерів із сучасними викликами, а й представити методичні напрацювання колег, які багато років співпрацюють з АУП і розвивають тренерство з медіаграмотності. Тренери презентували авторські вправи, а учасники разом аналізували їх, обговорювали, адаптували до різних аудиторій і проводили спільний дебрифінг. Такий підхід дозволив не просто продемонструвати вправу, а фактично протестувати її у професійному середовищі та отримати фаховий зворотний зв’язок.
Цикл охопив п’ять дводенних онлайн-тренінгів, у яких взяли участь 109 тренерів із медіаграмотності. Докладніше про результати навчання читайте у матеріалі «109 тренерів із медіаграмотності: АУП завершила цикл онлайн-тренінгів для тренерів».
Ми розпочинаємо детальніше знайомити колег із вправами, представленими в лабораторії, та аналізувати їхній потенціал для роботи з різними цільовими групами. Першою представляємо вправу «Інформаційна бульбашка». Її авторка — Світлана Богдзієвич, учителька української мови, літератури та медіакультури Запорізького академічного ліцею № 93 Запорізької міської ради.
Світлана Богдзієвич також є консультанткою комунальної установи «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Запорізької міської ради та тренеркою з медіаграмотності Академії української преси. Із 2018 року вона впроваджує медіаграмотність серед різних груп населення.
Світлана Богдзієвич представила цю тренерську розробку під час проєкту «Фільтруй інформацію — створюй зміни» у форматі тренерської лабораторії. У межах циклу відбулося п’ять тренінгів для різних груп учасників і аудиторій із різними запитами. Загалом понад сто учасників ознайомилися з розробкою та високо оцінили її потенціал.
Вправа допомагає учасникам усвідомити, що інформаційне середовище, у якому живе людина, не є нейтральним або випадковим. Воно формується під впливом наших уподобань, реакцій, вибору джерел, підписок і цифрових звичок, а також алгоритмів платформ, які добирають контент відповідно до вже помічених інтересів.
Актуальність вправи особливо висока в умовах інформаційної війни. Ворог вивчає наші інформаційні вподобання, емоційні реакції та вразливості, а алгоритмічні механізми можуть сприяти поширенню контенту, який найсильніше зачіпає, тривожить або поляризує.
Саме тому, підкреслювала Світлана Богдзієвич під час проведення вправи, критично важливо не лише вміти розпізнавати фейки, а й розуміти, чому певна інформація потрапляє до нас, як вона формує картину світу і як через це може здійснюватися вплив.
Сильна сторона вправи полягає в її послідовній логіці. Вона не просто пояснює поняття «інформаційна бульбашка», а проводить учасників шляхом від особистого досвіду до критичного осмислення механізму її формування.
Перший етап допомагає учасникам побачити, що інформаційне поле кожної людини складається не хаотично, а формується навколо тем, джерел і повідомлень, із якими вона взаємодіє найчастіше.
Наступний етап переводить розмову в площину причин: чому ця бульбашка склалася саме так; яку роль у цьому відіграють наші дії; як платформи, рекомендаційні системи й алгоритми підсилюють уже знайомі наративи, теми та емоції.
Далі учасники аналізують, що відбувається, коли людина тривалий час перебуває у замкненому інформаційному середовищі: як це впливає на сприйняття реальності, ставлення до інших думок, рівень тривоги й готовність критично осмислювати інформацію.
Завершальні етапи ведуть не лише до розуміння проблеми, а й до пошуку способів дії: як очищувати власне інформаційне середовище, урізноманітнювати джерела та свідомо формувати здоровішу інформаційну гігієну.
Під час спільного аналізу вправи тренери запропонували кілька рекомендацій щодо її посилення.
Спочатку учасникам варто простежити, як формується інформаційна бульбашка: що до неї потрапляє, чому це відбувається і які цифрові дії запускають цей процес.
На другому кроці доцільно перейти до умовної ролі «інформаційного дієтолога»: обговорити, як очищувати свою бульбашку, перевіряти контент, розширювати коло джерел і наповнювати інформаційний простір якіснішими та збалансованішими новинами.
Такий підхід переводить вправу від діагностики проблеми до практичної медіагігієни.
Учасники також порадили додати окремий диспут, який допоможе глибше усвідомити, чому і в який спосіб алгоритми пропонують саме той контент, що формує бульбашку.
Цей етап дозволяє перейти від побутового сприйняття соцмереж до розуміння ширших механізмів цифрового впливу. Йдеться не лише про стрічку новин, а й про увагу, поведінку, емоції та можливості маніпулювання.
Учасники тренінгу дійшли висновку, що вправа Світлани Богдзієвич «Інформаційна бульбашка» є надзвичайно актуальною для сучасної України. Вона допомагає пояснити, як працюють алгоритмічні механізми впливу, чому людина не завжди бачить повну картину реальності та як ворог може використовувати наші інформаційні вподобання для подальшого впливу.
Водночас тренери звернули увагу ще на один важливий вимір вправи — психотерапевтичний. Вона показує, що навіть у часи великої напруги, війни й постійного негативного інформаційного фону людина має простір вибору. Ми не завжди можемо повністю контролювати зовнішній потік інформації, але можемо усвідомлювати його природу й відповідально формувати власне інформаційне середовище.
Чи хочемо ми жити у постійному страху й негативі, чи можемо шукати в собі сили жити, зберігати стійкість і перемагати? Саме це ми доводимо щодня.
Тому «Інформаційна бульбашка» — це не лише вправа про алгоритми. Це вправа про свободу вибору, інформаційну стійкість і внутрішню силу людини.
Тетяна Іванова
тренерка проєкту «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик», 2026 рік.
FreeMind Ukraine: молодь і громади проти маніпуляцій реалізує Академія української преси у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина). Проєкт спрямований на розвиток критичного мислення та медіаграмотності серед молоді й представників територіальних громад України.
Програма проєкту передбачає онлайн-тренінги для лідерів думок і представників територіальних громад, менторську підтримку для реалізації ініціатив із медіаграмотності, підтримку мультиплікаційних заходів у громадах, навчання молоді та розвиток онлайн-спільноти FreeMind Community.
Партнером АУП у втіленні проєкту є Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна.
* CeMIL володіє сучасною експертизою у сфері медіаграмотності та має багаторічний досвід проведення тренінгів і досліджень із журналістами й науковцями з питань комунікації у країнах Східної Європи. Центр також успішно реалізовував проєкти в межах попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
