Понад 100 політологів, соціологів, журналістів і викладачів пройшли програму «Критичне мислення під час виборів» Академії української преси (АУП) та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу (Friedrich-Naumann-Stiftung für die Freiheit). Тетяна Іванова підсумовує навчання й розмірковує про відповідальний політичний вибір в Україні.
Тетяна Іванова
— Вибачте, але я змушена залишити захід. Повітряна тривога. На місто летять КАБи. Повернуся. Обов’язково.
— Дуже прошу вибачення. Поганий інтернет. Немає світла. Можна сьогодні буду з вимкненою камерою?
— Я зараз у сховищі. Якщо раптом зникну зі зв’язку, продовжуйте без мене. Доєднаюся пізніше, за можливості.
Ось так сьогодні проходять наші заходи. Війна постійно втручається в розклад, вимикає світло, обриває зв’язок, змушує переходити в укриття. Але вона не зупиняє нашого бажання навчатися, думати, сперечатися, розвиватися й планувати майбутнє.
Впевнена, про цей дивовижний феномен українців ще буде написано багато досліджень і книжок.
Але сьогодні ми говоримо про вибори. Про те, як після війни провести їх чесно й демократично. Як не повторити власних помилок. Як розкласти по поличках мотиви своїх попередніх рішень. Чому ми колись повірили саме цій людині? Чому запам’ятали саме цю фразу? Чому один образ викликав довіру, а інший — відторгнення?
І головне… як наступного разу не наступити на ті самі граблі.
Проєкт Академії української преси та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу «Критичне мислення під час виборів» завершився. Понад 100 учасників пройшли цю навчальну програму: політологи, соціологи, журналісти, викладачі.
Але критичне мислення не завершується разом із проєктом. Навпаки, здається, ми лише підійшли до нового етапу цієї розмови.
Які ж головні висновки ми зробили разом із нашими учасниками?
Коли почнеться офіційна кампанія, може бути запізно. Бо політичний вибір не народжується в кабінці для голосування. Значно раніше формується впізнаваність людини, потім симпатія, емоційна довіра. І лише потім з’являється бюлетень. Тому вибори фактично починаються задовго до дня голосування.
Про це, зокрема, говорила в інтерв’ю зі мною австрійська експертка Оксана Ставру (Oksana Stavrou). Ми дуже добре пам’ятаємо емоцію, але значно гірше — обіцянки, конкретні рішення, голосування, попередні заяви й те, як вони змінювалися з часом.
А без політичної пам’яті критичне мислення працює лише наполовину.
Дослідження Центру Разумкова, проведене в листопаді 2025 року, показує цікаву річ: 93% тих, хто хоче появи нових політичних партій, одночасно хочуть і нових політичних лідерів. Сам Центр зазначає, що «нова партія» часто уявляється громадянам саме як «лідерська» — політичний проєкт навколо конкретної особистості.
Тобто знову є ризик голосувати передусім не за інституцію, команду чи послідовну програму, а за людину й образ, який навколо неї створено.
А отже, нікуди не зникає і те, що умовно можна назвати «голлівудською політикою». Харизма. Образ «свого». Впізнаваність. Сильна емоція. Правильно вибудуваний герой. Простий меседж замість складної відповіді.
Саме на силу образу та емоційного сприйняття політика звертав увагу й український політтехнолог Денис Богуш у нашому інтерв’ю. Змінюватимуться декорації, але не обов’язково самі механізми.
Найбільша зміна майбутніх кампаній не стільки в змісті технологій, скільки в платформах їхнього поширення. TikTok. Telegram. YouTube. Рекомендаційні алгоритми. Генеративний ШІ. Персоналізований контент.
Політичний вплив стає швидшим, точнішим і дедалі менш помітним для того, на кого він спрямований. І це вже не абстрактна загроза. За опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», проведеним у вересні 2024 року на замовлення Консультативної місії ЄС в Україні, 89% респондентів вважали дезінформацію серйозною проблемою. Основним її джерелом 53% опитаних називали соціальні мережі; ще 35% — месенджери, зокрема Telegram.
Тобто наші старі політичні слабкості можуть отримати абсолютно новий технологічний масштаб.
І ми знову можемо чекати на свого умовного «Лицаря-Швидкорейку», «Фею-Лісобережну» чи «Мудреця Залізноборода» — персонажів нашої фінальної навчальної гри.
Тільки наступного разу такий герой може бути створений уже не лише політтехнологами, а й алгоритмами. Його біографія може бути прикрашена. Його популярність — штучно підсилена. Його «народна підтримка» — імітована. Його відео — згенеровані. А його обіцянки — виявитися черговим політичним фантомом.
Продовжувати розвивати критичне мислення. Перевіряти політичну пам’ять фактами. Аналізувати не лише слова політика, а й його попередні рішення. Дивитися не лише на лідера, а й на команду. Не лише на красиву програму, а й на те, чи можливо її виконати.
Вимагати від журналістів не ретрансляції політичного шоу, а професійної критичної дистанції та перевірки.
І головне: вчитися помічати момент, коли наш політичний вибір лише починає формуватися.
Бо проєкт завершився. А відповідальне критичне мислення — НІ.
Щиро дякую нашим небайдужим учасникам, моїй неперевершеній ко-тренерці Наталії Пономаренко, команді Академії української преси і, звичайно, Фонду Фрідріха Науманна за Свободу за підтримку наших сміливих ініціатив і можливість говорити сьогодні про те, до чого суспільству варто готуватися вже зараз.
