24 вересня 2026 о 16:00 Чілдрен Кінофест та ЮНІСЕФ запрошують до участі у вебінарі «Як зняти кіно: абетка кіновиробництва» в партнерстві з Академією української преси.
Тренери та експерти:
Денис Іванов, засновник Одеського міжнародного кінофестивалю, директор «Чілдрен Кінофесту» та Київського Тижня Критики; керівник кінокомпанії «Артхаус Трафік»; дистриб'ютор і продюсер. Як продюсер брав участь у 10 повнометражних і понад 40 короткометражних фільмах.
Оксана Волошенюк, Голова Спілки кінокритиків України, старша викладачка кафедри кінознавства КДУТКіТ ім.І.К.Карпенко-Карого, експертка з кіно- та медіаосвіти; авторка та співаторка близько 40 навчальних програм, посібників та підручників.
Галина Дегтярьова, доктор педагогічних наук, завідувачка кафедри сучасних методик навчання «Харківська академія неперервної освіти», експертка з кіно-та медіаосвіти, авторка та співаторка близько 30 навчальних програм, посібників та підручників.
Під час вебінару буде презентовано інноваційний навчальний курс з відеочастиною «У кадрі: Крізь дитячий об‘єктив» – це всебічна програма, що запрошує учнівство, а з ними і вчительство, зануритися у світ кіно, створювати власні роботи та подавати їх на участь у програмі.
Спікери вебінару детально проінформують про умови участі в програмі; продемонструють можливості Сценаріїв методичних рекомендацій та відеокурсу.
За допомогою цих матеріалів ви та ваше учнівство матиме змогу пройти шляхом справжньої кінокоманди – від першого задуму до готового фільму або ж дослідити окремий напрямок кіноіндустрії – анімацію, сценарне чи операторське ремесла, режисуру і не тільки.
Це справжня абетка кіновиробництва для юних авторів: від першої ідеї та сценарію – до режисури, акторської гри, зйомки, звуку, анімації й монтажу, де досвідом із дітьми діляться українські кіномитці, які працювали над відомими стрічками та проєктами «Пес Патрон», «Мавка. Лісова пісня», «Сторожова застава», «Довбуш», «Мої думки тихі», «Памфір», «Ти – Космос» та іншими.
Зареєструватися на вебінар: https://forms.gle/6iDnTaZW6JLC9nPp7
Учасники вебінару отримують сертифікат на 1,5 кредит від ЮНІСЕФ та Академії української преси.
Дивитися безплатний курс «Як зняти кіно»: https://www.youtube.com/playlist?list=PLPF2sh78dxCs
Діти та підлітки від 6 до 14 років можуть не лише навчитися знімати кіно, а й створити власний короткометражний фільм та подати його до програми «У кадрі: Крізь дитячий обʼєктив».
Подати фільм можна до 20 жовтня. Проходити курс перед поданням роботи не обов’язково.
Подати заявку: https://childrenkinofest.com/ua/contest/u-kadri-kriz-ditjachii-obektiv-kinoprograma.htm
Обрані фільми представлять на інформаційних платформах ЮНІСЕФ 20 листопада, у Всесвітній день дитини.
Автори відібраних робіт отримають сертифікати від ЮНІСЕФ та Чілдрен Кінофесту, а їхні стрічки також увійдуть до переліку заявок конкурсної програми Чілдрен Кінофесту 2027.
Авторка: Тетяна Іванова
Інформаційна бульбашка — це персоналізоване інформаційне середовище, яке алгоритми соцмереж формують на основі наших переглядів, реакцій і підписок. Для освітян, медіатренерів та громад України вміння помічати таку алгоритмічну ізоляцію є складовою медіаграмотності й інформаційної стійкості. Авторська вправа, апробована під час тренерської лабораторії АУП, показує на прикладах із Запоріжжя, як розширювати коло джерел, перевіряти контент і свідомо керувати власною інформаційною дієтою.
Як алгоритми соцмереж формують нашу картину світу і чому важливо свідомо керувати власним інформаційним середовищем? Відповісти на ці запитання допомагає авторська вправа «Інформаційна бульбашка», представлена під час тренерської лабораторії Академії української преси.
Проєкт «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик» від початку був задуманий не лише як простір навчання, а й як майданчик для обміну професійним досвідом між поколіннями медіатренерів. Академія української преси вже понад п’ятнадцять років розвиває медіаграмотність в Україні та підготувала понад 1100 тренерів.
У межах тренерської лабораторії було важливо не тільки ознайомити нове покоління тренерів із сучасними викликами, а й представити методичні напрацювання колег, які багато років співпрацюють з АУП і розвивають тренерство з медіаграмотності. Тренери презентували авторські вправи, а учасники разом аналізували їх, обговорювали, адаптували до різних аудиторій і проводили спільний дебрифінг. Такий підхід дозволив не просто продемонструвати вправу, а фактично протестувати її у професійному середовищі та отримати фаховий зворотний зв’язок.
Цикл охопив п’ять дводенних онлайн-тренінгів, у яких взяли участь 109 тренерів із медіаграмотності. Докладніше про результати навчання читайте у матеріалі «109 тренерів із медіаграмотності: АУП завершила цикл онлайн-тренінгів для тренерів».
Ми розпочинаємо детальніше знайомити колег із вправами, представленими в лабораторії, та аналізувати їхній потенціал для роботи з різними цільовими групами. Першою представляємо вправу «Інформаційна бульбашка». Її авторка — Світлана Богдзієвич, учителька української мови, літератури та медіакультури Запорізького академічного ліцею № 93 Запорізької міської ради.
Світлана Богдзієвич також є консультанткою комунальної установи «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Запорізької міської ради та тренеркою з медіаграмотності Академії української преси. Із 2018 року вона впроваджує медіаграмотність серед різних груп населення.
Світлана Богдзієвич представила цю тренерську розробку під час проєкту «Фільтруй інформацію — створюй зміни» у форматі тренерської лабораторії. У межах циклу відбулося п’ять тренінгів для різних груп учасників і аудиторій із різними запитами. Загалом понад сто учасників ознайомилися з розробкою та високо оцінили її потенціал.
Вправа допомагає учасникам усвідомити, що інформаційне середовище, у якому живе людина, не є нейтральним або випадковим. Воно формується під впливом наших уподобань, реакцій, вибору джерел, підписок і цифрових звичок, а також алгоритмів платформ, які добирають контент відповідно до вже помічених інтересів.
Актуальність вправи особливо висока в умовах інформаційної війни. Ворог вивчає наші інформаційні вподобання, емоційні реакції та вразливості, а алгоритмічні механізми можуть сприяти поширенню контенту, який найсильніше зачіпає, тривожить або поляризує.
Саме тому, підкреслювала Світлана Богдзієвич під час проведення вправи, критично важливо не лише вміти розпізнавати фейки, а й розуміти, чому певна інформація потрапляє до нас, як вона формує картину світу і як через це може здійснюватися вплив.
Сильна сторона вправи полягає в її послідовній логіці. Вона не просто пояснює поняття «інформаційна бульбашка», а проводить учасників шляхом від особистого досвіду до критичного осмислення механізму її формування.
Перший етап допомагає учасникам побачити, що інформаційне поле кожної людини складається не хаотично, а формується навколо тем, джерел і повідомлень, із якими вона взаємодіє найчастіше.
Наступний етап переводить розмову в площину причин: чому ця бульбашка склалася саме так; яку роль у цьому відіграють наші дії; як платформи, рекомендаційні системи й алгоритми підсилюють уже знайомі наративи, теми та емоції.
Далі учасники аналізують, що відбувається, коли людина тривалий час перебуває у замкненому інформаційному середовищі: як це впливає на сприйняття реальності, ставлення до інших думок, рівень тривоги й готовність критично осмислювати інформацію.
Завершальні етапи ведуть не лише до розуміння проблеми, а й до пошуку способів дії: як очищувати власне інформаційне середовище, урізноманітнювати джерела та свідомо формувати здоровішу інформаційну гігієну.
Під час спільного аналізу вправи тренери запропонували кілька рекомендацій щодо її посилення.
Спочатку учасникам варто простежити, як формується інформаційна бульбашка: що до неї потрапляє, чому це відбувається і які цифрові дії запускають цей процес.
На другому кроці доцільно перейти до умовної ролі «інформаційного дієтолога»: обговорити, як очищувати свою бульбашку, перевіряти контент, розширювати коло джерел і наповнювати інформаційний простір якіснішими та збалансованішими новинами.
Такий підхід переводить вправу від діагностики проблеми до практичної медіагігієни.
Учасники також порадили додати окремий диспут, який допоможе глибше усвідомити, чому і в який спосіб алгоритми пропонують саме той контент, що формує бульбашку.
Цей етап дозволяє перейти від побутового сприйняття соцмереж до розуміння ширших механізмів цифрового впливу. Йдеться не лише про стрічку новин, а й про увагу, поведінку, емоції та можливості маніпулювання.
Учасники тренінгу дійшли висновку, що вправа Світлани Богдзієвич «Інформаційна бульбашка» є надзвичайно актуальною для сучасної України. Вона допомагає пояснити, як працюють алгоритмічні механізми впливу, чому людина не завжди бачить повну картину реальності та як ворог може використовувати наші інформаційні вподобання для подальшого впливу.
Водночас тренери звернули увагу ще на один важливий вимір вправи — психотерапевтичний. Вона показує, що навіть у часи великої напруги, війни й постійного негативного інформаційного фону людина має простір вибору. Ми не завжди можемо повністю контролювати зовнішній потік інформації, але можемо усвідомлювати його природу й відповідально формувати власне інформаційне середовище.
Чи хочемо ми жити у постійному страху й негативі, чи можемо шукати в собі сили жити, зберігати стійкість і перемагати? Саме це ми доводимо щодня.
Тому «Інформаційна бульбашка» — це не лише вправа про алгоритми. Це вправа про свободу вибору, інформаційну стійкість і внутрішню силу людини.
Тетяна Іванова
тренерка проєкту «Фільтруй інформацію — створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик», 2026 рік.
FreeMind Ukraine: молодь і громади проти маніпуляцій реалізує Академія української преси у партнерстві з Центром медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина). Проєкт спрямований на розвиток критичного мислення та медіаграмотності серед молоді й представників територіальних громад України.
Програма проєкту передбачає онлайн-тренінги для лідерів думок і представників територіальних громад, менторську підтримку для реалізації ініціатив із медіаграмотності, підтримку мультиплікаційних заходів у громадах, навчання молоді та розвиток онлайн-спільноти FreeMind Community.
Партнером АУП у втіленні проєкту є Центр медіа- та інформаційної грамотності (CeMIL) Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна.
* CeMIL володіє сучасною експертизою у сфері медіаграмотності та має багаторічний досвід проведення тренінгів і досліджень із журналістами й науковцями з питань комунікації у країнах Східної Європи. Центр також успішно реалізовував проєкти в межах попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
Запропонуйте п’ятикласникам просте завдання: назвати кілька стереотипів, пов’язаних із парою протилежних понять, а потім скласти речення, яке ці стереотипи руйнує.
Це вправа «Руйнівники стереотипів» із посібника «Практична медіаграмотність у НУШ. 5–7 класи». Вона розрахована на урок української мови під час повторення антонімів і триває до 30 хвилин.
Перед початком учитель коротко пояснює: стереотип — це спрощене уявлення про людину, групу людей, подію або явище. Такий шаблон допомагає швидко оцінити ситуацію, але часто не відповідає дійсності й заважає побачити конкретну людину або факт.
Далі клас об’єднується у групи. Кожна група отримує пару протилежних понять чи зображень і виконує два завдання:
Результати учні представляють класу. Під час обговорення важливо запитати, звідки могло виникнути певне уявлення: з особистого досвіду, розмов із дорослими, фільмів, реклами, новин чи соціальних мереж.
Так звичайна тема про антоніми переходить у розмову про вплив медіа, упередження та відповідальність за власні судження.
Для підсумкової рефлексії можна використати кілька запитань:
Вправу легко провести дистанційно. Групи можуть працювати в окремих сесійних кімнатах Zoom або Google Meet, а свої приклади записувати на спільній дошці Padlet чи Miro. Якщо поділити клас на групи неможливо, завдання виконується фронтально за допомогою флешкарток або індивідуально за моделлю «перевернутого класу».
«Руйнівники стереотипів» — лише одна з 21 готової розробки, представленої у посібнику. Інші вправи допомагають говорити з учнями про блогерство, приватність, фейки, маніпуляції, думскролінг, свободу слова, історичні джерела та псевдонаукові повідомлення.
Початок навчального року змушує вчителя розв’язувати цілком практичне питання: як говорити з учнями про інформаційні загрози й водночас виконувати навчальну програму?
У бібліотеці Академії української преси доступний безплатний навчально-методичний посібник «Практична медіаграмотність у НУШ. 5–7 класи». Він містить вправи, розроблені вчителями й методистами для практичної роботи з учнями базової середньої школи.
Матеріали можна використовувати на звичайних уроках, під час змішаного або дистанційного навчання. У кожній розробці зазначено предмет, клас, тему заняття, тривалість, очікувані результати, потрібне обладнання та послідовність роботи.
Нова українська школа передбачає формування інформаційно-комунікаційної та цифрової компетентностей. Учні мають навчитися шукати й опрацьовувати інформацію, перевіряти джерела, розрізняти факти та судження, помічати маніпуляції й безпечно поводитися в цифровому середовищі.
Для розвитку цих умінь необов’язково запроваджувати окремий предмет. Роботу з медіатекстами можна поєднати з темами, які вже є у програмі.
На українській мові учні аналізують стереотипи та мовні засоби впливу. На історії порівнюють джерела й перевіряють достовірність повідомлень. На природничих дисциплінах відрізняють наукові факти від псевдонаукових тверджень. На мистецтві досліджують фотографії, музику та візуальні образи.
Саме за цим принципом побудовано посібник для 5–7 класів.
Для уроків української мови, літератури та іноземної мови запропоновано дев’ять розробок:
Під час цих занять учні працюють із текстами, дописами, фотографіями та іншими медіаповідомленнями. Вони вчаться відокремлювати приватну інформацію від публічної, пояснювати свою позицію та відповідально створювати власний контент.
Три вправи природничого розділу допомагають перевіряти наукову інформацію та оцінювати джерела.
Наприклад, під час заняття «Тремтіння Землі: у пошуках правди» учні аналізують повідомлення про природні явища та з’ясовують, яким даним можна довіряти.
Ці розробки дають учителю матеріал для розмови про псевдонаукові твердження, сумнівні публікації та відео, які діти бачать у соціальних мережах.
У громадянському й історичному розділі зібрано шість вправ:
Учні порівнюють джерела, формулюють запитання, шукають докази й обговорюють, як інформація впливає на рішення людини та суспільства.
Ще три розробки показують, як застосовувати медіаграмотність під час роботи з музикою, образотворчим мистецтвом і міським простором.
До розділу ввійшли заняття «Музична оборона», «Мистецтво через медіаграмотність» та інтерактивний квест «Спортивні споруди Харкова».
Учні аналізують культурні образи, досліджують контекст їх створення та обговорюють, як мистецтво передає інформацію й впливає на емоції аудиторії.
Автори передбачили онлайн-формат для багатьох завдань. Педагогу не доведеться самостійно переробляти кожен сценарій дистанційного заняття.
Під час відеоуроку клас можна об’єднувати в робочі групи за допомогою сесійних кімнат. Відповіді учні розміщують на дошках Miro або Padlet, у спільних презентаціях чи документах.
Частину завдання можна виконати самостійно, а результати обговорити в класі або під час онлайн-зустрічі. Такий підхід підходить і для змішаного навчання.
Матеріали підготували педагоги, які працюють з учнями та апробували запропоновані підходи на заняттях. Тому посібник містить готові сценарії, а не лише загальні рекомендації.
Для кожної вправи визначено:
У додатках міститься покрокова інструкція зі створення власної медіаосвітньої вправи для НУШ. Педагог може взяти запропоновану структуру та адаптувати її до іншого предмета, віку учнів або навчальної теми.
Не обов’язково планувати окремий великий курс із медіаграмотності. Почати можна з вправи, яка відповідає найближчій темі навчальної програми.
Якщо клас працюватиме із соціальними мережами, доречними будуть заняття про блогерство, приватну інформацію або маніпуляції. Під час вивчення історичних подій можна використати вправи з перевірки джерел та інтерв’ювання очевидців. На природничому уроці — проаналізувати сумнівне наукове повідомлення.
Запропоновані сценарії можна скорочувати, доповнювати власними прикладами та пристосовувати до рівня конкретного класу.
«Практична медіаграмотність у НУШ. 5–7 класи» вийшла у 2024 році за редакцією Оксани Волошенюк, Галини Дегтярьової та Романа Шаламова.
Обсяг видання — 181 сторінка. ISBN 978-617-7370-72-6.
Посібник створено за сприяння Ґете-Інституту в Україні разом з ініціативою НотаЄнота в межах проєкту «Meet the Teacher» та за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
Переглянути опис і безплатно завантажити посібник на сайті АУП.
У серпні-вересні 2026 року Академія української преси провела п’ять дводенних онлайн-тренінгів для тренерів «Фільтруй інформацію – створюй зміни: тренерська лабораторія. Хакатон практик» у межах проєкту FreeMind Ukraine. Участь у навчанні взяли 109 осіб, які отримали нові знання, практичні навички та методичний інструментарій для подальшої роботи з медіаграмотністю та критичним мисленням.
Програма тренінгів поєднувала теоретичну підготовку з практичною роботою. Учасники випробовували навчальні вправи, аналізували реальні інформаційні виклики та шукали способи адаптувати методики до потреб різних аудиторій.
«Особливим був і сам формат проєкту – це стала справжня тренінгова лабораторія та хакатон ідей. Учасники отримали не лише нові знання, а й практичний інструментарій – вправи, ігри, кейси та методики, які можна використовувати у власній тренерській роботі», – зазначила Тетяна Іванова, медіаекспертка, докторка педагогічних наук, професорка.
Окрему увагу під час навчання приділили сучасним інформаційним викликам, зокрема дезінформації, маніпуляціям, пропаганді, емоційному впливу та особливостям роботи з інформацією в умовах війни. Також учасники говорили про деколонізацію мислення, історичну пам’ять, культурні коди та нав’язані імперські наративи.
«Тренінги для тренерів показали, наскільки важливо не лише передавати знання з медіаграмотності та критичного мислення, а й створювати середовище для обміну досвідом. Учасники випробовували практичні вправи, обговорювали реальні інформаційні виклики та шукали способи адаптувати навчальні методики до потреб різних аудиторій», – розповів Андрій Юричко, медіатренер, кандидат філологічних наук.
Проведені тренінги стали першим етапом участі у проекті. Далі тренери переходять до практичного етапу – проведення власних заходів.
Академія української преси системно розвиває тренерський напрям із медіаграмотності в Україні. За понад 15 років роботи АУП підготувала понад 1100 тренерів, які працюють із різними аудиторіями у школах, університетах, громадських організаціях та інших середовищах в Україні й за її межами.
У реалізації проєкту FreeMind Ukraine партнером АУП є Центр медіа- та цифрової грамотності Інституту медіа- та комунікаційних студій Вільного університету Берліна (Німеччина).
* Центр медіа- та цифрової грамотності (CeMIL) при Вільному університеті Берліна є частиною Інституту медіа- та комунікаційних студій та володіє найсучаснішою експертизою в галузі медіаграмотності. Має багаторічний досвід проведення тренінгів і досліджень з журналістами та науковцями з питань комунікації зі східноєвропейських країн. Він також успішно керував іншими проектами в рамках попередніх раундів Східноєвропейських програм партнерства.
10 вересня 2026 року в Києві відкрилася Конференція українських журналістів-розслідувачів, організована Інститутом розвитку регіональної преси. Під час заходу президент Академії української преси, професор, доктор філологічних наук Валерій Іванов представив українське видання книги Бранта Г’юстона та Марка Горвіта «Посібник з журналістських розслідувань: як працювати з документами, базами даних та які методи використовувати».
Цьогорічна конференція об’єднала журналістів, редакторів, медіаекспертів і представників розслідувальних організацій. У центрі професійної дискусії — стійкість редакцій під час війни, безпека журналістів, міжнародні й транскордонні розслідування, робота з відкритими даними та OSINT, застосування штучного інтелекту, розслідування екологічних і воєнних злочинів, санкційна політика та етичні виклики професії.
Представляючи видання, Валерій Іванов наголосив:
«Це не просто посібник. Це інструмент захисту правди».
Українське видання знайомить журналістів із системною, перевіреною та міжнародно визнаною методологією розслідувань. У ньому поєднано роботу з документами, базами даних і джерелами, методи пошуку та перевірки інформації, практичні завдання й досвід реальних розслідувань.
Шосте, повністю оновлене видання посібника вийшло українською мовою у 2025 році. Переклад виконала компанія «Профпереклад», перекладачка — Олена Колесникова, науковий редактор — Валерій Іванов. Книгу обсягом 512 сторінок видали Академія української преси та Центр вільної преси.
Праця Бранта Г’юстона і Марка Горвіта, перше видання якої з’явилося у США 1983 року, стала одним із класичних практичних орієнтирів для журналістів-розслідувачів. Водночас міжнародну методологію важливо не просто перекласти, а адаптувати до професійних реалій України.
На думку Валерія Іванова, під час використання посібника в навчальному процесі особливо важливо доповнювати міжнародний досвід українськими прикладами. Законодавство, державні реєстри, доступ до публічної інформації, робота з джерелами та безпекові протоколи мають свої національні особливості.
Повномасштабна війна додала до цього переліку документування воєнних злочинів, перевірку цифрових доказів, протидію російській дезінформації та необхідність захисту журналістів і їхніх джерел.
Тому локалізація міжнародного досвіду означає не зміну базових принципів журналістики, а їх практичне застосування до українських умов.
В українських університетах уже викладають дисципліни та освітні програми, пов’язані з журналістськими розслідуваннями. Зокрема, у Навчально-науковому інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка діє магістерська програма «Правова журналістика», яка передбачає роботу з відкритими даними, фактчекінг і практикум із проведення журналістських розслідувань.
Валерій Іванов звернув увагу на необхідність посилювати співпрацю між університетами та розслідувальними редакціями. Студентам потрібні реальні кейси, актуальні інструменти й розуміння редакційних процесів. Водночас медіа зацікавлені у фахівцях, які приходять у професію вже підготовленими до роботи з документами, даними, джерелами та складними суспільно важливими темами.
Посібник Г’юстона і Горвіта може стати одним із практичних мостів між академічною підготовкою та щоденною роботою журналіста-розслідувача.
Це не перше звернення Академії української преси до теми журналістських розслідувань. У 2016 році АУП і Центр вільної преси видали український переклад книги німецького журналіста та дослідника Фолькера Лілієнталя «Розслідування». Видання представило українській аудиторії німецький досвід перевірки інформації та проведення журналістських розслідувань.
Нова книга Бранта Г’юстона та Марка Горвіта продовжує цю роботу й відкриває доступ до американської школи розслідувальної журналістики, сучасних методів аналізу даних і практичних професійних інструментів.
Академія української преси щиро дякує Відділу публічної дипломатії Посольства США в Україні, за підтримки якого стало можливим видання української версії посібника.
Ознайомитися з описом книги, завантажити ознайомчу версію або замовити друкований примірник можна на сторінці видання в бібліотеці АУП.
Конференція українських журналістів-розслідувачів залишається важливим простором для обміну досвідом між редакціями, експертами, освітянами та міжнародними партнерами. Презентація посібника в такому професійному середовищі ще раз нагадує: якісна методологія, належна підготовка журналістів і зв’язок освіти з практикою безпосередньо посилюють спроможність медіа захищати суспільний інтерес і право громадян на правду.
Проєкт «Вивчай та розрізняй», що впроваджується IREX за підтримки Посольства США в Україні та у партнерстві з Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури України та Академією української преси, оголошує набір учителів, які бажають удосконалити навички критичного мислення та долучитися до мережі проєкту.
Метою проєкту є посилення стійкості до інформаційних впливів та маніпуляцій через зміцнення навичок критичного мислення та формування попиту на якісну інформацію серед освітян і учнівства через інтеграцію інфомедійної грамотності у програму загальної середньої освіти в Україні.
До участі у проєкті запрошуються вчителі всіх предметів, які викладають у 5–11 класах закладів загальної середньої освіти України, а також учителі, які перебувають за межами України та працюють у закладах освіти, підпорядкованих МОН України.
Освітяни, які бажають приєднатися до проєкту, можуть заповнити електронну заявку на участь за посиланням до 30 вересня 2026 року: https://forms.cloud.microsoft/r/Zs5eY5hkEz
Сьогодні спільнота «Вивчай та розрізняй» об’єднує понад 7200 освітян та 3200 закладів загальної середньої освіти з усіх областей України.
Вчителі проєкту мають доступ до навчально-методичних матеріалів, освітніх заходів і курсів підвищення кваліфікації, а також можливість брати участь у вебінарах, тренінгах, експертних зустрічах та заходах з обміну досвідом. Учасники проєкту є частиною професійної спільноти, яка об’єднує освітян для обміну досвідом і розвитку навичок критичного мислення серед учнівства.
Першим обов’язковим етапом участі у проєкті є проходження онлайн-курсу «Very Verified 2.0» від IREX та EdEra. Курс можна розпочати паралельно з поданням заявки. Завершити його необхідно до початку онлайн-тренінгів для нового набору, запланованих на другу половину жовтня 2026 року. Курс доступний за посиланням: https://study.ed-era.com/uk/courses/course/6177.
Дізнатися більше про проєкт можна за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1RHwn9d8j5tt-__rQboj7ACy05UPHc0JZ/view?usp=sharing
Запрошуємо освітян долучатися та поширювати інформацію про можливість участі, сприяючи розвитку культури критичного мислення в освіті.
Проєкт виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольства США в Україні та в партнерстві з Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури України та Академією української преси.
|
Кіномитці, які створили «Пса Патрона», «Сторожову заставу» і «Ти – Космос» знайомлять дітей з основними кінопрофесіями та крок за кроком навчають створювати власне кіно. |
 |
|
авторка курсу, Ольга Бірзул |
|
Безплатний відеокурс «Як зняти кіно» стартував на YouTube-сторінках найбільшого українського кінофестивалю для дітей і підлітків «Чілдрен Кінофест» та ЮНІСЕФ. Організатори задумали курс «Як зняти кіно» як доступну абетку кіновиробництва для дітей, що пояснює шлях від ідеї до власного фільму. Автори прагнули не лише передати професійні знання, а й адаптувати їх до віку, досвіду та реальних можливостей учасників. Тому завдання курсу можна виконувати без професійної техніки – знімаючи, наприклад, на телефон і використовуючи те, що є під рукою. Головне – власна ідея, фантазія та сміливість експериментувати. А ще – можливість на практиці застосувати отримані знання: зняти свої історії та подати їх до участі в кінопрограмі «У кадрі: Крізь дитячий обʼєктив». Для перегляду вже доступні перші два з дев’яти майстеркласів. У вступному уроці кінокураторка та авторка «Твоєї книги про кіно» Ольга Бірзул розповідає про види й жанри кіно та знайомить дітей із ключовими кінопрофесіями. Другий майстерклас, присвячений сценарній роботі, проводить сценаристка з багаторічним досвідом роботи в ігровому кіно Марина Степанська. Вона написала сценарій повнометражного фільму «Стрімголов», представленого в конкурсній програмі кінофестивалю в Карлових Варах, стала співавторкою сценарію стрічки «Назавжди-Назавжди», прем’єра якої відбулася у програмі Orizzonti Extra Венеційського кінофестивалю, а нині працює над сценарієм нового фільму Олега Сенцова «Кай». |
 |
|
авторка курсу Марина Степанська |
|
Наступні сім відеоуроків поступово з’являтимуться на YouTube-каналах Чілдрен Кінофесту та ЮНІСЕФ. Режисури навчатиме Юрій Ковальов – режисер пригодницького фентезі «Сторожова застава». З анімацією познайомлять співрежисерка «Мавки. Лісова пісня» й авторка «Пса Патрона» Саша Рубан і володар Срібного Ведмедя Берлінале за анімаційний фільм «Йшов трамвай № 9» Степан Коваль. Про акторську майстерність розповість Даша Плахтій, відома за ролями у фільмі «Довбуш» і серіалі «Сага». Урок з операторського мистецтва проведе Ярослав Пілунський – оператор-постановник стрічки «Брати. Остання сповідь», учасник документального кінооб’єднання «Вавилон’13», лавреат Шевченківської премії та лідер волонтерського проєкту «Жовтий автобус», який працює у східних регіонах України. Про роботу зі звуком розповість Сергій Степанський, серед робіт якого – «Мої думки тихі», «Памфір» і «Ти – Космос», а про монтаж – Микола Базаркін, режисер монтажу фільмів «Вулкан», «Співає Івано- Курс реалізується в межах програми «У кадрі: Крізь дитячий обʼєктив», створеної ЮНІСЕФ і Чілдрен Кінофестом за підтримки Держкіно. Ще один складник ініціативи – кінопрограма для дітей і підлітків віком від 6 до 14 років. Спираючись на Конвенцію ООН про права дитини, вона запрошує дітей не лише дивитися кіно, а й ставати авторами власних історій та досліджувати світ за допомогою камери. Учасники можуть розповісти про те, як права дитини втілюються у їхньому житті, а також про свій дім, друзів, мрії, проблеми у школі або зміни, які вони хочуть бачити довкола. Створення фільму розвиває уяву, навчає розповідати історії та допомагає дитині донести свій голос до інших – адже кожна дитина має право бути почутою. Подати короткометражний фільм для участі можна до 20 жовтня. Попередньо проходити відеокурс не обов’язково – приймання заявок уже триває. Обрані фільми представлять на інформаційних платформах ЮНІСЕФ 20 листопада – на 37-му річницю ухвалення Конвенції ООН про права дитини та в рік 80-річчя ЮНІСЕФ. Автори відібраних робіт отримають сертифікати відзнаки від обох організацій, а їхні фільми увійдуть до переліку заявок конкурсної програми Чілдрен Кінофесту 2027 року. |
26–27 серпня 2026 року Академія української преси за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу провела вебсемінар «Критичне мислення під час виборів».
Вибори можуть стати для України не лише важливою політичною подією, а й іспитом на демократичну зрілість суспільства. Саме тому під час вебсемінару учасники працювали не з абстрактною теорією, а з реальними політичними повідомленнями, маніпуляціями та прикладами інформаційних атак.
Учасники вчилися розпізнавати емоційні гачки та технології дезінформації – фейки, напівправду, маніпулятивну соціологію, політичні «інсайди», чорний PR і ботомережі. Також аналізували політичну рекламу та публічні виступи, вчилися перевіряти інформацію перед поширенням і реагувати на фейки так, щоб не сприяти їхньому подальшому поширенню.
Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор, зазначив:
«Під час виборів інформація стає одним із ключових інструментів впливу на суспільство. Важливо навчитися бачити не лише те, що нам повідомляють, а й те, як і навіщо це робиться. Критичне мислення дає можливість зробити паузу, поставити правильні запитання та ухвалювати рішення на основі перевіреної інформації».
Тетяна Іванова, медіаекспертка Академії української преси, докторка педагогічних наук, професорка, наголосила на важливості збереження свободи вибору:
«Повоєнні вибори можуть стати для України не лише важливою політичною подією, а й справжнім іспитом на демократичну зрілість. Ця розмова дуже важлива саме тому, що вона акцентує увагу на тому, як зберегти свободу вибору, не відмовляючись від свободи слова».
Підсумовуючи захід, Наталія Пономаренко, старша викладачка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, докторка філософії, медіатренерка, зазначила:
«Критичне мислення під час виборів – це не про недовіру до всього. Це про здатність зупинитися, поставити запитання, перевірити інформацію й лише після цього зробити власний вибір».
Попереду ще два вебсемінари в межах проєкту – 16-17 вересня та 29-30 вересня. Усі охочі можуть долучитися до навчання та отримати практичні інструменти для критичного аналізу інформації під час виборів.
Реєстрація на наступні заходи триває https://forms.gle/mtNPNdr3nP27MwNG9
Gefördert durсh die Bundesrepublik Deutschland
За підтримки Федеративної Республіки Німеччина
До традиційного свята Дня знань 1 вересня Академія української преси дарує медіатренерам і медіапедагогам авторський посібник професорки, медіатренерки Тетяни Іванової «Вправи до тренінгу 2026. Фільтруй інформацію – створюй зміни».
Чи можна сьогодні навчати медіаграмотності так само, як ми навчали їй п’ять або сім років тому?
Базові принципи залишаються. Перевіряй джерело. Розрізняй факт і судження. Помічай маніпуляцію. Не дозволяй емоціям підміняти аналіз.
Але інформаційне середовище змінилося настільки, що самих цих правил уже недостатньо.
У 2025 році 86% українців отримували новини із соціальних мереж, а для 37% соцмережі були єдиним джерелом новин. Ще показовіший розрив між упевненістю і реальною навичкою: 75% опитаних, які знають про дезінформацію, вважають, що здатні її розпізнати, проте лише 6% правильно визначили достовірність усіх трьох новин, запропонованих дослідниками.
Тобто проблема вже не лише в тому, чи знаємо ми правила перевірки інформації. Важливо, чи здатні ми застосувати їх у момент, коли повідомлення нас лякає, обурює, тішить, підтверджує наші переконання або вимагає: «Пошир негайно!».
Саме тому в освіті дорослих недостатньо лише розповідати про критичне мислення – його потрібно тренувати.
І це не просто методична інтуїція. Наприклад, великий метааналіз 289 досліджень симуляційного навчання, що охопив 18 971 учасника, показав значущий позитивний ефект інтерактивності, поєднання різних стратегій навчання та зворотного зв’язку. Це дослідження проводилося у сфері професійної медичної освіти, тому його цифри не варто механічно переносити на медіаосвіту. Але загальний педагогічний принцип промовистий: навичка формується тоді, коли людина діє, робить вибір, отримує досвід і рефлексує його, а не тільки слухає пояснення.
Війна змінила і медіапростір, і ціну інформаційної помилки.
Саме тому в новому посібнику Тетяна Іванова йде далі.
Не просто перевірити повідомлення. А й побачити природу і причини його існування. Так, вправа «Розплутай маршрут» вчить дивитися не тільки на саме повідомлення, а й на систему його поширення.
Учасники встановлюють найранішу публікацію, перевіряють автора чи акаунт, з’ясовують, хто кого цитує, відрізняють незалежне підтвердження від передруку, простежують переходи між мовами й країнами та знаходять момент різкого масштабування історії. Це принципово інший рівень медіаграмотності.
Бо десять сайтів, які повторили один Telegram-допис, — це не десять джерел. «Закордонне медіа» не стає доказом лише тому, що воно закордонне. А сотні однакових повідомлень можуть створювати ілюзію суспільного консенсусу там, де насправді існує одна початкова інформаційна конструкція.
У посібнику ця думка сформульована дуже точно: ми перевіряємо не лише те, що нам повідомили, ми перевіряємо маршрут, яким це повідомлення до нас прийшло. Саме система поширення здатна перетворити один сумнівний матеріал на видимість «міжнародного розслідування» або масштабної суспільної історії.
Це перехід від простого «знайди фейк» до розуміння архітектури інформаційної операції.
Ще одна з вправ, запропонованих авторкою спрямована на те, щоб показати, що сьогодні російська пропаганда не завжди кричить. Іноді вона переконує дуже красиво.
І на розпізнання цих впливів спрямована нова симуляційна гра під назвою «Останній автобус». Учасник опиняється в кризовій ситуації: часу майже немає, необхідно обрати один із двох евакуаційних маршрутів, а двоє представників міст-сховищ переконують зробити вибір саме на їхню користь.
І тут починається найцікавіше.
Один промовець продає безпеку через страх, жорсткість, дефіцит ресурсів і «суворий реалізм». Інший – через надію, технологічний оптимізм, статус, турботу про дітей та обіцянку гарантованого майбутнього. Мова різна. Механізм впливу – подібний.
У цьому й полягає один із найважливіших висновків вправи: сучасну пропаганду не завжди можна впізнати за агресивною лексикою, грубим тиском чи очевидною неправдою. Вона може говорити мовою турботи, технологій, порядку, миру, раціональності чи «здорового глузду». Вона підлаштовується під страхи, втому, надії та потреби конкретної аудиторії.
Тому медіаграмотній людині важливо запитувати не лише «чи подобається мені це повідомлення?», а й: «до якої моєї емоції зараз апелюють, який вибір мені нав’язують і яких фактів мені не показують?»
Є ще один вимір медіаграмотності, який особливо важливий для України під час війни.
Це здатність розпізнавати не тільки окремий фейк, а наратив, що роками й десятиліттями формував оптику, через яку суспільство дивиться на себе.
Саме цьому присвячена вправа «Хто написав нашу історію за нас?». Її мета – навчитися помічати російські імперські наративи про Україну, критично їх перевіряти, повертати українцям суб’єктність і формулювати власну позицію без переходу до дзеркальної пропаганди.
Учасники працюють із тезами про нібито нездатність України до самостійного державного існування, «відсутність» власної культури, природність русифікації чи штучність української ідентичності. Але завдання не полягає в тому, щоб механічно замінити один міф іншим. Навпаки. Ключовий висновок вправи звучить так: вихід із постколоніальної оптики – це не заміна тези «Україна нічого не може» на тезу «Україна завжди найкраща». Це здатність бачити українців авторами власної історії, тобто людьми, які створюють, помиляються, сперечаються, чинять опір і відповідають за власні рішення.
І тут медіаграмотність виходить далеко за межі техніки фактчекінгу.
Вона стає складовою історичної пам’яті, національної суб’єктності та суспільної стійкості.
Отже, медіаграмотність під час війни – це вже не просто інформаційна гігієна
Якщо раніше ми багато говорили про якість інформаційного споживання: не перевантажувати себе інформацією, бачити маніпуляції, перевіряти факти, розуміти механізми роботи медіа. То сьогодні цього недостатньо.
Під час війни інформаційне рішення може впливати на поведінку людини, безпеку громади, довіру до інституцій, суспільну єдність і здатність держави чинити опір.
Тому медіаграмотність – це вже не позиція стороннього спостерігача. Це готовність діяти відповідально. Не поширювати те, чого не перевірив. Не віддати своє рішення емоції.
Розпізнати не тільки неправдивий факт, а й наратив. Побачити не тільки повідомлення, а й маршрут його поширення. І зрештою – сформувати власну аргументовану позицію.
Саме на цю логіку побудований новий авторський посібник Тетяни Іванової. Він містить не лише описи вправ, а й покрокові алгоритми для тренера, сценарії роботи, запитання для дебрифінгу, підсумкові висновки та візуальні матеріали, які можна використовувати для створення живої й наочної презентації.
До традиційного освітянського свята 1 вересня Дня знань Академія української преси дарує посібник медіатренерам і медіапедагогам.
Завантажуйте. Впроваджуйте. Адаптуйте до своїх аудиторій. Перевіряйте вправи на практиці та діліться з нами результатами й враженнями.
Фільтруймо інформацію – і створюймо зміни.
Бо сьогодні медіаграмотність це не тільки про те, що ми знаємо про медіа.Це про те, як ми думаємо, як обираємо і як діємо.
